Тенденції розвитку державної служби зайнятості як суб’єкта управління в умовах ринкової економіки

Вступ.

1. Положення, структура та сучасний стан служби зайнятості в Україні.

2. Стан ринку праці України і заходи соціального захисту незайнятого населення Державною службою зайнятості.

3. Інноваційна діяльність Служби зайнятості в Україні та використання зарубіжного досвіду.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Стан справ в сфері зайнятості є визначальним щодо існування й розвитку будь-якого суспільства. Саме тому органи й установи, для яких зайнятість є об'єктом управлінського впливу, несуть значну відповідальність за процеси, що відбуваються в цій сфері. З огляду на те, що ключова роль в регулюванні процесів на ринку праці належить державній службі зайнятості, важливим є підвищення ефективності її діяльності на основі встановлення зворотного зв’язку між даною установою і суб’єктами зацікавленими в реалізації через неї своїх інтересів.

Служби зайнятості займають певне місце в економічній і соціальній структурах своїх країн залежно від соціального устрою і рівня розвитку. Проте багато що в їх роботі є спільного. Як свідчить досвід багатьох країн, еволюція і тенденції розвитку служб зайнятості були в основному наслідком їх прагнення чіткого визначення своєї ролі як інструмента політики зайнятості та забезпечення функціональної ефективності.

Метою цієї статті є послідовне вивчення досвіду діяльності служб зайнятості зарубіжних країн та розробка пропозицій щодо вдосконалення діяльності державної служба зайнятості України.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю стабілізації ситуації на ринку праці України в умовах світової фінансової кризи, так як державна служба зайнятості є одним з головних органів по забезпеченню соціального захисту в умовах загострення ситуації на ринку праці на засадах соціального страхування. Вона єдина в українському суспільстві надає широкий спектр послуг громадянам, які звертаються у пошуках роботи, і роботодавцям щодо забезпечення їх робочою силою.


1. Положення, структура та сучасний стан служби зайнятості в Україні

Служба зайнятості в Україні впроваджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 „Про утворення державної служби зайнятості населення України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про Державну службу зайнятості, згідно якому Державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, впроваджених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації; працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян. Таким чином, законодавство про зайнятість населення регламентує функціонування ринку праці, який формується в Україні в результаті розвитку ринкових відносин. Згідно з Положенням Державна служба зайнятості України складається з таких структурних одиниць:

· Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України;

· Кримського республіканського центру зайнятості, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних в містах центрів зайнятості;

· обласних центрів професійної орієнтації;

· обласних учбових закладів професійної підготовки незайнятого населення;

· інформаційно-обчислювальних центрів;

· територіальних і спеціальних бюро зайнятості;

· центрів трудової реабілітації[2, c. 13-15].

Оскільки Державний центр зайнятості вирішує проблеми, пов’язані передусім з проведенням загальнодержавної політики, реалізацією великих програм зайнятості, створенням єдиної державної інформаційно-довідкової системи, більшість функцій по регулюванню ринку праці передається, безпосередньо, на місцях обласним, міським і районним центрам. Є три основні напрямки процесу формування механізму зайнятості населення:

1. зайнятість населення;

2. формування ринку робочої сили;

3. регулювання зайнятості і забезпечення соціального захисту населення.

Перший напрямок включає в себе встановлення чисельної вивільненої робочої сили , забезпечення працевлаштування вивільнених, формування механізму залучення незайнятого населення в суспільно-корисну діяльність і перерозподіл його з допомогою системи різноманітних сфер прикладання праці.

Другий напрямок включає встановлення категорії громадян, які потребують працевлаштування: безробітних в результаті вивільнення з виробництва, безробітних з раніше непрацюючих осіб, що отримують допомогу по безробіттю, і тих, хто згоден пройти підготовку і перепідготовку кадрів.

Третій напрямок передбачає створення і функціонування системи державної і регіональних (обласних) служб зайнятості. Через їх систему формується масив даних про вивільнених робітників з галузей народного господарства, збираються і концентруються дані про наявність безробітних.

Формування системи зайнятості і надання службами зайнятості послуг громадянам України здійснюється безкоштовно, за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості.

Останніми роками за рахунок чисельності центрального й обласних апаратів у межах затвердженої штатної чисельності працівників посилено міські та районні підрозділи, де ситуація на ринку праці найскладніша. Зрозуміло, що ринок праці збільшуватиметься і щоб зберегти керованість процесами, необхідно і надалі розвивати службу зайнятості. Поки що наявна структура служби зайнятості дає змогу знаходити найефективніші підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, подавати допомогу регіонам з несприятливою ситуацією.

Згідно із законодавством державна служба зайнятості надає послуги із забезпечення зайнятості населення безплатно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених на такі цілі коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

• розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

• систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

• раціональне й ефективне використання Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності[6, c. 4-7].

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

• інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

• консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

• інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

• веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

• здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації незалежно від форм власності та господарювання працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їхнім працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи; сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку; розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення; здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю; вносить до місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях; реєструє безробітних, здійснює їх працевлаштування, а також виплачує допомогу по безробіттю, подає матеріальну допомогу безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, видає безвідсоткові позики для зайняття підприємницькою діяльністю;

виплачує стипендії громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

• готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про умови навчання в них;

• здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

• видає сертифікати комерційним організаціям, що надають послуги, пов'язані з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня та підготовкою до роботи громадян за новою професією, а також сприяють працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування їх за кордоном;

• готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

• здійснює контроль за дотриманням державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів щодо запобігання незаконному використанню робочої сили;

• розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, забезпечує її достовірність і своєчасне подання;

• веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

2. Стан ринку праці України і заходи соціального захисту незайнятого населення Державною службою зайнятості

Протягом 2008 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 2,5 млн осіб. При цьому протягом останніх двох місяців року було зареєстровано майже 530 тис. незайнятих громадян. Так, у листопаді 2008 року щоденний приріст осіб, які шукали роботу за сприяння служби зайнятості, становив 8 тисяч, у грудні – 9 тис. осіб.

Протягом грудня 2008 року було зареєстровано 286,8 тис. незайнятих осіб, і це найвищий показник щодо чисельності зареєстрованих громадян протягом місяця за 17 років. Зростання звернень до центрів зайнятості відбулося в усіх регіонах, найбільш суттєво у Полтавській, Вінницькій, Харківській, Дніпропетровській та Донецькій областях (на 15-20 тис. осіб протягом місяця).

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у 2008 році, становила 1 млн 084 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було працевлаштовано 44,7 тис. безробітних, 31 тис. безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організували власну справу.

Однак кількість актуальних вакансій наприкінці 2008 року, порівняно з даними на початок року, зменшилась наполовину та становила лише 91,1 тисячі. Найбільш суттєве зниження кількості вакансій спостерігалось у листопаді та грудні 2008 року (щоденно на 3–4 тисячі).

Якщо станом на 1 січня 2008 року на одне вільне робоче місце претендували 4 особи, які шукали роботу, то на 1 січня 2009 року – 10 громадян, зокрема, у Вінницькій області – 39, в Івано-Франківській та Хмельницькій областях – 48, у Черкаській області – 77 осіб.

У 2008 році чисельність громадян, які проходили професійне навчання за направленням державної служби зайнятості, становила 245,2 тис. осіб, що на 15,8 тис. більше, ніж у 2007 році. В оплачуваних громадських роботах брали участь 428,5 тис. осіб, або кожен шостий від загальної чисельності громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для незастрахованих осіб зріс з 210 гривень на початку 2008 року до 360 гривень на 1 січня 2009 року, а для застрахованих осіб з числа безробітних громадян мінімальний розмір допомоги по безробіттю протягом року зріс з 290 до 500 гривень.

Тенденції щодо зростання чисельності незайнятих громадян та зменшення кількості вакансій закріпилися і у 2009 році.

Станом на 15 січня 2009 року чисельність осіб, які шукали роботу за допомогою центрів зайнятості, у порівнянні з даними на початок місяця, зросла на 43,5 тис. та становила 919,7 тис. осіб, а кількість вільних робочих місць скоротилася на 6,6 тис. та становила лише 84,5 тис. осіб.

Передбачається, що у 2009 році послугами служби зайнятості скористаються 3,2 млн незайнятих громадян. Прогнозується, що рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, сягне 8,5-9,0% економічно активного населення.

Наприкінці січня поточного року зростання чисельності незайнятих громадян та скорочення кількості вакансій практично призупинилося, а в лютому чисельність незайнятих громадян на обліку в центрах зайнятості почала зменшуватись.

У січні поточного року чисельність громадян, які звернулися до центрів зайнятості, зменшилась, порівняно з груднем 2008 року, на 129,3 тис. осіб і становила 157,5 тис. осіб. У лютому 2009 року в центрах зайнятості було зареєстровано 103,0 тис. осіб (у лютому 2008 року – 131,4 тис. осіб).

У базі даних державної служби зайнятості протягом січня-лютого поточного року налічувалося 272,0 тис. вакансій, що надійшли від 60,9 тис. роботодавців. Станом на кінець лютого залишилися актуальними 78,5 тис. вакансій.

Загальна чисельність громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в службі зайнятості протягом січня-лютого 2009 року, становила понад 1 млн 136,8 тис. осіб. Статус безробітного мали 1 млн 28,6 тис. осіб, з них отримувало допомогу по безробіттю – 784,3 тис. осіб (проти 633,3 тисяч – у січні-лютому 2008 року). Середній розмір допомоги по безробіттю у лютому 2009 року становив 610 гривень.

Чисельність громадян, які проходили професійне навчання за направленням державної служби зайнятості, становила 51,5 тис. осіб. В оплачуваних громадських роботах брали участь 26,1 тис. осіб.

Станом на 1 березня 2009 року на обліку в службі зайнятості перебувало 924,9 тис. осіб. Статус безробітного мали 906,1 тис. осіб, з яких 657,2 тис. осіб отримували допомогу по безробіттю.

Серед незайнятих громадян 469,8 тис. осіб до звільнення займали робітничі місця; 262,0 тис. осіб – посади службовців; 193,1 тис. осіб – працювали на місцях, що не потребують спеціальної підготовки, або взагалі не мали професії. Із загальної чисельності незайнятих громадян 237,8 тис. осіб складали працівники сільського господарства.

Серед 78,5 тис. вільних робочих місць, актуальних станом на кінець лютого поточного року, 37,0 тис. становили вакансії для робітників; 30,4 тис. – для службовців; 11,1 тис. – для осіб, які не мають професії. Для працівників сільського господарства станом на кінець лютого 2009 року налічувалось 6,5 тис. вакансій.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб становить 500 гривень; для незастрахованих – 360 гривень.

3. Інноваційна діяльність Служби зайнятості в Україніта використання зарубіжного досвіду

Державна служба зайнятості сьогодні уособлює інноваційну модель поступального розвитку соціальної політики в Україні.

Соціальний захист служба зайнятості розглядає не тільки як систему послуг у підборі роботи та виплати допомоги по безробіттю, а в першу чергу як систему гідних умов праці й заробітної плати, легальної зайнятості, що забезпечує громадянам України соціальні гарантії.

Запорукою ефективної роботи є новітні технології державної служби зайнятості.

Єдина технологія обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН) є передовим, єдиним такого масштабу напрацюванням у соціальній сфері. ЄТОНН створена у 1999 році.

Організація роботи кожного базового центру зайнятості України за ЄТОНН дозволила підвищити якість соціальних послуг, пропускну спроможність центрів, продуктивність праці працівників, забезпечити реалізацію концепції самодопомоги клієнтів, надання розгорнутої інформації роботодавцям і населенню.

З метою формування якісно нового рівня соціального захисту населення та створення інструменту інформаційного супроводження ЄТОНН розроблено та впроваджено в роботу Єдину інформаційно-аналітичну систему служби зайнятості України (ЄІАС), що базується на сучасних INTERNET-INTRANET технологіях.

ЄІАС – це глобальна інформаційна система, яка об'єднує всі центри зайнятості, розподіливши функції між ними за ієрархією.

Засобами ЄІАС забезпечується інформаційна підтримка управлінських рішень щодо надання послуг, фінансових потоків, організації роботи персоналу та документообігу.

Засобами ЄІАС створено уніфіковано оперативну базу даних про потребу в працівниках, пропозицію робочої сили і можливості професійного навчання в Україні. Єдиний інформаційний простір про вакансії та пропозицію робочої сили на базовому рівні (в режимі реального часу) дозволяє розширити зону пошуку для кожного клієнта не тільки в межах району, області, а й держави в цілому[5, c. 17-19].

Як свідчить аналіз зарубіжного досвіду, трьома найбільшими змінами, які характеризують зміну пріоритетів та підвищення функціональної ефективності служб зайнятості є: децентралізація, інтеграція послуг і конкурентне надання послуг.

Базуючись на аналізі зарубіжного досвіду та тенденціях становлення і розвитку служб зайнятості зарубіжних країн можна зробити деякі висновки, які могли б бути корисними для функціонування Державної служби зайнятості України:

1. Досвід передових країн переконливо свідчить, що державні служби зайнятості, це не тимчасові структури, які виникають в екстремальних ситуаціях, а інститут іманентний ринковій економіці, одна з несучих конструкцій ефективної економічної політики. Саме таке бачення ролі служби зайнятості повинно визначати ставлення до неї, характер і спрямованість майбутніх реформ, реорганізацій тощо.

2. Службі зайнятості необхідно прагнути стати корисною і потрібною саме в процесі формування та реалізації політики зайнятості, але в межах своєї компетентності, як технічної служби, виходячи з того, що в широкому спектрі проблем, пов’язаних з управлінням працею в цілому вона займає лише вузький сектор.

Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що Державна служба зайнятості України розвивається в рамках загальносвітових тенденцій, адекватно реагуючи на зміну пріоритетів та ситуації на ринку праці.


Висновки

За час своєї діяльності служба зайнятості стала важливим інструментом у вирішенні завдань забезпечення звільнених людей робочими місцями. Встановлення тісних контактів з роботодавцями, розширення сфери професійного навчання, різні форми співпраці з безробітними .

Результати дослідження дають змогу зробити такі основні висновки:

1. Досягнення цільових орієнтирів, поставлених перед державною службою зайнятості, вимагає наявності зворотнього зв’язку між даною установою і суб’єктами зацікавленими в реалізації через неї своїх інтересів. Тобто передумовою високої ефективності функціонування цієї установи є належна організація процедури її оцінювання.

2. Достовірність результатів оцінювання ефективності діяльності служби зайнятості залежить від точності й чіткості термінологічного забезпечення вказаного дослідження. З огляду на це, нами визначено відмінності між такими поняттями, як “організація”, “інститут”, “ефект”, “результат”, “ефективність”.

3. Забезпечення повноти отриманих результатів вимагає розгляду поняття ефективності з різних боків, тобто розробки класифікації видів ефективності, що охоплює всю систему критеріїв оцінювання – якість, дієвість, продуктивність та економічність (діяльністний підхід). За основні класифікаційні ознаки прийнято: фактори впливу на суб’єкт діяльності (зовнішня й внутрішня ефективність); спосіб представлення результату діяльності (технічна й економічна ефективність); наслідки діяльності суб’єкта (соціальна й економічна ефективність).

4. Комплексність теоретико-методологічного забезпечення оцінювання ефективності функціонування державної служби зайнятості вимагає розгляду особливостей цієї установи як об’єкту дослідження, серед яких слід виділити: багатоаспектність об’єкту впливу служби зайнятості (зайнятості населення), що зумовлює, з одного боку, виконання цим органом державного управління численних функцій, а, з іншого – підтримки діяльності служби зайнятості в процесі реалізації державної політики зайнятості іншими органами державної влади, а також соціальними партнерами; невизначеність результатів діяльності служби зайнятості, що викликано наявністю різних за обсягом й важливістю впливів цього органу влади на зайнятість; обумовленість рівня результативності діяльності даного органу державного управління соціально-економічною ситуацією в країні, тобто впливом економіко-правових і соціально-політичних факторів; наявність труднощів з удосконаленням діяльності служби зайнятості на основі результатів оцінювання її ефективності, що характерно для будь – якого органу державного управління.

5. Важливим елементом системи оцінювання ефективності діяльності центрів зайнятості є методи, завдяки яким власне і забезпечується реалізація інших елементів зазначеної процедури на практиці. З огляду на це, необхідною є їх відповідність концептуальним положенням оцінювання ефективності, таким, як: повнота врахування системи критеріїв оцінювання ефективності (критеріальний підхід); наявність показників визначення міри задоволення – інституційний підхід; можливість визначення макроекономічного ефекту.


Список використаних джерел

1. Закон України „Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради. – 1991. – с.170

2. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні //Україна: аспекти праці. – 2002. - № 3. – с.13-17

3. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні/ Марта Кузьмин, Юрій Кузьмин, Ольга Купець,; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2003.

4. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібникх; МАУП. -К.: Б.в., 1997

5. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятості населення // Україна: аспекти праці. -2003. - № 7. - С. 17-19

6. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. -2002. -№ 2. - С. 3-7

загрузка...
Top