Суспільний поділ праці: сутність і структура

Вступ.

1. Сутність суспільного поділу праці.

2. Поділ праці та організація управління.

3. Структура та види суспільного поділу праці.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Суспільний поділ праці - відокремлення окремих видів трудової діяльності - стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва. Зворотним боком суспільного поділу праці є його кооперація. Діалектична єдність розчленовування праці і його об'єднання є основою виникнення перших форм обміну товарами. Істотний внесок у справу вивчення процесів поділу праці вніс Карл Маркс.

Суспільний поділ праці буває таких функціональних видів:

загальний - поділ праці між значними сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок і ін.;

частковий - поділ праці усередині значних сфер по галузях, таким як важка і легка промисловість, скотарство і землеробство, а також усередині них, наприклад нафтовидобуток, металургія й автомобілебудування в рамках важкої промисловості;

одиничний – розподіл праці в середині окремого підприємства.

Очевидно, що виробничий процес, розчленовуючись на відносно самостійні фази, не може не концентруватися по окремих стадіях виробництва на визначеній території, в окремих країнах. Тому виділяються два види територіального поділу праці: міжрегіональний - поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни; міжнародний - поділ праці між різноманітними країнами.


1. Сутність суспільного поділу праці

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома взаємопов’язаними, хоча й протилежними за змістом, тенденціями. Перша, з погляду розвитку продуктивних сил суспільства, відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісних змін у матеріальних засобах виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв'язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов'язана із розвитком економічних відносин.

З огляду на складність генетичної природи суспільного поділу праці його однозначне теоретичне тлумачення неможливе. Про це свідчить розмаїття основних трактовок суспільного поділу праці як економічної категорії. Відповідно до них суспільний поділ праці є:

складовою частиною виробничих сил суспільства; технологічною формою існування виробничих сил; підсистемою економічних відносин суспільного виробництва; формою організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; способом функціонування економічних виробничих відносин.

Ще в XIX ст. один із видатних представників класичної політичної економії Дж. С. Міль зазначав, що вплив поділу праці на виробництво набагато глибший, ніж можна уявити на підставі прийнятих тлумачень цього питання. В кінці XIX - на початку XX ст. А. Богданов, а за ним і Г. Плеханов відстоювали ідею подвійності суспільних економічних відносин, в структурі яких "перший поверх" займали "відносини співробітництва", що відповідали технічному поділу праці. М. Бухарін, навпаки, підкреслював матеріальний зміст поділу праці.

У наступних дискусіях визначилися досить протилежні підходи до проблеми поділу праці. Одні наполягали на віднесенні праці до продуктивних сил, другі вважали коректнішим тлумачення поділу праці як форми останніх, треті відносили поділ праці до виробничих відносин.

Безперечно, кожен з цих підходів має раціональне зерно, але фіксує увагу на певних ознаках змісту суспільного поділу праці. Принциповими для правильного розуміння категорії є два аспекти. По-перше, суспільний поділ праці - це комплексна категорія, яка пов'язує технологічний процес із суспільним процесом виробництва, тобто соціалізує технологічну будову виробництва, надаючи їй суспільних якостей. По-друге, суспільний поділ праці виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці[2, c. 67-68].

Швидкий розвиток підприємництва дав багатий матеріал для вивчення впливу наукових, технологічних і структурних зрушень у виробництві на його ефективність і характер господарських зв’язків. У середині XIX ст. К. Маркс у "Капіталі" уважно дослідив діалектичний рух від простих форм поділу праці на ранніх стадіях становлення підприємницької економічної системи до розвинутих підприємницьких виробничих відносин, що ґрунтувалися на використанні машин. Дійшовши висновку, що необхідність розподілу суспільної праці в певних пропорціях аж ніяк не може - бути знищена новою формою суспільного виробництва, він довів універсальність дії цього фактора економічного розвитку.

Комплексний підхід до аналізу місця поділу праці в системі суспільного виробництва веде до розуміння того, що суспільний поділ праці як одна з фундаментальних економічних категорій належить до "стикових" категорій, які включають у себе елементи і продуктивних сил, і економічних виробничих відносин.

Розвиток суспільного поділу праці за будь-яких соціально-економічних умов означає постійну наявність стійких особливостей у змісті і характері різних видів праці й окремих виробничих процесів. Поділена праця виступає як сукупність видів спеціалізованої конкретної праці, кожен із яких має певні техніко-економічні ознаки.

До основних ознак, що зумовлюють розбіжності у змісті та характері праці окремого конкретного виду, належать: певні знаряддя праці, які використовують у виробничому процесі; певні предмети праці, на які спрямовані дії виробника; специфічна технологія виробничого процесу; кваліфікація і професійна підготовка працівника; визначений результат виробничого процесу. Комбінація цих ознак формує стійкі галузеві особливості, що відрізняють, наприклад, працю шахтаря від праці будівельника чи хлібороба.

Аналіз системи техніко-економічних ознак, спеціалізованої в масштабах суспільного виробництва праці, показує, що вони є й ознаками процесу виробництва. Через єдність цих ознак розкриваються специфіка змісту, характеру і результату виробничого процесу, його технічний рівень і ступінь прогресивності.

Отже, з одного боку, їх якісний стан стосовно конкретної сфери виробничої діяльності є комплексною характеристикою ступеня її розвинутості. Зміна якісних ознак виробничого процесу є рушійною силою розвитку суспільного поділу праці, його кількісної та якісної динаміки[5, c. 84-86].

З другого боку, розвиток суспільного поділу праці стимулюється природною диференціацією суспільних потреб. Перший історичний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) відбувся завдяки розвиткові виробничого досвіду членів общин та появі принципово нових видів засобів праці, а головне - нових потреб. Поступово разом із появою металевих знарядь праці, винаходом технології металообробки і підвищенням продуктивності праці формувалися передумови для другого великого поділу праці - відокремлення ремісництва. Виникнення гончарного виробництва, ткацтва, ковальського ремесла дало поштовх розвитку промисловості в цілому і швидко розширило сферу регулярного товарного обігу. Як наслідок, торгівля стала самостійною сферою господарювання, а купецтво відокремилося в самостійну професійну групу. Перехід від простої кооперації через мануфактуру до машинного будівництва супроводжувався революційними структурними змінами в організації безпосереднього і суспільного виробництва, різким піднесенням продуктивності праці, загальної ефективності економіки.

Сучасний процес розвитку суспільного поділу праці пов'язаний з нововведеннями в економіці, які мають циклічний характер. Концепцію великих економічних циклів розробив російський економіст М. Д. Кондратьєв. Згідно з нею впродовж приблизно 50 років відбувається зміна домінуючих базисних технологій. Цикл складається з кількох фаз: формування народногосподарського потенціалу нововведення, його розповсюдження, широкого комерційного використання і стабілізації. Сучасний цикл характеризується поширенням електронних і комп'ютерних технологій, що дало поштовх розвиткові десятків найновіших галузей виробництва. Великі потенційні можливості вдосконалення суспільного поділу праці пов'язані із розвитком біотехнологій[8, c. 132-134].

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.

За вертикальними рівнями народногосподарської структури суспільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб'єкти господарського життя - підприємства та підприємці. Це рівень безпосереднього виробництва чи одиничний рівень суспільного поділу праці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об'єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні суспільного поділу праці окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організації в масштабах народного господарства. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури.

Основними організаційно-економічними формами реалізації, суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх техніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внутрішніх зв'язків. Розрізняють спеціалізацію галузей (в тому числі й народногосподарських) і спеціалізацію підприємств. На загальні виробничі результати найбільше впливає внутрішньогосподарська спеціалізація, яка розщеплює процес виробництва кінцевої продукції підприємства на технологічні операції, організує роботу цехів, дільниць, бригад та безпосередньо робітників.

Спеціалізація промислового виробництва має предметні, подетальні та технологічні різновиди, використання яких в різних галузях має певні особливості. В основу спеціалізації покладено відокремлення певних виробничих процесів та їхніх стадій.

Кооперація - це відносини зв'язку окремих виробників, у. обміну різними видами діяльності та продукцією. Там, де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов'язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Залежно від рівня суспільного поділу праці та пануючої форми економічних зв'язків кооперація виробників набуває тієї чи іншої конкретної форми. На одиничному рівні, тобто на рівні окремих складних виробництв, кооперація має характер сталих прямих зв'язків між підрозділами підприємства. Кооперативні зв'язки між підприємствами здебільшого набувають форми товарних потоків, коли на основі ринкових розрахунків здійснюється обмін продукцією. Залежно від різновидів спеціалізації підприємств формуються й певні ознаки їх кооперації. Найпоширенішими сучасними формами останньої є: технологічне або стадійне кооперування (обмін напівфабрикатами чи виконання окремих технологічних стадій процесу виготовлення кінцевого продукту); подетальне кооперування; агрегатне кооперування.

Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма суспільного поділу праці виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багатопрофільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці[11, c. 143-145].


2. Поділ праці та організація управління

Суспільний поділ праці безпосередньо пов'язаний з організаційно-управлінською структурою суспільного виробництва. Спеціалізація виробництва створює умови для виділення окремих функцій управління і управлінських підрозділів, які об'єднуються в певну організаційну структуру. Управління відокремлюється від виробництва і стає самостійною сферою, що відіграє вирішальну роль у формуванні якісних ознак економічної системи, передусім у плані її соціально-економічної ефективності.

Сфера управління має власну організаційну структуру, засновану на внутрішньому поділі управлінської праці. Горизонтальну схему поділу широко застосовують при розподілі великого масиву робіт на численні локальні виробничі функції чи завдання як на рівні великих підприємств, так і на галузевому рівні організації та управління економікою.

Вертикальна схема організації управління забезпечує координацію окремих управлінських функцій горизонтального рівня з метою досягнення загальних цілей виробничої системи (підприємства, галузі чи всього народного господарства). Характер виробничого процесу і принципи поділу праці всередині виробничих систем всіх рівнів визначають певну комбінацію горизонтальної та вертикальної організації управління, власне її систему[3, c. 97].


3. Структура та види суспільного поділу праці

Суспільний поділ праці (або просто поділ праці) у спрощеному розумінні полягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності. Протягом історії людства суспільний поділ праці був основним джерелом економічного зростання, а від його глибини залежав рівень розвитку виробництва і господарства в цілому.

Найпростішою формою поділу праці на зорі розвитку суспільства був природний поділ праці між чоловіком і жінкою. З розвитком знань і вдосконаленням знарядь праці етапами розвитку поділу праці стали: відокремлення скотарства від землеробства; відокремлення ремесла від землеробства; виникнення торгової діяльності.

У результаті цього були створені умови для регулярного обміну між людьми, товарами та послугами, а відтак і умови для формування ринку. В суспільних процесах це спричинило виникнення приватної власності, відокремлення міста від села, формування істотних відмінностей в організації фізичної та розумової праці. З часом і виробнича, і обслуговуюча діяльність ставали дедалі більш диференційованими, самостійного значення набула наука.

В наш час подальша диференціація поділу праці супроводжується і зустрічним процесом - інтеграцією, в тому числі міжгалузевою, формуванням складних міжгалузевих систем і комплексів[6, c. 68-69].

Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або територіальний, поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витратами. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як природно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарських культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічними та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша територія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому районі країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від того, мають вони державний суверенітет, чи ні.

Найвища форма суспільного поділу праці - міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв'язки між підприємствами різних країн. Про зростаючу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у Нідерландах - з 29% до 52,3%, у Швеції - з 30%-53,7%[9, c. 127].


Висновки

Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. В першому випадку критерієм поділу є форма кінцевого результату виробничого процесу. Якщо споживна вартість, що створюється у виробничому процесі, втілюється в матеріальному продукті (товарі), то має місце матеріальне виробництво. Якщо ж результатом виробництва є задоволення нематеріальних (культурних, освітніх, духовних та ін.) потреб або певні послуги, тоді виробництво має нематеріальний характер. Ознакою останнього часто є збіг у часі процесу виробництва і споживання послуг.

Щодо сфер розумової і фізичної праці, то тут принципово розрізняються характер праці та використання знарядь праці. Для розумової праці характерними є продукування ідей і нових знань, передача досвіду, реалізація контролюючих, регулюючих і організаційних функцій трудівника тощо. Фізична праця завжди пов’язана із застосуванням енергії м'язів людини чи безпосередньою участю працівника в технологічних процесах.

Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка. Окрім вже згадуваного галузевого існує територіальний поділ праці, який визначає виробничу спеціалізацію тих чи інших регіонів, географічних місцевостей чи адміністративних районів. На основі відповідної сировинної та переробної бази, сталих кооперативних зв'язків і наявності кваліфікованої робочої сили, а також сприятливих природно-кліматичних умов і місцезнаходження розвиваються виробничі комплекси, що визначають економічне становище району чи навіть цілої країни.


Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич... Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. - 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. - 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2007. - 687 с.

10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

11. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

12. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

загрузка...
Top