Співвідношення понять: діяльність і особистість

Вступ

1. Характеристика понять «особистість» та «діяльність», їх взаємозв’язок

2. Особливості особистості і професійна діяльність

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало в природі. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за природні межі, тобто перевершує свої генотипно обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру власної діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, за їх допомогою зробила нові предмети споживання, матеріальну і духовну культуру й, у кінцевому підсумку, перетворила саму себе.

Мотиви людської діяльності можуть бути найрізноманітнішими: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовують на задоволення природних потреб організму (у людини - на створення умов, найбільшою мірою цьому сприятливих). Такі мотиви пов'язані зі зростанням, самозбереженням і розвитком організму. Це - виробництво продуктів харчування, одягу, будівництво житла тощо. Функціональні мотиви спонукають до різного роду культурних форм активності, наприклад до ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви - до діяльності, спрямованої на створення предметів домашнього вжитку, різноманітних речей та інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, одержати визнання і повагу оточуючих. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, що пов'язані із самовдосконаленням людини.


1. Характеристика понять «особистість» та «діяльність», їх взаємозв’язок

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Виявляється вона і формується в процесі свідомої діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуального, неповторного.

Структура особистості багатогранна. Найхарактернішими її компонентами є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності); можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе, до суспільства); самоуправління (утвердження самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, планування життя й діяльності).

Особистість характеризують такі ознаки:

— розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

— відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

— свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

— особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

— індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначає індивідуальність.

Психічні процеси - сприйняття, уявлення, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольняти свої потреби, спілкуватися, грати, учитися і працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, уявляти те, що їй потрібно зробити або запам'ятати, обміркувати, висловлювати судження. Отже, без участі психічних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти.

Але виявляється, що психічні процеси не просто беруть участь у діяльності, вони в ній розвиваються і самі являють особливі види діяльності.

Сприйняття в процесі практичної діяльності набуває своїх найважливіших якостей, формуються його основні види: сприйняття глибини, напрямку і швидкості руху, часу і простору. Практичне маніпулювання дитини з об'ємними, близькими і віддаленими предметами відкриває їй той факт, що предмети і простір мають певні виміри: ширину, висоту, глибину. У результаті людина навчається сприймати й оцінювати форми. Слідкуючі рухи рук і очей, супроводжувані синергічними, координованими скороченнями певних м'язів, сприяють становленню сприйняття руху та його напрямку. Зміни швидкості об'єктів, що рухаються, автоматично відтворюються в прискореннях і уповільненнях скороченнях деяких м'язів, і це навчає органи почуттів сприйняттю швидкості.

Уява теж пов'язана з діяльністю. По-перше, людина не в змозі уявити таке, що коли-небудь не було в досвіді, не було елементом, предметом, умовою або моментом якоїсь діяльності. Фактура уяви є відбитком, хоча й не буквальним, досвіду практичної діяльності.

Ще більшою мірою це стосується пам'яті, причому до двох її основних процесів - до запам'ятовування та відтворення. Одночасно запам'ятовування здійснюється в діяльності і саме являє особливого роду мнемонічну діяльність, що містить дії й операції, спрямовані на підготовку матеріалу до кращого його запам'ятовування. Це - структурування, осмислення, асоціювання матеріалу з відомими фактами, включення різних предметів і рухів у процес запам'ятовування тощо.

Пригадування також припускає виконання певних дій, спрямованих на те, щоб вчасно і точно пригадати закарбований у пам'яті матеріал. Відомо, що свідоме відтворення діяльності, в перебігу котрої якийсь матеріал запам'ятали, сприяє тому, що він легше пригадується.

Мислення в ряді своїх форм ідентичне практичній діяльності (так зване “ручне”, або практичне, мислення). У більш розвинутих формах - образній і логічній - діяльнісний момент виступає в ньому у вигляді внутрішніх, розумових дій і операцій. Мова також являє собою особливого роду діяльність, і часто, характеризуючи її, користуються словосполученням “мовна діяльність”.

З іншого боку, жодний з названих психічних процесів не протікає як чисто внутрішній і обов'язково включає які-небудь зовнішні, зазвичай рухові, ланки. Зорове сприйняття, наприклад, нерозривно пов'язане з рухами очей, дотик - з рухами рук, увага - з м'язовими скороченнями, що визначають зосередженість, переключення та розсіяність. При вирішенні людиною завдань майже завжди працює артикуляційний апарат; мовна діяльність без рухів гортані й лицьових м'язів - не можлива. Отже, усяка діяльність - це поєднання внутрішніх і зовнішніх, психічних і поведінкових дій та операцій.


2. Особливості особистості і професійна діяльність

Розуміння особистості має вагоме значення для підвищення ефективності її діяльності. При дослідженні особистості перевагу віддають підходові, який ураховує як особистісні, так і ситуаційні чинники, що впливають на неї. Успішні підприємці володіють, як правило, різноманітними психологічними прийомами, наприклад, умінням тривалий час зберігати концентрацію, адаптуватися до незвичайних ситуацій, бути впевненими в собі тощо. Особистість характеризується якісними й кількісними проявами психічних особливостей, які формують її індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що надають їй своєрідності та відрізняють від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, у її домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, у почутті власної гідності, у світогляді, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності й поведінки, у типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфери тощо.

Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю [2]. Сутність особистості найкраще можна зрозуміти на основі її структури [3; 4], у якій виокремлюють три пов'язані між собою рівні:

• психологічне ядро - основний рівень структури особистості, яке враховує відносини людей, їх цінності, інтереси, самооцінку тощо;

• типові реакції охоплюють способи пристосовуваності до зовнішнього середовища та особистісні реакції на навколишній світ;

• поведінка, обумовлена виконанням тієї чи іншої „ролі" залежно від ситуації в соціальному середовищі.

Психологи розробили способи оцінки особистості, які дозволяють зрозуміти її характерні особливості і психічний стан. Загальні шкали оцінок дають змогу отримати інформацію про характеристики особистості, оцінити особистісні якості людей певної професії. Оцінка особистості у залежності від специфіки її діяльності та ситуацій, що складаються в її ході, дає змогу краще прогнозувати поведінку людини. В діяльності працівника необхідно враховувати професійність, комунікабельність, уміння ставити запитання і слухати співрозмовника.

Важливе місце в трудовій діяльності належить ролі психологічної енергії, під якою розуміють певний рівень психічного стану людини в діапазоні від глибокого сну до надмірного збудження. Згідно з ситуаційною теорією, збудження працездатності та сила процесу збудження взаємопов'язані. Вищий рівень психологічної енергії відповідає вищому рівню працездатності [5; 6].

Правильно організована трудова діяльність, що відповідає інтересам людини і суспільства, є запорукою зміцнення і розвитку фізичного і нервово-психічного стану людини. Нервово-психічний стан залежить також від правильної організації праці та використання часу упродовж дня [7].

Ефективність діяльності, особливо професійної, здебільш визначається адекватністю, точністю і повнотою саме інформаційної основи. Інформативність сприяє професійній і соціальній орієнтації людини, становленню її як різносторонньо, гармонійно розвинутої особистості, допомагає повніше розкрити природні сили і талант. Діяльність виступає як універсальна основа уявлення про особистість, що охоплює усі підструктури соціально-психолого-індивідуального виміру особистості.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби — динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов. У процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе і працює людина. Отже потреби - це рушійна сила розвитку особистості.

Основу особистості людини визначають як сукупність її суспільних за своєю природою відношень до світу, що реалізуються діяльністю, точніше - розмаїттям діяльності. Тільки завдяки діяльності особистість стає суб'єктом пізнання і перетворення об'єктивної дійсності. Це сприяє підвищенню якості роботи і розкриттю можливостей кожного працівника. Діяльність становить базовий вимір багаторівневої структури особистості, який доцільно диференціювати за такими головними компонентами, як потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеспрямовуючий, результативний, емоційно-чуттєвий, операційний та регуляторний (схема 1) [2]. Кожну з названих підсистем класифікують за низкою характерних ознак. Виконання людиною будь-якої діяльності (ціннісно-орієнтаційної, пізнавальної, професійної) неможливе без інформаційного забезпечення, інформаційної основи. Тому особливого значення набуває широке залучення всіх секторів сучасного навчання і виховання, всіх джерел впливу та інформації, що відкриватиме необмежені можливості для виявлення всіх здібностей людини.

Надзвичайно ефективними є мотиви поведінки працівників та стимули їх трудової діяльності. Можна стверджувати, що для вищого класу мотивів більшого значення набувають нематеріальні стимули. Однак межа між матеріальними й нематеріальними стимулами дещо розмита. Один і той же стимул може виконувати різні функції. Розуміючи свою причетність до забезпечення якості і свою роль у цьому процесі, працівник стимулює себе до праці та професійного зростання. Однак заробітна платня завжди залишається найбільш універсальним стимулом, оскільки вона є джерелом задоволення фізіологічних потреб і одночасно має властивість нематеріального заохочення [8].

Вивчення впливу трудових процесів і відповідних взаємин між; людьми на здоров'я конкретної людини дають змогу впроваджувати в практику відповідні заходи, що оберігають людину від згубних впливів. Йдеться про створення таких умов праці, які б сприяли не лише виробництву матеріальних благ, але й фізичному і моральному вдосконаленню людини, що сприятимуть розкриттю можливостей кожного працівника для досягнення найвищих показників якості роботи. Особливе значення має правильне обрання професії. Якщо людині добре працюється, у неї сформовано інтерес до праці, досягається професійний успіх, то праця стає джерелом творчості, натхнення, задоволення, збереження психічного здоров'я. Мотивація творчого ставлення до праці має важливе значення в управлінні якістю.

Останнім часом надзвичайно зросла увага до духовності особистості -внутрішнього стану і сили окремої людини (інтуїції, уваги, творчого натхнення, емоції, волі). Враховуючи єдність духовних і матеріальних потреб людини, проблему якості праці та духовності особистості слід розглядати комплексно, оскільки духовність є одним з чинників, котрі істотно впливають на ставлення до світу створюваних матеріальних цінностей, здатних задовольняти потреби суспільства. Духовність спонукає до сумлінної праці, належних взаємостосунків у колективі, прояву нових, вищих, досконаліших потреб, а отже — до підвищення якості продукції і якості життя. Усвідомлення цього товаровиробниками і споживачами сприяє досягненню найвищої ефективності в управлінні якістю.

Засобами здійснення діяльності є інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Розвиток засобів діяльності веде до її удосконалювання, у результаті чого діяльність стає більш продуктивною та якісною. Мотивація діяльності у перебігу її розвитку не залишається незмінною. Так, наприклад, у трудової або творчої діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а старі - відійти на другий план. Іноді дія, раніше включена до складу діяльності, може виділитися з неї і набути самостійного статусу, перетворитися в діяльність з власним мотивом. У такому разі ми відзначаємо факт появи нової діяльності.

У міру розвитку людини, з віком, відбувається зміна мотивації її діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви її діяльності перетворюються. Прогресивний розвиток людини характеризується рухом мотивів у бік зростаючого одухотворення (від органічних - до матеріальних, від матеріальних - до соціальних, від соціальних - до творчих, від творчих - до моральних).


Висновки

Складність природи людини спричиняє надзвичайну диференціацію здібностей людей сприймати, пізнавати й оцінювати якість як на професійному, так і побутовому рівні. Використання зарубіжного досвіду у формуванні „нової свідомості", нової філософії індивідуальної і суспільної діяльності сучасної людини, який відповідає високим моральним вимогам, істотно сприятиме інтеграції нашого суспільства у світову спільноту. Необхідні оригінальні технології виховання професійних якостей, здатності до творчого, цілеспрямованого мислення, можливості, ретельно і плідно аналізувати нестандартні ситуації. Все це благотворно позначиться на плідній діяльності людини в сучасних умовах.

Сукупність характеристик, які зумовлюють неповторність індивідуума, ще вимагає ретельного дослідження особистості в її професійній діяльності, вивчення та специфічної оцінки її характерних особливостей і станів, застосування психологічних тестів і принципів тестування з урахуванням можливих похибок залежно від ситуації. Також слід вдосконалювати нормативно-правове забезпечення стандартизації і контролю якості фахівців.

Оскільки закони науки про особистість мають надто високий рівень узагальнення і складності, важливим є поглиблення наукових досліджень у цій сфері, визначення їх нових напрямів, адаптованих до потреб сьогодення, з використанням акмеологічного підходу та інформаційного ресурсу в комплексі наук про людину.


Список використаних джерел

1. Шаповалов М. І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. - К.: Вища школа, 2000. - 160 с

2. Психологія / За ред. Трофімова Ю. Л. — К: Либідь, 2000. - 558 с

3. Уейнберг Р. С, Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. - К.: Олимпийская литература, 1998. - 335 с.

4. Вітенко I. С Загальна та медична психологія — К.: Здоров'я, 1994. -291 с.

5. Єсінова Н. І. Економіка праці. - К: Академія, 1999. — 176 с

6. Адлер Ю. П., Липкина В. В. Лидерство как механизм постоянного обеспечения конкурентоспособности // Стандарты и качество. М., 2000, № 10.-С. 14-22.

7. Друзюк В., Сидорко I., Байцар Р. Роль керівника і персоналу в забезпеченні якості діяльності лабораторії // Стандартизація, сертифікація, якість. - Харків, 2005, № 2. — С. 47 — 49.

8. Мухарський М., Глухова С, Хотинський А. Сертифікація персоналу в УКРСЕПРО: підсумки та аналіз // Стандартизація, сертифікація, якість. - Харків, 2004, № 3. - С 35 - 41.

загрузка...
Top