Приховане безробіття в Україні, сутність та соціальні наслідки

Вступ.

1. Сутність прихованого безробіття в Україні.

2. Наслідки та шляхи подолання прихованого безробіття в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Ринок праці в Україні не є однорідним. У його структурі можна виділити сегменти, що значно різняться за своїми якісними і кількісними характеристиками. Особливістю вітчизняного ринку праці слід вважати наявність сегменту прихованого безробіття, вплив якого на функціонування економіки країни досить великий.

Приховане безробіття слід розглядати як форму неповного або недостатньо ефективного використання праці офіційно найманих працівників за умови повного робочого часу, а також за умови тимчасового припинення виробництва з причин економічного чи структурного характеру. Важливим наслідком прихованого безробіття є негативні зміни в оплаті праці, які відбуваються через неповну або вимушену неповну зайнятість.

Термін "вимушена неповна зайнятість" означає скорочення робочого дня або робочого тижня працівника у зв'язку зі зменшенням обсягів або тимчасовим припиненням виробництва.

Зазначимо, що зайнятість на умовах неповного робочого часу є одним з важливих елементів функціонування економіки. За оцінками, тільки в країнах — членах Організації економічного співробітництва та розвитку чисельність трудящих цієї категорії сягає 60 млн. осіб.


1. Сутність прихованого безробіття в Україні

У розвинених країнах робота впродовж неповного часу як результат вільного вибору захищена законом та має ряд істотних позитивних рис як для найманого працівника, так і для роботодавця. Для перших — це можливість збалансувати і розподілити свій час між практичною діяльністю та іншими заняттями; для других — забезпечення більшої гнучкості підприємства через адаптацію робочого часу до його потреб при одночасному зростанні продуктивності праці. Крім того, зайнятість на умовах неповного робочого часу стримує рівень безробіття.

Разом з тим, навіть у розвинених країнах, тарифні ставки тих, хто працює впродовж неповного робочого часу, у середньому нижчі, ніж зайнятих повний час. Працівники, зайняті неповний час, частіше позбавлені додаткових виплат — премій, субсидій, доплат за стаж роботи і т. ін.

Загальні засади роботи на умовах неповного робочого часу регламентуються на міжнародному рівні рядом конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП), зокрема Конвенцією № 100 "Про рівну винагороду за рівний труд" (1951), Конвенцією № 111 "Про дискримінацію в області праці і занять" (1958), Рекомендаціями № 122 "Про політику в області зайнятості" (1964), Конвенцією № 156 "Про трудящих із сімейними обов'язками", Конвенцією № 168 "Про сприяння зайнятості і захисту від безробіття" (1988) та Конвенцією № 175 "Про роботу на умовах неповного робочого часу" (1994).

Явище вимушеної неповної зайнятості має багатоаспектний зміст. Його можна трактувати відповідно до статті 10 Конвенції МОП № 168 як часткове безробіття, що виникає при тимчасовому скороченні нормальної або встановленої законом тривалості робочого часу і перерві в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове скорочення виробництва без припинення трудових відносин. Пункт d статті 1 Конвенції МОП № 175 визначає, що умови часткового безробіття виникають внаслідок тимчасового скорочення з економічних або структурних причин нормальної тривалості робочого часу працівників, яке має колективний характер.

Вищезгадані конвенції МОП, присвячені тим чи іншим аспектам проблеми зайнятості на умовах неповного робочого часу і соціального захисту трудящих цієї категорії, обходять питання щодо вимушеної неповної зайнятості і відповідної оплати праці. Об'єктивно це пов'язано з тим, що феномен прихованого безробіття (вимушеної неповної зайнятості) не має прямих аналогів у практиці розвинених країн і є наслідком структурних перетворень, характерних для періоду переходу до ринкової економіки.

Разом з тим, така форма неповного використання праці офіційно найнятих працівників набула в Україні масового характеру і має серйозний вплив не лише на зайнятість, а й на оплату праці працівників, які опинились у стані вимушеної неповної зайнятості.

З початком переходу України до ринкової економіки, внаслідок спаду виробництва, що супроводжував реформи (обсяги випуску промислового виробництва впали, рівень інфляції, наприклад, у 1993 році перевищив 10 000%), стала очевидною наявність надмірної кількості виробничого персоналу. Саме це й почало поступово спонукати роботодавців до звільнення працівників або переведення їх з ініціативи адміністрації на неповний робочий день (тиждень, місяць).

Про існування феномену прихованого безробіття свідчить переважання темпів скорочення чисельності зайнятих над темпами змін у зайнятості та відставання їх від темпів зниження обсягів виробництва.

Останнім часом рівень прихованого безробіття поступово знижується. Втім, на фоні цієї позитивної динаміки втрати робочого часу за рахунок вимушеної неповної зайнятості залишаються значними (табл. 1).

Як видно з таблиці, втрати робочого часу в економіці за рахунок вимушеної неповної зайнятості за останні три роки зменшилися більш ніж удвічі, а за рахунок вимушених адміністративних відпусток — майже у п'ять разів. Разом з тим, за цей же період значно зросли втрати робочого часу за рахунок переведення працівників на неповний робочий день (тиждень). Так, якщо у 2000 р. ці втрати становили 24,7% усіх втрат, то у 2002 р. — вже 48,6%.

Питання оплати праці за умов вимушеної неповної зайнятості нормативними актами України про працю регулюються лише частково. Так, стаття 113 Кодексу Законів про працю України регламентує оплату часу вимушеного простою, зокрема у зв'язку з освоєнням нового виробництва. Оплата праці в таких випадках здійснюється з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Прийнятий у 2000 р. Закон України "Про державне соціальне страхування на випадок безробіття" вперше в законодавчому порядку вводить термін "часткове безробіття". У ньому, зокрема в статтях 24 і 25, встановлюються умови надання допомоги по частковому безробіттю, згідно з якими термін виплати заробітної плати роботодавцем за умов часткового безробіття скорочується до одного місяця, після чого вступає в силу право на одержання допомоги по частковому безробіттю із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

За експертними оцінками, суттєвий вплив на скорочення прихованого безробіття справило внесення змін до Закону України "Про відпустки", за якими скасовано право роботодавців надавати довготривалі відпустки працівникам без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

В Україні приховане безробіття значною мірою зумовлено надлишком робочого часу відносно часу, необхідного для виробництва певного обсягу продукції. Воно виявляється в тимчасовому скороченні з ініціативи адміністрації робочого дня (тижня) для окремих груп працівників, у використанні вимушених відпусток без збереження заробітної плати.

Найбільшого розповсюдження набуло надання відпусток з ініціативи адміністрації. При цьому зберігається джерело робочої сили, і роботодавець не має сплачувати працівнику вихідну допомогу, яка, згідно з чинним законодавством, складає еквівалент дво-, тримісячної середньої заробітної плати. Відпустки з ініціативи адміністрації поділяються на три категорії: повністю оплачувана, частково оплачувана та неоплачувана. Найбільш поширеними є дві останні. В Україні в таких відпустках у 2002 році перебували 15,3% середньооблікової чисельності тих, хто працює.

У 2002 році більш ніж кожен десятий працівник перебував у стані вимушеної неповної зайнятості (2%), а в деяких регіонах (Львівська, Закарпатська області) цей показник перевищував 7%.

Через вимушену неповну зайнятість лише у 2002 році втрачено 1028 млн. людино-годин робочого часу. У промисловості цей фактор протягом останніх років складав 45,9-50,6% загальних втрат робочого часу, або 12,8-15,6% табельного фонду робочого часу. Усе вищезазначене об'єктивно свідчить про необхідність поглибленого вивчення проблеми та розробки механізмів державного впливу на явище прихованого безробіття з метою зниження обсягів і рівня вимушеної неповної зайнятості.

Низька ціна робочої сили та готовність значної частини працівників отримувати низьку зарплату в обмін на збереження робочого місця — одна з причин вимушеної неповної зайнятості.

Для здійснення розрахунків рівнів оплати праці працівників в умовах вимушеної неповної зайнятості можуть бути застосовані непрямі методи, які базуються на таких даних статистичної звітності (форма 1 ПВ "Звіт з праці"; форма З ПВ "Звіт про використання робочого часу"):

■ чисельність працівників (в еквіваленті повної зайнятості);

■ заробітна плата працівників (в еквіваленті повної зайнятості);

■ кількість працівників, які перебували в режимі неповного робочого дня (тижня) з ініціативи адміністрації;

■ втрати робочого часу за рахунок вимушеної неповної зайнятості;

■ табельний фонд робочого часу;

■ фактичний (відпрацьований) фонд робочого часу.

Приховане безробіття в Україні набуло значного поширення. Приховане безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з «тіні». Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Відповідно до міжнародних норм воно називається частковим. Часткове безробіття — це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Як бачимо, часткове безробіття не є формою прихованого безробіття. Це — одна з форм неповної зайнятості.

Коментуючи цю проблему, треба зазначити, що тенденції до зростання обсягів прихованого безробіття будуть, очевидно, посилюватись, оскільки надії на державне вирішення цього питання невеликі. Підприємства, які опинилися в скрутному економічному стані, вимушені самі шукати шляхи виходу з нього: або підвищувати ефективність виробництва, або тримати зайвих працівників і чекати на кращі часи, хоча ці наміри передбачають значні матеріальні та моральні втрати і потребують постійного контролю та аналізу[2, c. 95-97].

Як свідчить практика, досить велике число осіб, що перебувають у відпустках без збереження чи з частковим збереженням заробітної плати з ініціативи адміністрації, протягом уже декількох років вимушені шукати засоби для існування у недержавному секторі, зокрема в тіньовій економіці. Таким чином, проблема суто економічна переростає у проблему кримінальну, стає об'єктом втручання Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції і т. ін. Але незважаючи на це, відбуваються процеси (хоча й криміналізовані) створення продукції, надання послуг тощо. Тобто особи, які знаходяться у відпустках (і, відповідно, обліковуються у списках державних підприємств), випускають продукцію зовсім в іншій сфері і на іншому місці.

Саме за таких умов і відбувається перекручування природних економічних процесів; з'являється подвійне або невиправдано часткове обрахування чисельності зайнятих і незайнятих громадян; зникає можливість реальної оцінки виробітку, продуктивності праці, чисельності працюючих і т. ін. А виходячи з цього — закладається суттєва похибка при прогнозуванні чисельності зайнятих, обсягів випуску продукції і надання послуг. Програмні показники зайнятості населення і, відповідно, економічного і соціального розвитку країни, регіону, міста не можуть повною мірою відтворювати, а тим більш — передбачувати перспективи зайнятості чи економічного і соціального розвитку в цілому.

В загальному вигляді наявність безробіття свідчить про неповне використання економікою свого потенціалу. Чим рівень безробіття вищій, тим невикористана частина більше, и тим більше рівень втрат які зазнало суспільство. Кожний втрачений людиною час є для суспільства прямим збитком. Тому, що за цей невитрачений час можна було б виробити реальний товар чи послугу.

Високий рівень безробіття свідчить про низку ефективність економічної системи в цілому.

Аналіз та оцінка прихованої частини поточного ринку праці (прихованого безробіття) має самостійне значення у рамках даної теми, оскільки по даній позиції найчіткіше виявляється різниця між фізичними та економічними робочими місцями. Це якраз той випадок, коли у підприємства є певна частина робочих місць (і відповідно — штатних одиниць), але це — не економічні робочі місця, оскільки зайнятість на них непродуктивна, вони не забезпечують доход ні підприємству, ні працівникові[6, c. 151-153].

У структурі прихованого безробіття виділяються його явна та неявна (або видима та невидима) форми. Згідно з визначенням МОП, видима форма прихованого безробіття пов'язана з вимушеним скороченням робочого часу. "Видимість" пояснюється тим, що цю форму можна дослідити як статистичну величину, використавши показники або тривалості неповного робочого часу, відпрацьованого трудівниками, або кількості осіб, зайнятих неповний робочий час з залежних від них причин.

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.


2. Наслідки та шляхи подолання прихованого безробіття в Україні

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва[7, c. 81-82].

Безробіття неоднаково впливає на різні верстви населення.

Некерований процес приватизації, відсутність чітких програм реструктуризації економіки, різке скорочення інвестиційних можливостей, фінансова криза призвели до різкого спаду виробництва, масового вивільнення - працівників, різкого зростання масштабів безробіття.

Спад виробництва зумовив депресивний стан цілих галузей, охопив велику кількість - працівників. Які залишилися без роботи і заробітку, що призводить до зниження самооцінки людини відповідно і мотивація до роботи (або до тієї форми роботи в які працювала людина) знижується. Також призводить до зниження життєвого рівня, багато з тих хто втратили роботу влаштовуються на біржу праці, шукають нове місце роботи, але при погано налагодженій системі функціонування центрів зайнятості можливість отримати нове місце роботи практично не можливо, що призводить або до нелегальної праці - тіньова економіка, або до зниження рівня життя. Зниження рівня життя кожної окремої сім'ї призводить до погіршення демографічної, економічної, соціальної ситуації в країні загалом.

З кожним роком зростає чисельність безробітних, які звертаються до служби зайнятості з питань працевлаштування. Обмежені умови працевлаштування все більш сприяють подальшому сплеску безробіття.

У боротьбу з безробіттям необхідно залучати значні суми коштів. Під час економічної нестабільності, перехідної економіки державні кошти спрямовані в інші, більш важливі, галузі. Із цього виходить, що на покращення ситуації безробітних та налагодження механізму працевлаштування коштів не вистачає. А як відомо безробіття вимагає багато коштів тому, що це проблема державного характеру, яка охоплює всі сфери державного та суспільного існування - нажаль цих коштів немає, або вони використовуються для інших справ.

Разом з тим, знадобився досить тривалий час для усвідомлення того, що профілактика і боротьба з безробіттям, захист громадян від нього мають починатися не з моменту реєстрації безробітних у службі зайнятості, а превентивно, коли людина ще працює.

Знизити безробіття в ряді галузей економіки можна шляхом створення галузевих програм перепідготовки і сприяння зайнятості з «підключенням» до цього відповідних міністерств і відомств. Деякі з цих програм, розраховані на кілька років, вже реалізуються, але переважна більшість міністерств і відомств не готує таких програм. Вони дуже потрібні, зокрема для тих галузей, обсяги виробництва у яких різко впали, та галузей, що потребують особливого піклування держави[7, c. 131-132].

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що важливу роль у вирішенні проблеми прихованого безробіття відіграють рівень оплати праці та система стимулювання. Розглядати ці фактори доцільно лише в контексті забезпечення раціональних взаємозв'язків між економічним розвитком країни та структурними змінами технологічних процесів, з одного боку, і розширення відповідних можливостей зайнятості та належного соціального захисту — з іншого.

Для зменшення обсягів вимушеної неповної зайнятості система стимулювання праці має бути такою, щоб і роботодавець, і найманий працівник були зацікавлені в забезпеченні продуктивної зайнятості і ліквідації (або скороченні обсягів) прихованого безробіття. Теоретично система, яка б сприяла цьому, має забезпечувати ефективне використання робочої сили і створювати необхідні стимули для капіталовкладень в освіту, зокрема у професійну підготовку та перепідготовку кадрів, відповідно до потреб регіональних ринків праці, тобто підвищувати трудову мобільність робочої сили в бік більш продуктивного її використання.

Перш за все, для вирішення проблеми вимушеної неповної зайнятості необхідна система економічного стимулювання підприємств до оперативного забезпечення професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації частково безробітних. Організація такої роботи дозволить скоротити обсяги прихованого безробіття за рахунок спеціалістів вузького профілю, чия кваліфікація не мала цінності за межами певного робочого місця або певного підприємства.

Системи оплати праці, що застосовуються на підприємствах, повинні стимулювати зменшення обсягів вимушеної неповної зайнятості або шляхом збільшення обсягів виробництва і відповідного забезпечення повної зайнятості, або ж шляхом переходу прихованого безробіття у відкрите. Цьому сприятиме система погодинної оплати праці працівників, що працюють в умовах вимушеної неповної зайнятості.

Слід зазначити, що ця система, як і будь-яка інша, має і переваги, і недоліки. Безперечними перевагами погодинної оплати праці є:

■ підвищення ефективності використання робочого часу;

■, сприяння продуктивній зайнятості населення та запровадженню нових форм зайнятості, що найбільш повно відповідають сучасним умовам господарювання;

■ підвищення ступеня соціальної захищеності найманих працівників, які працюють в режимі неповного робочого часу та в інших нестандартних режимах робочого часу;

■ удосконалення оплати праці на громадських, сезонних, допоміжних, разових роботах, у приватній сфері послуг, у фізичних осіб тощо;

■ урегулювання сфери зайнятості і оплати праці осіб, не охоплених колективними договорами.

Запровадження погодинної оплати праці певною мірою сприятиме формуванню продуктивної зайнятості населення. А для того, щоб ця мета була успішно досягнута, практичному запровадженню такої системи оплати повинна передувати підготовча робота, спрямована на забезпечення належного обліку годин фактично відпрацьованого робочого часу та вдосконалення організації і нормування робіт, за якими застосовується погодинна оплата.

У ході підготовчої роботи до запровадження погодинної оплати праці, перш за все, має бути визначена мінімальна годинна гарантія з оплати праці, а також методи її колективно-договірного регулювання. При цьому, слід враховувати, що працівникові також необхідно виконувати певний обсяг підготовчо-заключних робіт.

Колективними договорами підприємств та регіональними і галузевими угодами мають бути встановлені сфери діяльності та категорії працівників, для яких (без шкоди для якості і кількості виконуваних робіт) доцільно запроваджувати погодинну оплату праці з мінімальною годинною гарантією. Найважливішою умовою застосування такої системи є чіткий і точний облік відпрацьованого часу, а також постійний контроль за дотриманням визначеної законом нормальної тривалості робочого часу.

Розширенню сфери запровадження погодинної оплати праці сприятиме розробка і введення єдиної тарифної сітки (ЄТС) для працівників як госпрозрахункової, так і бюджетної сфери. Підприємствам госпрозрахункової сфери чинним законодавством надано право самостійно розробляти та запроваджувати будь-які форми і системи оплати праці, зокрема і погодинну оплату праці на основі ЄТС. Цим правом вже скористались багато підприємств, і зокрема комбінат "Запоріжсталь", на якому успішно застосовується погодинна оплата праці для всіх категорій працівників — від директора до прибиральниці.

Позитивними наслідками практичного впровадження цієї форми оплати праці для працівників, що перебувають у стані прихованого безробіття, буде більш ефективне використання наявних та створення нових робочих місць. Це особливо важливо на сучасному етапі економічних реформ при більш-менш стабільних темпах економічного зростання у багатьох регіонах і галузях. З метою забезпечення продуктивної зайнятості, запровадження погодинної оплати праці з мінімальною годинною гарантією має здійснюватись у комплексі з економічними реформами інших напрямів, зокрема у сферах фінансів, грошово-кредитної та податкової систем, ціноутворення тощо.

Оскільки питання оплати праці та соціального захисту працівників, які вимушені з ініціативи адміністрації працювати впродовж неповного робочого часу, недостатньо законодавчо врегульовані, необхідно внести відповідні зміни до чинного законодавства (до КЗпП України, Законів України "Про оплату праці", "Про підприємства", "Про зайнятість" та ін.).

Доцільно також внести відповідні зміни до чинних форм статистичної звітності щодо даних про розміри оплати праці, структурні складові заробітної плати та розміри соціальної допомоги особам, які працюють в умовах вимушеної неповної зайнятості. Це сприяло б здійсненню постійного моніторингу з метою оцінки стану і тенденцій оплати праці та соціального захисту частково безробітних, а також розробці і запровадженню відповідних заходів.


Висновки

Приховане безробiття пов’язане з так званою неповною зайнятiстю. Починаючи з 1992 р. цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числi нашої, тривалий час були спрямованi на лiквiдацiю безробiття, на те, щоб всi працездатнi були зайнятi в суспiльному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятiсть забезпечити неможливо, оскільки iснує фрикцiйне та структурне безробiття, яке є невiдворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбiльш значними вадами суспiльства, в якому ми живемо, є його нездатнiсть забезпечити повну зайнятiсть» (Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. — М., 1949. — С. 359).

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

Крім того, в Україні крім прихованого безробіття існує приховане «переробіття», коли, наприклад, людина значиться в НДІ, а працює на будівництві».

Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.


Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. - К.: Кондор, 2004. - 429 с.

2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 312 с.

3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. - К.: Кондор, 2005. – 328 с.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с.

7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 298 с.

8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. - К.: Атіка, 2005. - 303 с.

загрузка...
Top