Показники ефективності суспільного виробництва та методика їх визначення

У сучасних умовах ефективність суспільного виробництва визначають і оцінюють за спільним для всіх ланок економіки принципом — зіставленням результатів виробництва та витрат. Ефективність виробництва характеризує його результативність, яка знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення України.

Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, яка спрямована на виробництво матеріальних благ. У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів.

У процесі аналізу, прогнозування та планування ефективність суспільного виробництва визначають за допомогою системи показників, які охоплюють усі рівні управління економікою України в цілому, а також регіонами, міністерствами, підприємствами. Показники ефективності можна об'єднати в шість основних груп: 1) узагальнюючі, 2) праці, 3) основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень, 4) матеріальних ресурсів, 5) науково-технічного прогресу, 6) зовнішньоекономічної діяльності.

Показники ефективності економіки в цілому й економіки регіонів зокрема визначають на аналітичній та прогнозній стадіях розробки індикативних планів, під час розрахунку найважливіших народногосподарських балансів, варіантних обґрунтувань темпів економічного зростання та пропорцій і розробки регуляторів розвитку економіки.

Показники ефективності галузей матеріального виробництва, міністерств, підприємств розраховують під час підготовки пропозицій щодо планових намірів уряду та під час розробки планів на підприємствах і в міністерствах.

До узагальнюючих показників на рівні економіки та регіонів зокрема належать:

• зростання та обсяги виробництва національного доходу на душу населення;

• відносна економія основних виробничих фондів, матеріальних витрат (без амортизації), фонду оплати праці у сфері матеріального виробництва;

• співвідношення доданого продукту до фонду оплати праці в матеріальному виробництві;

• рівень рентабельності як співвідношення доданого продукту або прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів;

• зниження витрат виробництва та обігу на 1 грн. валового національного продукту.

Ефективність виробництва — це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Якісні показники визначаються діленням обсягу валової (товарної) продукції на інший кількісний показник. Наприклад, якісний показник — продуктивність праці одного працівника за рік — розраховується шляхом ділення обсягу валової (товарної) продукції [чисельник] на середньорічну чисельність промислово-виробничого персоналу [знаменник]. Індекси темпів зростання якісних показників дорівнюють частці від ділення індексів фізичного росту чисельника та знаменника, який створює даний якісний показник.

На сучасному етапі регулювання економіки України має проходити на основі комплексного аналізу та пошуку шляхів найбільш ефективного її розвитку. У практиці нашої країни такий оперативний аналіз ще недостатньо розвинений. Багато даних, наявних у звітності та прогнозних (планових) розробках, часто функціонально відірвані й не погоджені між собою, а тому без попереднього додаткового аналізу не дають повної картини існуючого стану та можливостей розвитку країни або окремого регіону.

Для вирішення цих питань у прогнозуванні та плануванні потрібні більш досконала методологія, форми та методи аналітичної роботи. Надання керівним органам обґрунтованих прогнозів і планів та результатів їх обробки значно скоротить потік інформації, дозволить направити більше сил і засобів на аналітичну роботу та пошук кращих шляхів розвитку. Формування такої прогнозної й планової інформації має досягатися систематизацією та комбінуванням показників у існуючих документах. Для цього впроваджується уніфікована форма показників довгострокових виробничих факторів, поточних витрат, загальних і кінцевих результатів. Основна маса показників виробництва може бути отримана зі статистичної звітності.

Основна визначальна риса прогнозування з цільовим підходом полягає в досягненні певного результату виробництва з наступним визначенням необхідних для цього ресурсів та інтенсивності їх використання.

У процесі аналізу звітів і розробки прогнозу за встановленими формами визначення частки й динаміки предметів споживання в загальному обсязі продукції характеризує соціальну направленість розвитку економіки.

Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є:

• у сфері виробництва — динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею;

• у сфері розподілу — динаміка реальних доходів населення;

• у сфері обміну — розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування;

• у сфері споживання — фонд споживання та фонд невиробничого накопичення.

Ці показники разом з показниками матеріаломісткості, трудомісткості, фондовіддачі характеризують структуру продукції. Більш глибокий аналіз рівня виробництва дає змогу розробити прогноз потреби в продукції на підставі попиту, контрактів, договорів, заявок, прогнозів суміжних підприємств тощо. Зокрема, можна визначити попит населення на товари народного споживання регіонів, ураховуючи норми потреби та чисельність населення цієї території. Порівняння попиту на продукцію й потреби в ній з досягнутою або плановою величиною її виробництва дозволяє розрахувати індекс потреби (попиту). Такі індекси за ряд звітних та планових періодів показують, як змінюються пріоритети розвитку виробництва тієї чи іншої продукції та як вирішуються завдання забезпечення підприємств, регіонів чи населення. Більш поглиблений аналіз дає змогу спрогнозувати співвідношення потреб і попиту, а відповідно й виробництво продукції, ресурсів, поточних витрат і їх складових. Важливим завданням такого аналізу та прогнозних пошуків є вивчення ступеня самозабезпеченості регіонів продукцією, товарами народного споживання, а також вивчення ринків збуту, стану забезпечення підприємств і регіонів сировиною, матеріалами, паливом, комплектуючими виробами та ін.

Значно зростають роль і значення розробок найбільш ефективних шляхів розвитку виробництва, яким має передувати глибокий і всебічний аналіз досягнутої ефективності, тенденцій і особливостей її динаміки. Для цього шляхом співвідношення прибутку й витрат необхідно визначити напрями раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.

Під час аналізу розвитку виробництва предметів споживання в регіональному розрізі доцільно розрахувати обсяги їх випуску на душу населення.

Інші показники, які використовуються для оцінки ефективності на рівні економіки, регіону, галузі, дещо відрізняються від тих, які застосовуються на підприємствах.

До системи узагальнюючих показників економічної ефективності традиційно відносять рентабельність продукції та виробничих фондів, виробництво продукції на 1 грн. затрат, відносну економію основних і оборотних фондів, а також матеріальних та трудових витрат і фонду оплати праці.

Показниками загальної економічної ефективності використовуваних ресурсів є: показники використання трудових ресурсів (зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок продуктивності праці, економія живої праці); показники використання основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень (фондовіддача, обертання обігових коштів, питомі капітальні вкладення); показники використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача й питома матеріалоємність).

Призначення порівняльної економічної ефективності полягає у визначенні найбільш вигідного варіанта виконання даного господарського завдання. Порівняльна економічна ефективність розраховується під час розробки та впровадження нової техніки, вирішення питань виробництва й застосування взаємозамінних матеріалів і продукції, під час проектування будівництва та реконструкції підприємств.

При порівнянні часто виникають ситуації, коли варіанти з меншими поточними витратами (собівартістю) характеризуються більшими матеріальними витратами (капітальними вкладеннями). У цьому випадку слід порівняти величину додаткових капітальних вкладень з економією поточних витрат завдяки більш низькій собівартості продукції. Таке зіставлення проводиться на основі визначення терміну окупності додаткових капітальних вкладень, який є відношенням величини капітальних вкладень і величини собівартості продукції. Термін окупності визначає час, протягом якого додаткові капітальні вкладення окупляться за рахунок економії від зниження собівартості продукції. Показник, обернений до терміну окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових капітальних вкладень. При порівнянні варіантів рекомендується користуватися приведеними витратами, які є сумою капітальних вкладень і поточних витрат (собівартості, приведеної до єдиної розмірності у відповідності з нормативами ефективності). Мінімальні приведені витрати визначать найбільш ефективний варіант.

Для аналізу та прогнозування показників ефективності національного виробництва використовують метод порівнянь.

Індекс виробленого національного доходу на душу населення характеризує темпи зростання ресурсів суспільства, які можуть бути використані для підвищення рівня життя народу та подальшого розвитку суспільного виробництва. Його розраховують за даними обсягу створеного національного доходу або чистої продукції та середньорічної чисельності населення.

Показник виробництва національного доходу або чистої продукції на 1 грн. витрат відображає сукупну ефективність витрат ресурсів. Його визначають як відношення національного доходу (чистої продукції) до обсягів витрат у галузях матеріального виробництва.

У планах розвитку економіки ефективність використання живої праці визначається за допомогою показників темпів зростання продуктивності праці як вирішальної умови подальшого розвитку виробництва та підвищення добробуту народу.

Показником рівня продуктивності суспільної праці в цілому по країні є виробництво національного доходу на одного середньооблікового працівника сфери матеріального виробництва, а по галузях економіки, міністерствах — виробництво чистої, товарної (валової) продукції (робіт) на одного середньооблікового працівника.

Для оцінки ефективності використання праці на макрорівні застосовують такі показники:

• темпи зростання продуктивності суспільної праці;

• частка приросту національного доходу за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці;

• економія живої праці — відносне вивільнення середньорічної чисельності працівників виробничої сфери;

• співвідношення темпів приросту продуктивності суспільної праці та приросту середньої оплати праці одного працівника сфери матеріального виробництва.

Для більш глибокого обґрунтування підвищення ефективності праці показники її продуктивності необхідно порівнювати із зростанням фондоозброєності та електроозброєності. При цьому в планах мають передбачатися випереджаючі темпи підвищення продуктивності праці порівняно з темпами зростання фондо- та електроозброєності, і передусім за рахунок підвищення технічного рівня основних фондів і впровадження досконалішої нової техніки та сучасних технологій.

Темпи зростання продуктивності суспільної праці в економіці визначають як їх співвідношення в базисному та прогнозному (плановому) періодах.

Узагальнюючим показником рівня використання основних виробничих фондів є фондовіддача. В економіці її визначають як відношення обсягу випущеної (товарної, валової, чистої) продукції (або в натуральному виразі) чи створеного національного доходу за певний період (рік) до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Ефективність використання оборотних фондів і нормованих обігових коштів характеризується кількістю обертів у днях, їх витратами на 1 грн. валового національного продукту.

Ефективність використання капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту національного доходу при заданій його матеріальній структурі в порівнянних цінах до обсягу капітальних вкладень, що зумовили цей приріст (у гривнях).

Другий показник — термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту.

Ефективність використання матеріальних ресурсів на макро-рівні характеризують такі показники:

• матеріальні витрати (без амортизації) на 1 грн. валового національного продукту;

• витрати найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 млн. грн. валового національного продукту та національного доходу;

• відношення темпів приросту матеріальних витрат (без амортизації) до темпів приросту валового національного продукту та національного доходу.

На підвищення ефективності національного виробництва значно впливає прискорення обертання обігових коштів.

Під час обґрунтування планів підвищення ефективності виробництва поряд з розглянутою системою взаємопов'язаних показників мають широко застосовуватися специфічні техніко-економічні показники, які відображають удосконалення технології виробництва, широкий розвиток комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, упровадження нового устаткування, заміну коштовної дефіцитної сировини й матеріалів.

Ефективність зовнішньоекономічних зв'язків визначається за такими показниками: обсяг виробництва продукції на експорт, ефективність зовнішньої торгівлі.

Список використаноїта рекомендованої літератури

  1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.
  2. Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.- 60 с.
  3. Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.— 2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.
  4. Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.
  5. Кравченко Ю. И., Цыба Г. £. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр "Сербо", 1997.— 189 с.
  6. Кулян В. Р., Юнькова Ε А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.— 68 с.
  7. Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В. Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.
  8. Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування // Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.
  9. Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.
  10. Панасюк Б., Сергиенко И., Присницкий Л. Прогнозирование развития экономики Украины // Економіка України.— 1996.— № 1.— С. 20—31.
  11. Пашута Н. Т. Нормативное планирование потребности в продукции машиностроения.— К.: Наук, думка, 1992.— 117с.
  12. Планирование в условиях перехода к рынку / В. Ф. Беседин, С. Ю. Михайличенко, Б. Я. Панасюк, Н. Л. Федоренко.— К.: Тэхника, 1990.— 262 с.
загрузка...
Top