Організація охорони праці в Японії

Вступ.

1. Особливості охорони праці в Японії.

2. Нагляд за безпекою праці в Японії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Визначальним фактором процвітання і економічного благополуччя будь-якої країни на нинішньому етапі розвитку є не тільки рівень національного доходу і розвиток виробництва, але й загальний стан охорони здоров’я в країні, куди також відносять і охорону праці. При цьому у поняття «охорона праці» можна вкладати не лише дотримання технічних та санітарних норм, а широке розуміння охорони праці як захист прав працівників, куди входить і соціальне страхування, і рівень зарплати, і трудове законодавство. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до швидкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі, дисбалансу і нестабільності економіки. Тому питання охорони праці є інколи визначальним при підписуванні довгострокових міжнародних економічних програм та проектів.

У Японії зацікавленість керівників підприємтсв у дотримання вимоги безпеки праці пояснюється не тільки культурою, традиціями, а й реакцією навколишнього світу на нещасний випадок з тяжкими наслідками на виробництві, адже фірма певною мірою «втрачає обличчя». Газетні повідомлення про нещасні випадки подаються як сенсація і, отже, підривають престиж фірми в очах громадськості, в результаті чого падає попит на її вироби. Питання безпеки праці для японських підприємців є важливим і з економічної точки зору. Страхові органи вимагають від фірми відшкодування всіх витрат, що виникли у неї у зв’язку з нещасним випадком. Фірми вважають за краще не доводити справу до судового процесу і пропонують потерпілим чи родичам загиблих певну угоду. Як правило, 100% компенсації, що сплачується страховими органами, видається у вигляді «суми співчуття». Це може становити 40-50 тисяч дол. Для фірм, особливо малих, це є дуже відчутним «кровопусканням». Важкий тягар витрат, пов’язаних з нещасними випадками, змушує підприємців посилювати профілактичну роботу.


1. Особливості охорони праці в Японії

На відміну від інших країн в Японії заходи з безпеки праці реалізуються з такою ж точністю та старанністю, як і будь-які інші. Там взагалі немає такого поняття, як суттєві і не дуже суттєві розпорядження, як це іноді має місце у нас.

Зацікавленість керівників підприємств у дотриманні вимог безпеки праці пояснюється не тільки культурою, традиціями, а й реакцією оточуючого світу на нещасний випадок з тяжкими наслідками на виробництві, адже фірма певною мірою «втрачає обличчя». Газетні повідомлення про нещасні випадки подаються як сенсація і, отже, підривають престиж фірми в очах громадськості, в результаті чого падає попит на її вироби. Керівництво ж зганяє свою образу на конкретних винуватцях з числа інженерного персоналу.

Кожен нещасний випадок розглядається як невдача, незадовільне виконання своїх трудових обов'язків та недружній акт по відношенню до фірми, тому кожен керівник вважає себе відповідальним за порушення підлеглого йому працівника. В Японії не заведено, як у багатьох інших країнах, у тому числі і в нас, відносити травму на необережність чи неуважність працівника. Жодний президент японської фірми не дозволить переконувати себе в тому, що нещасний випадок знаходиться поза колом відповідальності керівника.

До того ж керівник підприємства, де сталося найбільше нещасних випадків, зобов'язаний ставити на свій робочий стіл червоний прапорець як знак свого неуспіху. Набагато приємніше, та й для кар'єри корисніше, ставити зелений прапорець, який дається керівнику підприємства з найкращими показниками з техніки безпеки. Високий рівень травматизму серед підлеглих працівників для інженера є суттєвою перешкодою для його подальшого просування службовими сходинками. На нього дивляться так, ніби він особисто заподіяв шкоду фірмі. Недалекоглядний керівник має значно менше шансів на підвищення, ніж той, що діє обачливо, оберігаючи підприємство від зайвого ризику.

В Японії на будь-якому підприємстві кожен інженер зупинить відвідувача і ввічливо пояснить йому, що потрібно застебнути ремінець свого захисного шолому. Кожен майстер зробить зауваження працівникові, щоб той вийняв руки з кишень, коли іде по сходах. Ні один інженер не пройде байдуже повз працівника, який переходить через рейки всупереч правилам безпеки, не залишить без уваги будь-яку недбалість з точки зору техніки безпеки. Порушення працівником правил техніки безпеки розглядається як неслухняність чи відмова від роботи. Однак вони трапляються рідко і не тільки тому, що за це можна бути покараним, а головним чином через побоювання підвести фірму. Таке почуття колективної відповідальності виховується з дитинства. В кожному дитячому садку діти одягнені в однакові куртки, панамки, неодмінно з емблемою цього дитячого садка. Усі середні школи, вищі навчальні заклади мають свій прапор. Таке виховання дає свої плоди. Настає час поступати на службу, і вчорашні учні, студенти дають клятву вірності новій групі (колективу), до якої щойно зараховані [2, c. 146-147].

П'ять разів на тиждень, крім суботи й неділі, японські робітники, інженери, службовці починають робочий день з фізичної зарядів та співу гімну. І це нікому не здається смішним або формальним. Виконуючи гімн, декламуючи заповіді, працівники забувають про свої негаразди, налаштовуються на продуктивну і безпечну працю, готують себе до неї. Цьому сприяє спокійна, невимушена атмосфера на підприємстві.

«Ми ніколи не чули,- пише Хане Рехан (колишній президент Дюссельдорфського конгресу з охорони праці та виробничої медицини), - гучного слова, окрику. Це було б ознакою невихованості. Ми не бачили жодного квапливого руху, ніякого авралу, ніякої імпровізації. Керівники вимагають від працівників повної віддачі для досягнення мети підприємства. Зовні це підкреслюється єдиною уніформою, яку носять усі, від директора до прибиральниці, чим виховується прагнення разом працювати на благо фірми, що в свою чергу накладає відбиток і на стиль керівництва».

Керівництво підприємства реалізує свої рішення не наказами, а кампанією переконання, яка триває іноді кілька місяців. Лише коли всі переконані у корисності рішення, вони починають діяти вже без будь-яких застережень та ускладнень.

Всі члени колективу усвідомлюють важливість дотримання вимог безпеки. Більшість з них вважають неприйнятним і навіть ганебним, що сторонні особи, навіть якщо вони представники органу нагляду за охороною праці, можуть втручатися в це питання і навіть знайти в їхній роботі помилку. Вони відчувають в собі достатньо сил, щоб самим потурбуватися про особисту безпеку. Невиконання приписів щодо попередження нещасних випадків в Японії розглядається як непростимий гріх і веде до відчутних наслідків для відповідальних керівників.

Питання безпеки праці є важливим для японських підприємців і з економічної точки зору. Страхові органи вимагають від фірми відшкодування всіх витрат, що виникли у неї в зв'язку з нещасним випадком. Фірми вважають за краще не доводити справу до судового процесу і пропонують потерпілим чи родичам загиблих певну угоду. Як правило, 100% компенсації, що сплачується страховими органами, видається у вигляді «суми співчуття». Це може становити 40-50 тисяч доларів. Для фірм, особливо малих, це є дуже відчутним «кровопусканням».

Важкий тягар витрат, пов'язаних з нещасними випадками, змушує підприємців посилювати профілактичну роботу.

Так, на одному з автомобільних заводів після нещасного випадку на металообробному верстаті було витрачено 1500 годин для з’ясування причин цього випадку. Щоб знайти слабке місце, було проведено аналіз всього технологічного процесу. З'ясувалося, що причиною випадку став невірно розроблений застережний захід, дотримання якого вимагали від кожного робітника. Тому інженери розробили нову технологічну програму, яка виключала не тільки виявлену, а й інші можливості нещасного випадку. Далі всі 1500 робітників, які постійно чи періодично працювали на цьому верстаті, були навчені нового методу роботи. На перенавчання та «тренування» було витрачено 10 000 годин. Потім впродовж трьох місяців керівники всіх рівнів контролювали, щоб новий метод сприймався беззаперечно [7, c. 16-17].

Взагалі навчання працівників безпечній та ефективній праці — одна з основних заповідей керівника. При зарахуванні на роботу проводиться загальне роз'яснення щодо безпеки праці на виробництві. Далі настанови на робочому місці дає майстер. Він зобов'язаний домогтись, аби безпечний метод роботи увійшов у плоть і кров нового робітника. Послідовне поглиблене навчання та наступний суворий нагляд сприймаються як належне. В дотриманні вимог безпеки велика роль відводиться матеріальній зацікавленості працюючих.

До речі, для багатьох країн Заходу також характерне прагнення стимулювати зацікавлення у забезпеченні безпеки на робочому місці. Ще у 1927 р. відділом технічних інспекцій страхової компанії Північної Америки проводились великомасштабні дослідження причин нещасних випадків на виробництві, після чого сформульовано основні принципи попередження виробничого травматизму, першим з яких було стимулювання зацікавленості у забезпеченні безпеки на робочому місці. Якщо систематично заохочувати безпечну поведінку, то легко змоделювати на майбутнє й необхідну поведінку працівника. Тобто, в основі модифікації поведінки лежить принцип, який стверджує, що люди поводять себе згідно з правилами, коли вони отримують негайне і послідовне заохочення за їх виконання. Причому не обов'язково матеріальне. В одній англійській фірмі, наприклад, тривалий час практикується направлення письмового вітання працівнику, який протягом певного періоду не допустив порушень правил безпеки.

Підвищити свідомість працівника японські підприємці намагаються також за допомогою так званих наставників. Вони призначаються з різних питань (підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції, економії енергії, а також з питань охорони праці) терміном на один рік. Наступного року беруть на себе ці функції інші працівники. Успішна діяльність наставника є важливою передумовою для підвищення його на посаді. Він не звільняється від своєї основної роботи, не має розпорядчих функцій, а є асистентом з техніки безпеки при своєму безпосередньому керівникові. Головним завданням наставника є організація маленьких робочих груп (5~6 чоловік), які фіксують порушення і розробляють пропозиції щодо підвищення безпеки праці. Змінність через рік дає змогу практично кожному працівникові бути наставником і таким чином глибше вникати в проблеми охорони праці.

Протягом останніх років опубліковано багато фактів, що свідчать про увагу японських підприємців до здоров'я робітників і службовців. Зокрема, спеціалістами фірми «Курокава кенсецу» розроблено тести на "фізичне загартування. Ухилення від тестування розглядається як прогул. Тестування проводяться в навчально-тренувальному комплексі фірми і є обов'язковими для всіх, незалежно від займаної посади. Результати тестування є критерієм щодо можливості продовження терміну перебування на службі. Якщо в 60 років робітник отримав оцінку «відмінно», йому надається право працювати ще три роки, якщо «добре» - два роки. Як наслідок, 70% працівників мають оцінки «відмінно» і «добре», різко знизилась захворюваність, підвищилась продуктивність праці, поліпшилась атмосфера в сім'ях. Досвід «Курокави кенсецу» використовують багато інших фірм. Можливо, це одна з причин того, що тривалість життя японських чоловіків і жінок досягла найвищих у світі показників.

Заходи з питань охорони праці, зміцнення здоров'я підтримуються урядом країни. В Японії Асоціація з техніки безпеки систематично проводить конкурс оригінальних ідей та винаходів, впровадження яких запобігає виникненню нещасних випадків. Частина з них нагороджується золотими і срібними медалями, заохочувальними призами. Вручення нагород їх авторам прово-диться на Всеяпонському з'їзді з техніки безпеки і охорони здоров'я.

Велика увага приділяється пропаганді безпеки праці. Починаючи з 1978 р. щорічно проводиться національний тиждень безпеки праці і охорони здоров'я. Активно задіяні у цьому заході засоби масової інформації. На підприємства надсилаються брошури, комплекти проспектів. Питання охорони праці висвітлюються у щомісячних журналах «Безпека», «Професійне здоров'я» та ін. До речі, в Японії щорічно випускається понад 40 тисяч комплектів книг, брошур, листівок, плакатів і навіть шпалери з тематикою охорони праці.

Все це, загалом узяте, допомагає японцям успішно вирішувати одну з найгoлoвнішиx проблем - збереження життя і здоров'я людей у процесі їх трудової діяльності. Тож давайте, шановні друзі, візьмемо до впровадження все те позитивне й корисне, що є у Країні Східного Сонця, аби не допускати тих нещасть, які на жаль, ще мають місце у нас [2, c. 196-198].

2. Нагляд за безпекою праці в Японії

В Японії наглядова діяльність з питань безпеки (безпеки людини) здійснюється спеціальною службою при Міністерстві праці. Водночас кожне міністерство дає дозвіл на випуск і застосування того або іншого устаткування відповідно до напрямків діяльності. Так, Міністерство будівництва видає висновок на відповідність машини гранично допустимим нормам по шуму, вібрації і вихлопним газам. Кранівник повинен пройти атестацію в Міністерстві праці, одержати водійське посвідчення в Міністерстві транспорту. Служба нагляду за безпекою Міністерства праці кожні два роки проводить процедуру ліцензування підприємств з питань безпеки й охорони праці.

За результатами перевірок, проведених Міністерством охорони здоров'я, праці та добробуту Японії (MHLW) щодо дотримання у низці промислових галузей норм і положень законодавства про працю з'ясувалося, що 65,5 % охоплених перевіркою робочих місць певною мірою не відповідають положенням законодавства про охорону та гігієну праці на промислових підприємствах. Порівняно з 2002 роком такого роду порушення виросли на 3 %.

2003 р. інспекційна перевірка охопила 121 030 робочих місць, з яких 79 394 місця (65,6 % від загальної кількості) було охарактеризовано як такі, що не цілком відповідають необхідним нормам закону про працю, закону про мінімальну зарплатню, закону про охорону здоров'я та закону про пневмоконіоз (запалення легенів). Найбільший відсоток порушень (27 737 випадків) стосувався питань робочого часу, обумовленого статтями 32 і 40 закону про норми праці. 22 977 випадків порушень стосувалися норм охорони та безпеки праці, написаних у законі про безпеку й гігієну праці на промислових підприємствах і в організаціях країни. Найбільше випадків порушень (84 %) було зареєстровано у кіно- та театральних студіях країни, в галузі освіти та наукових досліджень (78,7 %), а також у сфері обслуговування (76 %) та транспорту (74,1 %) [7, c. 18-19].

Кількість справ, переданих до суду з приводу порушень закону, виросла на 5,3 % (1 399) порівняно з попереднім роком (1 328). З них 709 випадків (50,7 %) становили порушення закону про норми праці, 681 випадок (48,7 %) - про безпеку й гігієну праці на промислових та інших підприємствах. Найбільше число порушень припадало на будівельну галузь - 593 (42,4 %), виробничу галузь - 346 (24,7 %) і торгівлю - 122 (8,7 %).

Міністерство праці довіряє фірмі виконувати трудову діяльність за наявності в неї відеофільмів з навчання промислового персоналу, інструкцій з безпеки, програм навчання, атестованого персоналу.

На кожному заводі є навчальний центр, служба техніки безпеки і промислової санітарії (очолює лікар), діяльність яких контролює директор. Є постійно діючі комісії з техніки безпеки і промислової санітарії, які на місцях раз на місяць обговорюють поточні питання.

Проводяться тижні безпеки праці. Кожний працівник до початку зміни дає майстру, а майстер – керівнику зміни клятву про те, що буде дотримувати технології: якщо помітить неполадки, то зупинить роботу, вживе заходів щодо їх усунення або повідомить про це керівника, буде робити все від нього залежне на благо та процвітання фірми.

Японські дослідники виявили так само залежність між частотою нещасних випадків і розмірами виробничих ділянок. Так, статистика за 1994 р. свідчить, що частота нещасних випадків на виробничих ділянках із числом зайнятих 30-49 чоловік склала 4,72, а на ділянках із числом зайнятих понад 1 тис. чоловік -0,49.

Велике значення надається питанням профілактики (попередженню) виробничого травматизму; розробляються спеціальні державні програми. Мети останньої, розрахованої на 1993-1998 р., - "забезпечення широкомасштабного зменшення числа нещасних випадків зі смертельним результатом, важких нещасних випадків, серйозних професійних захворювань і зниження загального числа випадків виробничого травматизму, а також забезпечення активної діяльності по підтримці й зміцненню духовного й фізичного здоров'я робітників і створення нормальних умов праці". На досягнення цих цілей спрямовані заходи:

· по попередженню виробничого травматизму в будівництві й інших галузях, де відзначається найбільше число нещасних випадків зі смертельним результатом;

· по попередженню виробничого травматизму, пов'язаного з роботою встаткування, а також у результаті вибухів, пожеж і т.п.;

· по підтримці й зміцненню духовного й фізичного здоров'я працівників;

· по створенню нормальних умов праці;

· по попередженню виробничого травматизму на середніх і малих підприємствах [1, c. 182-184].

Особлива увага приділяється забезпеченню безпечної роботи встаткування. Правила передбачають одержання виробником устаткування, використовуваного для виконання особливо небезпечних робіт, ліцензії в начальника департаменту норм праці відповідної префектури. Виготовлене встаткування підлягає перевірці на відповідність стандартам, що проводиться начальником департаменту норм праці префектури, або спеціалізованим агентством, або начальником місцевого відділення по нагляду за дотриманням норм праці. Якщо встаткування не ставиться до особливо застереженого, воно підлягає перевірці експертами Міністерство праці.

Деякі види механічного встаткування (наприклад, казани) роботодавці зобов'язані періодично перевіряти самостійно, документуючи отримані результати.

Слід зазначити серйозне відношення японців до такої процедури, як інструктаж працівників. Цей обов'язок покладений на роботодавця. Загалом кажучи, відповідно до національного законодавства роботодавець наділений значними обов'язками в сфері охорони й гігієни праці. У цьому змісті досвід Японії становить безсумнівний інтерес для України, де роботодавці (у першу чергу, на підприємствах малого й середнього бізнесу) практично не несуть ніякої відповідальності за свою бездіяльність у сфері охорони праці.

Організаційна структура системи нагляду за дотриманням норм праці включає: департамент норм праці, що підпорядковується міністрові праці, наявні в кожній префектурі департаменти норм праці й місцеві відділення по нагляду за дотриманням норм праці в найважливіших містах. Основна категорія осіб, що проводять нагляд, - державні фахівці з техніки безпеки на виробництві й по гігієні праці, інспектори по нормах праці, призначувані Міністерством праці, департаментами норм праці префектур, місцевими відділеннями по нагляду за дотриманням норм праці. Ці держслужбовці наділені широкими правами й повноваженнями. Так, у їхньому веденні перебувають питання, пов'язані з видачею дозволів на виробництво певної техніки, токсичних речовин; розглядом представлених планів будівельних робіт; вивченням причин нещасних випадків на виробництві.

У їхні обов'язки входить також керівництво й допомога роботодавцям, робочим і іншим зацікавленим особам у пошуку способів зниження ризику травматизму робітників.

Коло повноважень, надаваних законом інспекторові по нормах купа, включає можливість входити на територію підприємства, опитувати роботодавця й робітників, переглядати робочі журнали, вимірювати показники виробничого середовища.

Відносно порушень, що створюють особливо небезпечну ситуацію, інспектор по нормах праці має право давати розпорядження про призупинення робіт, зміні характеру користування спорудженнями й іншими об'єктами.

Інспектор по нормах праці має право як особливий службовець судової поліції провадити обшук (включаючи арешт, розшук, опис майна й т.п.) [6, c. 211-212].

Оскільки виробничий травматизм найпоширеніший на малих і середніх підприємствах, Міністерство праці Японії серед найважливіших заходів в 1997 р. запланувало: розглянути систему кредитування заході щодо охорони й гігієни праці;

· удосконалити й поширити систему допомоги в проведенні заходів щодо охорони праці на середніх і малих підприємствах;

· налагодити систему спільного надання послуг в області промислової гігієни в об'єднаннях середніх і малих підприємств;

· розглянути варіанти ефективних методів зміцнення здоров'я на середніх і малих підприємствах;

· розширити інформаційне висвітлення проблем охорони й гігієни праці.

При Міністерстві праці створені й функціонують експертна рада по трудовому страхуванню, Центральна рада по нормах праці, Рада з питань мінімальної заробітної плати, Рада по справах жінок і підлітків і ін. Кількість фахівців у ранзі державних службовців, що займаються питаннями охорони й гігієни праці, тільки в центральному апарату Мінпраці Японії (департамент норм праці) становить 262 чоловік, у тому числі: відділ охорони й гігієни праці - 56 чоловік і відділ заробітної плати й робочого часу - 30 чоловік. Ще 8350 службовців працюють у регіональних органах по праці.

На закінчення необхідно відзначити, що заходу в області охорони й гігієни праці, рекомендації й розробки міністерства, у тому числі, і комплексні державні програми опираються на результати досліджень двох провідних наукових центрів Японії: НДІ техніки безпеки на виробництві й Комплексного НДІ промислової гігієни.

Головними особливостями ринку праці Японії слід зазначити довічний найм у великих корпораціях, а також оплату праці залежно від стажу роботи. Як правило, тільки компанії-гіганти можуть дозволити собі забезпечити гарантіями зайнятості свій персонал до кінця їхнього стажу, однак, у жодному колективному договорі не можна знайти пункт про довічне наймання - це саме собою правило, що розуміє, дотримуваними обома сторонами договору, але - негласне. За допомогою цієї системи японським компаніям вдавалося створити атмосферу єднання інтересів працівників і роботодавців у рамках компанії, тим самим у максимальному ступені мобілізуючи трудовий потенціал на досягнення найвищих виробничих показників. Зворотна сторона цієї системи полягала в тім, що при погіршенні економічної кон'юнктури компанії не звільняли зайву робочу силу, а "консервували" її до кращих часів у рамках самої компанії, переводячи працівників на скорочений робочий день або "розфасовуючи" їх по окремих виробничих ділянках [4, c. 243-244].

При збереженні високих і стабільних доходів в умовах швидкого економічного росту така стратегія з боку компаній залишалася рентабельної, хоча самі працівники часом втрачали частини свого доходу. Однак у цей час спостерігається процес переходу до більше традиційного для Заходу формам організації бізнесу - компанії більше не нагадують замкнуті сімейні підприємства й спостерігається тверда конкуренція з конкурентами ззовні.


Висновки

Основний упор у японській системі охорони й гігієни праці зроблений на роботодавця.

В обов'язку роботодавця входять вимір і оцінка показників виробничого середовища в закритих приміщеннях, де роботи ведуться в шкідливих умовах праці. У випадку одержання несприятливих результатів роботодавець повинен ужити заходів по поліпшенню ситуації, наприклад, модернізувати встаткування.

Роботодавець організує медичні огляди працівників. Тим, хто зайнятий на роботах, яким супроводжує ризик професійних захворювань, держава надає право пройти диспансеризацію й спостерігається у фахівців.

Роботодавці зобов'язані встановлювати скорочений час роботи для осіб, зайнятих на підводних і інших роботах, сполучених з ризиком для здоров'я, а також не допускати до таких робіт осіб, що страждають певними захворюваннями.

Із зобов'язаний сприяти санітарній освіті працівників і проведенню медичних консультацій і т.п., що необхідно для підтримки й зміцнення здоров'я робітників. Міністр праці з відповідного керівництва зобов'язаний постійно, на плановій основі формувати сприятливу виробничу сферу. Необхідні нормативні матеріали видаються Мінпраці.

Японські роботодавці, що здійснюють заходи щодо запобігання виробничого травматизму, стимулюються державою, що, у свою чергу здійснює найсуворіший контроль і нагляд за їхньою діяльністю в цій сфері.

Організаційна структура системи нагляду за дотриманням норм праці включає: департамент норм праці, що підпорядковується міністрові праці, наявні в кожній префектурі департаменти норм праці й місцеві відділення по нагляду за дотриманням норм праці в найважливіших містах.


Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик,. - К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.

2. Катренко Л. Охорона праці: Навчальний посібник/ Любов Катренко, Ігор Пістун, Юрій Кіт. - 2-ге вид., стер.. - Суми: Університетська книга, 2007. - 495 с.

3. Луковников А. Охорона праці: [Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" і "Автоматизація с.-г. вир-ва" і для с.-г. технікумів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" ]/ А. В. Луковников,. - Пер. з 4-го рос. вид., перероб. і доп.. - К.: Вища шк., 2001. - 254 с.

4. Охорона праці: Підручник для студ. гірн. спец. вищих закл. освіти/ Ред. К.Н.Ткачук. - К., 1998. - 320 с.

5. Охорона праці в Україні: Нормативні документи/ Упоряд. О. М. Роїна, Ред. О. А. Кривенко. - 2-ге вид., виправлене і доповнене. - К.: КНТ, 2006. - 418 с.

6. Пістун І. Охорона праці: Практикум/ Ігор Пістун, Юрій Кіт, Андрій Березовецький,. - Суми: Університетська книга, 2000. - 205 с.

7. Сілін А. Деякі аспекти організації охорони праці в Японії // Охорона праці. - 1999. -№6. - с.16 - 19

загрузка...
Top