Кризовий стан середовища та його вплив на діяльність підприємства

Вступ.

1. Поняття кризи в соціально-економічному розвитку та причини її виникнення.

2. Типологія та основні ознаки кризи.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Можливості функціонування і розвитку підприємства в ринкових умовах залежать від конкурентоздатності його продукції на ринку. Підприємство, що не зуміло вижити в конкурентній боротьбі, звичайно стає банкрутом. Таким чином, кризовий стан і банкрутство окремих суб'єктів підприємницької діяльності є об'єктивною невід'ємною частиною ринкових відносин.

Розвиток української економіки на сучасному етапі характеризується зміною форм власності, структурною перебудовою всього народногосподарського комплексу, динамічно мінливим економічним середовищем, наявністю складних управлінських проблем як на макрорівні, так і на рівні окремих суб'єктів господарювання.

У процесі становлення ринкової економіки в Україні багато підприємств опинилися в кризовому стані. Причиною цього є вплив нестабільного навколишнього середовища і неадекватні дії самих підприємств, що і приводить до банкрутства. Тому важливою й актуальною є проблема пошуку і впровадження в практику таких форм і методів управління, використання яких дозволить уникнути кризового стану на підприємстві, а в разі його виникнення, виходити з нього з найменшими втратами.

У зарубіжній літературі дослідженню проблем прогнозування кризового стану підприємств і антикризового менеджменту присвячені роботи таких авторів як Альтман Э., Бівер В.Г., Бланк І.А., Кошкін В.И., Ларіонов И.К., Уткін Э.А., Бляхман Л.С., Дойль П., Ковальов А.П., Іванов Г.П. та інші.

З переходом України до ринкових відносин розроблені перші нормативно-рекомендаційні документи, з'явилися роботи вітчизняних авторів, які внесли істотний вклад у розвиток теорії прогнозування кризового стану і дослідження мір антикризового управління. Серед них слід зазначити праці таких учених, як Терещенко О.А., Титов М.И., Варгич С.С., Жуков А.П., Ковальчук К.Ф., Савчук В.П., Поддєрьогін А.М., Холод З., Багрова І.В., Чорняк О., Джунь В., Сімонова А.Г. та ін.

В країнах з перехідною економікою, у тому числі й в Україні, необхідність вивчення і розробки методів прогнозування кризових явищ і антикризового управління має особливе значення через ріст кількості збиткових підприємств, недостатність теоретико-методичного забезпечення процесів банкрутства, реструктуризації, санації, реорганізації, кількості кваліфікованих фахівців у сфері антикризового управління.


1. Поняття кризи в соціально-економічному розвитку та причини її виникнення

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага і стабільність.

Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи.

Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи [6, с.40].

Будь-яка загроза існуванню людства у людини, вже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюються з кризою.

Сучасна наукова й навчальна література не дає загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи, підприємства. Так, наприклад, має місце така точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі [8]. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Досить тривалий час у нашій країні саме це поняття було, швидше, ідеологічним , ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах виникаючі труднощі "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство" [6, с.39].

Якщо дивитися на кризу, як на явище, то виявиться, що криза так само потрібна системі, що розвивається, — а у нашому випадку це підприємство, — як і стабільний стан. Тому дане явище слід ще й розглядати як переломний момент у розвитку підприємства, що дає простір новому витку економічних змін.

Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про кризу розвитку, вони не викликані об'єктивними тенденціями, хоча й зумовлені деякими зовнішніми причинами.

Такі уявлення однобічні і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з цих позицій розглядати внутріфірмове управління, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?

Поняття "криза", на думку багатьох дослідників, найтіснішим чином пов'язане і з поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Виключте з нього чекання кризи, і пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, але й цілком звичайні помилки.

Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі.

Соціально-економічна система в будь-якому своєму вигляді і будь-якій формі, будь-то суспільна формація, фірма чи підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток.

Функціонування — це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають її цілісність, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток - це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування та розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Цей зв'язок можна бачити в її характеристиках і показниках (рис.1).

Функціонування підприємства, як загальновідомо, характеризує обов’язкова наявність предметів праці, засобів праці і самої людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування такої феноменологічної системи можливе лише при визначеній відповідності наступних ознак: засоби праці можуть змінювати його предмет, людина повинна володіти засобами праці, результат повинен відповідати інтересам і потребам людини, приносити індивідуальну та суспільну користь. Важлива роль має відводитися за цих ознак і процесу управління виробництвом, діяльністю підприємства.

Це і є необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі [7, c. 63-64].

В умовах формування та розвитку ринкових відносин підприємства дійсно можуть певний період часу просто функціонувати. Але значна конкуренція, зміна зовнішнього середовища спонукає дані системи до подальшого удосконалення. Розвиток характеризує зміни в предметах і засобах праці, у самій людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування підприємства чи нові умови, що створює принципово для цього. Фактором розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, міняються й умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що відбиває можливість і закономірність настання та розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення [2, c. 46-47].

Отож, настання кризових ситуацій носить періодичний характер, що чітко відображує циклічність розвитку економіки. Кризи не обов'язково носять руйнівний характер, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Вони мають свою типологію, симптоми і розпізнавання.

2. Типологія та основні ознаки кризи

Кризи, які в світогосподарському просторі мають постійний характер, вказують на протиріччя функціонування і розвитку підприємств, можуть виникати у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами її використання, між рівнем розвитку продуктивних сил і існуючими механізмами управління мікросередовищем та ін.

Кризова ситуація в узагальнюючому розумінні — це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі, що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі, не дозволяючи виконати місію підприємства.

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інші катаклізми природної властивості. А можуть носити і техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди, її необхідно передбачати і прогнозувати [2, с 12].

При розкритті сутності кризових явищ і процесів велике значення має не лише встановлення їх причин, але й прогнозування можливих наслідків: відновлення підприємства чи його руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не слід виключати перехід у стан нової кризи: може бути поглиблення кризового явища з більш тривалими наслідками. Кризи можуть також виникати і як ланцюгова реакція. Існує можливість консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися політичними причинами. Взагалі ж наслідки кризового стану найтіснішим чином пов'язані з його причинами й можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть привести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу з ситуації, що склалась. Післякризові зміни в розвитку підприємства бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними та кількісними, оборотними й необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх. Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідальності.

Як показує практика, кризові явища та процеси неоднакові не тільки зі своїх причин і наслідків, але і за самою своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією засобів і способів управління ними. Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності її протікання [3, с. 42-44].

Виділяють кризи загальні та локальні, макро- і мікрокризи, економічні, соціальні, організаційні, психологічні, технологічні, природні, суспільні, екологічні та кризи іншого характеру прояву.

Так, загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза захоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відносини до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це — криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільсіт-вом. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Психологічні кризи також нерідкісні в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масовий характер, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

З безпосередніх причин виникнення кризи розподіляються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз відносяться землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їхнього прояву [6, c. 56-58].

У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, — виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, зневага до вимог законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів. Пов'язані з виникненням кризи можуть бути й потреби реструктуризації виробництва, змін структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто бувають чи результатом грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічній залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у тому випадку, якщо відома і вивчена природа кризи та її характер). Він може виникати періодично і має відомі фази свого настання і протікання.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є схованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють у собі безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м 'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти.

Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз, затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто є наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків [7, с 15-17].

Вважаємо за доцільне виділити наступні види криз для підприємства: фінансові, організаційні, виробничо-технологічні, кризи збуту, кризи управління персоналом.

Фінансові кризи — характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів. Неплатоспроможність - основна ознака фінансової кризи. Фінансова криза може призводити до банкрутства підприємства.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, філій чи дочірніх фірм.

В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що народжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація.

Виробничо-технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, уданий час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів.

Криза збуту тісно пов'язана з виробничо-технологічною кризою або виступає як самостійне явище, пов'язане із відсутністю моніторингу зовнішнього середовища підприємства. Причина виникнення — у відсутності належно розвиненого маркетингу [2, c. 35-36].

Криза управління персоналом — виникає в умовах відсутності інноваційних рішень, командно-адміністративного стилю управління або надмірного лібералізму, невідповідності керівників займаним посадам за рівнем кваліфікації чи досвіду, відсутності здатності до підприємництва.

Класифікаційні ознаки реальної кризи можуть розглядатися і як його параметри, що "підказують" чи визначають оцінку ситуації, розробку і вибір вдалих управлінських рішень. Небезпека кризи існує завжди, навіть коли її немає. Тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуацій, передбачати їх виникнення, запобігати їх настанню, а за умов, що криза вже розгортається і оцінювати можливості її розв'язання.

Підприємство є саморегульованою системою. Це значить, що в його існуванні діють механізми відновлення необхідної і відносної рівноваги. Адже управління й існує, тому що є частиною цих механізмів, й задля того, щоб, спираючись на ці механізми, забезпечувати менш хворобливий і більш послідовний, з погляду інтересів людини, розвиток соціально-економічної системи. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо будуть відомі тенденції поведінки і розвитку соціально-економічної системи, її характеристики й ознаки стану, настання визначених фаз цього стану й етапом об'єктивного розвитку [7, с 18].

Подолання кризових явищ — процес цілком керований. Про це свідчать багато криз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи.

Процес розпізнавання кризи повинен базуватися на оцінці взаємозв'язку проблем. Існування і характер такого взаємозв'язку може багато чого сказати і про небезпеку кризи та її характер. В управлінні підприємством повинен функціонувати так званий моніторинг антикризового розвитку. Це контроль процесів розвитку і від стеження їхніх тенденцій за критеріями антикризового управління.

Для такого передбачення необхідний чіткий набір ознак і показників кризового розвитку, методологія їх розрахунку та використання в аналізі. Передбачення криз можливе лише на основі аналізу ситуацій і тенденцій. Взагалі в розпізнаванні криз повинні бути задіяні усі показники оцінки стану підприємства.

Розпізнавання будується як на діючих в управлінні показниках, так і на спеціалізованих, котрі, імовірно, у майбутньому ще доведеться розробляти. Наприклад, зниження продуктивності праці чи ефективності виробництва не може не відбивати можливість кризи. Воно може носити випадковий та епізодичний характер, але може й свідчити про тенденцію кризового розвитку.

Існуюча в даний час система показників не була орієнтована на розпізнавання криз. Вона працювала на управління ситуаціями послідовного і "неухильного" розвитку, так, принаймні, вважалося в минулому в нашій країні. Тому необхідна розробка нових, очевидно синтетичних показників для того, щоб більш точно і вчасно визначати імовірність і момент настання кризових ситуацій.

За цих умов важливого значення набуває поява нових напрямків дослідження, зокрема діагностики виробництва в галузях.

Велике значення має не тільки система показників, що відбивають основні ознаки кризи, але й методологія їхнього конструювання і практичного використання. У сучасному механізмі управління це є його найбільш слабкою ланкою.

Методологія розпізнавання кризи найтіснішим чином пов'язана з організацією цієї роботи, що допускає наявність фахівців, функції їхньої діяльності, статус рекомендації ними рішень, взаємодія в системі управління. Коли ми говоримо про таких фахівців, як менеджери чи фахівці-аналітики, передбачається не тільки підготовка і наявність так званих антикризових менеджерів чи арбітражних керівників. Не варто забувати й про спеціалізованих в цій діяльності економістів, пов'язаних з виробництвом аналітиків, що знають це виробництво і здатні працювати в тісному співробітництві з інженерами, технологами, котрі володіють проблемою.

Розпізнавання кризових ситуацій і передбачення криз на сьогодні, в зв'язку з великою складністю управління і зростанням масштабів виробничої діяльності, повинно бути поставлене на професійну основу [2, с.20-23].

Подолання криз залежить від методик аналізу кризових ситуацій і наявності фахівців в галузі антикризового управління. Професіоналізм управління не обмежується навичками нормального, успішного управління. Він повинен виявлятися й в умовах підвищеного ризику, екстремальних ситуацій, кризи.


Висновки

У сучасній економічній літературі зовнішнє оточення підприємства розглядається як складна багаторівнева структура, елементи кожного рівня якої формуються під впливом власних (специфічних) факторів та по-різному (за силою та напрямом) впливають на діяльність підприємства. Прийнято виокремлювати два рівні зовнішнього оточення.

1. Загальне оточення (макросередовище), яке включає до свого складу глобальні чинники, що віддзеркалюють соціально-економічні відносини у суспільстві.

2. Оперативне середовище (мікросередовище), яке охоплює чинники, які здійснюють безпосередній вплив на конкретне торговельне підприємство. Традиційно прийнято розглядати такі групи чинників, як покупці, постачальники, конкуренти, наймані працівники, власники капіталу, контактні аудиторії, державні установи.

Здебільшого макросередовище не має специфічного впливу на окремо взяте підприємство, але ступінь впливовості на окремі підприємства різний, що обумовлюється відмінностями як у сферах діяльності, так і у внутрішньому стані (потенціалі) підприємств. Макросередовище визначає загальні умови підприємницької діяльності, атмосферу бізнесу, впливає на чинники мікросередовища та через них (опосередковано) - на розвиток підприємства.

На відміну від макрорівня чинники оперативного середовища більш піддаються впливу з боку підприємства, причому ступінь цього впливу залежить від стабільності становища підприємства на ринку.

Необхідність дослідження проблеми взаємодії підприємства і зовнішнього середовища обумовлена формуванням нової концепції управління підприємством як відкритої системи, внутрішня стабільність якої залежить від умов зовнішнього середовища. Навіть, якщо в самому підприємстві не відбувається ніяких змін, постійні зміни навколишнього середовища чинять суттєвий вплив на результати його діяльності. Це викликає необхідність проведення постійного моніторингу стану зовнішнього середовища підприємства, який розглядається як невід'ємна складова частина стратегічного планування.

Розміри підприємства неоднозначно впливають на визначення кола значущих чинників зовнішнього середовища. З одного боку, велика організація має більші можливості контролювати зовнішнє середовище, ніж невелика. Вплив великого підприємства на зовнішнє середовище може деякою мірою нейтралізувати дію зовнішнього світу на його діяльність. Тому цілий ряд елементів зовнішнього середовища для великої організації менш значущі, ніж для маленької (наприклад, велика організація має, як правило, стабільні, добре налагоджені контакти з постачальниками, вона менш вразлива до конкуренції, має серйозні фінансові переваги у плані освоєння нових технологій і т.д.). З іншого боку, великі підприємства, по-перше, менш рухливі та гнучкі, ніж малі, а тому мусять добре орієнтуватися в зовнішньому середовищі для того, щоб мати змогу завчасно підготуватися до майбутніх змін, по-друге, несуть більшу соціальну відповідальність перед внутрішніми учасниками, споживачами, суспільством в цілому; по-третє, існують об'єктивні передумови (достатній інтелектуальний потенціал) для проведення необхідних досліджень.


Список використаної літератури

1. Іванюта С. Антикризове управління/ Світлана Іванюта; М-во освіти і науки України, Державний комітет статистики України, Державна академія статистики, обліку та аудиту. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

2. Колісник М. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навчальний посібник/ Марія Колісник, Павло Ільчук, Петро Віблий,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - К.: Кондор, 2007. - 271 с.

3. Масенко Б. Антикризове управління: Навчально-методичний посібник/ Борис Масенко, Тетяна Афонченкова,; Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - 263 с.

4. Хіт Р.Кризовий менеджмент для керівників: учбовий посібник/ Роберт Хіт,; Пер. з англ.: Р.Л. Ткачук, С.М. Рябчук, Н.І. Мішеніна. - К.: Всеувито; К.: Наук. думка, 2002. - 566 с.

5. Чернявський А. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник/ Анатолій Чернявський,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 249 с.

6. Шершньова З. Антикризове управління підприємством: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Зоя Шершньова, Світлана Оборська,; М-во освіти України. Київський нац. екон. ун-т. - К.: КНЕУ, 2004. - 193 с.

7. Штангрет А. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник/ Андрій Штангрет, Оксана Копилюк. - К.: Знання , 2007. - 335 с.

загрузка...
Top