Капітал і наймана праця. Заробітна плата

Вступ.

1. Капітал як економічна категорія.

2. Капітал і праця.

3. Винагорода за працю в ринковій економіці: заробітна плата.

4. Форми заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Вивчаючи питання, слід звернути увагу насамперед на те, що етимологія слова «капітал» нічого не роз’яснює. Термін «капітал» (capitale, від лат. caput — голова) уперше з’являється в ХІІ і ХІІІ ст. і означає «засоби, склади товарів, сума грошей, гроші, позичені під процент». У своїй проповіді св. Бернандіно із Сієн (1386—1444) говорив, що існує «породжуюча причина багатства, яку ми всі звемо капітал» (див.: Бергер П.Л. Капіталістична революція: п’ятдесят пропозицій. — К., 1995. — С.34). Поступово термін починає вживатися в більш вузькому значенні: грошове багатство виробника або купця.

У ХVІІст. цей термін у своєму вузькому значенні став загальноприйнятим, особливо стосовно продуктивного капіталу. Іменник «капіталіст» зустрічається вже в середині XVІІст. і позначає власників капіталу. Слово «капіталізм» пізнього походження, його запровадив К.Маркс.

Отже, етимологія терміна «капітал» фіксує деякі ключовіелементи феномену: він первісно пов’язаний з грішми і являє собою специфічний спосіб організації виробництва.


1. Капітал як економічна категорія

Розглянемо категорію «капітал» у тісному зв’язку з грішми. Ще в середньовічній Західній Європі гроші виступали не тільки як загальний еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма суспільного багатства та абсолютний ліквідний засіб. Саме ці характеристики сприяли перетворенню грошей у капітал. Спочатку розглянемо механізм перетворення грошей у капітал і формулу руху грошового капіталу.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісно вкладена.

Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслуговують обмін товарів у функції засобу обігу. Безумовно, що і за такої форми товарного обігу в руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей. Виникне майнове розшарування, але воно не розкриває сутності категорії «капітал».

Загальна формула руху капіталу така: Г—Т—Г¢, де Г¢=
= Г + ∆Г, а ∆Г — це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ∆Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і кріпацтва. У цих суспільствах існували так звані допотопні форми капіталу — торговельний і лихварський.

Торговельний і лихварський капітали діяли у сфері обігу. Вони безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продовжували панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний поворот відбувається тоді, коли поряд з грошовим капіталом виникає продуктивний капітал, формуючи специфічний спосіб організації виробництва, який К. Маркс назвав капіталістичним.

Формула руху капіталу Г—Т—Г¢є загальною, тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність. Оскільки Г¢>Г, то виникає питання, що є джерелом ∆Г, прибутку. Це є однією з ключових проблем даного курсу політичної економії.

Первісне нагромадження капіталу. Формування продуктивного капіталу історично пов’язується з первісним нагромадженням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва.

Капіталістичне підприємництво, що виникло в надрах феодалізму, відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих робітників. Виникнення капіталістичного підприємництва пов’язане з первісним нагромадженням підприємницького капіталу.

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичнівідносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих робітників.

Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва. З розвитком ремесел і торгівлі відбувалась усе більша диференціація ремісників, причому багаті цехові майстри перетворювались спочатку в скупників, а потім у промислових підприємців, що створювали капіталістичні майстерні та мануфактури.

У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвиткові товарно-грошових відносин. Торговельний капітал часто рухався в промисловість, і купець у цьому разі перетворювався в капіталіста-мануфактурника. Лихварі ставали іноді банкірами. Водночас із формуванням верстви найманих робітників відбувалось виникнення буржуазії — власників грошового і продуктивного капіталу.

У процесі первісного нагромадження капіталу певну роль відігравало насилля. Класичним прикладом того, як здійснювалось первісне нагромадження капіталу, були драматичні події, що розгорнулися в ХVІ—ХVІІст. в Англії. Тут обуржуазнене дворянство насильно зганяло із земель селян, вільних від кріпосної залежності. Обезземелені селяни вимушені були найматися до капіталістичних підприємців. Паралельно з цим ішов процес формування верстви капіталістичних фермерів — сільськогосподарських підприємців. Розорені й пограбовані селяни перетворились у неімущих бідняків, готових за будь-яку платню працювати на капіталіста-підприємця.

Велику роль відіграли й інші методи нагромадження багатств, такі як система колоніального грабунку народів, колоніальна торгівля, розкрадання державного майна, система державних позик і податків, митна політика держави тощо.

У процесі трансформації економіки постсоціалістичних країн у ринково-підприємницьку також здійснюється первісне нагромадження капіталу — формування капіталістичного підприємництва і найманої робочої сили. Особливостями українського первісного нагромадження капіталу є: «прихватизація» багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств; розкрадання державного майна; створення фіктивних підприємницьких структур; хабарництво державних чиновників; податкові пільги для «своїх» тощо. Особливою формою первісного нагромадження капіталу в Україні та в інших постсоціалістичних країнах є становлення тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.

Сутність категорії «капітал». Капітал виникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва та грошових ресурсів, знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку.

У вітчизняній навчальній літературі капітал визначають так: «…це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає». (Основи економічної теорії: політекономічний аспект… — С. 239.)

Умовами, за яких функціонує категорія капітал, є:

1) високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок;

2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку;

3) зосередження в частини господарюючих суб’єктів значної кількості засобів виробництва і грошових ресурсів;

4) наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.

Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Ми розглядаємо капітал як явище соціально-економічне.

Капітал — це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.

Багато дослідників уважають, що капітал — це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. «Капітал, — пише видатний американський економіст П.Самуельсон, — цей термін часто застосовують до товарів виробничого призначення…», які «…перебувають у приватній власності, а вироблюваний ними дохід належить їх власникам». (СамуэльсонП. Экономика: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964.— С. 64, 72.)

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з факторів виробництва, що поряд з працею, землею і підприємницькою діяльністю приносить дохід. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж.Б.Сея.

Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як політекономічні. З погляду ж підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів, які він може використати для здійснення господарської діяльності та одержання прибутку.


2. Капітал і праця

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці — обов’язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Економічна теорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.

Пряме (безпосереднє) працевлаштуванняє характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності. Пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.

Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів. Певна частина підприємств є державною власністю.

Наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.

Наймання праці— це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата.

Розглядаючи суть наймання варто звернути увагу на таке. За капіталізму власник робочої сили є вільною особою і з точки зору буржуазного права може розпоряджатися своїми здібностями за власним вибором. Проте реалії життя такі, що робітник, будучи юридично вільним, позбавлений власності на засоби виробництва і засоби до життя. Заводи, фабрики, банки, торговельні центри належать капіталістам, які представляють меншість нації, але уособлюють у собі найбагатшу її верству. Як за цих умов люди праці можуть реалізувати свою здатність до життя? Вихід один: винестисвою робочу силу на ринок праці і продати її наймачеві як товар.

Отже, юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок — ринок праці.

У загальному вигляді властивості товару робоча сила ті самі, що й для інших товарів. Але є і відмінності, зумовлені специфічністю цього товару. По-перше, у даному разі товаром є не річ, а здатність людини до праці. По-друге, здатність до праці, на відміну від звичайних товарів, відчужується на строк через ринок праці у формі наймання. По-третє, реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника. По-четверте, корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і «співпрацювати» з капіталом (засобами виробництва). По-п’яте, вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини. (крім того, на вартість робочої сили впливають: гранична продуктивність праці, моральний фактор, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві.)

Основні положення щодо вартості робочої сили і визначення її величини викладені К.Марксом у першому томі «Капіталу» (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т.23. — С. 168—170).

Є й інші точки зору щодо вартості робочої сили. Класики політичної економії під товаром розуміли не робочу силу, а саму працю. «Природною ціною праці, — писав Д.Рікардо, — є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості». (Рикардо Д. Начала политической экономии // Классика экономической мысли. — М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 454).

Дослідження показують, що Рікардо був схильним зводити природну ціну праці (тобто вартість робочої сили) до вартості (ціни) мінімуму засобів існування.

3. Винагорода за працю в ринковій економіці:заробітна плата

Переходячи до вивчення економічної природи заробітної плати, слід мати на увазі, що вона є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять сьогодні в розвинутих країнах до 80% національного доходу.

Що являє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на це питання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що «…заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, яку платять за використання праці». (Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы иполитика. — Т. 2. — С.156.) Положення цієї теорії ґрунтуються на теоріїграничної продуктивності, яка вперше була викладена американським економістом Дж.Б.Кларком у йогокнизі «Розподіл багатства».

Суть такого підходу до економічної природи заробітної плати можна пояснити за допомогою рис. 1.

На цьому графіку лінія D характеризує спадну граничну продуктивність (дохідність) додаткових одиниць праці Q, а також попит на працю, що відповідає її граничній продуктивності. Лінія S характеризує пропонування праці на окремому конкретному ринку за умов досконалої конкуренції; Wс — ставка заробітної плати. Точка а визначає граничну продуктивність останньої одиниці праці. Wс водночас характеризує витрати підприємця на оплату праці. За умов вільної конкуренції загальний рівень заробітної плати для кількості праці Оа становить Wс на одиницю і дорівнює граничній продуктивності Оа-ї одиниці праці.

Нормативна версія теорії граничної продуктивності виражається старою істиною: «Від кожного — за здібностями, кожному— за працею», сформульованою у версії неокласичної теорії.

Проте неокласична теорія має низку недоліків. Наприклад: чому менш продуктивна праця в нічний час оплачується вище; чому високо оплачується важка фізична праця, яка, однак, не є високопродуктивною; чому за тієї самої продуктивності праці є дуже великі відмінності між країнами в диференціації оплати праці? Так, у Японії диференціація в оплаті праці на підприємствах у 2—3 рази менша ніж у США, хоча середній рівень заробітної плати майже однаковий.

Заробітна плата: марксистській підхід.Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К.Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товара робоча сила. «…Вартість робочої сили — це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника… Сума життєвих засобів, — писав К.Маркс, — повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності». (Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 169.) У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К.Маркс включав:

1) блага, необхідні для задоволення природних потреб, як от: їжа, одяг, житло, паливо і т. д.;

2) блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;

3) витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою.

На противагу іншим товарам вартість робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент. На вартість робочої сили впливають також умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає посилене заміщення.

На відміну від класиків політичної економії К. Маркс уважав, що заробітна плата «…є перетвореною формою вартості, або ціни, робочої сили». (Там само. — С. 548.) У свою чергу, у вартості робочої сили представлена така кількість уречевленої суспільної праці, яка містить частину, наприклад половину, дня суспільної середньої праці, «…тобто потрібна лише половина робочого дня для щоденного виробництва робочої сили». (Там само. — С. 170.) Інша частина виступає як неоплачена і у вигляді додаткової вартості m присвоюється капіталістом. Отже, доводилось, що робітник більше половини свого робочого дня використовує на виробництво додаткової вартості, яку різні особи під різними приводами розподіляють між собою. (Там само. — С. 218, 224.) Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою: 1) заробітна плата є винагородою виключно за працю; 2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника. З цього випливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов’язується з результатами праці трудящого.

Марксистська концепція стосовно сутності заробітної плати в основному поділяється авторами вітчизняних підручників з політичної економії (див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка.— С.242—243, 417; Основи економічної теорії / За ред. проф. С.В.Мочерного. — С.316), але з певними застереженнями, які варті уваги. Так, на відміну від К. Маркса, визначається, що:
1) частка заробітної плати в новоствореній вартості поступово зростає (див.: Основи економічної теорії / За ред. проф. С.В. Мочерного.— С. 307—308); 2) заробітна плата виражає як вартість робочої сили, так і оплату за працю (див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — С. 417).

Отже, заробітна плата — це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

При цьому під результатом праці слід розуміти її граничний продукт.


4. Форми заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата

Основні форми заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата. Продуктивність праці і заробітна плата. Відмінності в заробітній платі.

Основні форми заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу кожна з них має відповідні системи. Історично і логічно першою формою заробітної плати є почасова заробітна плата. Вона може бути погодинною, поденною, щотижневою, щомісячною. Отже, за цієї форми розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

У багатьох країнах при визначенні розмірів заробітної почасової плати визначається одиниця виміру ціни праці — ціна години праці — погодинна ставка оплати праці. Погодинна ставка оплати праці (Зг) розраховується діленням установленої величини заробітної плати (за день, тиждень, місяць — Зп) на нормативнукількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць — Г):

Зг = Зп / Г.

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Ще більшою мірою це стосується частково автоматизованих операцій і виробництва з переважанням апаратурних процесів (хімічні, технології, термічна обробка і т.ін.). Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов’язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Особливо вигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разі робітникові оплачується не денна (або тижнева чи місячна) вартість його робочої сили, а тільки фа-
ктично відпрацьована кількість годин. Переводячи робітників на погодинну оплату праці, підприємець таким чином може зменшувати оплату праці відповідної кількості працюючого персоналу.

Сутністьвідрядної (поштучної) заробітної плати полягає в тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовують різні, часом надто складні, системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогою власники підприємств намагаються заінтересувати найманий персонал у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов’язків, в ініціативності та винахідливості.

Для сучасного ринкового господарства характерно використання різноманітних систем оплати праці. Кожне підприємство вирішує цю проблему по-своєму, намагаючись реагувати на зміни як у масштабі суспільства, так і на підприємстві. Наприклад, в американському концерні «Форд мотор» для всього виробничого персоналу існує двадцятисхідчаста система заробітної плати. На нижчій сходинці некваліфіковані робітники, на вищій — головні керівники концерну. Решта робітників і представники інженерно-технічного, управлінського і наукового персоналу посідають проміжні сходинки.

У сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин та модифікацій (див.: Мочерний С.В., Симоненко В.К., СекретарюкВ.В., Устенко А.А. Основы экономической теории: Учебник.— К., 2000. — Тема 11. — § 2).

В останні десятиліття зарубіжні фірми для посилення мотивації працівників успішно використовують різні системи участі працівників у прибутках і створенні робітничої власності. Досвід показує, що застосування такої системи приводить до додаткового приросту продуктивності праці. Це досягається завдяки більш тісної «прив’язки» працівників до результатів роботи фірми та до її власності. Участь робітників у прибутках здійснюється у формі відрахувань до «фондів робітників» частки прибутку поточного року з використанням пільгового податкового режиму. На цій основі створюються активи робітничих трестів. Участь у прибутках може здійснюватися за терміновими і нетерміновими планами. За першими платежі здійснюються терміново з прибутку поточного року і виплачуються відразу після підрахунку результатів, за другими — робітники одержують відповідну винагородузі зростанням процентів, головним чином перед виходом на пенсію.

На початку 80-х рр. у багатьох західноєвропейських країнах одержали розповсюдження такі форми участі у власності:

у ФРН — «створення власності робітників» шляхом відрахувань від заробітної плати, робітниче нагромадження і акціонерство персоналу;

у Франції — участь у прибутках через формування «спеціального резерву участі» з реалізованого прибутку підприємства і
соціальне акціонерство. Рахунки «соціального партнерства» можуть поповнюватися добровільними внесками підприємців (до
½ середньомісячного заробітку робітника);

у Швеції — формування робітничих фондів інвестування через відрахування від заробітної плати.

В українській перехідній економіці функціонує значна кількість колективних підприємств. До них слід віднести кооперативи, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства, засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв. Члени кооперативу — співвласники колективних підприємств — не продають свою робочу силу. Їх особисті доходи виникають у результаті реалізації товарів і одержання валового виторгу (доходу).

Колективна форма власності надає доходам (або оплаті праці) низку особливостей. По-перше, оплата праці — це дохід співвласника колективного підприємства, а не найманого робітника. Тому оплата праці тут скоріше є прямою грошовою винагородою за працю, а не заробітною платою. По-друге, фонд оплати праці визначається загальними зборами членів колективного підприємства і створюється за рахунок його валового доходу. Особлива увага приділяється економічному обґрунтуванню співвідношення між коштами, що спрямовуються на оплату праці і на розвиток виробництва.

Розрізняють також доходи від індивідуальної трудової діяльності, яка являє собою суспільно корисну одноосібну діяльність громадян з виробництва товарів та надання платних послуг (перукарі, ремісники, лікарі, викладачі, ремонтники, домотехніки тощо). Їхня грошова виручка за вирахуванням зовнішніх витрат та податків становить їх дохід.

Номінальна і реальна заробітна плата. Визначення розміру зарплати має два підходи: з боку найманого персоналу і з боку роботодавця.

Роботодавець обчислює не тільки ту частину витрат, що визначається ставками заробітної плати, а й валові витрати на наймання працівників. Найманий персонал під заробітною платою вважає той заробіток, який він одержує на руки в касі підприємства. На рис. 13.2 показано структуру заробітної плати з точки зору підприємця і працівників, яка є характерною для Німеччини.

Як видно з рисунка, на підприємствах Німеччини робітникодержує в касі підприємства лише 35% того, що витрачає роботодавець прямо чи опосередковано на використання найманої ним робочої сили.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержуєпрацівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок.Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги, тому є одним з факторів підвищення добробуту і рівня життя трудящих. На одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати продукти харчування, одяг, взуття, заплатити за комунальні послуги та інші товари, необхідні для існування його самого та його сім’ї. Суттєво знижують номінальну заробітну плату чисельні податки та платежі. До того ж ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата— це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати: 1) розмір номінальної заробітної плати; 2) рівень цін на товари та послуги; 3) розмір сплачуваних податків. Рух реальної заробітної плати визначається за такою формулою:

Ірзп = Інзпц,

де Ірзп— індекс реальної заробітної плати; Інзп— індекс номінальної заробітної плати; Іц— індекс цін на товари і послуги.

Ця формула показує, що номінальна і реальна заробітна плата необов’язково змінюються в одному й тому самому напрямі. Так, номінальна заробітна плата може зростати, а реальна заробітна плата знижуватись або залишатися незмінною. Бувають випадки, коли номінальна заробітна плата зростає меншими темпами, ніж знижуються ціни. У даному разі реальна заробітна плата зросте швидше номінальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата. В умовах державного регулювання розподілу національного доходу і доходів населення майже в усіх країнах законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона націлена на зниження бідності в країні.

Мінімальна заробітна плата— це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

На думку фахівців, вона мусить бути прожитковою заробітною платою, за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У провідній країні світу — США — вона коливається в межах від 40 до 50% середньої заробітної плати, і нині становить 5,15 дол. на годину.


Висновки

. Як правило, всі, хто працює, зацікавлені у зростанні заробітної плати. Матеріальною основою такого процесу зростання є продуктивність праці на людино-годину. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається унікальний зв’язок між динамікою продуктивності праці й оплати праці.

У ринковій економіці попит на працю (або на будь-який інший ресурс) залежить від продуктивності. У цілому чим вища продуктивність праці, тим більший попит на неї. Висока чи низька продуктивність праці, включаючи її граничну продуктивність, залежить від якості затраченої праці, кількості та якості факторів виробництва, що взаємодіють, та рівня використання технічних знань. У свою чергу якість праці залежить від грамотності, освіченості, навченості та кваліфікованості робітників. Країна з малоосвіченими робітниками не спроможна освоїти сучасні технології, що вимагають використання комп’ютерів і складної техніки.

На продуктивність праці впливають також кількість і якість факторів виробництва, що взаємодіють. Розвинуті країни на-
громадили значні запаси високопродуктивних засобів і знарядь праці в промисловості, будівельному комплексі, на транспорті, в освіті й науці, в інших галузях виробництва. Бідні країницього не мають.

Велике значення для рівня і динаміки продуктивності праці мають прогресивні технології, форми власності та методи управління. Країна може мати значні ресурси і високоосвічених робітників, але слабий менеджмент, низьку виконавчу та технологічну дисципліну. Останні фактори знижують рівень продуктивності праці в країні. Зрештою, поєднання вищої якості робочої сили і праці, нагромадження капіталу і науково-технічного прогресу веде до значного підвищення продуктивності праці й попиту на працю. На цьому матеріальному підґрунті зростає й заробітна плата.


Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 526 с.

2. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - 408 с.

3. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

4. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

6. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

7. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Во-линцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

8. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 508 с.

9. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. - Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. - 2006. - 678 с.

загрузка...
Top