Економіка праці

1. Методи нормування праці та їх порівняльна характеристика

У практиці нормування праці застосовують такі методи: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, мікроелементний (Рис.1). За допомогою аналітичного методу установлюються технічно-обґрунтовані та оптимальні норми праці, які є прогресивними. На основі сумарного (дослідно-статистичного) методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв’язку з простотою розрахунку.

Сутністю сумарного (дослідно-статистичного) методу є те, що норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.

При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний. Він є основним методом для масового і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують лише для розрахунку норм на дуже складні операції.

Аналітичний метод має два різновиди:

1) технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці.

Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути:

- за мікроелементними нормативами;

- за диференційованими нормативами;

- за укрупненими нормативами.

2) технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.

Сумарний (досвідно-статистичний) метод має декілька різновидів встановлення норми:

- на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;

- на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;

- за досвідом особи у встановленні норм праці;

- за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окремих трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які вирізняються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.

Всі названі види норм встановлюються виходячи з необхідних затрат часу на здійснення елементів виробничого процесу. Але робота по встановленню норм праці не зводиться лише до норм праці. В загальному вигляді нормування праці – це вид діяльності по управлінню виробництвом, направлений на встановлення необхідних затрат і результатів праці, а також необхідним співвідношення між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання. Отже, названі види норм праці не терплять всіх характеристик трудового процесу, регламентація яких об'єктивно необхідна. При аналізі таких характеристик слід передусім виходити з оцінки трудового процесу по його ефективності, тобто по співвідношенню між затратами і результатами праці. Об'єктивно існує дві форми затрат праці: затрати робочого часу і норми затрат енергії працівників.

Норми затрат робочого часу встановлюють час для виконання одиниці чи певного обсягу роботи одним чи декількома працівниками. До норм затрат робочого часу відносяться: норми подовженості і трудоємкості робіт і норми чисельності. Норми подовженості визначають час, за який може бути виконано одиницю роботи на одному станку чи робочому місці.

Норма трудоємкості операцій визначає необхідні затрати часу одного чи кількох робітників на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції по даній операції.

Норми затрат фізичної і нервової енергії досліджень мало. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики норм затрат енергії працюючих в найбільшій степені підходять норми важкості праці. Під важкістю праці розуміється сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини. До норм результатів праці відносяться норми виробки і нормування завдання, але до них слід також віднести норми використання обладнання і виробничої потужності.


2. Динаміка зайнятості працездатного населення, зміни у зайнятості та причини, що їх породжують

Професійно-кваліфікаційна структура, що сформувалася в умовах планової економіки, не відповідає вимогам сучасного ринку і потребує значних змін. Спад виробництва в базових галузях промисловості призвів до того, що пропозиція працівників промислових професій значно перевищує попит. Крім того є й інші галузі, що відчувають брак спеціалістів. Зокрема, у сфері управління та послуг попит майже у п'ять разів перевищує пропозицію. Особливо відчутним є брак кваліфікованих менеджерів, бухгалтерів, економістів, спеціалістів зі збуту, програмістів тощо.

Така ситуація потребує, на нашу думку, створення механізмів, що дали б змогу пристосувати професійно-кваліфікаційну структуру робочої сили до вимог ринку. Пріоритетними у цьому повинні стати заходи, спрямовані на розвиток системи установ підвищення кваліфікації та перенавчання кадрів.

Потрібно орієнтуватися не лише на спеціальності, що користуються попитом сьогодні (такі як бухгалтер, менеджер, водій тощо), а й на ті, що незабаром матимуть вирішальне значення у структурній і технологічній перебудові економіки. Це особливо стосується професій працівників енергетичної та енергозбережної галузей, автомобіле-, літако-, машинобудування, інформаційної галузі тощо. В умовах України необхідність створення такої системи зумовлена тим, що значна частина населення, яка перебуває тривалий час у стані відкритого або прихованого безробіття, не може працевлаштуватися навіть за умови наявності попиту на їхні професії внаслідок декваліфікації (втрати наявної у них раніше кваліфікації).

Результати проведеного аналізу дозволяють дійти до висновку: структурні зміни у економіці супроводжуються масовим переміщенням трудящих з державного сектору економіки у недержавний, із сфери виробництва в невиробничу сферу та ін., що стимулює фрікційне безробіття (завищує його природний рівень). Однак постійне зменшення реальних прибутків населення активізує його до пошуків як основної, так і додаткової роботи, що, у свою чергу, занижує природну норму безробіття.

Найбільше абсолютно нових професій з'явилося у зв'язку з розвитком інформаційних технологій. Років 4-5 тому на ринку праці з'явилася професія веб-майстра, досить популярна та високооплачувана. Але сучасні тенденції у сфері інформаційних технологій стали причиною того, що з неї отримали розвиток кілька нових: керівник, менеджер проекту, веб-дизайнер, веб-програміст та фахівець із розвитку, тобто мова іде про дедалі вужчу спеціалізацію для професіоналів.

Останнім часом нерідко в рекрутингових компаніях з'являються заявки на директорів інтернет-магазинів. По суті, це - професійний менеджер, котрий, крім володіння інструментарієм у галузі програмування, повинен мати також гарну бізнес-освіту (логістика, фінанси, оцінка ризиків ціноутворення) тощо. Зарплата у цій сфері діяльності коливається від 2000$ до 4000$ (у великих компаніях).

Менеджери проектів займаються технічним забезпеченням проекту, підбором команди для роботи над ним, а також розкручуванням й підтримкою вже готового сайту, залученням рекламодавців. Їхня зарплата, за столичними стандартами, становить, зазвичай, 1200$-1800$. У інших містах, за інформацією job-сайтів, рівень оплати праці такого ж фахівця не перевищує 500$-600$.

Професія банермейкера - фахівця, який має відношення як до дизайну, так і до розвитку (просування) сайту, - з'явилася 2-3 роки назад. Проте така посада є зазвичай лише у великих комерційних проектах, оскільки, як правило, це - людина, яка займається виключно виготовленням і розміщенням банерів. Орієнтовний заробіток банермейкера - 600$-700$. Але таку вакансію можна знайти лише в Києві, тоді як на периферії потрібно бути "майстром на всі руки".

Контент-редактор - людина, в обов'язки якої входить текстове наповнення сайту або порталу, постійне оновлення інформації та слідкування за зовнішнім виглядом сайту, зазвичай, потрібна у будь-якій компанії, навіть у маленькому містечку. Заробітна плата контент-редактора безпосередньо залежить від того, наскільки добре він розбирається у предметі, про який пише, і коливається від 700$ до 1100$ (у столиці), та від 350$ у регіонах України.

Веб-девелопер здійснює керівництво групою, яка займається створенням якихось конкретних розробок. Отримують ці фахівці від 800$ (столична вакансія).

Близько 3-4 років тому на вітчизняному ринку праці з'явилася професія тестувальника програмного забезпечення. Зараз через вже згадане звуження спеціалізацій, працюючи на такій посаді, можна розраховувати на заробіток близько 500$-800$. Натомість, не так давно у Києві виникла потреба у інженерах автоматизованого тестування, функціональні обов'язки яких дещо подібні, проте більш високо оплачуються. Зокрема, мова іде про 1000-1600$ щомісяця.

Професія технічного письменника передбачає опис продукту, що виробляє компанія (яка працює в області інформаційних технологій), а також збір, систематизацію й структурування тієї інформації, котра надходить з підрозділів компанії. За різними оцінками, доходи технічних письменників у столиці - від 600$ до 800$ на місяць, тоді як у регіонах можна розраховувати на суму від 150$ до 500$.

Таким чином, кількість нових професій у сфері ІТ за останні роки значно збільшилася, і пов'язана така тенденція зі звуженням спеціалізації фахівців. У даному аспекті варто зазначити, що у невеликому місті знайти роботи вузької спеціалізації досить важко, оскільки досі функції декількох професіоналів, зазвичай, виконує одна людина через порівняно невеликий обсяг роботи, а головне - з метою економії коштів. Натомість можна впевнено сказати, що у великих містах попит на фахівців-комп'ютерників високого рівня кваліфікації у 1,5-2 рази вищий за пропозицію. До того ж, існує думка, що скоро в даній галузі з'являться також нові професії, пов'язані із захистом інформації

загрузка...
Top