Безробіття та шляхи зниження його рівня

Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти безробіття.

1.1. Поняття та сутність безробіття.

1.2. Безробіття та його форми.

2. Аналіз стану безробіття в Україні та його наслідки.

2.1. Основні тенденції безробіття в Україні.

2.2. Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям.

3. Шляхи подолання безробіття.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Трансформація економіки України супроводжується загостренням проблем зайнятості населення. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків. Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає одна з причин макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість. В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення.

Тому вибір теми курсової роботи є своєчасним і актуальним.

При написанні роботи була використана наступна література:

Підручники та навчальні посібники з макроекономіки Панчишина С. М., Мельниковой В. І., Савченко А. Г. , „Ринок праці” , „Ринок праці та зайнятість” Петюха В.М., Програма зайнятості населення - один із механізмів державного регулювання зайнятості стаття з журналу „Україна: аспекти праці”, Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України: журнал „Актуальні проблеми економіки” та інші професійні періодичні видання.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні з позиції посилення програмного підходу щодо розширення зайнятості та обмеження безробіття‚ в тому числі окремих демографічних груп населення (молодь‚ жінки).

Відповідно до цієї мети було поставлено наступні завдання:

  • узагальнити та розвинути теоретичні положення щодо сутності‚ місця й ролі безробіття як соціально-економічної категорії;
  • проаналізувати обсяги та рівень безробіття в Україні і регіонах;
  • визначити тривалість безробіття та фактори‚ що впливають на нього;
  • узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід регулювання безробіття;
  • визначити напрями і механізми регулювання соціальної сфери в контексті зниження рівнів і тривалості безробіття;
  • удосконалити методологічні підходи щодо визначення прихованого безробіття та надлишкової чисельності;
  • розробити організаційно-економічний механізм регулювання безробіття в Україні та визначити напрями його вдосконалення.

Об’єктом дослідженняє безробіття в економіці України, а його предметом – теоретичні, методичні та практичні питання державного регулювання безробіття та напрями його вдосконалення.

Структура роботи. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження визначено структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 21 найменування.


1. Теоретико-методологічні аспекти безробіття

1.1. Поняття та сутність безробіття

Зайнятість є невід'ємним і ключовим елементом відтворення сукупної робочої сили, працездатного населення. Це тому, що без зайнятості працездатне населення — суб'єктивна продуктивна сила — не функціонує як фактор виробництва, не створює той продукт, який іде на відтворення робочої сили. Зайнята людина праці є одночасно складовою продуктивних сил і носієм усієї системи економічних відносин. Функціонуюча робоча сила забезпечує матеріальні умови життєдіяльності людини, її всебічний розвиток.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 % робочої сили. Отже, якщо 94—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості ми будемо називати нормативно ринковою.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї[4, c. 336-337].


1.2. Безробіття та його форми

Безробіття - це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Розрізняють такі форми безробіття:

  • фрикційне (добровільне)
  • структурне
  • циклічне
  • сезонне
  • приховане

Основними його видами є природне і циклічне безробіття.

Природне безробіття та його чинники. Розглянемо складові природного безробіття, чинники, які його виправдовують, і його динаміку.

Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття. Частина з цих людей офіційно вважаються безробітними. Графічно це мотивується на рис. 1.

Припустимо, що рівень заробітної плати з будь-яких причин становить W. Висококваліфіковані робітники вважають, що рівень заробітної плати W низький для них. Незважаючи на це, заробітна плата не підвищується. Що роблять кваліфіковані робітники? Вони звільняються. Менш кваліфіковані робітники залишаються, бо зарплата W їх влаштовує: вони хочуть працювати за такої заробітної плати. Кількість зайнятих з AF скорочується до АЕ. Рівень добровільного безробіття становитиме EF. Ця частина робочої сили хоче працювати, але за вищої зарплати. Працівники, що зображені відрізком EF, добровільно безробітні, тобто вони не хочуть працювати за даних ставок ринкової заробітної плати.

Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності замість роботи за даного рівня зарплати. Або вони перебувають у складі фрикційних безробітних і шукають свою першу роботу після закінчення коледжу. Або вони, можливо, низькокваліфіковані працівники, які віддають перевагу дозвіллю замість малооплачуваної роботи. Можна навести необмежену кількість причин, через які люди добровільно вирішують не працювати за даного рівня зарплати; частина з цих людей офіційно вважатиметься безробітними[13, c. 152-153].

Важливо звернути увагу на те, що добровільне безробіття може бути економічно ефективним, хоча філософ чи політик може критикувати той факт, що не кожний може отримати високооплачувану роботу. Так само як фабрика потребує запасних частин у разі поломки, можливо, і економіка потребує вільних, безробітних працівників, що готові негайно стати до роботи, коли виникає незайняте робоче місце. Цей приклад показує, чому в розвинутій економіці з високою зарплатою може виникати добровільне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між: видами праці, регіонами, а також: на різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж уважаються «добровільно» безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність .між: пропонуванням і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропонування не може швидко пристосуватися до цього. У Німеччині, наприклад, рівень безробіття перевищує 10 % робочої сили. Водночас існує тривалий дефіцит програмістів.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, що втратили роботу внаслідок структурних змін, повинні пройти попередню перепідготовку, додаткове навчання або змінити місце проживання. Тому структурне безробіття є більш тривалим, ніж фрикційне.

Циклічне безробіття. Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої його складової (головний елемент) і незайнятої (безробітних).

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Рівень безробіття вимірюється нормою безробіття, а саме:

Рівень безробіття населення в Україні становив: у 1995 р. — 5,6 %, 1997 р. — 8,9, 1998 р. — 11,3, у 1999 р. — 12,0 % (2,7 млн. безробітних). Середня тривалість безробіття становить в Україні 9 місяців.

Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість[7, c. 136-137].

Особливим видом безробіття є вимушена неповна зайнятість. До цього виду безробіття, як зазначалось вище, відносять тих працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати та ті зайняті, що працювали в режимі неповного робочого дня чи тижня. Фактично вимушена неповна зайнятість є так званим прихованим безробіттям, яке у нас є масовим. У 1999 р. перебували в адміністративних відпустках 2,8 млн. осіб і працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) 2,2 млн. осіб, що становить чверть зайнятого населення.

Соціальні наслідки безробіття. Безробіття в механізмі відтворення робочої сили — це не тільки економічне лихо, воно завдає людям великих соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3—5 % ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. її діяльність здійснюється за такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття і б) соціальний захист безробітних.

Зниженню безробіття сприяє:

• економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;

• збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;

• посилення гнучкості заробітної плати;

• державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;

• орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка б користувалась підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;

• створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх підтримка;

• розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості; професійної орієнтації і масштабної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у всіх містах і містечках країни.

Таким чином, безробіття — закономірний елемент відносин зайнятості і відтворення робочої сили в ринковій економіці[1, c. 245-249].

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіттяобумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних[10, c. 59-62].


2. Аналіз стану безробіття в Україні та його наслідки

2.1. Основні тенденції безробіття в Україні

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці у 2007 порівняно з 2006 роком:

- щодо економічної активності населення працездатного віку:

  • збільшення рівня економічної активності з 71,2% до 71,7% населення відповідного віку;
  • збільшення рівня зайнятості з 65,9% до 66,7% населення відповідного віку;
  • зростання обсягів самостійної зайнятості – на 3,6%;

- зниження рівня безробіття економічно активного населення відповідного віку:

  • визначеного за методологією МОП з 7,4% до 6,9%;
  • зареєстрованого з 3,8% до 3,3%;
  • зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 15,7%;
  • зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 39,7% до 45,4%;
  • зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати на 29,7%;
  • зростання реальної заробітної плати на 12,5%;
  • зменшення обсягів вивільнення працівників з причин скорочення штатів на 26,9%;

- зменшення кількості працівників, які:

  • переведені з ініціативи адміністрації на скорочений графік роботи – на 7,7%;
  • знаходились в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації – на 18,5%;
  • вчасно не отримали заробітну плату – на 27,8%;
  • зменшення суми боргу з виплати заробітної плати на 17,1%.

Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття збереглася у 2007р. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2007р., порівняно з 2006р., скоротилася на 97,4 тис. осіб, або на 6,4% та становила 1,4 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решту – сільські жителі (379,4 тис. осіб). Загальне скорочення безробіття населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 97,0 тис. осіб, або на 6,4%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні знизився на 0,4 в.п. та становив 6,4% економічно активного населення зазначеного віку[14, c. 10].

Цей показник був на рівні з Мальтою та Румунією та нижчим, ніж в середньому по країнах Євросоюзу (діаграма 1).

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) знизився з 7,4% у 2006р. до 6,9% у 2007р. Більш суттєве зниження цього показника спостерігалося серед жінок, на відміну від чоловіків, та серед міського населення ніж серед сільського населення.

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки. Проте, у порівнянні з відповідним періодом 2006р. спостерігалось його скорочення.

Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) в 2 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 1,6 раза, чоловіків – у 2,9 раза, міського населення – у 3,2 раза, сільського населення – у 1,1 раза більше).

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15–70 років знизився в усіх регіонах. Найбільше зниження цього показника відбулося у Закарпатській (на 0,8 в.п.), Волинській, Чернівецькій, Одеській, Харківській областях та м.Севастополі (на 0,7 в.п. у кожній).

Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській області ( 9,0%), а мінімальне – у м.Києві (3,1%).

Основними причинами незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2007р. виступали: звільнення за власним бажанням (38,2%), вивільнення з причин економічного характеру (28,9%), непрацевлаштованість після закінчення навчальних закладів (17,4%), звільнення у зв'язку з закінченням терміну дії трудового договору (10,3%).

Серед населення у віці 15-70 років понад третини (13,3 млн.) складала категорія економічно неактивного населення, з них кожен другий був пенсіонером за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен сьомий - зайнятий в домогосподарстві. Зазначена група населення також включає незайнятих осіб, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2006р. ця категорія осіб працездатного віку скоротилася на 15,7% та у 2007р. становила 170,3 тис. осіб. Також зменшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2007р. складала 126,6 тис. осіб, або 1,6% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2006р. відповідно – 162,7 тис. осіб, або 2,0%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон’юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку становив би 8,2%, проти 6,9%, розрахованого за методологією МОП (у 2006р. – 9,0% та 7,4% відповідно).

За адміністративними даними державної служби зайнятості послугами цієї установи у 2007р. скористалися 2,4 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 10,4% менше, ніж у 2006р. Серед таких осіб майже кожен другий (49,0%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (25,3%) – посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Статус безробітних впродовж 2007р. набули 969,0 тис. незайнятих осіб, що на 13,2% менше, ніж у 2006р. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2006р., зменшилась на 14,2% та становила у 2007р. 673,1 тис. осіб, що складає близько половини (47,5%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2007р. склав 3,3% від економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (4,3%), порівняно з чоловіками (2,4%) та у населення сільської місцевості (5,7%), порівняно з міськими жителями (2,2%).

За показником рівня зареєстрованого безробіття серед країн СНД Україна посідає разом з Киргизстаном друге-третє місце після Вірменії (діаграма 5).

Слід зазначити, що впродовж 2007р. показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття, як аналогічний показник, серед безробітних працездатного віку (за методологією МОП), у порівнянні з 2006р. не змінився та становив 6 місяців. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за цей період зменшилась на 11,9% та на кінець 2007р. становила 74,7 тис. осіб, або 11,6% від загальної кількості зареєстрованих безробітних. Кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП), які шукали роботу понад один рік, також скоротилася на 15,6% і складала у 2007р. 312,9 тис. осіб (23,0% від загальної кількості тих, які шукали роботу).

Слід відмітити, що кількість незайнятих громадян, які були зняті з обліку без вирішення питання працевлаштування у 2007р., порівняно з відповідним періодом 2006р., скоротилася на 188,0 тис. осіб, або на 22,1% та становила 660,8 тис. осіб.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах упродовж 2007р. працювали 422,1 тис., що на 3,5% менше, ніж у 2006р. В основному, це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у 2007р. становила 12,3 дня проти 12,5 дня у 2006р. Загалом на організацію та проведення таких робіт у 2007р. було витрачено 134,7 млн.грн., що на 21,0% більше, ніж у 2006р.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2007р. проходили професійне навчання 229,4 тис. безробітних, що на 12,8% більше, ніж у 2006р., з них завершили навчання у зазначеному періоді 188,8 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання, 68,4% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 22,2% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (9,4%) – вперше отримали професійну освіту.

З Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки на виплату допомоги у зв’язку з безробіттям у 2007р. становили 1,7 млрд.грн. Середній розмір допомоги у грудні 2007р. склав 339,27 грн., що дорівнює 73,8% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати (460 грн.).

Із загальної кількості зареєстрованих безробітних, які отримували допомогу по безробіттю на кінець 2007р. (468,3 тис. осіб), кожен третій отримав 160,00 грн., четвертий – 160-235 грн., кожен сьомий – понад 561 грн.

2.2. Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям

Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад[16, c. 23-24].


3. Шляхи подолання безробіття

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад. Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів[14, c. 9-10].

Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю[8, c. 171].


Висновки

Незаперечно, що пов'язання проблем зайнятості та безробіття знаходиться в площині економічної стабілізації, у відновленні виробництва та досягненні його сталого зростання, пожвавлення інвестиційних процесів та ділової активності, удосконаленні регуляторної політики, стимулюванні створення нових робочих місць. Разом з тим, питання посилення соціальної підтримки безробітних поряд з забезпеченням фінансової стабільності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття багато в чому залежатимуть від того, чи буде в Україні забезпечено випереджаюче зростання вартості робочої сили з одночасним впровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці, чи вдасться подолати платіжну кризу, чи будуть керованими інфляційні процеси та багато іншого. Так одним з напрямків для рішення проблем зайнятості є активізація інноваційної діяльності, яка реалізується у створенні нових підприємств.

Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, політика зайнятості є вмонтованою у загальноекономічний механізм функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не лише на територіальному рівні реалізації, а також ураховують галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки державною службою зайнятості, а й передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, в загальний економічний механізм закладено основний важіль політики зайнятості - стимулювання попиту, в тому числі попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери політики зайнятості включено найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.


Список використаної літератури

  1. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник . - К. : Знання , 2005. - 851 с.
  2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.
  3. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. - К. : КНЕУ, 2005. - 252 с
  4. Горошко Л. Психологічні аспекти проблеми активного пошуку роботи безробітними особами // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 16-20
  5. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. - К. : Знання , 2006. - 481 с.
  6. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України // Економіст. - 2005. - № 9. - С.37-39
  7. Краснов Ю. М. Економічна стратегія ефективної зайнятості: Монографія. - К. : Знання України, 2004. - 253 с.
  8. Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 10. - С. 167-172
  9. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні: громадсько-політична література. - К. : Міленіум, 2005. - 61, с.
  10. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навчальний посібник. - К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 223 с.
  11. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України. - К. : Основи, 2003. - 588 с.
  12. Маршавін Ю. М. Підприємництво як фактор розвитку зайнятості населення: Монографія. - К. - 2004. - 233, с.
  13. Мельникова В. І. Макроекономіка. - К. : Професіонал, 2004. - 394, с.
  14. Пазюк О. Проблеми безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 2. - С. 3-10
  15. Панчишин С. М.Макроекономіка. - К. : Либідь, 2005. - 614 с.
  16. Покрищук В. Підвищення економічної активності безробітного населення України // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 4. - С. 17-24
  17. Покрищук В. Мотиваційна поведінка безробітної молоді в Україні // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 8. - С. 7-12
  18. Політична економія: Навчальний посібник. - К. : Кондор, 2006. - 405 с.
  19. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 441 с.
  20. Харкянен Л. В. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Каравела, 2006. - 174, с.

21 .Уманець Т. В. Економічна статистика: Навчальний посібник. - К. : Знання, 2006. - 429 с.

загрузка...
Top