Безробіття та економіка

1. Приховане безробіття та його подолання в економіці України.

2. Шляхи підвищення рівня організації праці на підприємстві.

Список використаної літератури.


1. Приховане безробіття та його подолання в економіці України

Приховане безробiття пов’язане з так званою неповною зайнятiстю. Починаючи з 1992 р. цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числi нашої, тривалий час були спрямованi на лiквiдацiю безробiття, на те, щоб всi працездатнi були зайнятi в суспiльному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятiсть забезпечити неможливо, оскільки iснує фрикцiйне та структурне безробiття, яке є невiдворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбiльш значними вадами суспiльства, в якому ми живемо, є його нездатнiсть забезпечити повну зайнятiсть» (Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. — М., 1949. — С. 359).

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

Крім того, в Україні крім прихованого безробіття існує приховане «переробіття», коли, наприклад, людина значиться в НДІ, а працює на будівництві».

Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

За даними підприємств, установ і організацій, які прозвітували до служби зайнятості, юридичними особами введено в дію 1050 додаткових робочих місць, що становить 25,2 % річного завдання програми зайнятості. Не створено жодного додаткового робочого місця у Бродівському, Самбірському і Турківському районах. Рівень безробіття в області станом на 1 квітня цього року становить 7,41% (в Україні – 4,5%).

Приховане безробіття в Україні набуло значного поширення. Приховане безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з «тіні». Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Відповідно до міжнародних норм воно називається частковим. Часткове безробіття — це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Як бачимо, часткове безробіття не є формою прихованого безробіття. Це — одна з форм неповної зайнятості.

Коментуючи цю проблему, треба зазначити, що тенденції до зростання обсягів прихованого безробіття будуть, очевидно, посилюватись, оскільки надії на державне вирішення цього питання невеликі. Підприємства, які опинилися в скрутному економічному стані, вимушені самі шукати шляхи виходу з нього: або підвищувати ефективність виробництва, або тримати зайвих працівників і чекати на кращі часи, хоча ці наміри передбачають значні матеріальні та моральні втрати і потребують постійного контролю та аналізу[2, c. 95-97].

Як свідчить практика, досить велике число осіб, що перебувають у відпустках без збереження чи з частковим збереженням заробітної плати з ініціативи адміністрації, протягом уже декількох років вимушені шукати засоби для існування у недержавному секторі, зокрема в тіньовій економіці. Таким чином, проблема суто економічна переростає у проблему кримінальну, стає об'єктом втручання Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції і т. ін. Але незважаючи на це, відбуваються процеси (хоча й криміналізовані) створення продукції, надання послуг тощо. Тобто особи, які знаходяться у відпустках (і, відповідно, обліковуються у списках державних підприємств), випускають продукцію зовсім в іншій сфері і на іншому місці.

Саме за таких умов і відбувається перекручування природних економічних процесів; з'являється подвійне або невиправдано часткове обрахування чисельності зайнятих і незайнятих громадян; зникає можливість реальної оцінки виробітку, продуктивності праці, чисельності працюючих і т. ін. А виходячи з цього — закладається суттєва похибка при прогнозуванні чисельності зайнятих, обсягів випуску продукції і надання послуг. Програмні показники зайнятості населення і, відповідно, економічного і соціального розвитку країни, регіону, міста не можуть повною мірою відтворювати, а тим більш — передбачувати перспективи зайнятості чи економічного і соціального розвитку в цілому.

В загальному вигляді наявність безробіття свідчить про неповне використання економікою свого потенціалу. Чим рівень безробіття вищій, тим невикористана частина більше, и тим більше рівень втрат які зазнало суспільство. Кожний втрачений людиною час є для суспільства прямим збитком. Тому, що за цей невитрачений час можна було б виробити реальний товар чи послугу.

Високий рівень безробіття свідчить про низку ефективність економічної системи в цілому.

Аналіз та оцінка прихованої частини поточного ринку праці (прихованого безробіття) має самостійне значення у рамках даної теми, оскільки по даній позиції найчіткіше виявляється різниця між фізичними та економічними робочими місцями. Це якраз той випадок, коли у підприємства є певна частина робочих місць (і відповідно — штатних одиниць), але це — не економічні робочі місця, оскільки зайнятість на них непродуктивна, вони не забезпечують доход ні підприємству, ні працівникові[6, c. 151-153].

У структурі прихованого безробіття виділяються його явна та неявна (або видима та невидима) форми. Згідно з визначенням МОП, видима форма прихованого безробіття пов'язана з вимушеним скороченням робочого часу. "Видимість" пояснюється тим, що цю форму можна дослідити як статистичну величину, використавши показники або тривалості неповного робочого часу, відпрацьованого трудівниками, або кількості осіб, зайнятих неповний робочий час з залежних від них причин.

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва[7, c. 81-82].

Безробіття неоднаково впливає на різні верстви населення.

Некерований процес приватизації, відсутність чітких програм реструктуризації економіки, різке скорочення інвестиційних можливостей, фінансова криза призвели до різкого спаду виробництва, масового вивільнення - працівників, різкого зростання масштабів безробіття.

Спад виробництва зумовив депресивний стан цілих галузей, охопив велику кількість - працівників. Які залишилися без роботи і заробітку, що призводить до зниження самооцінки людини відповідно і мотивація до роботи (або до тієї форми роботи в які працювала людина) знижується. Також призводить до зниження життєвого рівня, багато з тих хто втратили роботу влаштовуються на біржу праці, шукають нове місце роботи, але при погано налагодженій системі функціонування центрів зайнятості можливість отримати нове місце роботи практично не можливо, що призводить або до нелегальної праці - тіньова економіка, або до зниження рівня життя. Зниження рівня життя кожної окремої сім'ї призводить до погіршення демографічної, економічної, соціальної ситуації в країні загалом.

З кожним роком зростає чисельність безробітних, які звертаються до служби зайнятості з питань працевлаштування. Обмежені умови працевлаштування все більш сприяють подальшому сплеску безробіття.

У боротьбу з безробіттям необхідно залучати значні суми коштів. Під час економічної нестабільності, перехідної економіки державні кошти спрямовані в інші, більш важливі, галузі. Із цього виходить, що на покращення ситуації безробітних та налагодження механізму працевлаштування коштів не вистачає. А як відомо безробіття вимагає багато коштів тому, що це проблема державного характеру, яка охоплює всі сфери державного та суспільного існування - нажаль цих коштів немає, або вони використовуються для інших справ.

Разом з тим, знадобився досить тривалий час для усвідомлення того, що профілактика і боротьба з безробіттям, захист громадян від нього мають починатися не з моменту реєстрації безробітних у службі зайнятості, а превентивно, коли людина ще працює.

Знизити безробіття в ряді галузей економіки можна шляхом створення галузевих програм перепідготовки і сприяння зайнятості з «підключенням» до цього відповідних міністерств і відомств. Деякі з цих програм, розраховані на кілька років, вже реалізуються, але переважна більшість міністерств і відомств не готує таких програм. Вони дуже потрібні, зокрема для тих галузей, обсяги виробництва у яких різко впали, та галузей, що потребують особливого піклування держави[7, c. 131-132].


2. Шляхи підвищення рівня організації праці на підприємстві

Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення професій — це виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями.

Суміщення професій відіграє важливу роль у забезпеченні раціональнішого використання робочого часу, повнішого завантаження устаткування, ефективного використання кадрів, підвищенні кваліфікації, а також є вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності, формування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів, задоволеність працею, сприяє розширенню можливостей творчого підходу до неї.

Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у кожному випадку має ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості виконавців. Форми суміщення професій визначаються і такими чинниками, як тип виробництва, рівень механізації праці, вид її організації.

У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які суміщаються.

Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів.

Серед ефективних форм організації праці, які сприяють підвищенню продуктивності праці, важливе місце посідає багатоверстатне обслуговування.

Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосовується багатоверстатне обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. При бригадній формі обслуговування певна зона обслуговування закріплюється за бригадою в цілому; при ланцюговій (груповій) — за ланкою або групою робітників, що входять до складу бригади; при індивідуальній — за кожним робітником.

Можливі нециклічна і циклічна системи обслуговування. Нециклічна система характеризується епізодичним виникненням потреби в обслуговуванні, а циклічна — постійним. Під час циклічного обслуговування робітник послідовно виконує допоміжну роботу, переходячи від верстата до верстата, під час нециклічного — він підходить до того верстата, на якому закінчилася автоматична робота, незалежно від розташування верстатів на дільниці.

Циклічне обслуговування здійснюється на потокових лініях і на робочих місцях, на яких працюють верстати з однаковим або близьким за тривалістю часом обробки деталі[5, c. 115-117].

Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Іншими словами, організація праці — сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.

До основних практичних завдань організації праці належать:

1) розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

2) проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення.

На рівні кількох взаємопов’язаних «організованих» робочих місць (наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці, які зв’язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес.

На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові процеси.

Організація праці безпосередньо пов’язана з раціоналізацією, а також аналізом собівартості та вартості процесів і виробів[9, c. 108-110].

Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює:

організацію трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва з орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека;

організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на критерії: час проходження матеріалу, використання засобів праці;

проектування виробу за критеріями: функція, продуктивність, форма.

Ринкова ситуація вимагає від підприємств здійснення постійних техніко-технологічних нововведень, результативність яких залежить від рівня організації праці працівників. Основними напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є:

· розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому розподілі працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднанні їх у виробничі колективи;

· організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

· нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

· організація підбору персоналу та його розвиток, що охоплюють планування, профорієнтацію, профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо;

· оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

· раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним уважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

· поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

· зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

· мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу; системи організації виробництва; психологічних особливостей людей; екологічного стану середовища; а також від низки чинників, зумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках виробничої системи[1, c. 169-170].

На підвищення продуктивності праці впливають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління виробництвом шляхом раціоналізації системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.

Чим вище ступінь корисної зайнятості персоналу, тим вище ефективність використання робочої сили, засобів виробництва і предметів праці, краще показники оборотності економічних ресурсів, обсягу продажів товарів і т.д. З цього випливає, що від ступеня корисної зайнятості персоналу самим безпосереднім чином залежить рівень продуктивності на кожнім підприємстві.

Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою організації виробництва. Господар підприємства, або менеджер завжди повинен пам'ятати, що для успіху діяльності слід максимально зблизити завдання господарства з особистими цілями і бажаннями робітників[3, c. 58-59].


Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. - К.: Кондор, 2004. - 429 с.

2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 312 с.

3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. - К.: Кондор, 2005. – 328 с.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с.

7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 298 с.

8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. - К.: Атіка, 2005. - 303 с.

загрузка...
Top