Визначення чистої продукції на підприємстві

Вступ

1. Види виробничої  потужності, чинники, що її  визначають, послідовність розрахунків

2.  Методики  розрахунку  виробничої потужності

3. Визначення  максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

4. Система показників виробничої потужності

Висновки

Використана література

Вступ

Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану тому, що інші розділи забезпечують його реалізацію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати випуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).

Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обгрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технІчних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Тема роботи:  „Визначення чистої продукції на підприємстві”.

Завдання роботи:  1. характеристика видів виробничої продукції, чинники, що її визначають та послідовність розрахунків. 2. показати  методики розрахунку  виробничої потужності; 3. визначення  максимально можливого випуску продукції  за наявної потужності; 4. система показників виробничої потужності.

1. Види виробничої  потужності, чинники, що її  визначають, послідовність розрахунків

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

  1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.
  2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, - є найважливішим моментом техніко - економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

  • знос та вибуття обладнання;
  • збільшення трудомісткості виготовлення виробів;
  • зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;
  • зменшення фонду робочого часу;
  • закінчення терміну лізингу обладнання.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

  • натуральними;
  • умовно-натуральними;
  • у багатономенклатурних виробництвах - вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається.

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування ( 1 -2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності ( 1 -2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

  • потужність на початок планового періоду (вхідна);
  • потужність на кінець планового періоду (вихідна);
  • середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

  • проведення заходів щодо ліквідації «вузьких місць» протягом планового року;
  • збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;
  • перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;
  • можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

  • намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;
  • запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Bnettx, грн), обчислюється за формулою:

Впвих = Впвх + Впвв - Впвт ,

де Впах- виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Впвв- введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

В neufs- виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність ( Bnсер.р., грн) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

Bnсер.р.  =  Впвх  + Впвв  . к/12  - Впвив  .  12 – к/12

де к- кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Приклад. На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. У березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., у липні - 100 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 1 00 одиниць, у серпні - на 200 одиниць.

Середньорічна виробнича потужність:

Впсерр= 2000 + (100 х 9/12 + 200 х 5/12) - (50 х (12 - 3)/12 + 100 х (12 - 7)/12) = = 2000 + 158 -79 = 2079 од.

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

  • структура і величина основних засобів;
  • якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;
  • передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;
  • прогресивність технологічних процесів;
  • режим роботи підприємства;
  • ступінь спеціалізації;
  • рівень організації виробництва та праці;
  • якість сировини і ритмічність поставок;
  • фонд робочого часу обладнання.

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як "вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устаткування, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу к)виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді ( Дк} на число годин на добу (Т):

Фк  =   Дк  . Т

Наприклад, на період одного року при 2 - змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 х (8 х 2) -5840 годин.

Режимний або номінальний фонд робочого часу (Фр) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів ( Дк) і числа неробочих днів ( Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:

Фр  =   (Дк -  Дн) - t

де t- середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або:

Фр = [(Дк  - Дс) . t3 – Дсп . tсп] . п3

де Дс- число вихідних і святкових днів у плановому періоді;

t3- тривалість робочої зміни, годин;

Дсп- число передвихідних (передсвяткових) днів зі скороченою тривалістю робочої зміни;

tcn- час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові і передвихідні дні, год.;

п3- режим змінності роботи підприємства (1,2,3 зміни).

 Наприклад, при 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає - (365 - 53 -52) х 8 =2080 год., а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 -53) х 8 -312 х 8 = 2496 год.

Плановий (ефективний, дійсний) (Фп) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом (Фр ) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

Фп  + Фр  - (Ттп  + Ттр)  = Фр  . (1 – tр +  tп/100)

де Ttp, t- витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

Ttlf tinвитрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Наприклад. Номінальний фонд робочого часу дорівнює 2080 годинам, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання - 1 % номінального фонду часу.

Дійсний (плановий) фонд робочого часу

Фп= 2080 . ( 1 – 1/100) =  2080 -0,9  = 1872 год.

2. Методики  розрахунку  виробничої потужності

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:

  1.  плановий фонд робочого часу одиниці обладнання;
  2.  кількість одиниць обладнання;
  3.  продуктивність обладнання;
  4.  трудомісткість виробничої програми;
  5.  досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку (рис. 8.1).

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами вважаються доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості - печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво тощо.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окрему потужність доменного, сталеплавильного та прокатного виробництва.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

а)   усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

6) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

    в)    понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встановленої тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи (корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.

У загальному вигляді виробнича потужність (Вп1) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

Впі =Пв . Ф'еф . Кус

Впі = Ф'еф . Кус/Тр

де Впі.- потужність і-го виробничого підрозділу підприємства одиниць продукції;

Пв- продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину; Ф'еф- ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.; КУСсередньорічна кількість устаткування;

Тр- трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

Тр   =    to/Кв.н.

    де to -норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

    Кв.н.- коефіцієнт виконання норм часу. Потужність можна визначити також за формулою:

Вп. = Ф'еф . КУС . Кв.н.

to

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва.

На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:

Вп = Ф'еф/r

де r- такт робочої лінії чи конвеєра.

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при обробці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:

Вп  = Ф'еф . РМ/Тр

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

Вп  =Ф'еф . Кус /Тр.пр.

де Трмр- технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу - представника на даній групі устаткування.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування;

б)  розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємо замінюються,  тобто визначається пропускна спроможність устаткування;

в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці потуж

img

 

Коефіцієнт виробничої потужності - це співвідношення пропускної спроможності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;

г)      за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення "вузьких місць";

д)      визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

Впц  = N. Кпотуж

Коефіцієнт завантаження устаткування З.У) визначається так:

КЗ.У  =  1/Кпотуж

При  КЗ.У   = 1 устаткування використовується повністю; при K3]t>1устаткування перевантажене; при К3.у < 1- воно недовантажене.

Після розрахунку виробничих потужностей всіх цехів будується діаграма потужності підприємства.

Приклад. Якщо, взяти за провідний цех - термічний із потужністю 70 тис. виробів, то у заготівельному буде резерв в 5 тис. виробів, у ковальному - 15 тис. виробів, у механообробному — 5 тис. виробів. Ливарний цех буде "вузьким місцем", у ньому недостатньо виробничої потужності в 5 тис. виробів.

Тому, при плануванні виробничої потужності необхідно передбачати заходи, направлені: з одного боку - на розшивку "вузьких місць" (збільшення потужності), а з іншого - на завантаження потужності.

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповідності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підприємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

 3.  Визначення  максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технІчних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.

Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному виглядіможе бути зведений до наступних процедур:

1. Аналізується портфель замовлень.

  2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виробу-представника.

 3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.

 4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.

  5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в розрізі виробів-представників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за звітний рік потужність на початок звітного року приймається за номенклатурою І асортиментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року на початок планового періоду — за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.

 6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кожному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.

Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

  • уточнення можливостей виробничої потужності;
  • визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;
  • визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;
  • виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;
  • визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації "вузьких місць";
  • визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;
  • пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розраховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за наступною структурою:

Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:

  • найменування продукції;
  • одиниця виміру;
  • код продукції;
  • потужність по проекту або розрахунку;
  • потужність на кінець базового періоду.

Розділ 2. Збільшення потужності в плановому періоді:

  • приріст потужності, всього;
  • у тому числі за рахунок:

а) введення в дію нових та розширення діючих;

б)  реконструкції;

в)  переозброєння і організаційно - технічних заходів, із них:

  • за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи;
  •  за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб'єктів.
Розділ 3. Зменшення потужності в плановому періоді.

  • вибуття потужності, всього;
  •  у тому числі за рахунок:

а)         зміни номенклатури продукції або збільшення трудомісткості;

б)        зміни режиму роботи, зменшення змінності, годин роботи;

в)        вибуття в результаті старіння, вичерпання запасів;

г)         передачі в лізинг, оренду іншими господарюючим суб'єктам.

Розділ 4. Потужність на кінець планового періоду:

  • потужність на кінець року;
  • середньорічна потужність в плановому році;
  • випуск продукції або кількість переробної сировини в плановому році;
  • коефіцієнт використання середньорічної потужності в плановому році.

Розрахунки виробничої потужності використовуються для обгрунтування виробничої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну потужність ( Впвих):

Впвих = Впвх + Впот + Впр + Впн - Впвв,

де Впвк- вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду;

Впот - збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;

Впр - нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;

Впн збільшення "+" або зменшення "-" виробничої потужності у зв'язку зі змінами у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

Впвв зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

4. Система показників виробничої потужності

При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.

Як система показників в цілому, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. У першу чергу кожний із показників, який входить до тієї чи іншої групи, має чітко визначене призначення в системі аналізу та використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного із показників, які входять до тієї чи іншої групи та системи в цілому.

Серед показників першої групи слід виділити коефіцієнт використання проектної потужності (Кпп), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.

Зовсім інше значення має коефіцієнт використання діючої виробничої потужності (Кдп). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування та організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед, потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної та фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності (Кнп).

         Вп

Кнп  = _______

        Впн

де Впн  - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та показник середнього часу роботи однієї машини.

Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності (Кпр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (Спр), до загальної кількості встановленого обладнання (Свст).

Якщо Спр  = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.

Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження - ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі виробництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку машин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машин та структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.

Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.

Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропорційності ( Кпр):

        Кзм.вст.

Кпр  = ____________

   Кзм.н

де  Кзм. вст -  коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування;

Кзм.н  - нормативний коефіцієнт змінності.

Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Цей показник має прямий зв'язок із показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання. Фондовіддача визначається за формулою:

                                                                                                             ВП (ТП)

Фв  =        Scр.

   де ВП (ТП) - обсяг валової (товарної) продукції підприємства, грн.;  Sср -  середньорічна вартість основних засобів, грн.

Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних., кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником с коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Висновок

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких е сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.

Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровадження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути використані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

Використана література

  1. Тарасюк Г.М.   Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. для студ. вузів,. -К.: Каравела, 2003. -427 с.
  2. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах: Підручник для студ. вуз./ За ред. Л.Я.Зрібняка. -К.: Урожай, 1999. -350 с.
  3. Нелеп В.М.   Планування на аграрному підприємстві: Підручник.-К.: КНЕУ, 2000. -370 с.
  4. Кривицька О. Р.  Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку // Фінанси України. -2005. -№ 3. - С.138 - 146.
  5. Жовновач Р.Планування діяльності підприємства // Фінанси України. -2004. -№ 1. - С.21-27
загрузка...
Top