Статистичний облік продукції

Вступ

1. Статистичний облік продукції

2. Система вартісних показників обсягу продукції

3. Визначення динаміки обсягу продукції

4. Аналіз ритмічності роботи підприємств і фірм

5. Статистика якості промислової продукції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Основою життя і розвитку суспільства є виробництво матеріальних благ. Суму матеріальних благ, вироблених суспільством за певний період часу у галузях виробничої сфери, називають сукупним суспільним продуктом, матеріальна частина якого створюється у таких галузях, як сільське господарство, будівництво, лісове господарство і, особливо, промисловість, на яку припадає біля двох третіх його загального обсягу. Завдання промисловості провідної галузі матеріального виробництва - забезпечення особистих і суспільних потреб своєю продукцією. Обсяги і структура промислової продукції визначають економічну могутність держави, здатність забезпечити певний рівень добробуту її народу.

Промислова продукція - це прямий корисний результат промислово-виробничої діяльності підприємства (фірми), виражений у формі продуктів або у формі виробничих послуг.

У цьому визначені головні ознаки промислової продукції, однак не вся вироблена на даному підприємстві продукція може належати до неї. До промислової продукції відносять вироби, які є результатом праці на даному підприємстві, в його цехах, де здійснюється обробка сировини чи предметів праці. Закуплена сировина не може зараховуватися до складу продукції даного підприємства. По-друге, промислова продукція - це результат лише основної виробничо-промислової діяльності. Тому до промислової продукції не належить продукція непромислових, хоча і виробничих підрозділів підприємства, наприклад, транспортного цеху, будівельного підрозділу чи підсобного сільськогосподарського виробництва (теплиці). Продукція цих підрозділів відноситься до відповідних галузей народного господарства - вантажного транспорту, капітального будівництва чи сільського господарства.

По-третє, промислова продукція - це прямий результат основної діяльності, тому побічні результати виробництва - відходи, одержані в процесі виготовлення продукції (стружка, тирса), не можуть бути промисловою продукцією, навіть якщо вони реалізовані. Від відходів виробництва слід відрізняти попутні продукти, які враховуються у складі промислової продукції нарівні з основною.

По-четверте, промислова продукція - це лише корисний результат виробничої діяльності, тобто те, що може використовуватися за призначенням. З огляду на це не можна вважати промисловою продукцією непридатні вироби чи деталі, тобто виробничий брак навіть за умови його реалізації.

Промислова продукція, як правило, виражена у речовій формі. Щодо послуг, то вони не створюють матеріальних благ, а лише відновлюють або підвищують їх споживну вартість (наприклад, ремонт устаткування, хромування окремих деталей).

Стосовно ступеня завершеності виробництва на даному підприємстві промислова продукція може виступати у вигляді готових виробів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва.

Крім того, до готової продукції та напівфабрикатів належать також продукти підсобних і допоміжних цехів, які забезпечують нормальну роботу основних цехів підприємства і лише незначна їх частина відпускається на сторону. Це виготовлена тара в підсобних цехах чи інструменти, форми штампів - в допоміжних. За своєю натурально-речовою формою - це готові вироби і напівфабрикати неосновного виробництва та роботи промислового характеру.

У процесі вивчення виробництва та збуту промислової продукції статистикою розв'язуються такі завдання. Передусім визначаються обсяги виробництва окремих видів і всієї продукції в натуральному і вартісному виразах. По-друге, вивчаються взаємозв'язки виробленої та реалізованої продукції. По-третє, проводиться аналіз виконання планів виробництва і договірних зобов'язань з поставки продукції. По-четверте, вивчається динаміка виробництва і збуту продукції. По-п'яте, вивчається асортимент, комплектність і ритмічність випуску продукції. По-шосте, аналізується якість продукції, визначаються економічні наслідки змін її якості.

1. Статистичний облік продукції

Вивчення обсягу промислової продукції, виявлення закономірностей його зміни в часі та ступеня задоволення населення окремими її видами здійснюється на основі обліку продукції в натуральних одиницях. Такий облік є основою для здійснення інших способів обліку продукції. Облік продукції в натуральному виразі характеризує обсяг виробництва у прийнятих для неї фізичних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах і т.ін.). Відповідний вимір відбиває кількість споживних вартостей, вироблених за звітний період.

Без обліку продукції в натуральному виразі неможливо уявити побудову системи показників обсягу продукції; його роль і значення важко переоцінити.

Наукова організація обліку продукції в натуральному виразі потребує нині розв'язання методологічних проблем. Зокрема, це проблема номенклатури (перелік найменувань) продукції, яка підлягає обліку в натуральних одиницях та вибір одиниць її виміру. Номенклатура продукції, що виробляється промисловістю, нараховує понад 110 млн. назв, не рахуючи окремих її сорторозмірів. Вести такий облік надзвичайно важко, тому в статистиці облік продукції у натуральному виразі здійснюється в згрупованому вигляді, за номенклатурою найважливіших видів продукції, яка затверджується відповідними державними відомствами. Ця номенклатура доводиться до промислових підприємств і згідно з нею у звіті цих підприємств наводять дані про випуск продукції в натуральному виразі незалежно від того, яка її питома вага у загальному обсязі.

Важливе значення для правильної організації натурального обліку має також вибір одиниці виміру, яка повинна найповніше відбивати споживні властивості продукції. Одиниці виміру виробів включаються в номенклатуру і є обов'язковими для всіх підприємств. Цим забезпечується тотожність підходу до обліку продукції по всій території України і можливість визначення загального її обсягу за кожним видом згідно з затвердженою номенклатурою.

Наприклад, чавун і сталь вимірюються в тоннах, електроенергія - в кіловат-годинах, газ - у метрах кубічних, верстати - у штуках.

Нижче наведені дані про випуск продукції в Україні в натуральних одиницях.

Таблиця 1.1.

Виробництво найважливіших видів промислової продукції в Україні

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Електроенергія,

млрд, квт.год.

272

299

279

253

230

203

194

181

Сталь, млн.т.

55

53

45

42

33

24

22

22

Вугілля, млн.т.

189

165

136

134

116

95

84

71

Нафта, млн.т.

5,8

5,3

4,9

4,5

4,2

4,2

4,1

4,1

Екскаватори, тис.шт.

10,0

11,2

10,4

7,1

5,5

2,9

2,2

0,5

Трактори, тис.шт.

136

107

90

71

56

16

10

5,4

Одиниці виміру продукції у фізичних величинах повинні відповідати єдиній міжнародній системі одиниць «СИ», яка прийнята у 1960 р.

Для більш повного відбиття споживних вартостей окремих видів продукції при її обліку використовують не одну, а дві одиниці. Так, стальні труби обліковуються у тоннах і метрах погонних, папір - у тоннах і квадратних метрах, електродвигуни - в штуках і кіловатах потужності.

При всій важливості натурального обліку продукції слід враховувати і його обмеженість, яка дещо звужує можливості його використання, особливо при визначенні узагальнюючих показників. Натуральний облік у фізичних одиницях виміру характеризує обсяг виробництва лише конкретного виду продукції чи його підвиду. Проте, практика постійно вимагає визначення показників обсягу продукції, яка складається з кількох різновидів однієї і тієї ж споживної вартості або з кількох різних видів продукції. Як же визначити обсяг продукції в кожному з цих випадків?

У першому разі використовують умовно-натуральні одиниці виміру, які дозволяють дещо розширити межі натурального обліку, будучи його різновидом. Суть цього методу полягає в тому, що одиниця одного різновиду продукту береться за умовну (еталон), а всі інші переводяться в умовні одиниці шляхом множення її кількості в натуральному виразі на перевідні коефіцієнти.

Цей метод може бути використаний лише відносно продукції, яка має різновиди виробів, об'єднаних основною споживною ознакою. Наприклад, потужність у двигунах різного типу, теплотворність вугілля в його різних сортах, процент жирності в милі різних видів і т.п.

При визначенні перевідних коефіцієнтів перерахунку за умовну одиницю беруть один з різновидів продукції, а всі інші споріднені види порівнюють з нею. Наприклад, за умовну одиницю беремо мило 40% жирності. Тоді якщо взяти мило 60% жирності, то коефіцієнт його переводу в 40% становитиме 1,5 (—), тобто його споживна вартість в 1,5 раза вища, ніж мила 40%

жирності. Отже, якщо галантерейна фабрика виробила 10 т мила 40% жирності і 20 т мила 60% жирності, то в перерахунку на умовне мило 40% жирності фабрика виробила 40 т (10+1,5 • 20) умовного мила, на відміну від ЗО т (10+20) мила в фізичній вазі. При цьому слід мати на увазі, що умовно-натуральні показники продукції не заміняють, а доповнюють натуральні і в економічному аналізі їх слід використовувати разом.

Звичайно, використання названих методів обліку полегшує обчислення показників обсягу продукції. Однак, чим більша номенклатура різнойменної продукції, тим складніше визначити узагальнюючі показники.

Натуральні і умовно-натуральні показники продукції не дають можливості безпосередньо визначити узагальнюючі показники, які характеризують обсяг всієї виробленої продукції як окремого підприємства, так і галузі загалом. Ця обставина зобов'язує залучати інші одиниці виміру, зокрема, вартісні.

За умови товарно-грошових відносин вироблена продукція повинна знайти своє суспільне визнання на ринку в процесі обміну товару на гроші за відповідними цінами. На відміну від натурального вартісний облік охоплює не лише готові вироби і напівфабрикати, а й продукцію, незавершену виробництвом, і роботи промислового характеру. Враховує він також і якість продукції. Таким чином, поруч з натуральним обліком продукції існує об'єктивна необхідність її обліку у вартісному виразі.

Виникає питання, який вимірник повинен бути взятий за основу при вартісному обліку? Собівартість? Оптові ціни? Чи роздрібні?

Для характеристики виконання плану не підходять ні собівартість, ні роздрібні ціни. Перша тому, що не включає прибутків, які створені на підприємстві і повинні бути враховані у вартості створеного виробу. Друга -тому, що не включає, крім витрат виробництва, витрати обігу і прибуток торгових організацій, тобто елементи, які не мають нічого спільного з виробництвом даного продукту і створені за межами промислового виробництва. Тому для оцінки промислової продукції можуть бути використані оптові ціни, зокрема, оптові ціни підприємства або промисловості.

Суть вартісного методу обліку полягає в тому, що обсяг промислової продукції визначається за допомогою цін, тобто Zqp(де q- кількість окремих видів продукції, а р - ціна одиниці кожного виду). Оптові ціни підприємства охоплюють елементи вартості, які входять у собівартість продукції і прибуток. Оптові ціни промисловості, окрім оптових цін підприємства, включають додану вартість і націнки збутових організацій.

Розрізняють поточні і фіксовані (порівняльні) оптові ціни підприємства, які діють у певних межах простору і часу. Для оцінки господарської діяльності підприємств і харктеристики виробничих зв'язків використовують поточні (діючі) ціни. Для планування і обліку виконання планів за рік, квартал, місяць, для визначення динаміки обсягу продукції використовують порівняльні (незмінні) ціни. Точніше буде називати такі ціни фіксованими оптовими цінами підприємства.

2. Система вартісних показників обсягу продукції

Вартісний облік промислової продукції дозволяє обчислювати ряд показників її обсягу на будь-якому рівні: починаючи від цеху і закінчуючи галуззю загалом. Цього не може забезпечити облік продукції в натуральних вимірниках, при якому різнойменна продукція не може підсумовуватись. Неможливо у цьому випадку складати і елементи продукції, які перебувають на різних стадіях її готовності: напівфабрикати і незавершене виробництво - це продукти, які розрізняються рівнем кристалізованої в них праці, здатністю задовольнити потреби суспільства.

Серед вартісних показників, які характеризують діяльність підприємства, розрізняють показники валового обороту, валової продукції, товарної продукції, реалізованої продукції, обсягу продукції в нормативах собівартості і вартості обробітку та чистої продукції. Кожен із цих показників має певний економічний зміст, методику обчислення, а загалом вони становлять систему взаємопов'язаних вартісних показників. Всі ці показники, крім валого обороту, можуть бути розраховані заводським чи галузевим методами. На практиці найширше застосовуються показники обсягу продукції, що обчислені заводським і об'єднанським методами. Це зумовлено тим, що саме вироблена ними продукція включається в народногосподарський оборот. Розглянемо методику визначення цих показників.

Порядок оцінки і обліку окремих елементів продукції промисловості регламентується відповідними нормативними документами Міністерства статистики України.

У практиці обліку і планування окреме підприємство не можна розглядати як єдине ціле, що не має внутрішньої організаційної структури: цехів, виробництва. А втім, такі підрозділи існують, і без їх діяльності неможливо виробляти продукцію, яка проходить обробку в цих підрозділах, перетворюючись з сировини в незавершене виробництво, напівфабрикати, і зрештою, в готові вироби. Тому виникає необхідність визначати загальний обсяг продукції, виробленої за даний період, всіма промислово-виробничими цехами незалежно від мети виробництва (відпуск на сторону споживачам, передача в інші цехи цього підприємства для подальшої переробки). В такому разі валовий виробничий оборот, який найчастіше називають валовим оборотом, дає можливість охарактеризувати обсяг продукції, створеної в усіх структурних підрозділах підприємства.

Під валовим оборотом розуміють вартість всього обігу сукупної продукції, виробленої всіма промисловими цехами підприємства незалежно від її подальшого призначення.

До складу валового обороту (ВО) включають такі елементи продукції:

- вартість готових виробів всіх промислово-виробничих цехів;

  • вартість напівфабрикатів основного виробництва;
  • вартість продукції допоміжних цехів у вигляді інструментів, оснастки;
  • вартість виконаних робіт промислового характеру, таких як нікелювання, розкрій, розфасовка, капітальний ремонт і модернізація власного виробничого устаткування і інших підприємств;

— зміна залишків незавершеного виробництва.

Щодо незавершеного виробництва, то його як результат виробничої діяльності включають в розмірі різниці залишків на кінець і початок періоду. Ця величина може бути зі знаком (+), коли залишок на кінець періоду перевищує його розмір на початок періоду, і знаком (-), якщо, навпаки, залишок на початок більший, ніж на кінець періоду.

У зв'язку з тим, що незавершене виробництво обліковується в бухгалтерських реєстрах за собівартістю, при розрахунку показників обсягу продукції слід перерахувати його у вартість, виражену в оптових цінах. Це можна здійснити кількома способами. Зокрема, способом оцінки залишків незавершеного виробництва, при якому використовують дані інвентаризації заготовок чи деталей. У деяких виробництвах використовують спосіб, що базується на визначенні проценту готовності виробу. Проте найчастіше на практиці використовується метод переоцінки незавершеного виробництва в оптові ціни за коефіцієнтами, що відбивають співвідношення вартості готових виробів в оптових цінах і планової чи фактичної собівартості цих же виробів.

Облік у складі валового обороту незавершеного виробництва необхідний для більш точного визначення цього показника. Річ у тім, що в окремих виробництвах у даний період витрачаються тільки матеріали і праця, а в наступному при незначних затратах праці незавершене виробництво перетворюється в готову продукцію. У таких випадках неврахування незавершеного виробництва в складі виробленої продукції призвело б до заниження обсягу продукції в одному періоді і до завищення - в іншому.

На практиці зміна залишків незавершеного виробництва при визначенні показників продукції враховується лише на підприємствах з тривалим (не менш, як два місяці) виробничим циклом. До таких виробництв належать підприємства машинобудування, виробництва металоконструкцій і ремонтні заводи.

Розглянемо приклад визначення валового обороту машинобудівного заводу. Наприклад, машинобудівний завод складається з п'яти промислових цехів, якими за звітний період вироблено продукції, тис.грн

Таким чином, вироблена в цехах підприємства продукція на суму 9010 тис.грн. становить валовий оборот. Виходячи з наведених даних, можна визначити частку кожного цеху в формуванні її загального обсягу. Проте продукція одних цехів може частково або повністю використовуватися згідно з технологією виробництва в інших цехах цього ж підприємства. І так аж до моменту випуску готової продукції. Тому, чим більше послідовних стадій виробництва проходять сировина і матеріали до свого перетворення в готовий продукт, тим більшу частку валового обороту становлять елементи продукції, що повторились (продукція ливарного цеху у виробах ковальсько-пресового, а та, в свою чергу, - у продукцію механічного, а потім і складального). Величина валового обороту залежить від ступеня внутрішньозаводського комбінування, а її частину, часто значну, становлять елементи повторного рахунку, який називається внутрішньозаводським оборотом.

Внутрішньозаводський оборот - це вартість продукції, виробленої одними цехами підприємства і спожитої в інших цехах цього підприємства у цьому ж періоді.

Залежність показника валового обороту від організаційної структури робить проблематичним використання його для характеристики діяльності підприємства. Не знаходить відбиття він і у звітності промислових підприємств. Тому оцінка виробничої діяльності промислового підприємства здійснюється за допомогою ряду інших показників.

Валова продукція, методи її розрахунку

Валова продукція характеризує в грошовому виразі кінцевий результат промислово-виробничої діяльності підприємства чи об'єднання за звітний період.

Якщо валовий оборот характеризує обсяг сукупної продукції підприємства, то валова продукція, на відміну від нього, - кінцевий результат діяльності підприємства. І хоч у натуральному виразі ці показники співпадають, перший завжди кількісно більший від другого на величину внутрішньозаводського обороту, що і знаходить відображення у методах визначення валової продукції.

Вартість валової продукції визначається заводським методом, суть якого полягає у тому, що до складу валової продукції включають суму виробленої продукції, яка призначається для відпуску на сторону, тобто за межі основного виробництва, або для виробничого споживання на тому ж підприємстві у наступні за звітним періодом місяці у вигляді зміни залишків напівфабрикатів, інструментів чи оснастки і незавершеного виробництва, (якщо тривалість виробничого циклу перевищує два місяці). Взагалі валову продукцію підприємства можна визначити двома способами. По-перше, шляхом виключення з вартості валового обороту величини внутрішньозаводського обороту; по-друге, прямим сумуванням тих елементів, які становлять валову продукцію. На практиці у валову продукцію включають:

  • вартість готових виробів (ГВ);
  • вартість напівфабрикатів, які йдуть за межі основного виробництва(НФ);
  • вартість робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі
    сторони, включаючи капітальний ремонт власного устаткування і транспортних засобів (Дн);
  • різницю у залишках напівфабрикатів (Рн), продукції допоміжних цехів(Рп) і зміну залишків незавершеного виробництва (Рз).

У машинобудівній промисловості у зв'язку з особливостями організації бухгалтерського обліку не розрізняють напівфабрикатів і незавершеного виробництва, проте окремо обліковують зміну в залишках інструменту і оснастки власного виробництва.

При обчисленні валової продукції в її обсяг включається вартість виробів незалежно від того, виготовлені вони з власної сировини і матеріалів чи з сировини і матеріалів замовника. У зв'язку з цим величина валової продукції підприємств, особливо обробної промисловості, в значній мірі залежить від частки минулої праці, головним чином, вкладеної в предмети праці. Якщо, наприклад, на годинниковому заводі перейти від виробництва годинників в хромонікелевому корпусі до годинників у золотому корпусі, то вартість валової продукції збільшиться в кілька разів при незмінній кількості виробів і обсягу виробництва.

Хоча заводський метод визначення валової продукції підприємства є основним, у ряді галузей промисловості допускається відступ від нього: у валову продукцію включається вартість внутрішньозаводського обороту, у зв'язку з чим величина валової продукції наближається за своєю величиною до валового обороту. Це стосується, зокрема, продукції забійно-роздільних цехів м'ясокомбінатів (м'ясо, субпродукти), з якої виготовляють консерви, ковбасні вироби, котлети і т.ін. Аналогічно в цукровій промисловості, де у валову продукцію включається цукор-пісок, витрачений на виробництво цукру-рафінаду на цьому ж підприємстві. Це має місце і на підприємствах текстильної і рибної промисловості, причому якщо ця продукція передається із цеху в цех за оптовими цінами, а не за собівартістю.

Інший порядок передбачений для поліграфічної промисловості. У валову продукцію підприємства цієї галузі не включається вартість паперу і палітурних матеріалів, які використовуються для виробництва газетної і книжково-журнальної продукції. Тому показник валової продукції в цій галузі за своїм економічним змістом наближається до показника обсягу виробництва, про що йтиметься нижче.

Відступ від загальної схеми визначення валової продукції зумовлений необхідністю створення однакових госпрозрахункових умов діяльності підприємства, прагненням поставити в рівні умови підприємства, які забезпечують себе напівфабрикатами, з підприємствами, що одержують 'їх від інших. У практиці обліку та аналізу результатів діяльності промислових підприємств і фірм валова продукція виражається у фіксованих цінах, зокрема, в оптових цінах підприємства на 1 січня 1992 р. і дістала останнім часом назву товарної продукції підприємства у фіксованих цінах. Проте з такою назвою важко погодитися, оскільки вона не відповідає економічній суті розглянутого показника.

Зміна назви показника не змінила його змісту та практичної цінності. Це один із найважливіших показників, який дає змогу характеризувати виробництво, зокрема, обсяг продукції, рівень продуктивності праці, фондовіддачі і ін.

У зв'язку із створенням у промисловості нових організаційних форм у вигляді виробничих об'єднань, починаючи з 1976 р. введений новий порядок обліку продукції, в основу якого покладено об'єднанський метод визначення вартості валової продукції. Валова продукція виробничого об'єднання, що складається із продукції головного підприємства й інших виробничих одиниць (незалежно від місця їх знаходження), розраховується так само, як і валова продукція підприємства, тобто без повторного рахунку, із валового обороту в цьому разі вилучається внутрішньооб'єднанський оборот, до складу якого включаються напівфабрикати власного виробництва, що пішли на переробку у звітному періоді в середині даного об'єднання. Якщо у складі виробничого об'єднання знаходиться підприємство на самостійному балансі, то валова продукція об'єднання визначається як сума валової продукції цього підприємства і виробничих одиниць, включаючи головне підприємство. Продукція самостійного підприємства даного об'єднання, що перероблена у звітному періоді у виробничих одиницях як і продукція виробничих одиниць, що спожита самостійним підприємством, у внутрішньооб'єднанський оборот не включається; вона розглядається як відпущена на сторону (за межі об'єднання). Отже, по самостійних підприємствах, які входять до складу виробничого об'єднання, валова продукція визначається за заводським методом і в цьому ж розмірі включається у валову продукцію об'єднання, а за виробничими одиницями - за об'єднанським методом за виключенням тієї частини їх продукції, що спожита на виробничі цілі в інших виробничих одиницях даного об'єднання.

Значну частину виробленої продукції, а часто й всю становить товарна продукція.

Товарна продукція промислового підприємства чи фірми виражає в грошовій формі обсяг продукції, яка підготовлена в звітному періоді для відпуску за межі основної діяльності (для виробничого чи особистого споживання). Власне кажучи, товарна продукція є частиною валової продукції, яка підготовлена для передачі в народногосподарський оборот, тобто для її реалізації. При визначенні її обсягу використовують заводський метод.

В товарну продукцію включаються: вартість готових виробів, виготовлених у звітному періоді основними, підсобними і побічними цехами підприємства; вартість напівфабрикатів власного виробництва і виробів допоміжного виробництва, відпущених у звітному періоді за межі основної діяльності; вартість робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони.

До складу товарної продукції входить також вартість сировини і матеріалів замовника, якщо підприємство-виробник їх оплатило, вартість капітального і середнього ремонту власного устаткування і транспортних засобів. Як відомо, вартість сировини і матеріалів замовника до складу валової продукції входить незалежно від того, оплачена вона чи ні.

Таким чином, обсяг товарної продукції відрізняється від валової на величину внутрішньозаводських елементів (вартість зміни залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів, інструментів власного

виробництва), яка є складовою валової продукції. Ці елементи валової продукції називаються нетоварними елементами. Зазначені відмінності між товарною і валовою продукцією належать до всіх методів її визначення.

Товарна продукція планується і обліковується в оптових цінах підприємства, які закладені в план, і фактично діючих.

Основну частину товарної продукції переважної більшості промислових підприємств (крім ремонтних заводів) становлять закінчені виробництвом готові вироби, які передані в склад і можуть бути відпущені на сторону. Проте у зв'язку з різними причинами виготовлені в звітному періоді готові вироби не завжди відвантажуються замовнику. У даному періоді можуть бути відвантажені готові вироби, які виготовлені в цьому періоді, нерідко відвантажуються в наступні періоди. Тому для характеристики обсягу товарної продукції, яка відвантажена на адресу замовника, обчислюється показник відвантаженої продукції. До складу відвантаженої продукції звітного періоду включають ту продукцію, на яку в даному періоді складені відповідні розрахункові документи на відвантаження. В статистичній звітності цей показник не наводиться, проте на основі даних звітів підприємства може бути обчислений на базі даних про обсяги виробництва і залишки готових виробів на складах підприємства. Арифмешчно відвантажена продукція дорівнює товарній продукції за мінусом зміни залишків готових виробів на складі підприємства.

Збіг обсягів відвантаженої і товарної продукції не означає, що у звітному періоді була відвантажена вся продукція підприємства.

У системі вартісних показників продукції промислового підприємства важливе місце займає реалізована продукція.

Реалізованою називають продукцію промислового підприємства, що відвантажена споживачу і за яку на розрахунковий рахунок надійшли грошові кошти.

На відміну від товарної продукції, що вироблена і підготовлена для її включення в народногосподарський оборот, реалізована продукція вже вступила в цей оборот. Водночас вона ідентична товарній продукції за сукупністю тих елементів, що її становлять. В обсяг реалізованої продукції за звітний період входять вартість:

  • готових виробів;
  • напівфабрикатів власного виробництва, реалізованих на стороні;
  • продукція допоміжних і побічних цехів, що реалізована на сторону;
  • робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони і
    оплачених у звітному періоді.

Продукція вважається реалізованою з моменту її оплати, а інколи і після оформлення її відповідними документами. Вартість модернізації, капітального і середнього ремонтів власного устаткування і транспортних засобів, а також робіт промислового характеру, виконаних для власного підприємства, включається у реалізовану продукцію з моменту відбиття їх на рахунку «Реалізація». Арифметичне реалізована продукція дорівнює відвантаженій продукції мінус зміна залишків відвантаженої, але неоплаченої продукції. Це заводський метод визначення реалізованої продукції.

По виробничому об'єднанню загалом обсяг реалізованої продукції визначається як вартість продукції, що виготовлена всіма виробничими одиницями і реалізована об'єднанням за його межі і підпорядкованим об'єднанню самостійним підприємствам, та продукція, яка виготовлена і реалізована самостійними підприємствами, підпорядкованими виробничому об'єднанню.

Реалізована продукція оцінюється в оптових цінах підприємства, що закладені у план виробництва, і фактично діючих оптових цінах підприємства та використовується для визначення суми прибутку від реалізації й пов'язаних з ним фінансових показників.

У практиці планування та оцінки виконання завдання по реалізованій продукції допускають деякі відхилення від заводського методу. Підприємства, які передають напівфабрикати свого виробництва їз цеху в цех (для подальшої переробки) не за собівартістю, а за встановленими оптовими цінами, визначають обсяг реалізованої продукції з уведенням внутрішньозаводського обороту, якщо такий порядок передбачений планом (це має місце на підприємствах і в об'єднаннях харчової, легкої та деяких інших галузей промисловості). Зрозуміло, що таке відхилення зумовлює на цих підприємствах єдиний метод визначення величини валової, товарної і реалізованої продукції, проте порушує ідентичність у визначенні обсягу реалізованої продукції.

Між розглянутими показниками обсягу промислової продукції існує взаємозв'язок, який можна зобразити на схемі (Рис.1.1..) або охарактеризувати за допомогою ряду методів, серед яких слід виділити так званий коефіцієнтний.

Суть коефіцієнтного методу полягає в тому, що аналіз взаємозв'язків базується на попередньому визначенні ряду відносних показників, які відбивають співвідношення обсягів валового обороту, валової, товарної, відвантаженої і реалізованої продукції. Ці показники або коефіцієнти виражають взаємозв'язок обсягів продукції у вигляді функціональної моделі.

Розглянута модель може бути використана для комплексної оцінки впливу всіх введених у неї факторів на зміну результативного показника, яким є реалізована продукція. Ця оцінка може мати як абсолютний, так і відносний вираз.

Чиста продукція та інші показники обсягу промислового виробництва

Розглянуті вище показники продукції (валова, товарна, реалізована), розраховані за заводським чи об'єднанським методами, залежать від організаційної структури управління промисловістю чи самого підприємства.

Наприклад, створення виробничих об'єднань і на цій основі вилучення із вартості продукції внутрішньооб'єднанського обороту значно зменшує величину показників виробленої продукції порівняно з періодом, коли виробничі одиниці були самостійними підприємствами. І навпаки, зростання малого бізнесу, представленого середніми і малими підприємствами, що ґрунтуються на різних формах власності, ведуть до її збільшення.

Для окремих підприємств значний вплив на величину вартісних показників має вартість, що перенесена з сировини чи матеріалів, з яких виготовлена продукція. Це залежить від обсягу спожитих у процесі виробництва покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, наприклад, виготовлення годинників із золота чи хромонікелю на підприємстві з повним циклом чи на підприємствах, де здійснюється лише складання комплектуючих елементів. Отже, розглянуті вартісні показники продукції, що відбивають її обсяг, не завжди відповідають обсягу роботи, виконаної підприємством, від якого залежить чисельність необхідних для виробництва робітників. Поруч з обчисленням обсягу продукції не менш важливим є визначення обсягів робіт. Це зумовило використання на ряді підприємств промисловості таких показників, як чиста продукція, нормативна вартість обробки і нормативна собівартість обробки.

Чисту продукціюрозуміють як частину виробленої у промисловості продукції, що відповідає заново створеній вартості.

Методика обчислення чистої продукції полягає в тому, що з валової продукції вираховують суму матеріальних затрат на її виробництво. При цьому валова продукція визначається в оптових цінах промисловості, тобто включаючи додану вартість. Якщо позначити вартісний склад валової продукції через С + V+ m, то чиста продукція складатиме V+ т,

де С - матеріальні виробничі витрати; V- вартість продукту, створеного необхідною працею (продукт для себе); m- вартість продукту, створеного додатковою працею (продукт для суспільства). Проте розрахувати чисту продукцію у такий спосіб на промисловому підприємстві непросто, оскільки існуюча там система обліку не пристосована для цього. Дані про затрати на виробництво можна одержати лише через деякий період по закінченні звітного періоду, з комплексних затрат слід виділити окремо матеріальні затрати і затрати на оплату живої праці, що теж вимагає відповідного часу. Зрештою, необхідно вести облік матеріальних затрат у діючих і фіксованих цінах. Тому на підприємствах чисту продукцію не розраховують, а визначають у деяких галузях лише модифіковані від нього показники, такі як умовно-чиста продукція та інші, за допомогою яких характеризують обсяг виробництва.

Обсяг продукції підприємства в натуральному чи грошовому виразі відбиває кінцевий результат його виробничої діяльності незалежно від ступеня участі даного підприємства в досягненні результату. Водночас практичне значення має встановлення внеску кожного колективу у виробництво продукції, тобто визначення обсягу його виробництва. Адже при однаковому обсязі вартості виробленої продукції обсяг виробництва не завжди буде однаковим, і залежить це від багатьох причин, насамперед, вартості спожитих матеріалів і сировини. Так, якщо згадуваний годинниковий завод випускатиме годинники в золотому корпусі, а не в хромонікелевому, то вартість продукції при її незмінному обсязі значно зросте. Тому для характеристики результатів виробничої діяльності підприємств потрібні показники обсягу як продукції, так і виробництва. Дані про обсяг продукції кожного підприємства необхідні для обчислення загальних підсумків по промисловості, складання народногосподарських балансів, визначення рентабельності й інших цілей. Водночас для планування чисельності робітників на виробництві, використання робочого часу, фонду оплати праці, основних фондів виходять з обсягу виробництва.

Серед показників обсягу виробництва розрізняють, зокрема, умовно-чисту продукцію, нормативну вартість обробки, нормативну трудомісткість та нормативну заробітну плату. Кожен з названих показників розрізняється ступенем повноти складу суспільне необхідних затрат живої і раніше уречевленої праці.

Показник умовно-чистої продукції складається із заробітної плати з нарахуванням амортизаційних відрахувань за рік та прибутку і відрізняється від показника нормативно-чистої продукції лише методом її визначення, а не сукупністю елементів, які входять до її складу. НЧП розраховується на основі встановлених нормативів затрат на одиницю продукції. Причому зазначений норматив розробляється на кожний вид продукції, окремо на готові вироби, напівфабрикати і види робіт промислового характеру, що дозволяє визначити загальний обсяг продукції підприємства незалежно від ступеня її готовності. Норматив чистої продукції одного виробу - це частина його оптової ціни, яка включає заробітну плату промислово-виробничого персоналу, відрахування на соціальне страхування і прибуток.

Деякий час, зокрема, у двох попередніх десятиріччях, НЧП був основним оціночним показником роботи підприємств більшості міністерств і відомств. Він використовувався не лише для визначення динаміки фізичного обсягу витрат виробництва. На його основі визначали показники продуктивності праці, фондовіддачі, нормативи заробітної плати і відрахування у єдиний фонд розвитку науки і техніки.

У ряді галузей використовується показник обсягу виробництва, який обчислюється на основі нормативної собівартості обробки (НСО). Суть його в тому, що кожний виріб входить до його складу не за повною вартістю, а лише за нормативною собівартістю його обробки, що складається із нормативних затрат на заробітну плату, цехових і загально виробничих затрат. Тому на цей показник не впливають різні рівні рентабельності, оскільки він не включає прибутку і може розраховуватися і для окремих ділянок виробництва.

Показник обсягу промислової продукції в нормативах собівартості обробки був введений на підприємствах швейної і поліграфічної промисловості в 1957 p., в консервній, бавовноочисній - з 1962 p., у взуттєвій - з 1964 р.

Серед інших показників обсягу виробництва слід назвати показник нормативної трудомісткості, при розрахунку якого кожний виріб включається в загальну суму залежно від того, яку кількість живої праці слід затратити на виготовлення цього виробу. Якщо позначити кількість одиниць кожного виду продукції через q, а нормативну трудомісткість через tH, то сума їх добутку Xqt,, і буде загальною нормативною трудомісткістю. Цей показник відбиває обсяг виконаної роботи робітниками, тому ним широко користуються при вимірюванні обсягу виробництва і його динаміки в цехах, де виробляють різнорідну продукцію, на яку не розроблені цінники. Проте при його використанні слід вважати, що нормативні затрати праці відбивають затрати праці лише основних робітників і не відбивають кваліфікаційної складності затраченої праці.

Ось чому в подальшому цей метод розвивається шляхом використання у вигляді сумірника різних видів продукції чи різних виробничих операцій нормативної заробітної плати, яка, як відомо, виражає кваліфікаційну складність затраченої праці. Проте і нормативна заробітна плата визначається стосовно тільки основних робітників і не виражає затрат праці інших категорій робітників так само, як і не відбиває створення живою працею додаткового продукту. Тому нормативна заробітна плата як і нормативна трудомісткість лише приблизно, а не повністю характеризує обсяг виробництва. І тому цей показник не знайшов широкого застосування у практиці роботи підприємств.

3. Визначення динаміки обсягу продукції

Велике значення для вивчення закономірностей випуску промислової продукції мають показники динаміки виробництва, темпи зростання промислового виробництва. Динаміка виробництва продукції характеризується індексами фізичного обсягу продукції. Використовуються як індивідуальні (при характеристиці випуску окремих видів продукції), так і загальні індекси. Останні розраховуються на основі валового випуску, товарного випуску одного підприємства чи їх групи.

Більш складною є проблема побудови загального індексу фізичного обсягу продукції, що відбиває динаміку випуску різноманітної продукції на окремому підприємстві чи галузі. Зумовлена вона не сумарністю різнойменної продукції, а пошуком вимірника. Ним у статистиці промисловості можуть бути фіксовані ціни.

Загальний індекс фізичного обсягу продукції, що застосовується у вітчизняній статистиці, має такий вигляд:

Індекс фізичного обсягу продукції можна визначити також, виходячи з системи взаємопов'язаних індексів, зокрема, індексу вартості продукції

Наприклад, обсяг продукції у фактично діючих цінах зріс в звітному періоді порівняно з базисним на 3%, а ціни за цей період - на 2%, тоді індекс фізичного обсягу продукції становитиме: 1,0098 (1,03 : 1,02). Отже, обсяг продукції в цінах базисного періоду збільшиться на 0,98%.

Загальний індекс фізичного обсягу продукції може обчислюватися і як середній арифметичний з індивідуальних, що характеризують зміну обсягу продукції в натуральному виразі.

Слід зауважити, що величина середнього арифметичного індексу співпадає з величиною агрегатного індексу за умови тотожності продуктів, за якими проводиться обчислення. Тому його використовують здебільшого, коли відсутні повні статистичні дані, а відомі індивідуальні індекси обсягу продукції окремих видів і загальні дані про обсяг виробництва в базисному періоді.

Як відомо, виробничий план підприємства включає показники не тільки загального виробництва і виконання держзамовлення, а й виробництва продукції в натуральному виразі як за конкретними асортиментними видами продукції, так і за груповою номенклатурою найважливіших виробів. Тому в процесі аналізу виконання завдання з виробництва особливу увагу слід звернути на відповідність фактичного випуску окремих видів продукції встановленому планом. Невиконання плану по асортименту продукції - найважливіша причина неритмічної роботи інших підприємств через відсутність необхідних матеріалів. Це, зрештою, призводить до затримки введення в експлуатацію основних фондів, некомплектних поставок устаткування, порушення асортименту товарів у роздрібній торгівлі.

З іншого боку, значне перевиконання завдання за окремими видами продукції має теж негативні наслідки: надвиробництво веде до затоварення, збільшення залишків готової продукції, а звідси - зниження оборотності оборотних засобів. Тому відповідність номенклатури продукції, що виробляється, в заданому асортименті має велике значення для гармонійного розвитку всього народного господарства.

При визначенні виконання завдання з асортименту продукції розраховують показники виконання за кожним видом і на основі цього роблять висновок про те, по якому виду продукції завдання виконано, а по якому - ні. Вважається, що завдання з виробництва певного виробу виконано, якщо кількість фактично виробленої продукції цього виду дорівнює чи більша від плану; відповідно план з виробництва виробу вважається невиконаним, якщо вироблено продукції менше, ніж передбачено плановим завданням. Отже, якщо по будь-якому виробу план невиконаний, вважається невиконаним і завдання з асортименту. Таким чином, при виконанні чи перевиконанні плану з обсягу продукції кожного виду процент виконання плану по асортименту становитиме 100; якщо план по випуску невиконаний хоча б по одному виду продукції, процент виконання плану з асортименту завжди буде меншим від 100.

При моделюванні цього показника слід керуватися принципом: якщо завдання з виробництва продукції можна виконати чи перевиконати, то завдання з номенклатури можна лише виконати. А тому в основу розрахунку коефіцієнта виконання завдання з асортименту покладений метод заліку, суть якого зводиться до того, що величина фактичного обсягу продукції порівнюється з плановим обсягом.Причому при невиконанні завдання з будь-якого виробу в залік по ньому береться вартість фактичного обсягу, а за виробами, завдання по яких виконано чи перевиконано, - вартість планового завдання.

Розглянемо методику обчислення показника виконання завдання по асортименту на прикладі меблевого комбінату (табл.3.1.).

Таблиця 3.1.

Випуск продукції на меблевому комбінаті

Вироблено

Випуск продукції за звітний квартал, тис. грн.

Виконання

плану випуску продукції, %

Зараховується у виконання плану по асортименту ЧІР

за планом

фактично

Шафа книжкова

Шафа

Диван

Стіл

10000 20000 15000 12000

10200 21000 15300 11000

102

105

102

91,6

10000

20000

15000

11000

57000

57500

100,8

56000

Завдання з обсягу продукції перевиконано на 0,8%.

Таким чином, завдання з асортименту не виконано (на 1,8%), оскільки надплановим випуском шаф і диванів неможливо перекрити недовиконання випуску столів.

На підприємствах ряду галузей виготовляються вироби, з яких комплектуються інші, більш складні види продукції, наприклад, випуск складових для комплектування автомобілів на складальних заводах. У цьому разі оцінка виконання плану з асортименту доповнюється показником виконання завдання з комплектності виробництва продукції. Цей показник визначається найменшою величиною процента виконанім плану з певної деталі, що входить у цей комплект. Особливістю некомплектної продукції є те, що відсутність у комплекті будь-якої деталі робить неможливим її використання.

Наприклад, добовий план випуску виробів на підприємстві - 100 шт. Для його виготовення необхідно деталей №5 - 2 шт., деталей №11 -4 шт. і деталей №54 - 1 шт. Фактично за день виготовлено деталей №5 - 220 шт., деталей №11 - 404 шт. і деталей №54 - 95 шт. Таким чином, виробленими деталями можна укомплектувати тільки 95 виробів, тобто тією кількістю деталей №54, де виконання завдання найнижче, і становить 95% (95 : 100). Значить, і план з комплектності може бути виконаним лише на 95%.

4. Аналіз ритмічності роботи підприємств і фірм

Виконання завдання з виробництва продукції, її якості і ефективності роботи значною мірою залежить від того, на скільки рівномірно працювало підприємство, об'єднання чи фірма. Часто план з обсягу продукції виконується і навіть перевиконується, проте не за рахунок її рівномірного випуску, а внаслідок штурмівщини наприкінці періоду. Така практика приводить до надурочних робіт, до браку, неефективного використання, а часто і поломки виробничого устаткування, перевитрат по заробітній платі.

Тому вивчення ритмічності роботи підприємства дозволяє вести цілеспрямовану роботу по усуненню штурмівщини, підвищити ефективність виробництва.

Ритмічну роботу підприємства розуміють як виробництво і реалізацію продукції відповідно до встановленого графіка. Тому слід відрізняти від неї рівномірність роботи підприємства, яку розуміють як рівний випуск продукції за рівні проміжки часу у звітному періоді. Хоча ці два явища тісно переплетені, оскільки рівномірна робота підприємства є основою його ритмічності.

При статистичному вивченні ритмічності виробництва і реалізації продукції вирішується ряд методологічних питань. Передусім це визначення суті ритмічності, зокрема, що слід вважати порушенням ритму, а також вибір показників ритмічності. В сучасній економічній літературі відомо багато різних показників і способів оцінки ритмічності роботи підприємства. Одні з них зорієнтовані на використання лише фактичних даних, тобто вони розраховуються, виходячи з фактичних показників виробництва за певні проміжки часу досліджуваного періоду. Інші базуються на порівнянні фактичних даних з плановими.

Перша група показників, якщо бути точним, характеризує не ритмічність, а рівномірність виробництва продукції. Найпростішим показником цієї групи може бути питома вага продукції, виробленої чи реалізованої за кожну декаду в загальному обсязі випуску продукції за місяць загалом. Якщо вважати, що при рівномірній роботі загальний місячний випуск повинен складати 31-35%, то, виходячи з цього, можна оцінити фактичну нерівномірність виробництва продукції. Зрозуміло, що оцінка рівномірності виробництва продукції за декадними даними має досить умовний характер: поза спостереженням залишаються добові коливання всередині декад. Цей недолік згаданого показника можна частково усунути, використовуючи коефіцієнт варіації, який розраховується на основі середнього квадратичного відхилення.

Проте для всіх цих показників характерний загальний недолік, зумовлений методикою їх обчислення, де порівнюються лише фактичні показники виробництва продукції за певні проміжки часу із загальним виробництвом за весь період. Тому розраховані частки відбивають лише рівномірність виробництва, тоді як при вимірюванні ритмічності виробництва, відвантаження і реалізації продукції фактичні показники слід розглядати порівняно з відповідними плановими. Щоправда, тут слід розв'язати таке методологічне питання: що вважати порушенням ритму - лише випадки невиконання плану чи і випадки його перевиконання.

Звернемося до прикладу. Розглянемо дані про виконання добових графіків виробництва цукру на цукровому заводі (табл.4.1.).

Таблиця 4.1..

Дані п'яти-денки

Випуск цукру, т

% виконання плану

Зараховується в рахунок умовного випуску при визначенні коефіцієнту ритмічності

Відхилення від плану, часток одиниці

за планом

фактично

додатні

від'ємні

і

2

3

4

5

500

500

500

500

500

490

500

510

550

510

90,0

100,0 102,0 110,0 102,0

490

500

500

500

500

0,02

0,10

0,02

0,1

Всього

2500

2560

102,4

2490

0,14

0,1

Добовий графік виробництва цукру не виконаний за один день, що свідчить про порушення ритму. Якщо вважати, що до порушення ритмічності належать лише випадки невиконання планових завдань, то найпростішим показником неритмічності буде частка невиконання добового графіка. Він розраховується шляхом ділення кількості днів невиконання плану на загальне число робочих днів, і в нашому прикладі становить 20% (- -100).

Більш точним є показник ритмічності, який відбиває ступінь невиконання планових завдань. Він розраховується подібно до показника виконання плану з асортименту, тобто методом заліку, коли в чисельнику за дні невиконання плану в розрахунок включають фактичні показники обсягу виробництва, а за дні виконання і перевиконання плану - планове завдання виробництва продукції.

Дещо звужує аналітичні можливості цього показника те, що він відбиває тільки недовиконання добових планів, а між тим їх перевиконання слід також вважати відхиленням від графіка. Тому більш повним показником, який відбиває порушення ритму (з урахуванням невиконання і перевиконання планових завдань), слід вважати числа аритмічності (А).

При визначенні цього показника сумують відносні відхилення фактичного виробництва від планового окремо за дні невиконання (від'ємні числа) і за дні перевиконання плану (додатні числа), їх загальна сума без урахування знаку дає загальне число аритмічності. В нашому прикладі додатні числа становлять 0,14, від'ємні - 0,1, а загальна величина числа аритмічності дорівнює 0,24, що свідчить про те, що варіація добового виробництва цукру досягає 24%, тобто четверту частину від добового виробництва. На підприємстві, таким чином, є значні резерви виробництва, використання яких дало б змогу значно (на п'яту частину) збільшити виробництво цукру.

Безсумнівною перевагою чисел аритмічності слід вважати також те, що за їх допомогою легко здійснювати порівняння різних виробництв, підприємств.

5. Статистика якості промислової продукції

Важливим фактором зростання ефективності виробництва виступає підвищення якості продукції. З точки зору суспільства поліпшення якості продукції на місці її безпосереднього виробництва еквівалентне збільшенню її обсягу в сфері споживання. Продукція промисловості, як відомо, забезпечує зростання продуктивності суспільної праці, з одного боку, і з іншого - дозволяє більш повно задовольнити попит населення у необхідних товарах.

Під якістю продукції розуміють здатність її задовольнити конкретну потребу відповідно до її призначення. Науково-технічний прогрес дозволяє виявити і використати нові, раніш невідомі корисні властивості виробів, що значно поліпшує їх якість. Остання виявляється лише в процесі споживання, тут проявляється її економічна суть і значення.

Якість продукції тим вища, чим вища культура виробництва, що проявляється в ступені досконалості технічних процесів, рівні механізації і автоматизації виробництва, ритмічності роботи підприємств, рівні кваліфікації робітників. Підвищення якості продукції безпосередньо залежить від якості роботи, тобто від додержання організаційної і технологічної дисципліни, підвищення технічного рівня виробництва, ефективного використання ресурсів, удосконалення організації виробництва і праці.

Статистичне вивчення якості продукції охоплює такі питання, як контроль за виконанням технологічних процесів і операцій, зв'язаних з виготовленням продукції, забезпеченням ритмічності і рівномірності виробництва, відповідністю якості продукції встановленим нормам і стандартам, зниженням виробничого браку та зменшенням рекламацій. Якість багатьох виробів визначається не одним, а кількома параметрами. Деякі з них, зокрема, відповідність моді, доцільність конструкції важливі для багатьох виробів, проте не можуть безпосередньо виражатися кількісно. Водночас інші хоча і піддаються кількісному вираженню, наприклад, міцність виробу, не можуть бути виражені в момент випуску, оскільки вони пов'язані з різними умовами експлуатації цих виробів, їх споживання. Тому перед статистикою якості стоять дві важливі методологічні проблеми:

по-перше, розробка методик одержання єдиної оцінки рівня якості виробу, якщо він характеризується кількома ознаками;

по-друге, розробка методик одержання достовірної оцінки споживної якості продукції, яка проявляється лише в процесі її споживання.

Основними завданнями статистики є характеристика якості однорідної і різноіменної продукції, вивчення економічного ефекту від випуску продукції різної якості, визначення абсолютних і відносних показників браку.

Рівень якості виробу визначається відповідністю одержаних у процесі виробництва параметрів державним чи галузевим стандартам, стандартам підприємств чи об'єднань, а також технічним умовам (ТУ), в яких фіксуються вимоги до цих параметрів. Більшість параметрів має кількісний вираз. Виріб з параметрами, які виходять за межі, встановлені стандартами і технічними умовами, вважається браком. У деяких виробів ці параметри можуть бути неоднаковими, але вони не повинні виходити за межі встановлених допусків.

Рівень якості виробів визначається працівниками відділу технічного контролю (ВТК) за допомогою вимірювальних, контрольних приладів чи експертним методом. Якість виробу може виражатися в балах, різними методами у вигляді сортності. У зв'язку з різноманітністю видів промислової продукції використовують різні показники оцінки її якості. Якщо виріб може бути достатньою мірою охарактеризований одним параметром, необхідно його вибрати. Так, якість деяких видів продукції машинобудування може оцінюватися довговічністю, тобто тим терміном, що охоплює строк використання виробу до першого капітального ремонту чи повного зносу. Інколи якість окремих видів продукції цієї галузі характеризується надійністю виробу, тобто часом його роботи до першої відмови. Показник надійності виробу - середнє напрацювання на одну відмову або середня кількість відмов в одиницю часу (на 100, на 1000 годин). Якість багатьох продуктів може бути охарактеризована вмістом корисного компонента (вміст залізного концентрату в залізній руді і т.ін.), теплотворною спроміжністю, іншими параметрами.

Значно складніше виконати зведену оцінку рівня якості виробу, якщо вона може бути виражена водночас кількома параметрами. Спосіб може бути різним, проте принциповим в кожному випадку залишається зіставлення фактичних параметрів з еталонними (стандартними) чи кращими, на основі яких розраховується зведений показник якості.

Наприклад, для споживача електричних ламп важлива як їх світловіддача, так і довговічність. Зведений коефіцієнт якості електроламп може бути розрахований як добуток індивідуальних коефіцієнтів якості по довговічності і світловіддачі (табл.5.1.)*.

Таблиця 5.1..

Рівень якості

Коефіцієнт якості гр.2 : гр.1

за стандартом

фактично

Довговічність, год

Світловіддача, лм/Вт

450

21

400

17

0,88

0,89

К, =0,88-0,89=0,78.

За такою оцінкою вважається, що всі властивості виробу мають рівне значення в формуванні зведеного показника якості, хоча по суті це далеко не так. Одні властивості впливають більше, інші - менше. Тому загальний показник якості виробу повинен ураховувати значення кожного індивідуального показника, хоч на практиці зробити це надзвичайно складно. В кожному окремому випадку слід виходити з конкретних умов виробництва.

Рівень якості виробів, які контролюються за багатьма параметрами, на практиці часто характеризується сортом (класом). За сортами поділяють продукцію легкої і харчової промисловості, за класами - продукцію радіопромисловості, приладобудування і інших галузей. У стандартах і ТУ в таких випадках регламентується порядок віднесення продукції до відповідного сорту чи класу залежно від конкретних значень контрольованих парамерів якості, які вибираються з таким розрахунком, щоб їх можна було перевірити при виході виробів з виробництва шляхом зважування, обміру чи інших методів контролю.

Якщо вироби розподіляються за сортами, то оцінка їх якості здійснюється на основі частки того чи іншого сорту в загальному випуску, а також на основі його середньої ціни. Звернемося до прикладу розрахунку цих показників (табл.5.2.).

Таблиця 5.2.

Розподіл випуску курток чоловічих за сортами

Назва виробу, його сортність

Планова оптова ціна одного виробу, грн

За планом

Фактично

кількість,

тис.шт.

вартість випуску, тис. грн.

кількість, тис.шт.

вартість випуску, тис.грн.

А

1

2

3

4

5

Куртка чоловіча У тому числі:

вищого сорту

першого сорту

130

110

19,0

2,0

2470

220

20,0

2,0

2600

220

Всього

21,0

2690

22,0

2820

' Статистика промышленности/ Под ред. В.Е.Адамова. - М.: Финансы и статистика, 1987. - С. 106.

Знаходимо середню ціну однієї куртки:

За планом ра =2690 : 21,0= 128,10грн.

Фактично р, = 2820 : 22,0 =128,18 грн.

Розраховані показники можуть бути використані для визначення індексів виконання плану, якщо ж зіставляти дані звітного і базисного періоду, то одержаний індекс характеризуватиме динаміку сортності.

У нашому прикладі індекс виконання плану по сортності виробленої продукції становитиме:

План по сортності перевиконаний, що свідчить про випуск продукції більш високої якості, ніж це передбачалося планом. Внаслідок цього підприємство одержало виграш в сумі

У розглянутому прикладі йшлося лише про сортність одного виду продукції і для визначення виконання застосовувався індивідуальний індекс. У тих випадках, коли підприємство випускає кілька видів різноіменної продукції, якість якої характеризується сортами, динаміку чи виконання плану за сортністю визначають за допомогою загального індексу сортності:

У чисельнику індекса - вартість фактично виробленої продукції всіх видів у цінах кожного сорту, а у знаменнику - та ж продукція, обчислена на основі середніх планових цін для кожного виду продукції. Якщо припустити, що в нашому прикладі на швейній фабриці крім згаданих чоловічих курток вироблялись ще чоловічі піджаки, то розрахунок загального індексу сортності за двома видами продукції матиме такий вигляд:

Продовжимо табл. 5.2.

А

1

2

3

4

5

Піджак чоловічий модель 4 1-Н

вищий сорт

перший сорт

43

40

14,0 1,7

602

68

12,5 2,5

537,5 100

Всього

-

15,7

670

15,0

637,5

Таким чином, план по сортності недовиконаний на 0,02%, внаслідок чого збитки підприємства від зниження сортності становлять, тис.грн.: 3457,5 - 3458,1 = -0,6 тис.грн.

Якщо на підприємстві виготовляють різноіменну продукцію, якість якої не виражається сортом чи класом, то зміну її якості визначають за допомогою загального індексу якості, запропонованого проф. А.Я.Боярським:

де qi- фактична кількість виробленої продукції кожного виду; р - порівняльні ціни на продукцію;

і„ - індивідуальний індекс якості кожного виду продукції, що розраховується за формулою:

де Я] і Яо - рівень якості кожного виду продукції відповідно у звітному і базисному періодах.

Починаючи з 1972 р. на підприємствах враховуються результати атестації продукції за категоріями якості. Спочатку виділяли три категорії якості: вищу, першу і другу. В даний час при атестації продукцію поділяють на дві категорії - вищу і першу. До вищої належать вироби, що відповідають рівню якості кращих світових зразків або їх перевершують, а також їх конкурентоспроможність на світовому ринку. Таким виробам присвоюється знак якості. До першої категорії якості відносяться вироби, які відповідають вимогам сучасних стандартів, що діють на території України. Промислова продукція, що пройшла атестацію, повинна періодично переатестовуватися: товари народного споживання - через два роки, продукція виробничого призначення - через три роки, а особливо складні види продукції - через п'ять років.

Випуск продукції вищої категоії якості стимулюється встановленням надбавки до оптових цін, а на продукцію першої категорії і неатестовану -знижкою з оптових цін. При обчисленні показників динаміки обсягу промислової продукції сума знижок і націнок не враховується.

Розрахуємо середню ціну одного піджака при плановому співвідношенні сортів, яка становитиме, грн.:

Визначимо загальний індекс сортності за двома видами продукції разом.

Висновки

У цій роботі було розглянуто такі питання як статистичний облік продукції, система вартісних показників обсягу продукції, визначення динаміки обсягу продукції, аналіз ритмічності роботи підприємств і фірм та статистика якості промислової продукції. Основними моментами єте, що вивчення обсягу промислової продукції, виявлення закономірностей його зміни в часі та ступеня задоволення населення окремими її видами здійснюється на основі обліку продукції в натуральних одиницях. Такий облік є основою для здійснення інших способів обліку продукції. Облік продукції в натуральному виразі характеризує обсяг виробництва у прийнятих для неї фізичних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах і т.ін.). Відповідний вимір відбиває кількість споживних вартостей, вироблених за звітний період.

Без обліку продукції в натуральному виразі неможливо уявити побудову системи показників обсягу продукції; його роль і значення важко переоцінити.

Наукова організація обліку продукції в натуральному виразі потребує нині розв'язання методологічних проблем.

Вартісний облік промислової продукції дозволяє обчислювати ряд показників її обсягу на будь-якому рівні: починаючи від цеху і закінчуючи галуззю загалом. Цього не може забезпечити облік продукції в натуральних вимірниках, при якому різнойменна продукція не може підсумовуватись. Неможливо у цьому випадку складати і елементи продукції, які перебувають на різних стадіях її готовності: напівфабрикати і незавершене виробництво - це продукти, які розрізняються рівнем кристалізованої в них праці, здатністю задовольнити потреби суспільства.

Виконання завдання з виробництва продукції, її якості і ефективності роботи значною мірою залежить від того, на скільки рівномірно працювало підприємство, об'єднання чи фірма.

Тому вивчення ритмічності роботи підприємства дозволяє вести цілеспрямовану роботу по усуненню штурмівщини, підвищити ефективність виробництва.

Ще одним важливим фактором зростання ефективності виробництва виступає підвищення якості продукції. З точки зору суспільства поліпшення якості продукції на місці її безпосереднього виробництва еквівалентне збільшенню її обсягу в сфері споживання. Продукція промисловості, як відомо, забезпечує зростання продуктивності суспільної праці, з одного боку, і з іншого - дозволяє більш повно задовольнити попит населення у необхідних товарах.

Список використаних джерел

  1. Герасименко С.С., Головач А.В., Єріна A.M. та ін. Статистика. — Київ: КНЕУ, 1998.
  2. Ефимова М.Р. идр. Теория статистики. — Москва: ИНФРА — 1998.
  3. Єріна А.М„ Пальян З.О. Теорія статистики. Практикум.—Київ: "Знання", 1997.
  4. Кулинич О.І. Теорія статистики. — Київ: Вища школа, 1992.
  5. Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів. — Львів: "Світ", 1995.
  6. Статистика: Підручник. / 2-ге вид. переробл. і доповн. за наук, ред. д.е.н. С.С. Герасименка — К.: КНЕУ, 2000.
  7. Статистика. Підручник. / За ред. А.В. Головача. — К.: Вища школа, 1993.
  8. Теорія статистики: Навчальний посібник / Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. — К.: Либідь, 2001.
загрузка...
Top