Спільне підприємство

1. Галузі господарства, які є пріоритетними для залучення іноземних інвестицій в Україну.

2. Принципи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності.

3. Обґрунтуйте своє рішення щодо наступної ситуації.

Список використаної літератури.


1. Галузі господарства, які є пріоритетними для залучення іноземних інвестицій в Україну

Досвід багатьох країн світу показує доцільність залучення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і разом з тим брак зацікавлених партнерів. Крім того, на інтенсивність іноземних інвестицій діє руйнівна податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також підвищений рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і неконвертованість гривні.

Основна причина наявності цих факторів - відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема. Так, існуюче в даний час велике розходження в розвитку центральноєвропейських країн і сусідніх країн у Східній Європі залишає все менше можливостей для аутсайдерів при змаганні за залучення іноземних інвестицій. Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше, ніж виробництво валового продукту. Однією з причин цього було те, що інфляція значно знецінювала інвестиційні кошти.

На даному етапі інвестиційна ситуація в Україні характеризується двома аспектами. З одного боку, спостерігаються позитивні тенденції: обсяг інвестицій поступово зростає. Однак не можна не згадати того факту, що Україна все ще знаходиться в переліку країн, які мають найнижчу інвестиційну привабливість. Ситуація з міжнародними інвестиціями прямо співвідноситься з внутрішньою економічною ситуацією в Україні. Україна все ще експортує товари з низькою вартістю, і 70% останніх припадає на країни колишнього СРСР. Цей факт свідчить про те, що ще не відбулося внутрішньої трансформації економіки України. Для цього вкрай необхідні іноземні інвестиції, які привнесуть нові технології і дозволять виробляти товари, конкурентноздатні на світовому ринку. Однак тут не слід забувати і про проблему так званих чистих інвестицій. Українська економіка щонайменше на 50% характеризується як "тіньова". Причина полягає у слабкості державних інститутів та законодавчої системи. Очевидно, що в таких умовах існує ризик репатріації "брудного" капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат в Україні включає в себе адміністративні перешкоди, складну систему ліцензування, високий рівень оподаткування і арбітражні функції податкової адміністрації. З огляду на це у світі є більш привабливі для інвесторів країни, ніж Україна. Тому і МВФ прогнозує зниження потоку інвестицій до країн Східної Європи[4, c. 62-64].

В Україні сьогодні 11 спеціальних економічних зон, 9 територій пріоритетного розвитку і 8 технопарків з відповідним режимом оподатковування. Однак створення в нас перших СЕЗ принесло досить скромні результати. Прикладом може бути північнокримська експериментальна зона "Сиваш". В даний час її суб'єктами є лише 13 підприємств. Що до територій пріоритетного розвитку (ТПР), то вони охоплюють близько 10% території України. Однак, поряд із залученням додаткових коштів на територію України пільгові режими СЕЗ використовуються для нелегального ввозу товарів, що підлягають квотуванню й оподаткуванню митом, до того ж бюджет не одержує податків, що держава могла б витратити на різні програми модернізації виробництва і розвитку економіки.

У галузевому розрізі найпривабливішими для іноземних інвесторів і далі залишаються харчова промисловість та переробка сільгосппродукції, а також оптова торгівля й посередництво в торгівлі (15,7 і 15,6% відповідно від загального обсягу інвестицій). При цьому, західні компанії вкладають гроші в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтику, бо це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує ризики. Привабливим є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями. За обсягами прямих іноземних інвестицій на одну особу місто Київ є явним фаворитом (705 дол. на особу). Однак, нюанс полягає в тому, що де-юре реєстрація іноземного капіталу відбувається за місцем розташування головного офісу, який крупний інвестор найчастіше розміщує в столиці. Останні місця серед регіонів за питомими обсягами ПІІ посідають Чернівецька (16,7 дол. на особу), Хмельницька (20,2 дол. на особу) та Луганська (20,6 дол. на особу) області. При цьому, за останній рік Запорізька область, змогла збільшити цей показник наполовину, а в Сумській області він взагалі покращився втричі. Негативна динаміка спостерігається в Харківській та Черкаській областях[1, c. 8-10].

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну . Якщо 1998 р. їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 2005 р. - приблизно 80% . При цьому в промисловості України вона знизилась з 52,5 до 35% . У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію ( з 7,5 до 2,5% ); у 2,5

раза - у легку промисловість ( з 5,6 до 2,2% ); в 1,7 раза - у машинобудування і металообробку ( з 17,3 до 10,0% ). Водночас обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю ( з 22,2 до 34,8% ), невиробничу сферу в цілому ( з 7,1 до 20% ), у тім числі в охорону здоров’я - у понад 50 раз.

Одними з основних факторів розширення масштабів інвестиційної діяльності є стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектора економіки і залучення коштів населення. Рішення цієї задачі вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів і прозорого порядку реалізації заставного майна, підвищення рівня концентрації банківського капіталу, стимулювання залучення грошових внесків населення, уведення механізму іпотечного кредитування, стимулювання надходження іноземного капіталу в банківську сферу.

Політика держави має бути сконцентрована на формуванні в економіці ефективного конкурентного середовища, забезпеченні глибокої лібералізації ринків енергоносіїв та сільгоспсировини, транспортних та комунальних послуг, інших сфер економічної діяльності, виправленні диспропорцій у механізмах ціноутворення, удосконаленні механізмів банкрутства. Особливо важливим є створення рівних умов діяльності для підприємств і організацій незалежно від їх форми власності та походження капіталу. Держава як власник майна повинна бути рівною у правах з приватним власником. Вимагають скасування і невиправдані пільги підприємствам з іноземними інвестиціями, наявність яких обмежує конкурентне середовище. Одним із визначальних чинників створення сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення надійної стабілізації економіки та виведення її на траєкторію сталого зростання є комплексне вирішення проблем ринкових реформ. Йдеться про утвердження достатньої критичної маси перетворень, яка має гарантувати у перспективі економічний розвиток на самодостатній ринковій основі[8, c. 57-59].


2. Принципи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюється на макро- та мікрорівні національної системи господарювання. Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється: 1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання; 3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетингових, екологічних та іміджевих інтересів.

Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завершуються підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому мають бути зазначені:

а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки;

б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів у ньому; співвідношення між власними й позиченими коштами; можливий банк-кредитор;

в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в залученні іноземного персоналу;

г) організація продажу виробів, післяпродажного технічного обслуговування та тривалість останнього;

д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера[5, c. 47-49].

Домовленість партнерів про заснування МСП обов'язково деталізується в процесі складання техніко-економічного обґрунтування.

Основним установчим документом для створення МСП служить його статут, що має визначати: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру припинення діяльності (ліквідації).

Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація МСП у відповідному органі загальнодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі документи:

1) письмова заява встановленого зразка;

2) згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення МСП;

3) нотаріально засвідчені копії установчих документів;

4) обґрунтування ефективності й валютної окупності діяльності нового МСП;

5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи.

В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них треба вважати:

  • активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різнопрофільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом;
  • переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;
  • створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;
  • надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;
  • відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;
  • зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України[6, c. 48-50].

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету:

1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.

Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.

Верховна Рада України ухвалює закони стосовно зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України.

Кабінет Міністрів України:

• координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних представництв України за кордоном;

• проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їхнє виконання;

• організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, складання платіжного балансу та раціональне використання державного валютного фонду України.

Національний банк України має повноваження:

1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприємницькій діяльності золотовалютного резерву України;

2) репрезентувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав та укладати відповідні міжбанківські угоди;

3) провадити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство з економіки України виконує функції щодо: проведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяльності суб'єктів спільного підприємництва[3, c. 82-84].

Зазвичай на міжнародному рівні регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди);

2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);

3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни);

4) розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок);

5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць[2, c. 83].


3. Обґрунтуйте своє рішення щодо наступної ситуації

Ви - виконавчий директор компанії "Рита" та розмірковуєте над стратегічним вибором щодо подальшого розвитку компанії. Сфера промисловості, в якій працює “Рита”, дуже змінилась за минуле десятиріччя. Середні виробничі підприємства, які працювали на місцевому ринку змінилися на великі компанії, які зараз обслуговують багато ринків на регіональному та міжнародному рівні. "Рита" має дуже застарілі методи щодо підвищення продуктивності праці та залучення капіталу до нових технологій, а тому зараз відчуває дуже жорстку конкуренцію. Ви маєте два стратегічних підхода. Перший - це виставити три виробничі підприємства "Рита" (в яких працюють біля 5000 працівників) на продаж. Працівники матимуть можливість викупити свої підприємства за рахунок придбання акцій "Рита". Друга стратегія розрахована на більш послідовну трансформацію, відповідно до якої три виробничі підприємства можуть бути анульовані поетапно, тому що до підприємств не будуть надходити інвестиції, працівники не будуть проходити тренінг та попит на продукцію згодом зникне. Компанія "Рита" мала дуже сприятливий соціальний імідж, зокрема, з т.з. взаємовідносин з працівниками, які необхідно зберігати і на майбутнє. Яку стратегію Ви маєте обрати?

Більш лояльною в соціальному та економічному значенні є перша стратегія. По-перше, вона більш вдала, тому що капітал на розвиток підприємства надійде в разі продажу акцій, а це сприятиме його розвитку. По-друге, працівники підприємства, коли стануть його акціонерами, будуть більш зацікавлені в розвитку діяльності підприємства і сприятимуть його піднесенню. При цьому вони не стратять робочі місця. Отже, на мою думку, слід обрати першу стратегію, оскільки вона є більш конкурентоспроможною для даного підприємства.


Список використаної літератури

  1. Жорнокуй Ю. Поняття спільного (корпоративного) інвестування та його ознаки //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 10. - C. 8-11
  2. Журавська І. Спільна діяльність //Бухгалтерія. - 2004. - № 32. - C. 82-83
  3. Пестрецова О. Організація та функціонування спільних підприємств в Україні: Навч. посіб./ Ольга Пестрецова,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 1997. - 95 с.
  4. Поліщук С. Спільні підприємства як форма залучення іноземних інвестицій //Економіка АПК. - 2001. - № 9. - С.62-65
  5. Рєзнікова В. Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні: Навчальний посібник/ Вікторія Рєзнікова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 279 с.
  6. Рєзнікова В. Проблемні аспекти здійснення спільної господарської діяльності в Україні //Право України. - 2005. - № 2. - С.48-51.
  7. Смирнова Е. Совместные предприятия: закономерности возникновения и перспективы развития/ Е. Е. Смирнова, Н. В. Хвалынская. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 163 с.
  8. Спільна діяльність: Добірка статей //Бизнес. - 2003. - № 10: Бухгалтерія. - C. 21-73
загрузка...
Top