Собівартість продукції – показник ефективності роботи підприємства

Вступ.

1. Сутність, значення та класифікація витрат.

2. Калькуляція собівартості продукції.

Висновки.

Список використаної літератуири.


Вступ

У процесі кругообороту й обороту фондів в умовах ринку грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартості продукції. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином:

1) матеріальні затрати (без зворотних відходів - залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на державне соціальне страхування;

4) відрахування на обов'язкове медичне страхування;

5) амортизація основних фондів, включаючи прискорену амортизацію;

6) інші витрати.

Сьогодні складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових відносин.


1. Сутність, значення та класифікація витрат

У процесі господарської діяльності підприємство витрачає певні види ресурсів, пов'язані з підготовкою виробництва, безпосередньо процесом виробництва та реалізацією продукції. Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартість продукції, до якої зараховують поточні витрати на її виробництво та збут, виражені у грошовій формі.

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників діяльності підприємства, який комплексно характеризує сутність використання усіх ресурсів, рівень технічного розвитку виробництва, досконалість системи управління та значною мірою визначає кінцеві результати діяльності підприємства — прибуток та рентабельність.

Розрахунки собівартості продукції використовуються для визначення: ціни продукції; потреб в оборотних коштах; економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому; планування прибутку тощо.

Для інженера-конструктора чи технолога, організатора виробництва важливо знати склад витрат на виготовлення продукції, щоб при виконанні своїх функціональних обов'язків передбачати можливі наслідки впливу інженерних рішень на собівартість продукції. Тому інженер повинен вміти визначати собівартість виробу на різних стадіях розробки та виробництва нового виробу, знаходити можливі шляхи зниження окремих статей витрат.

Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості та прибутку. Віднесення до собівартості продукції тих чи інших витрат має принципове значення, оскільки від цього залежить величина прибутку, що залишається підприємству, та величина коштів, які надходять До бюджетів різних рівнів і цільових фондів. У зв'язку з цим Рішення про склад витрат, які зараховують на собівартість продукції, приймаються на державному рівні та регулюються законами України і постановами Кабінету Міністрів.

Усі витрати, що формують собівартість продукції, можна класифікувати за певними ознаками (табл. 1). За економічними елементами витрати групуються за їх економічним змістом та визначаються на весь обсяг продукції (робіт, послуг) підприємства незалежно від місця їх виникнення[5, c. 384-386].

Калькуляція собівартості — це обчислення витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, а також на виконання одиниці роботи. Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад залежно від призначення витрат та місця їх виникнення.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати — витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості (на сировину, основні матеріали, покупні вироби тощо).

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, адміністративні витрати), що не дає змогу безпосередньо відносити їх на одиницю продукції, і вони розподіляються за допомогою спеціальних методів.

За ступенем однорідності витрати поділяються на прості та комплексні. Прості витрати характеризують використані ресурси одного економічного змісту (сировина, матеріали тощо). Комплексні витрати включають декілька економічних елементів, які мають однакове виробниче призначення (загальновиробничі, адміністративні та ін.).

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат їх поділяють на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних належать витрати, сума яких змінюється майже прямо пропорційно до змін обсягу виробництва продукції. До цих витрат належать витрати на сировину та матеріали, технологічні паливо й енергію, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції.

До умовно-постійних належать витрати, сума яких у певних межах не змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції. Ці витрати мають бути оплачені, навіть коли підприємство якийсь час не виробляє продукцію (амортизаційні відрахування, оренда будівель та обладнання, заробітна плата всього управлінського персоналу та інше). За календарними періодами витрати поділяються на поточні та одноразові. Поточні витрати — це витрати, у яких періодичність менша ніж місяць. Одноразові, або періодичні, — це витрати, які здійснюються періодично (періодичність — більша ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу. При прийнятті управлінських рішень слід брати до уваги повноту урахування витрат. За цією ознакою витрати поділяються на бухгалтерські — ті, що відображають у бухгалтерських звітах, та економічні, які враховують втрачені можливості використання ресурсів[2, c. 196-198].

Крім того, при формуванні виробничого плану підприємства слід враховувати таке поняття як граничні витрати, які характеризують їх зміну на одиницю приросту обсягу виробництва.

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі[7, c. 132-134].

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева — головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Структура собівартості - це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва(підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

г)трудомісткі виробництва(підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування)[3, c. 246].


2. Калькуляція собівартості продукції

Більшість інженерів, особливо на машинобудівних, приладобудівних, електронних та інших виробництвах, мають справу з розробкою та супроводженням у виробництві окремих виробів. Важливо, щоб вони мали чітке уявлення про те, як формується собівартість одиниці продукції, на які складові собівартості вони можуть впливати ще на стадії проектування виробу.

Відповідно до діючих нормативних документів перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції встановлюється підприємством з урахуванням особливостей технології, техніки та організації виробництва.

Типова калькуляція собівартості продукції містить такі статті витрат:

1. Сировина та матеріали.

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

3. Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. "Зворотні відходи" (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальні заходи.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Втрати від браку.

11. Інші виробничі витрати.

12. Адміністративні витрати.

13. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Сума перших одинадцяти статей становить виробничу собівартість, яка формується на рівні цехів підприємства, а сума усіх тринадцяти — повну собівартість.

Наведений перелік статей витрат для підприємств машинобудівних галузей може бути доповнений статтею "Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати"; для металургійної, хімічної промисловості — "Супутня продукція"; для приладобудівних підприємств може не використовуватися стаття "Паливо та енергія на технологічні цілі".

До статті "Сировина та матеріали" включається вартість сировини та матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг).

Ці витрати визначаються на основі норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні, страхові витрати та ін.)[8, c. 124-126].

До статті "Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру (здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів тощо), які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо зараховують на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали.

До статті "Паливо та енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції (витрати на паливо для плавильних агрегатів, для нагрівання металу в штампувальних, термічних та інших цехах; витрати на електроенергію для електропечей, для зварювання, електролізу, електрохімічних процесів тощо). Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються На основі витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію.

Склад статті "Зворотні відходи" викладено при розгляді групування витрат за економічними елементами. Зворотні відходи безпосередньо визначаються за кожним виробом і вираховуються за можливою ціною їх реалізації.

Стаття "Основна заробітна плата робітників" містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, зараховують до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

До статті "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на підставі відповідних розрахунків на підприємстві.

До статті "Відрахування на соціальні заходи" включають: відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні.

До статті "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" включають: амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування устаткування; витрати на внутрізаводське переміщення вантажів; платежі за користування наданими в оперативну оренду основними засобами; знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв нецільового призначення, інші витрати[9, c. 211-214].

На одиницю продукції ці витрати повинні розподілятися з урахуванням величини витрат за годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні відповідного виду продукції. На практиці досить часто витрати на утримання та експлуатацію устаткування включають до собівартості одиниці продукції спрощеним порядком за кошторисними ставками пропорційно до основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції.

Якщо немає можливості розподілити витрати на утримання та експлуатацію устаткування за наведеними методами, вони включаються до складу загальновиробничих витрат.

До статті "Загальновиробничі витрати" належать витрати: пов'язані з управлінням виробництвом (утримання працівників апарату управління виробництвом, оплата службових відряджень персоналу цехів, витрати на інформаційне забезпечення управління тощо); на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами та кістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

Загальновиробничі витрати поділяють на змінні й постійні. До змінних належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. Ці витрати розподіляються на кожен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності тощо) на основі фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих відносять ті витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Постійні витрати розподіляються на ко-жен вид продукції з використанням бази розподілу (годин праці, машино-годин, заробітної плати тощо) за нормальної потужності. Ці витрати включаються до виробничої собівартості, а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, які виникають у випадку, якщо випуск продукції нижчий нормальної Потужності підприємства, зараховуються на собівартість реалізованої продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

На одиницю продукції у складі калькуляції ці витрати відносять з використанням бази розподілу (основної заробітної плати робітників, витрат на утримання та експлуатацію устаткування тощо).

Стаття "Втрати від браку" включає: вартість остаточно забракованої продукції; витрати на усунення браку; вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування тощо.

До статті "Інші виробничі витрати" належать: витрати на перевірку виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов, проведення періодичних випробувань на відповідність виробу нормативній документації; витрати, пов'язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується. Ці витрати включають безпосередньо до собівартості продукції, але якщо це можливо, то їх розподіляють між окремими виробами пропорційно до їх виробничої собівартості (без інших виробничих витрат).

Стаття "Адміністративні витрати" охоплює витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов'язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі тощо.

До статті "Витрати на збут" належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки; маркетингові витрати (реклама, участь у виставках, ярмарках та ін.); на сплату експортного мита, митних зборів тощо. Ці витрати безпосередньо відносяться на собівартість відповідних видів продукції або розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виробничій собівартості.

"Адміністративні витрати" і "Витрати на збут" не входять до складу виробничої собівартості, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Але вони повинні бути враховані при визначенні повної собівартості.

Калькуляція собівартості одиниці продукції може бути складена, коли повністю розроблена конструкція виробу, технологія його виробництва та визначене підприємство, де будуть виготовлятися вироби[1, c. 213-216].

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, її собівартість обчислюється тільки як імовірнісна прогнозна величина. При цьому користуються різними методами прогнозних оцінок, з-поміж яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників.
До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн ) обчислюється так:

Сн=СП.РН,

де Сп — питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом, грн.; Рн— параметр нового виробу.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.

Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (С6).

Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;

бні— кількість балів за і-м параметром нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.
Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних — обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертне.

Собівартість продукції, особливо нової — динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній — від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність ї собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції.

де Сi — собівартість i-го виробу з початку випуску;

С1— собівартість першого виробу;

Ni— порядковий номер виробу з початку освоєння;

b— показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).
Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особливо складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.


Висновки

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.


Список використаної літератуири

1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

5. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.

6. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

7. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.

8. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

9. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

загрузка...
Top