Робочі місця на виробництвах

План

1. Методологічні основи впровадження, організації та обслуговування робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

1.1. Робоче місце та інтенсивність праці.

1.2. Функції і схеми обслуговування робочих місць.

2. Основні вимоги до організації робочих місць на підприємстві.

2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.2. Вимоги до знарядь праці та виробничому устрої.

2.3. Вимоги до проектування робочого місця.

3. Впровадження організації робочих місць на підприємстві.

3.1. Застосування існуючого досвіду щодо впровадження організації робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

3.2. Організація та обслуговування робочих місць.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ Важливою складовою частиною формування ринкових відносин, становлення та розвитку ринку праці євизначення та впровадження нового ставлення людини до праці, до її кінцевого результату, до забезпечення ефективної зайнятості населенняРеальний комерційний розрахунок, повна залежність підприєм¬ства від ринку стимулюють проведення режиму економії - у витра¬тах живої праці на всіх напрямках виробничої, господарської, фінансової діяльності, зумовлюють усунення будь-яких надмірнос¬тей У чисельності та витратах. За таких умов значно скорочується чисельність працюючих, що пов'язано з важливими життєвими інтересами людей. З іншого боку вказані умови формують дійові збуджувальні мотиви, які суттєво підвищують цінність кожного робочого місця, дають можливість максимально розкрити здібності виконавців, ви¬користати значне матеріальне забезпечення виробництва, яке е на кожному робочому місці, і на цій основі поліпшити ефективність виробництва, якість життя, краще, задовольнити зростаючі потреби (працівника, його сім’ї, усього суспільства. Широке розгортання підприємництва, розвиток ініціативної господарсько-виробничої діяльності, які базуються на різних формах власності, значно розширюють простір для прикладання людської праці, створюють позитивні умови для підвищення кінцевих резуль¬татів власної та колективної праці. Ці результати будуть значно збільшеними, якщо в дію буде приведено усе багатство національ¬них, культурних, інтелектуальних, професійних мотивацій еконо¬мічно-виробничої діяльності, поширення підприємництва у першу чергу у матеріальному виробництві. Значний вплив на підвищення результативності підприємства мають дати нові методи господарювання, засвоєний країною досвід підприємництва, піднесення громадського престижу людини праці, зростання підприємництва, розвиток творчих, ділових здібностей людей, всієї системи освіти та виховання. Саме з цих позицій ефективна організація праці у ланцюзі виробництва - на робочому місці, на нашу думку, і в тією відправною межею, з якої починається шлях до успіху, до прибуткового ведення виробництва або сфери господарювання. 1. Методологічні основи впровадження, організації та обслуговування робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

Робоче місце та інтенсивність праці.

Інтенсивність праці як економічна категорія визначав ступінь напруженості праці у процесі виробництва. Проява інтенсивності праці визначається через фонди витрат життєвих сил, обумовлених виробничим характером умов праці та рів¬нем життя працюючого. Такими формами виступають щільність робо¬чого часу, ступінь його корисності, - конденсації, ущільнення пра¬ці, її темп, частота робочих рухів чи розумових дій за одиницю часу, величина витрат необхідних витрат для виконання трудової дії, розміри виробничого об’єкту чи трудової дії, умови, в яких здійснюється виробничий процес - організаційні, технічні, техно¬логічні, санітарно-гігієнічні, психологічні, соціально-економіч¬ні. Інтенсивність, як і продуктивність праці, залежать від кіль¬кості праці, що витрачається кожним працівником в одиницю часу. У кожному одиничному трудовому процесі або акті продуктив¬ність та інтенсивність праці взаємопов’язані та обумовлюють одна одну. Але це ствердження стосується не тільки індивідуального трудового процесу, а й суспільного виробництва у цілому. Інтенсивність праці, інтенсивність трудових процесів збільшує кількість виготовленої продукції за одиницю робочого часу, а це в прямим підвищенням продуктивності праці. У поглибленні теоретичного аналізу джерел підвищення продук-тивності праці питання співвідношення продуктивності та інтенсив¬ності праці займають певне місце з різних точок зору. Але біль¬шість дослідників визначені концепцію, за якою інтенсивність має властивість бути фактором продуктивності праці. Інтенсивність не тільки умова, а й чинник підвищення продуктивності праці, що вперше обґрунтував Струмілін С.Г. Він стверджував, що зростання інтенсивності праці підвищує її продуктивність, а не зберігав її на одному і тому ж рівні. Цю позицію розділяв і Керженцев П.Ы. У свій час він був актив¬ним і послідовним прихильником тієї думки, що інтенсифікація пра¬ці буде одним із засобів підвищення-продуктивності праці. У нашій свідомості домінує думка, що основним напрямком під-вищення продуктивності праці може бути шлях, пов'язаний з вико-ристанням більш продуктивних знарядь праці, вдосконалених предметів праці. Це так. Але для досягнення рівня продуктивності пра¬ці економічно розвинутих країн у першу чергу в умовах нашої дер¬жави треба привести в дію та одержати відповідну віддачу від то¬го, що має народне господарство. Мається на увазі максимальне використання резервів, які налічуються на робочих місцях, на під¬приємствах, у галузях виробництва. Висловлюючи своє ставлення з причин низької продуктивності праці у період економічної кризи 1924 року в США, американський вчений та організатор виробництва Ф.Тейлор визначав, що "знижен¬ня "прохолодності" і різноманітних причин повільності в роботі повинно настільки знизити витрати виробництва, що як наш внутріш¬ній, так і наш зовнішній ринок значно поширяться і ми будемо спро¬можні конкурувати більш, ніж на рівних умовах, з нашими суперни¬ками. Це б усунуло одну з головних причин періодів економічної депресії, "поганих часів", безробіття і бідності". Поряд з високорозвиненими продуктивними силами, інтенсивність праці в сучасних умовах функціонування державного та ринкового ме-ханізмів економіки є одним із головних джерел стабілізації робо¬ти підприємств, насичення споживчого ринку необхідними товарами та послугами, припинення інфляції. У вирішенні цих питань, на нашу думку, провідна роль належить тим факторам, які перетворюють існуючу можливість в дійсність. Саме це і обумовлює розглядати робоче місце, трудовий процес, який відбувається на ньому, резер¬ви поліпшення його комплексного використання як одним із вирі¬шальних напрямків підвищення продуктивності праці, результативності виробництва. Але останнім часом ефективність роботи по працевлаштуванню на ро¬бочих місцях дещо підвищилась. Найвищих результатів у працевлаш-туванні досягли у Дніпропетровській області, де частка громадян, які одержали роботу, становить 53,0$, у Республіці Крим - 48,0$ , Луганській області - 47,0$, Вінницькій - 46,3$, Херсонській -42,4$, Хмельницькій - 43,5$, Полтавській - 42,0$, Черкаській -41,8$ та у місті Києві - 43,1$, Івано-франківській області - 16,3-$, Волинській - 18,2$, Чернівецькій -I9.75S, Рівненській - 21,055, Львівській - 22,8$. Серед індустрі¬альних областей у Донецькій області отримали роботу лише 31,6$ . Нарощуються обсяги професійної підготовки та перепідготовки вивільнених працівників і незайнятого населення. Організація навчання запланована у 500 навчальних закладах різного типу, де будуть проходити перепідготовку кадри по укладеним 2,5 тисячам угод з навчальними закладами. Цьому сприяє державний фонд спри¬яння зайнятості населення, з якого у 1993 році витрачено 8,8млрд.грн., в тому числі на виплату стипендій - 2,4млрд.грн. У роботі по вирішенню питань зайнятості відкритими залиша¬ються багато питань. Найголовніше з них, на нашу думку, є проблема інформаційного забезпечення програм зайнятості. Треба наголосити, що це являєть¬ся, важливим інструментом планомірного збалансування пропозиції і попиту на робочу силу в регіоні. Зараз дані про трудовий по¬тенціал регіону, як джерело пропозиції робочої сили, відсутні. Ми маємо інформаційні дані про трудовий потенціал регіону тільки по області та по обласному центрові, але й вони не досить точні. Найбільш потрібною така інформація повинна бути на рівні адміністративного району та міс¬та обласного підпорядкування, де йде формування бази програми зайнятості, основні дані про необхідність робочих місць. Важливий вплив на ситуацію з наявністю робочих місць має проблема умов праці. Проблема "людини в соціальному просторі" сьогодні набула дер-жавного значення. Першочергово сьогодні потрібна побудо¬ва моделі інформації про соціальний стан людини, в тому числі і про наявність робочих місць та їх використання. Створення такої розподільчо-централізованої бази даних про всіх жителів України, Функціонування сучасних та перспективних інформаційних технологій персоніфікованого обліку населення з питань соціального, еконо¬мічного, трудового стану, умов економічного середовища, здоров’я окремих груп громадян, інших даних про робочу людину буде мати неоцінне значення для ринку праці, для вирішення проблем зайнято¬сті населення, серед яких проблемі робочого місця належить провідна роль. Серед багатьох проблем, які стоять перед матеріальним вироб-ництвом, особливо важливу роль мають ті, які пов’язані з розвитком та удосконаленням виробництва, з підвищенням його ефективно¬сті. Сучасне становище економіки України характерне розвитком ринкових відносин. У цих умовах найбільш раціональне використання робочої сили та виробничих потужностей е необхідною умовою стабілізації соціально-економічного розвитку, подолання кризових явищ та створення передумов для ефективного функціонування ви¬робничо-господарського механізму. Оптимально організоване робоче місце плідно впливає на весь хід виробничого процесу, на його результати. Саме на робочому місці з усією повнотою находить прояв у використання прогресивних методів та прийомів праці, продумана її організація, високий рі¬вень її технічного оснащення. Робоче місце на підприємствах хлібопродуктів - це дільниця робочої площі, оснащеної різноманітним обладнанням, комплектом приладів та інструментів, до¬поміжними устроями та інвентарем, необхідними для виконання пев¬ної роботи. По рівню спеціалізації робочі місця розпізнають: • однопредметні – коли оброблюються деталі одного найменування, характерні для масового /поточного/ та багатосерійного виробництва; • охожопредметні – коли оброблюються декілька найменувань дета¬лей, схожих по конструкторсько-технологічним ознакам, характерні для серійного виробництва; • рїзнопредметні – коли здійснюється виконання робіт по обробці або виготовленню різних деталей-операцій, характерні для індивідуального та дрібносерійного виробництва. По кількості виконаних операцій визначають одноопераційні робочі місця, на яких виконується одна операція, та багатоопераційні, коли виконується декілька операцій над однією деталлю. За ступенем автоматизації обладнання робочих місць відрізняють: • механізовані, коли встановлювання, зняття деталі, управлін¬ня верстатом здійснюються робочим ручним методом; • напівавтоматизовані, коли робочий вручну виконує встановлен¬ня та зняття деталі з верстату, а усі останні операції здійснюються автоматично; • автоматизовані, коли функції робочого зводяться до спостері-гання та управління роботою верстату. Рівень спеціалізації робочого місця, ступінь автоматизації, другі ознаки здійснюють суттєвий вплив на характер, зміст та ре¬зультативність праці на робочому місці. Результативність праці багато у чому залежить від урахування усіх компонентів при організації праці /табл.1/. Схема організації праці на робочому місці та напрямки її удосконалення Організація використання предметів праці Сировина Прогресивність виду матеріалу; методу виготовлення Продукція Простота виробництва, розмір, величина допустимого варіювання Організація використання засобів праці в технології Устаткування Технічний стан устаткування, ступінь відповідності його сучасному рівню розвитку технології Технологія Прогресивність методу та стан діючої технології; технічна оснащеність виробничого процесу Технологічне оснащення (прилади, устрої) Якість матеріалу; прогресивність конструкції; технологічна конструкція Якість праці та організація її вдосконалення Раціональність трудових прийомів та рухів Послідовність виконання прийомів та рухів; направленість та тривалість Характер організації робочого місця Паніровка, обслуговування, оснащення; культура виробничої обстановки; стан безпеки Розділ та кооперація праці Рівень спеціалізації, можливість злучання професій; колективні форми організації праці Стан трудової дисципліни Трудова, технологічна дисципліна, раціоналізація виробничого процесу Професійний рівень виконавця Виробничо-кваліфікаційний загальноосвітній рівень робочих кадрів Організація використання живої праці Регулювання витрат праці та виробництва Встановлення та регулювання прогресивних норм та нормативів праці; нормування трудомісткості технологічного процесу Так, при однопредметній спеціалізації та роботі на верстатах-напівавтоматах важливе значення для результативності роботи мають удосконалені технологічні режими обробки деталей, конструкція використовуємого інструменту та приладдя, раціоналізація трудових прийомів та рухів. При виконанні чистової обробки важливе значення має зберіган¬ня технологічної відповідності, забезпечення догляду за обладнанням, удосконалення використовуємих у процесі обробки інструментів та приладдя. При багатоверстатному обслуговуванні особлива увага при-діляється раціональному розміщенню верстатів та їх обслуговуванню. Провідним початком у кожному виробничому процесі є робочий, який безпосередньо організує та виконує певну роботу, використо¬вуючи для цього представленні у його розпорядження певні матеріальні, або технічні засоби. Раціональна організація праці на робочому місці передбачає проектування та впровадження такої побудови трудового та виробни¬чого процесу, при якому праця робочого була б найбільш продуктив¬ною з найменшими витратами енергії людини. Незалежно від робочих професій основою високопродуктивної праці на робочому місці є виконання робочим раціональних трудових ру-хів. Найбільш досвідчені робочі знаходять у процесі праці більш короткі та найменш стомлюючі шляхи рухів зводять кількість рухів при виконанні роботи до мінімально необхідної, рівномірно розпо¬діляють рухи та навантаження між обома руками, менш стомлюючись і виконуючі більші норми виробітку. Протягом робочого дня кожен робочий виконує велику кількість повторюваних рухів. Так, наприклад, у токаря кількість трудових рухів за зміну становить біля 10 тис., а при обробці невеликих деталей збільшується до 15 тисяч. Різні робочі застосовують самі різноманітні засоби виконан¬ня одних і тих же прийомів роботи з різницею у часі в декілька разів. Для відпрацювання найбільш досконалих та швидких прийомів роботи, необхідно з великою точністю вивчити кожну роботу, проана-лізувати усі прийоми використані у технологічному процесі. При виконанні роботи, перш за все, необхідно забезпечити симет-ричність рухів, які є найбільш швидкими та раціональними. Внаслідок симетричності людського тіла симетричні рухи рук виконуються значно легше, коли вони водночас направляються до корпусу або від нього. Коли прийоми здійснюються симетрично и од¬ночасно досягається не тільки рівномірність рухів у продовженні часу, але й забезпечується рівновага усього корпусу, що значно полег¬шує виконання роботи. Планування та оснащеність робочого місця передбачає раціо¬нальне розміщення обладнання та організаційної оснастки, забезпе¬чення скорочення стомлюючих допоміжних рухів. На робочому місці розміщення усіх предметів праці здійснюється у зонах найбільш лег¬кої досяжності рук, тіла робочого /мал.1.2/. Зони досягнення да¬ють можливість визначити раціональну відстань по розміщенню допо¬міжного, обладнання. Найбільш зручна, вигідна вона у горизонталь¬ній площині визначена дугою а радіусом приблизно 350 мм. Розмі¬щення предметів далі вказаних трьох зон досяжності (а, б, в) обумовлюють зайві рухи. Невід'ємною умовою організації робочого місця, крім верстата, є забезпечення його всім необхідним для виконання роботи: тара для розміщення та зберігання напівфабрикатів, готової продукції, тумбочки, столи, етажерки для розміщення інструменту, приладдя, устрої, екрани для захисту, охолоджувальні пристрої та ін. Усі рухи робочого, які мають місце при виконанні конкретної технологічної операції, підрозділяються на рухи, які витрачаються на завантаження(розміщення) напівфабрикатів та зняття готової продукції /заготовки/ на робочому місці, на рухи, які витрачаються при користуванні вимірювальним та допоміжним інструментом, та рухи, які витрачаються на управління робочим місцем та пристосуваннями, устроями. При виконанні роботи найбільш раціональним є радіально-круго¬ві розміщення предметів на робочому місці. Такі розміщення /див. мал.3/ випливають із самої природи рухів людини, як найбільш економні та продуктивні. Зайві рухи руки /або рук/, повороти корпусу робочого збільшують витрати часу на виконання операції, стомлюють робочого, що кінцевому результаті веде до зниження продуктивності праці. Раціоналізація робочих рухів і всього трудового процесу на робочому місці взагалі в значним резервом підвищення ефективності раці та виробництва. Розглядаючи робоче місце, як первинну низову ланку підприємства, треба мати на увазі не тільки оснащену зону прикладання праці. Насамперед треба враховувати, що на робочому місці усі матеріально-технічні елементи виробництва знаходяться у дії. Відправн¬им елементом цих дій є праця людини, бо без наявності праці працюючої людини немає робочого місця. У зв’язку з цим робоче місце слід розглядати з позицій усієї сукупності виробничої обстановки та умов, необхідних для здійснення процесу виробництва. Невід'ємною частиною організації праці в забезпечення відповідних санітарно-гігієнічних умов праці, культури та естетики виробництва, побутового обслуговування працюючих на виробництві. Де в першу чергу: • стан температурного режиму, освітлення, запилення, загазо-ваність повітряного середовища, наявність та рівень шуму на робо¬чому місці і відповідність даних умов санітарно-гігієнічним нормам або нормативам; • відповідне оформлення приміщень, обладнання та навколишніх предметів і відповідність його нормам та вимогам технічно: есте¬тики та гігієни праці; • забезпечення робочого відповідним спеціальним одягом, їжею та питною водою; • обладнання побутових приміщень та відповідність їх санітарно-гігієнічним вимогам та нормам та інші /див. додаток/. Організація праці на робочому місці робочих підприємств хлібопродуктів має свої специфічні ознаки, які характеризують наступні частини робочого місця – робоча зона, сировина /напівфабрикат/, тех-нологію обробки, технологічне оснащення, раціональні трудові прийо¬ми, обслуговування робочого місця, кваліфікацію робочого, умови виробничої обстановки та техніки безпеки. Робочі місця, маючи загальні характеристики, відрізняються своєю особливістю у залежності від їх професійного та техноло¬гічного призначення. Таким чином, організацію робочого місця слід розуміти, як вдосконалення усієї сукупності виробничих умов у цілях досягнення найбільш продуктивного використання робочого часу, обладнання, збереження сил людини й її здоров'я, найкращого використання усіх видів ресурсів виробництва. 1.2. Функції і системи обслуговування робочих місць. Обслуговування робочих місць засновано на поділі праці між основними і допоміжними виробничими робітниками й охоплює ряд важливих функцій по видах, термінам і методам виконання допоміжних робіт. За рахунок організації обслуговування робочих місць основних робітників створюються необхідні умови для ведення трудових і виробничих процесів без перебоїв, з найбільш повним використанням технологічного устаткування за часом і потужністю, з високою продуктивністю праці. Важко уявити собі сучасне виробництво, у якому були відсутні б найважливіші функції обслуговування, наприклад транспортна чи налагоджувальна. Це означало б, що основний виробничий робітник усякий раз, як тільки в нього кінчалися заготівлі ти матеріали або накопичувалася велика кількість готових виробів, змушений був би зупиняти верстат і займатися транспортними операціями. Ще складніше з налагодженням і регулюванням устаткування. При «самообслуговуванні» можуть виникнути не тільки значні простої, але і такі положення, коли сам робітник, чи верстатник оператор просто не здатний у силу недостатньої кваліфікації налагодити складне устаткування, наприклад автоматичні системи керування і контролю, якщо в них виникнуть неполадки. Останнє в міру ускладнення технічного оснащення виробництва здобуває усе більше значення. Тому виділення допоміжних робіт з обслуговування основного виробництва в самостійні функції не тільки теоретично виправдано, але і життєво необхідно. У сучасних умовах у російській промисловості чисельність допоміжних робітників, що обслуговують основне виробництво, майже дорівнює чисельності основних виробничих робітників, а в деяких високомеханізованих і автоматизованих виробництвах навіть перевищує її. Це і зрозуміло, при автоматизації частина основних робітників-операторів скорочується, однак не тільки питома вага, але й абсолютна чисельність допоміжних робітників зростає. За рахунок цього підвищення продуктивності праці в розрахунку на всіх робочих, основних і допоміжних, виявляється менше, ніж у розрахунку тільки на основних виробничих робітниках. Таке положення змушує приділяти велику увага поліпшенню організації праці допоміжних, обслуговуючих робітників, інакше їхній зростаюча чисельність може “Поглинути” весь приріст продуктивності праці, досягнутий у результаті технічного прогресу на основних роботах. Разом з тим недостатня чисельність допоміжних робітників у випадку їхнього необґрунтованого чи скорочення недокомплектування приводить до ще більшого економічного збитку, тому що за матеріалами спостережень і вивчення витрат робочого часу на багатьох машинобудівних підприємствах установлено, що близько 70% внутрізмінних утрат робочого часу зв'язано з недоліками в обслуговуванні робочих місць. У сучасному промисловому виробництві, на прикладах машинобудівних підприємств, нараховується до 10 функцій обслуговування. Під функцією обслуговування розуміється конкретний вид трудової діяльності по обслуговуванню основного виробництва, виконуваний відповідними робітниками-фахівцями допоміжних підрозділів і служб підприємства. Основні функції обслуговування і їхній зміст наступні. 1. Виробничо - підготовча — комплектування матеріалів, заготівель, деталей і розподіл робіт із забезпеченням технічною й економічною документацією (робітники креслення, схеми, інструкції, убрання на виконання відрядних робіт і т.п.). 2. Інструментальна — забезпечення робочих місць інструментом, пристосуваннями і підтримка їх у справному стані. 3. Налагоджувальна — налагодження, регулювання і підналагодження технологічного устаткування, пристосувань і складного інструмента. 4. Енергетична — забезпечення основного виробництва і всіх інших підрозділів і служб підприємства різними видами енергії (електричної, стисненим повітрям, водою, паливом), а також міжремонтне обслуговування всіх енергетичних установок, мереж і вимірювальних приладів. 5. Ремонтна — поточний ремонт і міжремонтне профілактичне обслуговування технологічного устаткування, чи виготовлення відновлення не одержуваних від постачальників запасних частин і деталей і зміст ремонтно-механічних цехів і ділянок. 6. Контрольна — контроль якості чи продукції робіт, аналіз і приймання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, одержуваних з боку, а також обслуговування і регулювання контрольно-вимірювальних приладів, облік, аналіз причин і попередження шлюбу чи продукції робіт. 7. Транспортна — переміщення сировини, матеріалів, заготівель і інших предметів праці усередині, а іноді і поза підприємством, а також вивіз готової продукції і виробничих відходів. Для виконання цієї функції на більшості підприємств створюються транспортні цехи, укомплектовані необхідними видами транспортної техніки. 8. Складська — приймання, зважування, сортування, маркірування, складування, облік, збереження і видача усіх видів речовинних матеріальних цінностей. 9 Ремонтно-будівельна — поточний ремонт і підтримка в робочому стані будинків і споруджень підприємства і всіх комунікацій на його території. 10 Господарсько-побутова — підтримка чистоти і порядку у виробничих і побутових приміщеннях на підприємствах, а також забезпечення всіх працюючих спецодягом з її пранням і ремонтом, питною водою, у належних випадках — спецїжою, засобами індивідуального захисту й інших видів побутового обслуговування працівників на виробництві. Крім того, до функцій обслуговування на ряді підприємств відносять і організацію суспільного харчування, і медичне обслуговування, і організацію спортивної і культурно-масової роботи. Та чи інша функція обслуговування здійснюється по визначеній системі. Під системою обслуговування робочих місць і працівників розуміється науково обґрунтований комплекс заходів щодо регламентації термінів, обсягів і методів виконання тих чи інших функцій обслуговування. Для кожної функції обслуговування може бути розроблена і установлена своя система обслуговування. Це залежить від конкретних умов, типу й обсягів виробництва, чисельності працюючих, складності устаткування і його стану і т.д. Основні принципи організації системи обслуговування по тій чи іншій функції можна звести до наступного: • розмежування функцій обслуговування і функцій основного виробничого процесу з метою переходу від самообслуговування і децентралізованого обслуговування до спеціалізованого централізованого чи хоча б до змішаного обслуговування, коли централізовано виконуються тільки найбільш складні і важливі функції обслуговування; • забезпечення плановості усіх чи більшості систем обслуговування, їхнє узгодження й ув'язування з оперативно-виробничим плануванням, підпорядкування регламенту і термінів обслуговування задачам і регламенту роботи основного виробництва; • розробка графіків планово-попереджувального, профілактичного обслуговування і впровадження таких графіків для попередження аварійних ситуацій і перебоїв у роботі основного виробництва; • організація комплексного обслуговування з виконанням робіт із усіх найважливіших функцій відповідно до технологічної послідовності; • раціональна організація праці допоміжних робітників із забезпеченням їх усім необхідним для високопродуктивної роботи (матеріалами, інструментом, що комплектують виробами, запасними частинами, транспортними засобами і т.п.); • забезпечення високої якості обслуговування, надійності ремонту, стійкості налагодження, точності регулювань і своєчасності виконання всіх робіт з обслуговування; • регулярний і надійний зв'язок робочих місць і робітників основного виробництва з обслуговуючим персоналом. Як видно з переліку основних принципів організації системи обслуговування, вона не зводиться тільки до форми обслуговування, але містить у собі ряд інших елементів — від планування цієї роботи і підбора кадрів для неї до оснащення робочих місць обслуговуючого персоналу й оцінки якості обслуговування. До форм обслуговування відносяться чергова, планово-попереджувальна і стандартна. Чергова форма обслуговування по усім чи більшості функцій застосовується на невеликих підприємствах з одиничним чи дрібносерійним типом виробництва. Сутність її полягає в тому, що допоміжні, обслуговуючі робітники викликаються на основні робочі місця в міру потреби. Деякі функції обслуговування виконують основні робітники, у цьому випадку форма іменується самообслуговуванням. Достоїнство чергової форми обслуговування — відносно невелика чисельність допоміжних робітників, а основний недолік полягає в тім, що її застосування може приводити до втрат робочого часу в основних робітників: навіть у тих випадках, коли обслуговуючий робітник не зайнятий іншою роботою, між викликом і появою його на об'єкті обслуговування проходить якийсь час, що формує простій і втрату продуктивності праці в основного робітника. Якщо потрібний допоміжний робітник викликаний на інший об'єкт обслуговування, то простий значно зростає. Що стосується самообслуговування, то в ньому слід зазначити два істотних недоліки: по-перше, основні робітники-оператори далеко не завжди мають достатню кваліфікацію для виконання усіх функцій обслуговування, що особливо яскраво виявляється при ремонті і налагодженні складного автоматичного устаткування; по-друге, простої основного технологічного устаткування при самообслуговуванні багаторазово зростають за рахунок витрат часу на одержання необхідного інструмента, запасних частин, деталей і контрольно-вимірювальної апаратури. Тому форму самообслуговування можна допускати у виняткових випадках, при невеликих обсягах робіт і щодо простих устаткуванні і технології. Планово-попереджувальна форма обслуговування застосовується в умовах серійного і крупносерійного виробництва і при досить великих обсягах робіт. Сутність цієї форми полягає в тім, що всі чи більшість функцій обслуговування здійснюються по заздалегідь розробленим і технічно обґрунтованих планах-графіках. Виконують таке обслуговування висококваліфіковані робітники в умовах професійно - кваліфікованого поділу праці: наприклад, електросилову й освітлювальну техніку обслуговують електрики, регулювання частин механізмів, що рухаються, виконують слюсарі і механіки, перевірку і налагодження автоматичних систем керування — висококваліфіковані наладчики, що володіють електронною технікою, і т.д. Роботи ведуться за графіком незалежно від того, справно чи устаткування ні: як тільки підходить передбачений графіком термін, устаткування зупиняють на планово-попереджувальний ремонт. По подібним календарної, а усередині змін навіть по годинних графіках здійснюються транспортне обслуговування, постачання інструментом, контрольні функції. Основні робітники при такій формі обслуговування лише беруть участь у виконанні окремих робіт. Стандартна форма обслуговування полягає в тому, що обслуговування по усім чи більшості найважливіших функцій виробляється по твердих тимчасових чи графіках так називаним «стандарт - планам», у яких передбачаються не тільки час обслуговування і простоїв устаткування і робітників місць, але і послідовність виконання різних видів обслуговування, багато хто з який можуть сполучатися за часом. При цій формі усі функції обслуговування виконуються фахівцями — допоміжними робітниками високої кваліфікації. Стандартна форма обслуговування застосовується в умовах масового виробництва, а також на особливо відповідальних ділянках інших типів виробництва, наприклад при обслуговуванні могутніх силових установок, при передполітному і плановому оглядах і ремонтах літаків у цивільній чи авіації при профілактичних ремонтах механізмів і апаратури, що представляють підвищену небезпеку травматизму. Ефективність цієї форми обслуговування дуже висока при її належному застосуванні майже цілком усуваються втрати робочого часу і часу роботи устаткування з технічних причин, обслуговування здійснюється на високому професійному рівні й у стиснуті, регламентовані терміни. Однак у реальному виробництві не завжди вдається застосовувати тут іншу форму обслуговування в чистому, «рафінованому», виді: по Деяких функціях, у зв'язку з невеликим обсягом робіт, у цьому не буває необхідності; по іншим, менш трудомістким і відповідальної, наприклад, таким, як збирання виробничих чи приміщень дрібні ремонтно-будівельні роботи, цілком достатньо і чергової форми. Тому на підприємствах нерідко застосовується змішана форма обслуговування, коли частина функцій виконується за регламентом, що відповідає планово-попереджувальній чи стандартній формам обслуговування, а частина менш відповідальних функцій — у порядку чергового (викличного) чи обслуговування самообслуговування. Критеріями вибору форм обслуговування є їхню достатність, надійність і економічна ефективність. Важливе значення для організації обслуговування робочих місць і устаткування має вибір найбільш ефективного й економічного способу обслуговування, тобто умов його організації. Відомі три способи організації обслуговування: централізований, децентралізований і змішаний. При централізованому способі обслуговування, застосовуваному в основному на великих підприємствах з масовим чи крупносерійним типом виробництва, функції обслуговування концентруються і здійснюються відповідними функціональними службами підприємства по всіх його підрозділах. Наприклад, усі транспортні роботи виконуються транспортним цехом, ремонтні — ремонтно-механічної майстерні під керівництвом відділів головного механіка і головного енергетика, контрольні функції — працівниками відділу технічного контролю підприємства і т.д. За рахунок централізації функцій обслуговування (за умови достатнього обсягу робіт) забезпечуються економічність і підвищення якості обслуговування. При децентралізованому способі обслуговування, застосовуваному на середніх і дрібних чи підприємствах в умовах територіальної роз'єднаності підрозділів підприємств, функції обслуговування здійснюються безпосередньо в цих підрозділах (у цехах, на відособлених чи ділянках об'єктах). Достоїнствами такого способу організації обслуговування є, оперативність, посилення відповідальності лінійних керівників за своєчасність і високу якість обслуговування. До недоліків відносяться збільшення чисельності обслуговуючих робітників, не завжди достатній рівень їхньої кваліфікації і більш низьке, чим при централізованому способі, технічне оснащення. Тому часто при організації обслуговування застосовується змішаний спосіб організації праці обслуговуючих робітників, при якому частина функцій обслуговування здійснюється централізовано, а частина — децентралізована. Однак, яка б система обслуговування робочих місць ні застосовувалася на підприємствах, які б ні були обрані способи організації обслуговування основних робітників, їхніх робочих місць і виробничого устаткування, існує ряд загальних обов'язкових вимог до організації всієї системи обслуговування. 1 Обов'язкове ув'язування системи обслуговування із системою оперативно-виробничого планування. Особливо важливо погодити в часі і по можливості скоротити простої машин і устаткування при їхньому обслуговуванні, а також передбачити проведення робіт з обслуговування в періоди міжсмінних перерв у роботі, внутрізмінних (наприклад, обідніх) перерв і в загальні вихідні дні. Робота основного виробництва повинна плануватися з урахуванням часу і регламенту обслуговування по всіх його функціях. 2 Будь-яка система обслуговування повинна бути попереджувальної, т е гарантуючої основне виробництво від простоїв і втрат робочого часу по яким би то ні було причинам (поломки, аварії, несвоєчасна доставка предметів праці, перебої в забезпеченні інструментом і т.д.). 3. Завчасна підготовка виробництва по всіх найважливіших функціях його обслуговування: попереднє планове комплектування матеріалів, заготівель, деталей, напівфабрикатів, інструмента, оснащення і технічної документації. 4. Система обслуговування в цілому повинна мати комплексний характер, тобто передбачати планомірне і взаємопов'язане виконання різних робіт з обслуговування робочих місць і устаткування різними службами і працівниками по заздалегідь розроблених графіках. 5. Висока якість і надійність обслуговування, що особливо важливо при виконанні ремонтів, регулюванню і налагодженню устаткування, а також при виготовленні і ремонті інструмента. 6. Економічність системи — виконання усіх функцій обслуговування з мінімальними витратами праці і засобів. Виконання перерахованих вимог можливо за умови злагодженої, науково обґрунтованої організації праці всіх допоміжних робітників і чіткої координації функцій обслуговування як між основним і допоміжним виробництвом, так і усередині допоміжних підрозділів і служб підприємства. Рішення цієї задачі представляє визначені складності, оскільки сфера допоміжних робіт на підприємствах довгий час знаходилася як би на другому плані в рішенні організаційних питань: і нова техніка, і передова технологія, і заходу щодо наукової організації праці і виробництва впроваджувалися в першу чергу на ділянках основного виробництва, а допоміжне виробництво в цьому відношенні хронічно відставало від основного Тому першим етапом роботи з упровадження наукової організації праці допоміжного персоналу, і в першу чергу робітників, що безпосередньо обслуговують основне виробництво, є вивчення й аналіз існуючих форм і систем обслуговування. Основні напрямки такого аналізу наступні. 1. Збір матеріалів, що характеризують організацію робочих місць і їхнє обслуговування на підприємстві й у його підрозділах. Для цього враховуються такі загальні техніко-економічні показники досліджуваного підприємства, чи цеху ділянки, як: склад устаткування; особливості технології; рівень механізації праці основних і допоміжних робітників; існуючі форми і системи обслуговування робочих місць із усіма їхніми достоїнствами і недоліками; рівень централізації допоміжних робіт; чисельність допоміжних робітників і їхнє співвідношення з основними робітниками; використання робочого часу допоміжними робітниками і виявлення причин і величини простоїв основних робітників у зв'язку з недоліками в обслуговуванні робочих місць. 2. Ретельне вивчення організації праці робітників, що здійснюють виробничо - підготовчу функцію обслуговування: спосіб і ефективність забезпечення основних робочих місць інструментом, підйомно-транспортним устаткуванням, сировиною, матеріалами, що комплектують виробами, технічною документацією — усім тим, що необхідно для безперебійної і високопродуктивної роботи основних робітників. 3. Аналіз організації налагодження і підналагодження устаткування: планово-попереджувальна чи виклична системи; величина простоїв устаткування й основного робітників під час чи налагодження профілактичних оглядів устаткування; міжремонтне обслуговування й організація праці робітників-наладчиків. 4. Аналіз транспортного обслуговування робочих місць основних робітників: організація внутрішньоцехового й усередині дільничного переміщення заготівель, напівфабрикатів, сировини, матеріалів; способи і рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт; виявлення втрат робочого часу в основних робітників із причин незадовільного транспортного обслуговування й у транспортних робітників по технічних і організаційних причинах. 5. Аналіз організації праці в області технічного контролю: вивчення існуючої системи централізованого контролю, стану й ефективності самоконтролю і взаємоконтролю, порядку здавання-прийняття й оцінки якості чи продукції робіт, визначення витрат робочого часу на здійснення контрольних функцій. 6. Перевірка наявності і надійності засобів зв'язку і сигналізації на робочих місцях основних і обслуговуючих робітників, а у випадках чи відсутності несправності засобів зв'язку — визначення втрат робочого часу з цих причин. 7 Аналіз ефективності діючих на підприємстві форм обслуговування (чергова, планово-попереджувальна, стандартна) і внесення на підставі зроблених спостережень пропозицій по зміні цих форм. У результаті аналізу організації обслуговування робочих місць розраховуються наступні узагальнюючі показники. Коефіцієнт ефективності обслуговування робочих місць. Він розраховується по формулі К е обс = 1 – (Тпрв / Тсм) Де, К е обс – коефіцієнти ефективності обслуговування; Тпрв – час втрачений із причин неналежного обслуговування робочих чи місць ділянок, хв. чи година.; Тсм – змінний чи час сумарний час спостереження, хв. чи година Коефіцієнт якості обслуговування. Цей показник обчислюється по формулі Кко = РМсо / РМТобщ , де РМсо і РМобщ — число своєчасне і робочих місць, що обслуговуються якісно, і загальне число робочих місць у виробничому чи підрозділі на підприємстві. Відсоток зниження продуктивності праці основних робітників із причин недоліків в обслуговуванні робочих місць. Він розраховується як відношення сумарного часу втрат, зв'язаного з недоліками в обслуговуванні (Тирв), до сумарного робочого часу основних робітників, за яких велося спостереження (Тф отр = Тсм – Тпрв) де Тф отр – фактично відпрацьований час; Пппт = Тпрв * (Тсм – Тпрв) * 100 Після того як вивчена існуюча організація обслуговування робочих місць і виявлені конкретні недоліки в цій області організаційної роботи, проектуються заходи щодо поліпшення обслуговування по всіх основних функціях. Заходи повинні бути конкретними (зміст заходів, форма і спосіб їхньої реалізації). адресними (найменування служб і посадових осіб, відповідальні за реалізацію заходів, і розподіл обов'язків між ними). Для всіх заходів повинні бути зазначені терміни виконання в цілому, а для великих заходів — терміни по етапах проведення робіт. При проектуванні заходів щодо обслуговування робочих місць визначаються форма і спосіб обслуговування по кожній функції, розподіляються обов'язки між основними й обслуговуючими робітниками, розраховуються регламенти виконання робіт і баланси робочого часу робітників. При розробці і реалізації заходів щодо поліпшення обслуговування робочих місць першочергова увага повинна приділятися таким видам допоміжних робіт, як організація планових ремонтів машин і устаткування і їхнього міжремонтного обслуговування, налагодження і підналагодження устаткування, інструментальне забезпечення робочих місць і організація транспортного обслуговування. Як видно навіть з короткого викладу проблеми організації й обслуговування робочих місць на промислових підприємствах, робота ця досить трудомісткого, потребуюча і часу, і засобів, і трудових витрат. Тим часом у міру механізації, автоматизації виробництва й уніфікації устаткування розходження у вимогах до організації, оснащенню й обслуговуванню робочих місць поступово згладжуються. Так, ще кілька десятиліть назад був організований масовий випуск універсальних токарських верстатів типу I-A-62 чи I-K-62 і ними було оснащене більшість ремонтно-механічних цехів у всіляких галузях господарства. Приміром, у гірничодобувній промисловості рудники оснащувалися однотипними електровозами, на відкритих гірських роботах застосовувалися однакові екскаватори і драги і т.п. У цих умовах з'явилася можливість розробляти і впроваджувати типові проекти оснащення й обслуговування робочих місць. Ще більш згладжуються розходження в змісті праці, оснащенні й обслуговуванні робочих місць при автоматизації виробництва. Наприклад, вимоги до оснащення, плануванню й обслуговуванню робочих місць операторів пультів керування майже однакові і на хімічному комбінаті по виробництву сірчаної кислоти, і на кондитерській фабриці, і на автоматичній лінії по виробництву будівельних деталей. Типове проектування робочих місць у цих умовах здобуває усе більше значення. Використання типових проектів для однотипних робочих місць у багато разів скорочує трудовитрати; по розробці технічної документації по оснащенню, плануванню робочих місць і по організації їхнього обслуговування. Крім того, робітники місця проектуються більш якісно, з урахуванням передового досвіду кращих підприємств і вимог наукової організації праці. У типовий проект робочого місця для масових професій і подібних організаційно-технічних умов входять наступні елементи: 1. Склад, кількість і техніко-економічні характеристики основного технологічного устаткування, оснащення, інструмента, універсальних і спеціальних пристосувань, робочих меблів, а також технічної документації. 2 Типове зовнішнє і внутрішнє планування робочого місця з указівкою його площі, висоти, розташування устаткування, пристосувань, робочих меблів і положення даного робочого місця стосовно інших (суміжним) і до транспортних комунікацій. 3 Найбільш ефективні системи обслуговування по всіх необхідних функціях і графіки обслуговування. 4 Прийоми, методи праці аж до складу і послідовності трудових дій і рухів з урахуванням передового досвіду найбільш кваліфікованих робітників (ці дані вносяться в карти організації праці). 5 Оснащення робочих місць засобами зв'язку з підрозділами обслуговування і робітниками місцями суміжників. 6 Комунікації, що забезпечують сприятливі умови праці на робочому місці (висвітлення, вентиляція, шумозаглушення і т п.) і безпека праці (захисні пристосування, сигналізація, спецодяг, а в ряді випадків — спецїжа і нейтралізуючі речовини). 7. Вимоги до робітників-виконавців: професійний склад, кваліфікація, підлога і вік, стан здоров'я і т.п. За матеріалами проектування типового робочого місця складається карта організації праці. У неї включаються всі перераховані вище елементи не тільки у формі описових і цифрових показників, але й у виді наочних зображень — планів, ескізів, схем. Важливим етапом роботи з упровадження типових проектів організації робочих місць є їхнє узгодження (так називана прив'язка) з конкретними умовами на підприємстві. У якихось деталях типовий проект може не збігатися з місцевими умовами, наприклад по габаритах устаткування, по оснащенню підйомно-транспортними чи механізмами по розмірах і вазі предметів праці. У цих випадках необхідне коректування окремих елементів типового проекту: чи Збільшення зменшення площі робочого місця, його чи висоти зміна розмірів стелажів для тимчасового збереження заготівель, матеріалів і продукції і т.д. Але такі чи коректування, прив'язки не повинні порушувати загальних принципів організації й обслуговування робочих місць, передбачених у типових проектах, перевірених практикою. Загальний стан організації й обслуговування робочих місць може бути приблизно охарактеризоване за допомогою коефіцієнта рівня організації робочих місць (Корм), що визначається за формулою: Корм = РМтип / РМобщ де РМтип і РМобщ — відповідно кількість робочих місць, організованих по типових проектах, і загальна кількість робочих місць на чи підприємстві в цеху. З огляду на, що на робочих місцях колективної праці може бути зайнята різна кількість робітників, на додаток до приведеної формули доцільно розрахувати коефіцієнт зайнятості робітників на типових робочих місцях (Кзан трм): Кзан трм = Чзан.трм / Чобщ де Чзан.трм і Чобщ – відповідно чисельність робітників, зайнятих трудовою діяльністю на типових робочих місцях, і загальна чисельність усі робочі чи підприємства цехи. Під оснащенням робочого місця розуміється забезпечення його всіма необхідному , способами за допомогою яких можна створити працівнику умови для ефективного виконання їм своїх професійних обов'язків. Конкретні види оснащення, що можуть бути найрізноманітнішими, повинні відповідати особливостям кожного робочого місця і забезпечувати раціональне використання робочого часу, економію фізіологічних зусиль, безпека праці, комфортність і ефективність роботи. Типовими основними видами оснащення є наступні: • основне технологічне устаткування, що призначене для виконання основної роботи на даному робочому місці. Це можуть бути верстати, механізми, агрегати, апарати, конвеєрні лінії, рахункова й обчислювальна техніка, персональні комп'ютери, печатно-множильна техніка, пульти керування і т.п. Можливо і таке основне технологічне устаткування, що збігається з поняттям робочого місця, це відноситься до індивідуальних рухливих засобів: автомобілям, комбайнам, тролейбусам і т.д.; • допоміжне устаткування - індивідуальні підйомно-транспортні пристрої, транспортери, візки, рольганги, сковзала для переміщення матеріалів і ін.. • технологічне оснащення - робочі і міряльні інструменти, пристосування, запасні частини, канцелярські приналежності для службовців, змінні приналежності типу картриджів і т.п. для печатно-множильної техніки; • робоча документація і спеціальна література - інструкції, технологічні карти, правила техніки безпеки, картотеки, справи, довідники, посібники й ін.; • організаційне оснащення, до якого відносяться робочі меблі (столи, верстати, стільці, крісла, шафи, тумбочки, стелажі полиці), годинник, засоби для розміщення технологічного оснащення і робочих документів (ложементи, пюпітри, картотеки), пристосування типу підставок, приставок до столів, підлокітників, підніжних ґрат, упорів. Специфічним різновидом організаційного оснащення будуть будівельні ліси, що зводяться на що споруджуються чи ремонтуємих об'єктах для доступу будівельників до своїх робочих місць; • засобу безпеки - огородження, екрани, засоби індивідуального захисту (окуляри, респіратори, рукавички, спеціальні одяг і взуття), засобу протипожежного захисту, витяжний вентиляція, що попереджають про небезпеку напису і графіка ін.; • засобу висвітлення (загального для всього приміщення і місцевого для робочої чи поверхні простору); • засобу зв'язку з іншими робітниками місцями і з місцем керівника; • засобу сигналізації (звукові, світлові, знакові, комбіновані) про несправності, аварійні ситуації; • робоча тара для сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, відходів виробництва (контейнери, піддони, ємності для рідких речовин, коробки, шухляди); • засобу для підтримки на робочому місці нормального мікроклімату - нагнітальна вентиляція опалення; • предмети естетизації виробничого інтер'єра (портьєри, занавеси, жалюзі, квіткарки, твору декоративно-прикладного мистецтва, коврики, доріжки й ін.); • господарські засоби для відходу за устаткуванням і робочим місцем (щітки, дрантя, совки, віники, масельнички, урни для сміття й ін.). • Можуть бути й інші види оснащення. Засоби оснащення підрозділяються на постійні і тимчасові. Постійні засоби оснащення знаходяться на робочому місці завжди, незалежно від виду і характеру проведених робіт. Перемінні, на відміну від постійних, надаються робітнику місцеві для проведення разових, чи випадкових робіт. Постійні предмети оснащення доцільно вносити в описі оснащення, який варто мати на робочому місці. До кожного різновиду елементів оснащення робочих місць пред'являються визначені вимоги. Основне і допоміжне устаткування повинне забезпечувати: зручність його обслуговування, налагодження і ремонту; раціональних у робочу позу (краще перемінну) виконавця; безпека експлуатації і ремонту; можливість застосування прогресивних прийомів і методів праці; зручність і легкість керування; економію фізіологічних зусиль працівників і зниження нервово-психічного навантаження на них. Усі перераховані вимоги до устаткування адресовані, насамперед, конструкторам, творцям нової техніки, що при конструюванні машин, механізмів, оргтехніки і т.п. повинні керуватися нормами і стандартами, що забезпечують не тільки функціональна відповідність устаткування своєму призначенню, але і відповідати вимогам безпеки праці, ергономіки'4, виробничої естетики. У свою чергу, замовникам устаткування необхідно жорстко контролювати виконання цих вимог конструкторами і виготовлювачами техніки. Якщо встановлюване устаткування не відповідає деяким із пропонованих вимог, то його доцільно чи модернізувати доробити, дооснастити. удосконалити. Технологічне оснащення повинне відповідати вимогам технології виробництва по своєму складі і кількості. Різальні інструменти повинні бути зручними в роботі, легко встановлюватися на устаткуванні і легко зніматися з його. Робочі ручні інструменти крім функціональної придатності також повинні бути зручні у використанні, пристосовані до руки людини і до його фізичних можливостей. Чимале значення має і їхній естетичний вид, утворений формою, чи фарбуванням поліруванням. Ці ж вимоги застосовні до ручних міряльних інструментів. Канцелярські приналежності, креслярський інструмент, засоби управлінської техніки повинні відповідати сучасним вимогам до їх якості, виду, розмаїтості і естетичному оформленню. Доцільно використовувати уніфіковані зразки технологічного оснащення, що здешевлює і прискорює її виробництво, відновлення, ремонт. Організаційне оснащення покликане забезпечувати ефективне виконання працівником своїх обов'язків. При виборі робочих меблів необхідно вважатися з антропометричною даними і підлогою працівників, мати регульовані по висоті сидіння і регульовані по куті нахилу спинки сидінь. Висота робочої поверхні столів вибирається з урахуванням характеру роботи і пола працівників. Наприклад, для жінок, що виконують дуже тонкі зорові роботи (зборка годин, гравірування й ін.), висота поверхні столу рекомендуються в розмірі 930 мм, а при друкуванні на чи машинці зборці великих деталей - 630 мм. Для чоловіків ця висота буде дорівнює відповідно 1020 і 680 мм. Меблі по своїх габаритах не повинна захаращувати робоче місце, а її кількість має потребу в обґрунтуванні, при цьому варто керуватися необхідністю раціонального використання виробничої площі. Кількість ложементів, полиць у шафах і стелажах, шухляд у тумбочках і столах повинне бути достатнім для розміщення технологічного оснащення, робочої документації, спеціальної літератури, предметів господарського побуту. Якщо підлоги в приміщенні не мають дерев'яного чи лінолеумового покриття, то в місцях, де безпосередньо виконують свої виробничі функції працівники, варто встановлювати дерев'яні підставки для ніг. Велике значення має вибір засобів висвітлення. При висвітленні робочих місць необхідно забезпечити достатній рівень загального висвітлення, спеціальне висвітлення робочої чи поверхні простори, однаковість висвітлення різних приладів, контраст між робочими елементами і тлом, відсутність сліпучого дії світла і відбитої блескості. Вибір засобів зв'язку і сигналізації визначається специфікою робочого місця. Як засоби зв'язки можуть використовуватися телефони, місцеві виробничі радіо і телебачення, станції диспетчерського зв'язку, системи радіовизову. Сигнальні пристрої можуть бути світловими (сигнальні лампи, світлофори, світлові табло, « рядок, що біжить,» і ін.). звуковими (дзвоники, гудки, сирени, зумери й ін.), предметними знаками (фігури, цифри, прапорці, символи й ін.). Робоча тара при відповідному її пристрої може істотно полегшити працю й облік випущеної продукції. Як тару переважно використовувати спеціально сконструйовані контейнери, пристосовані до форми і розмірів виробів, що підлягають нагромадженню і транспортуванню. Тара повинна бути легкої і міцний, дозволяти швидко укладати і витягати предмети, вона може відрізнятися кольором для роздільного обліку випущеної продукції працівниками різних змін. Задачі наукової організації праці складаються у формулюванні вимог до комплексності оснащення, щоб не були упущені такі елементи оснащення, що забезпечують створення необхідних умов праці. НОТ пред'являє також вимоги до якості кожного з елементів оснащення, до їхній ергономічності, тобто пристосованості до антропометричних, фізичних і психічних характеристик людини. 2. Основні вимоги до організації робочих місць на підприємстві.

2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства

Підприємство знаходиться у Кіровоградській області, Новоукраїнському районі, м.Новоукраїнка. Повне найменування: Дочірнє Підприємство Державна Акціонерна Компанія “Хліб України” Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів. Реквізити підприємства: КОД ЄДРПОУ: 00951876 р/р 26005309 в. АППБ “АВАЛЬ” м.Кіровограда МФО 323335 Дата заснування: 1886 року. Форма власності: акціонерна з контрольним пакетом акцій, який належить державі. Кількість працюючих: 560 чол. Вищий орган на підприємстві: керівник підприємства. Режим роботи: 2-х змінний, тривалість зміни 8 год. Підприємство було створене в результаті виникнення потреби регіону у підприємстві , яке б дало змогу приймати, зберігати, перероблювати та доводити до кондиції зерно. Структура підпорядкування: основному підприємству у місті Києві. За галузевою ознакою відноситься до підприємств переробної промисловості. Підприємство приймає фінансову участь в якості засновника в господарських товариствах, які займаються с / г продукцією. Підприємство є самостійним статутним господарським суб’єктом підприємницької діяльності, юридичною особою за законодавством України. Воно є власністю засновника. Засновник наділив підприємство майном та коштами, що становлять власність підприємства. Ціллю діяльності підприємства є задоволення суспільних потреб у виробництві продукції, роботах, послугах і реалізації на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу підприємства і інтересів засновника. Підприємство відповідно до чинного законодавства України здійснює за самостійною ініціативою, на договірних умовах, систематично, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг. А також торгівельну діяльність з метою одержання прибутку по наступних основних напрямках: Пріоритетним є виробництво та розфасовка вівсяних пластівців . Млин надає послуги населенню по переробці, доведенню сировини до стандартних показників, зберіганню с / г продукції та інших послуг. Проаналізуємо фінансовий стан підприємства та зробимо порівняльні висновки (Таблиця 2.1.1.). За 2001 рік чистий доход від реалізації зріс на 33,2%, собівартість реалізованої продукції - на 39,4%. Більший відсоток приросту продукції визваний ростом цін на енергоносії, збільшенням заробітної плати на 25% у відповідності з Галузевою угодою. За 2001рік порівняно з 2000роком виросли адміністративні витрати на 356,4тис.грн. за рахунок збільшення витрат на оплату праці з нарахуваннями, на утримання адміністративного приміщення, оплати за користування засобами зв’язку, плати за землю. Збільшення витрат на збут сталося в результаті збільшення витрат по транспортуванню продукції до клієнта, по просуванню продукції на ринок (реклама, участь у виставках, проведення дегустацій), по оформленню документації при відправленні продукції (сертифікація, оплата митних послуг) Рентабельність продукції в 2201 році становить 4,6% проти 8,9% в2000році. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування рівняється 901,3тис грн і становить 103,5% порівняно з минулим роком.

2.2. Вимоги до знарядь праці та виробничому устрої.

Створення сприятливих умов праці, зручності керування, зниження стомлюваності, підвищення привабливості і престижності праці — найважливіші соціальні і ергономічні задачі. Питання гуманізації техніки стають в один ряд з технічними характеристиками машин. У загальному випадку взаємодія людини і знарядь праці в процесі праці виражається змістом праці і являє собою склад трудових функцій — сукупність виконуваних людиною дій. У залежності від ролі людини у виробничому процесі, розрізняють наступні його функції: • енергетичну, коли працівник пускає в хід знаряддя праці; • технологічну, коли працівник з'єднує предмет і знаряддя праці, безпосередньо змінюючи параметри предмета праці; • контрольно-регулюючу, зв'язану зі спостереженням і контролем за рухом і зміною предмета праці, з налагодженням і регулюванням знарядь праці і контролем за їхнім функціонуванням; • управлінську, зв'язану з підготовкою виробництва і реалізацією виробничого процесу. Науково-технічний прогрес приводить до того, що людина поступово звільняється від енергетичних і технологічних функцій. Його основними функціями стають контрольно-регулюючі й управлінські. Людина усувається від особистої участі в технологічному процесі і виконує підготовчі і контрольні операції. Знаряддя праці служить засобом розширення можливостей людини, розвитку творчої ініціативи. Ефективність функціонування системи «людина – машина - середовище» визначається ергономічними вимогами до знарядь праці, що установлюють відповідність властивостей і характеристик знарядь праці окремо й у комплексі з засобами технологічної і, у необхідних випадках, організаційного оснащення властивостям людини, що виявляється в. процесі трудової діяльності. Вимоги до знарядь праці встановлюються до тих його елементам, що сполучені з людиною при виконанні їм трудових дій у процесі експлуатації, монтажу, ремонту, регулювання, транспортування і збереження. Ергономічні вимоги до знарядь праці повинні встановлювати їхня відповідність антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним і психологічним властивостям людини, а також санітарно-гігієнічним вимогам з метою збереження здоров'я людини і досягнення високої ефективності праці. Виробнича обстановка — це взаємозалежний комплекс факторів і елементів середовища, що оточують людину в процесі праці й впливають на його здоров'я, величину енергетичних витрат у цілому і на виконання конкретних дій, працездатності і продуктивність, самопочуття й емоційний стан. Відповідно до класифікації НДІ праці всі елементи виробничої обстановки підрозділяються на три групи: • санітарно-гігієнічні, обумовлені ергономічними вимогами до знарядь праці в комплексі, включаючи природнокліматичні умови зовнішнього середовища, особливо в будівництві, сільському і лісовому господарстві, що добувають галузях; • естетичні, що формують у людини відношення до трудової діяльності на основі культури виробництва, зовнішньої будівлі, виразності і цілісності композиції виробів, знарядь праці й інтер'єрів і створюючи для людини функціональний, психологічний і побутовий комфорт; • соціально-психологічним, обумовленим соціально-психологічним кліматом у колективі, дисципліною праці, формою керування й обсягом інформації про результати трудової діяльності. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці і створення сприятливої виробничої обстановки безпосередньо веде до більш ефективного використання робочого часу, росту продуктивності праці. Одночасно утвориться значний соціальний ефект, що, як правило, завжди більше, ніж розрахункова економічна ефективність, завдяки підвищенню кваліфікації робітників, зниженню плинності кадрів, збільшенню змістовності праці, поліпшенню екологічної ситуації. Відповідність конструкції виробничого устаткування й організації робочого місця антропометричним і фізіологічним даним людини сприяє раціональній взаємодії між людиною і знаряддям праці і приводить до підвищення працездатності й ефективності трудової діяльності. Робоче місце повинне забезпечувати можливість зручного виконання робіт у положенні сидячи, чи коштуючи сидячи і коштуючи. Робоча поза визначається умовами трудового процесу і конструкцією виробничого устаткування з урахуванням фізіологічної ваги робіт, розмірів робочої зони і необхідності пересування в процесі виконання робіт. Так, повільні і точні рухи, що вимагають статичних зусиль м'язів, доцільно виконувати в положенні сидячи, а швидкі, зі значними траєкторіями — у положенні коштуючи. Конструкція устаткування і робочого місця, їхні розміри і взаємне розташування елементів (пультів, органів керування, крісла) повинні враховувати необхідну точність і швидкість рухів при здійсненні керування, частоту використання органів керування, припустимі динамічні і статичні навантаження, антропометричні характеристики рухового апарата людини, можливість розрізнення органів керування. Трудові рухи в порядку зростання їхньої складності, напруженості, можливій стомлюваності підрозділяються на п'ять груп: • руху пальців; • руху пальців і зап'ястя; • руху пальців, зап'ястя і передпліччя; • руху пальців, зап'ястя, передпліччя і плеча; • руху пальців, зап'ястя, передпліччя, плеча і корпуса. При конструюванні устаткування і трудових процесів, виборі органів керування і їхньому розміщенні в робочій зоні варто прагнути до обмеження трудових рухів першими трьома групами і враховувати фізіологічні особливості рухового апарата людини: • швидкість руху рук більше при русі в напрямку «до себе», менше — при русі «від себе»; • швидкість руху правої руки більше при русі ліворуч праворуч, лівої руки — праворуч ліворуч; • лінійна швидкість обертальних рухів рук більше швидкості поступальних рухів; • швидкість плавних криволінійних рухів рук більше швидкості прямолінійних рухів рук з різкою зміною напрямку; • точність руху рук більше при роботі в положенні сидячи, менше — при роботі в положенні коштуючи; • точність рухів рук більше при невеликих (до 10) навантаженнях; • точність рухів, чинених пальцями рук, більше точності рухів кистю; • найбільша точність рухів, чинених пальцями рук, досягається в горизонтальній площині при положенні рук, зігнутих у ліктьовому суглобі на 50...60° і в плечовому суглобі — на 30...40°; • зусилля м'язових груп чоловіків: великого пальця руки — 119; зап'ястя -234...279; передпліччя — 279; плеча — 386; корпуса — 1231; • максимальне зусилля, що розвивається правої (робочої) рукою, на 10...15% більше максимального зусилля, що розвивається лівою рукою; • зусилля тиску і тяги, що розвиваються руками при русі їх перед корпусом, більше, ніж при русі рук у сторони; • максимальне зусилля, що розвивається стопою ноги в положенні сидячи, досягається, якщо кут між гомілкою і стегном складає 95.. 120°; • максимальне зусилля при русі ноги досягається в положенні сидячи при наявності упора для спини; • швидкість і частота рухів, чинених стопою ноги, більше в положенні сидячи, чим у положенні коштуючи. Зусилля, необхідні для здійснення керуючих дій установлюються з урахуванням способу переміщення органа керування (пальцями, кистю з передпліччям, усією рукою, стопою і так далі), частоти використання й у деяких випадках з урахуванням тривалості безупинного впливу на органи керування, швидкості виконання керуючого дії і положення людини в процесі керування. Основою робочого місця є пульти і панелі, на яких розміщені органи керування (кнопки і клавіші, тумблери, поворотні ручки, маховики, що обертаються перемикачі, ножні педалі) і засобу відображення інформації. Вони повинні забезпечувати зручне і достатнє по розмірах робочий простір для операторів, вільний підхід їх до місця, місце для ведення записів, перегляду і збереження поточної інформації (при необхідності). Найбільше часто застосовуються три форми пультів: • фронтальна, при можливості розміщення всіх органів керування в межах зон максимальної і припустимої досяжності, а засобів відображення інформації — у межах зони центрального і периферичного зору; • трапецієподібна, у цьому випадку при великому числі органів керування, частина з них частково розташовують на бічних панелях, розгорнутих щодо фронтальної площини під кутом 90...120°; • багатогранна чи напівкругла, застосовується при значному числі органів керування і засобів відображення інформації. Бічні панелі мають у своєму розпорядженні такий образ, щоб вони були перпендикулярні лінії погляду оператора. Мінімальний розмір напівкруглого пульта для одного оператора повинний бути 1 200 мм. Кнопкові і клавішні перемикачі застосовують для здійснення операцій швидкого включення і вимикання апаратури, вибору потрібного параметра, набору і введення логічної і кількісної інформації і команд керування. Кнопковий перемикач спрацьовує від осьового переміщення приводу у виді кнопки, а клавішний перемикач — від переміщення (обертання) клавіші навколо зміщеної осі. Розташування кнопкових і клавішних перемикачів по висоті повинне знаходитися на рівні ліктя сидячого людини при горизонтальному розташуванні передпліччя і зігнутої під кутом 90° у ліктьовому суглобі руки. Раціональний кут нахилу панелі клавіатури дорівнює 15°. Розташовують кнопки і клавіші в ряд горизонтально з відстанню між крайками кнопок не менш 5 мм, а в особливих випадках і вертикально з використанням функціонально-колірного кодування. Для скорочення часу введення керуючих впливів кнопкові і клавішні перемикачі виконуються зі зворотним зв'язком. Це властивість вимикача, що полягає в тім, що в момент приведення в дію його рухлива система чинить пружний опір чи пальцю кисті руки людини, а після завершення дії сигналізує про введення інформації механічно (тактильному аналізатору) різким падінням пружного опору, акустично (слуховому аналізатору) — «щигликом», чи візуально (зоровому аналізатору) — світловим сигналом. Для зменшення інформаційного завантаження зорового аналізатора оператора доцільно організовувати зворотний зв'язок механічними чи акустичними способами. Тумблери застосовуються як вимикачі і перемикачів для реалізації функцій, що вимагають двох чи трьох дискретних положень. На панелях тумблери мають у своєму розпорядженні горизонтальні ряди. Площина переміщення приводного елемента тумблера повинна збігатися з площиною зору. Відстань між приводними елементами сусідніх тумблерів повинне бути не менш 20, а при одночасній дії декількома пальцями — 16 мм. Розміри приводних елементів і необхідне зусилля переключення тумблерів приведені в табл. 3. Важелі керування призначені для точного регулювання, вмикання-вимикання устаткування шляхом безпосереднього переміщення регульованого органа верстата без застосування проміжних підсилювальних пристроїв. Переміщення може здійснюватися в залежності від зусиль, з різною частотою, однієї чи двома руками. Таблиця 3 Параметри приводних елементів тумблерів і зусилля їхнього переміщення Опір переміщенню, Н Довжина L, мм Мінімаль¬ний діа¬метр d, мм Зусилля, необхі¬дне для переміщення, Н Область застосування 1 2 3 4 5 До 2.0 2.0...3.0 3.0...5.0 5.0...7.0 7.0...10.0 10.0...15.0 15.0...20.0 20.0...25.0 10 10...15 15...20 20...25 25...30 30...35 35...40 40...50 3...8 8...15 2.0 3.0...2.0 3.3...2.5 3.5...2.8 4.0...3.3 5.0...4.2 5.7...5.0 6.2...5.0 Тумблери широкого застосування (частота переключення не більше 10 раз в мін.) Тумблери спеціального призначення (частота переключення не більше 1 рази в мін.) Вимикачі і перемикачі поворотні призначені для плавного чи східчастого чи регулювання переключення, коли необхідно одержати більш трьох положень. Відстань між поворотними ручками повинне бути не менш 25 мм, при раціональному куті повороту до 80°. У граничних положеннях вимикачі повинні мати стопорні фіксатори. При проходженні нульового положення доцільно передбачити зворотний зв'язок шляхом збільшення зусилля обертання не більше ніж на 10%' від основного. Для упізнання ручок тактильним аналізатором (дотиком) їхньої форми повинні розрізнятися між собою. Маховики і штурвали застосовуються для повільного обертання і точного чи повороту переміщення частини знаряддя праці (супорта, інструмента) при значних зусиллях на осі (більш 100 Н). Центр маховика розташовується на висоті 230 мм від поверхні чи сидіння висоті 900...1050 мм від підлоги при роботі в положенні коштуючи. Для одержання інформації про переміщення маховиків і штурвалів вони забезпечуються чи покажчиком лічильником числа оборотів. Ножні педалі використовують при великих зусиллях і невеликій точності введення керуючих впливів, а також для скорочення часу керування і зменшення навантаження на руки. Ширина педалі повинна бути не менш 60 мм і мати рифлену поверхню, а в деяких випадках для запобігання зіскальзування ноги. Положення і напрямок переміщення органів керування при реалізації керуючих впливів типу: пуск, включене збільшення, плюс, підйом, відкривання, уперед, вправо і нагору, повинне бути наступним: • кнопкові і клавішні перемикачі — натиснуте положення; • тумблери і важелі керування — переміщення знизу нагору, ліворуч праворуч, від себе; • поворотні перемикачі і вимикачі, маховики і штурвали — переміщення по годинній стрілці; • ножні педалі — натиснутий стан. • Положення і напрямок переміщення органів керування при реалізації керуючих впливів типу: коштуй, відключено, виключено, зменшено, мінус, спуск, назад, уліво, униз повинний бути наступним: • кнопкові і клавішні перемикачі — відпущене положення; • тумблери і важелі керування — переміщення зверху вниз, праворуч ліворуч, на себе; • поворотні перемикачі і вимикачі, маховики і штурвали — переміщення проти вартовий стрілки; • ножні педалі — віджате положення. Психофізіологічні вимоги до знарядь праці визначаються можливостями й особливостями аналізаторів людини. Аналізатори складаються з трьох частин: нервові закінчення (рецептори), за допомогою яких енергія діючого подразника перетворюється в нервовий імпульс; провідні нервові шляхи, що здійснюють передачу нервових імпульсів у кору великих півкуль головного мозку; ділянка головного мозку, де переробляються нервові імпульси і виробляється, що керує сигнал, що повертається в рецептори. Вхід рецептора пристосований до прийому сигналів визначеного виду (світлових, звукових, теплових і так далі), що і є основою кваліфікації аналізаторів. Розрізняють зоровий, слуховий, тактильний, смаковий, нюховий, кинестетичний (внутрим'язовий), температурний і вестибулярний аналізатори. Сприйняття інформації в основному здійснюється зоровим (90%), слуховим (9%) і тактильним (близько 1% від обсягу всієї інформації) аналізаторами. Інші аналізатори в технічних системах використовуються вкрай рідко, в особливих умовах діяльності (наприклад вестибулярний — у системі «льотчик-літак»). Основними характеристиками аналізаторів є чутливість, вибірковість і адаптивність. Діапазон чутливості аналізатора визначається інтервалом від мінімальної до максимальної величини сигналу, що відчувається адекватно. Величина подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості, а максимальна величина подразника — верхнім абсолютним порогом. Нижній абсолютний поріг визначає чутливість аналізатора, оскільки сигнали, інтенсивність яких менше нижнього абсолютного порога, людиною не відчуваються, а збільшення інтенсивності сигналів вище верхнього абсолютного порога викликає в людини болюче відчуття. Вибірковість аналізатора полягає в його здатності з безлічі подразників, що одночасно діють на людину, у залежності від умов сприймати й аналізувати тільки істотні подразники, чим забезпечується висока помехостійкість, і швидкодія по аналізі інформації. Завдяки вибірковості аналізаторів аналіз великої кількості інформації людиною проводиться в кілька разів швидше, ніж автоматичним пристроєм, оскільки комп'ютерна система передбачає послідовний аналіз всієї інформації без обліку її значимості. У залежності від умов навколишнього середовища аналізатор може змінювати діапазон чутливості, наприклад, переміщенням хрусталика ока. Ця властивість називається адаптацією. Адаптація характеризується величиною зміни чутливості і часом, протягом якого вона відбувається. У реальних умовах повинні дотримуватися наступні вимоги до сигналів-подразників: • інтенсивність сигналів повинна відповідати середнім значенням діапазону чутливості аналізаторів; • розходження між сигналами повинне бути більше оперативного порога розрізнення, але не повинно значно перевищувати оперативний поріг, тобто складати оптимальну величину, що забезпечує гарну працездатність і не викликати стомлення; • найбільш значні і відповідальні подразники варто розташовувати в тих зонах сенсорного полючи, що відповідають ділянкам рецепторної поверхні з найбільшою чутливістю. Характеристики зорового аналізатора. Зоровим аналізатором сприймається форма, колір, яскравість і рух предметів. Можливість розрізнення предмета на тлі інших предметів визначається його контрастністю. Контрастність — це співвідношення яскравості предмета і тла. Розрізняють прямої (яскравість тла більше яскравості предметів) і зворотний (яскравість предмета більше яскравості тла) контрасти. Оптимальним вважається контраст, що знаходиться в межах 0.6...0.9. Необхідно, щоб розходження в яскравості предмета і тла було в 10...15 разів більше граничного значення. Форма предмета сприймається з урахуванням контрасту і кутових чи лінійних розмірів. Вимоги до засобів відображення візуальної інформації встановлюють розміри і конфігурацію знаків, сигналів, кути їхнього огляду і відстані спостереження, вид контрасту зображення і навколишнього тла, колір світінь світлових зображень, рівень яскравості, частоту мелькань, швидкість переміщень, умови зовнішньої освітленості зображення. Раціональна відповідність знарядь праці зоровому, аналізатору дотримуються при наступних умовах: • освітленість на робочому місці оператора — 410 лк; • яскравість світіння індикатора на чорно-білій електронно-променевій трубці (ЭЛТ) — не менш 0,5 кд/м2; • яскравість світіння індикатора на кольоровий ЭЛТ не менш 10 кд/м2; • оптимальна яскравість індикатора на кольоровий ЭЛТ —170 кд/м2; • контраст прямий оптимальний — 0,8...0,9; • контраст прямий припустимий — 0,6...0,9; • контраст зворотний для самосвітних індикаторів — не менш 0,2; • час представлення (індикації) сигналу — не менш 2 з; • швидкість руху сигналу при наявності опорного орієнтира — 1...2 кутові хвилини в секунду; • швидкість руху сигналу без опорного орієнтира — 15...30 кутових хвилин у секунду; • розміри знаків на екрані 15...40 кутових хвилин; • частота мелькань — не менш 50 Гц; • ширина лінії на екрані — 1,15...1,5 мм при відстані спостереження відповідно 0,25...1,5м. Традиційне висвітлення робочого місця при роботі з паперовими носіями інформації має високий рівень загальної освітленості (700 лк і більш). При зчитуванні інформації з ЭЛТ маються наступні особливості: 1. Поверхня ЭЛТ розташована вертикально, що приводить до розташування ліній зору оператора на 20° вище, ніж при роботі з паперовими носіями. Тому збільшується імовірність появи прямої блесткості від світильників і вікон. 2. Любою рівень освітленості екрана ЭЛТ зменшує контраст між зображенням і тлом, тому що яскравість темних ділянок (тла) збільшується сильніше, чи яскравість світлих ділянок. 3. Екран ЭЛТ скривлений і часте має високий коефіцієнт відображення. Він відіграє роль дзеркала, викликаючи блесткість, тому що світло яскравих об'єктів, розташованих за оператором, і над ним відбивається від екрана і попадає в очі оператору. Ці відображення зменшують контраст і можуть чи частково цілком спотворювати частина інформації. Виходячи з цього, освітленість робочого місця з ЭЛТ і інформацією, записаної на паперовому носії, повинна складати 400...500 лк, що істотно знижує контраст екрана, у порівнянні з неосвітленим робочим місцем і утрудняє виконання завдання, але дозволяє читати інформацію з папера і переносити її на магнітний носій. При використанні інформації тільки з екрана ЭЛТ освітленість робочого місця може знаходитися в межах 150...400 лк. Характеристики слухового аналізатора. Слуховий аналізатор складається з вуха, слухового нерва і складної системи нервових зв'язків і центрів мозку. Вухо сприймає визначені частоти звуку завдяки резонансу волокон мембрани і посиленню сигналів середнім і зовнішнім вухом. Слуховий аналізатор сприймає коливання частотою 16...20 000 Гц. Коливання частотою нижче 16 Гц називають інфразвуком, а вище 20 000 Гц — ультразвуком. Ультра - і інфразвук впливають на організм людини, але воно не супроводжується слуховим відчуттям. Звук характеризується інтенсивністю, частотою і формою звукових коливань, що відбиваються в слухових відчуттях як голосність, висота і тембр. Інтенсивність звуку оцінюється по звуковому тиску, що виміряється в Паскалях (тиск, викликуваний силоміць 1 Н, рівномірно розподіленої по площі 1 м2 і нормальної до неї) чи в динах на квадратний сантиметр (1 Па=10 дин/див2). Голосність — це характеристика звукового відчуття, що найбільше тісно зв'язана з інтенсивністю звуку. Рівень голосності виражається в тлах, тло чисельно дорівнює рівню звукового тиску в децибелах для чистого тону частотою 1000Гц. Основними кількісними характеристиками слухового аналізатора є абсолютний і диференціальний пороги. Нижній абсолютний поріг відповідає інтенсивності звуку (у децибелах), що виявляється людиною з імовірністю 0,5; верхній поріг — інтенсивність, при якій виникають болючі відчуття. Між ними розташована область сприйняття мови. Абсолютні пороги залежать від частоти й інтенсивності звукового сигналу. Верхній абсолютний поріг складає 120...130 дб, область сприйняття мови — 60... 120 дб. Слуховий аналізатор часто використовується при проектуванні засобів сигналізації про аварійну ситуацію. Слухова інформація сприймається людиною на 20...30 мс швидше візуальній. У відповідності з властивостями слухового аналізатора в устаткуванні для передачі сигналів, що повідомляють, необхідно використовувати частоту 200...400 Гц з інтенсивністю до ПО дб, для аварійних повідомлень — частоту 800...5000 Гц з інтенсивністю 120 дб. Тривалість окремих сигналів і інтервалів між ними повинна бути більш 0,2 з, тривалість інтенсивних (гранично припустимих) сигналів не повинна перевищувати 10 с. Характеристики тактильного аналізатора. Тактильний аналізатор використовується для одержання інформації про положення предмета в просторі, про його форму, розміри, якості поверхні і матеріалів. Функціонування тактильного аналізатора засновано на властивості шкіри сприймати температурні, хімічні, механічні й електричні впливи чи предмета знаряддя праці. Найбільше часто тактильний аналізатор використовується для одержання інформації про стан устаткування шляхом аналізу його вібрацій. Абсолютна чутливість тактильних аналізаторів на механічний вплив визначається величиною мінімального тиску, що викликає відчуття. Абсолютна чутливість губ, мови складає 1...50 мг/мм2, шкіри спини і живота — 10 г/мм2 з порогом розрізнення в 7% від вихідного значення. Найбільша чутливість при сприйнятті вібрацій спостерігається при частоті 100... 300 Гц. Просторова чутливість визначається мінімальною відстанню між двома крапками шкіри, при роздратуванні яких виникає відчуття двох доторкань. На основі просторової чутливості пальців, що складає 1...2,5 мм, відбувається упізнання органів керування. За допомогою тактильного аналізатора можна передавати до десяти рівнів (градацій) сигналу. Тактильний аналізатор має швидку адаптацію, що приводить до зниження абсолютного порога відчуття. В даний час тактильні аналізатори використовуються для контролю за роботою устаткування (шляхом сприйняття його вібрацій), упізнання органів керування й одержання інформації про введення керуючих впливів у систему керування (завдяки зворотному зв'язку в штурвалах, вимикачах і перемикачах). Психологічні вимоги до знарядь праці характеризуються показниками відповідності техніки можливостям людини по сприйняттю інформації, побудові інформаційної моделі процесу керування. Інформаційна модель по змісту повинний адекватно відображати об'єкти керування і навколишнє середовище при оптимальній кількості інформації. Побудова інформаційної моделі засновано на особливостях пам'яті й оперативного мислення людини з використанням теорії інформації і характеристик аналізаторів, розглянутих раніше. У загальному випадку психологічні вимоги до знарядь праці забезпечуються дозволом двох взаємозалежних задач: • скорочення обсягу інформації шляхом раціонального її кодування; • зменшення величини переміщення аналізаторів при сприйнятті інформації. Кодування інформації — це перетворення повідомлення в сигнал (умовний символ), що забезпечує максимальну швидкість і надійність прийому інформації людиною. Якісні характеристики об'єктів кодуються буквами, символами, кольором, абстрактними фігурами. Кількісні параметри об'єктів кодуються цифрами, положенням покажчика на органах керування і засобах відображень інформації, типом і розміром ліній на ЭЛТ. Вибір коду визначається характером розв'язуваних задач, видом трудової діяльності, з урахуванням особливостей оперативної пам'яті людини, що приймають участь у декодуванні одержуваної інформації. Можливі наступні джерела економії: • скорочення чисельності управлінського й обслуговуючого персоналу; • умовне вивільнення робітників завдяки росту продуктивності праці; • скорочення витрат, зв'язаних з виробничим травматизмом і професійними захворюваннями; • скорочення компенсаційних виплат, зв'язаних з роботою у важких і шкідливих умовах; • підвищення надійності і коефіцієнта використання знаряддя праці (зниження числа аварій і поломок, збільшення міжремонтних періодів); • підвищення надійності і якості роботи операторів системи «людина – машина – середовище»; • зниження трудомісткості продукції, зменшення невиробничих витрат робочого часу; • збільшення фази стійкості працездатності операторів. 2.3. Вимоги до проектування робочого місця. У сучасному виробництві, що оснащується новим обладнанням і складними технічними системами, вимоги до людини різко зростають. При цьому нерідко виникає ситуація, коли надійність виконуваних функцій людини, зменшується через швидко перемінився характеру й умов праці, за яких не встигає біологічна перебудова його організму. І часто втрачає зміст збільшення технічної частини системи, тому що надійність усієї системи «людина – техніка – середовище» лімітується тільки надійністю людини — самої беззахисної і складної ланки системи. Це викликає необхідність всебічного обліку можливостей людини як при конструюванні техніки, так і при проектуванні трудової діяльності. Правильне рішення задачі проектування взаємодії людини і техніки може бути досягнуте на основі обліку тих зв'язків, що реально існують між технікою, технологією виробництва й умовами праці, ними породжуваними. Сьогодні до проектування техніки і робочих місць залучаються не тільки фахівці, що займаються вивченням людини і його діяльністю, але і проектувальники–ергономісти, що володіють необхідними методами, засобами, практичними навичками. Розробка й оцінка проектних рішень по створенню зручної, надійної і безпечної техніки і робочих місць виділені в спеціальну область — проектування системи «людина – техніка – середовище». Це проектування спрямоване на забезпечення заданих ергономічних властивостей системи, що сприяє підвищенню працездатності людей, що експлуатують чи обслуговують техніку. При цьому із самого початку проектується система «людин – техніка – середовище», а не тільки технічні засоби, що лише на стадії їх практичної «припасування» до людини стають компонентом цієї системи. На даному шляху відкриваються принципово нові можливості по забезпеченню оптимального робочого навантаження на організм людини і що дозволяють проектувати трудову діяльність, виходячи з принципів комфортності і підвищення продуктивності праці. У системі «людин – техніка – середовище» робоче місце є одним з центральних напрямків дослідження і проектування при організації трудової діяльності людини. Робоче місце являє собою найменшу цілісну одиницю виробництва, де взаємодіють три основних елементи праці — предмет, засоби і суб'єкт праці. Визначають робоче місце і як систему функціонально і просторово організованих засобів праці, що забезпечує працюючому умови для успішного і безпечного протікання трудової діяльності. Ергономічний аналіз, оцінка і проектування робочого місця припускають спочатку вивчення його організації й оснащеності. Організація робочого місця — це результат проведення системи заходів щодо функціонування і просторового розміщення основних і допоміжних засобів праці для забезпечення оптимальних умов трудового процесу. Оснащення робочого місця включає всі елементи, необхідні для рішення працюючим поставлених перед ним виробничих задач. До них відносяться основні і допоміжні засоби праці і технічна документація. Основні засоби праці — це основне устаткування, за допомогою якого людина виконує трудові операції (верстати, стенди, промислові роботи і т.д.). Допоміжні засоби праці поділяються по призначенню на технологічне й організаційне оснащення. Технологічне оснащення забезпечує ефективну експлуатацію основного виробничого устаткування на робочих місцях (засобу заточення, ремонту, налагодження, контролю і т.д.). Організаційне оснащення забезпечує ефективну організацію праці людини шляхом створення зручностей і безпеки в експлуатації й обслуговуванні основного виробничого устаткування. До складу організаційного оснащення входять: робочі меблі (верстати, інструментальні тумбочки, сидіння і т.д.); пристрої і пристосування для транспортування і збереження предметів праці (ліфти, піддони і т.д.); засобу сигналізації, зв'язку, висвітлення, тара, предмети для збирання робочого місця і т. д. Перелік елементів технологічного й організаційного оснащення повинний бути зазначений для кожного робочого місця в технічній документації до основного виробничого устаткування. Просторова організація робочого місця — це розміщення у визначеному порядку елементів основного і допоміжного виробничого устаткування щодо працюючого людини в заданих просторових границях. Для зручності ергономічного аналізу і проектування робочі місця класифікують у залежності від характеру виконуваних на них трудових операцій і по ряду інших ознак. По особливостях трудової діяльності людини розрізняють наступні групи робочих місць: по відношенню в створенні продукту — основні, допоміжні й обслуговуючі; по категоріях працюючих у системі організації виробництва — робочі місця робітників, службовців, фахівців і керівників; по взаєминам у трудовому процесі — індивідуальні і колективні; по характері розміщення і ступеня ізоляції — ізольовані і неізольовані; по ступені огородження — обгороджені і не обгороджені; по характері до зовнішнього середовища і т. д. У залежності від характеристик засобів праці робочі місця розрізняють за рівнем механізації по ступені спеціалізації засобів праці. Специфіка взаємодії людини з засобами праці дозволяє розрізняти групи робочих місць по кількості устаткування, що обслуговується, і по ступені рухливості робочого місця щодо засобів праці. Просторова організація робочого місця повинна забезпечувати: • відповідність планування робочого місця санітарним і протипожежним нормам і вимогам; • безпека працюючим; • відповідність просторових співвідношень між елементами робочого місця, антропометричними, біомеханічними, фізіологічними, психофізіологічними і психічними можливостями працюючого людини; • можливість виконання основних і допоміжних операцій у робочому положенні, що відповідає специфіці трудового процесу, у раціональній робочій позі і з застосуванням найбільш ефективних прийомів праці; • вільне переміщення робітника по оптимальних траєкторіях; • достатню площу для розміщення устаткування, інструмента, засобів контролю, деталей і т.д. Просторові і розмірні співвідношення між елементами робочого місця повинні дозволяти: • розміщення працюючого людини з урахуванням робочих рухів і переміщень згідно технологічного, процесу; • розташування засобів керування в межах границь моторного простору (по ширині, глибині і висоті); • оптимальний огляд джерела візуальної інформації; • зміну робочої пози і положення; • раціональне розміщення основних і допоміжних засобів праці. Обов'язковою умовою є те, що на робочому місці повинні знаходитися тільки ті технічні засоби, що необхідні для виконання робочого завдання, і розташовуватися вони повинні в межах границь досяжності, з метою виключення частих нахилів і поворотів корпуса працюючого. Предмети праці, використовувані в наступних робочих операціях, повинні розташовуватися в тій же послідовності. З метою економії (у ергономічному аспекті) виробничих площ можливе вертикальне планування робочого місця, особливо для розміщення рідко використовуваних засобів і предметів праці. Немаловажне значення має також вибір оптимальної ширини проходів, що повинні розраховуватися в залежності від частоти їхнього використання і з урахуванням ширини транспортних засобів і простору, займаного тілом людини, що коштує, у спецодязі. Параметри робочих місць і їхніх елементів, при розрахунках яких використовуються антропометричні дані, умовно поділяються на три групи. 1. Габаритні параметри робочого місця характеризують граничні розміри його зовнішніх обрисів. Габаритний обрис - робочого місця визначається як сума обсягів, зайнятих основним виробничим устаткуванням, організаційною і технологічним оснащенням, проходами і підходами до основних елементів робочого місця і т.д., а також обсягу мертвого простору, створюваного неправильними формами перерахованих об'єктів. Розрізняють габаритні параметри робочого місця в цілому (висота, ширина, глибина) і габаритні параметри його елементів. 2. Вільні (незв'язані) параметри — це параметри окремих елементів робочого місця, що не мають загальних баз відліку, а отже, не сполучені один з одним. До них відносяться параметри робочого сидіння і його спинки, підлокітників, приводних елементів органів керування і т.п. Вільні параметри робочого місця й устаткування можуть бути нерегульованими (постійними) і регульованими (перемінними). До останнього відносяться висота і кут нахилу підставки для ніг, висота сидіння, кут нахилу спинки, висота спинки, рухливість спинки вперед — назад і ін. 3. Компоновочні (сполучені) параметри робочого місця, утворити розмірні ланцюги, характеризують положення окремих елементів робочого місця відносно один одного і стосовно працюючого людині. Компоновочні параметри забезпечують можливість працюючому робити руху в оптимальному діапазоні, дозволяють грузнути всі елементи робочого місця в систему з єдиними базами відліку. До компоновочних параметрів робочого місця для виконання роботи в положенні коштуючи відносяться параметри робочої поверхні, підставки для ніг, простору для стіп, проходи, досяжність у моторному просторі. Для положення сидячи використовуються параметри робочої поверхні, сидіння і його рухливості, діапазон і крок кута нахилу і рухливості спинки (уперед — назад), підставки для ніг, простору для ніг і т.д. Компоновочними (сполученими) параметрами для органів керування — кнопок, клавіш, педалей, важелів, перемикачів, маховиків і т.д. є відстані між краями сусідніх елементів, кути повороту без перехоплення, розмахи руху і т.п. Компоновочні параметри, як і вільні, можуть бути нерегульованими (постійними) і регульованими (перемінними). Регулювати компоновочні параметри можна опосреднювано, шляхом регулювання вільних параметрів деяких рухливих елементів робочого місця (сидіння, педалі, підставки для ніг) щодо працюючого. Відповідність параметрів робочого місця розмірам моторного простору, антропометричним даним людини, зручності його робочої пози, раціональним і ефективним робітником рухам сприяє зниженню величини статистичного і динамічного навантажень при роботі, зменшенню імовірності виникнення захворювань (острохандроз, радикуліт і т.д.) і дозволяє зберегти високу і стійку працездатність і продуктивність праці. До факторів, що визначають організацію робочого місця, відносяться положення тіла, робоча поза, робочі рухи, максимальний темп рухів, зони діяльності. Положення тіла насамперед впливає на просторове компонування робочого місця (табл. 5). Величина зусиль на органи керування, параметри оглядовості визначаються насамперед положенням тіла працюючого. Найбільш поширені положення коштуючи і сидячи, рідше — лежачи. Кожне положення характеризується визначеними умовами рівноваги, ступенем напруги м'язів, станом дихальної і кровоносної системи, витратою енергії і т.д. Так, положення коштуючи характеризується хиткою рівновагою, але в той же час йому властиво більш природний стан хребетного стовпа і грудної клітки, гарні умови для зорового огляду і переміщення. Однак воно більш утомливо в порівнянні з іншими положеннями, тому що вимагає значної роботи м'язів по утриманню рівноваги тіла. Тому в положенні коштуючи варто уникати фіксованих поз, рекомендується робити перерви для відпочинку в положенні сидячи. Положення сидячи має переваги перед роботою коштуючи, тому що знижує навантаження м'язів на нижні кінцівки й органи кровообігу, що зменшує енергетичні витрати організму на 10—20%. Однак тривале перебування в положенні сидячи сприяє ряду патологічних явищ (сутулості, радикуліту і т.п.), скорочує зони досяжності, пересування і зменшує силові можливості. Вибір раціональної робочої пози в положенні сидячи (завдяки оптимальній формі сидінь) дозволяє уникати цих негативних наслідків. Положення лежачи допускається у виняткових випадках, тому що воно різко обмежує моторні функції людини, погіршує моторну координацію і зменшує зону огляду. Виконання операцій лежачи супроводжується стомлюючою статичною роботою, зв'язаної з напругою шийних м'язів і плечового пояса при утриманні голови і рук. Для роботи лежачи варто передбачати спеціальні пристосування, що зменшують статичні напруги (опори для голови й ін.). Робоча поза. Термін «робоча поза.» позначає найбільш часте і краще взаєморозміщення ланок тіла при виконанні трудових операцій. Збереження тієї чи іншої пози відбувається при активній участі нервово-м'язової системи, стан якого характеризується насамперед величиною тонусу, суглобних кутів і т.п. У процесі проектування алгоритмів трудової діяльності, у виконанні яких переважають моторні компоненти і потрібно тривала підтримка визначеної робочої пози, особлива увага варто приділяти проектуванню оптимальної робочої пози й умов її підтримки (табл. 6). При цьому варто виходити з положення, що найбільш шкідливим є не стільки сама поза, скільки час, протягом якого людина в ній знаходиться. Оптимальна робоча поза повинна служити вихідним моментом при розрахунках розмірів досяжності для рук і ніг у межах моторного простору. Робочі рухи. У кожнім робочому русі виділяються чотири форми: механічна, фізіологічна, психічна і функціональна. Механічна форма робочих рухів визначається наступними параметрами: просторовими (довжиною, формою, напрямком); тимчасовими (швидкістю, прискоренням, темпом); силовими (напрямком і величиною зусиль) і точностними (у часі, просторі і т.п.). Фізіологічні робочі рухи забезпечуються двома найпростішими формами м'язової активності: динамічної (власне рух) і статичної (підтримка робочої пози). У конкретних робочих ситуаціях рухова діяльність більш складна, тому що вона включає елементи статики і динаміки в різних якісних і кількісних співвідношеннях і координаціях руху. Психічні форми робочих рухів класифікуються по функціях у трудовому процесі, по розв'язуваній у русі задачі, по ступені контролю за виконанням рухів. Функціональна форма робочих рухів означає розподіл усього комплексу рухів у робочому процесі на основні і допоміжні. Раціональна організація робочих рухів створює умови для зниження стомлення і резерви для підвищення працездатності людини, збільшення продуктивності праці. Взаємодія принципів економії рухів з основними їхніми характеристиками реалізуються у виді ряду практичних рекомендацій з організації робочих рухів. Максимальний темп рухів. Він залежить від типу руху: обертального (про/с); натискний для ведучої і не ведучої руки (наж/с); ударного для середнього й оптимального темпу (уд/с) і від зусиль, що розвиваються при різних рухах і точності рухів рук. Зони досяжності. Розрізняють зони максимальної, оптимальної і легкої досяжності. При організації робочого місця необхідно забезпечити виконання трудових операцій у межах зони максимальної досяжності моторного полючи, а операцій «часто» виконуваних (менш двох операцій у хвилину) і «дуже часто» — у межах зони легкої досяжності й оптимальної зони моторного полючи. На мал. 2.3.1. і 2.3.2. показані зони досяжності в положенні сидячи у вертикальній і горизонтальній площинах. У положенні сидячи зони досяжності визначаються при випрямленому і фіксованому щодо спинки стільця корпуса, а випробуваний описує випрямленій правою і лівою рукою дуги у вертикальній чи горизонтальній площині. Площа, обмежена дугою, і є зоною досяжності даної руки. З урахуванням факторів, що визначають організацію робочого місця, виробляється розрахунок його параметрів. Параметри робочого місця виміряються в різних положеннях тіла (коштуючи, лежачи, сидячи) і позах (руки витягнуті в сторони, нагору і т.д.), що імітує робочі пози і рухи. При вимірі цих параметрів як бази відліку найчастіше використовуються обмежувальні площини. Ергономічні антропометричні, параметри по способах вимірів і в залежності від сфери використання поділяються на статичні і динамічні. Вони у свою чергу поділяються на габаритні і розміри окремих ланок тіла, а також на лінійні, периметрові і кутові. При розрахунку параметрів робочого місця на основі антропометричних даних необхідно враховувати: • обрану систему координат і відповідні бази відліку; • робоче положення працюючого; • можливість зміни положення тіла; • величину розмаху робочих рухів; • кількість елементів робочого місця; • параметри огляду; • необхідність обмеження робочого простору (кабіна, площа і т.д.); • можливість регулювання параметрів елементів робочого місця; • можливість рухливості елементів робочого місця (сидіння, педалі, підставки для ніг). При використанні числових значень антропометричних ознак варто враховувати їхньої особливості, обумовлені підлогою, віком, національністю й іншими факторами. Особлива увага варто звертати на значні полові розходження більшої частини антропометричних ознак, тому що багато виробів промислового виробництва призначені одночасно і для чоловіків, і для жінок. Ці розходження в розмірах досить великі як для положення коштуючи, так і для положення сидячи. Національні розходження по групах розмірів трохи менше, ніж полові, але також значні, особливо по подовжніх розмірах у положенні коштуючи. Вікові розходження антропометричних ознак дорослого населення виражені не різко. Мається тенденція до збільшення (на 5 див) усіх подовжніх розмірів в облич молодого віку (20—30 років) і поперечних, переднє-задніх — в облич старшого віку (30—50 років). При розрахунку параметрів устаткування по висоті варто враховувати, що найбільші полові, національні і вікові розходження спостерігаються в подовжніх розмірах тіла в положенні коштуючи. У положенні сидячи ці розходження чи зменшуються зовсім зникають. Це порозумівається тим, що в першому випадку до складу розмірів входить довжина ноги — ознака сильно варіююча, що збільшився за останні 100 років на 7—8 див. В другому випадку до складу розмірів входить довжина тулуба — ознака слабко варіює, що мало змінився в процесі акселерації (усього на 1 див). В основу загальних правил використання антропометричних даних при розрахунку параметрів робочих місць і виробничого устаткування покладений метод перцентилей. Перцентилем називається сота частка обсягу всієї сукупності людей, що піддавалися антропометричним дослідженням. Кожна група характеризується визначеними властивими їй значеннями антропометричних ознак. Якщо площа, обмежену кривої нормального розподілу, що відбиває всю сукупність спостережень, розділити на 100 рівних частин (відсотків), то одержимо 99 перцентилей. Кожен перцентиль має свій порядковий номер. 1-й перцентиль відтинає в розподілі частоти найменших значень антропометричної ознаки, що складають 1% від суми всіх частин, 2-й перцентиль значення, що складають 2% і т.д. 50-й перцентиль у нормальному розподілі відповідає середній арифметичній величині, моді і медіані. Перцентиль, мода і медіана є структурними характеристиками варіаційного ряду значень антропометричних ознак. При цьому необхідно пам'ятати, що в природі не існує людини, усі розміри тіла якого відповідали б тільки середньому арифметичному чи значенню тільки 5 чи 95 перцентилям, це лише умовне припущення, у силу чого мінімум вільного простору для розміщення тіла людини і його пересувань варто обчислювати виходячи з антропометричних даних людей, що характеризуються найбільшими подовжніми, поперечними і переднє-задніми розмірами тіла. Частини робочого простору, у межах якого необхідно забезпечити досяжність органів керування, слід розраховувати на підставі антропометричних даних людей, що характеризуються найменшими подовжніми, поперечними, і переднє-задніми розмірами тіла. При використанні антропометричних даних не рекомендується: • розраховувати параметри робочих місць і устаткування на основі тільки середніх арифметичних значень антропометричних ознак; • використовувати антропометричні дані 20—25-літньої давнини; • використовувати джерела (довідники і т.д.), у яких не зазначений рік збору даних, підлога, вік, національність і т.д.; • використовувати розміри тіла, обмірювані в положенні коштуючи, при розрахунках параметрів робочих місць, призначених для роботи сидячи; • виділяти основні і другорядні антропометричні ознаки, тому що вся безліч їхній однакова необхідно; • одержувати основні ергонометричні ознаки шляхом додавання окремих класичних розмірів. Загальні правила розрахунку параметрів робочих місць полягають у наступному: 1. Визначають характер контингенту працюючих, для яких призначене робоче місце і проектоване устаткування (чоловіки жінки, національність, вік і т.д.). 2. Визначають обсяг (у %) сукупності працюючих, розмірам тіла яких повинне відповідати проектоване устаткування, а потім його верхню і нижню границю. Якщо встановлюють, наприклад, розміри робочого місця водія трактора, то вони повинні забезпечувати легкість і зручність експлуатації для 90—95% працюючих. Одночасно враховують, що для групи людей, що можуть належати до цієї професії, мінімальної (нижньої) і максимальної (верхньої) границями розподілу, що включають 90% чисельності працюючих, є 5-й і 95-й перцентили. При цьому залишаються незадоволені 5% працюючих з найбільшими і 5% з найменшими розмірами тіла (мал.2.3.3.). Мінімальні і максимальні границі 95%-ного обсягу будуть обмежені чи 5-м перцентилем, з одного боку, чи 95-м — з іншої для відповідних груп населення. Ці границі використовують для розрахунку нерегульованих параметрів робочих місць. У першому випадку залишаються незадоволеними 5% працюючих з найменшими розмірами тіла; у другому випадку — 5% працюючих з найбільшими розмірами тіла (мал. 2.3.4.). Вибір границь зв'язаний з конкретними параметрами устаткування. 3. Вибирають антропометрична ознака, що буде бути основою для розрахунків тих чи інших параметрів робочого місця, буде враховувати функціональне значення параметра виробничого устаткування, робоче положення тіла працюючого і пози, підлога, вік, національність і т.д. 4. Вибирають границі (верхню чи нижню) обсягу обстежуваної сукупності працюючих, достатні для надійного визначення параметра робочого місця. 5. При розрахунку різних параметрів устаткування і робітників місць використовують граничні значення антропометричних ознак, що відповідають верхній і нижній чи границі обом одночасно обраного обсягу чисельності обстежуваних працюючих — частіше 5 чи 95 — перцентилям. Так, більшість нерегульованих параметрів робочих місць по висоті розраховують виходячи зі значень антропометричних ознак, що відповідають 95-му перцентилю тієї групи працюючих, у якої використовуваний для розрахунків розмір тіла має найбільше значення і т.д. 6. Знаходять числове вираження граничного значення антропометричної ознаки, характерного для вибіркової сукупності. Числові значення антропометричних ознак, що відповідають 1, 5, 50, 95, 99-му перцентилям, приводяться в антропометричних атласах і нормативних документах. 7. За бази відліку при вимірі габаритних параметрів робочого місця в цілому приймають уявлювані обмежувальні площини, дотичні до найбільш виступаючим усередину вільного робочого простору крапкам елементів робочого місця, що обмежує розмах рухів і проходів (органи керування, щиток і т.д.). Наприклад, ширина кабіни трактора виміряється як проекційна відстань між виступаючими усередину елементами, розташованими на правій і лівої її стінках на рівні плечового пояса працюючого і т.д. 8. Виміри і розрахунки компоновочних параметрів варто проводити, розрізняючи серед них наступні групи: параметри досяжності в моторному просторі; висота робочої поверхні, сидіння і підставки для ніг і їхнього співвідношення; параметри групування органів керування на панелях пультів, щитків, параметри проходів і т.п. Так, базами відліку для визначення оптимальних відстаней між приводними елементами органів керування варто вважати найбільш виступаючі крапки країв двох сусідніх приводних елементів при їхньому нейтральному і робочому положенні і т. д. При необхідності провести аналіз просторового компонування робочих місць варто спиратися на методику, побудовану на підставі даних ергономічної антропології. Вона дозволяє аналізувати «ергономічні параметри» робочого місця, тобто ті параметри, що розраховуються на основі антропометричних даних. Ці дані можуть не збігатися з даними в технічній документації, тому з метою аналізу параметрів робочого місця значну їхню частину варто вимірювати заново. Аналіз просторового компонування робочих місць проводиться в два етапи: підготовчому й основному. На підготовчому етапі: 1. Визначають тип робочого місця. 2. Складають перелік засобів праці на робочому місці, виділивши основні і допоміжні. 3. Складають перелік органів керування і потім їх класифікують по групах: ручного і ножного керування, постійної, періодичної й епізодичної дії. 4. Складають перелік технологічного оснащення, визначивши її по технічній документації і наявності на робочому місці. 5. Складають перелік організаційного оснащення. 6. Визначають зони моторної активності, виділивши серед них постійні, періодичні й епізодичні. 7. Складають перелік ергономічних параметрів робочого місця, що підлягають вимірам і аналізу, і зводять їх у таблицю. 8. Визначають бази відліку, від яких варто вимірювати, компоновочні параметри робочого місця в кожній виділеній зоні. На основному етапі: 1. Складаються ескіз робочого місця в трьох проекціях: вид зверху, у профіль, попереду. На ньому відбиваються всі елементи робочого місця і параметри, що підлягають оцінці і виміру. 2. Вимірюють параметри робочого місця в складеному переліку і заносять їх у таблиці й ескізи. 3. Вичерчують креслення робочого місця у визначеному масштабі. Число креслень (ескізів) визначається ступенем організації робочого місця і т.п. Далі роблять висновки про ступінь відповідності параметрів робочого місця антропометричним даним і намічають можливі шляхи ліквідації виявлених невідповідностей. 4. Впровадження організації робочого міста на підприємстві.

3.1. Застосування існуючого досвіду щодо впровадження організації робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

Робоче місце є первинною ланкою, чи клітинкою елементом трудового і виробничого процесу. Подібно тому як організм чи людини тварини складається з безлічі елементарних осередків — кліток, будь-який виробничий і трудовий процес можна розчленувати на первинні структурні одиниці — робочі місця. Під робочим місцем в організації праці і виробництва розуміється частина виробничого чи простору зона трудових дій чи робітника групи робітників (ланки, бригади), де безпосередній але здійснюються трудові процеси. Кожне робоче місце характеризується розмірами — площею, висотою і, отже, обсягом займаного їм виробничого простору. У межах робочого місця розташовуються всі необхідні для конкретного трудового процесу засобу праці — механізми, верстати, апаратура, інструмент і інші знаряддя праці, а також допоміжні предмети оснащення — робочі меблі, підйомно-транспортне устаткування, світильники, вентиляційні прилади, захисні пристосування, екрани і т.п. Усе це відноситься до так називаного оснащення робочого місця. Другим після оснащення елементом організації робочого місця є його планування, під якою розуміється, з одного боку, раціональне розміщення самих робочих місць по площі виробничих цехів і ділянок, а з іншого боку — розміщення в межах кожного робочого місця технологічного і допоміжного устаткування, виробничих меблів і, головне, самого чи працівника працівників зі створенням для них необхідних умов і зручностей. Нарешті, третім елементом організації робочих місць є їхнє обслуговування. Необхідність обслуговування обумовлена тим, що робочі місця в сучасному виробництві, по-перше, спеціалізовані, а по-друге, територіально відособлені, що викликає необхідність виконання ряду допоміжних робіт спеціально виділеними для цього працівниками в порядку поділу праці. Оснащення, планування й обслуговування — найбільш загальні елементи організації робочих місць. Чим краще оснащене робоче місце/усім необхідним, чим раціональніше воно сплановано і чим безперебійне воно обслуговується, тим вище продуктивність праці працівників, менше стомлюваність і вага праці, більше привабливість праці. Однак єдиних рекомендацій з оснащення, плануванню й обслуговуванню робочих місць у різних галузях виробництва і навіть на різних підприємствах однієї і тієї ж галузі дати неможливо, тому що робочі місця різноманітні, специфічні, а іноді й унікальні Їхній можна тільки приблизно згрупувати і класифікувати по найважливіших відмітних ознаках, але в кожній класифікаційній групі об'єктивно існують загальні організаційні правила і вимоги, вироблені наукою і практикою організації праці. Одним з найважливіших класифікаційних ознак є рівень механізації й автоматизації виконуваних робіт. За цією ознакою всі робочі місця, до якої би галузі виробництва вони ні відносилися, поділяються на п'ять груп, кожна з який має деякі загальні принципи і вимоги, що стосуються організації праці працівників. 1. Робочі місця для ручної роботи. Трудові операції на таких робочих місцях виконуються ручним інструментом, а перетворення предмета здійснюється за рахунок енергетичних витрат працівника. Прикладами можуть служити такі види робіт, як: розробка ґрунту за допомогою кайла і лопати; ручне розпилювання чи деревини відтиску колод сокирою; ручна зборка вузлів машин і механізмів і т.п. Роботи, виконувані на цих робочих місцях, відрізняються високою трудомісткістю, а продуктивність праці тут, як правило, не висока. Однак треба відзначити, що цілком виключити зі сфери виробництва робочі місця з ручною роботою практично неможливо: навіть в умовах повної автоматизації налагодження і регулювання автоматичних систем залишаються ручними операціями, точно так само, як і багато видів ремонтних робіт і робіт з відходу за технологічним устаткуванням. 2. Робочі місця для машинно-ручної роботи. Усі перетворення предметів праці на таких робочих місцях здійснюються або машинами і механізмами при особистій участі робітника з відповідними енергетичними витратами з його боку (наприклад, розпилювання деревини на циркульній пилці з ручною подачею), або робота виконується механізованим інструментом з додатком зусиль самого працівника (наприклад, свердлення отворів ручним електродрилем, буравлення шпурів ручним пневматичним перфоратором, стругання дощок електричним рубанком і т п.). При машинно-ручній роботі перетворення предмета праці здійснюється за рахунок двох джерел: зовнішньої енергії (електричної, пневматичної і т п) і енергії самого працівника Такі робочі місця займають проміжне місце між першою (ручний) і наступної (механізованої) групами. З організаційної точки зору при ручною-ручній-ручний-ручної-машинно-ручний, так само як і при ручний, роботі неможливі багатоверстатне обслуговування і сполучення часу відпочинку згодом обробки предмета праці. 3 Механізовані робочі місця. Усі технологічні процеси в даному випадку здійснюються машинами і механізмами з відповідними витратами зовнішньої енергії, але при особистій участі працівників, роль яких зводиться до керування засобами праці (установка предмета праці, чи пуск зупинка верстата, контроль за роботою механізму, контроль якості, зняття виробу і т.п.). Відмітною ознакою робочих місць цієї групи є те, що сам працівник безпосередньо не затрачає енергію на перетворення предмета праці, а затрачає її тільки на допоміжні елементи. Прикладами можуть служити операції по обробці деталей на металорізальних верстатах, по керуванню вантажно-розвантажувальними і транспортними механізмами, по шиттю на електричній швейній машинці. 4. Автоматизовані робочі місця. Вони оснащені автоматичними механізмами, чи верстатами їхніми системами, здатними виконувати всі технологічні операції без особистої участі працівника, роль якого зводиться до пуску, зупинці верстатів-автоматів і контролю за їхньою роботою. Час автоматичної роботи устаткування може бути значним, у зв'язку з чим, як правило, з'являється можливість обслуговування одним робітником декількох верстатів-автоматів. 5. Апаратурні робочі місця. Ці робочі місця відрізняються від механізованих і автоматизованих тем, що вони оснащені спеціальним устаткуванням (апаратами), у якому перетворення предметів праці здійснюється під впливом хімічної, електричної чи теплової енергії. Як і на автоматизованих робочих місцях, функції робітників-апаратників зводяться до спостереження за роботою апаратів за показниками приладів. При наявності декількох апаратів і достатній кількості часу автоматичного апаратурного циклу можливе обслуговування одним робітником-апаратником одночасно двох і більш апаратів. Крім того, робітники місця класифікуються і по інших ознаках: • по типі виробництва і повторюваності виробничих операцій — на робочі місця в одиничному, серійному, крупносерійному і масовому виробництві, тому що тип виробництва істотно впливає на всі елементи оснащення й обслуговування робочих місць; • по ступені спеціалізації — на спеціалізовані робочі місця, при цьому вимоги до оснащення й обслуговування робочих місць різного рівня спеціалізації так само різні, як різні і вимоги до кваліфікації робітників-виконавців; • по сталості місця розташування — на стаціонарні (чи стабільні) і пересувні робітники місця, що також впливає на їхню організацію. Якщо на стаціонарних робочих місцях, наприклад для верстатних робіт у машинобудуванні, допускається оснащення складним, великогабаритним і великоваговим устаткуванням з відповідним його розподілом і закріпленням у межах робочого місця, то для пересувних робочих місць необхідно передбачати мінімальна кількість предметів оснащення, легкий і портативний інструмент і засоби для їхнього переміщення; • по числу робітників-виконавців — на індивідуальні і колективні (чи бригадні) робітники місця. При цьому мається на увазі, що на індивідуальному робочому місці зайнятий звичайно один робітник-виконавець, від трудової діяльності якого залежать і продуктивність праці, і якість продукції, і стан устаткування, і його схоронність. Що стосується колективних робочих місць, то вони обслуговуються групою робітників (ланкою, бригадою). В організації їхньої праці мають велике значення розподіл трудових функцій між членами первинного трудового колективу, кооперація праці між ними, а також створення колективної матеріальної і моральної зацікавленості в результатах праці з наступним індивідуальним розподілом заробітної чи плати доходу; • по числу одиниць устаткування, що обслуговуються — одноверстатні і багатоверстатні робочі місця. При організації праці на стаціонарному одноверстатному робочому місці велика увага приділяється оснащенню і плануванню робочого місця, забезпеченню раціональної робочої пози, створенню сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці. При організації багатоверстатної роботи до цього додаються такі важливі моменти, як взаємне розташування устаткування, розробка найбільш економічних маршрутів пересування багатоверстатник-робітника-багатоверстатника від верстата до верстата і координація в часі всіх дій робочого й оперативного часу роботи верстатів, для того щоб не допустити ні простоїв верстатів, ні втрат робочого часу в працівника. У залежності від специфіки окремих виробництв і технологічних процесів робочі місця можуть класифікуватися і по деяких інших ознаках, наприклад, при роботі на висоті, у підземних чи підвідних умовах. Але як би ні були різні умови і типи виробництва, як би ні відрізнялися друг від друга технології провадження робіт і рівні їхньої механізації, існують наступні загальні вимоги до організації робочих місць. 1. Технічні вимоги. До таких вимог відноситься оснащення робочих місць сучасним, справним і безпечним устаткуванням, інструментом, оснащенням і підйомно-транспортними засобами відповідно до змісту й особливостей виробничих і трудових процесів. 2. Організаційні вимоги. Ці вимоги складаються в оптимальному розміщенні працівників з урахуванням трудомісткості виконуваних трудових функцій, в організації робочих місць і взаємозв'язків між ними, в ефективному й економічному обслуговуванні робочих місць, а також у створенні безпечних і нешкідливих для здоров'я працюючих умов праці. 3. Економічні вимоги. Вони забезпечують підвищення продуктивності праці, зниження витрат на виробництво, підвищення якості чи продукції робіт і ріст заробітної плати і доходів всіх учасників виробництва, а також найбільш повне задоволення запитів споживачів. 4. Психологічний-соціально-психологічні вимоги. Такі вимоги припускають розвиток і підвищення кваліфікації працюючих, зімкнення трудових колективів, задоволення працею і його результатами, а також формування позитивного психологічного клімату. Оснащення робочих місць — перший і найважливіший елемент їхньої організації. В оснащення входить уся сукупність знаходящегося на робочому місці основного технологічного устаткування у відповідності зі спеціалізацією даного робочого місця, а також допоміжного устаткування, технологічного й організаційного оснащення, засобів зв'язку і спеціальних пристроїв по охороні праці, техніці безпеки і виробничої санітарії. До основного технологічного устаткування відносяться верстати, машини, апарати, агрегати, конвеєри, автоматичні лінії, пульти і т.п. Оснащення основним технологічним устаткуванням повинне відповідати ряду вимог. По-перше, воно повинно найбільшою мірою відповідати спеціалізації робочих місць. У масовому і крупносерійному виробництві рівень спеціалізації вище, ніж в одиничному і дрібносерійному, тому воно повинно і може оснащуватися високопродуктивним спеціалізованим устаткуванням. І навпаки, для оснащення робочих місць в одиничному і дрібносерійному виробництві, а також на ремонтних роботах робочі місця оснащуються універсальним устаткуванням і більш великою номенклатурою технологічного й організаційного оснащення При невеликій повторюваності операцій це дозволяє здійснювати переналагодження устаткування і забезпечувати виконання різноманітних робіт і операцій. До допоміжного устаткування в машинобудуванні і на ремонтних роботах відносяться: різні стенди (складальні, електро- і газосварочні, іспитові); транспортне устаткування (механізовані і ручні візки, транспортери різних типів, рольганги); піднімальні пристрої (ручні й електричні талі, крани, балка-кран-балки й інші пристосування) і т.п. Велике значення для ефективної організації праці має забезпечення робочих місць технологічним оснащенням. До неї відносяться набори інструмента відповідно до технології провадження робіт: у металообробці і машинобудуванні — це різальний інструмент (різні різці, фрези, свердли, розгорнення і т.п.), а також засобу виміру і контролю — від крон- і штангенциркуля до мікрометрів — і комплекти технічної документації; на гірських роботах — набори бурових штанг і коронок, інструмента для поточного ремонту гірського устаткування і засобів виміру розмірів і напрямку гірських вироблень; на лісозаготівлях — набори пильних ланцюгів для електро- і бензопил, валочні качани, сталеві троси для трелювання стовбурів дерев («хлистів») і польові інструментальні сумки. Не менш важливе значення для повноцінного оснащення робочих місць має організаційне оснащення. У неї входять усі допоміжні елементи оснащення робочих місць, набір яких залежить від галузі й особливостей технології провадження робіт. Якщо взяти для приклада машинобудівне підприємство, то склад організаційного оснащення буде приблизно наступний: •виробничі меблі, починаючи від робочих столів і верстатів і кінчаючи інструментальними тумбочками, шафами, полками, стелажами і чи стільцями табуретами; • виробнича тара для заготівель, готової продукції і відходів виробництва (коробки, шухляди, контейнери, піддони й ін.); пристосування для збереження і використання технічної документації — ескізів, креслень, убрань, довідників і т.п., представлені різними підставками, пюпітрами, папками, планшетами і заскленими настінними стендами; • світильники для загального і місцевого висвітлення з необхідними відбивачами й екранами; • засобу зв'язку і сигналізації (телефонний чи місцевий гучномовний зв'язок, звукова і світлова сигналізація і т д.), • захисні пристосування, передбачені правилами охорони праці і виробничої санітарії: огородження, екрани, завіси, вентилятори, респіратори, захисні окуляри і щитки, а також спеціальні предмети виробничого одягу і плакати по техніці безпеки; • предмети естетизації робітників місць підставки для квітів і озеленення, панно, картини, виробнича музика, підбор раціональної гами квітів для фарбування виробничих приміщень. Велике значення для раціонального, науково обґрунтованого оснащення робочих місць має виконання ергономічних вимог до основного і допоміжного устаткування, інструменту й іншим видам оснащення робочих місць. У найбільш загальному виді засновані ергономічні вимоги полягають у тому, щоб конструкція основного, допоміжного устаткування й інструмента була максимально пристосована до можливостей людського організму і сприяла зручності в роботі, зниженню фізичних і нервово-психічних навантажень, зменшенню виробничої стомлюваності і на цій основі — підвищенню продуктивності праці. Ергономіка — напрямок у науці про організацію виробництва і праці, що вивчає взаємодію виробничого середовища, устаткування (машин, механізмів, інструментів) і людини (працівника), функціональні можливості людини в конкретних трудових процесах і розробляюче науково обґрунтовані рекомендації зі створення таких умов праці, що забезпечували б відповідність устаткування, технологічного процесу й оснащення фізіологічним і психофізіологічним особливостям людини. Це має пряме відношення і до оснащення, і до планування робочих місць. Усі ергономічні вимоги відбиваються в ергономічних показниках, сукупність яких характеризує ергономічний рівень системи «людина — машина — середовище». Нараховується п'ять груп таких показників: 1) гігієнічні показники (стан повітряного середовища, її температура, вологість, атмосферний тиск, запиленість, рух повітря; наявність і рівень шуму і вібрації, радіації, магнітних і електричних полів і їхня напруженість; чи наявність відсутність токсичних пар і газів і інших виробничих шкідливостей); 2) антропометричні показники (відповідність конструкції устаткування й органів керування їм розмірам тіла людини; досяжність руками, а при кожному керуванні — і ногами органів керування машинами і механізмами і предметів праці в різних робочих позах (коштуючи, сидячи); забезпечення раціональної і зручної робочої пози, що сприяє зниженню виробничої стомлюваності, і можливостей регулювання робочих поверхонь у залежності від росту людини); 3) фізіологічні і психофізіологічні показники (ступінь відповідності конструкції устаткування й особливостей технологічних процесів наступним можливостям людського організму: силовим і енергетичним, психофізіологічним, таким, як розмір, форма, колір, яскравість, просторове положення об'єкта спостереження, а також слуховим, дотикальним, смаковим і нюхової). Усі ці показники впливають на швидкість реакції працівника на сигнали сенсорного полючи і через це — на швидкість і чіткість робочих рухів, що в значній мірі зв'язано з показниками продуктивності праці; 4) психологічні показники (ступінь відповідності виробничого середовища, технології виробництва і конструктивних особливостей машин і механізмів можливостям працівників у частині сприйняття і переробки інформації, а також швидкості формування і надійності закріплення робочих динамічних стереотипів, що безпосередньо зв'язано з продуктивністю праці за рахунок зниження виробничого стомлення, підвищення кваліфікації, формування позитивного суб'єктивного відношення до даного виду трудової діяльності). Задачі оснащення робочих місць не обмежуються вибором необхідних для даного виду виробництва машин, механізмів, пристосувань і оснащення. Самі по собі ці речовинні елементи організації виробництва можуть бути досить могутніми, швидкодіючими, надійними й забезпечуючими високу точність роботи. Але ніяка, навіть сама зроблена, техніка, сама передова технологія не можуть функціонувати без людини. Він був і залишається головною ланкою в будь-якому процесі виробництва, а всі речовинні елементи виробничого процесу створюються для людини і не можуть протистояти йому, а, навпаки, повинні бути підлеглі йому. Саме тому так важливе узгодження характеристик людини і навколишньої його предметного виробничого середовища. Таке узгодження в ході проектування системи «людина — машина — середовище» повинне здійснюватися в наступних чотирьох напрямках: 1) енергетичне, зв'язане з впливом трудової діяльності на витрату життєвої енергії працівника, з величиною м'язових зусиль, навантажень на серцево-судинну і нервову системи, із границями витривалості окремих груп м'язів, вузлів опорно-рухового апарата і з фізіологічними межами працездатності; 2) інформаційне, зв'язане з кількістю інформації, «сигналів сенсорного полючи» — інформаційних потоків від різних покажчиків, знаків, звукових і світлових сигналів, схем і т.д., що здатні сприймати і правильно оцінювати різні органи почуттів і нервова система в цілому; 3) тимчасовому, враховуючому динаміку працездатності людини в різні відрізки змінного (тижневого, місячного) робітника часу, а також середні витрати часу на виконання трудових операцій і їхніх елементів (робітників дій, рухів), тривалість реакцій на зовнішні подразники і фізіологічно обґрунтований час на відпочинок (внутрізмінний, тижневий, місячний і річний); 4) просторовий, визначальний простір, у межах якого працівник здійснює трудову діяльність: розміри виробничого приміщення (площа, висота); робочого місця; робочої зони. Тут же погодяться переміщення і рухи працівника в процесі праці, а також визначаються зони досяжності органів керування машинами, механізмами, апаратурою і предметів праці. Фактор виробничого простору дуже важливий, його вплив на організацію і продуктивність праці істотно. Скрутність у виробничих приміщеннях викликає незручності в роботі, уповільнення її темпу, а іноді створює навіть потенційну небезпеку травматизму. У той же час занадто великі виробничі площі зі значним видаленням робочих місць друг від друга, а також порушення зон досяжності на робочих місцях викликають додаткові трудовитрати, утрати робочого часу, зниження продуктивності праці. Тому питанням планування робочих місць приділяється особлива увага. Робоче місце вважається первинною ланкою структури підприємства. З робочих місць формуються його низові підрозділи, з яких, у свою чергу, формуються підрозділи більш високого порядку, а з них ще більш великі підрозділи і т.д Надбання робочих місць, їхня організація прямо визначають рівень організації праці на підприємстві. Крім цього організація робочого місця безпосередньо формує обстановку, у якій постійно знаходиться працівник на виробництві, що впливає на його самопочуття, настрій, працездатність і, в остаточному підсумку, на продуктивність праці. Тому розглянутий у дійсній главі питання має велике практичне значення. Робочі місця відрізняються друг від друга по значній кількості ознак. Для узагальненого представлення про те, які можуть бути робочі місця, потрібна їхня класифікація. • У залежності від функції, що виконує працівник, можуть бути робочі місця керівників, фахівців, службовців, робітників, молодшого обслуговуючого персоналу, охорони і т.д. • Робочі місця підрозділяються також по професійній ознаці, тобто в залежності від професії працівника, що працює на цьому місці. Наприклад, можуть бути робочі місця бухгалтера, економіста по праці, лікаря-терапевта, діловода, столяра, машиніста і т.д. • По виду виробництва розрізняють робочі місця основного і допоміжного виробництв. • По типі виробництва можуть бути робочі місця масового, серійного й одиничного виробництв. Цей розподіл залежить від величини партій однорідних виробів. Якщо підприємство зосереджене на випуску однорідних виробів однієї чи невеликої кількості модифікацій, то таке виробництво буде масовим. Якщо вироби випускаються серіями, тобто в обмеженій кількості, те їхнє виробництво називається серійним Унікальні вироби, виробу по разових замовленнях випускаються на одиничних виробництвах. • По ступені спеціалізації робочі місця підрозділяються на спеціалізовані й універсальні. На спеціалізованих робочих місцях виконується обмежене коло робіт (операцій). Такі робочі місця переважають на масових і крупносерійних виробництвах. Вони оснащуються спеціалізованим устаткуванням. Універсальні робочі місця пристосовані для виконання широкого кола робіт, вони організуються переважно на одиничних виробництвах і оснащуються устаткуванням універсальним. • За рівнем механізації розрізняються робочі місця для ручних, ручних механізованих, машинно-ручних робіт, а також робочі місця машинні, напівавтоматизовані, автоматизовані й апаратурні. На робочих місцях для ручних робіт вплив на предмет праці відбувається безпосередньо вручну без яких-небудь інструментів (наприклад, ручне навантаження і вивантаження предметів) чи за допомогою ручних інструментів, приведення яких у дію відбувається тільки за допомогою фізичної сили людини, а інші зовнішні джерела енергії для цього не використовуються (наприклад, ручна зборка вузлів машин, слюсарна обробка виробів ручним інструментом). На робочих місцях ручної механізованої роботи працівники користаються ручними механізованими інструментами, що приводяться в дію зовнішніми джерелами енергії (наприклад, робота за допомогою ручного електродриля, пневматичного молотка). Робоче місце машинно-ручної роботи оснащено машиною (верстатом, механізмом), що працює при особистій участі робітника. Вплив на предмет праці відбувається з використанням як енергії машини, так і енергії самого працівника (наприклад, ручна подача робочого органа верстата при токарській обробці металу, робота на електричних швейних машинах). На машинному робочому місці основна робота виконується машиною, а керування нею і допоміжна робота (установка і знімання деталей, підведення інструментів до робочої поверхні, заміна інструмента) здійснюється робітником (наприклад, обробка деталі на металорізальному верстаті з механізованою подачею робочого інструмента, машинне виготовлення тканин). В автоматизованому процесі основна робота цілком виконується машиною. Допоміжні роботи механізовані частково (напівавтомати) чи цілком (автомати). Керування процесом виробництва виробу ведеться автоматично по заданій програмі. Робітник спостерігає за роботою автомата, набудовує його, усуває виникаючі неполадки, контролює подачу сировини, матеріалів, заготівель. На напівавтоматах робітник періодично заповнює прийомні будови машини сировиною і матеріалами. На автоматах подача сировини і матеріалів здійснюється автоматично. Апаратурні робочі місця оснащені спеціальним устаткуванням (печами, апаратами, камерами, ємностями) для який відбувається процес теплового і (чи) хімічного (фізико-хімічного) впливу на предмет праці. Робітники спостерігають за ходом технологічного процесу, регулюють його, запускають у роботу чи устаткування зупиняють його роботу. Такі процеси переважають у металургійної, хімічної, нафтопереробної, фармакологічний і деяких інших галузях промисловості. • По кількості основного технологічного устаткування робочі місця можуть бути без устаткування, одноверстатними (одноагрегатними, одноапаратними) і багатоверстатними (многоагрегатными, многоаппаратными). • За місцем перебування розрізняють робочі місця в приміщенні, на відкритому повітрі, на висоті, під землею. • По числу виконавців - індивідуальні і колективні. На індивідуальному робочому місці виробниче чи завдання посадова інструкція встановлюються кожному працівнику окремо. На колективному робочому місці завдання установлюється всьому колективу (наприклад, бригаді). • По числу змін - одне-, двох-, трьох-, четырехсмістні. • По ступені рухливості - стаціонарні і пересувні. Стаціонарне - це нерухоме, строго фіксоване на території робоче місце. Пересувне (рухливе) робоче місце таке, на якому працівник разом із засобами праці переміщається щодо предмета чи праці фронту робіт (наприклад, робоче місце будівельника, що переміщається в міру пересування фронту чи робіт робоче місце чергового електрика, що виконує роботу в місцях виникнення неполадок у роботі електроустаткування). • Неробочому положенню - сидячи, коштуючи, перемінному - сидячи-коштуючи. • За умовами праці - з нормальними умовами, з важкою фізичною працею, зі шкідливими умовами, з особливо важкою фізичною працею, з особливо шкідливими умовами, з високою нервово-психічною напруженістю, з монотонною працею. • За часом використання - постійні і тимчасові, у тому числі сезонні. Постійне робоче місце призначене для тривалого (невиразно довгого) використання. Тимчасове - створюється для виконання епізодичних робіт. • По характері використання — функціонуючі, не функціонуючі, у тому числі: вакантні, резервні, зайві. У залежності від специфіки виробництва, чи діяльності, можуть бути й інші класифікаційні ознаки. Для кожного робочого місця встановлюється характерне сполучення всіх позначених ознак, обумовлених галузевою приналежністю, видом і типом виробництва, функціями і професією працівника, ступенем чи механізації автоматизації його праці, рівнем його спеціалізації і т.д. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочих місць. Зовнішня, чи загальна, планування полягає в просторовому розміщенні робочих місць на виробничих площах, а також у розміщенні устаткування, робочих меблів, оснащення і предметів праці на самих робочих місцях. Вимоги до зовнішнього планування робочих місць різні і залежать від галузевих особливостей, конструкції і габаритів устаткування і від технології провадження робіт. Неможливо, наприклад, висувати єдині вимоги до зовнішнього планування робочих місць на швейній фабриці, на металургійному заводі і на хімічному комбінаті. Проте можна назвати найбільш загальні положення, що стосуються і розміщення робочих місць, і їхнього устаткування. 1. Робочі місця повинні розташовуватися по ходу виробничого (технологічного) процесу, а всі переміщення предметів праці — проектуватися за принципом прямоточності вантажопотоків, що виключає зворотно-поступальний рух сировини, заготівель і напівфабрикатів. 2. Кожне робоче місце повинне займати мінімальні, але достатні площі й обсяги виробничих приміщень у залежності від габаритів верстатів і устаткування і предметів праці. Наприклад, по існуючим нормативах мінімальний розмір площі на одна працюючого встановлений рівним 4,5 м2, а висота приміщення — 32м Збільшення цих нормативів залежить від розмірів устаткування. Так. для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними верстатами, установлений норматив площі робочого місця до 10 м2, для середніх по розмірах верстатів він підвищується до 20 м2, для великих — до 40 м2, а для особливо великих — навіть до 50 і 100 м2. 3 При загальному плануванні робочих місць у цеху необхідно дотримувати потрібну для конкретного виробництва ширину і розміщення транспортних проїздів і проходів, що повинні бути, як правило, наскрізними і без тупиків. Зразкові нормативи ширини для головних проїздів — 3 м2, а для допоміжних — ширина візка плюс 0,8 м. 4 При багатоверстатному (многоагрегатному) обслуговуванні розташування верстатів, агрегатів і апаратів повинне погоджуватися з проектованими маршрутами руху робітника (лінійними, колоподібними чи утворюючими квадрат). При цьому необхідно уникати перетинань маршрутів обходів робітників-багатоверстатників із транспортними потоками. Задачею загального планування робочого місця є раціональне розміщення устаткування, оснащення, пристосувань і предметів праці, а також визначення основного робочого місця працівника. Принципи загального планування робочих місць полягають у наступному: • забезпечення волі всіх трудових дій працівника і зручність робочої пози в залежності від змісту праці, • досяжність предметів праці, органів керування й інструмента; • забезпечення безпеки праці і можливостей вільного відходу з робочого місця в аварійних, екстремальних ситуаціях; • раціональність розміщення всіх засобів виробництва за загальним правилом: те, чим робітник користається частіше, повинне бути ближче, чим усі те. що в трудовому процесі використовується рідше; • правильне розміщення робочої поверхні стосовно джерела світла, що, як правило, повинний знаходитися ліворуч. З зовнішньої, чи загальної, плануванням робочих місць тісно зв'язане їхнє внутрішнє планування. Її задачею є створення умов, що забезпечують зниження витрат життєвої енергії на виконання трудових дій і зменшення виробничої стомлюваності. У цих цілях насамперед проектується робоча зона — частина робочого чи місця його ділянка в тривимірному просторі, у якому відбуваються переважно основні трудові дії. Кожна робоча повинна забезпечувати по своїх габаритах у горизонтальної, вертикальний площинах і по глибині вільну досяжність робочими органами людини предметів праці, органів керування машинами і механізмами й інструмента. Зразкові параметри зони досяжності для працівника середнього росту складають близько 600 мм по глибині, 1200 мм по висоті при сидячій позі (до 2000 мм при позі «коштуючи») і близько 1600 мм по фронті для обох рук. Дотримання оптимальної робочої зони сприяє усуненню зайвих рухів, напруг м'язів і нервової системи, економії робочого часу і зниженню стомлюваності. При плануванні розміщення засобів і предметів праці в робочій зоні повинний дотримуватися ряд важливих вимог. 1 Органи керування верстатами, механізмами й апаратурою повинні розташовуватися в поле зору працівника й у зоні оптимальної досяжності рук — як правої, так і лівої Дотримання цієї вимоги сприяє економії рухів — поворотів, нахилів голови і корпуса, а також зменшенню напруги зору. 2 Розташування засобів і предметів праці, інструмента і пристосувань у робочій зоні повинне здійснюватися за принципом усе, що береться правою рукою, розташовується праворуч від працівника, а усе, що береться лівої, — ліворуч, при цьому предмети, якими працівник користається частіше, повинні розташовуватися ближче, т е в зоні найкращої досяжності, а рідше уживані предмети можуть розташовуватися в границь робочої зони і навіть за її межами. 3 Кожен предмет у робочій зоні повинний мати постійне місце розташування За рахунок цього в працівника виробляється автоматизм у виконанні трудових дій, іменований у фізіології праці «робочим динамічним стереотипом» Вироблення робочих динамічних стереотипів сприяє скороченню витрат робочого часу на здійснення трудових дій, зниженню стомлюваності і підвищенню продуктивності праці. 4 Переміщення предметів і засобів праці на робочому місці й у робочій зоні повинне бути організоване з урахуванням наступних рекомендацій спуск і пересування по горизонталі й в одному напрямку переважніше пересування на підйом з поворотами, рух «до себе» краще, ніж рух «від себе», небажано сполучити мускульні зусилля з нахилами і поворотами тулуба, з незручною позою. Робоча поза працівника на його робочому місці також відіграє важливу роль в організації праці Під робочою позою розуміється положення тіла працівника під час виконання трудових дій Від робочої пози в значній мірі залежить витрата енергії людини Дані фізіологічних досліджень показують, що витрата енергії при роботі «коштуючи» приблизно в півтора разу більше, ніж при виконанні такої ж роботи в положенні «сидячи», а в незручній похилій позі «коштуючи» збільшується ще в кілька разів Тому фізіологією праці вироблені наступні рекомендації з вибору робочої пози для різного роду робіт: • при фізичних навантаженнях до 5 кг переважніше поза «сидячи», • при фізичних навантаженнях понад 5 і до 10 кг рекомендується проектувати перемінну робочу позу «сидячи — коштуючи», • при фізичних навантаженнях 10 кг і більш і при необхідності по змісту роботи постійних переміщень повинна передбачатися робоча поза «коштуючи». Особливо незручні робочі пози «на корточках» і «лежачи», «лежачи на боці в стиснутому просторі» Як правило, такі робочі пози неприпустимі і можуть мати місце в практиці як рідкісний виняток і на нетривалий час (наприклад, при ліквідації чи аварій наданні допомоги при нещасливих випадках). Типові проекти робочих місць розробляються, як правило, галузевими науково-дослідними установами з залученням висококваліфікованих фахівців. У них передбачаються саме зроблене оснащення і кращі схеми планування Завдяки централізованій розробці не тільки підвищується якість проектів, але і скорочуються терміни проектування і впровадження проектів, що дозволяє швидше і повніше використовувати внутрівиробничі організаційні резерви росту продуктивності праці. Типовий проект робочого місця — це система проектних рішень по всіх основних напрямках наукової організації праці В нього входять наступні розділи. 1. Оснащення робочого місця основним і допоміжним устаткуванням, інструментом, оснащенням і робочими меблями. 2. Типове планування робочого місця, як зовнішня, так і внутрішня, із указівкою розміщення знарядь і предметів праці. 3. Взаємозв'язку з іншими робітниками місцями по ходу виробничого процесу. 4. Типові прийоми і методи праці з урахуванням передового досвіду. 5. Вимоги до виконавців (професії, спеціальності, кваліфікація працівників, зайнятих на даному робочому місці). 6. Умови праці і техніки безпеки. 7. Системи обслуговування робочих місць по основних функціях. Питання про обслуговування робочих місць вимагає особливого викладу. Під плануванням робочих місць в організації праці і виробництва розуміється доцільне, технічно й економічно обґрунтоване розміщення робочих місць на виробничих площах і усіх функціонально взаємозалежних засобів виробництва — устаткування, предметів праці, інструмента, оснащення, а також виконавець-працівників-виконавців. Значення раціональної, науково обґрунтованої планування робочих місць дуже велико. Якщо робочі місця значно вилучені друг від - чи Фуга розташовані безладно, не по ходу технологічного процесу, то це викликає значне збільшення трудовитрат на ходіння працівників, переміщення предметів праці і готової продукції й у цілому збільшує виробничу трудомісткість і знижує продуктивність праці за інших рівних умов технічної оснащеності і технології виробництва. Подібний результат виходить і у випадках порушень внутрішнього планування робочих місць. Видалення від працівника органів керування механізмами, предметів праці, інструмента викликає зайві рухи, створює незручності в роботі, збільшує оперативний час, підвищує стомлюваність працівників. Порушення вимог планування в зворотну сторону — занадто ущільнене розташування робочих місць і занижений оперативний простір на робочих місцях — створює незручності в роботі за рахунок скрутності робочих рухів, непотрібних накопичень предметів праці й інструмента й утруднень в обслуговуванні робочих місць. Це може привести також до порушень вимог техніки безпеки і до потенційної небезпеки травматизму. Тому при проектуванні і практичному здійсненні планування робочих місць повинна зважуватися двоєдина задача: забезпечення умов для високопродуктивної праці з дотриманням усіх ергономічних вимог, створенням зручностей і комфорту в роботі й ощадливе використання виробничих площ. Розрізняють планування зовнішню і внутрішню. Зовнішнє планування робочого місця полягає у встановленні його місця розташування стосовно суміжних робочих місць, у підрозділі до робочого місця керівника (бригадира, майстра, начальника відділу і т.д.), до проходів, переходам, проїздам, під'їздам. Проектування зовнішнього планування доцільно проводити відразу для всіх робочих місць, що входять у підрозділ. У якості вихідних даних для такого планування служить виробнича площа, відведена для розташування персоналу підрозділу. Визначаючи місце розташування конкретного робочого місця в рамках підрозділу, варто керуватися будівельними нормами і правилами, санітарними нормами проектування, стандартами безпеки праці. При цьому повинні зважуватися наступні задачі: • ощадливе використання виробничих площ; • раціональний взаємозв'язок між суміжними робітниками місцями, а також з робочим місцем безпосереднього керівника; • скорочення відстаней переходів робітників і транспортування матеріалів; • ізоляція робочих місць зі шкідливими умовами праці від інших робочих місць; • забезпечення безпеки праці. При визначенні площі робочого місця повинні враховуватися габарити устаткування, норми промислової санітарії і техніки безпеки, ширина проходів і проїздів. Площа універсального робочого місця проектується трохи більшої, ніж для місця спеціалізованого, тому що вона повинна дозволяти встановлювати додаткове устаткування і пристосування. Взаємодіючі робочі місця варто розташовувати в безпосередній близькості друг до друга, а маршрут руху предмета праці між робітниками місцями в підрозділі повинний бути найкоротшим Між робітниками місцями однієї ділянки, по можливості, повинна бути передбачений зоровий зв'язок. Підходи до робочих місць повинні бути не тільки найкоротшими, але і, по можливості, не повинні перетинатися з транспортними шляхами. Під'їзні колії варто проектувати так, щоб була забезпечена можливість доставки до робочого місця і монтажу на ньому, а також демонтажу і вивозу громіздкого і важкого устаткування (якщо, зрозуміло, таке устаткування мається на робочому місці). Входи і виходи в приміщенні повинні бути вільні, добре обозримы і безпечні. Внутрішнє планування робочого місця означає розміщення на його площі всіх предметів оснащення, їхнє раціональне компонування по відношенню друг до друга і до працівника. При внутрішнім плануванні зважуються наступні задачі: • забезпечення найменших витрат робочого часу на виконання робіт, що закріплені за робочим місцем; • мінімізація фізіологічних зусиль і психічній-нервово-психічної напруженості працівника; • зручність виконання роботи й обслуговування устаткування; • гарний огляд в активній робочій зоні всіх частин устаткування, приладів, механізмів; • оптимізація маршрутів пересування працівника по робочому місцеві; • раціоналізація робочої пози (положення) працівника; • створення сприятливих умов праці; • безпека праці. Проведення робіт при внутрішнім плануванні доцільно здійснювати в наступній послідовності: 1. Визначити місце розташування основного, а потім допоміжного устаткування і тари. 2. Установити місце розташування виконавця в процесі праці стосовно устаткування і його робочу позу. 3. Скомпонувати на основному устаткуванні засобу інформації (вимірювальний-контрольно-вимірювальні прилади) і органи керування (кнопки, педалі, важелі, клапана, вимикачі і т.п.). 4. Установити засобу безпеки. 5. Установити організаційне оснащення. 6. Розмістити предмети технологічного оснащення, робочу документацію, довідкову і спеціальну літературу. 7. Установити засобу місцевого висвітлення, зв'язку, сигналізації. 8. Розмістити господарські засоби. 9. Розмістити предмети естетизації виробничого інтер'єра. При плануванні повинна враховуватися можливість її порівняно швидкої і легкої зміни, забезпечуватися зручність демонтажу устаткування. Це дуже важливо в умовах швидкого морального старіння техніки і технології, коли вимоги ринку диктують необхідність переорієнтації чи виробництва різкого збільшення його продуктивності. Розміщення основного устаткування на робочому місці, насамперед, визначається особливостями праці на ньому: видом і типом виробництва, функціями і чисельністю працівників, рівнем спеціалізації і механізації праці, кількістю устаткування й інших ознак, що характеризують робоче місце. Основне устаткування повинне бути розміщене таким чином, щоб забезпечувався найкоротший шлях переміщення предмета праці як у горизонтальних, так і у вертикальних площинах. При цьому потрібно враховувати прийняті будівельні модулі, установлені норми відстаней між устаткуванням і елементами будинків у залежності від розмірів і виду устаткування, санітарні і гігієнічні норми, стандарти безпеки, антропометричні дані про виконавців. При багатоверстатній роботі варто встановлювати мінімально припустима відстань між верстатами, що обслуговуються. Компонування устаткування повинне забезпечувати гарний огляд його життєво важливих частин, вільний доступ до місць розташування тих з них, що вимагають періодичних оглядів, налагодження і ремонтів. Необхідно правильно орієнтувати положення основного устаткування стосовно вікон і штучних джерел загального висвітлення. Допоміжне, наприклад, підйомно-транспортне устаткування необхідно розміщати в місцях, найбільш зручних для прийому і передачі предметів праці. Місце розташування працівника визначається характером його праціі насамперед тим, наскільки часто йому по роду своєї роботи необходжене буде переміщатися по робочому місцеві. Тут можуть бутироботи, що вимагають постійного переміщення працівника, роботибез переміщення працівника і роботи, комбіновані - з переміщенням і без нього. Варто розрізняти також робоче положення виконавця («коштуючи», «сидячи», «лежачи»), що визначається орієнтацією і місцем розташування його тіла в просторі і стосовно опори. У кожнім з робочих положень можливо велика кількість робочих поз, що представляють взаєморозміщення частин тіла - корпуса, рук, ніг і голови людини, незалежне від орієнтації і місця розташування тіла в просторі і від відношення до опори. Коли мова йде про планування конкретного робочого місця, під робочою позою розуміють краще взаєморозміщення частин тіла працівника при виконанні їм своєї роботи. Неправильно встановлювати робочу позу в положенні тільки чи коштуючи тільки сидячи, тому що будь-яка статична поза несприятливо позначається на працездатності людини. Тривалі статичні м'язові навантаження приводять до швидкого стомлення працівника. Дуже несприятливі, наприклад, постійні робочі пози коштуючи з великим (більш 15°; нахилом тулуба, напівлежачи з піднятими нагору руками і головою (таке можна спостерігати при роботі з закріплення обшивання салону легкового автомобіля на складальному конвеєрі автозаводу). У будь-якому випадку, якщо в силу характеру праці від працівника потрібно постійне робоче положення, що викликає значні статичні навантаження, для нього варто проектувати можливість зміни положення. Для людини, що працює коштуючи, повинна бути передбачена можливість частина роботи виконувати сидячи, і навпаки. Для тих, хто змушений постійно працювати коштуючи, повинне бути улаштоване зручне місце для сидіння під час коротких перерв на відпочинок?" При встановленні робочої пози необхідно враховувати висоту робочої поверхні, відстань об'єкта, що спостерігається, від очей, кут зору і зоровий фокус, висоту сидіння. Проектування робочої пози повинне здійснюватися з обліком так званих зон досяжності, що представляють собою відстань у тривимірному просторі, у межах якого працівник може виконувати роботу без переміщення. Ця відстань обмежується дугами, що описує людину максимально витягнутими руками при русі їх у плечовому суглобі. Оптимальна зона досяжності обмежується дугами руху передпліччя від ліктьового суглоба, що знаходиться на опорі. Зони досяжності визначаються антропометричними даними передбачуваних працівників. Конкретні показники, що характеризують зони досяжності, інші ергонометричні норми і вимоги відбиті в «Системи "людина-машина"», «Системи стандартів безпеки праці», «Санітарні норми і правила», приводяться в посібниках по ергономіці. Компонування засобів інформації й органів керування устаткуванням. На окремих видах устаткування засобу інформації про протікання технологічного процесу й органи керування устаткуванням винесені окремо від устаткування і компонуються в самостійні блоки. Це характерно для апаратурних виробництв, де широко застосовується дистанційні контроль і керування устаткуванням, для транспортних професій (кабіни шоферів, машиністів тепловозів, льотчиків і т.п.). При проектуванні розміщення засобів відображення інформації (контрольно-вимірювальних приладів, екранів телевізорів, мнемосхем і ін.) враховуються оптимальні кути огляду і зон спостереження в поле зору працівника. Так, для сприйняття об'єктів складної об'ємної конфігурації кут огляду в горизонтальній площині рекомендується 30-40°. Для плоского зображення з простою знаковою індикацією - 50-60°. У вертикальній площині оптимальний кут огляду складає по 15° нагору і вниз стосовно горизонталі. Велике значення має вибір розмірів і компонування знаків і їхніх елементів на контрольно-вимірювальних приладах, вибір кольору знаків і тла, на якому вони зображені. Розміщення і компонування органів і засобів дистанційного керування виробничими процесами встановлюється з урахуванням робочої пози, зон досяжності й інших характеристик. Вирішуючи питання розміщення на робочому місці засобів інформації й органів керування, проектувальники керуються визначеними засадами. От деякі з них: • принцип частоти: в оптимальній зоні видимості і досяжності повинні знаходитися ті засоби інформації і керування, до яких найбільше часто звертається працівник протягом робочої зміни; • принцип важливості: у зазначених зонах варто розміщати ті засоби інформації і керування, що найбільш важливі для точного керування виробничим процесом; • принцип технологічності: засобу керування й інформації потрібно розташовувати в такій послідовності, щоб звертатися до них послідовно, випливаючи хід технологічного процесу; • принцип спряженості: у безпосередній близькості друг від друга варто розташовувати ті засіб інформації й органи керування, що взаємозалежні. Кожний із зазначених принципів гарний і зрозумілий. Але проблема полягає в тім, що всі ці принципи неможливо задовольнити одночасно. Виходить так, що якщо дотриматися один принцип, те мимоволі порушуються інші. Тому компонування засобів інформації й органів керування - задача творча. У першу чергу необхідно установити пріоритети принципів, виходячи з конкретних умов виробництва. А потім уже займатися компонуванням засобів з урахуванням обґрунтованих пріоритетів. Установка на робочому місці засобів безпеки залежить від того, яку небезпеку представляють ті чи інші засоби праці. В одному випадку досить установити попереджуючий про небезпеку знак. В іншому випадку необхідно чи відгородити ізолювати джерело небезпеки В третьому випадку необхідно чи ізолювати обгороджувати безпосередньо працівника Розміщення організаційного оснащення повинне відповідати послідовності виконуваних робіт і бути підлегло зручності користування нею. Необхідно передбачати роздільне збереження документації, що ріжуть, міряльних і допоміжних інструментів, запасних частин і пристосувань Інструментальні шафи доцільно мати сборно-разборними, пристосованими для збереження інструментів в один ряд у спеціально продуманих ложементах. Стелажі також краще мати сборно-разборними з нормалізованих елементів. Розміри полиць і шухляд у шафах і столах повинні відповідати розмірам папок, справ зі збереженими документами. Доцільно передбачати вертикальне збереження документів для зручності їхнього укладання, пошуку, і виїмки. Столи і стелажі, на яких зберігаються предмети праці, повинні розташовуватися так, щоб відповідати по чи висоті бути трохи вище рівня обробки деталей, а висота чи столів стелажів для готової продукції - відповідати рівню її чи обробки бути трохи нижче його Робочі крісла і стільці доцільно мати з регульованими по висоті сидіннями і куту нахилу спинками для пристосування до висоти робочої поверхні і росту працівника Технологічне оснащення повинне бути розділене на предмети постійного і тимчасового користування, мати строго визначені місця збереження і розташовуватися у визначеному порядку Предмети постійного користування варто розміщати в безпосередній близькості від працівника, на рівні його рук. При цьому те, що береться правою рукою, повинне бути праворуч від працівника, а те, що береться лівою рукою – ліворуч. Виробленню автоматизму в роботі сприяє фарбування інструментів і ложементів для їхнього збереження в той самий колір. Зрозуміло, різні ложементи з інструментами, що зберігались на них, потрібно офарблювати в різні кольори. У випадку виробничої необхідності на робочому місці встановлюються засоби зв'язку, сигналізації, місцевого висвітлення. Їхнє місце розташування визначається з такою умовою, щоб вони найбільшою мірою виконували своє функціональне призначення Світло не повинне зліпити ока і не викликати спрямованих на працівника відблисків. Кріплення світильника повинне передбачати можливість його переміщення відповідно до індивідуальних особливостей працівника (наприклад, для лівш). Засобу зв'язку варто розташовувати в межах зони досяжності. Засобу світлової сигналізації повинні бути добре видні тим працівникам, для кого вони призначені. Крім обґрунтованого вибору робочої пози велике значення в плануванні кожного робочого місця має правильний вибір висоти робочої поверхні, що нерідко визначає і робочу позу В зв'язку з цим виникає необхідність вертикального планування робочих місць У задачі вертикального планування входять. • визначення висоти робочої поверхні від рівня підлоги й узгодження цієї висоти з ростом робітника, • проектування пристосувань для такого узгодження (підставок під ноги для робітників низького росту, регульованої висоти робочих сидінь, регулювання рівня самої робочої поверхні), • визначення далекості об'єкта праці від очей робітника і кута зору і при необхідності — регулювання цих параметрів. Крім планування робочої зони і висоти робочої поверхні в задачі планування робочих місць входить виконання й інші антропометричні вимоги до них відносяться наступні: 1) відповідність ручного інструмента особливостям анатомічної форми руки людини, за рахунок чого запобігаються потертості, мозолі, нариви, пухлини й інші мікротравми, 2) установка не тільки зручних за формою, але і добре помітних органів керування машинами, механізмами й апаратурою — Важелів, рукояток, педалей, кнопок і т п , 3) відповідність організаційно-технічного оснащення (від верстатів, стелажів і полиць до підйомно-транспортних засобів і засобу-сигналізації і зв'язку) специфіці окремих професій, а іноді й індивідуальним особливостям працюючих, 4) установка огороджень усіх частин механізмів, що рухаються, і блокувань небезпечних для працівників вузлів робочих машин, механізмів і їхніх вузлів, а також надійний захист від електричного струму і виробничих шкідливостей. Усе викладене вище показує, що проектування оснащення і планування робочих місць — робота дуже трудомістких, потребуючих багатобічних знань (від техніки і технології до психофізіології й охорони праці), і виконання такої роботи на підприємствах не завжди посильно виробничим працівникам. Тим часом, чим швидше розвивається, уніфікується й автоматизується виробництво, тим більше згладжуються розходження в змісті праці робітників. Це відбувається, по-перше, за рахунок уніфікації і стандартизації технологічного устаткування. Наприклад, масовий випуск універсальних токарських верстатів, скажемо, типу 1-А-62 і оснащення ними багатьох ремонтно-механічних майстерних різних галузей промисловості створили однакові умови для організації робочих місць токарів-універсалів на сотнях підприємств; в умовах автоматизації виробництва робочі місця операторів на пультах керування відрізняються друг від друга незначно, будь те молочний чи завод меблевий комбінат. Серйозні вимоги до організації робочих місць на науковій основі вимагають чималих витрат від підприємств на проведення відповідних психофізіологічних, ергономічних досліджень, чого багато підприємств не можуть собі дозволити. У свій час у країні було задоволено широко поширене практика вивчення, пропаганди і поширення передового досвіду підприємств по різних питаннях їхньої виробничої діяльності, у тому числі і по організації праці. У 70-х роках у нашій країні одержало розвиток типове проектування організації робочих місць для масових професій робітників та службовців. Галузевими центрами наукової організації праці були розроблені сотні таких проектів, що потім примусово, в обов'язковому порядку централізовано планувалися до впровадження на підприємствах. Сама по собі гарна ідея тиражування передового досвіду організації робочих місць належного ефекту не давала, тому що породжувала формалізм через примусовий характер таких заходів. В умовах ринкової економіки роботи з поширення передового досвіду щось не помітно. Тут діє інша система відносин, обумовлена конкуренцією. Переважають стимули і мотиви, спрямовані на утримання комерційної таємниці своїх успіхів. «Ноу хау» в області організації праці, і організації робочих місць зокрема, є надбанням фірм-розроблювачів, що ці «ноу хау» можуть передати на комерційній основі. Проте, ідея типового проектування організації робочих місць для масових професій працівників не утратила свого значення. Тільки тепер повинні бути інші економічні умови для такої роботи. Типові проекти організації робочих місць на свій ризик можуть розробляти фірми, що спеціалізуються на виконанні організаційно-проектних робіт, проектні інститути і продавати їхнім зацікавленим підприємствам і установам. Умовами для такої діяльності повинні бути істотна економічна ефективність використання типових проектів; комплексне забезпечення замовника не тільки проектом, але й уніфікованими типовими засобами оснащення робочих місць, головним чином організаційним оснащенням; відповідна реклама цієї продукції; правовий захист розроблювачів і споживачів від несанкціонованого, «піратського», тиражування і поширення типових проектів. Що собою представляє типовий проект організації робочого місця? Це - організаційний документ, у якому зосереджені типові, тобто характерні для багатьох робочих місць визначеної спеціальності рішення і рекомендації з оснащення і планування робочого місця. Підставою для вибору об'єкта організаційного проектування робочих місць складуть: для робітники-переліки професій Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника стосовно до різних типів виробництв, характеру виконуваних робіт, моделям устаткування і видам продукції; Аля службовців - номенклатура посад службовців і кваліфікаційний довідник посад службовців. Доцільно розробляти типові проекти для масових посад і професій робітників та службовців, тобто для робочих місць, що маються на різних підприємствах, причому у великих кількостях, а також для тих робочих місць, кількість яких не настільки велико, але які мають велику важливість для якості виконуваної роботи. Розробкою типових проектів зважуються задачі не тільки типізації організаційних рішень, але й оптимізації прийнятих типових рішень. Типізація не може бути самоціллю. Вона спрямована на досягнення економічного ефекту від використання типових рішень, інакше типізація не має економічного змісту. Стандартний зміст типового проекту організації робочого місця складається з наступних частин: уведення, призначення і характеристика робочого місця, оснащення, планування, вимоги техніки безпеки й охорони праці, основні вимоги до працівника, документація на робочому місці, розрахунки економічної ефективності від використання типового проекту. В уведенні вказуються значення проекту, питома вага чисельності працівників, для яких призначений проект, у загальній чисельності персоналу галузі, загальний стан існуючої організації робочих місць по конкретній професії, мета проекту, організація-розроблювач. У розділі про характеристику робочого місця вказується найменування робочого місця і найменування професії по тарифно-кваліфікаційних довідниках, вид і тип виробництва, де можливе застосування проекту, роль даного робочого місця у виробничому процесі. У розділі про оснащення дається специфікація засобів оснащення, що представляє докладний їхній перелік із указівкою точних найменувань усіх предметів оснащення, їхніх моделей, технічних характеристик, чи виготовлювачів номери робочих креслень, ціни. У розділі про планування даються: а) схема зовнішнього планування робочого місця з увязочними і габаритними розмірами основного і допоміжного устаткування, організаційного оснащення з необхідними обґрунтуваннями; положення робочого місця в підрозділі стосовно інших робочих місць, проходам, проїздам: б) схеми внутрішнього планування всієї території робочого місця і по окремих його блоках аж до порядку розміщення технологічного оснащення в ложементах. Можлива пропозиція декількох варіантів планування. В інших розділах типового проекту приводяться вимоги і характеристики, що розкривають умови використання проекту Завершується проект докладним розрахунком економічної ефективності від його використання з вказівкою й обґрунтуванням вихідних даних для розрахунку і застосовуваної методики.

3.2. Організація й обслуговування робочих місць

Робоче місце є первинною ланкою виробничо-технологічної структури підприємства (організації), тим елементарним осередком, у якій здійснюється процес виробництва, його обслуговування і керування. Саме тут відбувається з'єднання трьох основних елементів цього процесу і досягається його головна мета — виробництво предметів праці, надання послуг або техніко-економічне забезпечення і керування цими процесами. Від того, як організовані робочі місця, багато в чому залежить ефективність використання самої праці, знарядь і засобів виробництва і, відповідно, продуктивність праці, собівартість продукції, що випускається, її якість і багато інших економічних показників функціонування підприємства. Робоче місце являє собою закріплену за окремим чи робітником групою робітників частина виробничої площі, оснащену необхідними технологічним, допоміжної, підйомно-транспортним устаткуванням, технологічною й організаційним оснащенням, призначеними для виконання визначеної частини виробничого процесу. Кожне робоче місце має свої специфічні особливості, зв'язані з особливостями організації виробничого процесу, різноманіттям форм конкретної праці. Вид робочого місця визначається такими факторами, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, місце виконання роботи, зміст праці, ступінь механізації й автоматизації, число одиниць устаткування на робочому місці. Тип виробництва, у свою чергу, зв'язаний зі спеціалізацією робочих місць і означає закріплення за кожним з них однорідних робіт (операцій). Робоче місце, закріплене за одним робітником, називається індивідуальним; закріплене за групою (бригадою) робітників без закріплення за кожним з них індивідуальної робочої зони — груповим (бригадним). За місцем виконання роботи розрізняють стаціонарні і пересувні робочі місця. Більшість робочих місць у промисловості — стаціонарні, тобто такі, у яких робоча зона незмінна. Пересувні робочі місця, як правило, організують для допоміжних робітників (наприклад, наладчиків, ремонтників), що у процесі роботи переміщаються на виробничій площі. По ступені автоматизації і механізації можна виділити робочі місця ручної праці, механізовані, напівавтоматизовані, автоматизовані й апаратурні. У залежності від кількості устаткування, що обслуговується, розрізняють одностаночні (одноагрегатні) і багатоверстатні (багатоагрегатные) робітники місця. У ряді випадків у залежності від специфіки виробництва можуть застосовуватися інші класифікаційні ознаки, на основі яких складається характеристика конкретного робочого місця. Організація робочого місця являє собою матеріальну основу, що забезпечує ефективне використання устаткування і робочої сили. Головною її метою є забезпечення високоякісного й ефективного виконання роботи у встановлений термін на основі повного використання устаткування, робітника часу, застосування раціональних прийомів і методів праці, створення комфортних умов праці, що забезпечують тривале збереження працездатності працівників. Для досягнення цієї мети до робочого місця пред'являються технічні, організаційні, економічні і ергономічні вимоги. З технічної сторони робоче місце повинне бути оснащене прогресивним устаткуванням, необхідним технологічним і організаційним оснащенням, інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, передбаченими технологією, підйомно-транспортними засобами. З організаційної сторони наявне на робочому місці устаткування повинне бути раціонально розташоване в межах робочої зони; знайдений варіант оптимального обслуговування робочого місця сировиною, матеріалами, заготівлями, деталями, інструментом, ремонтом устаткування й оснащення, збиранням відходів; забезпечені безпечні і нешкідливі для здоров'я робочі умови праці. З економічної сторони організація робочого місця повинна забезпечити оптимальну зайнятість працівника (ів), максимально високий рівень продуктивності праці і якість роботи. Ергономічні вимоги мають місце при проектуванні устаткування, технологічного й організаційного оснащення, плануванню робочого місця. Процесу праці працівника, незалежно від того, які функції він виконує, властиві йому закономірності, що визначають: • розміщення працівника в робочій зоні; • положення робочої пози; • послідовність, кількість і просторову довжину складових трудовий процес трудових рухів; • послідовність входження людини в роботу; • поява, нарощування і зниження стомлюваності. Ергономіка досліджує вплив, що робиться на функціональний стан і працездатність людини різними факторами виробничого середовища. Останні враховуються при проектуванні устаткування, організаційного і технологічного оснащення, при обґрунтуванні планування робочих місць. Правильне планування повинне передбачати таке розміщення працівника в зоні робочого місця і таке розташування в ній предметів, використовуваних у процесі роботи, які б забезпечили найбільш зручну робочу позу; найбільш короткі і зручні зони руху; найменш стомлюючі положення корпуса, рук, ніг і голови при тривалому повторенні визначених рухів. Таким чином, задачі організації праці в області організації робочих місць спрямовані на досягнення раціонального сполучення речовинних елементів виробничого процесу і людини, забезпечення на цій основі високої продуктивності і сприятливих умов праці. Основою для організації робочого місця є його спеціалізація, що припускає закріплення за ним визначеного кола чи робіт операцій по ознаці їхньої технологічної однорідності, складності, точності обробки, конфігурації й ін.. Чим вище спеціалізація виробництва, тим у більшому ступені з'являється можливість пристосувати кожне робоче місце по плануванню й оснащенню до конкретної роботи, створити для робітника найбільш сприятливі умови праці, що враховують загальні виробничі вимоги для даного виду робіт і фізіологічні особливості кожного конкретного виконавця. Високий рівень спеціалізації робочих місць досягається в масовому виробництві, де повторюваність виконуваних робіт і великий обсяг продукції, що випускається, дають можливість закріпити за робочим місцем 1—2 деталеоперації протягом тривалого періоду. Таке робоче місце економічно вигідне оснащувати спеціальним високопродуктивним устаткуванням, пристосуваннями й інструментом, упроваджувати прогресивні системи обслуговування робочих місць. Найбільш несприятливі умови для спеціалізації спостерігаються в одиничному виробництві, де відбувається постійна зміна виконуваних робіт, що випускається продукції. Постійна зміна характеру виконуваних робіт змушує застосовувати універсальне устаткування, різноманітні технологічні пристосування, інструменти. Правильне визначення профілю робочого місця і його спеціалізації, кола виконуваних технологічних операцій дозволяє перейти до вибору його оснащення, що є однією з умов високопродуктивної праці і безпечної роботи. Оснащення робочого місця являє собою сукупність розташованих у межах робочого місця основного технологічного і допоміжного устаткування, технологічного й організаційного оснащення, інструмента, технічної документації, засобів зв'язку і сигналізації, засобів охорони праці. Набір цих засобів залежить від технологічного призначення робочого місця, рівня його спеціалізації, системи обслуговування робочих місць. Комплекс постійного оснащення складається з наступних елементів: • основного технологічного устаткування, на якому відбувається виконання визначеної частини виробничого процесу, із усіма завантажувальними, контрольними і запобіжними пристроями; • допоміжного устаткування (підйомно-транспортні пристрої, контрольні прилади, іспитові стенди); • предметів технологічного оснащення (пристосування, моделі, штампи, інструмент); • предметів організаційного оснащення (устаткування для збереження пристосувань, інструмента, запасних частин, допоміжних матеріалів, робочі меблі, виробнича тара, засоби зв'язку і сигналізації, захисні пристосування, пристрої, що створюють сприятливу обставину і безпеку в роботі, предмети для підтримки на робочому місці порядку і чистоти). Головна вимога до перерахованого устаткування й оснащення — якість і забезпечення високої продуктивності. Засобу оснащення робочих місць поділяються на предмети постійного і тимчасового користування. До предметів постійного користування відноситься усе, що повинно знаходитися на робочому місці, незалежно від характеру виконуваної роботи: • устаткування; • постійно використовувані пристосування й інструменти; • підйомно-транспортні пристрої; • допоміжні матеріали й інструменти по відходу за устаткуванням; • інвентар постійного користування й ін. До предметів тимчасового користування відноситься всі те, потреба в чому зв'язана з конкретно виконуваною операцією: • пристосування для даної операції; • робочі і міряльні інструменти; • тара для обробки, збереження і передачі даної конкретної продукції й ін. Така класифікація сприяє забезпеченню необхідного порядку на робочих місцях. До кожного різновиду елементів оснащення робочих місць пред'являються визначені вимоги. Головними вимогами при виборі основного технологічного устаткування є: максимальне звільнення працюючого від важкої фізичної праці, зручність робочої пози, зручність і легкість керування устаткуванням, безпека роботи, забезпечення комфортних умов праці. Виконання цих вимог залежить від того, як при розробці устаткування враховані вимоги ергономіки, виробничої естетики і безпеки праці. Аналогічні вимоги пред'являються і до допоміжного устаткування — підйомно-транспортним пристроям, різним конвеєрам, контрольним приладам; іспитовим стендам і пристроям і ін. При виборі технологічного оснащення керуються тим, що її конструктивні особливості повинні відповідати характеру виконуваних робіт і операцій, забезпечувати максимальне використання технологічних можливостей устаткування. Вона повинна бути зручна у використанні, безпечна в роботі, повинна забезпечувати мінімальні витрати часу при монтажі на робочому місці. Склад і конструктивні особливості організаційного оснащення повинні сприяти економії трудових рухів, зручності робочої пози, безпеки праці, раціональному використанню виробничої площі. На відміну від технологічного оснащення, що жорстко визначається змістом технологічного процесу, організаційне оснащення залежить від великої кількості факторів: специфіки предметів і засобів праці, типу виробництва, системи обслуговування робочих місць, санітарних і ергономічних факторів і ін. При недоліку організаційного чи оснащення нераціональної її конструкції в робітників виникають непродуктивні рухи, через що неминучі втрати робочого часу. У той же час її надлишки ведуть до невиправданих додаткових фінансових витрат, захаращують робоче місце, утрудняють переміщення робітника, транспортування предметів праці, що в кінцевому рахунку приводить до зниження рівня продуктивності праці. Одним з найважливіших елементів організаційного оснащення, що дозволяє забезпечити взаємодія основних і допоміжних робітників, є пристрої і засоби зв'язку на робочих місцях. Конкретний їхній вид залежить від складу виконуваних робіт, системи обслуговування робочих місць основних робітників, специфіки виробництва в цілому і конкретному робочому місці. Засобу сигналізації і зв'язки покликані забезпечити мінімальний час на передачу сигналу, надійність і простоту роботи, указувати причину й об'єкт виклику. Робоче місце забезпечується необхідною довідковою, технічною й обліковою документацією, до якої відносяться: креслення, паспортні дані устаткування, схеми, інструкції з ремонту, відходу й експлуатації устаткування, убрання і графіки обслуговування, карти організації праці й ін. Її наявність є важливою умовою для організації раціонального трудового процесу на робочому місці. Документація повинна бути короткої і вичерпною по змісту, читаємою легко і зрозумілої для виконавця. При необхідності вона може служити посібником для навчання робітників. У системі заходів щодо організації робочого місця істотне значення має його раціональне планування. Правильне планування робочого місця дозволяє усунути зайві трудові рухи і непродуктивні витрати енергії робітника, ефективно використовувати виробничу площу при забезпеченні безпечних умов праці. Під плануванням робочого місця розуміється взаємне (у тривимірному вимірі) просторове розташування на відведеній виробничій площі основного і допоміжного устаткування, технологічного й організаційного оснащення і самого робітника (чи групи робітників). Раціональне планування робочого місця забезпечує зручну робочу позу, можливість застосування передових прийомів і методів праці, мінімальні траєкторії рухів робітника і рухів предметів праці, дотримання строгої послідовності, при якій один елемент роботи плавно безпосередньо переходить в іншій. При цьому розташування засобів і предметів праці повинне задовольняти основним вимогам, порушення яких веде до непродуктивних витрат робочого часу й енергії працівника, передчасному стомленню і зниженню продуктивності праці, нераціональному використанню виробничих площ: • не створювати тісноти на робочому місці; • не викликати зайвих рухів, нахилів, ходіння і переміщення предметів праці, оснащення і готової продукції; • до робочого місця повинний бути забезпечений вільний доступ для профілактичних ремонтів і оглядів, а також аварійного обслуговування; • раціонально використовувати відведену під робоче місце виробничу площу; • планування робочого місця повинні враховувати технологічні маршрути, маршрути роботи, можливість застосування найбільш доцільних у даних умовах транспортних засобів. При проектуванні планування робочих місць розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування. Під зовнішнім плануванням розуміється положення даного робочого місця щодо інших робочих місць ділянки, лінії, цеху, вантажопотоків, стін, колон і т.д. Основними вимогами до раціональності зовнішнього планування є: • забезпечення мінімальної відстані переміщень робітника протягом зміни; • ощадливе використання робочої площі і зручність у роботі. Критерієм раціональності планування (Л) може бути порівняння витрат часу на виконання операції, тарифних ставок робітника й амортизаційних відрахувань за використану виробничу площу при всіх можливих варіантах планування: Санітарними нормами передбачено, що на кожного робітника повинне приходитися не менш 4,5 м2 виробничої площі при висоті приміщення 3,2 м. Зокрема, у машинобудуванні прийняті наступні розміри питомої площі, що приходиться в середньому на один верстат разом із проходами: для дрібних до 10—12 м2; для середніх — 15—25 м2; для великих — 30—45 м2. Відстань між устаткуванням у межах робочої зони повинне бути не менш 800 мм, а між бічними і задніми площинами — не менш 500 мм. Ширину головних проїздів рекомендується встановлювати не менш 3000 мм, а ширину проїздів між устаткуванням — рівній ширині візка з вантажем плюс 800 мм по обидва боки. Розробка планування робочого місця, її наступна раціоналізація здійснюються на основі проведеного аналізу або в ході атестації робочого місця в наступній послідовності: • визначається (чи уточнюється) загальне місце розташування даного робочого місця на ділянці у відповідності зі спеціалізацією і характером виконуваних робіт, а також з обліком технологічних і транспортних потоків; • уточнюється розміщення основного устаткування в зоні робочого місця щодо технологічного і транспортного потоку, джерела світла, електропостачання і т.д.; • здійснюється прив'язка допоміжного устаткування, що постійно беруть участь у технологічному процесі (транспортери, підйомно-транспортні пристрої і т.д.), до основного технологічного устаткування; • установлюється раціональне місце розташування виконавця в процесі праці стосовно основного технологічного і допоміжного устаткування з урахуванням характеру даної операції (роботи) і розмірів оптимальної робочої зони; • визначаються місця розміщення організаційної і технологічної оснастки, тари з матеріалами і готовою продукцією з врахуванням їх мінімальною відстанню до виконавця; • оцінюється степінь раціональності паніровки робочого місця. Внутрішнє планування робочого місця являє собою розміщення технологічного оснащення й інструмента в робочій зоні, інструментальних шафах і тумбочках, правильне розташування заготівель і деталей на робочому місці. Вона повинна забезпечити зручну робочу позу, короткі і мало стомлюючі рухи, рівномірне і по можливості одночасне виконання трудових рухів обома руками. Для дотримання цих умов користаються поруч вироблених практичних правил: • для кожного предмета повинне бути відведене визначене місце; • предмети, якими користаються під час роботи частіше, повинні розташовуватися ближче до робітника і по можливості на рівні робочої зони; • предмети необхідно розміщати так, щоб трудові рухи робітника звести до рухів передпліччя, кистей і пальців рук; • усе, що береться лівою рукою, розташовується ліворуч, усе, що правої, — праворуч, матеріали й інструменти, що беруться обома руками, розташовуються з тієї сторони, куди під час роботи звернений корпус робітника. Внутрішнє планування робочого місця повинні забезпечити такий оперативний простір, при якому робітник може вільно виконувати необхідні трудові прийоми і дії, розміщати матеріальні елементи виробництва і формувати робочі зони з урахуванням зон досяжності при різних робочих позах, як у горизонтальної, так і у вертикальної площинах. Межі досяжності і нормальні зони рухів рук робітника в горизонтальній і вертикальній площинах, а також оптимальні габаритні розміри робочих місць для людини середнього росту, зайнятого виконанням різного роду робіт, визначені з урахуванням вимог фізіології праці, приведені на малюнку 3.2.1. Зона досяжності — простір, обсяг якого обмежений можливими траєкторіями руху рук робітника. Оптимальна зона обмежується траєкторіями рухів напівзігнутих рук, здійснюваних без нахилів корпуса при вільно опущених плечах. Максимальна зона — траєкторіями руху витягнутих рук. Зони досяжності визначаються виходячи з антропометричних даних передбачуваних працівників. Крім того, при проектуванні внутрішнього планування робочого місця необхідно враховувати зону огляду, у межах якої робітник повинний чітко бачити всі предмети, що знаходяться на його робочому місці. Для сприйняття засобів відображення інформації в горизонтальній площині рекомендується кут 30—40°. У вертикальній площині оптимальний кут огляду складає по 15° нагору і вниз стосовно горизонтального. Обслуговування робочих місць є важливою частиною виробничого процесу і має своєю метою забезпечення їх засобами і предметами праці, необхідними для здійснення виробництва. Таке обслуговування включає: • своєчасне доведення до робітників виробничого завдання з відповідною документацією; • безперебійне постачання робочих місць матеріалами, заготівлями, напівфабрикатами, що комплектують виробами, інструментом і пристосуваннями; • ремонтне обслуговування, налагоджувальні і транспортні роботи, контроль якості продукції, підтримка чистоти на робочих місцях. Ефективність праці допоміжних робітників, що виконують перераховані функції, багато в чому залежить від того, яка система обслуговування основних робітників прийнята на підприємстві. Система обслуговування являє собою комплекс регламентованих по обсязі, періодичності, термінам і методам мір, що визначають сферу діяльності окремих груп допоміжних робітників по забезпеченню основних робітників матеріалами, інструментом, документацією і комплексом послуг і робіт, необхідних для безперебійної високопродуктивної праці. Вона повинна відповідати типу виробництва і характеру праці на робочих місцях основного виробництва, бути ув'язана зі структурою виробництва і керування, забезпечувати комплексність обслуговування. Система обслуговування робочих місць базується на функціональному поділі праці на підприємстві, у результаті якого основні робітники максимально вивільняються від виконання допоміжних робіт, а кожна функція обслуговування здійснюється визначеними професійно - кваліфікаційними групами допоміжних робітників. Розрізняють наступні функції обслуговування робочих місць: • виробничо - підготовча — комплектування предметів праці, видача виробничого завдання і технічної документації, проведення виробничого інструктажу; • інструментальна — забезпечення інструментом і пристосуваннями, заточення і ремонт інструмента; • налагоджувальна — налагодження, переналагодження і підналагодження устаткування і технологічного оснащення. Первісне налагодження полягає в установці, оснащенні і регулюванні нового обладнання; переналагодження — у зміні оснащення і регулювання устаткування при переході до виробництва нового виробу; підналагодження — в усуненні, що з'явилися в ході виконання виробничого завдання порушень у роботі устаткування, пристосувань і оснащення; • контрольна — контроль якості продукції і дотримання технологічного режиму, попередження шлюбу, обслуговування і ремонт міряльного інструмента і контрольно-вимірювальної апаратури; • транспортно-складська — приймання, облік, збереження і видача матеріалів, деталей, доставка до робочих місць предметів і засобів праці, вивіз з робочих місць готової продукції, а також відходів виробництва; • підтримки в робочому стані основного і допоміжного устаткування, що включає його профілактичне обслуговування, усі види ремонтів; • енергетична — забезпечення робочого місця усіма видами енергії — електрикою, стисненим повітрям, парою і т.д., а також ремонтним обслуговуванням енергетичних установок і пристроїв; • ремонтно-будівельна — поточний ремонт виробничих приміщень, будівництво дрібних допоміжних приміщень, ремонт доріг і під'їзних колій; • господарсько-побутова — систематичне збирання виробничих приміщень і територій, санітарно-гігієнічне і культурно-побутове обслуговування. Усі ці функції можуть виконуватися по різних системах — централізованої, децентралізованої і змішаний. При централізованій системі обслуговування здійснюється єдиними функціональними службами підприємства. Децентралізована система передбачає, що функції обслуговування виконуються або виробничими, або обслуговуючими робітниками, що знаходяться в даних підрозділах (цех, ділянка, лінія). При змішаній (комбінованої) системі одні функції обслуговування виконуються централізовано, інші — децентралізоване. Значними організаційними й економічними перевагами володіє централізоване обслуговування. Воно дозволяє більш раціонально використовувати працівників обслуговуючих служб, концентрувати їхнього зусилля в необхідний період на визначених ділянках обслуговування, механізувати працю і т.д. При цьому поліпшуються можливості для організації внутрівиробничого планування робіт з обслуговування, що підвищує їхню якість, надійність, своєчасність, економічність. Не випадково на таких підприємствах, як ВАЗ, централізація допоміжних служб наближається до 100%. При децентралізованій системі кожен керівник цеху має у своєму підпорядкуванні допоміжних робітників, що виконують весь комплекс необхідних робіт. Це забезпечує своєчасність і оперативність їхнього виконання. Однак, як показала практика, при цій системі складно забезпечити нормальну і стабільну зайнятість допоміжного персоналу, раціональне його використання відповідно до кваліфікації. Найбільше поширення на підприємствах промисловості одержала змішана (комбінована) система обслуговування, при якій частина функцій обслуговування здійснюється централізовано, а інша частина — децентралізована. На вибір системи обслуговування впливають масштаб і тип виробництва, виробнича структура підприємства, якісний рівень наявного устаткування, складність продукції, що випускається, вимоги до її якості, планування виробничих площ і ін. Однак у всіх випадках критерієм вибору оптимальної системи обслуговування є мінімум витрат робочого часу і матеріальних ресурсів на обслуговування при високій якості останнього. З цього погляду в основу побудови кожної з перерахованих систем повинні бути закладені наступні принципи: • планово-попереджувальний, профілактичний характер; • гнучкість; • комплексність; • висока якість обслуговування; • економічність. Планово-попереджувальний, профілактичний характер обслуговування означає узгодження системи обслуговування з оперативно-календарним плануванням ходу основного виробництва, попередню підготовку і доставку всього необхідних для ефективного функціонування робочого місця, включаючи комплектування його матеріалами, заготівлями, інструментом, пристосуваннями, документацією протягом зміни і доби. Регламент обслуговування повинний бути підлеглий графіку основного виробництва. Тому роботи, що вимагають зупинки устаткування, повинні виконуватися у внутрізмінні і міждузмінні чи перерви в неробочі дні. Гнучкість системи означає можливість її оперативної перебудови в зв'язку з можливими відхиленнями від нормального ходу процесу обслуговування. Комплексність системи припускає узгодження й ув'язування між собою усіх функцій обслуговування, виконуваних різними службами підприємства протягом того самого проміжку часу і на одних об'єктах. Висока якість і економічність забезпечуються відповідною кваліфікацією допоміжних робітників при оптимальній їхній чисельності, чіткою організацією праці, забезпеченням усім необхідним для виконання своїх функцій. Конкретне обслуговування робочих місць може здійснюватися у виді однієї з трьох основних форм: стандартної, планово-попереджувальної і чергової. Стандартне (регламентоване) обслуговування дозволяє строго грузнути роботу обслуговуючого персоналу з графіком роботи основного виробництва і тим самим зводить до мінімуму простої основних робітників і устаткування. Це ув'язування забезпечується розробкою чи графіків розкладів, згідно яким функції обслуговування здійснюються в обов'язковому порядку й обсязі, у встановлений термін. До достоїнств даної форми обслуговування відносяться забезпеченість повного завантаження допоміжних робітників, скорочення витрат часу на обслуговування, високу якість робіт. Ця система найбільш доцільна в умовах масового і крупносерійного виробництва. У серійному виробництві, де існує велика імовірність можливих відхилень від нормального плину виробничого процесу, доцільно використовувати планово-попереджувальне обслуговування. Ця форма носить попереджувальний характер, що знаходить вираження в попереднім комплектуванні робочої документації, інструментів і пристосувань, заготівель, проведенні ремонтів, налагоджень і інших робіт. Усі комплекти, відповідно до календарних планів-графіків основного виробництва виробів, завчасно доставляються на робоче місце. Таким чином, забезпечується чітка і ритмічна робота обслуговуючого персоналу і мінімальна імовірність виникнення простоїв в основних робітників. Чергове обслуговування використовується в одиничному і дрібносерійному виробництві і характеризується відсутністю заздалегідь розроблених графіків і розкладів. Воно здійснюється по викликах основних робітників у міру необхідності. Обов'язковою умовою для цієї системи є наявність оперативного зв'язку робочих місць з допоміжними службами і диспетчерським пунктом. Говорячи про доцільність тієї чи іншої форми обслуговування основного виробництва, було б неправильно рекомендувати в чистому виді ту чи іншу. Будь-якому типу виробництва властиві не тільки закономірні процеси, але і випадкові відхилення від них. Тому кожну систему регламентованого обслуговування, що попереджає велику частину можливих відхилень від нормального ходу виробничого процесу, але не виключає їхнього виникнення, повинна доповнювати інша система, що швидко реагує на різні відхилення й устраняюча їх. Таким чином, мова йде про змішану систему, при якій частина функцій обслуговування виробництва здійснюється по заздалегідь розробленому регламенті, а частина — у міру виникнення тих чи інших відхилень від регламенту. Оптимальне співвідношення між обсягами регламентованого і нерегламентованого обслуговування залежить від багатьох факторів. Необхідно оцінювати переваги і недоліки кожної системи і знаходити оптимальні в економічних відносинах рішення. У загальному виді розробка системи обслуговування робочих місць включає: • вибір форм її організації; • визначення професійного складу обслуговуючого персоналу; • установлення її регламентації; • забезпечення обслуговуючого персоналу відповідною технічною й інструктивною документацією; • розрахунок норм обслуговування; • організацію праці й оснащення робочих місць допоміжних робітників; • організацію регулярного і надійного зв'язку між робітниками місцями основного виробництва й обслуговуючим персоналом. Проектування здійснюється в кілька етапів, виконуваних у наступній послідовності. На першому етапі виявляються склад і обсяг робіт з видів обслуговування для кожного робочого місця основних робітників і установлюється функціональний зміст системи обслуговування. На другому етапі по усіх функціях обслуговування на підставі відповідних нормативів формуються групи допоміжних робітників. На третьому етапі визначаються форма обслуговування, зони обслуговування, зв'язку між основними й обслуговуючими робітниками. На четвертому етапі розробляється регламент обслуговування, складаються графіки-регламенти, розраховуються маршрути і розклади переміщення допоміжних робітників, проектується організація робочих місць допоміжних робітників. Оптимальну організацію кожного робочого місця можна забезпечити лише за допомогою комплексного підходу, що дозволяє сполучити проектування планування робочого місця з його оснащенням, розробкою прийомів і методів праці, системи його обслуговування, вибором форм організації і нормуванням праці, створенням сприятливих умов праці і розробкою найбільш доцільної системи його оплати. Ця робота ґрунтується на результатах комплексного аналізу всіх елементів трудового процесу з обліком його техніко-економічних, психофізіологічних і соціальних аспектів, техніки і технології виробництва, використання досягнень науки і передової практики і знаходить своє вираження в спеціальному документі — Карті організації праці. Карта організації праці — це концентрований виклад проекту планування робочого місця й організації праці, розробленого на основі попередніх інженерно-економічних, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних і інших досліджень. У ній даються раціональні планування робочого місця, послідовність дій працівника, прийоми і методи праці, його норми, організація й обслуговування робочого місця, вимоги до виконавця і форми оплати праці. Форма і зміст Карт розрізняються в залежності від специфіки праці основних і допоміжних робітників, особливостей комплексного аналізу і проектування. Комплексний аналіз і проектування трудових процесів основних робітників містить у собі п'ять етапів. На першому етапі проводиться аналіз призначення операції. Тут з'ясовуються: • ціль введення операції в технологічний маршрут, характер операції (постійний, тимчасовий), чи не була введена операція для усунення якого-небудь чи утруднення внаслідок неправильного виконання попередньої операції; • зв'язок операції з іншими операціями технологічного процесу. Чи не варто змінити попередню чи наступні операції й у такий спосіб скоротити витрати часу; • можливість чи сполучення розчленовування операції. На другому етапі проводиться комплексний аналіз існуючого трудового процесу, усіх складових його елементів. Підставою для такого аналізу служать дані вивчення використання робітником внутрізмінного фонду часу і часу роботи устаткування з метою встановлення ступеня завантаження виконавця й устаткування в процесі виробництва. Для цього використовуються хронометражні спостереження і фотографія робочого часу. Отримані матеріали дозволяють визначити: • фактичний склад робіт, питома вага кожного з видів робіт і функції в загальних витратах; • пайова участь кожного виконавця у виконанні різних робіт; • ступінь дублювання робіт різними виконавцями; • середню зайнятість робітників протягом зміни; • витрати оперативного часу; • середню величину невикористаного часу всіма робочими й окремими виконавцями; • час на виконання невластивих робіт; • величину втрат робочого часу по різних причинах. Крім того, з'ясовується технологічна можливість передачі виконання чи робіт обов'язків по двох (чи декількох) виробничих функціях одному виконавцю, професійна придатність робітника для їхнього виконання. Визначається комплекс робіт і функцій, що доручаються виконавцю (бригаді). Вивчення операції починається з укрупненого аналізу її структури з технологічної і трудової точок зору, тобто по переходах і трудових прийомах. Визначається число переходів і їхня черговість. Операцію розчленовують на прийоми, дії і рухи. Фактичні витрати робочого часу на виконання кожного прийому й операції в цілому визначаються за допомогою хронометражних спостережень. Це дозволяє перевірити якість діючих на робочому місці норм праці. Умови праці аналізуються за допомогою проведення інструментальних вимірів значень факторів, що формують умови праці на робочому місці. Аналізуються внутрішнє і зовнішнє планування робочих місць. Проводиться вивчення застосовуваних прийомів і методів праці. Аналізується відповідність виконавця вимогам, пропонованим до нього робочим місцем, шляхом зіставлення відповідності професії і кваліфікації робітника розряду роботи і спеціальності. Якщо робоче місце вимагає спеціального добору виконавців, то ця відповідність визначається за конкретними критеріями. Вивчаються також форми і системи оплати праці і преміювання. На третьому етапі здійснюється комплексне проектування трудового процесу по всіх його елементах. Для цього на кожне робоче місце складається Карта організації праці. Карта містить 11 розділів, що відбивають характер операції, застосовувану технологічне й організаційне оснащення, регламент робочого дня, зміст трудового процесу, планування робочого місця, методи праці, порядок обслуговування робочого місця, умови і норми праці, форму організації праці, систему його оплати і вимоги до виконавця. Усі розділи Карти взаємозалежні між собою і дозволяють побудувати трудовий процес відповідно до встановленої послідовності, принципами і критеріями. Комплексний аналіз і проектування трудового процесу допоміжних робітників проводиться в три етапи. На першому етапі визначається правильність розрахунку діючої норми (зони) обслуговування. Для цього діюча норма порівнюється з нормою, розрахованої на підставі «Загальних машинобудівних типових норм, нормативів чисельності і нормативів часу обслуговування допоміжних робочих цехів основного і допоміжного виробництва». Методика аналізу по всіх зазначених напрямках більш докладно розглянута у відповідних розділах даної роботи Також вивчається структура витрат робочого часу з метою удосконалювання організації праці шляхом усунення потер і скорочення нераціональних витрат часу. Для цього проводиться фотографія робочого часу виконавця (виконавців). Одночасно оцінюється раціональність трудового процесу. Виділяються роботи, не властиві даної функції обслуговування, дублюючі робітниками інших функцій обслуговування. Визначається можливість механізації чи робіт їхньої частини, сполучення і виконання з іншими чи роботами з машинно-вільним часом. Оцінюється доцільність сформованої послідовності виконання елементів роботи. Дані аналізу є підставою для коректування розрахованої по нормативах норми праці, уточнення функціональних обов'язків, проектування трудового процесу. Крім того, вивчається й аналізується призначення функцій обслуговування з метою виявлення їхньої необхідності. Такий аналіз включає дослідження: • мети функції — яка мета даної функції обслуговування, який її характер — постійний чи тимчасовий; • змісту робіт з даної функції; • можливості чи сполучення розчленовування робіт; • пайової участі кожного виконавця у виконанні різних видів робіт. На підставі даних цього аналізу розробляються рекомендації зі зміни поділу і кооперації праці, удосконалюванню форм організації праці. Аналізуються організація й оснащення стаціонарних і пересувних робочих місць. При цьому враховуються: • відповідність організації робочих місць загальним вимогам системи обслуговування виробництва в цілому; • велика розмаїтість робіт, що визначають оснащення і планування робочих місць; • відносно широкий діапазон можливих місць виконання робіт, що викликає необхідність відповідного оснащення і планування зон обслуговування, а також вибору портативного організаційного оснащення (для перенесення інструмента, матеріалів, запчастин і т.п.) і організації пересувних робочих місць. Зазначені особливості вимагають комплексного рішення основних питань організації робочих місць на вихідній площадці в період переміщення в зоні обслуговування і на місці безпосереднього виконання робіт. Вивчення стаціонарних робочих місць припускає аналіз: • оснащення робочого місця; • планування робочого місця; • складу засобів зв'язку і сигналізації; • документації. Підставою для раціонального оснащення робочого місця служить аналіз трудових і технологічних процесів, здійснюваних на даному робочому місці. Вивчається система оплати і матеріального стимулювання робітників. При цьому визначається, наскільки вона відповідає особливостям організації праці на даній ділянці, яка матеріальна зацікавленість робітників в удосконалюванні організації праці. Аналізуються всі причини і фактори, що обумовили вибір тієї чи іншої системи заробітної плати, а також показники преміювання, оцінюється їхня ефективність і відповідність конкретним умовам виробництва. Проводиться аналіз режимів праці і відпочинку виконавців. Визначається, наскільки правильно встановлено початок роботи з відношення до початку роботи основних робітників. Аналізується доцільність розподілу перерв на відпочинок, у тому числі перерв для прийому їжі до плин робочого дня, обґрунтованість їхньої тривалості і раціональність організації відпочинку під час перерв. На другому етапі проектуються трудові процеси на основі розробки Карт організації праці. Форма Карти складається з 12 розділів, що відбивають функції виконавця (виконавців), регламент робочого дня, планування зони обслуговування, планування стаціонарного робочого місця, застосовуване устаткування й оснащення, інструмент, регламент обслуговування робочого місця, систему оплати праці, норму праці, форму організації праці, техніку безпеки і вимоги до виконавця.
загрузка...
Top