Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

Вступ.

Розділ 1. Підприємство як суб’єкт господарювання.

1.1. Цілі і напрями діяльності підприємств та організацій.

1.2. Класифікація фірм.

1.3. Ринкове середовище діяльності фірм.

1.3.1. Поняття і характеристика зовнішнього середовища фірми.

1.3.2. Особливості впливу макро- і мікросередовища на підприємницьку діяльність фірми.

Розділ 2. Аналіз ринкового середовища ТОВ «Селена».

2.1. Аналіз виробництва, просування та збуту продукції.

2.2. Дослідження ринкового середовища ТОВ «Селена».

Розділ 3. Шляхи вдосконалення ринкового середовища підприємства.

3.1. Основні напрями підвищення ефективності виробництва підприємства.

3.2. Перспективи вдосконалення впливу ринкового зовнішнього середовища.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції.

Задоволення потреб споживача – основна мета ринкової економіки. Але фірми, які виробляють певні товари чи надають послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки підприємства.

Підприємство як суб’єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення економіки підприємства дає можливість з’ясувати основні принципи формування і використання його виробничого потенціалу, опанувати форми і методи господарювання і на цьому ґрунті розробити конкретні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах. Досягти позитивних результатів господарської діяльності можна за допомогою правильної організації виробничих відносин на підприємстві, а також оптимального розподілу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

В умовах ринкової системи господарювання підприємство стає основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).

Кожне підприємство самостійно приймає рішення щодо того, скільки і як виробляти товарів (надавати послуг), де і як їх реалізувати та як розподіляти доход. По усіх цих питаннях вони приймають рішення у відповідності зі своїми інтересами, відповідаючи своїм майном за помилки або неправильно вибрані дії.

Інтересами підприємства є забезпечення достатнього рівня життя (у формі заробітної плати та задоволення соціальних потреб) для своїх робітників, а також динамічний стабільний розвиток виробничої бази підприємства та виплати відповідних податків.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси ринкового середовища підприємства.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити цілі і напрями діяльності підприємств та організацій;
  • охарактеризувати ринкове середовище діяльності фірм;
  • дослідити ринкове середовище ТОВ «Селена»;
  • проаналізувати основні напрями підвищення ефективності виробництва підприємства.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси формування ринкового середовища господарювання підприємств та організацій.

Предметом дослідженнявиступає ринкове середовище ТОВ «Селена».


Розділ 1. Підприємство як суб’єкт господарювання

1.1. Цілі і напрями діяльності підприємств та організацій

Фірмою називається економічно самостійна одиниця, яка створюється для виготовлення продукції або виконання робіт і надання платних послуг.

Під фірмами ще розуміють підприємства, які здійснюють господарську діяльність у різних галузях промисловості з метою отримання кінцевого фінансового результату – прибутку.

Кожна фірма має своє найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни. Назва містить ім’я та прізвище одного чи декількох власників і відображає характер діяльності та статус фірми.

Фірма має відмінності від таких об’єктів господарювання, як підприємство, завод або фабрика.

Відмінності:

· у формі господарювання;

· відрізняється статусом;

· кожна фірма має свій фірмовий знак або марку, яка використовується для ідентифікації товарів чи послуг продавця та їх відмінності від продукції (послуг) конкурентів на ринку.

Спільне:

· юридичні особи;

· самостійний баланс;

· розрахунковий рахунок;

· власна печатка;

· закінчена система обміну і звітності.

Кожна фірма має головну мету, тобто чітко окреслену причину її існування (місію).

Головною місією у багатьох фірм є виробництво продукції або надання послуг для задоволення потреб ринку та отримання завдяки цьому максимально можливого прибутку.

У кожній фірмі на основі цієї загальної місії формуються фірмові цілі.

Загальнофірмові цілі повинні бути:

· орієнтовані у часі;

· досяжні;

· конкретні;

· вимірювальні.

Усі цілі фірми мають бути чітко сформульовані для кожного виду її діяльності, тому що місія фірми має багато цілей.

Серед напрямів діяльності фірми розрізняють виробничу, маркетингову, комерційну, економічну, соціальну тощо[13, c. 89-91].

Середовище підприємництва — складне й багатовимірне. Підприємець діє або в окремих його сферах — виробничій, фінансовій, торгово-посередницькій, або в межах такої фірми, яка поєднує багато елементів середовища. Це зумовлює і необхідність глибокої професійної підготовки бізнесмена. Він має бути професіоналом хоча б в одній галузі економіки, маючи загальну економічну освіту, що забезпечує широту поглядів на економічну дійсність. Візьмімо на себе ризик стверджувати, що широта поглядів для підприємця, менеджера важливіша за вузьку освіту в якійсь сфері економічної науки.

Із середовищем та її суб'єктами підприємець пов'язаний певною системою відносин. І це, насамперед, відносини інтересів. Внутрішнє середовище представлене взаємопов'язаною метою суб'єктів: власник капіталу — управляючий (менеджер) — найманий робітник. Кожен суб'єкт у такій тріаді дбає лише про власні інтереси, яких не можуть досягти без урахування інтересів інших. Підприємець заклопотаний зміцненням і розширенням своєї справи. А оскільки джерело зростання виробництва і збільшення капіталу — прибуток, то його першочергове завдання — максимізація доходів і прибутку. При індивідуальній власності управління здійснюється власником капіталу. Він приймає стратегічні рішення, виробляє тактику бізнесу. При корпоративній формі відбувається відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Тут стратегію і тактику бізнесу визначають управлінці, наймані менеджери[10, c. 144-146].

1.2. Класифікація фірм

У країнах з розвиненою ринковою економікою існують мільйони різних типів і видів фірм, які відображають різні форми і напрями залучення та використання капіталу.

Усі фірми класифікуються за рядом ознак:

· вид господарської діяльності;

· форма власності;

· з точки зору галузевої сфери;

· з точки зору територіально-національних масштабів діяльності;

· за кількісними критеріями.

Найважливішою із зазначених ознак є організаційно-правова.

Ознаки класифікації фірм

1) За видом господарської діяльності:

· виробничі;

· торговельні;

· інноваційні;

· фірми, які спеціалізуються в галузі зв’язку та транспорту;

· інжинірингові;

· банківські і фінансово-інвестиційні та ін.

2) За галузевою сферою діяльності:

· моногалузеві;

· диверсифікаційні;

· багатогалузеві, які включають у свою діяльність фінансові операції.

3) За територіально-національними масштабами діяльності:

· національні;

· транснаціональні.

4) Кількісний критерій:

· великі;

· середні;

· дрібні.

5) За організаційною формою:

· приватна власність;

· партнерство;

· акціонерні товариства або корпорації.

6) За напрямом діяльності:

· багатопрофільні;

· галузеві і міжгалузеві;

· техніко-інноваційні[4, c. 105-107].

1.3. Ринкове середовище діяльності фірм

Керівник фірми повинен володіти теорією організації, де кожна фірма розглядається як єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків і взаємозалежності.

Це повинно бути ключем для успіху при прийнятті та реалізації будь-яких рішень, тобто необхідно користуватися комплексним і системним підходом. Системний підхід дає можливість побачити фірму як цілісну систему, де пов’язані всі її складові частини у зв’язку із зовнішнім середовищем.

Система – це цілісна складова із взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристику цілого.

Системи поділяються на закриті та відкриті.

Закрита система має суворо обмежені межі. Вона не залежить від зовнішнього середовища. Прикладом може бути годинник.

Відкрита система функціонує у взаємозв’язку із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали – це об’єкти обміну в зовнішньому середовищі, і тому схема функціонування фірми нагадує “відкриту систему”, яка має три частини: вхід, перетворення, вихід.

На вході фірма отримує від зовнішнього середовища сировину, матеріали, інформацію, людські ресурси та інше. Ці компоненти називають вхідними.

У процесі перетворення фірма обробляє ці входи, перетворюючи в продукцію або послуги. Отримана продукція і послуги є вихідними даної фірми, які вона виносить у зовнішнє середовище.

Якщо механізм функціонування фірми ефективний, то в ході процесу перетворення створюється додаткова вартість. У результаті з’являються додаткові виходи, такі, як прибуток, збільшення ринку, збільшення продажу, реалізація соціальної відповідальності, зростання організації, задоволення працюючих тощо.

Отже, всі організації (фірми, підприємства) є відкритими системами, і життєдіяльність будь-якої з них залежить від зовнішнього середовища. Для того, щоб продовжити своє функціонування, кожна відкрита система пристосовується до змін у зовнішньому середовищі.

У сучасних умовах особливо актуальним є те, що фірма повинна ефективно реагувати і пристосовуватись до змін зовнішнього середовища.

Якщо недооцінювати зовнішні умови, то це може призвести до невдалого бізнесу. Тому будь-яка фірма залежить від впливу певних факторів, які в сукупності створюють зовнішнє середовище для її діяльності.

Зовнішнє середовище фірми складається з різних факторів. Вони можуть бути прямими і непрямими.

До прямих факторів належать фактори, які впливають на фірму безпосередньо і швидко, а до непрямих – фактори, які впливають опосередковано[2, c. 152-154].

1.3.1. Поняття і характеристика зовнішнього середовища фірми

Будь-яка підприємницька структура (фірма), незалежно від того, яку сферу охоплює її діяльність, не може бути ізольована від впливу сторонніх факторів, які разом і утворять зовнішнє середовище її діяльності.

Зовнішнє середовище фірми може бути визначене як безліч сил і суб’єктів, що безпосередньо або опосередковано впливають на функціонування фірми і діють за її межами.

Фактори, які швидко і безпосередньо впливають на фірму, належать до середовища прямої дії, усі інші, які впливають опосередковано, – до середовища непрямої дії.

Розглянемо основні характеристики факторів зовнішнього середовища. Незалежно від того, до якого рівня належить той або інший фактор зовнішнього середовища, можна виділити чотири основні характеристики:

· взаємопов’язаність;

· складність;

· рухливість;

· невизначеність.

Взаємопов’язаність факторів зовнішнього середовища – це рівень сили, з якою зміна одного фактора впливає на інші.

Під складністю зовнішнього середовища розуміється число факторів, які можуть істотно впливати на господарську діяльність фірми і на які фірма зобов’язана реагувати.

Рухливість зовнішнього середовища – це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні фірми.

Невизначеність зовнішнього середовища є функцією кількості інформації, якою володіє підприємство з приводу конкретного фактора, а також функцією впевненості в ній.

Оскільки бізнес поширюється, потрібно усе більше інформації, але впевненість у її точності знижується. Чим менш визначене зовнішнє середовище, тим важче приймати ефективні рішення[1, c. 64-65].

1.3.2. Особливості впливу макро- і мікросередовища на підприємницьку діяльність фірми

Мікросередовище фірми

Внутрішнє середовище (мікросередовище) фірми, у якому приймаються конкретні рішення щодо ведення бізнесу, інтерпретується як універсальне незалежно від форми організації, в якій об’єднані всі функціональні середовища всередині виробничої системи.

Всередині фірми середовище представлене функціональними областями, спільними для всіх типів фірм.

Мікросередовище фірми інтерпретується як спектр функціональних структур; виробляє рішення щодо діяльності фірми в умовах впливу на неї ззовні основних сил:

· постачальників;

· конкурентів;

· споживачів;

Внутрішнє середовище складається з різних компонентів. Незалежно від розміру фірми, функціональні області є універсальними для всіх виробничих систем.

Розглянемо стисло їх призначення.

1. Кадрова функція забезпечує виробничою робочою силою та іншими людськими ресурсами. У ній згруповані управлінські дії, пов’язані з оплатою найманої робочої сили, добробутом і умовами наймання.

2. Фінанси і бухгалтерський облік. Ця функція має справу з грошовими аспектами бізнесу. Бухгалтерський облік включає збір, обробку та аналіз фінансових даних, а фінанси – управління засобами росту і витрат.

3. Забезпечення постачанням передбачає організацію процесу обслуговування виробничої системи всіма ресурсами, крім людських.

4. Розподіл продукції означає доведення товарів і послуг до споживачів.

5. Виробнича функція – це забезпечення процесу виготовлення товару (надання послуг), прийняття рішень у сфері технологій, календарного планування виробництва і запасів, контролю якості. Усі ці завдання стоять перед оперативно-виробничим управлінням.

6. Маркетинг – особливий вид діяльності, про який останнім часом прийнято говорити як про “серце” будь-якої організації. Він не повинен ототожнюватися із збутом чи торгівлею; точніше цей вид діяльності можна було б визначити як вияв і задоволення споживачів. В орієнтованих на ринок виробничих організаціях маркетинг забезпечує інтеграцію усіх внутрішніх, функціональних структур для прийняття ринково-оперативних рішень[7, c. 49-52].

Макросередовище фірми. Макросередовище фірми включає фактори, які прямо не впливають на функціонування фірми, проте відбиваються на них.

Макросередовище фірми складається із:

· соціального середовища;

· правового середовища;

· державного і політичного середовища;

· технологічного середовища;

· економічного середовища.

Соціальне середовище. Тенденції у віковій структурі населення особливо повинні хвилювати підприємців, що збираються випускати нові види (марки) виробів.

Стиль життя, звички і цінності, етичні та релігійні основи суспільства, а також соціально-економічні класи також змінюються. Ці зміни можуть, у свою чергу, вплинути на загальну масу доступної робочої сили і поведінку покупців. Вивчення всієї різноманітності соціальних факторів і пристосування до їх постійної зміни обіцяє фірмам набуття великих переваг у позиціях на ринку і, в кінцевому результаті, зміцнення конкурентоспроможності.

Правове середовище. Виробничі підприємства, як і всі бізнес-організації, працюють у юридичних рамках, що регулюють їх поведінку і вирішують конфлікти з погляду суспільного блага. Ділові взаємовідносини оформляються контрактами про поставку та оплату товарів і послуг із деяким лагом у часі. Тому дуже важливим є повне взаєморозуміння, знання своїх прав і обов’язків обома сторонами договорів. Ці права та обов’язки в країнах з розвиненою економікою оформлені в Контрактному праві.

Державне і політичне середовище. Держава виконує в економіці важливу роль: вона не тільки поставляє товари і послуги, але і є їхнім покупцем. Багато приватних фірм тісно пов’язані з державним сектором: це виробники військової техніки і спорядження, книг та підручників для шкіл і коледжів, медичного устаткування тощо.

Держава виконує також регулятивну, захисну і керівну функцію щодо приватного сектора. Ця роль може приймати форми субсидій, податкових пільг, юридичного контролю за подіями на нерегульованому ринку, регулювання залишкового виробництва, ставки відсотка. Важливо пам’ятати, що більшість дій держави є обмежуючими (забороняючими, контролюючими), а не такими, що стимулюють приватний сектор[11, c. 125-127].

Технологічне середовище, в якому оперують промислові підприємства, також має тенденцію до змін, створюючи для підприємств як додаткові можливості та переваги, так і обмеження. Як і щодо інших різновидів середовища, яке успішно функціонує, виробнича організація повинна ефективно пристосовуватися до технологічних змін і використовувати їх для отримання переваг на конкурентному ринку.

Економічне середовище. Як і інші види середовища, економічне не знаходиться в стані спокою і посилює свій вплив на сферу виробництва через власні динамічні зміни, які можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки для фірм цього середовища. Причому фірми, що активно оперують, ініціюють свої спроби впливу на це середовище, мають більше шансів на довгостроковий успіх, ніж ті, що успішно пристосовуються до умов, що змінюються. Володіння знаннями в галузі економіки не є гарантією успішного бізнесу, проте це дозволяє інтерпретувати, аналізувати та прогнозувати тенденції зміни економічного середовища.

Виробничий профіль (місія) фірми. Своє призначення фірма формулює в умовах визначеного складу, структури і стану зовнішнього середовища, що визначають систему можливостей фірми щодо задоволення визначених потреб споживачів. Зовнішнє середовище, включаючи мікро - і макрорівень, формує цілком визначену систему ресурсів (за їх складом, структурою та якісними характеристиками), яка може розташовувати підприємство для виконання його місії.

Успіх фірми залежить від уміння ретельно аналізувати ринок, а також від того, яку позицію зайняла фірма, стратегічно продуманого і найбільш правильно визначеного місця, часу, товару і його ціни.

Існує традиційна думка, що ухвалення рішення та вибір лінії поведінки фірм практично завжди визначаються конкуренцією і ринковими умовами.

Велика кількість факторів впливає на вибір стратегії: споживчі смаки, переваги, звички покупця, технологічні зміни, конкурентні впливи, потреби в інвестиціях, відповідні прибуткові сподівання, фінансові можливості (або умови) фірми, оцінка кваліфікаційних та управлінських якостей, а також соціальні, політичні і культурні умови, що обмежують або розширюють спектр дії фірми. По-друге, стратегія має визначальне значення для позиції фірми, ринкової поведінки і сфери інтересів бізнесу.

По-третє, стратегія – це основа для таких важливих типів прийняття рішень в бізнесі, як, наприклад:

1) вибір серед декількох споживчих груп і окремих споживачів ресурсів для задоволення їхніх потреб;

2) вибір найефективніших з точки зору ресурсів і витрат технологій та виробничих процесів;

3) визначення оптимальних об’ємів виробництва і місцезнаходження підприємств;

4) спроби досягти вершини в конкурентній боротьбі і здобути прибуткову ринкову частку;

5) вигідно використати нові ринкові альтернативи, змінюючи умови “попиту-пропозиції”[8, c. 56-59].

Логіка вивчення середовища підприємства наступна:

а) спочатку визначають (роблять перелік) факторів макро-, мікро- і внутрішнього середовища, що впливають на підприємство і будуть справляти вплив на нього в стратегічному періоді;

б) потім отримують про ці фактори максимальну інформацію;

в) далі оцінюють отриману інформацію про кожний фактор впливу середовища на підприємстві і прогнозують величину можливого впливу;

г) результатом оцінювання величини впливу кожного фактора на підприємство в стратегічному періоді є визначення можливостей і загроз зовнішнього середовища та сильних і слабких сторін - внутрішнього;

д) як підсумок отримуємо базу для стратегічного аналізу і визначення альтернативних стратегій.

Пошук інформації про фактори середовища здійснюють переважно за допомогою таких форм і методів:

- Сканування середовища (процес збирання уже сформованої інформації (статистичні збірники, наукові статті та ін.).

- Моніторингу середовища (постійне регулярне збирання поточної і нової інформації).

- Прогнозування середовища (створення інформації про майбутній стан підприємства).

Методи сканування і моніторингу: а) спостереження, б) опитування (анкетування) - метод Дельфі, в) експеримент. Методи прогнозування: а) екстраполяції (прогнозування від досягнутого рівня); б) мозкового штурму (спільного прогнозування майбутнього групою експертів); в) статистично-математичне моделювання; г) побудова сценаріїв та інші методи.

Отже, процвітання чи невдачі фірми частково залежать від широти і значення її стратегії, а не взагалі від економічного положення (місця) на ринку. Зауважимо, що розуміння складних взаємодій між стратегією фірми та економічними силами на ринку дозволяє оцінити ефективність, з якою система конкуруючих приватних підприємств забезпечує добробут споживачів взагалі[16, c. 181-183].


Розділ 2.Аналіз ринкового середовища ТОВ «Селена»

2.1. Аналіз виробництва, просування та збуту продукції

Основним видом діяльності торговельно-виробничого товариства “Селена” є виробництво та продаж продукції продовольчої групи.

В сучасних умовах споживчий ринок як ніколи насичений продукцією, аналогічною тій, що виробляє та реалізує товариство. Купівельна спроможність населення дуже низька, тому конкуренція серед продавців з кожним днем стає більш високою. В цих умовах необхідно забезпечити виживання підприємства на ринку шляхом розширення масштабів його діяльності.

Оцінка виробництва, просування та збуту продукції по ТОВ “Селена” за 2007 рік, що проведена в даному дослідженні, дає інформацію про сучасний стан товариства, його розвиток і можливості подальшого удосконалення діяльності.

Виробництво є основним видом діяльності товариства, тому потребує глибокого аналізу. В Додатку 1 проведено аналіз виробництва основних видів продукції по ТОВ «Селена» за 2007 рік. Як бачимо, показники виробництва продукції впали, в порівнянні з 2006 роком. У діючих цінах спостерігається зростання, однак з урахуванням індексу цін, розрахунок показників в співставлених (порівняльних) цінах дає реальну картину діяльності товариства. Обсяг виробництва промислової продукції (товарів народного споживання) зменшився на 18,9%. Виробництво основних видів продукції в натуральному вимірі (тонах) зросло на 1,9%.

З метою стабілізації свого положення на ринку товариство передбачало на 2008 рік збільшити виробничі потужності для відповідного збільшення обсягу виробництва основних видів продукції. Вихід з існуючого становища вбачається у збільшенні обсягу виробництва, враховуючи, що для цього не треба значних капітальних вкладень, так як виробничі потужності підприємства використовуються в межах 30 %. Крім того, відбулись значні зміни в асортиментній політиці підприємства в бік розширення асортименту і впровадження у виробництво нових видів продукції.

На ТОВ “Селена” протягом 2007 року введено нові виробничі потужності і освоєно лінію виробництва та розливу пива.

Виробництво основних видів продукції, як свідчать дані додатку 2, зросло за рік на 1,9 %, що становило додатково 2 тони.

Структурні зсуви, що відбулись у виробництві в товаристві, визначились в процесі діяльності на протязі року, коли було прийнято рішення щодо нарощування виробництва деяких видів продукції. Ці рішення можна охарактеризувати як ефективні, оскільки підприємство в кінцевому разі вийшло на стабільну діяльність з прибутком.

Аналіз виробництва продукції, це одна сторона діяльності підприємства. Іншою є визначення шляхів просування та збуту продукції, а також характеристика напрямів та каналів збуту. Вивчення цієї сторони діяльності має на меті визначення, як підприємство формує систему збуту і чи є вона ефективною для підприємства.

Організація просування та збуту продукції підприємства має свої особливості. ТОВ “Селена” створило для реалізації своєї продукції власні канали збуту і продукція реалізується у власній торговельній мережі (торговельних одиницях, магазинах). Таким чином, підприємство займається обслуговуванням кінцевих споживачів, що є позитивним напрямком діяльності, оскільки в певній мірі це сприяє зниженню (або хоча б стримуванню) цін, що руйнує монополію торгівлі на продаж.

Враховуючи, що продукція підприємства не рахується товарами першої необхідності, торговельним одиницям відвантажується продукція під строк реалізації, тобто з послідуючою оплатою. Продукція підприємства реалізується тільки у власній роздрібній торговельній мережі і розрахована на покупців з середнім та низьким достатком, які в даний час несвоєчасно одержують заробітну плату, пенсію або взагалі не працюють. Це деякою мірою стримує рівень купівельної спроможності береться до уваги при плануванні обсягу збуту продукції підприємства.

Налагодження прямого каналу збуту через власні торговельні одиниці дозволить уникнути кризової ситуації на підприємстві, дозволяє краще вивчити потреби ринку, а також має значні переваги:

- ТОВ “Селена” швидше отримує кошти за реалізацію товару;

- краще вивчається стан ринку, так як товариство може стежити навіть за поточною реалізацією власної продукції;

- товариство не оплачує послуги посередників, які встановлюють високу націнку, і може контролювати ціну;

- цінова політика товариства сприяє виграшу у ціновій конкуренції, коли споживач купує продукцію, що дешевше;

- не виникає значних додаткових витрат, оскільки товариство має свій власний транспорт.

Проведено аналіз просування та збуту продукції, що вироблена Коломийським ТОВ “Селена” за 2007 рік. слід відзначити, що ТОВ “Селена” є офіційним дистриб’ютором та єдиним представником фірми “Оболонь” в Коломийському районі. Додаток 3 містить у собі інформацію про поставки товарів в асортименті, а також відпускні ціни за 2006-2007 роки. В таблиці розраховано динаміку поставки (темп росту поставки 2006 року в порівнянні з попереднім роком – в процентах) і динаміку відпускних цін за той же період. В цілому по підприємству обсяг постачання в торгівлю складав в 2007 році 344,2 тис. грн., а в попередньому 264,4 тис. грн. Якщо порівняти ці показники з обсягом виробництва основних видів продукції (додатки 1 і 3), то бачимо, що майже вся продукція була відвантажена в торговельну мережу. Різниця в обсязі виробництва та обсязі постачання в 2007 порівняно з 2006 роком 79,8 тис. літр. Ця різниця пояснюється зміною залишків нереалізованої продукції на кінець року. Можна визнати, що підприємство своєчасно відвантажує готову продукцію торгівлі, працює за узгодженим з магазинами графіками завозу. Залишки нереалізованої продукції на кінець 2007 року виникли тому, що внаслідок падіння попиту населення торгівля дещо призупинилася і магазини зменшили обсяг заявленої продукції.

Розраховані в таблиці показники динаміки постачання свідчать про значний ріст виготовлення продукції за рік та її поставку торговельній мережі. Найбільш високими темпами здійснювалось постачання таких товарів, слабоалкогольні напої, ємністю 1 л (816,0%), пиво Оболонь “Екстра” у високій пляшці, 0,5 л (175,0%), пиво Оболонь “Екстра” 0,33 л (320,0%). Зменшення темпів постачання таких товарів, як пиво Оболонь “Світле”, 0,5 л (66,7%), пиво баночне “Преміум”, “Лагер” та інші пов’язане

із значним розширенням асортименту та появою значної кількості фірм-конкурентів, зокрема таких як “Славутич”, “Янтар”.

Особливістю роботи ТОВ “Селена” на сучасному етапі є те, що товариству неоднаково, за якою ціною продавати свою продукцію. Це виникає тому, що за умови економічного спаду ціна товару є одним з найсуттєвіших мотивів до здійснення купівлі. Тому рівень ціни є предметом розробки цінової політики підприємства, маркетингової служби, економічного відділу та інших. Як відзначалось вище, оскільки товариство орієнтується на “середнього” покупця, то вважає за доцільне встановити прийнятий для нього рівень цін. Як показано маркетингове дослідження, рівень цін на продукцію ТОВ “Селена” дещо нижче за ціни інших підприємств. Тому продукція є конкурентоздатною, реалізується швидше і дозволяє вкласти вивільнені кошти в наступний виробничо-торгівельний процес.


2.2. Дослідження ринкового середовища ТОВ «Селена»

Ключову роль у виробленні та проведенні політики взаємодії організації з оточенням відіграє менеджмент, особливо його верхній рівень. Питання довгострокової стратегії взаємодії організації із середовищем постають головне місце у побудові всіх процесів управління. Менеджмент вже не займається тільки внутрішніми питаннями організації. В рівний, а можливо і в більшій мірі його погляд спрямовується за межі організації. Менеджмент намагається будувати ефективну взаємодію організації з оточенням не тільки шляхом впливу на процеси, які відбуваються в організації, але й шляхом впливу на оточуюче середовище. Стратегічне управління, яке вирішує ці задачі, висувається на перший план у комплексі процесів управління організацією.

Зовнішня оточення ТОВ «Селена», стан взаємодії з яким визначається переважно якістю управління нею, можна представити у вигляді двох сфер. Перша сфера – це спільне зовнішнє оточення організації ( або середовище непрямого впливу). Дане зовнішнє оточення відображає стан суспільства, його економіки, природного середовища та не пов’язане безпосередньо з конкретною організацією. Загальне зовнішнє оточення є більш чи менш однакове для переважної більшості організацій. Друга сфера – це так зване безпосереднє ділове оточення організації (або середовище прямого впливу). Це оточення формує такі суб’єкти середовища, які безпосередньо зв’язані чи безпосередньо впливають на діяльність даної конкретної організації. При цьому важливо підкреслити, що й організація в свою чергу може безпосередньо впливати на них.

Загальне зовнішнє оточення ТОВ «Селена» формується під впливом політичних, правових, соціально-культурних, економічних, технологічних, національних, та міжнародних процесів, а також процесом природокористування (рис. 2).

Безпосереднє ділове оточення ТОВ «Селена» створюють покупці, постачальники, конкуренти, ділові партнери, а також регулюючі служби та такі організації, як адміністративні органи, ділові об’єднання і асоціації, профсоюзи та ін. (рис. 1).ається з рядом серйозних проблем, що породжуються невизначеністю у стані навколишнього середовища. В зв’язку з цим однією з найважливіших задач, що стають перед менеджментом, є зниження невизначеності положення організації в оточенні. Це досягається шляхом розвитку її адаптованості до зовнішнього середовища та встановленням широких зв’язків з оточенням, які дозволяють організації органічно вписуватися в навколишнє середовище.

В залежності від того, наскільки організація адаптована до змін в оточенні, виділяється два типи управління організацією:

1)механічний тип управління;

2)органічний тип управління.

Механічний тип управління організацією характеризується набором слідуючи характеристик:

- консервативна, негнучка структура;

- чітко визначені, стандартизовані та стійкі задачі;

- опір змінам;

- влада постає з ієрархічних рівнів в організації та з позиції в організації;

- командний тип комунікацій, що йдуть зверху вниз;

- змістом комунікацій переважно являються розпорядження, інструкції та прийняті керівництвом рішення.

Для органічного типу управління організацією характерні:

- гнучка структура;

- динамічні, не жорстоко визначені задачі;

- готовність до змін;

- влада базується на знаннях та досвіді;

- самоконтроль та контроль колег;

- багато спрямованість комунікацій (вертикальні, горизонтальні, діагональні та ін.);

- змістом комунікацій є інформація та поради.

Кожен з наведених типів має визначені переваги. Відповідно кожному з них можуть бути надані певні переваги в залежності від характеру оточення та рівня невизначеності. У тому випадку, якщо оточення є динамічним, якщо рівень невизначеності є високим, більш ефективним є тоді органічний тип управління організацією. Якщо є оточення є стабільним та невизначеність знаходиться на низькому рівні, перевага може бути надана механічному типу управління.


Розділ 3. Шляхи вдосконалення ринкового середовища підприємства

3.1. Основні напрями підвищення ефективності виробництвапідприємства

Перехід до ринкових відносин вимагає глибоких зрушень в економіці – найважливішій сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинний бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності з усебічно розвитими продуктивними силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.

Найважливішими факторами і напрямками підвищення економічної ефективності виробництва є: науково-технічний прогрес, режим економії, підвищення рівня використання основних виробничих фондів, удосконалювання структури економіки, оптимальна інвестиційна політика й ін.

Найважливіший фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення високої його ефективності – науково-технічний прогрес.

Надзвичайно важливу роль грає також автоматизація виробництва – швидкий розвиток робототехніки, роторних і роторно-конвеєрних ліній, гнучких автоматизованих виробництв, що забезпечує високу продуктивність праці; створення і використання нових видів металлопродукции, пластичних мас, композитів, металевих порошків, кераміки й інших прогресивних конструкційних матеріалів.

Одним з важливих факторів інтенсифікації і підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальний джерело задоволення зростаючих потреб у паливі, енергії, сировині і матеріалах.

Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий потенціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження устаткування, істотно підвищувати змінність його роботи і на цій основі збільшувати знімання продукції з кожної одиниці устаткування, з кожного квадратного метра зробленої площі[14, c. 66-67].

Один з факторів інтенсифікації виробництва – удосконалювання структури економіки.

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці. Найважливіші показники економічної ефективності суспільного виробництва – трудомісткість, матеріалоємність, капиталоємність, фондоємність.

В умовах ринкової економіки основні критерії оцінки господарської діяльності підприємств і фірм – прибуток і рентабельність стосовно фондів.

У результаті всього цього сформується регульоване, цивілізоване ринкове господарство, що буде діючим засобом, що стимулює ріст продуктивності праці, підвищення ефективності всього суспільного виробництва, збільшення суспільного багатства в інтересу підвищення добробуту народу.

Загальновизнаними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки, є:

  • багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності;
  • економічна відособленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників;
  • панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв’язків і відносин між господарюючими суб'єктами;
  • реальна дієздатність товарно-грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін;
  • розвинутість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм.

Якщо в будь-якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним виробництвом зі всіма наслідками. Головним при цьому є те, що виробничі відносини не є товарно-грошовими, а отже, і економічними. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого - як організаційно-технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробничих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.

Ринкова економіка і пов'язані з нею цивілізовані "правила гри" в сфері управління та господарювання не з'являться раніше, ніж у вітчизняній економіці почнеться широкий реальний процес роздержавлення та приватизації, формування соціально-економічного середовища ринкового господарювання.

Ринкова економіка є тим середовищем, в якому потрібні умови конкурентного господарювання, тобто вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких видів економічної діяльності[15, c. 134-135].

3.2. Перспективи вдосконалення впливу ринкового зовнішнього середовища

З кожним роком керівництво вимушене враховувати все більшу кількість зовнішнього середовища, які набувають глобального характеру. Організації повністю залежать від навколишнього середовища, яке, як правило, знаходиться поза впливом менеджера (керівника).

Кожне підприємство функціонує у певному середовищі. В ринковій економіці середовище переважно і забезпечує ефективність діяльності підприємства, навіть, значною мірою, детермінує його існування. Саме тому розробка стратегії і починається з діагностування та прогнозування розвитку середовища підприємства, а результати цього стануть базою для формування його місії, цілей, вибору стратегій.

Розглядаючи структуру середовища, виявляємо його елементи, тобто складові. Ці ж елементи, з точки зору впливу на підприємство, є факторами. Середовище підприємства поділяють на такі групи елементів-факторів: S зовнішнє середовище: макросередовище; мікросередовище; S внутрішнє середовище.

Найважливіша характеристика організації - її взаємозв’язок із зовнішнім середовищем. Жодна організація не може існувати сама по собі. Вони повністю залежать від навколишнього світу, від зовнішнього середовища відносно як своїх ресурсів так і споживачів, користувачів тими результатами, яких вона намагається досягти.

Уява про значення зовнішнього оточення та необхідність враховувати сили зовнішні по відношенню до організації, з’явилась в управлінській думці в кінці 50-тих років. Це стало одним з найважливіших внесків системного підходу в науку управління, оскільки підкреслювалась необхідність для керівника розглядати свою організацію як цілісність, яка складається з взаємопов’язаних частин, в свою чергу пов’язаних з зв’язками із зовнішнім світом[5, c. 215-216].

Термін "ринкове середовище" включає економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акті, законодавство, конкурентні організації, систему цінностей у суспільстві, громадську думку, техніку те технологію і інші фактори. Ці взаємозв’язані фактори чинять вплив на все, зо відбувається всередині організації. Наприклад, введення нової автоматичної технології може забезпечити організації переваги в конкуренції. Але, щоб використати цю нову технологію, організація вимушена шукати людей із певними навичками, а також із певними поглядами. Знайти потрібних фахівців буває досить складно. Якщо економічна кон’єктура підвищується та якщо існує конкуренція на ринку таких спеціалістів, організація може бути вимушена підняти заробітну плату, щоб заохотити цих спеціалістів до роботи. У процесі найму робітників, організація повинна дотримуватися державного законодавства, яке забороняє дискримінацію за віком, статтю, расою. Всі ці фактори постійно змінюються.

Крім цього, зовнішнє середовище підприємства характеризується наступними особливостями:

- складністю (факторів безліч, до того ж вони перебувають в різних комбінаціях);

- взаємозв'язком і взаємообумовленістю факторів (зміна одного із них може викликати лавину змін інших);

- невизначеністю (стратегічні рішення приймають в умовах неповноти інформації про зовнішнє середовище: повну здобути неможливо);

- багатоваріантністю розвитку середовища (дуже важко спрогнозувати дію його факторів в стратегічному періоді);

- динамізмом і мінливістю (зміни в зовнішньому середовищі відбуваються достатньо динамічно, з наростаючою швидкістю).

Тому-то діагностика і прогнозування зовнішнього середовища повинна посідати центральне місце у формуванні стратегії підприємства. Цього потрібно невідкладно і серйозно вчитися українським спеціалістам, причому, як кажуть, на ходу.

Особливо це стосується макросередовища. По-перше, в недалекому минулому на нього мало хто зважав. Отже, будь-який досвід його аналізу відсутній. По-друге, воно анітрохи не залежить від зусиль підприємства; до нього слід адаптуватися. По-третє, його значний вплив на підприємство незаперечний.

Підприємницька діяльність здійснюється у певному середовищі, до якого бізнесмен не просто пристосовується, а, тісно співробітничаючи з іншими суб'єктами ринкового господарства, активно перетворює його відповідно до своїх інтересів та суспільного призначення фірми. І йдеться не тільки про економічне середовище, а й про інші форми підприємницького середовища.

Сьогоднішні зміни в зовнішньому світі примусили звернути на зовнішнє середовище ще більшу увагу, ніж коли - не будь. Навіть якщо б зміни ці не були б настільки важливими, керівникам все одно б прийшлося враховувати середовище, оскільки організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні поставок ресурсів, енергії, кадрів, а також споживачів. Оскільки від керівництва залежить виживання організації, менеджер повинен вміти виявляти істотні факти в оточенні, які впливають на його організацію. Більш того, він повинен запропонувати слушні способи реагування на зовнішні впливи.

Щоб вижити та зберегти ефективність, організації змушені пристосовуватись до свого середовища, щоб у світі швидких змін, де виживають лише пристосовані, його організація не опинилася серед числа зниклих[3, c. 68-70].


Висновки

Ринкове середовище підприємства складається із зовнішніх чинників, які прямо або побічно впливають на цілі, структуру, плани, методи, процеси та заходи, що реалізуються ним. Аналіз середовища становить дослідження цих чинників, відносин між ними, а також їхніх наслідків і потенційного впливу на діяльність підприємства.

Термін "аналіз ринкового середовища" часто використовують разом з іншими, такими як "відстеження ринкового середовища", "збір даних про конкурентів", "дослідження зовнішньої інформації", "пошук маркетингової інформації" тощо.

Аналіз ринкового середовища включає збір ринкової інформації, аналіз та прийняття рішень в контексті функціонування підприємства в його маркетинговому оточенні, що постійно змінюється. Відстеження середовища включає різноманітні дії – від постійно виконуваного аналізу та прогнозу основних тенденцій до нерегулярного збору інформації через особисті контакти, вивчення продукції конкурентів, відстеження їхньої діяльності на виставках і конференціях, або за допомогою шпигунства.

Результати аналізу ринкового середовища використовують як матеріал для прийняття управлінських рішень і тими, хто приймає їх на стратегічному рівні (власники підприємств, топ-менеджери), і функціональними керівниками та менеджерами середньої ланки.

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємству. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, виявляються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані кадри. Тут зважуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки і технології. На підприємстві домагаються зниження до мінімуму витрат виробництва і реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне керування – менеджмент.

Усе це вимагає глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише те підприємство, що найбільше грамотно і компетентно визначить вимоги ринку, створить і організує виробництво продукції, що користається попитом, забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.

Функціонування підприємств в умовах ринку передбачає пошук та розробку кожним з їх особистого шляху розвитку. Іншими словами, щоб не тільки утриматись, але і розвиватись у ринку, підприємство винний покращувати стан своєї економіки: мати завжди оптимальне співвідношення між витратами та результатами виробництва, шукати нові форми прикладення капіталу, шукати нові, більш ефективні засоби доведення продукції до покупця, проводити відповідну товарну політику.


Список використаної літератури

  1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.
  2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.
  3. Душацкий Л.Е. Взаимодействие предпринимателей с условиями среды //Социологические исследования. - 2006. - № 1. - C. 68-72
  4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.
  5. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.
  6. Кальніченко Л. Реструктуризація підприємств в умовах становлення ринкового середовища //Економіка України. - 2005. - № 10. - C. 27-33
  7. Линовицька С. А. Методи оцінки ефективності пристосування вітчизняних підприємств до змін зовнішнього середовища //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 5. - C. 49 – 57
  8. Офік М. П. Суб'єкти підприємницької діяльності в умовах сучасного інституційного середовища //Фінанси України. - 2006. - № 3. - С.56-64
  9. Приліпко О. Державні підприємства в ринковому середовищі //Економіка АПК. - 2004. - № 10. - С.90-95
  10. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.
  11. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.
  12. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.
  13. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.
  14. Соломянюк Н. Вплив зовнішнього середовища на стратегічні плани підприємства в умовах невизначеності //Економіст. - 2005. - № 9. - С.66-67
  15. Ткаченко Т. П. Особливості формування підприємницького середовища в Україні у пострадянський період //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 128 - 135
  16. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

загрузка...
Top