Регіональні особливості розвитку і розміщення харчової промисловості в Україні

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи сучасного стану харчової промисловості в Україні.

1.1. Наукові основи визначення розвитку харчової промисловості.

1.2. Стан розвитку харчової промисловості в Україні.

1.3. Формування конкурентного середовища та підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості.

Розділ 2. Перспективи розвитку харчової промисловості в регіонах України.

2.1. Тенденції і закономірності ефективності розвитку харчової промисловості.

2.2. Удосконалення механізмів розвитку харчової промисловості в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми.В сучасних умовах, коли в Україні та усіх її регіонах йде структурна перебудова народного господарства, промислових, агропромислових та інших виробничих і невиробничих комплексів, значно посилюється орієнтація їх діяльності на всебічне і повне задоволення потреб населення в товарах народного споживання, у першу чергу в недорогих продовольчих товарах високої якості, пріоритетного значення набувають проблеми розвитку і функціонування харчової промисловості, її галузей, підгалузей і виробництв, ефективність діяльності яких значною мірою визначає ефективність функціонування народного господарства, промислових та агропромислових комплексів країни та її регіонів.

Забезпечення сталого, ефективного, збалансованого і пропорційного розвитку харчової промисловості є одним з головних завдань державної економічної політики, реалізація якого виступає основною умовою не тільки задоволення потреб внутрішнього ринку в продовольчих товарах, але й за наявності відповідних можливостей – формування потужного їх експортного потенціалу. Водночас, радикальні трансформації, що відбуваються в економіці України зумовлюють необхідність максимального використання всіх резервів підвищення ефективності розвитку харчової промисловості. Нові економічні умови, що полягають в формуванні і становленні ринкової системи господарювання, наданні господарської самостійності підприємствам і регіонам, призводять до усвідомлення об’єктивної необхідності подолання галузевого, відомчого підходу до розвитку харчової індустрії, зумовлюють необхідність більш глибокої уваги і врахування економічних можливостей і інтересів розвитку харчової промисловості в окремих регіонах України.

Дослідженню проблем теорії та практики територіальної організації народногосподарського, агропромислового і промислового комплексів країни та регіонів, питанням оцінки рівня та ефективності їх розвитку присвячені праці вітчизняних та зарубіжних учених О.М.Алимова, Н.Глікмана, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, М.І.Долішнього, У.Ізарда, В.В.Кистанова, А.С.Лисецького, І.І.Лукінова, М.М.Некрасова, П.Т.Саблука, М.М.Паламарчука, О.М.Паламарчука, О.М.Онищенка, Б.Я.Панасюка, А.Ю.Пробста, П.П.Руснака, Я.Г.Фейгіна, П.Хейне, М.Г.Чумаченка та ін.

Розвиток харчової промисловості як сукупності підприємств, виробництв, підгалузей і галузей з виробництва однорідної за економічним призначенням продукції, головним чином предметів споживання, слід розглядати, у сутнісно-змістовному плані, як процес кількісних і якісних перетворень у виробництві і доведенні до споживача продуктів харчування, які відбуваються в часовому та просторовому вимірі у світовому масштабі, масштабі міждержавних об’єднань і союзів, окремих країн і їх регіонів, спрямованих на збільшення виробництва і споживання продовольчих товарів високої якості у відповідності з науково обґрунтованими фізіологічними нормами.

Головною метоюдослідження є всебічне узагальнення теоретико-методологічних, методичних та практичних проблем розвитку харчової промисловості в Україні та її регіонах в умовах формування розвинених ринкових відносин, розробка рекомендацій і пропозицій щодо їх вирішення з урахуванням наявного вітчизняного й зарубіжного досвіду і формування на цій основі науково обґрунтованої парадигми розвитку галузі в ринкових умовах господарювання.

Для досягнення визначеної мети дослідження ставимо перед собою вирішення наступних основних завдань:

узагальнення і обґрунтування теоретико-методологічних засад розвитку харчової промисловості як провідної виробничої структури народногосподарського комплексу, визначення її ролі і значення в економічному і соціальному розвитку суспільства;

визначення та узагальнення методологічних засад оцінки ефективності розвитку харчової промисловості – її суті, змісту, класифікації видів, методичних підходів її кількісного та якісного виміру;

обґрунтування висновків, рекомендацій і пропозицій щодо забезпечення раціонального використання природного ресурсного потенціалу України та її регіонів у створенні сучасної розвиненої харчової промисловості, підвищення екологічної ефективності розвитку галузі;

вивчення та узагальнення особливостей, тенденцій і закономірностей розвитку харчової промисловості та її регіонів в період формування ринкових відносин, попиту і пропозиції її продукції, сировинної ресурсної та матеріально-технічної баз, структурно-динамічних та регіональних змін в її розвитку;

оцінка та узагальнення світовимірних особливостей, тенденцій та закономірностей розвитку харчової промисловості в Україні та її регіонах, визначення місця і ролі харчової промисловості України у сучасному світовому територіальному поділі праці;

вивчення загальної та регіональної ефективності функціонування харчової промисловості, визначення основних напрямів і шляхів її підвищення в Україні та її регіонах на основі розробки і впровадження інноваційної моделі функціонування галузі й формування ринкового організаційно-економічного механізму управління нею.

Інформаційну базу дослідженняскладають закони України, нормативно-правові документи Кабінету Міністрів України щодо економічних реформ, аналітичні документи, доповіді, економічні огляди, статистичні публікації міністерств та відомств, науково-дослідних інститутів, центрів і фондів, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів, інформаційні матеріали, опубліковані в періодичних виданнях.

Об’єктом дослідження виступають фактори зростання ефективності діяльності підприємств харчової промисловості.

Предметом дослідження виступаєсукупність методичних аспектів і практичних підходів до розробки системи заходів по активізації діяльності підприємств харчової промисловості.

Методи дослідження.Методологічною базою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з економічної теорії економіки підприємства та податкового регулювання.


Розділ 1. Теоретичні основи сучасного стану харчової промисловості в Україні

1.1. Наукові основи визначення розвитку харчової промисловості

Науково обґрунтоване забезпечення населення будь-якої країни продовольством високої якості є глобальною проблемою розвитку міжнародної спільноти. Особлива роль у розв'язанні продовольчої проблеми на регіональному, національному та загальнопланетарному рівнях належить харчовій індустрії, що є не лише завершальною функціональною ланкою виробництва продовольчої продукції, а й реальним організатором та інтегратором ефективного, раціонального і збалансованого функціонування продовольчого підкомплексу кожної держави. Виходячи із зазначеного, забезпечення динамічно стабільного й водночас достатньо ефективного розвитку харчової промисловості — одне з актуальних і невідкладних завдань економічної політики молодої української держави, реалізація якого є важливою умовою не тільки задоволення потреб внутрішнього ринку України у продовольчих товарах, а й формування потужного їх експортного потенціалу.

Харчова індустрія є і залишиться стратегічною галуззю народного господарства, від якої залежить добробут українського народу. Виходячи із суттєвого значення галузі в економічному і соціальному зростанні суспільства, її відтворення та прискорений розвиток є важливою передумовою подолання кризових явищ і забезпечення сталого економічного розвитку.

Харчова промисловість України налічує понад 22 тис. підприємств, у яких зайнято більше мільйона чоловік. Частка харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва досягла 19,5% проти 19,1% у 2001 році. За цим показником харчова промисловість утримує друге місце після чорної металургії. Частка вітчизняних продуктів на внутрішньому продовольчому ринку дорівнює 93,6%, що майже вдвічі більше, ніж у 1995 році. Галузь спроможна забезпечити внутрішні потреби в продовольчих товарах, має значний експортний потенціал і позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Харчова промисловість посідає одне з перших місць за обсягом іноземних інвестицій, сума яких становить майже третину від загальних капіталовкладень в економіку України[10, c. 39-40].

Перспективи інтенсивного функціонування переробної сфери АПК пов'язуються із формуванням інноваційної моделі її економічного розвитку. З урахуванням світових інтеграційних процесів ця складна й багатовимірна проблема відзначається пріоритетною актуальністю для вітчизняної харчової промисловості, адже розвиток сучасних світових тенденцій харчопромислового виробництва за змістом відповідає параметрам, властивим динамічно-інтенсивному типу економічного зростання на основі інновацій вже не один десяток років. Переважна частина ключових питань такого розвитку пов'язана із позитивною адаптацією системи ресурсопостачання переробної галузі АПК до умов і вимог ринкового господарювання, до сформованих останнім часом істотних змін у виробничо-технологічних зв'язках, формах та глибині економічних відносин харчової промисловості й суміжних, споріднених, підтримуючих й інших галузей, з якими вона технологічно пов'язана. Специфічні економічні стосунки і взаємовідносини визначають виробничі зв'язки вітчизняної харчової галузі АПК із сільським господарством, адже харчова промисловість є основним споживачем аграрної сировини з метою переробки і випуску продуктів харчування (а також кормів для тварин).

Різні аспекти відтворення, розвитку ресурсного потенціалу та якості його виробничого залучення в харчовій промисловості висвітлені в багатьох працях, у тому числі й трансформаційного періоду.

У центрі нашої уваги стоять питання сучасних зрушень і перетворень у ресурсному потенціалі вітчизняної харчової промисловості, змістовно нові проблеми якості його виробничого залучення і функціонування, які створюють базові умови формування інтенсивно-інноваційного зростання. Досліджено процеси формування системи ресурсозабезпечення, адекватної завданням інноваційно-технологічного розвитку економіки галузі, визначено суперечності, умови й напрями становлення сучасної ринкової моделі функціонування ресурсного комплексу харчової промисловості.

В ідеалі якісне інтенсивно-інноваційне виробниче функціонування та розвиток харчової індустрії можливі за умов: 1) існування системи стабільного забезпечення продовольчою сировиною як визначального чинника виживання й перспективного розвитку харчопромислових підприємств; 2) наявності сучасної матеріально-технічної бази її підприємств; 3) при відповідному зростанні платоспроможного попиту споживачів, тобто поєднанні фізичної доступності продуктів харчування з економічною; 4) випуску конкурентоспроможних продуктів харчування в асортименті та обсягах, що враховують потреби вітчизняного і зарубіжних продовольчих ринків, а також необхідність форму-вання й підтримання на достатньому рівні стратегічних і перехідних запасів продовольчих ресурсів. Сучасні ж реалії практики господарювання свідчать про існування зовсім інших явищ і процесів у сфері харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів: відсутність системи якісного стабільного забезпечення продовольчою сировиною; наявність матеріально-технічної бази, що відстає у своєму розвитку від аналогічної бази промисловості розвинених країн більш як на півстоліття, а в галузевому спектрі іноді повністю виснажена; збереження (а останнім часом і посилення) обмежень попиту, породжених низькою платоспроможністю населення; видимість насиченості українського продовольчого ринку; засилля іноземних продовольчих товарів у багатьох випадках сумнівної якості; прогресуюче зниження рівня самозабезпеченості продовольчою продукцією [14, c. 3-4].

Основними економічними проблемами розвитку харчової промисловості в умовах перехідної економіки, вирішення яких має першочергове значення для забезпечення стабільного ефективного функціонування цієї комплексної галузі, є наступні: 1) обґрунтування наукових засад розвитку харчової промисловості, зокрема методологічних і методичних основ оцінки рівня та ефективності її розвитку в різних вимірах – глобальному, державному та регіональному; 2) визначення, кількісний і якісний вимір ринку продукції харчової промисловості, обґрунтування стратегічних напрямів його розвитку з урахуванням специфічних особливостей його функціонування в країні та окремих її регіонах; 3) своєчасне забезпечення розробки і реалізації системи довгострокових, середньострокових і короткострокових прогнозів, програм і планів її розвитку, які повинні визначати магістральні напрями збалансування суспільних потреб і ресурсів виробництва та споживання продовольчих товарів, їх науково-технологічного, організаційно-управлінського, сировинного й матеріально-технічного забезпечення у відповідності з конкретними умовами і вимогами соціально-економічного розвитку країни та її регіонів; 4) забезпечення формування сталої, розвиненої сировинної бази розвитку харчової промисловості, продуктових підкомплексів і підприємств; 5) створення розвиненої, що відповідає теперішнім вимогам науково-технологічного прогресу, матеріально-технічної бази її підприємств і виробництв, яка дозволить докорінно підвищити ефективність виробництва продовольчих товарів, їх конкурентоспроможність, посісти передові позиції на світових і регіональних ринках продовольства; 6) розвиток суспільних форм організації виробництва в галузевих господарських ланках харчової промисловості, зокрема, таких із них, як концентрація, спеціалізація, диверсифікація, кооперування та комбінування виробництва; 7) оптимізації її територіальної організації, вирішення якої потребує наукового обґрунтування забезпечення ефективної регіональної спеціалізації виробництва харчових продуктів; 8) формування ефективної організаційної структури управління харчовою промисловістю та її складовими ланками; 9) створення ефективного економічного механізму управління розвитком харчової промисловості, її галузями, підгалузями і підприємствами.

Регіональний розвиток харчової промисловості являє собою трансформацію територіальної організації виробництва продуктів харчування, спрямовану на забезпечення задоволення потреб населення країни і окремих її регіонів у них у відповідності з науково обґрунтованими фізіологічними нормами їх споживання і формування потужного експортного потенціалу продовольчих товарів на основі раціонального використання природно-ресурсного та виробничого потенціалу, переваг територіального поділу праці [12, c. 4-5].


1.2. Стан розвитку харчової промисловості в Україні

Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельнокруп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо. Крім харчосмакової продукції, харчова промисловість випускає добрива, комбікорми, тютюнові, косметичні вироби, мило тощо.

Харчова промисловість України налічує на сьогодні понад 22 тисячі підприємств, на яких зайнято більше півмільйона чоловік. Питома вага харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва у 2003 р. становила 18,9%. За цим показником вона утримує друге місце після чорної металургії. У Вінницькій, Волинській, Тернопільській та Чернігівській областях галузь складає основу промислового виробництва, займаючи в його структурі понад або майже 50%. Питома вага вітчизняних продуктів на внутрішньому продовольчому ринку досягла 93,6%. Галузь здатна забезпечити внутрішні потреби у продовольчих товарах, має значний експортний потенціал та позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Обсяги іноземних інвестицій складають майже третину від загальних капіталовкладень в економіку України. Протягом останніх років галузь входить до п'ятірки лідерів, що постійно нарощують обсяги виробництва.

Галузі харчової промисловості розміщувалися нерівномірно, за винятком борошномельної промисловості, що була поширена у всіх районах України. Підприємства цукрової та спиртової промисловості зосереджувалися переважно на Правобережжі, консервної — на півдні, пром. виробництва вина — на Одещині, в Криму та на Закарпатті; шахтне видобування солі — на Донбасі (Артемівське, Слов'янське), Передкарпатті і Закарпатті (Солотвине). Пивоварні, кондитерські та тютюнові фабрики розміщувалися гол. в Києві, Львові, Харкові, Одесі, Миколаєві. Слабо розвинута була харчова промисловість у промислових осередках Донбасу та Придніпров'я.

Поряд з такими позитивними зрушеннями в розвитку галузі, як зростання обсягів виробництва продукції, збільшення внесків до бюджету, зміцнення позицій вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та розширення зовнішнього товарообігу, наявні також негативні тенденції, що проявляються в скороченні виробництва окремих видів продукції, погіршенні фінансових показників та структури експорту. Основними причинами негативних тенденцій є: недостатність фінансових коштів підприємств, що не дозволяє забезпечити належне відновлення, реконструкцію і модернізацію необоротних активів та впровадити новітні досягнення науково-технічного прогресу; недостатнє використання потенціалу окремих галузей (цукрова, спиртова, парфумо-косметична, окремі підгалузі місцевої промисловості); скорочення споживчого попиту; недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази; несприятлива кон’юнктура зовнішнього ринку; протекціоністські заходи з боку країн-імпортерів, занепад галузевої науки [7, c. 8-9].

Одним з найважливіших завдань подолання негативних тенденцій розвитку харчової промисловості є розв’язання проблем формування ефективного організаційно-економічного механізму на етапах постачання, виробництва та збуту продукції галузі, який охоплює такі сфери, як: сировинне забезпечення (зокрема, ефективне розміщення і розвиток сировинної бази, ув’язка системи сировина – переробка з точки зору економічних важелів і цінової політики, розподіл доходів від спільної діяльності, єдність власника сировинних ресурсів і переробки); технологічно-виробничі процеси; система маркетингу; тарне господарство; галузева наука.

До актуальних завдань розвитку харчової промисловості, спрямованих на подолання негативних тенденцій, утвердження її позицій як конкурентоспроможної галузі промислового виробництва, що має ряд інвестиційних переваг, слід віднести:

збільшення реалізації продукції, освоєння нових ринків збуту, ефективне використання наявного потенціалу;

гарантування захисту прав споживачів, підвищення безпеки продовольчих товарів, розробка та застосування прогресивних медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини й харчових продуктів;

формування системи вільного і прозорого ціноутворення через організацію прогнозного аграрного ринку, наповнення фінансовими й товарними потоками його інфраструктури, створення умов для здорової конкуренції, розвитку приватної ініціативи та кооперації;

прискорення розробки та впровадження державних стандартів і сертифікатів відповідності української продовольчої продукції, гармонізованих з міжнародними вимогами;

оновлення матеріально-технічної бази підприємств харчової промисловості, спрямоване на інтенсифікацію технологічних процесів, модернізацію, реконструкцію, технічне переоснащення, створення нових виробничих фондів, впровадження принципово нових технологій, покликаних гарантувати збереження цінних властивостей сировини та значне підвищення якості готової продукції, застосування безвідходних і маловідходних технологій, комплексне використання сировини, максимальне залучення для виробництва харчових продуктів місцевих нетрадиційних ресурсів;

створення сприятливих умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів, застосування лізингу, різних форм кредитування виробництва тощо;

опрацювання та здійснення разом з іншими міністерствами і відомствами системи заходів щодо боротьби з тіньовим сектором виготовлення й торгівлі харчовими продуктами;

підготовка законодавчих і нормативних актів, спрямованих на захист вітчизняного виробника харчових продуктів та підвищення ефективності роботи окремих галузей харчової промисловості. [6, c. 4-5]

Але, на нашу думку, найважливішим є питання правильного вибору організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості у сферах забезпечення, виробництва та збуту продукції. Наголосимо, що забезпечення ефективного розвитку харчової індустрії передбачає розгляд питань сировинного забезпечення, тарного господарства, технологічно-виробничих процесів, маркетингу, розвитку галузевої науки.

Нині, наприклад, не можна розглядати розвиток цукрової галузі без цілісного аналізу цукробурякового підкомплексу, олійно-жирової — без стану справ із соняшником, пивоварної — без хмелярства і т. д. Не на користь і розпорошеність в управлінні, яка нині діє у виноградарсько-виноробному комплексі України. Система "сировина — переробка" повинна бути тісно пов'язана як з точки зору цінової політики, економічних важелів, що застосовуються, так і ефективним розміщенням та розвитком сировинної бази.

Необхідний єдиний власник (це може бути й держава) сировинних ресурсів і переробного підприємства, або їх спільна власність у вигляді акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо. Проте ці процеси стримуються відсутністю ефективного власника землі, недосконалістю нормативних актів, що стосуються паювання майна та розпорядження ним у процесі реформування аграрного сектора економіки, складною адаптацією підприємств аграрного сектора до умов ринку.

Процеси, що відбуваються у харчовій промисловості та її окремих галузях, з точки зору організаційно-економічного механізму їх розвитку також неоднозначні. Нині державна власність залишилася лише у соляній, спиртовій та виноробній галузях. Підприємства інших галузей харчової промисловості практично повністю належать до недержавних форм власності, тому управління ними відчутно відрізняється. Поряд з державними концернами "Укрсіль", "Укрспирт", "Укрсадвинпром" функціонують галузеві формування, створені за участю самих підприємств, такі як асоціації "Укрцу-кор", "Укролія", акціонерні товариства "Укрпиво", "Укркондитер" та інші. Залежно від поставлених завдань і делегованих функцій ці формування виконують різні, іноді навіть діаметрально протилежні, функції. З моменту ліквідації Міністерства харчової промисловості, на нашу думку, структура управління промисловістю й окремими її галузями не набула чітких окреслень і тому не в змозі повною мірою забезпечити ефективний вплив держави на розвиток підприємств харчової промисловості всіх форм власності та господарювання в межах реалізації державної політики щодо розвитку агропродовольчої сфери і забезпечення продовольчої безпеки країни [3, c. 45-46].


1.3. Формування конкурентного середовища та підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості

Рушійною силою ринкової системи господарювання і, відповідно, важливою складовою її організаційно-економічного механізму є конкуренція. За період економічних перетворень в Україні створено достатню нормативно-правову базу конкурентного законодавства та здійснено комплекс заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища. Харчова промисловість була однією з перших, що розпочала приватизацію державного майна, і на сьогодні у державному секторі залишилося менш ніж 3% підприємств. В ряді галузей, що першими розпочали приватизацію і які отримали істотні інвестиції, обсяги виробництва досягли докризового рівня, або перевищили його (пивоварна, плодоовочева), інші галузі з переважно приватизованими підприємствами стали гнучкіше реагувати на потреби ринку. Як показали дослідження, домінуючою формою власності в галузі є колективна, а основним організаційним типом підприємств у ній – акціонерні товариства. Приватні підприємства є чисельнішими за них, однак їх питома вага за вартістю основних засобів і виручкою від реалізації продукції є незначною. Державний сектор представлений переважно державними підприємствами, які займають останнє місце за ефективністю використання основних засобів серед підприємств інших форм власності й господарювання. Приватизовані підприємства займають відносно невелику питому вагу в структурі галузі, проте володіють більш ніж половиною основних засобів харчової промисловості. (табл. 1).

За показниками фінансової результативності та рівня матеріально-технічної бази виробництва найбільш конкурентоспроможними є акціонерні товариства, а найслабшими – комунальні, приватні і державні підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції [5, c. 6-7].

Аналіз процесу роздержавлення і приватизації, становлення різноманіття форм власності та господарювання як важливої передумови формування конкурентного середовища в харчовій промисловості дозволив виявити ряд проблем, накопичених за час реформування, які можна вважати причинами низької конкурентоздатності як державних так і приватизованих підприємств. Це, зокрема: поширення використання способів нелегітимної приватизації за позаприватизаційними схемами (маються на увазі розрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном); непідготовленість систем галузевого державного регулювання, що призвела до втрати керованості недержавним сектором підприємств харчової промисловості; низька ефективність діючої системи управління державною власністю; відсутність раціональних пропорцій між різними формами власності та господарювання, недорозвиненість комунальної власності та інші проблеми, які є загальними для приватизаційного процесу, що відбувся.

Дослідження конкурентності ринків окремих продовольчих товарів на основі показників ринкової концентрації галузі та монопольної влади дозволило зробити висновок, що сьогодні посилення концентрації виробництва є об’єктивним, закономірним процесом, який створює умови для модернізації харчових підприємств та забезпечує виживання вітчизняних виробників в умовах жорсткої зовнішньої конкуренції. Разом з тим, посилення ринкової концентрації в найбільш прибуткових і технологічно розвинених галузях харчової промисловості призводить до посилення монопольної влади окремих компаній і згортання конкурентних відносин на ринках продукції, яку вони виробляють. Прояви дії чинників монопольної влади вимагають від державних і галузевих органів управління економікою посилення уваги до стану конкурентних відносин, вивчення стану конкурентного середовища з урахуванням усіх чинників його формування, розробки та вжиття заходів щодо запобігання монополізації й стимулюванню конкуренції в галузі.

Конкурентоспроможність галузі або комплексу галузей характеризується рівнем виконання ними специфічних функцій, залежить від ефективності їх роботи, що оцінюється окрім традиційних критеріїв, за показниками, що відбивають галузеві особливості та описують ступінь живучості та динамічності галузі чи галузевих комплексів за різних варіантів економічного розвитку на рівні регіону, країни або світу в цілому. Конкурентоспроможність харчової промисловості України загалом може бути охарактеризована як посередня з огляду на низький техніко-технологічний рівень виробництва значної частки підприємств, їх скрутне фінансове становище, нестачу приладів та обладнання для моніторингу якості продукції [7, c. 10-11].

Рівень і характер конкурентних відносин значною мірою визначається розвитком малого і середнього бізнесу. Як показали дослідження, у розвитку малого підприємництва в харчовій промисловості спостерігалися негативні тенденції, які певною мірою викликані тим, що більшість прибуткових ринкових ніш, доступних для малого бізнесу, виявилася зайнятою, а конкуренція істотно посилилася. Іншими несприятливими чинниками були наступні: непослідовність економічних реформ і викликаний цим ризик; відсутність стимулів для підприємницької діяльності, а також практичних навичок у веденні бізнесу та пов’язані з цим труднощі з забезпеченням сировиною, формуванням клієнтури, реалізацією продукції; обмеженість інформаційно-консультативного забезпечення і відсутність системи підготовки кадрів для підприємництва в галузі; недосконалість системи оподаткування; нестача фінансово-кредитних ресурсів і низька інноваційна активність малих підприємств; недостатня державна підтримка малого підприємництва.

Сучасна ринкова стратегія харчових підприємств має передбачати як поліпшення їх фінансового стану, так і посилення конкурентного статусу. Це передбачає врахування таких показників, як: співвідношення очікуваної виручки з продажу на певному сегменті ринку до витрат на його освоєння або утримання своєї частки на цьому сегменті; співвідношення можливого прибутку до запланованих витрат на розробку, виробництво і збут продукції на певному сегменті ринку; прогнозовані темпи росту продажу продукції на певному освоєному сегменті ринку. Конкурентоспроможність продукції харчової промисловості характеризують п’ять груп її показників: перша – показники якості продукції; друга – економічні показники, що характеризують повні витрати споживача на придбання або споживання продукції; третя – організаційно-комерційні показники умов продажу та постачання продукції; четверта – показники стану продукції на ринку; п’ята – показники стану на ринку підприємства-розробника та виготовлювача продукції.

На кожному підприємстві повинна розроблятися власна система управління конкурентоспроможністю з урахуванням його специфічних характеристик і особливостей. Об’єктами управління тут виступають усі складові конкурентного потенціалу підприємства: наявність сучасної технології, обладнання, підготовлених кадрів та інших ресурсів, що забезпечують функціонування і стратегічний розвиток підприємства в умовах конкуренції. Посилення конкурентних позицій передбачає також: максимально повне врахування вимог споживачів; розвиток інфраструктури постачання, ринку і збуту; належне наукове забезпечення галузі [].


Розділ 2. Перспективи розвитку харчової промисловості в регіонах України

2.1. Тенденції і закономірності ефективності розвитку харчової промисловості

Системна оцінка тенденцій і закономірностей розвитку харчової промисловості України за період формування ринкової економіки свідчить, що поряд із певними позитивними змінами, які відбуваються в цій галузі, як і в економіці країни в цілому, пов’язаними в першу чергу із формуванням різних форм власності, організації виробництва і господарювання, проявився ряд значних негативних явищ, серед яких необхідно відзначити суттєве скорочення виробництва харчових продуктів, зростання їх вартості, зменшення обсягів їх реалізації, зниження рівня задоволення потреб населення в них.

Тенденції, що склалися у розвитку харчової промисловості в умовах ринкових трансформацій, були зумовлені численними причинами, серед яких, на нашу думку, вирішальну роль відігравали такі: допущені значні недоліки в організації переходу до ринкової системи господарювання, зокрема, поспішне проведення процесу приватизації підприємств, лібералізації економічних процесів, в результаті чого була втрачена керованість розвитком окремих галузей, підприємств і виробництв; значне скорочення обсягів вітчизняних сировинних ресурсів для виробництва харчових продуктів, що призвело до різкого зменшення їх випуску і збільшення питомих витрат на їх виробництво; фізичне і моральне зношення матеріально-технічної бази більшості підприємств харчової промисловості, що спричинило неконкурентоспроможне їх функціонування; відсутність чітких науково обґрунтованих ринкових моделей розвитку і ефективного функціонування окремих галузей і виробництв харчової промисловості з урахуванням специфічних вітчизняних особливостей їх діяльності; психологічна і професійна непідготовленість керівних працівників і спеціалістів галузі до господарювання в ринкових умовах; втрата внутрішніх і зовнішніх ринків збуту продукції харчової промисловості; порушення стабільних міжгалузевих зв’язків щодо виробництва харчових продуктів; недосконалість ринкових економічних відносин, які в основному зводяться до розрахунків на бартерних засадах; недотримання законів і вимог територіального поділу праці у виробництві харчових продуктів; недосконалість фінансово-кредитних механізмів розвитку окремих галузей і виробництв харчової промисловості; необґрунтованість системи оподаткування харчових підприємств, яка не враховує специфічних особливостей їхньої діяльності, зокрема: характеру і значення продукції, що виробляється ними; соціального та екологічного її призначення; особливої ролі у відтворенні населення як головної продуктивної сили та ін.; порушення сталих міждержавних економічних зв’язків з виробництва і реалізації продукції харчової промисловості; недостатнє правове забезпечення ефективного розвитку харчової промисловості як провідної структуроформуючої галузі економіки України; відсутність затверджених довгострокових, середньо- та короткострокових національних і регіональних програм розвитку харчової промисловості; часті зміни організаційних структур управління розвитком харчової промисловості.

Суттєвим аспектом сучасного кризового стану розвитку харчової промисловості є наявність значних регіональних диспропорцій в територіальному розміщенні основних складових її продуктивних сил та виробництві продуктів харчування. Розміщення харчової промисловості та територіальна диференціація виробництва її продукції характеризується даними табл.2., табл.3. [8, c. 105-107]

Дослідження засвідчили наявність значних відмінностей в динаміці виробництва окремих видів продукції харчової промисловості по областях України, що свідчить про недостатнє врахування регіональних чинників та факторів розвитку галузі. Основними причинами суттєвих регіональних диспропорцій в споживанні основних продовольчих товарів, які свідчать про незбалансованість розвитку національного ринку харчових продуктів, є: регіональні відмінності в рівнях доходу населення; особливості виробництва продукції та його ефективності в окремих регіонах та областях, які, зокрема, зумовлюють різницю в роздрібних цінах на окремі продукти харчування; низька територіальна мобільність продовольчих товарів внаслідок високих цін на транспортні послуги; слабкий розвиток ринкової інфраструктури: мережі оптових продовольчих ринків, універсальних та спеціалізованих товарних бірж, маркетингових служб.

Системний аналіз показників економічної ефективності розвитку харчової промисловості дозволив зробити висновок про порівняно високий її рівень у Центральному та Східному регіонах країни, що в повній мірі відповідає їх ролі як регіонів спеціалізації на виробництві промислової харчової продукції. Водночас, відставання по основних показниках економічної ефективності від середнього рівня по країні в такому крупному регіоні спеціалізації, як Подільський, в результаті неприйняття термінових заходів щодо його подолання, може призвести до значного загострення не тільки на Поділлі, але й в Україні в цілому.

Основними напрямами удосконаленню розміщення харчової промисловості повинні стати: 1) поглиблення спеціалізації окремих економічних районів і областей на розвитку у них тих галузей і виробництв харчової промисловості, для яких у них є необхідні умови для створення ефективної сировинної бази відповідних її підприємств; 2) доведення рівня розвитку ряду галузей харчової промисловості в економічних районах і областях до масштабів, які б забезпечували їх потреби у відповідних харчових продуктах; 3) оптимізація темпів і розмірів підприємств харчової промисловості в економічних районах і областях у відповідності з вимогами ринкової економіки, новітніми досягненнями науки, техніки, технології виробництва і прогресивного світового досвіду [9, c. 44-45].

Всебічні аналітичні розрахунки засвідчили, що мобілізація і використання значних наявних резервів підвищення ефективності розвитку харчової промисловості дають змогу забезпечити збільшення виробництва високоякісних і дешевих основних видів продовольчих товарів у 2,5-3 раза, що дало би змогу сформувати необхідний фонд продуктів харчування для повного задоволення потреб внутрішнього ринку та створити потужний експортний потенціал конкурентоспроможних продовольчих товарів для реалізації їх на зовнішньому ринку, зокрема, на ринку продовольчих товарів країн СНД та на інших регіональних ринках продовольчих товарів світу [13,c.45-46].

2.2. Удосконалення механізмів розвитку харчової промисловості в Україні

Для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості необхідно створити дійовий механізм інвестування технологічних змін. В умовах перехідної економіки слід посилити регіональні інструменти впливу на впровадження новітніх досягнень НТП та державне регулювання інноваційних процесів за допомогою регіональних інноваційних фондів і цільового конкурсного фінансування.

Перспективний розвиток галузі має обов'язково передбачати подальше поліпшення розміщення її продуктивних сил, посилення комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України, основними напрямами якого повинні стати:

1) поглиблення спеціалізації окремих економічних районів і областей на розвитку тих галузей і виробництв харчової промисловості, які мають необхідні умови для створення ефективної сировинної бази;

2) доведення рівня розвитку ряду галузей харчової промисловості в економічних районах і областях до масштабів, які б забезпечували потреби регіонів у відповідних харчових продуктах;

3) оптимізація розмірів підприємств харчової промисловості за їх типами в економічних районах і областях відповідно до вимог ринкової економіки, новітніх досягнень науки, техніки, технології виробництва і прогресивного світового досвіду.

З огляду на обмежені фінансові ресурси держави, а також на те, що переважна більшість підприємств харчової промисловості перебувають у колективній власності, яка виключає їх пряме бюджетне інвестування, необхідно відшукувати ефективні підойми державного впливу та державного протекціонізму щодо розвитку підприємств, основною з яких має виступати податкова політика, що реально стимулювала б виробничий процес, структурні, інноваційні перетворення в галузі та на підприємствах. Серед її основних складових слід назвати такі: звільнення від податку сум доходів, які направляються на розвиток і модернізацію виробництва (до половини його вартісної величини); запровадження диференційованого оподаткування продукції залежно від обсягів її вітчизняного виробництва та конкурентоспроможності; запровадження пільгових ставок ПДВ на товари та послуги, що входять до споживчого кошика; надання підприємствам права самостійно встановлювати підвищені норми амортизації основних фондів за умови направлення амортизаційних відрахувань за цільовим призначенням; встановлення податкових пільг на інвестиції, які направляються на модернізацію основного капіталу підприємств з високим рівнем спрацювання технічного потенціалу; тощо [14, c. 5].

За сучасних умов необхідно також реалізувати систему невідкладних заходів щодо захисту вітчизняного виробництва, яка включає: орієнтацію зовнішньоекономічної стратегії на послідовне скорочення ввезення до країни тих продуктів харчування, виробництво яких може бути забезпечене в Україні; активне державне регулювання рівня та структури роздрібних цін на продукти харчування з метою пожвавлення платоспроможного попиту населення і підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках продовольства; посилення стимулюючої ролі податків, підвищення їх захисної функції щодо власного товаровиробника, що дасть можливість забезпечити ефективний розвиток галузі й відновити досягнуті у минулому високі обсяги виробництва харчової промисловості України.

Потребує також удосконалення управління сферою реалізації та збуту продукції. Взагалі питання маркетингу стають дедалі актуальнішими і поступово висуваються на перше місце. Це зумовлюється характерною для ринкових умов ситуацією, коли пріоритетнішим є вміння реалізувати продукцію, ніж її виробляти. І якщо в умовах планової економіки діяло Міністерство торгівлі з великою кількістю служб, що займалися розподілом товарів за галузевим і територіальним принципами, проведенням різного роду ярмарок та виставкових заходів із висвітленням їх у засобах масової інформації, то в умовах ринку ця система повинна діяти зовсім по-іншому. Безперечно, основне навантаження у вирішенні питань маркетингу покладається безпосередньо на товаровиробника та його дистриб'юторів. При цьому важливим є розробка товарної політики фірми, стратегія ціноутворення, просування товару, реклама, конкуренція, інші напрями. В той же час на рівні держави є низка питань, які б могли вирішуватися централізовано. Прикладом можуть бути проведення "Свята пива", галузеві виставки-ярмарки, конкурсні дегустації і т. п. [7, c. 11-12]

Ринковий економічний механізм управління міжгалузевими інтеграційними процесами в розвитку харчової промисловості має передбачати: державне регулювання ринку стратегічних продовольчих товарів, зокрема таких, як цукор, олія, спирт, лікеро-горілчані вироби, сіль; створення розвинутої мережі підприємств оптової та роздрібної торгівлі продовольчими товарами; поступове витіснення вертикальних зв'язків і заміну їх на горизонтальні економічні відносини між партнерами. Його використання забезпечує досягнення максимальної ефективності виробництва продовольчих товарів за рахунок: значного скорочення втрат при транспортуванні та зберіганні сільськогосподарської сировини; раціональнішого використання вторинної сировини та відходів; формування і використання найефективніших наскрізних технологічних процесів від поля до прилавка; створення всіх умов для становлення єдиної агропромислової системи господарювання; створення єдиної економічної заінтересованості у високих кінцевих результатах всіх учасників інтегрованого агропромислового виробництва на основі поглиблення його спеціалізації, кооперування і комбінування.

З метою посилення державного впливу на розвиток харчової промисловості як провідної галузі економіки України та виконання завдань щодо розвитку сільського господарства слід вважати за доцільне створення самостійного централізованого органу управління з питань харчової промисловості України, який би на основі використання ринкових організаційно-правових чинників забезпечив ефективність управління розвитком підприємств харчової промисловості різних форм власності та господарювання [2, c. 91].


Висновки

Харчова промисловість у будь-якій країні, а тим більше в Україні, яка має надзвичайно сприятливі умови для її ефективного розвитку, є однією з провідних структуроформуючих ланок всієї економіки, промислового та агропромислового комплексів, ефективне функціонування якої є основоположним чинником економічного і соціального зростання, головною умовою забезпечення підвищення життєвого рівня населення.

Формування ринкової економіки визначило та зумовило становлення дії ринкових факторів розвитку і розміщення харчової промисловості в Україні як країні з перехідною економікою, які потребують теоретичного, методологічного і методичного узагальнення як наукові засади забезпечення ефективного функціонування цієї провідної галузі народного господарства, промислового та агропромислового комплексу, тобто виникла потреба у розробці науково обґрунтованої моделі розвитку харчової промисловості України в умовах здійснення докорінних ринкових перетворень.

Виходячи з важливого значення розвитку харчової промисловості в економічному і соціальному зростанні суспільства, методичними векторами розробки концепцій, програм та стратегій підвищення ефективності виробництва продовольчих товарів мають стати наступні цілі: досягнення максимально можливого продовольчого самозабезпечення за основними видами продуктів харчування; забезпечення виробництва продовольства в обсязі та асортименті, достатньому для харчування за науково обґрунтованими нормами; забезпечення відповідності якості продуктів харчування вимогам безпеки для здоров'я людини; створення та підтримка запасів основних харчових продуктів, необхідних на випадок надзвичайних ситуацій; створення розвиненого експортного потенціалу промислових продовольчих товарів країни та її регіонів.

Сучасний регіональний розвиток харчової промисловості в Україні не в повній мірі відповідає законам територіальної організації суспільного виробництва, однією з головних вимог яких є досягнення раціонального використання природного, людського, виробничого, науково-технічного і технологічного потенціалів території, що забезпечує отримання значних обсягів виробництва екологічно чистих харчових продуктів високої якості з мінімальними питомими витратами живої та уречевленої праці. Завдання докорінного підвищення економічної, соціальної та екологічної ефективності розвитку галузі потребує подальшого покращення розміщення її продуктивних сил, комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України.

Всебічне дослідження та узагальнення економічних проблем розвитку харчової промисловості України та її регіонів в ринкових умовах господарювання показало, що ефективне функціонування цієї структуроформуючої галузі економіки може бути досягнуте на основі вивчення потреб внутрішнього і зовнішнього ринку в її продукції, платоспроможності її споживачів, забезпечення її виробництва за кількісними та якісними параметрами, що відповідають сучасним вимогам науково-технологічного прогресу з мінімальними питомими витратами живої та уречевленої праці.

Зовнішньоекономічні зв'язки харчової промисловості мають бути кориговані з метою забезпечення внутрішніх потреб держави і орієнтовані на задоволення попиту населення з різним рівнем доходу на різноманітну продукцію харчової промисловості та розвиток експорту готової продовольчої продукції з високими споживчими якостями. Водночас держава повинна проводити політику розумного протекціонізму по відношенню до вітчизняних виробників, впроваджуючи захисні тарифні обмеження, ліцензування, контингентування тощо, спрямовані на захист внутрішнього ринку від надмірної іноземної конкуренції.

Відтворення і прискорений розвиток харчової промисловості є важливою передумовою подолання кризових явищ в економіці країни і потребує застосування спрямованої на це науково обґрунтованої цінової, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та інноваційної політики, через сучасну недосконалість яких харчова промисловість України як за наявними виробничими потужностями, їх фізичним, технічним і технологічним станом, так і за рівнем розвитку інфраструктури суттєво відстає від обсягів виробництва власних сировинних ресурсів для випуску продукції харчування, а також від рівня розвитку аналогічної галузі в економічно розвинених країнах.

Впровадження економічного механізму розвитку харчової промисловості в умовах функціонування ринкової економіки, який поєднує механізми вільного ринку з державним регулюванням, дозволить підвищити ефективність функціонування харчової промисловості в регіоні і сприятиме збільшенню виробництва високоякісної кінцевої продовольчої продукції.


Список використаної літератури

1. Андрусік І.І. Перспективи розвитку підприємств харчової промисловості Львівщини // "Молодь і ринок" .– 2005.– №3 (13) .– С. 118 – 122.

2. Андрусік І.І. Покращення структури підприємств харчової промисловості як один із шляхів збільшення експортного потенціалу // "Молодь і ринок " .– 2005. – № 1 – С. 87 – 91.

3. Борщевський П. Харчова промисловість України: сучасні тенденції та перспективи розвитку //Економіка України. - 2003. - № 8. - С.45-49

4. Вітвіцький В.В. Харчова промисловість: стан та перспективи нормування праці/ В.В.Вітвіцький, А.Л.Солошонок //Економіка АПК. - 2001. - № 7. - С.22-25

5. Дейнеко Л. Розвиток стратегічного потенціалу харчової промисловості України //Харчова і переробна промисловість. - 2009. - № 6. - C. 5-9

6. Лиськов В. Харчова промисловість:стан і проблеми //Харчова і переробна промисловість. - 1998. - № 5. - C. 4-6

7. Мостенська Т. Стан та перспективи розвитку ринку продовольчих товарів в Україні //Харчова і переробна промисловість. - 2009. - № 1. - C. 8-12

8. Сичевський М.П. Актуальні проблеми розвитку харчової індустрії // Сборник трудов междунар. симп. “Межрегиональные проблемы экологической безопасности”. – Суми: СНАУ. – 2003. – С. 105–109

9. Сичевський М.П. Вдосконалення організаційного механізму розвитку харчової і переробної промисловості // Вісник Сумського державного університету. Серія: економіка. – 2003. – № 5. – С. 43–45

10. Сичевський М.П. Стан та пріоритетні напрями розвитку харчової промисловості в Україні // Економіка АПК. – 2004. – № 1. – С. 38–42

11. Сичевський М.П. Удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості України. – К.: Науковий світ, 2004. – 375 с.

12. Хареба В. Наукове забезпечення розвитку харчової і переробної промисловості України //Харчова і переробна промисловість. - 2009. - № 2-3. - C. 4-7

13. Шмаглій О.Б. Харчова промисловість та її розвиток //Економіка АПК. - 2006. - № 8. - С.40-47.

14. Яриш П. Стратегія розвитку галузі: В харчовій промисловості/ П. Яриш //Харчова і переробна промисловість. - 2004. - № 4. - C. 3-5

загрузка...
Top