Правові основи підприємницької діяльності

1. Господарські відносини, їх ознаки та види.

2. Основні характеристики акцій.

3. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю.

Список використаної літератури.

1. Господарські відносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природноресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

  • господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;
  • державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);
  • структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;
  • фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;
  • державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення ґрунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.


2. Основні характеристики акцій

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій, як співвласники товариства, мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду і кількості акцій та інших факторів.

Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає спроможність корпорації до залучення позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у Книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 % статутного фонду акціонерного товариства. Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Він повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавством України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та сама акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його на акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче за номінальну.

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять в їх розпорядження після сплати податків і відсотків за банківський кредит.

Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.

Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на основні об'єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.

Акціонерне товариство (кампанія, корпорація)27 - це домінуюча форма комерційної організації у країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зобов'язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на його майно. Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократизації управління, розширенню громадського контролю за діяльністю організації, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.

Виникнувши на початку розвитку приватного підприємництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною.

Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. За характером розпорядження розрізняють акції іменні та на пред'явника. Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім'я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред'явника емітуються без зазначення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред'явника, що стали об'єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.

Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні). Привілейовані акції надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію.

Під час ліквідації корпорації задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім уже простих. Якщо фінансовий стан корпорації погіршується, то керівництво може відкласти оголошення і виплату привілейованих дивідендів на невизначений строк. У цьому випадку в переважній частині акцій, що називаються кумулятивними, нагромаджуються невиплачені доходи, які згодом виплачуються.

Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Однак якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу.

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом, по суті, близькі до облігацій. Такі акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто нарощування доходів. Різновид привілейованих акцій - це акції за участю, за якими передбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачується при умові, що дивіденд за простою акцією сягнув свого максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, яка їх випустила.

Проста акція найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору прибутковості, прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки дивіденд на них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорацій та оплачується з прибутку в останню чергу, тобто після оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон'юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.


3. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю".

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. За своїми правовими характеристиками ТзОВ належить до об’єднань капіталів, але має деякі елементи особових (персональних) відносин між учасниками.

ТзОВ може складатися з двох і більше учасників. Закон не обмежує максимальну кількість його учасників, але практика діяльності подібних товариств свідчить, що число їх учасників не повинно перевищувати 50 осіб. В середньому ж кількість членів ТзОВ коливається від 2 до 5 осіб.

ТзОВ діє на підставі установчого договору і статуту. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб’єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до тимчасового розрахункового рахунку в банку не менше 30 % відсотків зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше 1 року після реєстрації товариства.

Одною з відмінностей товариства з обмеженою відповідальністю від акціонерного товариства є те, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю може передати свою частку (чи її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам лише за згодою інших учасників. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.

Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

Учасник також може бути виключеним з товариства за рішенням зборів учасників, якщо систематично не виконує свої обов’язки або якщо його дії суперечать досягненню цілей товариства.

Управління ТзОВ здійснюється за допомогою системи органів, які формують учасники товариства. Функції з управління товариством поділяються між його органами:

  • вищим – зборами учасників;
  • виконавчим – дирекцією (директором);
  • контролюючим – ревізійною комісією.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1. визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2. внесення змін до статуту товариства;

3. обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

4. затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5. створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6. винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

7. затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури;

8. встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

9. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10. виключення учасника з товариства;

11. визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

12. затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;

13. прийняття рішення про припинення діяльності товариства.

Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".


Список використаної літератури

1. Андреев В.К. Основы предпринимательской деятельности. - М.: Изд-во МНИМП,1995

2. Господарське законодавство України: 3б. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

3. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

4. Кашанина В.Г. Хозяйственные товарищества и общества: правовые основы внутрифирменной деятельности. - М.: ТЕИС, 2005.

5. Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. — Харків: Еспада, 2000.

6. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України.— К.: МАУП, 2002.

7. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 2006.

8. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

9. Щербина В.С. Господарське право України.- К., 2003.

загрузка...
Top