Правова діяльність підприємства

1. Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, мета та напрямки діяльності. Правові основи діяльності підприємства.

2. Класифікація підприємств за різними ознаками. Види підприємств.

3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

4. Статут підприємства та установчий договір.

5. Інвестиції: сутність та класифікація.

6. Методи організації виробництва.

7. Бізнес-планування: сутність, зміст та призначення.

8. Структура заробітної плати.

9. Тарифна система оплати праці.

10. Форми і системи оплати праці.

Список використаної літератури.


1. Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, мета та напрямки діяльності. Правові основи діяльності підприємства

Серед суб'єктів господарського права найважливіше місце належить підприємству як первинній ланці народного господарства. Підприємство — основна організаційна одиниця господарювання. Це обумовлено особливостями економічних і соціальних функцій підприємства в економічній системі, а саме — функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах, послугах.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності і діє на основі статуту, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство — це статутний суб'єкт, що господарює. Статут підприємства повинен визначати мету і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, який вказує обов'язкові й альтернативні пункти, що включаються в статут підприємства[2, c.12].

2. Класифікація підприємств за різними ознаками. Види підприємств

Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 63) у нашій країні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. У залежності від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні[5, c.34].

3. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії і представництва без створення юридичної особи й обов'язкової державної реєстрації. У цьому випадку суб'єкт підприємницької діяльності повинен повідомити орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації у свою реєстраційну картку.

При наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється в термін не більше п'яти робочих днів. Протягом цього часу реєструючий орган зобов'язаний надати заявникові посвідчення про державну реєстрацію підприємства. Посвідчення є юридичною підставою для відкриття підприємством рахунків у банку за місцем його реєстрації або в будь-яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову адміністрацію.

Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний у 10-денний термін надати відомості у відповідну податкову інспекцію й орган державної статистики. Ці органи встановлюють коди підприємств відповідно до загального класифікатора галузей народного господарства Міністерства статистики України.

Відмова в державній реєстрації підприємства вважається законною лише за двома підставами: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства и у випадку невідповідності установчих документів вимогам законодавства.

При реєстрації підприємства вносяться до державного реєстру підприємств України. Запис у державному реєстрі про реєстрації підприємства являє собою юридичний факт виникнення підприємства — суб'єкта права з правами юридичної особи. Згідно з чинним законодавством України підприємство стає юридичною особою, здобуває права й обов'язки з дня його державної реєстрації. З іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про його закриття до державного реєстру. Цей запис є скасуванням реєстрації[1, c.42].

4. Статут підприємства та установчий договір

Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами.

Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу. В статуті підприємства визначається найменування підприємства, його місце знаходження, предмет та мета діяльності, органи управління підприємством, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, характер організації трудових відносин, членства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; він затверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власником майна за участю відповідного трудового колективу.

В силу установчого договору його учасники ( засновники юридичної особи ) взаємно зобов’язуються у встановленому законом порядку створити нову юридичну особу і надати їй необхідне майно. Договір повинен заключатися у письмовій формі. Підписи фізичних осіб потребують нотаріального засвідчення, а підписи керівників юридичних осіб повинні завірятися печаткою[6, c.55-56].

5. Інвестиції: сутність та класифікація

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,

наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п’яти років;

г) понад п’ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав[3, c.61-62].

6. Методи організації виробництва

Методи організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого процесу, який являє собою сукупність засобів і прийомів його реалізації і характеризується рядом принципів, головним з яких є взаємозв’язок послідовність виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь безперервності виробничого процесу.

Три методи організації виробництва:

1) непотоковий (одиничний);

2) потоковий;

3) автоматизований[8, c.74].

7. Бізнес-планування: сутність, зміст та призначення

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні і слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план у ринковій системі господарювання виконує дві найважливіші функції:

1) зовнішню — ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.

Отже, за ринкової системи господарювання бізнес-план — це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту.

Специфіка бізнес-плану полягає в тім, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту[4, c.122].

8. Структура заробітної плати

Структура заробітної плати — це співвідношення окремих складових заробітної плати в загальному її обсязі. В стабільних розвинених економічних системах основна заробітна плата складає 85-90% в структурі заробітної плати. В Україні в сучасних умовах з різних причин (нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна система оподаткування, занедбаність нормування праці та ін.) питома вага тарифних ставок в заробітній платі в середньому складає 65-70%, що є одним з виявів кризи в організації праці.

На підставі названих вище принципів організації і функцій заробітної плати в умовах побудови ринкових відносин створюється організація заробітної плати безпосередньо на підприємствах. Під організацією заробітної плати розуміємо її побудову, тобто приведення її елементів в певну систему, Що забезпечує взаємозв'язок кількості й якості праці з розмірами заробітної плати[9, c.251-252].

9. Тарифна система оплати праці

Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Тарифна система оплати праці включає:

а) тарифну сітку - коефіцієнти, які присвоюються робочим в залежності від кваліфікації;

б) тарифні ставки - суми, які нараховуються за певний проміжок часу (година, день) працівникам відповідної кваліфікації (розряду). Наприклад, працівнику першого розряду за одну годину нараховується одна гривня, а працівнику шостого розряду - шість гривень.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт в залежності від їх складності, а робітників - в залежності від їх кваліфікації та відповідальності по розрядах тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

10. Форми і системи оплати праці

Заробітна плата як винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, складається з таких частин: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій[7, c.92-94].


Список використаної літератури

1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

5. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.

6. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

7. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.

8. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

9. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

загрузка...
Top