Позикові кошти в управлінні капіталом підприємства

Вступ.

1. Поняття та сутність позичкового капіталу. Необхідність залучення позикових коштів.

2. Класифікація джерел позикових коштів. Наслідки фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу.

3. Класифікація позичкових коштів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Основу будь-якого бізнесу складає власний капітал. На підприємствах ряду галузей економіки обсяг позикових засобів, що використовуються, значно перевершує обсяг власного капіталу. У зв’язку з цим управління залученням і ефективним використанням позикових засобів є однією з важливих функцій, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань.

Актуальність проблеми. Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. їх використання в обороті підприємства зумовлене, з одного боку, об'єктивною необхідністю, а саме: невідповідністю у часі між надходженнями коштів та витратами, сезонністю виробництва, впровадженням інвестиційних проектів, які потребують значних обсягів вкладень за декілька років; з іншого боку, за допомогою позикових коштів забезпечується розширення виробничо-господарської діяльності, оновлення технічної бази, використання ефекту фінансового лівериджу та ін.

Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства.

У зв'язку з цим особливого значення набуває проблема джерел формування та способів залучення позикового капіталу.

Метою робота є надати ґрунтовні рекомендації щодо виробу джерел формування та способів залучення позикового капіталу різними підприємствами.


1. Поняття та сутність позичкового капіталу. Необхідність залучення позикових коштів.

Необхідність залучення позикових коштів як джерела фінансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів.

Для будь-якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, то дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощуватиекономічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу; а отже, підвищити ринкову вартість капіталу

Позиковий капітал підприємства складається з довгострокових і поточних зобов'язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів.

Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в котах для створення запасів протягом року коливається. Особливо ночно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину в період збирання врожаю мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. В цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників — колективних сільськогосподарських підприємств після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.

У підприємств, то заготовляють ліс, виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.

Для підприємств з несезонним характером виробництва такі різкі доливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах.

Залучений капітал, у вигляді позикових коштів можливо здобувати, використовуючи зовнішнє та внутрішнє залучення. Способи залучення позичкового капіталу узагальнено на рис. 1.

Оцінка вартості позикового капіталу має певні особливості:

1. Відносна простота формування базового показника оцінки вартості.

2. Врахування в процесі оцінки вартості позикових коштів податкового коректора.

3. Вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв’язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, який оцінює кредитор.

Базові елементи вартості позикового капіталу.

1. Вартість фінансового кредиту:

- банківського кредиту;

- фінансового лізингу.

2. Вартість капіталу, який залучається за рахунок емісії облігацій.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості.

З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребує в оборотних коштах зокрема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином – банківських кредитів на умовах строковості й поворотності.


2. Класифікація джерел позикових коштів. Наслідки фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена в таблиці 1.

З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученням позикових засобів. У процесі цього управління розв’язується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.

Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає такі основні етапи:

1. Аналіз залучення використання позикових засобів у попередньому періоді.

2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі.

6. Визначення форм залучення позикових засобів.

7. Визначення складу основних кредиторів.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів.

9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.

1. Аналіз залучення і використання позикових засобів у попередньому періоді.

Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення позикових засобів в періоді; що аналізується, темпи цієї динаміки порівнюються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових засобів, аналізуються в динаміці: питома вага сформованого фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових засобів, що використовуються підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів позикових засобів за період їх залучення. У цих цілях проводиться відповідне угруповання позикового капіталу, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових засобів і їх відповідність обсягу оборотних і позаоборотних активів, що використовуються підприємством.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів. Дані умови аналізуються з позицій кон’юнктури фінансового і товарного ринків.

На п’ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових засобів у цілому й окремих їх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності та рентабельності позикового капіталу. Перша група даних показників порівнюється, в процесі аналізу, із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.
2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді.

Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. У даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина даного фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів підприємство не використовувало перемінну частину оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових засобів;

в) формування недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів у даному випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства: нове будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення основних засобів тощо.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках позикові засоби залучаються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі;

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.

Максимальний обсяг даного залучення диктується двома основними умовами:

1. Граничним ефектом фінансового левериджу. При цій умові обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума власного капіталу, що використовується, може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

2. Забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових засобів.

З урахуванням даних вимог підприємство установлює ліміт використання позикових засобів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.

Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі.

На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних засобів і формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей.

Розрахунок необхідного розміру позикових засобів в рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього використання. Метою даних розрахунків є встановлення термінів використання позикових засобів, що залучаються для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їх видів. У процесі цих розрахунків визначається повний і середній термін використання позикових засобів.

Повний термін використання позикових засобів є періодом часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить у собі три тимчасових періоди:

а) термін корисного використання;

б) пільговий (граціонний) період;

в) термін погашення.

Позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси: збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання обсягів виробництва; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Воднораз у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти:

• Складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

• Необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших суб’єктів господарювання, або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

• Зниження норми прибутку активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

• Зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства.

Головною перевагою позикового капіталу є його більш низька вартість. Вартість позикового капіталу є порівняно низькою з вартістю акціонерного капіталу за рядом причин, а саме:

1. Витрати по технічному забезпеченню та ті що пов’язані із залученням для позикового капіталу нижчі ніж для акціонерного (не потрібна функція регістратора, послуги андеррайтера – фахівця по розміщенню).

2. Доподаткова ставка відсотків за позиковим капіталом нижча ніж доходність по акціонерному капіталу. Це пов’язано з більш низьким ризиком, так як у випадку фінансових невдач або банкрутства вимоги кредиторів будуть задоволені в першу чергу. Крім того позиковий капітал часто надається під гарантію або забезпечення реальними активами, які гарантують повернення коштів.

3. Плата за позиковий капітал зменшує оподатковувану базу. Використовуючи позиковий капітал компанія економить на податкових платежах. Величина цієї економії називається податковим щитом.

4. Позиковий капітал не дає право його власникам на управління. І не загрожує керівництву втратою робочих місць. Додаткова емісія акцій несе потенційну загрозу скупки акцій сторонніми інвесторами та зміни політики фірми, тобто зміни керівництва.

Переваги позикового фінансування:

─ Зростання доходності власного капіталу (якщо доходність активів перевищує плату за позиковий капітал);

─ Можливість диверсифікації власного капіталу;

─ Податковий щит;

─ Можливість збереження контролю.

Недоліки позикового фінансування:

1. Наявність ризику у власника капіталу підприємства, який пов’язаний з тим, що крім комерційного ризику у акціонерів виникає зверх фінансовий ризик. Результатом цього є вимога додаткової компенсації за підвищений ризик. Таким чином, позиковий капітал є привабливим своєю відносною дишевезною, але його залучення обмежено зростанням ризику власників капіталу підприємства.

2. Необхідність концентрації грошових коштів до моменту погашення позики. Так як термін повернення позикового капіталу є чітко визначеним кредитною угодую, то керівництво корпорації повинно розробляти схеми погашення (утворення накопичувального фонду або залучення нової позики). Найчастіше підприємства додержуються стратегії підтримки певної структури капіталу та погашення однієї позики здійснюється за рахунок іншої.

3. Суттєва частка позикового капіталу дає можливість кредиторам контролювати певні рішення компанії, що приймаються. Існують випадки коли у договорі банківської позики присутні вимоги обов’язкової частки рефінансування чистого прибутку або утворення фонду погашення, що може не відповідати інтересам менеджерів компанії. Досить часто надання позики здійснюється на умові застави або гарантій. Якщо об’єктом застави виступають акції, то у випадку фінансової кризи на підприємстві контроль над компанією може перейти до кредиторів.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками [7]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов'язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

Позики можуть бути у вигляді облігацій: привілейованих акцій: фінансових векселів: інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.

Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення авторами порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.


3. Класифікація позичкових коштів.

Позиковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис.2)

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 3). При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Діяльність будь-якого підприємства потребує періодичного використання різноманітних форм позикових коштів.

Їх використання прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує вищий фінансовий потенціал розвитку підприємства і вищі можливості приросту рентабельності.

Як показує практика, ефективність використання позикового капіталу вища, ніж власного, але з його використанням пов’язаний більший фінансовий ризик і зменшення фінансової стійкості підприємства.

Підприємства України використовують різні джерела позикових ресурсів: короткострокові кредити банків, короткостроковий комерційний кредит, кредиторська заборгованість, податковий кредит і пільги. Менш поширеними є довгострокові кредити банків, кредити та позики небанківських фінансових установ, облігаційні позики, фінансовий лізинг.

Отже, з метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, aй кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства.


Висновки

Однією з основних проблем, що перешкоджають формуванню ефективного механізму функціонування підприємств, є недостатність фінансових ресурсів. На жаль, брак власних фінансових ресурсів та відсутність державної підтримки залучення нових джерел фінансування призводять до подальшого загострення кризового фінансового становища.

Загострюється ситуація і зі становищем основних засобів, що спричинено постійним зростанням питомої ваги зносу, відсутністю достатніх коштів для їх оновлення та модернізації. Таке становище не тільки породжує погіршення якості послуг, але і зароджує початкові етапи техногенної кризи.

Отже, за сучасних умов необхідно суттєву увагу приділяти пошуку нових джерел та способів залучення позикового капіталу не тільки на регіональному рівні, але і на рівні держави.

Шляхами вирішення цього питання можуть стати:

1) створення конкурентного середовища на ринку, за рахунок впровадження підприємств різних організаційно-правових форм:

2) конкретні дії держави щодо покрашення інвестиційної привабливості галузі:

3) залучення іноземних інвесторів.

Одним із шляхів вирішення даної проблеми може стати створення єдиного регіонального фонду, метою діяльності якого буде акумулювання та перерозподіл фінансових ресурсів підприємств галузі. При цьому, потрібно буде розрахувати показники підприємства, які дадуть додаткову інформацію кредиторам та інвесторам, а також іншим особам, які хочуть оцінити перспективність вкладення коштів у дану фірму, керівнику та його підлеглим - точну та об'єктивну картину фінансового стану підприємства, розрахунків з кредиторами. І. крім того, аналіз аналітичних фінансових коефіцієнтів, побудованих на основі даних звітності компанії, дозволить виявити її слабкі, вразливі сторони. А це. в свою чергу дозволить обмежити аналітичний аналіз поточного фінансового стану підприємства, а також його проекцію на ближню чи віддалену перспективу.


Список використаної літератури

1. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посібник. — 2-ге вид., перерос, і доп. — К.: Знання, 2005. — 485 с.

2. Фінансовий аналіз: Навч. посібник/ Митрофанов Г.В., Кравченко Г.О., Барабаш Н.С. та ін.; Зав ред. Г.В. Митрофанова. — К.: Київ. нац. торг.-екон. Ун-т: 2002,-301с.

3. Бодаковський В.Ю. способи залучення кредитних ресурсів вітчизняними підприємствами // Фінанси України. — 2005. — №1. — CM06-112.

4. Забаштанський М.М. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства комунального господарства // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — №6(48). — С. 25-29.

5. Буряк П.Ю. Формування і надання Інформації про фінансові ресурси підприємства /7 Фінанси України. — 2006. — №10. — С. 123-129.

6. Волохов В.І. Оцінка ефективності кредитної діяльності банків іі Фінанси України. - 2003. - №4. - С.115-124.

7. Ісмаілов В. Б. Методика та інструменти залучення довгострокового капіталу// Фінанси України. - 2004. - №8. - С 97-101.

8. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. A.M. Под-дєрьогін. - К.: КНЕУ 2005. - 536с.

9. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навч. посібник. — 3-тє вид., випр. і доп. — Львів: Магнолія плюс, 2005. — 344с.

10. Волохов В.І. Оцінка ефективності кредитної діяльності банків // Фінанси України. - 2003. - №4. - С.115-124.

11. Ананьєв О.М. Оцінка вибору обсягу залучених коштів кооперативного підприємства // Фінанси України. — 2004. — №4. — С. 42-47.

загрузка...
Top