Порядок приймання продукції і товарів за якістю та кількістю на підприємстві

Вступ.

1. Правові засади забезпечення якості продукції і товарів.

2. Організація приймання продукції і товарів за якістю і кількістю на підприємстві.

Висновок.

Список використаної літератури.


Вступ

Виробництво якісної продукції є обов'язком кожного товаровиробника. Від якості продукції залежать попит на неї споживачів, реалізація та одержання прибутку, конкурентоспроможність на на внутрішньому і зовнішньому ринках.

За загальним уявленням, якість продукції - це сукупність споживчих властивостей товарів, продуктів, що забезпечують певні потреби населення та народного господарства відповідно до її призначення.

У ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення»1 зазначено, що якість продукції - це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції та надають їй здатності задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Визначення поняття якості наводиться також у Міжнародному стандарті IS 9001-87: якість — це сукупність властивостей, характеристик продукції чи послуги, що надають цим властивостям можливість задовольняти обумовлені потреби, які передбачаються стандартами серії 9000. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити впевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявляться недоліки.


1. Правові засади забезпечення якості продукції і товарів

Серед правових актів, що стосуються якості, визначним є Закон «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини». Цей закон установлює правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (постачальниками та споживачами) під час розроблення, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання.

Законом України «Про стандартизацію»3 визначено, що стандартизація — це діяльність, яка полягає у встановленні положень для загального та багаторазового застосування відповідно до наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі та сприяння науково-технічному співробітництву.

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб'єкти господарювання, незалежно від форми власності та видів діяльності, на органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких установлюється відповідними законами. Законодавство України у сфері стандартизації складається із Закону України «Про стандартизацію» та інших нормативно-правових актів.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Законом України «Про стандартизацію» визначена мета стандартизації. Вона полягає в забезпеченні безпеки для життя і здоров'я людини, тварин, рослин, збереженні майна, охороні довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації їхньому призначенню, сприянні усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

- забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

- відкритості і прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

- доступності стандартів та інформації про них для користувачів;

- відповідності стандартів законодавству;

- адаптації до сучасних досягнень науки й техніки з ураху-ванням стану національної економіки;

- пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

- дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

- участі в міжнародній (регіональній) стандартизації.

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості продукції та безпеки споживача посідає інститут юридичної відповідальності (насамперед, цивільно-правової та адміністративної, а вже потім і кримінальної).

Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, на рівні законів установлено, зокрема, Законом «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх порушення», а на рівні локальної правотворчості - умовами конкретних договорів, конкретних контрактів купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього врожаю, ф'ючерсних та інших угод.

Законом України «Про захист прав споживачів» (ст. 17), зокрема, установлено майнову відповідальність за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відповідно до нього шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами, що містять недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачена більш висока міра відповідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним потерпілим споживачем, незалежно від того, перебував він чи ні в договірних відносинах із виробником. Таке право зберігається протягом установленого терміну служби (терміну придатності).

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів», виробник несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, у зв'язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів, незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

Недолік - окрема невідповідність товару вимогам нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що ставляться до нього, а також інформації про товар, яка надана виробником (виконавцем, продавцем).

Істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, або який не може бути усунутий цим споживачем, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено договором, або проявляється знову після його усунення (преамбула Закону «Про захист прав споживачів»).

Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, сировини, що постачаються, працівники підприємства керуються положеннями Інструкцій про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю.

Інструкція П-6 застосовується в тих випадках, коли стандартами, технічними умовами або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції та товарів.

В Інструкції П-7 визначені методи перевірки продукції, порядок направлення постачальнику виклику його представника для участі в прийманні продукції та складанні акта в разі виявлення нестачі, некомплектності, невідповідності продукції та інших порушень.

2. Організація приймання продукції і товарів за якістю і кількістю на підприємстві

Основою правового забезпечення є законодавство України, нормативні акти міністерств та інших органів виконавчої влади, стандарти, накази, положення, інструкції та інші акти підприємств. Правове забезпечення управління якістю на підприємстві здійснюють керівники та інші посадові особи згідно з покладеними на них обов'язками. Вони несуть персональну відповідальність за виготовлення продукції належної якості.

Юридична служба підприємства здійснює методичне керівництво правовим забезпеченням роботи з управління якістю продукції, координуючи свою діяльність з іншими структурними підрозділами, надає допомогу їх керівникам у розробці нормативних актів з питань якості продукції, здійснює правову експертизу нормативно-технічної документації з якості продукції.

Особливу увагу юридична служба повинна приділяти додержанню встановленого порядку приймання продукції за якістю, а в разі виявлення порушень разом з іншими структурними підрозділами готувати матеріали, що стосуються випуску неякісної продукції, для передавання правоохоронним органам, а також вживати заходів щодо відшкодування збитків, завданих підприємству.

Особливе значення для юридичної служби мають претензійно-позовна робота, узагальнення та аналіз практики застосування законодавства з якості продукції, підготовка пропозицій щодо усунення причин та умов випуску неякісної продукції. Роботу, пов'язану з підвищенням якості продукції, юридична служба повинна починати з ознайомлення і правової оцінки накази, інструкцій з питань забезпечення якості продукції, а якщо інструкції відсутні, організовувати їх розробку й надавати правову допомогу підрозділам підприємства в розробленні проектів цих актів з метою забезпечення їх відповідності чинному законодавству.

Юридична служба підприємства повинна вивчати практику використання правових засобів у роботі з поліпшення якості продукції, зокрема щодо пред'явлення претензій і позовів, відшкодування збитків винними особами, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, проводити періодичний аналіз судових справ, пов'язаних з постачанням підприємством неякісної продукції, аналіз практики підприємства щодо відшкодування збитків через випуск і постачання продукції неналежної якості за рахунок винних осіб.

Основними нормативно-технічними документами, що встано-влюють вимоги до якості продукції, є стандарти. Залежно від характеру, призначення та сфери застосування, стандарти поділяються на державні, галузеві і стандарти підприємств.

Вимоги до якості продукції, на яку немає стандартів, або додаткові (до вимог, установлених стандартом) визначаються технічними умовами, під якими слід розуміти нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс вимог до конкретних типів продукції. Якість окремих видів продукції може визначатись еталонами або зразками, які затверджуються уповноваженими органами господарського керівництва відповідно до стандартів і технічних умов.

Випуск і постачання продукції, виконання робіт, надання послуг з відхиленням від належних вимог, що погіршує їх якість, вважаються грубим порушенням державної та договірної дисципліни.

Підвищення якості продукції, робіт і послуг можливе лише в разі належного контролю за якістю та наявності ефективних засобів боротьби з порушенням установлених вимог.

Розрізняють два види контролю:

1) зовнішній, який поширюється на організації, що не належать до різних з контролюючим органом систем;

2) внутрішній, що здійснюється в межах однієї системи.

Зовнішній контроль поділяється на позавідомчий і контрагентський, а внутрішній - на відомчий і такий, що здійснюється структурними підрозділами підприємств.

Позавідомчий контроль (або нагляд) за додержанням стандартів і норм здійснює Держстандарт України та його територіальні органи - центри стандартизації, метрології та сертифікації в Автономній Республіці Крим і областях, їх посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснення державного нагляду за додержанням стандартів, а також інші спеціально уповноважені на це органи.

До контрагентського належить контроль, який сторони здійснюють за договором. Основною формою такого контролю є прийняття покупцем, замовником поставленої продукції, виконаних робіт за якістю, технічний нагляд замовника за договором підряду на капітальне будівництво за відповідністю якості робіт проектам і кошторисам. Відомчий контроль здійснюють органи господарського керівництва стосовно підпорядкованих їм підприємств та організацій.

Контроль за якістю виготовлюваної продукції безпосередньо на підприємстві, а також за якістю сировини й матеріалів, що надходять на підприємство, здійснюють відділи технічного контролю, правовий статус яких визначений Типовим положенням про відділ технічного контролю промислового підприємства. З підприємства може бути відправлена покупцям тільки та продукція, що була прийнята відділом технічного контролю.

Вантажоотримувач зобов'язаний забезпечити приймання продукції (товарів) за якістю й кількістю відповідно до стандартів, технічних умов, інструкцій П-6 та П-7, інших обов'язкових правил і Договорів. При прийманні вантажів від органу транспорту підприємство-вантажоотримувач, згідно з чинними на транспорті правилами перевезення вантажів, зобов'язане перевірити, чи забезпечене зберігання вантажів при перевезенні, а саме:

1) перевірити в необхідних випадках наявність на транспортних засобах (вагоні, цистерні, автофургоні) або на контейнерах пломб відправника або пункту відправника (станції, порту), справність пломб, відбитки на них, стан вагону, інших транспортних засобів або контейнера, наявність захисного маркування вантажу, а також справність тари;

2) перевірити відповідність найменування вантажу і транспортного маркування на ньому указаним у транспортному документі і вимагати від органів транспорту видання вантажу за кількістю місць або ваги в усіх випадках, коли такий обов'язок покладений на них правилами, що діють на транспорті, та іншими нормативними актами.

У разі видачі вантажу без перевірки кількості місць або ваги отримувач у порядку, встановленому правилами видачі вантажу, зобов'язаний вимагати від органів транспорту, щоб на транспортному документі (додаток 26) була оформлена відповідна позначка. У всіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту виявлено пошкодження або псування вантажу, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць даним, вказаним у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, отримувач зобов'язаний вимагати від органу транспорту складання акта загальної форми або комерційного акта (позначки на товарно-транспортній накладній або складання акта - при доставленні вантажу автомобільним транспортом) (додаток 27, 28).

Акт загальної форми ГУ-23 складається у випадках, передбачених Правилами складання актів, затвердженими наказом Мін-трансу від 28.05.02 № 344 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 8.07.02 за № 567/6855. Акт загальної форми підписується особами, які брали участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше ніж двома особами. Акт загальної форми складається також у випадках відмови або ухилення відправників (одержувачів) від підписання пам'яток, відомостей про користування вагонами (контейнерами), облікових, накопичувальних карток тощо. На вказаних документах у цих випадках ставиться позначка про складений акт.

Жодна із сторін не має права відмовитися від підписання акта загальної форми. У разі незгоди зі змістом акта сторона може викласти свою думку. У випадку відмови від підписання акта представників відправника (одержувача) акт підписується особами, що брали участь у його складанні. При цьому в акті робиться відмітка про пред'явлення акта на підпис представнику відправника (одержувача) та про його відмову від підписання акта. Ця відмітка також засвідчується підписами осіб, що брали участь у складанні акта.

У разі виявлення навантажених вагонів з комерційними несправностями, що загрожують безпеці руху або схоронності вантажів, акт загальної форми складається в двох примірниках, з яких перший додається до перевізних документів, а другий зберігається на станції. У разі складання комерційного акта перший примірник акта загальної форми додається до комерційного.

У випадках виявлення під час перевезення крадіжок вантажів акт загальної форми складається в трьох примірниках, з яких перший примірник надсилається разом із перевізними документами на станцію призначення, другий - лінійному відділу внутрішніх справ, а третій залишається в справах станції. Виявлені під час перевезення обриви пломб (ЗПП) на автомобілях, тракторах та сільськогосподарських машинах, пошкодження деталей, нестача запасних частин, деталей та інструмента засвідчуються актами загальної форми. У цих випадках на станції призначення видача вантажу одержувача здійснюється з перевіркою.

Комерційні акти складаються на бланках форми ГУ-22, що мають типографську нумерацію, у випадках і за порядком, встановленим ст. 129 Статуту залізниць України, Правилами складання актів, затвердженими наказом Мінтрансу від 28 травня 2002 р. № 334 і зареєстрованими в Мінюсті 8 липня 2002 р. № 567/6855, та Інструкцією з актово-претензійної роботи на залізницях України.

Комерційні акти при перевезеннях у міжнародних сполученнях складаються відповідно до угоди про міжнародні вантажні залізничні сполучення.

У разі необґрунтованої відмови органу транспорту від складання комерційного акта отримувач зобов'язаний відповідно до чинних на транспорті правил оскаржити цю відмову та провести приймання продукції (товарів) у порядку, передбаченому Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю (П-6, П-7).

Приймання продукції (товарів) проводиться особами, які вповноважені на це керівником підприємства-отримувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання вантажу.

Особам, уповноваженим приймати продукцію (товар) за кількістю та якістю, видається посвідчення (додаток 29). У разі виявлення неякісної продукції, нестачі продукції (товарів) складається акт (додаток ЗО, 31,32).

Одночасно з призупиненням приймання отримувач зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції (товарів) представника постачальника (виготовлювача) телефонограмою, факсом (додаток 33).


Висновок

Для того щоб не допустити невиробничих витрат, випуску та продажу неякісної продукції, використання неякісної продукції у виробництві, вантажоотримувач повинен провести приймання продукції за кількістю та якістю.

Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, робіт і послуг, забезпечення їх відповідності світовим та вітчизняним зразкам і вимогам, збереження якості виробів на весь час експлуатації або використання - один із найважливіших напрямків перебудови господарського механізму, підвищення ефективності суспільного виробництва.

Незабезпечення високої якості продукції, робіт і послуг призводить до значних матеріальних і моральних збитків. Тому одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств, які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної продукції, що сприяє підвищенню економічних показників роботи підприємства в цілому.

Правове забезпечення на підприємстві передбачає виконання таких основних завдань:

- дотримання і зміцнення законності при виготовленні продукції;

- організація ефективного застосування правових засобів з метою підвищення якості продукції до належного рівня;

- застосування правової відповідальності до осіб, винних у випуску продукції неналежної якості;

- правова регламентація господарських відносин з управління якістю продукції.


Список використаної літератури

1. Білоусов Ю. Виконавче провадження: Навчальний посібник/ Юрій Білоусов,; М-во освіти і науки України. - К.: Прецедент, 2005. - 187 с.

2. Гордієнко К. Юридична служба на підприємстві: Типові положення. Зразки документів. Судова практика/ Костянтин Гордієнко. - К.: КНТ, 2007. - 303 с.

3. Горевий В. Організація юридичної служба на підприємстві: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Горевий. - 2-ге вид., виправлене і доп.. - Суми: Університетська книга, 2008. - 318 с.

4. Державне управління та державна служба: Словник-довідник/ Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана; Укл. Олексій Оболенський,. - К.: КНЕУ, 2005. - 478 с.

5. Новий російсько-український словник-довідник (юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери): Близько 100 тисяч слів/ С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт; Київська міська держ. адмін.; Ін-т укр. мови НАН України. - 2-ге вид., доп. і випр.. - К.: Довіра: УНВЦ "Рідна мова", 1999. - 877 с.

6. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник/ Автор. кол.: В.Т.Білоус, О.С.Захарова, В. С. Ковальський та ін.; Ред. В. Т. Маляренко; Мін-во освіти і науки України. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 350 с.

загрузка...
Top