Поняття підприємницького права

Вступ.

1. Поняття, предмет, метод і система підприємницького права.

2. Джерела підприємницького права.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Значна роль, яку відіграє підприємницька діяльність зараз, упродовж початкового, перехідного періоду до ринку вже не потребує доведення. Ця сфера діяльності з кожним роком виборює собі все вагоміше місце в економіці держави як за обсягом виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, так і за кількістю працюючих, а головне — за ефективністю господарювання.

В той же час така діяльність, як і будь-яка інша, потребує відповідного правового регулювання, від якості якого значною мірою залежать подальші успіхи підприємництва в Україні. Звичайно, опрацювання правової бази з підприємницького права означає і необхідність її оперативного засвоєння всіма, хто пов'язує свою професійну діяльність із набуттям таких знань.

Слід зауважити, що нагальність правового забезпечення відповідних економічних зрушень мала наслідком безпрецедентне навантаження на юридичний корпус держави. Учені та практики проводять велику роботу з аналізу існуючої правової бази, усунення її недоліків та визначення способів якнайшвидшого її вдосконалення. У цьому контексті отримання високоякісних знань із підприємницького права може стати вагомим чинником забезпечення стабільної ефективності і високої культури господарювання в Україні.


1. Поняття, предмет, метод і система підприємницького права

Підприємницьке право не є класичною галуззю права. Воно сформувалося порівняно нещодавно в результаті необхідності врегулювання специфічних відносин, що виникають у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

Донедавна підприємницьке право за своєю природою вважалося комплексною галуззю права. На відміну від основних (класичних) галузей права, комплексні формуються не за предметом правового регулювання (тобто сферою однорідних відносин), а за такою підставою (ознакою), як об'єкт правового впливу. В нашому разі таким об'єктом є підприємницька діяльність, що береться як цілісне утворення, яке для свого функціонування вимагає регулювання окремими нормами різних галузей права у комплексі.

Так, у складі підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права. До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо. Норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання. Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права.

Із прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України статус галузі підприємницького права дещо змінився. Внаслідок прийняття кодифікованого законодавчого акта було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. З цього моменту підприємницьке право набуває рис комплексної підгалузі права із збереженням наведених вище ознак. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим.

Комплексний характер підприємницького права впливає на характер співвідношення цієї підгалузі з іншими галузями. З кожної класичної галузі підприємницьке право позичає відповідні правові норми, що прямо або опосередковано регулюють відносини, які складаються у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

Одночасно підприємницьке право можна розглядати і як комплексну галузь законодавства, тобто як систему правових норм, що деталізують порядок реалізації конституційного права на зайняття підприємницькою діяльністю (ст. 42 Конституції України). Вказана система правових норм міститься в нормативних актах різної юридичної сили, створюючи тим самим своєрідний нормативний масив підприємницької діяльності[6, c. 11-13].

Утворення галузі підприємницького законодавства з комплексним набором норм права, а, отже, створення відповідних інтегральних законів, які враховують специфіку галузей господарювання і подають норми права з належною адекватною їм конкретизацією, має велике практичне значення. Такі закони служать задоволенню потреб суспільної практики і розв'язанню її специфічних галузевих завдань, які не можуть бути вирішені засобами традиційно-класичної систематизації права за предметом правового регулювання. Саме таким нормативно-правовим актом став ГК України, що, відповідно до своєї преамбули, встановив, правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Предметом підприємницького права, як і будь-якої іншої галузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Ці відносини виникають у процесі або у зв'язку із провадженням підприємницької діяльності її суб'єктами — носіями взаємопов'язаних прав і обов'язків, передбачених і забезпечених законом.

Незважаючи на те, що підприємницьке право фактично утворилося на базі цивільного і адміністративного права, правовідносини, що є його предметом, у процесі розвитку набувають все більше специфічних рис. Як зазначають деякі автори, господарські (підприємницькі) відносини за своїм змістом і порядком регулювання суттєво відрізняються від цивільно-правових. Вони є не просто майновими, а організаційно-майновими.

Водночас підприємницькі відносини вже давно перейшли зі стану частини цілого до самостійного існування і утворили свій складний, неповторний, зважаючи на специфіку функціонування суб'єктів різних форм власності, комплекс правовідносин, об'єднаних спільною метою. На це вказує як прийняття окремого кодифікованого акта — ГК України, так і застереження, зроблене у ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу (ЦК) України щодо можливості регулювання особливостей майнових відносин у сфері господарювання окремим законом.

У теорії зазвичай ставиться питання про співвідношення підприємницького права із суміжними галузями господарського та комерційного права. Різниця полягає в обсягах відносин, що складають їх предмет правового регулювання.

Предметом правового регулювання господарського права є здебільшого відносини, що складаються у процесі виробництва (виготовлення) продукції, надання послуг, виконання робіт як виробничого, так і допоміжного, невиробничого характеру з метою задоволення всього спектру потреб суспільства. В цьому визначенні загострюється увага на тому, що у реальному суспільному житті будь-яка господарська діяльність практично не може здійснюватись автономно, у чистому вигляді, тобто бути, приміром, суто виробничою. Адже їй передує підготовчий період, який досить часто є і доволі складним функціонально, і тривалим за часом. Іноді він пов'язаний із виконанням наукових розробок, які мають суттєво відбитися на якості продукції чи вдосконалити процес її виготовлення, маркетингових досліджень, пошуком фінансових джерел забезпечення всього комплексу робіт та послуг[7, c. 28-30].

Крім того, господарська діяльність може провадитися юридичними особами незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. При цьому ст. З ГК України, яка містить законодавче визначення господарської діяльності, не передбачає обов'язкової ознаки отримання доходу від неї, натомість наголошуючи у ч. 2 цієї статті на тому, що господарська діяльність може здійснюватись як з метою отримання прибутку (у такому разі вона вважається підприємництвом), так і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Предметом правового регулювання підприємницького права є підприємницька діяльність, яка відповідно до ст. 42 ГК України визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, як вже йшлося вище, вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприємця, під його майнову відповідальність, на його власний ризик і має на меті отримання прибутку.

У підприємницькій діяльності, зокрема, вбачають риси діяльності особливого творчо пошукового, новаторського характеру, під час якої опрацьовуються нові сфери вигідного вкладення ресурсів, ідеї нових комбінацій у виробництві, опанування нових ринків, створення нових продуктів і способів досягнення мети.

Комерційна діяльність, в свою чергу, входить елементом до підприємницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших.

Таким чином, підприємницька діяльність включає в себе комерційну діяльність і є однією зі складових господарської діяльності — більш широкого поняття, що може бути спрямована не тільки на одержання прибутку, а й на виконання програм загальноекономічного, соціального, культурного та іншого значення[8, c. 26-28].

Розширення підприємницької діяльності і активна співпраця значної кількості юридичних і фізичних осіб різних форм власності вимагає прискорення розвитку підприємницького права і узагальнення вже набутих як теоретичних, так і практичних результатів. Невід'ємною складовою цього процесу є і розробка механізму поступової гармонізації вітчизняного підприємницького права відповідно до міжнародних вимог, зокрема законодавства країн ЄС. Але на першому етапі цієї роботи вітчизняна законодавча база потребує суттєвого вдосконалення, усунення суперечливості, забезпечення стабільності прийнятих норм, особливо податкового законодавства, та створення тим самим більш сприятливих умов для розвитку бізнесу взагалі й приватного зокрема. Тільки ефективна, мобільна і прибуткова економіка України буде спроможною витримати жорстку конкуренцію більш досвідчених іноземних підприємців.

За рівнем (предметом) правового регулювання відповідних відносин підприємницьке право поділяється на публічне і приватне право. Публічне підприємницьке право регулює питання організації державних установ та їх відносини з окремими особами, в тому числі — суб'єктами підприємницької діяльності. Наприклад, статус Державної податкової адміністрації України встановлюється Законом України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 p.), а також Положенням про Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента України від 13 липня 2000 р. № 886/2000. Відповідно до покладених завдань і повноважень цей державний орган зокрема має право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності та у громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для розрахунків готівкою із споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (в тому числі комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів та проведенням валютних операцій. З огляду на те, що здійснення вищенаведених повноважень органами Державної податкової адміністрації України безпосередньо пов'язане із зайняттям підприємницькою діяльністю, це дозволяє віднести відповідні відносини, що складаються між ними і суб'єктами підприємницької діяльності, до підприємницьких, які за характером є публічними.

Публічними також є відносини, пов'язані, наприклад, із ліцензуванням окремих видів діяльності, сертифікацією та стандартизацією продукції (робіт, послуг), здійсненням державного контролю за додержанням зазначених вимог. Адже порушення (недотримання) процесів провадження певних видів діяльності може негативно вплинути не тільки на відповідного суб'єкта підприємницької діяльності, але й на інтереси всього суспільства, значної його частини, прошарків і груп, тобто так звані "публічні (суспільні) інтереси"[6, c. 17-19].

Приватне підприємницьке право регулює відносини між окремими особами у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності. Наприклад, укладання між засновниками господарського товариства засновницького договору є проявом приватноправових відносин між ними, оскільки залежить від волі його сторін і, відповідно, не залежить від волі державних органів.

Ефективність підприємницького бізнесу знаходиться у полі зору державних органів управління. Межі державного регулювання, яке матеріалізується у законодавчих актах нормативного характеру, постійно змінюються: вони звужуються і поступаються політиці дерегулювання. При цьому державне регулювання не зникає, а якісно вдосконалюється, набуває нових функцій, особливо у питаннях захисту поряд із публічними (суспільними) інтересами і інтересів приватних, зокрема підприємців. За допомогою державного регулювання відбувається і процес погодження цих інтересів.

Критерієм поділу підприємницького права на публічне і приватне може бути і метод правового регулювання. Публічним вважається право, якщо в разі порушення інтересів суб'єкта підприємницької діяльності правовий захист надається на вимогу особи, що представляє державу, незалежно від волі потерпілої особи. Наприклад, органи прокуратури в силу повноважень, наданих їм ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до господарського суду із заявою про захист інтересів держави, навіть якщо конкретна особа (наприклад, державне підприємство, установа, організація) і не зверталася із відповідним проханням. Приватним є право в разі, якщо правовий захист надається на вимогу окремої особи, чиє право порушено (якщо підприємство чи організація звертається до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів самостійно).

Із питанням про предмет підприємницького права тісно пов'язане питання про його метод, тобто спосіб впливу на відповідні відносини.

Метод підприємницького права обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких входять до складу цієї галузі. Наприклад, майнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю, регулюються нормами різноманітних галузей права; відповідно й методи регулювання в кожному разі різні. А саме: метод владних розпоряджень — при плановому розподілі матеріалів і коштів, що переважало при адміністративно-командному управлінні державним сектором (адміністративне право); метод заборони під загрозою покарання — при злочинних посяганнях на власність (кримінальне право); метод договору — при безпосередньому провадженні підприємницької діяльності її суб'єктами, які вступають у майнові правовідносини як рівноправні сторони (цивільне право); метод рівноправ'я — при регулюванні майнових відносин між подружжям, що виникають у разі поділу майна суб'єкта підприємницької діяльності, заснованого на базі спільного сумісного майна подружжя (сімейне право) та ін. Загалом методом підприємницького права є, переважно, дозвільний метод (для суб'єктів підприємницької діяльності — "дозволено все, що не заборонено законом"; для публічних органів влади — "дозволено те, що встановлено законом").

Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, не є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом. Проте, як слушно зазначається в юридичній літературі, з огляду на триваючий процес становлення підприємницького права, виділення з нього самостійних дисциплін (біржового, інвестиційного права тощо), говорити про його спеціалізацію та чітку систему вкрай важко[2, c. 125-126].

Формування і розвиток підприємницького права та законодавства про підприємництво ставить проблему виявлення природи і місцезнаходження цього утворення у системі права і законодавства України. Немає єдності у розумінні суттєвості підприємницького права. Можна виділити дві основні позиції з цього питання, що існують в науці. Одна з них може бути визначена стисло таким чином:

Підприємницьке право - самостійна галузь права. Основні положення цієї точки зору такі:

Підприємницьке право - це господарське право ринкової економіки, що визначає порядок ведення підприємницької діяльності, та регулює відносини, пов’язані з її здійсненням;

Підприємницьке право як галузь права характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами і методами регулювання;

Підприємницьке право має чотири значення: галузь права, галузь законодавства, наукова дисципліна, предмет викладання (навчальна дисципліна);

Підприємницьке право регулює відносини як по горизонталі, так і по вертикалі[3, c. 21-22].


2. Джерела підприємницького права

Комплексний характер підприємницького права обумовлює і комплексний характер його джерел. До системи відносин, що складають предмет підприємницького права, поряд із цивільно-правовими відносинами, входять адміністративно-правові, кримінально-правові, фінансово-правові, земельно-правові та інші відносини, що, в свою чергу, обумовлює включення до джерел підприємницького права відповідних нормативних актів. Так, наприклад, відносини оренди земельної ділянки для провадження підприємницької діяльності регулюються Земельним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 p.), що дозволяє віднести відповідні положення цих актів до джерел підприємницького права. Глава 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить норми щодо правопорушень в галузі підприємницької діяльності, отже і цей нормативно-правовий акт належить до джерел підприємницького права.

У системі джерел підприємницького права виокремлюються нормативні акти, що спеціально регулюють порядок зайняття підприємницькою діяльністю. До таких, зокрема, належать ГК України, Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" та інші.

Багато нормативно-правових актів не містять положень, що регулюють відносини в галузі саме підприємницького права. Наприклад, книга IV ЦК України містить норми спадкового права, що є класичним інститутом цивільного права. Проте спадкування частки засновника (учасника) господарського товариства здійснюється в порядку і за процедурою, що встановлюється, зокрема, означеною книгою ЦК України, що, в свою чергу, дозволяє у цьому разі відносити інститут спадкування ,до джерел підприємницького права. Виділ і поділ частки подружжя, що є спільною сумісною власністю, в господарському товаристві здійснюється за правилами, встановленими Законом України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 "Про власність" та Сімейним кодексом України, отже вони також є джерелами підприємницького права.

Сукупність джерел підприємницького права формує їх систему із чітко визначеною організаційною структурою, взаємозумовленістю і взаємозалежністю нормативно-правових актів, упорядкованих за певною ієрархією. Під нормативно-правовим актом, в свою чергу, розуміється офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права) (див. ст. 4 проекту Закону України "Про нормативно-правові акти" від 27 січня 2000 p.)[4, c. 22-24].

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела підприємницького права поділяються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері підприємництва;

2) міжнародно-правове регулювання;

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4) регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами1.

1. Конституційне регулювання відносин у сфері підприємництва здійснюється на основі єдиного нормативно-правового акта — Конституції України — акта, що має найвищу юридичну силу.

Конституція України встановлює загальні принципи здійснення підприємницької діяльності. Так, згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це означає, що конституційні права та свободи підприємців є такими, що діють безпосередньо. Саме вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (див. п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

Стаття 55 Конституції України гарантує право на оскарження до суду дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень. Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, суб'єкт підприємницької діяльності має право оскаржувати дії таких осіб як у адміністративному (якщо такий порядок передбачений у відповідних нормативно-правових актах), так і в судовому порядку (див., зокрема, Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 р. № 29 (в редакції наказу від 2 березня 2001 р. № 82).

2. Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове регулювання підприємницької діяльності, містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому під міжнародним договором України розуміється договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо)[1, c. 27-28].


Висновки

Вищенаведене дає змогу визначити підприємницьке право як систему загальнообов'язкових норм (правил), що регулюють відносини у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюються і охороняються державою.

Підприємницька діяльність не можлива без знання підприємницького права. Незважаючи на недосконалість, і значну складність засвоєння правової бази підприємництва, без її знання не можна обійтись у сфері підприємництва.

Визначення поняття підприємництва має важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, враховуючи ті, що регламентують санкції за порушення законодавство про підприємництво.

У межах галузі підприємницького права виділяються правові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспільних відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності. Наприклад, інститутами підприємницького права є інститути договірного права, права промислової власності, захисту економічної конкуренції, інститут регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Сукупність інститутів, в свою чергу, дозволяє виділити в межах галузі підприємницького права Загальну та Особливу частини.


Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с.

2. Омелькін В. Швидка юридична допомога: науково-популярна література/ Віталій Омелькін,. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2006. - 255 с

3. Основи правознавства: Навчальний посібник/ В. П. Пастухов, В. Ф. Пеньківський, Л. М. Подкоритова; За ред. В. П. Пастухова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Алерта, 2005. - 377 с.

4. Підприємницьке право: Навчальний посібник/ Людмила Ніколаєва, Олександр Старцев, Петро Пальчук, Лариса Іваненко,. - К.: Істина, 2001. - 478 с.

5. Підприємницьке право: Підручник для студ. вузів/ Людмила Ніколаєва, Олександр Старцев, Лілія Кальчук, Лариса Іваненко; За ред. О. В. Старцева; Київський нац. торговельно-економ. ун-т. - К.: Істина, 2005. - 594 с.

6. Підприємницьке право: Підручник. Кн. 2/ Людмила Ніколаєва, Наталія Безсмертна, Оксана Кашинцева, Людмила Кравченко,; Ред. О. В. Старцев; Київський національний торговельно-економічний університет. - К.: Істина, 2005. - 447 с.

7. Підприємницьке право України: Підруч. для вузів МВС України/ МВС України. Ун-т внутрішніх справ; За заг. ред. Р.Б.Шишки. - Х.: Еспада, 2000. - 479 с.

8. Підприємницьке право: Збірник нормативно-правових актів: Станом на 1 вересня 2004 року/ Укл. В. О. Кузнєцов. - К.: ЦНЛ, 2004. - 1273 с.

9. Правові аспекти підприємництва: монографія/ Ігор Аксьонов, Ольга Купченко,; Українська Консалтингова Мережа . - К.: УКМ, Б.р.. - 68 с

загрузка...
Top