Погляди російських вчених XVII ст. на проблеми управління

Вступ.

1. Розвиток ідей меркантилізму в Росії.

2. Розвиток менеджменту в Росії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Російські вчені, у працях яких висловлювались деякі ідеї меркантилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної промисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благородними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток вітчизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі.

За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від західноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання. Проблеми колоніалізму в ньому не зайняли того місця, яке вони займали в західноєвропейському меркантилізмі.

Проте економічну роль держави російські вчені-економісти трактували значно ширше, хоч водночас в Росії досить сильно проявилася дворянська обмеженість практичного меркантилізму.

Ідеологами нової просвітницької течії в Росії були А. Ордін-Нащокін, І. Посошков, А. Кантемір, В. Татіщев.

Уперше ідеї меркантилізму в Росії висловив видатний дипломат 60-х років XVII ст. Афанасій Лаврентійович Ордін-Нащокін (1605 - 1680). Найбільш виразно його економічні погляди відбито У «Псковському Положенні» (1667) і в «Новоторговому Уставі» (1667), автором і редактором яких він був.

Ордін-Нащокін, як і меркантилісти в цілому, захищав інтереси купецтва, а отже велику увагу приділяв питанням торгівлі та її організації. Про торгівлю він був високої думки, уважаючи її позитивною й благородною справою. Торгівлю він розглядав не тільки як одне з важливих джерел доходів держави, а й як галузь господарства, що активно сприяє зростанню народного достатку.

Водночас Ордін-Нащокін розумів, що торгівлю (зокрема зовнішню) в Росії розвинено недостатньо. Причину цього він убачав у браку капіталу, у засиллі іноземних купців, які проникали на російський ринок.

Головним для піднесення продуктивних сил Росії Ордін-Нащокін уважав розвиток промисловості. Росія, наголошував він, повинна розвивати промисловість не тільки і не стільки для продажу товарів за кордон, скільки для задоволення потреб внутрішнього ринку. Для цього Росії необхідні різноманітні галузі промисловості, і передовсім залізорудна промисловість, що є основою для розвитку інших галузей народного господарства.

Отже, економічні погляди і практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на те, щоб ліквідувати економічну й культурну відсталість Росії, перебороти засилля іноземного торгового капіталу і створити вітчизняну промисловість.


1. Розвиток ідей меркантилізму в Росії

Окрему увагу слід звернути на розвиток ідей меркантилізму в Росії та в Україні. Зокрема, в Росії вони поширюються значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи, що було зумовлено специфікою історичного та економічного розвитку російської держави. На відміну від країн Західної Європи, де важливу роль у переході до капіталізму відігравала зовнішня торгівля, у Росії остання майже виключно була в руках іноземних купців, тому й не мала великого значення для розвитку економіки. До того ж Росія не мала власного торговельного флоту, була відрізана від берегів Балтійського й Чорного морів.

Своєрідність меркантилізму в Росії полягала в тім, що там не було чистого монетаризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». З одного боку, як і на Заході, меркантилізм у Росії відображував переважно інтереси купецтва, а з другого — російський меркантилізм був принципово відмінним від західноєвропейського. Якщо представники останнього джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то в центрі уваги російських меркантилістів був розвиток продуктивних сил країни.

Російські вчені, у працях яких були помітні певні ідеї меркантилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної промисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благородними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток вітчизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі.

За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від західноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання.

Проблеми колоніалізму в ньому не посіли того місця, яке їм належало в західноєвропейському меркантилізмі. Проте економічну роль держави російські вчені-економісти трактували значно ширше, хоч водночас у Росії досить сильно виявлялася дворянська обмеженість практичного меркантилізму.

З-поміж ідеологів меркантилізму в Росії можна назвати А. Ордін-Нащокіна (1605—1680), І. Посошкова (1652—1726), а практичним відображенням цих ідей були економічні реформи Петра І.

Одним із найпослідовніших прихильників реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління став Ф. Прокопович (1681—1736) — історик, філософ, письменник, політичний діяч, професор Київської академії, а згодом її ректор. Економічна думка України (як і Росії) тієї доби відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема, суті багатства та його джерел, ролі промисловості в економіці країни тощо.

Дослідивши економічну основу меркантилізму та механізм реалізації його ідей у політиці окремих країн, можна висновувати, що в цілому меркантилізм мав історично прогресивний характер. Практична спрямованість меркантилістської системи у сфері торгових чи позичкових операцій і грошового обігу та її вплив на наступні етапи еволюції економічної науки очевидні. Теорія «торгового балансу» пропонувала достатньо ефективне розв'язання економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо «торгового балансу» справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не пов'язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. У найрозвинутіших країнах тієї доби, передовсім в Англії і Франції, особливості реалізації ідей меркантилізму протягом XVI—XVIII ст. визначили, по суті, головні причини своєрідності їхнього економічного розвитку аж до XX ст.[4, c. 121-123].

Розвитку ідей меркантилізму в Росії у другій половині XVII—XVIII ст. сприяли ліквідація феодальної роздробленості та завершення процесу створення централізованої держави, розвиток суспільного поділу праці, зростання мануфактурного виробництва, торговельного капіталу, зміцнення торговельних зв'язків та утворення національного ринку.

Цікаво зазначити, що меркантилістська політика проводилась у Росії в період, коли ідеї меркантилізму в Європі багато в чому втратили свою актуальність. Своєрідність російського меркантилізму виявилась у специфічному ставленні до розвитку економіки країни, особливостях оцінки значення зовнішньої та внутрішньої торгівлі.

Російські меркантилісти не ототожнювали багатство з грошима, благородними металами і не були прихильниками доктрини чистого монетаризму. На відміну від західноєвропейських дослідників, вони приділяли значну увагу не тільки проблемам налагодження зовнішньої торгівлі, але і питанням різнобічного розвитку економіки країни, піднесення її продуктивних сил за рахунок вдосконалення вітчизняної промисловості та внутрішньої торгівлі. Значна увага приділялась вирішенню аграрних питань. Широко трактувалась роль держави на шляху здобуття економічної незалежності країни.

Так, наприклад, економічна програма впливового державного діяча середини XVII ст. Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605—1680) мала меркантилістську спрямованість і передбачала ліквідацію економічної та культурної відсталості Росії, подолання засилля іноземних купців та піднесення продуктивних сил країни. Підготовлені та відредаговані ним документи ("Псковське положення" (1665) та "Новоторговий устав" (1667)), містили цілий ряд прогресивних для свого часу економічних ідей.

Виступаючи завзятим прихильником політики протекціонізму, Ордін-Нащокін надавав великого значення державному втручанню у господарське життя країни з метою регламентації грошового обігу, опікування торгівлі та заохочення підприємництва. Він вважав торгівлю важливим інструментом піднесення добробуту нації, стверджуючи, що "торговельними промислами держави збагачуються".

"Новоторговий устав" передбачав сувору регламентацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, спрямовану на створення найвигідніших умов для російських купців. Йшлося про територіальні обмеження у торгівлі іноземців, які мали право лише на оптову торгівлю у прикордонних містах (Архангельську, Новгороді, Пскові). Тоді як російські торговці сплачували "рубльове мито" у розмірі 5 % , іноземці повинні були сплачувати мито лише золотом і єфимками (німецькими срібними монетами) у розмірі 6 % ціни продажу і проїзний збір у розмірі 10 % . Митний збір на предмети розкоші сягав 15 % . Водночас всіляко заохочувався вивіз російськими купцями товарів за кордон. Вони мали право на безмитну торгівлю у прикордонних містах, не сплачували проїзне мито тощо[2, c. 138-140].

Активним прихильником меркантилістської доктрини в Росії був також Іван Тихонович Посошков (1652—1726), автор "Книги про вбогість і багатство" (1724), яка увійшла в історію як яскравий твір світової економічної літератури.

Розмірковуючи над причинами економічної відсталості Росії, автор поставив мету визначити шляхи ліквідації вбогості та примноження багатства країни. Цікаво зазначити, що викладені у книзі самобутні ідеї російського мислителя виходять за межі меркантилізму. Певною мірою подолавши односторонність меркантилістської теорії торговельного балансу, І.Т. Посошков створив оригінальне учення про багатство й обґрунтував економічну програму цілісного реформування державного господарства.

Причини вбогості автор вбачав у жорсткій експлуатації селян, надто високих податках, стримуванні "прагнення до майстерності", надмірностях та марнотратстві дворянства, повільному зростанні промисловості, нерозвиненості торгівлі та фінансів, засиллі іноземних купців. І.Т. Посошкова цікавили загальні умови економічного піднесення країни та забезпечення її могутності. Відтак багатство держави у його розумінні не зводилось до грошей, а втілювалось у багатстві народу.

Іван Тихонович Посошков (1652—1726) народився у підмосковному селі Покровське. За походженням був селянином, його дід та батько займалися ювелірною справою.

Середовище, у якому виховувався Посошков, сприяло отриманню різносторонніх практичних знань. Він зростав спостережливим, талановитим самоучкою, який прагнув безперервної діяльності. Архівні документи засвідчують, що Посошков володів найрізноманітнішими талантами: був умілим ремісником, винахідником, іконописцем, купцем та підприємцем, знавцем богослов'я, блискучим публіцистом та енергійним громадським діячем.

Перші твори Посошкова мали форму доповідних записок уряду та звернень до представників влади. Вони містили пропозиції з удосконалення державного управління, грошової справи, військового мистецтва тощо.

Головну працю свого життя — "Книгу про вбогість та багатство" Посошков писав у глибокій старості. Завершена у лютому 1724 р. вона призначалась Петру І. Однак до цього часу не відомо чи дійшла книга до царя, який помер у 1725 р. Після смерті Петра І Посошков був заарештований і через 5 місяців помер у Петропавловській фортеці, де і був таємно похований.

"Книга про вбогість та багатство" за життя автора не була опублікована і була відома вузькому колу читачів у рукописному варіанті. Завдяки історику М.П. Погодіну твір був надрукований у 1842 р. і викликав захоплення дослідників природним розумом і талантом російського мислителя. "Книга про вбогість та багатство" (1724) увійшла в історію як яскравий твір світової економічної думки.

Серед оригінальних ідей мислителя — поділ багатства на речове та неречове. Під речовим багатством І.Т. Посошков розумів багатство держави і народу, конкретні матеріальні блага та гроші. До неречового багатства він відносив вміле управління державою, справедливі закони та праведний суд, від яких великою мірою залежить зростання речового багатства.

На відміну від західноєвропейських меркантилістів, які джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю та пов'язували прибуток з нееквівалентним обміном, І.Т. Посошков встановлював чіткий зв'язок між зростанням багатства та продуктивністю праці, вбачаючи в останній джерело збагачення нації. Він прагнув довести, що дохід можна отримати не лише від зовнішньої торгівлі, але і за рахунок внутрішніх ресурсів економічного розвитку. При цьому важливу роль І.Т. Посошков відводив державному регулюванню та опікуванню розвитку національного виробництва і торгівлі[7, c. 28-29].

У своєму творі І.Т. Посошков виступав за активну протекціоністську політику держави, був прихильником меркантилістської концепції створення сприятливих умов для розвитку національної промисловості, з метою зниження витрат на купівлю іноземних товарів, задоволення внутрішнього попиту та нарощування експорту готової продукції.

Меркантилістські погляди І.Т. Посошкова виявились також при характеристиці ролі та значення торгівлі. Відводячи останній надзвичайно важливу роль, він писав про те, що "Торг — велика справа! Купецтвом кожне царство збагачується, а без купецтва ніяка, навіть мала держава бути не може". На думку мислителя, торгівля має бути привілеєм лише представників купецького стану, оточених особливим державним піклуванням. Водночас І.Т. Посошков був послідовним прихильником державної регламентації товарного обігу, виступав за встановлення на внутрішньому ринку однакових цін на товари, "щоб ціна, встановлена у першій крамниці, такою була і в останній".

Розвиток зовнішньої торгівлі автор "Книги про вбогість та багатство" пов'язував зі створенням купецьких компаній, проведенням політики активного торговельного балансу. Він вважав, що торгівля з іноземцями повинна мати організований характер, проводитись за наперед встановленими цінами за згодою вітчизняних торговельних компаній.

Ідеї меркантилізму знайшли відображення також у творах та практичній діяльності російського історика, економіста, державного діяча Василя Татищева (1686—1750).

Програма економічного розвитку країни, запропонована ним у ряді робіт, насамперед у записці "Наприклад, подання про купецтво і ремесла" (1748), була спрямована на перетворення Росії у розвинену країну, котра не поступається могутністю країнам Західної Європи. Головним засобом забезпечення економічної незалежності держави автор вважав вдосконалення промисловості та торгівлі. Водночас він наголошував на важливій ролі сільського господарства у розширенні ринкових відносин. Реалізацію своєї програми економічних перетворень В. Татищев пов'язував з активною державною підтримкою.

У торгівлі російський мислитель вбачав "корінь і основу всіх багатств". Дотримуючись меркантилістських поглядів щодо необхідності забезпечення активного торговельного балансу, він пропонував зменшити ввезення іноземних товарів, особливо предметів розкоші, та всебічно розвивати експорт готової продукції. У зв'язку з цим В. Татищев запропонував реорганізувати наявну на той час митну систему з метою поновлення скарбниці шляхом активізації торговельного балансу. У своїй практичній діяльності він приділяв велику увагу організації вітчизняних підприємств, орієнтованих на випуск експортної та імпортозамінної продукції[6, c. 129-130].


2. Розвиток менеджменту в Росії

Починаючи з XVІІ в., питанням керування в Росії приділялася серйозна увага. Помітний слід в історії Росії й поліпшенні її системи керування залишили відомий російський економіст А.Л. Ордін-Нащокін, А.П. Волинський ( кабінет-міністр із 1738 г. по 1740 р.), В.Н. Татищев (головний керуючий гірських заводів у Сибірській і Казанській губерніях (з 1730 р. по 1740 р.) і видатний росіянин учений М.В. Ломоносов. Великі заслуги в реформуванні системи керування Росії П.А. Столипіна. З 1906 р. він сполучав дві посади - міністра внутрішніх справ і прем'єр-міністра. Столыпин займався вдосконалюванням місцевого самоврядування. Побудова соціалізму в СРСР зажадало створення нової громадської організації керування соціалістичним виробництвом.

Як і всі меркантилісти. Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично проти завезення з-за кордону предметів розкошів, називаючи це непотрібною тратою грошей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, достатньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотримується товарно-металістичної теорії грошей.

У Посошкова немає властивого представникам західноєвропейського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розрізняє два види багатства: речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а під неречовим - «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство народу.

Принципи, викладені у творах цих мислителів, знайшли практичне відображення у відомих економічних реформах Петра І. Намагаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування російського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів.

Ця політика безсумнівно була прогресивною і відповідала потребам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольберизмом, але Петро І не обмежувався заохочуванням торгівлі і промисловості, а вживав дійових заходів для розвитку сільського господарства[1, c. 52-54].


Висновки

Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван Тихонович Посошков (1652 - 1726). Автор знаменитої «Книги про вбогість та багатство» (1724) походив із оброчних селян. У різних документах його називають по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою людиною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить його заповіт, згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два будинки у Петербурзі, навіть кріпаки.

Економічну програму Посошкова викладено в його «Книзі про вбогість та багатство». Вона дуже близька до ідей класичного меркантилізму, особливо до ідей Монкретьєна.

Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктивних сил, вітчизняної промисловості, торгівлі, сільського господарства, зміцнення економічної могутності Росії, досягнення її економічної незалежності.

Посошков - великий поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і годиться прихильнику меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а з суспільних класів - купецтву. Проте далі Посошков стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише професіонали-торговці, обстоюючи надання останнім монопольного права на торгівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соціального прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням. Представники інших верств суспільства можуть займатися торгівлею лише тоді, коли вони ввійдуть до купецького прошарку.

Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної програми Посошкова є «символ віри» меркантилізму - більше продавати й менше купувати. Він був прихильником активного торгового балансу, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кордон. Але Посошков надає цьому меркантилістському аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без імпорту, а експортувати може багато чого.


Список використаної літератури

  1. Кредісов А. Історія вчень менеджменту: Підручник для вищих навч. заклад./ Анатолій Кредісов,. - К.: Знання України, 2001. - 300 с.
  2. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. -К.: Каравела, 2005. -494 с.
  3. Наука управляти: з історії менеджменту: Хрестоматія: Навч. посібник для студ. економ. вузів і фак.: Пер. з рос./ Упоряд. та передм. І.О.Слєпов. - К.: Либідь, 1993. - 303 с.
  4. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп.. - К.: Кондор, 2006. – 661 с.
  5. Пушкар Р. Менеджмент: теорія та практика : Підручник/ Роман Пушкар, Наталія Тарнавська,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -486 с.
  6. Росовецкий С. Очерки истории отечественного менеджмента (Х - начало ХVII в.): науково-популярна література/ Станислав Росовецкий,; МАУП. - К., 2002. - 159 с.

Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.

загрузка...
Top