Першочергові заходи щодо підвищення якості та безпеки української харчової продукції

ВСТУП

1. Якість продуктів харчування  - складова продовольчої безпеки

1.1. Підвищення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

2. Підвищення  якості продуктів харчування 

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

    Людина не може активно жити і високопродуктивне працювати без високоякісного харчування, що, у свою чергу, залежить від якості сільськогосподарської продукції та продуктів харчування.

   Це зумовлює актуальність досліджень з даної проблеми, якими займаються не тільки науковці ННЦ "Інститут аграрної економіки" та освітяни Національного аграрного університету, а й багато вчених України та світу. Лише в нашій державі в аграрному секторі економіки працює понад 10 тис. науковців, потужним науковим потенціалом є вищі навчальні заклади.

У проведених дослідженнях, в яких започатковано розв'язання цієї надзвичайно важливої проблеми, ще не все враховано у зв'язку з новими умовами господарювання в агропромисловому комплексі, й, зокрема, входження України в ринкові умови. Варто наголосити, що за останній період через різке погіршення економічної й екологічної ситуації якість сільськогосподарської продукції та продуктів харчування бажає значно кращого.

Пріоритетом державної влади має бути стимулювання виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукції з використанням ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій. Не кажучи вже про кількісний і якісний бік харчування, сьогодні понад 1 млрд. жителів світу не мають доступу навіть до якісної питної води, майже 2,5 млрд. чоловік живуть у жахливих санітарних умовах і, як наслідок, 6 тис. дітей вмирає щоденно від хвороб, пов'язаних з неякісною питною водою та незадовільними санітарними умовами.

Тема роботи:  Першочергові заходи щодо підвищення якості та безпеки української харчової продукції.

Мета:  дати характеристику заходам, які сприяють підвищенню якості та безпеки української харчової продукції.

1. Якість продуктів харчування  - складова продовольчої безпеки

    З філософської точки зору "якість — це внутрішня визначеність предмета, яка становить специфіку, що відрізняє його від усіх інших". У практичному плані якість розглядають як "ступінь вартості, цінності, придатності чого-небудь для його використання за призначенням, добротність". [7, с.42]

Важливою необхідністю для життєдіяльності людського організму є забезпечення його високоякісними продуктами харчування, і це зумовлює актуальність дослідження з даної проблеми, які здійснюють науковці й освітяни не тільки ННЦ "Інститут аграрної економіки", Національного аграрного університету, а й вчені України та усього світу. В проведених дослідженнях, в яких започатковано розв'язання цієї надзвичайно важливої проблеми, ще не все враховано в зв'язку з новими умовами господарювання в агропромисловому комплексі, й, зокрема, входження України в ринкову сферу.

 У числі пріоритетних завдань є відпрацювання таких механізмів і підходів, які б дали змогу забезпечити населення нашої країни високоякісними вітчизняними продуктами харчування за доступними цінами, а також значно поліпшити асортимент харчування. Відпрацювання даної проблеми вимагає застосування комплексу заходів, спрямованих, з одного боку, на забезпечення безперебійного надходження на споживчий ринок зростаючої кількості різноманітних продуктів харчування високої якості, а з іншого — підвищення купівельної спроможності населення країни.

За останній період через різке погіршення економічної й екологічної ситуації якість сільськогосподарської продукції та продуктів харчування за різними параметрами постійно знижується. Так, вміст білка й клейковини за останні роки у зерні озимої та ярої пшениць значно зменшився, що негативно позначається на якості борошна і, відповідно, хлібних продуктів. Основними причинами зниження якості є недотримання термінів виконання агротехнологічних процесів, що призводить до погіршення фітосанітарного стану посівів, вкрай недостатнє внесення основних елементів живлення рослин, що вирощуються за інтенсивними технологіями.

1.1. Підвищення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

Щодо цукрових буряків, то тут причиною є низька якість насіннєвого матеріалу та вкрай недостатнє внесення органіки й мінеральних добрив у правильному співвідношенні НРК і застосування агрохімікатів. Це повною мірою стосується й картоплі, соняшнику та деяких інших культур.

Поряд зі зниженням технологічних якостей і харчової цінності спостерігається погіршення екологічної безпечності сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.

Порушення технології використання пестицидів навіть у невеликих дозах, а також застосування застарілих технологій призводить до того, що в деяких підприємствах різних форм власності у сільськогосподарській продукції і продуктах харчування виявлено високий вміст пестицидів і важких металів. Рівень забрудненості продуктів харчування, особливо тваринного походження, різко зростає і, передусім, в екологічно забруднених зонах.

Це є наслідком недостатнього рівня контролю відповідними державними службами якості сільськогосподарської продукції і продуктів харчування. За останні роки з боку держави значно підвищено вимоги до якості рослинницької і тваринницької продукції, проте стан справ бажає значно кращого. Для нашої держави настає надзвичайно відповідальний період. Адже Україна веде підготовку до вступу в СОТ і ЄС, а тому перед ветеринарною біофармацевтичною промисловістю, науково-дослідними інститутами УААН стоїть надзвичайно важливе завдання, а саме — виробництво засобів захисту тварин і контроль за їх якістю привести у відповідність з міжнародними вимогами, що позитивно сприятиме виробництву високоякісної тваринницької продукції.

Варто наголосити, що одним із важливих завдань є забезпечення випуску високоефективних і конкурентоспроможних біопрепаратів проти заразних хвороб тварин, які за якістю, асортиментом та обсягом відповідають потребам ветеринарної медицини і, в цілому, потребам агропромислового комплексу.

Значною мірою на якість продукції, особливо тваринницької, впливає карантинний бур'ян — амброзія полинолиста. Рослини амброзії містять від 0,07 до 0,15% (щодо сухої-маси) гірких речовин і, за поїдання її коровами, молоко та інші продукти набувають неприємного запаху й смаку, втрачається їх якість.

Амброзія полинолиста — яра рослина. За зовнішнім виглядом дуже нагадує полин звичайний, тому й має таку назву. Якщо 10—12 років тому, цей злісний карантинний бур'ян мав обмежене поширення (осередкове) в окремих областях степу, то нині його розповсюдження набрало надзвичайно загрозливих масштабів. На полях, засмічених амброзією, погіршується якість польових робіт, особливо під час оранки та збирання врожаю. Внаслідок надмірного висушування й виснаження грунту амброзією врожайність сільськогосподарських культур значно знижується, зокрема соняшнику — приблизно на 25—30%, кукурудзи — на 30—35%, а при великій забур'яненості культурні рослини взагалі гинуть.

Амброзія завдає шкоди не тільки сільськогосподарським культурам, а й здоров'ю людини. Квітковий пилок цієї рослини викликає важке алергійне захворювання — амброзійний поліноз. Алергію викликають білки — антигени, які знаходяться в пилку амброзії. Потрапляючи в очі, ніс, бронхи, він викликає слизотечу, погіршує зір. Лікування тривале і не завжди результативне.

Країни — імпортери продукції рослинництва українського походження висувають вимоги про відсутність в експортних партіях зернових та інших культур засмічення амброзією полинолистою. Однак не всі керівники підприємств, установ та організацій і, зокрема, керівники й спеціалісти сільськогосподарських підприємств різних форм власності, власники житлових будинків усвідомлюють всю небезпеку від цієї карантинної рослини та не вживають заходів щодо її ліквідації, що спричиняє швидке її поширення.

На якість продуктів харчування тваринного походження впливають і комбікорми, які мають відповідати ветеринарно-санітарним вимогам, задовольняти потребу тварин у поживних і біологічно активних речовинах, бути конкурентоспроможними за економічними й екологічними параметрами на споживчому ринку.

Використання комбікормів є найбільш прогресивним та ефективним засобом годівлі тварин не тільки в Україні, а й у світовій практиці ведення тваринництва. І не випадково у 90-х роках практично у кожному районі нашої держави були побудовані та високоефективно працювали міжгосподарські комбікормові заводи. І це давало значні позитивні результати. Зокрема, продуктивність дійного стада в Україні в 90-х роках вже була доведена майже до 3 тис. кг молока на кожну корову. Використання комбікормів є найбільш прогресивним та ефективним засобом годівлі тварин у світовій практиці ведення тваринницьких галузей. [2, с. 13]

У цілому виробництво комбікормів для різних видів тварин у 2002 році становило понад 1 млн. т., що значно більше попереднього року.

Особливо великим попитом користуються високоякісні комбікорми та кормосуміші для птиці.

Ціни на комбікорми залежать від їх якісних показників. Для прикладу розглянемо відпускні ціни у ВАТ "Миколаївський комбінат хлібопродуктів". Для птиці вони коливаються в межах 700—900 грн. за тонну, для відгодівлі свиней — 450—900, великої рогатої худоби — 450—500 грн. тощо. Ціна на дерть залишається в межах 350— 400 грн., кормосумішок — від 350 грн. за тонну й вище.

Якісний стан комбікормів має підтверджуватися його нешкідливістю та придатністю задовольняти потребу тварин у поживних і біологічно активних речовинах. У цілому якість цього корму залежить від системи комплексних показників продукції та сировини, її формують технологічні, хіміко-біологічні, ветеринарно-санітарні й екологічні показники.

Комбікорми, залежно від призначення для різних видів тварин, птиці та ставкової риби, обов'язково мають відповідати певним вимогам, визначеним у нормативно-технічній документації, що регламентує оцінку їх якісних показників: зовнішній вигляд; колір і запах; крупність подрібнення; кількість кормових одиниць у 100 г комбікорму, вміст перетравного білка в 1 кг корм, од.; вміст сирої клітковини; вміст кальцію в 1 кг комбікорму, г; допустиме співвідношення мінеральних речовин; Ма/К та Р/Са; волога; кислотність витяжки тощо. При довготривалому зберіганні різних видів кормів і особливо коли при цьому допускаються порушення, якість їх різко погіршується, що відбивається на якості виробленої продукції тваринництва і птиці й, у цілому, на безпеці харчування людей. Неабияку роль у якості й безпеці здоров'я населення відіграє стандартизація. Тут має бути орієнтир на міжнародні стандарти, тому необхідно впроваджувати систему управління якістю продукції, яка має грунтуватися на міжнародній системі стандартизації.

Продовольча проблема залишається впродовж усієї історії людства вузловою при вирішенні завдань розвитку економіки будь-якої держави. Продуктивна діяльність кожної людини неможлива без високоякісного харчування, яке залежить від кількості та якості спожитих продуктів тваринного походження, одним з яких є м'ясо.

У багатьох країнах світу пріоритет належить свинині (до 50%) і м'ясу птиці (до 30%). В Україні, безумовно, — м'ясу великої рогатої худоби, на яке припадає до 50%, а в ряді областей чи регіонів — ще більше. Проте слід зазначити, що поголів'я худоби і птиці зменшилося до критичної межі. Так, якщо у 90-х роках поголів'я великої рогатої худоби становило понад 26 млн. голів, свиней — понад 20, то нині їх утричі менше. За таких обставин про високу якість харчування не можна вести мову. Але безвихідних ситуацій не буває. Особливо актуальна проблема підвищення ефективності виробництва не тільки яловичини, а й усіх видів м'ясної продукції. І тут свою негативну роль відіграють корми, зокрема перевитрати їх і нераціональне використання у великій кількості підприємств. Безумовно, основна причина перевитрат — низька якість кормів, незбалансована структура раціонів годівлі.

Якість продуктів харчування тваринницького походження великою мірою залежить від переробної промисловості.

Наочним прикладом може бути ЗАТ «Продовольча компанія "Юнкере"» в м. Єнакієво, що на Донеччині. Якісному виробництву м'ясних продуктів у даному високоорганізованому підприємстві сприяють належна оснащеність його сучасним технологічним обладнанням з програмним управлінням, новітні технології. І це, незважаючи на те, що Єнакієвський м'ясокомбінат існує з тридцятих років минулого століття. Початок відродженню його поклав Закон України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності у Донецькій області", яким передбачені пільги привабили іноземних інвесторів. У це підприємство вкладено 5 млн. дол. США інвестицій, і нині тут виробляють широкий асортимент високоякісної м'ясної продукції. Під торговельною маркою "Сімейний стіл" випускають ковбасні та м'ясні вироби понад 150 найменувань із свинини, яловичини та птиці, виробляють продукцію, аналогів якій в Україні поки що немає. Тут вже практично освоєно все краще, що є в європейській м'ясопереробній промисловості. [2, с.14]

Обсяги конкурентоспроможної продукції постійно зростають. Вона дедалі більше завойовує ринок, користується великим попитом, адже не містить консервантів і наповнювачів. Нині марку "Сімейний стіл" можна побачити в багатьох регіонах нашої держави.

М'ясо птиці механічного обкачування, обладнання для якого теж першими в Україні освоїли єнакіївці, стало основою для виробництва ковбасних виробів ряду великих м'ясопереробних підприємств. Тут проводиться велика робота з кадрами, вони постійно у пошуку нового, підвищують свою кваліфікацію. Колектив цього підприємства і в перспективі програмує поліпшення якості продукції, розширення ринків її збуту. Оскільки ринок дешевих ковбас колектив комбінату успішно освоїв, нині постало завдання з розвитку виробництва та реалізації вищого класу ковбасних виробів — сиров'ялених, варено-копчених, делікатесів і копчень з яловичини та свинини.

В умовах ринкової економіки вимоги до якості продукції стають дедалі жорсткішими. Це повною мірою стосується якості молочної продукції, економічні проблеми якої досліджуються науковцями як світу, так і  в Україні. Викликає занепокоєння, насамперед, те, що за період незалежності виробництво молока в нашій державі скоротилося майже на 11 млн. т, або на 45%. І це за рахунок суспільного сектора, незважаючи на те, що за цей період господарства приватного сектора спромоглися збільшити виробництво молока майже на 5 млн. т. В Україні оцінка якості молока, яке надходить на молокопереробні підприємства, здійснюється за стандартами ГОСТ 13264-70 і ГОСТ 13264-88, вимоги яких до якості молока значно нижчі проти європейських. Особливо це стосується показників бактеріального обсіменіння. За таких обставин майже 10% заготовляється молока другого сорту.  [3, с.17] Важливим показником якості молока є наявність у ньому жиру,ітут спостерігається тенденція до деякогополіпшення цього показника.

На якість молока значно впливає вміст протеїну в раціонах корів. За даними Інституту тваринництва, при 100%-й нормі протеїну в раціонах жирність молока становитиме 4,26%, а при 80%-й — 4,06%, вміст білка — відповідно 3,87 і 3,18%.[3, с.18]

Варто наголосити, що у ринкових умовах відповідність продукції вимогам стандарту має обов'язково стимулюватися. З метою гармонізації наших стандартів до світових введено в дію з 1 липня 2002 року новий Державний стандарт України (ДСТУ 3662-97) "Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі", відповідно до якого передбачено нові вимоги щодо якості молока. Згідно з положеннями стандарту молоко при закупівлі підрозділяється на три сорти: вищий, перший і  другий. Воно має бути одержано від здорових корів, охолодженим і профільтрованим.

Вимоги до молока в різних країнах неоднакові й формуються виходячи із реальних можливостей виробництва. Найвищі вони у Голландії, Данії, Швеції та деяких інших країнах.

Міністерством аграрної політики України разом із ННЦ "Інститут аграрної економіки" УААН розроблені галузеві рекомендації — "Порядок оплати за молоко залежно від гатунку, вмісту жиру та білка відповідно до вимог ДСТУ 3662-97", які застосовуються для оплати товаровиробників підприємств різних форм власності, включаючи господарства населення, за продаж ними переробним підприємствам молока залежно від якості. В багатьох країнах світу якість молока стимулюється.

Необхідно хоча б коротко сказати про дитяче харчування. За роки незалежності внаслідок тривалої економічної кризи, яка не обійшла харчову та переробну промисловість, обсяги виробництва продукції харчової промисловості зменшилися більше ніж удвічі. Різкий спад виробництва при зниженні платоспроможності населення призвів до зменшення споживання майже всіх видів харчової продукції. І це, насамперед, відбилося на малозабезпечених сім'ях з дітьми.

Гостро постало питання дитячого харчування. Підвищення не тільки кількісних, а й якісних показників великою мірою залежить від відновлення вітчизняного виробництва продуктів дитячого харчування, доступніших за рівнем цін, ніж імпортні аналоги, й збагачених необхідними харчовими добавками і мікроелементами. Адже у 90-х роках Україна мала 18 підприємств із виготовлення високоякісних і цінних продуктів дитячого харчування тваринного походження, а нині їх залишилося лише два (Балта і Хорол).

Продукти дитячого харчування, насамперед для дітей зони, що постраждала від аварії на ЧАЕС, повинні мати радіопротекторні властивості. Однією з головних умов виробництва продуктів дитячого харчування є забезпечення дітей екологічно чистими продуктами. Для цього необхідно створити мережу вітчизняних підприємств, які б використовували сировину з екологічно чистих регіонів нашої країни. Адже раніше Черкаський консервний комбінат, підприємства Одеської, Київської, Харківської і ряду інших областей виробляли високоякісні продукти дитячого харчування.

Маркетингові дослідження свідчать, що нині існують особливо сприятливі умови для впровадження на ринок натуральних харчових добавок. Адже у значної частини населення сформувалося психологічне несприйняття — заперечення всього штучного, побоювання "хімії" і, навпаки, віра в натуральні продукти і препарати. І це підтверджується даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), яка стверджує, що алергічними захворюваннями, пов'язаними з надмірним вживанням синтетичних ліків, страждає до 16% населення земної кулі, і, насамперед, діти. [7, с.44] Налагодження власного виробництва продуктів дитячого харчування з біологічно активними добавками сприятиме поліпшенню харчування дітей, зміцненню їх здоров'я та підвищенню доступності цього харчування для сімей з дітьми, і, передусім, малозабезпечених сімей.

Поряд з тваринницькою знаходиться рибна продукція. Від якості риби значно залежить здоров'я людей. З 1990 по 2001 роки загальний вилов риби і морепродуктів в Україні зменшився з 1164 тис. т до 333,3 тис. т, або в 3,5 рази. За 2000—2001 роки із виловленої в морях і океанах риби за межами України тільки 17,6—23,4% надійшло на ринок нашої держави. Споживання риби і рибних продуктів на одну особу на рік у 2003 році становило лише 12 кг проти 17,5 кг у 1990 році. Наприклад, у Франції цей показник у 2003 році становив до 25,4 кг на душу населення. [5, с.43]

Доцільно розробити програму і спрогнозувати, в якому році наша держава зможе вийти на забезпечення своїх громадян цією цінною продукцією.

Велику загрозу якості продукції харчування становлять дрібні переробні підприємства, які часто виробляють її в антисанітарних умовах, порушуючи вимоги державного стандарту, використовуючи неякісну сировину та пакувальні матеріали. Це стосується, насамперед, м'ясної та молочної продукції. Такі підприємства створюють неабияку конкуренцію для великих вітчизняних товаровиробників з огляду на ціни. Тут державний контроль має забезпечувати захист споживачів від неякісної продукції на основі моніторингу ринку.

Світова практика свідчить про високі вимоги з боку держави до якості продовольства та сировини, з яких виготовляються продукти харчування, а також до законодавчої бази, яка постійно має удосконалюватися. Варто наголосити, що не випадково ця світова проблема з ініціативи ректора Національного аграрного університету, Почесного президента Всесвітнього консорціуму вищої аграрної освіти і досліджень у сільському господарстві, академіка Д.О. Мельничука у вересні 2003 року розглядалася на базі цього університету на Третій всесвітній конференції Всесвітнього консорціуму вищої аграрної освіти і досліджень у сільському господарстві: "Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень — відповіді на світові глобальні проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і  харчової продукції". [5, 44]

На високу якість і безпеку харчування значно впливає культура рису, який вирощують упродовж тисячі років і він є найпопулярнішим серед злаків у всьому світі. Людина вперше почала культивувати цю дивовижну рослину на півдні сучасного Таїланду та В'єтнаму. Але згодом він став популярним навіть у Фінляндії та Норвегії. Вже на початку XXст. США стали одним із найбільших імпортерів рису. До Росії рис завезли десь близько 300 років тому. Російський рис вважається найпівнічнішим злаком у світі.

Майже половина жителів земної кулі вживає цей злак тричі на день. Зокрема, в азіатських країнах у середньому на душу населення споживання рису становить 150 кг, а в Європі, наприклад, менше ніж 5 кг на рік.[3, с.17]

Найголовніша якість рису полягає в тому, що він добре гармонує з іншими стравами, корисний і для літніх людей. Він не містить нічого шкідливого, тобто не залишає шлаків.. Харчування рисом сприяє очищенню організму від солей, він легко й швидко засвоюється. За біологічною цінністю білка рис посідає перше місце серед крупів. Рисові каші постійно мають бути в раціоні дитячого та лікувального харчування. Дуже корисним вважають коричневий рис, адже він не втрачає свої якості як білий при шліфуванні та містить тіамін й інші вітаміни групи В, які підтримують нервову систему та енергетичний баланс, що стане у пригоді тучним людям, адже не містить жирів. У 100 г вареного рису лише 109 ккал, його можна їсти і не хвилюватися за зайві з'їдені грами. Складні вуглеводи замінять в організмі цукор, разом із кальцієм, магнієм і натрієм позитивно діють на артеріальний тиск. Така речовина як гамма-орізанол знижує рівень холестерину в крові, вісім найважливіших амінокислот підтримують тонус м'язів. Клітковина та крохмаль нормалізують роботу кишечника. Калій, що міститься у зернах рису, важливий для людей, хворих на серцево-судинні недуги. У рисі є також фосфор, цинк, залізо, йод, кальцій.

Рис — одна із найважливіших культур світового землеробства. Його продукцією харчується, як уже згадувалося, майже половина населення земної кулі. У цілому на рік на планеті збирають близько 600 млн. т рису з площі 157 млн. га (на рівні валового збору пшениці).                                                [3, с.19]

Вирощування рису в Україні зумовлено необхідністю задовольнити потреби населення в цьому надзвичайно цінному дієтичному продукті, а також ввести у сільськогосподарське виробництво малопродуктивні засолені землі Причорноморської низини в Херсонській та Одеській областях, а також в АР Крим, У 1964—1980 роках було створено потужний потенціал рисосіяння, побудовані рисові інженерні системи на площі майже 63 тис. га, у тому числі в АР Крим — 30,8 тис.,  Херсонській області — 18 та Одеській — 13,8 тис. га.  [10, с.214] У будівництво рисових систем та в інфраструктуру спеціалізованих рисосійних господарств були вкладені великі кошти. Вартість будівництва 1 га рисових систем становила понад 3,5 тис. крб., що майже втричі більше, ніж для звичайних зрошувальних систем. У той же час при закупівельній ціні рису {30  крб. за 1 ц) ці витрати скуповувались за 4—5 років.

У перші роки (1961 — 1965) на рисових системах урожайність рису була досить високою, а саме в середньому по Одеській, Херсонській областях і в Криму 50,2 ц з га, у 1966—1970 роках — 50,1 ц з га. А передові господарства, такі як радгосп "Герої Сиваша" АР Крим, колгосп "Радянська Україна" Херсонської, колгосп "Дружба" Одеської областей щорічно збирали по 55—60 ц/га цієї цінної культури. [10, с. 197]

За даними головного фахівця управління землеробства Міністерства в Криму Василя Бондаренка, кожен гектар рисових чеків у 2004 році дав у середньому по 43 ц зерна, а рисівники Советського району зібрали майже по 46 ц з кожного га посіву на площі 600 га, а в сільгосппідприємствах Красноперекопського району на площі 7 тис. га намолотили по 45 ц/га. По стільки ж зібрали рисівники Роздольненського району на рисових чеках 2,5 тис. га. Результати, безумовно, залежать від агротехніки догляду та сортів рису. В цілому рисівники Криму на площі 13 тис. га зібрали 57 тис. т рису. [2, с.21]

Потрібно віддати належне, що ця галузь збережена і останніми роками набирає обертів, що зумовлено зростаючими вимогами населення України в дій високоякісній дієтичній продукції.

Вміст білка в зерні рису, за даними наукових установ, коливається від 5 до 14% і  може досягати аж 18%. Білок рису, порівняно з білками інших зернових культур, за поживною цінністю найбільш близький до тваринних білків завдяки вмісту незамінних амінокислот і загальній збалансованості.

У таблиці 1 наведені дані з розвитку галузі рисівництва в Україні за період, що охоплює чотири десятиліття.

1. Виробництво рису в Україні за 1961—2003 роки

Рік

Урожайність, ц/га

 Валовий збір, тис. т т   

Площа, тис. га

1961-1965

50,4

20,7

4,1

1966-1970

50,1

130,8

26,1

1971-1975

48,0

181,8

37,8

1976-1980

36,8

141,1

38,3

1981-1985

47,2

163,7

34,7

1986-1990

54,0

179,8

33,3

1991-1995

44,1

101,4

23,0

1996-2000

39,7

88,5

22,2

2001

41,3

78,2

18,9

2002

46,1

87,0

18,9

2003

43,4

94,4

21,8

Джерело: Дані Держкомстату України.

Нині рисові системи займають 62,2 тис. га, з яких у Херсонській області розташовані 17,8 тис. га (28,6%), АР Крим — 31,4 (50,5%)! в Одеській області — 13 тис. га (20,9%). Посівна площа цієї культури в країні щорічно може становити 33—35 тис. га.[11, с.178]

На півдні України рис розміщений в основному вздовж Чорного моря, тобто прибережної курортної зони, у зв'язку з чим особливу актуальність мають науково обгрунтовані системи землеробства і водокористування, що повинні забезпечити створення фітосанітарного стану, а також оптимальні режими відтворення гумусу в грунті й стабілізацію екологічної рівноваги в зоні рисосіяння.

Дуже важливо і вкрай необхідно сказати добре слово про таку високоякісну, цінну білково-олійну культуру, що має широкий спектр використання в харчовій, переробній промисловості, медицині та для виробництва комбікормів, як соя. Завдяки рідкісному хімічному складу її зерна, що містить 35—55% білка, 18—20 — олії, 25—30 — вуглеводів, 5—6% мінеральних елементів, 12 різноманітних вітамінів і фосфатидів, соя займає особливе місце серед усіх сільськогосподарських культур. Враховуючи її цінність і якість, із сої виробляють понад 400 видів продуктів. Білок, перетравність якого досягає майже 90%, і олію сої  використовують більше ніж у 1000 видах харчових виробів кондитерської, м'ясо-молочної промисловості та в комбікормах.  [5, с.43] Соя дає змогу збалансувати кормові раціони за білком, або його незамінними амінокислотами, зокрема лізином. Соєвий шрот і макуха — найцінніші добавки до комбікормів.

    Цінність сої полягає ще й у тому, що її рослини як азотофіксатори збагачують грунт азотом, покращують його структуру. Враховуючи високу якість і цінність сої, площі посіву і виробництво її за останні 60 років збільшились майже у 9 разів. Сою вирощують понад 80 країн світу. [5, с.44]

Соя — одна з найрентабельніших культур для Північно-Східного і Лівобережного Лісостепу України. Лише в господарствах Харківської області в 1989 році посівна площа сої становила 15 тис. га при середній урожайності зерна 12,9 ц/га. А в господарстві "Зоря" Борівського району з площі 600 га було зібрано по 18 ц зерна з кожного гектара. Але починаючи із середини 90-х років, виробництво сої невпинно скорочується. Так, вже у 1996 році в цій же Харківській області було посіяно лише 1200 га сої, або менше в 10 разів.[3, с.18]

Серед головних причин — погіршення ресурсного забезпечення господарств,зниження технологічної дисципліни, а також недоліки у системі виробництва насіннясої. Для виправлення такого становища розроблена і затверджена Державна програма "Соя України".

Тільки завдяки вдосконаленню селекції та насінництва і впровадженню виведених високоврожайних сортів сої та розроблених технологій її вирощування можливе виконання сільгосппідприємствами Державної програми "Соя України". Така інтеграція в сучасних умовах селекційно-насінницького комплексу з підприємствами — виробниками необхідна для взаємного вигідного співробітництва.

Висвітлюючи якість продуктів харчування, слід згадати й про кукурудзу, яка є унікальною культурою. Свій цілющий вплив на людський організм здійснює задовго до того, як потрапляє на наш стіл. Кукурудза краще за інші рослини очищає атмосферу, щедро насичує її киснем. Ще Тімірязєв підрахував, що гектар лісу може підтримати дихання 30 чоловік, а гектар кукурудзи — півтораста, фільтруючи при цьому близько 50 тис. кубометрів повітря. Помічено, що в країнах, населення яких споживає багато кукурудзи, захворювання на рак та атеросклероз зустрічається рідше, бо в плодах цієї рослини міститься багатий набір поживних речовин. Недарма на Північному Кавказі з покоління в покоління передаються легенди про багатирське плем'я нартів — предків осетин, які харчувалися виключно кукурудзою. Осетинською вона так і зветься — нартхор, що означає — хліб багатирів. [7, с.52]

Кукурудзу здавна застосовували у народній медицині. Після рафінування кукурудзяна харчова олія дуже близька до соняшникової, а за кількістю незамінних фізіологічне насичених жирних кислот поступається тільки соєвій. Цю культуру застосовують при лікуванні гіпертонії, а при багатьох захворюваннях використовують кукурудзяну глюкозу. Цінність її полягає ще й у тому, що вона стійка проти радіонуклідів. Навіть при забрудненні полів цезієм—134, 137, стронцієм—90 як у зеленій масі, так і в зерні, їх кількість не перевищує допустиму норму.[6, с.18]

Вживання кукурудзи в їжу сприяє довголіттю.

У продуктах харчування значне місце відводиться й соняшнику. У наших краях ця культура з'явилася на початку XVIIIст. Культивували соняшник не тільки для одержання соняшникової олії, а й для їжі. Ненасичені жирні кислоти (лінолева та олеїнова), що містяться в зернятах соняшнику, сприяють нормалізації холестеринового обміну в організмі. До складу насіння входить велика кількість незамінних амінокислот, у тому числі й метіонін, який бере участь у жировому обміні. Причому в зернятках соняшнику метіоніна більше, ніж в арахісі, лісових і волоських горіхах. 50—60 г насіння рівноцінно 25-30 г соняшникової олії, й це повністю задовольняє добову потребу організму в ненасичених жирних кислотах і  вітаміні Є, який бере участь у процесі дихання та обміні речовин. У 100 г насіння в шість разів більше магнію, ніж у житньому хлібі. А магній необхідний для нормальної діяльності серцево-судинної системи.

Вирощування соняшнику зумовлено його народногосподарським значенням І біологічними особливостями. Це визначається кон'юнктурністю на внутрішньому й зовнішньому продовольчих ринках. Насіння соняшнику є одним із найпривабливіших видів продукції. Ця культура — одна із найприбутковіших для товаровиробника.

Майже в усіх областях степової зони частка прибутку від реалізації насіння соняшнику становить понад 50%. Це свідчить про високу кон'юнктуру насіння соняшнику на ринку аграрно-продовольчої продукції. Проте в цій зоні насиченість у сівозмінах даною культурою в значній кількості сільськогосподарських підприємств виходить за межі допустимого в агрономії.

Будь-яку культуру слід вирощувати науково обгрунтовано, враховуючи навіть необмежений попит у різних галузях харчової і переробної промисловості. Не можна не згадати і про цибулю та часник. Варто наголосити, що енергетична цінність і енергетична якість добового раціону харчування на одного мешканця проти 1990 року погіршилася в цілому на 20% (табл. 2).

2. Споживання населенням основних мікроелементів у складі продуктів харчування (з розрахунку на одну особу на добу)

Показники

1990

1998

1999

2000

2001

2002

Калорійність 3597 2592 2565 2661 2758 2800
ккал Протеїн, г  105 75 72.5 73.4 75.9 78.6
Жири, г  124 69.9 71.8 71.1 73.2 78.3
Кальцій, г  1362 860 845 825 850 914

Залізо, мг

 25,0

19,5

 18,9

19,4

 19,9

20,3

Статистичний щорічник України. — К.: Держкомстат України, 2002.

2. Підвищення  якості продуктів харчування

Поряд із цим спостерігається погіршення екологічної безпечності продуктів харчування. Якість як рослинницької, так і  тваринницької продукції різко погіршується в екологічно забруднених зонах.

Картопля — своєрідний регулятор травлення, що поліпшує засвоєння та підвищує біологічну цінність інших продуктів харчування, її також широко використовують у дієтичному харчуванні. З картоплі виробляють крохмаль, спирт, сировину, з якої одержують вітаміни, молочну кислоту, оцет і багато інших продуктів. Калорійність картоплі дуже висока. В 1 кг бульб міститься близько 840 калорій і вона є джерелом аскорбінової кислоти (10—25 мг на 100г бульби). Поживність 1кг картоплі — 0,3 корм, од., 16 г — перетравного протеїну. Здавна в Україні були відомі цілющі властивості картоплі.

За кількістю поживних речовин картопля посідає одне з перших місць серед інших культур, зібраних з одиниці площі. Вона росте в Україні від зони Полісся до Степу практично на всіх ґрунтах. Батьківщиною культурної картоплі є Південна Америка. В Україні картопля з'явилася вперше у 1780 році в маєтку графа Потоцького. [2, с.20]

Післявоєнний період (1945—1955 рр.) характеризується інтенсивним розвитком картоплярства. Стабілізації виробництва в галузі було досягнуто у 1955—1960 роках. Тоді площі під картоплею становили в середньому 2259,5 тис. га, в тому числі в індивідуальному секторі — 1298,04 тис. га, або 57,4%, у колгоспах — 895,54 тис. га (39,6%), у радгоспах та інших господарствах — 65,9 тис. га. Валове виробництво картоплі перевищило рівень довоєнного 1940 року (20,6 млн. т) при середній врожайності 93,4 ц/га. Але починаючи з 1966 по 1990 рік площі під картоплею зменшились на 680,3 тис. га, у тому числі в суспільному секторі — на 388,8 тис. га, в індивідуальних господарствах — на 299,5 тис. га. [2, с.20]

Внаслідок скорочення посівних площ порівняно з ростом урожайності відбулося поступове зниження середніх обсягів виробництва з 20—20,5 млн. т у 1966—1980 роках до 18 млн, т — у 1986—1990 роках. У цілому за 1986—1990 роки в Україні лише 14—18% господарств мали рентабельність понад 45%, що давало їм можливість розширювати і зміцнювати економіку галузі. Як доводить наука і практика, розширене відтворювання картоплярства досягається за врожайності не менше 170 ц/га з деяким коливанням між Поліссям, Лісостепом і  Степом. [2, с.21]

В Україні протягом тривалого часу наукові дослідження з картоплярства проводили роздрібнено і як другорядні входили до землеробських програм. У створеному в 70-х роках Інституті картоплярства як головного в Україні координація та виконання наукових досліджень з картоплярства систематизовані на плановій організаційно-методичній основі здійснюються за єдиними науково-технічними програмами у 20 науково-дослідних установах. Найвища питома вага площ під картоплею, як вже згадувалось, — на Поліссі. Ця зона в Україні займає 11231,3 тис. га, або 18,6% всієї території нашої держави. Історично склалося так, що Полісся стало основним виробником картоплі в Україні. Теплий помірний клімат і достатня кількість опадів у період вегетації дають можливість вирощувати на легких ґрунтах високі й стабільні врожаї цієї культури. [3, с. 20]

Капуста — смачний, з лікувальними властивостями продукт споживання. Цукор, що міститься в ній, перетворюється у молочну кислоту, яка й зберігає природні властивості рослини. Кислотність свіжої капусти невисока — в основному це яблучна і лимонна кислоти, але наявні також глюкуронова, янтарна, хлорогенова, редулова та тартронова. Із 16 вільних амінокислот у складі білокачанної капусти є такі важливі як триптофан, лізин, метіонін. Капуста містить вітаміни А, В, В6 С, солі калію і фосфору, цукор, гормональні речовини, фітонциди тощо. Великий набір вітамінів у цій культурі ставить її майже на рівень із картоплею. Адже взимку і навесні капуста забезпечує людей вітаміном С, якого в цей час у їжі обмаль. Пізня капуста містить вітамін С протягом тривалого часу, навіть у кінці зберігання вона має 50 мг аскорбінової кислоти на 100 г сировини (це майже стільки, як у лимонах, апельсинах і більше, ніж у мандаринах).[3, с.21]

Із савойської та цвітної капусти виділено спирт маніт, солодкий на смак і здатний замінити цукор хворим на діабет. Містить ця капуста і спирт інозит, що має протисклеротичні властивості.

Основним джерелом продовольства для людини незмінно залишається рослинний світ. У результаті землеробської діяльності вона може одержувати 88%якісних продуктів харчування, а разом з продукцією тваринництва — 99%, Бабич А.О. (1996).[5, с.45]

За даними ФАО, останнім часом забезпечення населення якісними продуктами, харчування і кормова база в більшості країн світу істотно поліпшилися. На жаль,  Україна до них не належить.

Світовий досвід переконує: шлях до подолання кризової ситуаціїпролягає, насамперед, через виробництво конкурентоспроможної продукції як для внутрішнього так і зовнішнього ринків. Досягти цього можна на основі комплексного підходу, в  першу чергу до виробництва, переробки й реалізації продукції рослинництва. При  цьому постає необхідність дедалі цілеспрямованіше впроваджувати у виробництво апробовані світовою і вітчизняною практикою культури з високим урожайним потенціалом, які з тих чи інших причин не набули належного поширення. До таких культур у нашій країні належить насамперед ріпак. На думку академіка В.Ф. Сайка (1997), ріпак має стати другою, а, можливо, й першою олійною культурою в районах Північного Лісостепу і на Поліссі. [9, с.230] Нині врожайність ріпаку 35—40 ц/га є звичайною  для Європи.  На ріпак тут постійний попит, отже, й ціна на нього постійно стала. Тут площі під ним дедалі розширюються. Слід зазначити, що ринок ріпаківництва в Україні лише формується. Незадоволений попит на його насіння становить до 800 тис. т на рік, а з урахуванням ще не освоєних в Україні напрямів використання ріпакової олії у харчовій, нафтовій, фармацевтичній промисловостях, для виробництва мастил та інших потреб — значно більше, що засвідчує про неабияку перспективу цієї культури. Адже це — потужне джерело рослинної олії, що використовується в багатьох галузях промисловості, а також цінний корм для худоби: насіння його містить 40— 47% жиру, 20 — білка, 5,5—6,5% клітковини.[9, с.231]  Олія завдяки притаманним їй унікальним високоякісним властивостям надзвичайно корисна для людини. До її  складу входить значна частина гліцеридів ненасичених жирних кислот, що зменшують можливість тромбоутворення, ефективно протидіють серцево-судинним захворюванням, зменшують і регулюють вміст холестерину в крові (Бабич А.О., 1996).

Ріпакова олія відрізняється від соняшникової як за жирокислотним складом, так і за кількісними та якісними характеристиками супутних тригліцеридів. Ріпакова олія належить до групи напіввисихаючих харчових рослинних олій, її можна використовувати для споживання в натуральному вигляді — додавання до салатів та інших кулінарних страв, у складі харчових і кондитерських жирів, а також під час виготовлення м'ясних, рибних і овочевих консервів і маринадів. Ріпакова олія є найкращою сировиною для виробництва бутербродного масла, маргаринів, майонезів та багатьох готових харчових продуктів і  різноманітних харчових приправ.

На технічні потреби ріпакову олію використовують у машинобудівній і  металургійній промисловості, при виробництві нейлонів, клею, фарб, як сировину для виготовлення пральних порошків, мила й інших миючих засобів, а також у поліграфії.

У ряді Європейських країн збільшується використання ріпакової олії як джерела паливної енергетики для автомобільних двигунів. Французька компанія "Рено" успішно випробувала новий автомобіль, що працює на ріпаковому пальному. Дешеве якісне пальне з ріпаку виявилося не лише екологічно чистим, а й конкурентоспроможним, надійним у роботі.

Доречно акцентувати увагу на кормовій цінності ріпаку, який є багатим джерелом високоякісних кормів для різних видів сільськогосподарських тварин. У зв'язку з високим вмістом жиру ріпакове насіння належить до групи високоенергетичних кормів — в 1 кг його міститься 1,7—2,1 корм. од. Довідково: в 1кг вівса міститься 1 корм. од. [9, с.232]

При згодовуванні подрібненого ріпакового фуражного насіння можна збагатити раціони жиром і протеїном. Вміст протеїну в насінні ріпаку — 18—22%. Для істотного поповнення раціону протеїном та поліпшення асортименту кормів краще використовувати макуху і шроти з ріпаку (вміст перетравного протеїну — відповідно 25—28 і 30-32%). [9, с.231]

За даними А.О. Бабича (1996), вихід ріпакового шроту становить у середньому 57% — на 19—20% більше, ніж у соняшнику, і  на 13—15% — ніж у сої. Ріпаковий шрот містить 38—40% протеїну, добре збалансованого за амінокислотним складом. Вміст незамінних амінокислот — лізину і цистину — вищий ніж у соняшниковому шроті, на 33% (у 2,1 раза). У 100 кг ріпакового шроту міститься в середньому 90 корм. од. Коефіцієнт перетравності його органічних речовин — 71%, а соняшникового шроту — лише 56%. М.М. Макар (1998) зазначає, що тонна ріпакового шроту або макухи дає змогу збалансувати Ют зернофуражу, підвищуючи при цьому вміст перетравного протеїну в кормовій одиниці з 80 до 110 г. [9, с.233]

За даними ФАО (1995), посівні площі під ріпаком у світі щороку становлять 22— 24 млн. га. Найбільші вони в Індії, Китаї, США, Канаді, Австралії, країнах Західної Європи, Польщі. Лише в Німеччині щороку висівають понад 1 млн. га ріпаку, збираючи середні врожаї насіння 26—27 ц/га. Під цією культурою тут займають 8—10% орної землі. [2, с.19]

В Україні ріпак як промислову культуру почали інтенсивно впроваджувати лише останнім часом. Площа під ним становить понад 100 тис. га, урожайність у середньому 12 ц/га. Кращі господарства вирощують 30—35 ц/га насіння, але в структурі посівів він має лише 0,3—0,4%. Ріпакове насіння останнім часом стало одним із найкращих валютообмінних продуктів нашого сільського господарства, воно має постійний попит на внутрішньому й зовнішньому ринках. Ріпак — добрий медонос: з 1 га посіву одержують 90—100 кг меду.  [3, с.18]

Варто зазначити, що за даними Державного комітету статистики України, приріст виробництва валової продукції сільського господарства у 2004 році становив понад 119%, У харчовій та переробній промисловості — 112%. Ці цифри майже вдвічі перевищують показники 2000 року. [9, с. 234] Зріс й експорт сільськогосподарської продукції. Все це позитивно впливає на якість сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.

Дуже важливо створити необхідні умови для високоефективної діяльності наших наукових установ — забезпечити належне фінансування, створити відповідну законодавчу базу для визначення найактуальніших тем для розробки науково-технічних  досліджень з проблем якості сільськогосподарської продукції й продуктів харчування, алкогольних напоїв і питної води.

Окремо слід згадати про вітаміни. Ми часто не дотримуємося збалансованого високоякісного харчування, бо віддаємо перевагу рафінованій та легкій їжі, збідненій на вітаміни. А для малозабезпечених груп населення зазвичай характерний одноманітний харчовий раціон.                                                                            

Вітаміни — це органічні речовини, необхідні в невеликих кількостях у харчовому: раціоні як людини, так і  тварини. Денна потреба людини у вітамінах становить лише і  кілька міліграмів чи мікрограмів. Усі вітаміни, крім вітаміну Д, можна одержати при добре збалансованому харчуванні зі звичайних харчових продуктів. Синтез вітамінів, і  як правило, здійснюється рослинами, а не тваринами. Варто знати — щоб одержати і  необхідну добову норму вітамінів, їх обсяг має бути значним. Так, для задоволення добової потреби організму тільки в тіаміні (вітамін В) необхідно споживати не менше 1 кг житнього хліба на день, або рівноцінне цьому замінювати іншими продуктами.

Людина звикла думати, що усі необхідні вітаміни й мікроелементи можна одержати тільки з їжі рослинного походження. Життєво важливі вітаміни групи В містяться в  м'ясо-молочних продуктах. Але щоб забезпечити добову потребу організму, наприклад, у вітаміні В2 треба щодня з'їдати 150 г печінки, або іншого рівноцінного продукту. Вітамін В також міститься й у хлібі — чорному і з висівками. Мінерали є в крупах у
потрібній людині кількості й ідеальному співвідношенні. Це залізо, мідь, гелій. Вітамін С можна одержати з цитрусових.[3, с.19]  Але не всі можуть споживати апельсини й лимони через недостатню купівельну спроможність, а також через алергію на них. 

У наших умовах основне джерело вітаміну С — це картопля. Щоправда, йоговцьому продукті набагато менше, ніж в апельсинах, але ми набираємо добову дозу зарахунок того, що їмо картоплю часто, багато й у різному вигляді.                   

Варто знати, що консервованими овочами і фруктами не варто зловживати, бо корисних речовин у них дуже мало. Найбільше вітамінів зберігається в заморожених овочах і фруктах, вимочених чи висушених. Якщо щоденний раціон людини збалансований, додатково вітаміни вживати не слід, а якщо й вживати, то в обмеженій кількості. Тривале вживання та перевищення дози вітамінних препаратів може завдати більше шкоди, ніж користі. Наприклад, "перебір" вітаміну Е підвищує артеріальний тиск. Отже, набір вітамінів має бути по можливості повним.

На якість сільськогосподарської продукції і продуктів харчування великою мірою впливатиме такий фактор як перспектива розвитку галузі тваринництва. А перспектива — це реальність сьогодення. І  в цьому плані варто висвітлити діяльність закритого акціонерного товариства ім. Косовського Дніпропетровського району Дніпропетровської області, що у селі Волоське. Це агроформування створено наприкінці грудня 2001 року, його очолює генеральний директор О.В. Величко. Перспектива — у 2006 році мати племінний завод з виробничими потужностями від 10 до 15 тис. голів свиней. Нині ж має своє зерно: ячмінь, пшеницю фуражну, кукурудзу, тритікале. З цієї сировини на своєму комбікормовому заводі виробляють високоякісні комбікорми — 20 тис. т збалансованого корму на рік. [3, с.19] Таких заводів, на жаль, у підприємствах України поки що одиниці.

Тут галузь свинарства прибуткова. Позитивні результати дає співпраця із зарубіжними ученими, фірмами. Консультації з питань відгодівлі поголів'я та виробництва надають відома фірма з Великобританії та всесвітньо відомий доктор Білл Клоуз. Його вважають світовим лідером у розвитку практичних стратегій ефективного свинарства для внутрішніх і світових ринків.

Племінний репродуктор створено на базі кращих вітчизняних і зарубіжних генотипів свиней, завезених із провідних племінних заводів України — "Обрій" та "Чумаки" Дніпропетровської області, спільного українсько-французького підприємства "Дністрогібрид" Одеської області. Високоякісна годівля здійснюється збалансованими кормами, виготовленими на власному комбікормовому заводі за рецептурою вчених. Цей фактор, плюс прогресивні технології утримання, продумана селекційна робота дали змогу досягти високого рівня продуктивності свиней у цьому господарстві. Тут застосовують прогресивну енергозберігаючу технологію виробництва якісної продукції свинарства з використанням глибокої солом'яної підстилки. [9, с.235]

Спеціалісти товариства спільно з провідними вітчизняними вченими та вченими зарубіжних наукових установ постійно ведуть роботу з поліпшення продуктивних якостей свиней. Тут з упевненістю дивляться у майбутнє, бо є все необхідне для ефективного розвитку.

Наведемо ще один приклад. У СТОВ "Дружба народів" традиційно високий рівень землеробства. Тут вирощують кукурудзу, яка в умовах Криму високорентабельна, особливо на зрошенні. При відповідній агротехніці кукурудза дає високі врожаї у  Черкаській, Дніпропетровській, Полтавській, Кіровоградській та деяких інших областях України. [9, с.235] Ця культура містить найбільше кормових одиниць, а якщо до неї додати ще сою, багату на протеїн, можна мати повноцінний незамінний корм для птиці, свиней та великої рогатої худоби. Тим більше, що стратегія розвитку господарства —виробництво тваринницької продукції, що можливо лише завдяки забезпеченню худоби власними високоякісними кормами.

Якість продуктів харчування, і  особливо тваринного походження, великою міроюзалежить від переробної промисловості. Не в меншій мірі це залежить від того, хто  її реалізує..

      Ринок нині перенасичений небезпечними продуктами. Підробляють молочні продукти, особливо йогурти та вершкове масло, пляшкову воду, м'ясні й рибні консерви, чай, кондитерські вироби, алкогольні напої тощо. За оцінками фахівців, обсяги з тіньового ринку лише алкоголю в нашій державі оцінюються в 20 млн. дол. на рік, а це 400 млн. пляшок горілки. Загальний обсяг легального й тіньового ринків лікеро-горілчаних виробів становить 30—35 млн. декалітрів на рік. [2, с.18] Від отруєння низькоякісною алкогольною продукцією щорічно в Україні помирає близько 10 тис. громадян, ще понад 30 тис. хворіють. Крім того підпільні цехи підробленої продукції всіляко ухиляються від сплати податків, через що держава щороку недоодержує майже один мільярд гривень податкових надходжень. Крім того, Україна втрачає у своїй інвестиційній привабливості, наражаючись на міжнародні санкції як країна, що не здатна забезпечити інвесторам чесну ринкову конкуренцію. Популярні харчові марки зазнають значних втрат через злочинну діяльність нечесних ділків. Адже якість продукції, випущеної шахраями, проконтролювати практично не може ніхто.

Одна з найактуальніших проблем — це вода, яку ми щоденно використовуємо на різні потреби. Науковцями підраховано, що щорічно від неякісної води на планеті помирає 5 млн. людей. А хворіє від цього ще більше. І тому не випадково, що вимоги до якості питної води з кожним роком все жорсткіші. Це повною мірою стосується й нашої держави і, зокрема, м. Києва, який одержує воду з трьох джерел: водозаборів Дніпра, Десни і підземних артезіанських свердловин. Підвищення ефективності діючих водопровідних споруд — одне з головних завдань усіх служб, які мають відношення до цієї надзвичайно важливої проблеми. [5, с.43]

Актуальним є введення з 2005 року Державних санітарних правил і норм "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості питної води центрального госппитного водопостачання".[1, с. 33]

Нині Державний житлово-комунальний комітет працює над поліпшенням Держстандарту питної води і введення його в 2005—2006 роках. Нині "Київводоканал" разом із водоканалами інших міст України не може забезпечити виконання вимог нових нормативних документів без розв'язання на державному рівні актуальних проблем. Мова йде, передусім, про розвиток реагентної сфери в державі. Дляпідготовки води за новим стандартом необхідно налагодити виробництво реагентівширокого діапазону дії, якісних фільтруючих матеріалів. Для водопровідного господарства міста вже необхідне нове вітчизняне насосне обладнання, велика кількість
труб із захисним покриттям.                                                           

Спеціалісти визнали за необхідне будівництво на острові Великий, який знаходиться поряд з Дніпровською водопровідною станцією (Вишгородський район), водної станції, яка поліпшить якість води Дніпровського водогону значно зменшить вартість її реагентної обробки.                                                                                          

  Київрада затвердила "Програму розвитку і реконструкції водопровідного господарства Києва в 2004—2010 роках". У цілому вартість робіт з реконструкції та будівництва вуличних мереж у районах міста разом з реконструкцією  систем антикорозійного захисту водопроводу становить 416,93 млн. грн. [1, с.34]

ВИСНОВКИ

І в завершення можна зробити висновок, що якість сільськогосподарської продукції та продуктів харчування є нині одним із найголовніших завдань на всіх рівнях державного управління.

Проблема високоякісного харчування у світі і, зокрема, в нашій державі набуває дедалі більшого значення з ряду причин.

 По-перше, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва призвела до використання різноманітних агрохімікатів при вирощуванні сільськогосподарських культур і зберіганні продукції. Наукою стверджується, що головним джерелом шкідливих речовин, які надходять у сировину, є навколишнє середовище. Проблема якісного (здорового) харчування має стати першочерговим завданням будь-якої держави.

Для впровадження систем якості, що відповідають міжнародному стандарту, значно підвищують якість вітчизняної продукції, уряд має створювати та розвивати мережу навчальних закладів усіх рівнів, консалтингових і  сертифікаційних центрів. Реалізація Національної політики у цій надзвичайно важливій галузі якості має проводитися з урахуванням стану розвитку вітчизняного ринку. Висока якість вітчизняної продукції сприятиме формуванню міжнародного іміджу України, встановленню рівноправних і взаємовигідних стосунків з іншими країнами. Для підвищення якості та конкурентоспроможності аграрного виробництва необхідно розробити програму створення (організації) в регіонах нашої держави інноваційних та інших центрів.

Значне зростання виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції і продуктів харчування можливе за таких обставин, якщо:

  • протягом ближчих кількох років сформувати ефективну систему підтримки українського аграрного виробника відповідно до вимог СОТ і ЄС;
  • гармонізувати національні стандарти сільськогосподарської продукції зі стандартами найбільш розвинених країн світу;
  • розробити і впровадити спеціальну національну програму кредитування високоякісної сільськогосподарської продукції та продуктів харчування.

Як ніколи на порядок денний має стати організація навчання з проблем якості сільськогосподарської продукції і продуктів харчування на всіх рівнях державного управління й керівників і спеціалістів підприємств різних форм власності. Постала невідкладна потреба провести всеобуч із цієї надзвичайно важливої проблеми із тими, хто безпосередньо працює на землі, хто вирощує ї виробляє хліб, хто забезпечує всіма видами продуктів жителів нашої держави.

Питання якості сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, а також алкогольних напоїв і питної води завжди було й залишається глобальною проблемою всього людства нашої планети. Без його вирішення будь-яка держава ставить  під велику загрозу добробут і здоров'я своєї нації. Для чого необхідно:

  1. Спрямувати на вирішення цих проблем зусилля науковців.
  2. Здійснювати постійний контроль за якістю всього того, що споживає людина з боку державних контролюючих органів на рівні міжнародних стандартів.  
  3. Основою якісних продуктів харчування є вирощування екологічно чистої продукції рільництва за прогресивними енергоресурсозберігаючими технологіями.     
  4. Переробка продукції повинна здійснюватися тільки за новітніми технологіями без застосування хімічних наповнювачів і добавок.
  5. Виробництво, переробку і реалізацію продуктів харчування покликані здійснювати лише спеціально підготовлені фахівці відповідно до вимог існуючих міжнародних стандартів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Ковальчук Т.    Законодавче забезпечення якості та безпеки продуктів харчування // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. -1998. -Вип. 31: Юридичні науки. - С. 30-36

2. Лайко П. А.     Якість сільськогосподарської продукції та продуктів харчування як вирішальна складова продовольчої безпеки // Економіка АПК. -2005. -№ 1. - С.12-21.

3. Лайко П.А.      Підвищення якості продовольчих ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 4. - С.16-22.

4.Устинова А.     Контроль гарантированного качества и безопасности продуктов детского питания // Мясная индустрия. -2001. -№ 9. - С. 13-15

5.Гнатюк С.А.     Продовольча безпека та можливості її досягнення в Україні // Економіка АПК . -2005. -№ 7. - С.42-45

6.Рибак С.  Система безпеки харчової продукції //  Пропозиція. -2005. -№ 8-9. - С. 18 - 19

7. Базбі  Дж. Безпека харчових продуктів: вимоги, ризик та вирішення проблеми // Пропозиція. -2004. -№ 2. - С. 52- 54

8. Яриш П.Харчова безпека країни: Конференція на тему: "Безпечність харчових продуктів вітчизняного виробництва" // Харчова і переробна промисловість. -2004. -№ 2. - С. 4-5

9.Міхаліна І.         Якість сільськогосподарської продукції - необхідна складова аграрної реформи // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. -2004. -№ 3. - С. 230-235

10. Статистичний щорічник Україниза 2002 рік. -Держ. комітет статистики України. -К.: Консультант, 2003. -663 с.

11. Статистичний щорічник Україниза 2003 рік; Держ. комітет статистики України. -К.: Консультант, 2004. -631 с.

загрузка...
Top