Особливості оперативно-виробничого планування в масовому, серійному типів виробництва

Вступ.

1. Особливості оперативно-виробничого планування в поточно-масовому виробництві.

2. Особливості оперативно-виробничого планування в серійному і багатосерійному виробництві.

3. Особливості оперативно-виробничого планування в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Ефективність діяльності та наступний розвиток виробничої системи забезпечується завдяки її безперервній адаптації до швидкозмінних зовнішніх умов, що викликає необхідність самостійно приймати рішення стосовно номенклатури і обсягів продукції, що випускається, вибору постачальників, організації збуту, джерел фінансування. Все це вимагає системного розгляду виробничо-технологічних й управлінських процесів, ретельного узгодження матеріальних, інформаційних і фінансових потоків.

Основним завданням оперативного планування в умовах дослідного виробництва є забезпечення якісного виконання запланованого комплексу робіт у встановлені строки або їх скорочення з найменшими витратами ресурсів на складання. При цьому необхідно врахувати, що виконання планових робіт в умовах дослідного виробництва мас певні труднощі, які пов'язані з рядом причин імовірнісного характеру ряду результатів, відсутності або нестійкості норм та нормативів тощо.

Оперативно-календарне планування на підприємствах різних типів виробництва має ряд особливостей, але які б системи та методи оперативного планування не застосовувалися на кожному підприємстві, їхня мета одна – забезпечити рівномірність перебігу виробничого процесу і випуск якісної продукції у необхідній кількості та у встановлені строки.


1. Особливості оперативно-виробничого планування в поточно-масовому виробництві

Оперативно-виробниче планування - це процес доведення до безпосередніх виконавців розроблених виробничих завдань на різні періоди - квартал, місяць, тиждень, доба, зміну - виходячи з конкретних умов їхньої реалізації, що створилися на планований період.

Основною задачею оперативно-виробничого планування є конкретизація стратегічних і річних планів з обліком фактично досягнутих результатів з метою забезпечення виконання планових завдань по випуску продукції відповідно до запланованої номенклатури, якості та обсягів при максимальній ефективності виробництва.

Оперативно-виробниче планування включає календарно-планові розрахунки по завантаженню устаткування і виробничих площ, упорядкуванню планів і графіків виготовлення продукції по номенклатурі і стадіям обробки, видачу оперативно-виробничих завдань, оперативний облік, контроль і регулювання ходу виробництва.

Оперативно-виробниче планування підрозділяється на міжцехове і планування в межах одного цеху. Основна задача міжцехового планування полягає в розробці взаємопов’язаних виробничих завдань окремим ділянкам та іншим структурним підрозділам на основі річного плану та забезпечення їхнього виконання.

Задача планування в межах одного цеху - встановлення на основі плану випуску виробів по ділянці планових завдань по виробничих підрозділах, бригадам і робочим місцям у їхньому взаємозв'язку, а також забезпечення своєчасного виконання ділянкою плану виробництва.

Нормативно-планові розрахунки є основою оперативно-виробничого планування.

В умовах масового виробництва при розробці календарно-планових нормативів здійснюються розрахунки циклових і між операційних запасів, такту і ритму виробництва, графіків роботи потокових ліній, агрегатів і т.д.

Планування роботи однопредметних потокових ліній. При плануванні роботи однопредметної безперервно-потокової лінії визначаються такт роботи лінії, коефіцієнт завантаження робочих місць і нормативний рівень виробничих запасів[4, c. 71-72].

Запас на лінії буває трьох видів: а) технологічний, що утворюється з тих виробів, що в даний момент знаходяться у виробництві на всіх робочих місцях, б) транспортний, що створюється з тих виробів, що у даний момент знаходяться в процесі переміщення (транспортування), в) страховий (резервний), що створюється на найбільш відповідальних і нестабільних за часом операціях, де можуть виникнути відхилення від розрахункового такту. На безперервно-потоковій лінії технологічний запас Zтехн дорівнює кількості деталей (комплектів), що знаходяться одночасно в процесі виготовлення або зберігання на всіх операціях потоку.

Транспортний запас Zтр дорівнює кількості деталей, що знаходяться на безперервно-потоковій лінії між верстатами або робочими місцями. Мінімальний розмір транспортного запасу при потоковій передачі дорівнює кількості деталей на операціях потоку мінус одиниця.

При передачі деталей транспортними партіями мінімальний розмір транспортного запасу дорівнює одній транспортної партії. Розмір транспортного запасу по всій лінії дорівнює кількості робочих місць потоку без одного на кількість деталей у транспортній партії.

Страховий (резервний) запас – це запас, необхідний для забезпечення безупинної роботи при аваріях, несправності устаткування, відсутності електроенергії й інших перебоїв на одному або декількох робочих місцях. Страховий (резервний) запас Zстр визначається по формулі:

Zстр =tп/r

де tп розрахункова середня тривалість перебою; r -такт роботи лінії. Загальний запас на лінії дорівнює

Zзаг=Zтехн+Zстр+Zтр

На перервнопоточних лініях операційний час кратний ритму, тому продуктивність робочих місць неоднакова. Планування роботи однопредметної перервнопоточної лінії тим і складне, що необхідно враховувати цю несинхронність операцій, а отже, і неритмічну роботу від окремих робочих місць. Для цього будується план-графік роботи потокової лінії. Спочатку визначається робота кожного робочого місця. Вихідними даними для встановлення режиму роботи робочих місць лінії є годинне завдання Vг і годинна продуктивність Рг:

Vг=Nзап/Fм

де Nзап - місячна програма запуску, шт.; Fм - місячний фонд часу, г;

Pч=60/tшт

де tшт - норма штучного часу на операції, хв.

Число одиниць устаткування або робочих місць на операціях прямотоку Ср знаходиться по формулі:

Cр=tшт/r[3, c. 35-37]


2. Особливості оперативно-виробничого планування в серійному і багатосерійному виробництві

У серійному виробництві нормативно-планові розрахунки включають визначення розмірів серій виробів і партій деталей; періодичності запуску-випуску виробів, деталей; тривалості виробничого циклу виготовлення партій деталей-запасів (циклових і складських); розробку календарних планових графіків роботи виробничих ділянок.

Оперативно-календарне планування в серійному виробництві має також свої особливості.

Серійне виробництво характеризується випуском більш обмеженої номенклатури виробів періодично повторювальними серіями.

У зв’язку з цим основним завданням календарного планування у серійному виробництві є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ, робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають календарно-планові нормативи, основними з яких в серійному виробництві є:

· розмір партій (серій) виготовлення виробів;

· нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

· тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

· випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

· запаси.

На підставі проведених розрахунків будуються календарні плани-графіки роботи виробничих дільниць і окремих груп устаткування.

Основним календарно-плановим нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво.

Якщо обсяг випуску окремих виробів невеликий, то розмір серії виробів встановлюється на рівні річного завдання. Якщо кількість виробів, що планується у річній виробничій програмі, значно більша, то вона розподіляється на декілька партій, випуск яких планується у відповідних кварталах і місяцях. При цьому виникає потреба визначення економічно доцільного розміру партій з метою досягнення рівномірного завантаження устаткування і раціонального використання трудових ресурсів.

Визначення нормативного розміру партій деталей необхідне для:

· розрахунку нормативної тривалості виробничих циклів і календарних випереджень у роботі послідовних виробничих ланок;

· регламентації періодичності переналагодження устаткування;

· визначення нормативного середнього рівня незавершеного виробництва;

· побудови календарних планів-графіків[1, c. 124-125].

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій у результаті їхнього багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує доповнення складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би мінімальні витрати і збитки, тобто той розмір, що визначає оптимальну партію.

де Тnз – норма підготовчо-заключного часу на партію, хв.;

Тшт. – норма штучного часу на одну деталь із урахуванням коефіцієнта виконання норм, хв.;

b– коефіцієнт припустимих витрат часу на переналагодження устаткування (приймати 0,06-0,1).

Якщо партія деталей у процесі обробки проходить низку операцій, то величина і . беруться по тій операції, яка має найбільше співвідношення між ними, тобто, Тпз./Тшт. – максимальне.

Розмір партії, який розрахований по цій операції, приймається і для всіх інших операцій обробки деталей у даному підрозділі.

Розрахований розмір партії деталей коригується з урахуванням умов організації виробництва, зручності планування: норма повинна бути рівною або кратною місячній програмі випуску деталей, не менше змінного або півзмінного випуску. Існують також 2 групи методів визначення розміру партії предметів праці:

До першої групи відносять методи встановлення розміру партії виходячи тільки із трудових параметрів, наприклад:

Друга група методів базується (з різними уточнюючими коефіцієнтами) на визначенні сумарних мінімальних витрат, пов’язаних з переналагодженням (пряма 1 на рис. 1) і збереженні запасів (крива 2), залежних від розміру партії.

Тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей складається із технологічного циклу і міжопераційних перерв. При визначенні технологічного циклу обов’язково враховуються види руху предметів праці при проходженні партії по операціях. Міжопераційні перерви встановлюються з урахуванням особливостей організації виробництва на дільницях, а також характеру продукції, що виробляється.

З огляду на тривалість виробничого циклу виготовлення виробів, деталей, їхніх партій встановлюються календарно-планові випередження. Вони використовуються для визначення термінів запуску у виробництво партій деталей і вузлів у відповідності із строками випуску виробів.

В умовах серійного виробництва залежно від його особливостей можуть застосовуватись покомплектні та подетальні системи планування:

машинокомплекти, вузлові, групові комплекти, системи планування за номерами комплектів, система безперервного оперативно-календарного планування;

система “на склад”, система “Р-Г”. Система “на склад” застосовується при плануванні виробництва уніфікованих і стандартних деталей, по яких терміни запуску-випуску не пов’язані з випуском особливих виробів. Система “Р-Г” – розрядна система, використовується у багатономенклатурному серійному виробництві для планування роботи обробляючих і заготівельних підрозділів[3, c. 93-95].

3. Особливості оперативно-виробничого планування в одиничному і дрібносерійному виробництві

В одиничному виробництві нормативно-планові розрахунки передбачають визначення виробничого циклу виготовлення готових виробів і партій деталей, календарних термінів подачі деталей на склад, побудова графіків запуску-випуску продукції.

Одиничне і дрібносерійне виробництво характеризується великою номенклатурою виготовлених виробів. Цехи позбавлені чіткої спеціалізації, на кожному робочому місці виконується велике число різнойменних операцій, що викликає часті переналагодження устаткування, заміну інструментів і пристосувань.

В одиничному виробництві до календарних нормативів відносяться виробничі цикли виконання замовлень і графіки завантаження устаткування по цехах.

Встановити терміни запуску і випуску окремих вузлів, деталей і всього замовлення можна шляхом побудови циклового графіка, а терміни робіт, що випливають із графіка, уточнюються на підставі пропускної спроможності устаткування.

Спочатку будуються циклові графіки по окремих вузлах, потім на основі цих графіків і технологічної схеми зборки розробляється загальний циклової графік виготовлення усього виробу. Щоб забезпечити рівномірне завантаження всіх ділянок виробництва, необхідно зробити перевірочний розрахунок завантаження устаткування, в результаті якого уточнюються і коректуються циклові графіки.

Після внесення в циклові графіки необхідних поправок і уточнень з урахуванням завантаження устаткування ці графіки можуть служити підставою для встановлення планових випереджень у роботі взаємозалежних виробничих ланок, що беруть участь у виготовленні виробів. Під випередженням розуміється час, що відокремлює терміни початку одних робіт від термінів початку інших, зв'язаних загальним технологічним процесом.

Для узгодження циклових графіків виконання різних замовлень повинний бути побудований єдиний зведений календарний план-графік, дані якого лягають в основу розробки місячних виробничих завдань.

На заводах одиничного і дрібносерійного виробництва планування здійснюється під замовлення, по комплектно-вузловому або комплектному-груповому принципу

При показниковій системі оперативного планування виробничі завдання цехам встановлюються у вигляді переліку замовлень, що повинні бути виконані в плановому періоді. Календарні випередження установлюються виходячи з тривалості виготовлення найбільш трудомістких і багатоопераційних деталей.

Комплектно-вузлова система застосовується при великій тривалості циклу складання машин, коли комплектування деталей на складання провадиться по окремим вузлам, що збираються послідовно.

При комплектно-груповій системі деталі групуються в комплекти в залежності від черговості подачі на зберігання і тривалості виробничого циклу їхнього виготовлення[4, c. 68-69].

Для скорочення циклу виробництва при будь-якій системі оперативного планування варто ширше впроваджувати подетальну систему планування стандартизованих і уніфікованих деталей, передбачаючи виготовлення їхніми партіями на комплектувальний склад.

Основним періодом, на який розробляється , є місяць. Оперативно-виробниче планування в умовах одиничного виробництва покликано довести місячну програму до цеху і кожної ділянки , робочого місця, уточнити календарний план роботи виконання окремих замовлень, розробити змінні завдання для усіх виробничих робітників, забезпечити робітників матеріалом, напівфабрикатами, заготівлями.

План ділянкам складає виробничо-диспетчерське бюро цеху. У місячні плани ділянок включається номенклатура з вказівкою кількості термінів лишків деталей, вузлів або готових виробів.

Вирішальну роль у системі цехового планування грає упорядкування змінно-добових завдань і оперативний контроль за їхнім виконанням. Календарні плани складальних ділянок складаються на основі програми цеху по випуску готових виробів і циклових графіків зберігання. Календарний план роботи складських ділянок на місяць забезпечує розподіл замовлень між усіма робітниками ділянки з їхньої кваліфікації і повного завантаження устаткування.

На підставі календарних планів зберігання і специфікацій проміжна комора робить комплектацію деталей і подачу їх на складську ділянку.

Для рівномірного розподілу робіт із ділянок і груп робочих місць провадиться розрахунок завантаження устаткування цеху (ділянки).

Як правило, щокварталу провадиться інвентаризація залишків незавершеного виробництва, що дозволяє виявити ступінь готовності окремих замовлень. Після цього визначаються обсяг робіт і календарні терміни, необхідні для завершення замовлень, що переходять на інший квартал.

У ВДБ цеху складаються календарні графіки завантаження робочих місць і ведеться урахування прямування деталей і комплектів у виробництві.

На підставі графіка розподілу роботи з верстатів і даних про фактичний хід виробництва складаються змінні завдання на добу. При упорядкуванні змінних завдань обсяг робіт установлюється з урахуванням досягнутого відсотка виконання норм[8, c. 102-104].

На багатьох заводах дрібносерійного виробництва, де подетальна і система під заказ нераціональні, звичайно використовується система оперативного планування виробництва на основі вибору таких планових одиниць, як груповий або вузловий комплект. Планування по групових комплектах спрощує техніку упорядкування цехових програм і підвищує відповідальність цехів за виконання загальнозаводської програми. На багатьох заводах у якості планово-облікової одиниці прийнята група деталей випуску, що об'єднує ряд однакових або аналогічних деталей і вузлів різних виробів. На деяких заводах про якість планово-облікової одиниці впроваджують «узлові комплекти», що представляють собою групи деталей, що входять у той самий вузол і оброблюваних в одному цеху або мають однаковий міжцеховий технологічний маршрут або групу[10, c. 132].


Висновки

В сучасних умовах господарювання для успішної діяльності підприємств дуже важливим є застосування оперативно-виробничого планування, а також правильний вибір системи оперативно-виробничого планування. Недооцінюючи роль оперативного планування, керівники вводять підприємство під великий ризик неефективної діяльності в майбутньому.

Отже, оперативно-виробниче планування являє собою систему заходів , спрямованих на конкретизацію техніко-економічних планів за часом та в просторі. Воно виступає складовою частиною внутрізаводського планування і покликане забезпечувати вирішення широкого кола задач: розробки прогресивних календарно-планових нормативів; контроль та регулювання ходу виробництва; координація роботи спряжених цехів, ділянок, бригад, робочих місць та інше. Взагалі кажучи, організація оперативно-виробничого планування заключається в забезпеченні робочих місць матеріалами, заготовками, інструментами, технічною документацією, що створює умови для безперервної роботи цехів та ділянок. Вона планується та забезпечується функціональними службами підприємств та цехів ( відділом матеріально-технічного забезпечення, інструментального господарства, комплектації, технічним відділом і т. і.). Ми вияснили, що оперативне управління виробництвом включає функції як календарного так і облікового планування та диспетчеризації виробництва. Відхилення від календарних планів-графіків потребують оперативного регулювання ходу виробництва. Ці задачі вирішує диспетчеризація виробництва, яка являється частиною оперативно-виробничого планування і служить для централізованого контролю та оперативного керівництва виробництвом запланованого випуску продукції. Отже, як бачимо, оперативно-виробниче планування має вирішальне значення. Цілі керівництва являються одночасно загальнопромисловими цілями, і оперативно-виробниче планування призначене для досягнення цих цілей. Успішна реалізація плану потребує довгострокових та короткострокових програм, політики, процедур і правил . Вона також передбачає інтеграцію оперативно-виробничого планування в структуру підприємства через бюджет та управління його цілями. Важливе значення має постійний аналіз реалізації плану для визначення його правильності та виявлення проблем. Оперативно-виробниче планування, засноване на наукових методах керування, є діючим засобом досягнення високої економічної ефективності виробництва, представляючи собою ланку єдиної системи планового керівництва виробництвом. Воно є продовженням і розвитком системи техніко-економічного планування. Головна задача оперативно-виробничого планування полягає в забезпеченні рівномірного виконання державного плану випуску готової продукції по номенклатурі, обсягу і термінам при максимальному використанні устаткування, площ, матеріалів та інших виробничих ресурсів. Важливою задачею оперативно-виробничого планування підприємства є виявлення додаткових резервів виробництва та їхнє використання.


Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2005. — 162с.

2. Батенко Л. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т / В.Є. Москалюк (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 384с.

3. Бєлов М. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисиципліни. — К. : КНЕУ, 2002. — 252с.

4. Внутрішньовиробниче планування на промислових підприємствах: Навчальний посібник/ М. В. Свіщов, А. П. Гречан, Л. М. Попович та ін. - К.: Арістей, 2005. - 528 с.

5. Дацій О. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 196 с.

6. Дзюбенко О. Планування діяльності підприємства в ринкових умовах: Дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Київський національний ун-т технологій та дизайну. — К., 2003. — 212 с.

7. Економіка та організація виробництва: Підручник/ Василь Герасимчук, Альфред Розенплентер, Віталій Кривда та ін.. - К.: Знання , 2007. - 677 с.

8. Іванова В. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Валентина Іванова.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 471 с.

9. Мних М. Планування діяльності підприємства в сучасних економічних умовах: Навч. посібник для студ. вузів. — К. : Знання України, 2004. — 92с.

10. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 527 с.

загрузка...
Top