Основні засоби підприємства

Вступ.

1. Критерії визначення основних засобів.

2. Переоцінка основних засобів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Бухгалтерський облік — упорядкована система збирання, реєстрації та узагальнення інформації про майно, зобов'язання підприємства та їх рух методами соціального, неперервного і документального відображення усіх господарських операцій. Це одна із найважливіших складових в управлінні господарськими процесами та їх результатами, забезпеченні належного контролю за усіма аспектами економічної діяльності суб'єктів господарювання. Розвиток ринкової економіки в Україні, формування нових господарських структур на основі різних форм власності, розширення міжнародних економічних зв'язків диктують необхідність удосконалення бухгалтерського обліку, врахування кращих досягнень як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.

У роботі викладено зарубіжний досвід організації та основи методології бухгалтерського обліку.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Відповідно до зазначеного Положення (стандарту) до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

1. Критерії визначення основних засобів

Об'єкт основних засобів визнається як актив тоді, коли існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням активу, і його вартість може бути достовірно визначена.

Для правильної організації обліку основних засобів важливе значення має єдиний принцип їх оцінки. Розрізняють такі види оцінки основних засобів: первинну, залишкову, відновну і ліквідаційну.

Основні засоби підприємства й організації в бухгалтерському обліку відображають за первинною вартістю під якою розуміють фактичну собівартість спорудження, виготовлення або придбання об'єктів основних засобів, включаючи витрати на доставку й установку на місці використання з урахуванням страхових платежів під час перевезення, державну реєстрацію та інші витрати, тобто фактичну собівартість, яку об'єкти основних засобів мали на час введення в експлуатацію.

Згідно з Положенням (стандартом) 7 до первинної вартості придбаних (споруджених) основних засобів включаються затрати:

  • суми, сплачені згідно з договором постачальнику;
  • суми, сплачені стороннім організаціям за виконані роботи за договорами будівельного підряду;
  • реєстраційні збори, держмито й аналогічні їм платежі, здійснені у зв'язку з придбанням (одержанням) прав на об'єкт основних засобів;
  • сплачені мито, податки та інші обов'язкові платежі, пов'язані з придбанням (створенням) основних засобів, які не відшкодовуються підприємству;
  • винагороди, сплачені посередницьким організаціям, через які було придбано об'єкт основних засобів;
  • витрати по страхуванню ризиків, пов'язаних з доставкою основних засобів;
  • витрати на встановлення, монтаж, наладку основних засобів;
  • адміністративні та інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) основних засобів і приведенням їх до робочого стану[4, c. 92-93].

У випадку, якщо об'єкт основних засобів придбано в результаті бартерного обміну (або обміну з частковою доплатою грошовими коштами), його оцінка залежить від того, відбувся обмін подібними чи неподібними активами.

Подібними вважаються об'єкти основних засобів, які виконують однакову функцію і мають однакову вартість.

Первинна вартість основних засобів, придбаних в результаті обміну на подібній об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Проте якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то такий об'єкт приймається на облік за його справедливою вартістю з включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.

При придбанні основних засобів у порядку обміну на неподібний об'єкт переданий об'єкт основних засобів приймається на облік за його справедливою вартістю, збільшеною (зменшеною) на суму доплати, яка була передана (одержана) під час обміну.

Первинною вартістю безоплатно отриманих основних засобів, а також отриманих у результаті об'єднання підприємств є їх справедлива вартість на дату отримання.

При цьому під справедливою вартістю розуміють суму, через яку може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язань в результаті операцій між поінформованими, заінтересованими і незалежними сторонами.

Первинною вартістю об'єктів основних засобів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнається узгоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Зміна первинної вартості основних засобів допускається тільки у разі:

  • реконструкції, добудови, дообладнання, технічного переозброєння;
  • переоцінки балансової вартості основних засобів;
  • часткової ліквідації відповідних об'єктів.

Первинна вартість основних засобів, за вирахуванням суми зносу, нарахованої за час експлуатації їх, називається залишковою вартістю. Вона є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату.

Під відновною вартістю основних засобів розуміють вартість відтворення їх (спорудження, виготовлення, придбання) в сучасних умовах при сучасному рівні цін, норм і розцінок. Інформація про відновну вартість основних засобів має велике значення для планування подальших капітальних інвестицій.

Під ліквідаційною вартістю основних засобів розуміють суму грошових коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією (ліквідацією). При цьому строк корисного використання визначається як очікуваний період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватися підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), які підприємство очікує отримати від їх використання[2, c. 243-245].

Для організації обліку основних засобів їх попередньо класифікують за такими ознаками:

1. Функціональна роль (призначення) майна — заводських будівель, складських приміщень, виробничого та конторського обладнання, транспортних засобів і т. ін.

2. Термін служби, тобто передбачуваний термін експлуатації майна, а отже, розмір нарахованої амортизації.

3. Місце знаходження — цехи, відділи тощо.

4. Фізичний характер обладнання (пресове, прокатне і т. ін.).

Крім цього, в більшості західних країн аналітичний облік основного капіталу ведуть за такими групами:

— земля;

— будівлі;

— машини та обладнання;

— автоматичне обладнання;

— обладнання контор.

Кожній складовій цієї класифікації відповідає синтетичний рахунок у плані рахунків.

Облік основного капіталу на Заході ведеться за кожним об'єктом так само, як і в Україні.

Переміщення майна, а також ліквідація основних засобів без письмового дозволу відповідальних осіб не дозволяється; факт ліквідації спочатку оформляється так званим балансом на спи-сання майна. У цьому бланку вказують: ціну придбання, суму нарахованої амортизації, залишкову вартість. За наслідками ліквідації складають спеціальний звіт, у якому перераховують одержані від ліквідації матеріали зі зазначенням процента їх придатності порівняно з новим. Обов'язково вказують прізвище відповідальної особи за ліквідацію. Результат від ліквідації списується на фінансові результати поточного року.

При надходженні основних засобів складають записи:

Д-т рахунків "Будівлі", "Земля", "Машини і обладнання". К-т рахунків до оплати (якщо оплата не відбулася) або статутний фонд.

Аналітичний облік на підприємствах США ведеться в спеціальних книгах (книга основного капіталу, заводська книга, книга майна). Найпростішим та обов'язковим для всіх підприємств первинним документом аналітичного обліку необоротних активів є інвентарна таблиця.

Деякі фірми США орендують основні засоби, що сплачують орендну плату, яку відносять на собівартість продукції[3, c. 63-64].

2. Переоцінка основних засобів

Часто при зміні місця роботи бухгалтерові, який приймає справи у свого попередника, доводиться в короткий строк оцінювати якість ведення обліку, розбиратися із залишками за рахунками балансу, з’ясовувати їхнє походження.

Питання обліку основних засобів регулює МСБО 16 «Основні засоби» , а методи нарахування амортизації — МСБО 4 «Облік амортизації»

У первісну вартість основних засобів входять усі необхідні витрати, пов'язані з доставкою, монтажем і запуском в експлуатацію, тобто ціна придбання плюс витрати на перевезення, страхування (якщо здійснюється перевезення), монтаж і інші необхідні витрати.

Якщо основні засоби купуються в кредит, сплачені відсотки не включаються в їхню вартість, а є поточними витратами. Виключенням з цього принципу є положення, за яким витрати по відсотках за кредит, отриманий під будівництво об'єкта, варто включати у вартість цього об'єкту,

За правилом відповідності нарахування витрати на придбання розподіляються на весь термін експлуатації основних засобів.

У зарубіжних країнах для обліку придбання основних засобів застосовується таке поняття як «паушальний платіж (вартість)».

Особлива проблема, пов'язана з визначенням ціни основних засобів, виникає при купівлі групи довгострокових активів за паушальною ціною. У такій ситуації (не зовсім незвичайна) застосовується розподіл загальної вартості за різними активами на основі їх відносної справедливої ринкової вартості з урахуванням того, що вартість активів буде змінюватися прямо пропорційно вартості продажу. Цей же принцип застосовується для розподілу паушальної суми за різними одиницями товарно-матеріальних запасів.

Для визначення справедливої ринкової вартості може використовуватися кожний з нижчеподаних методів: оцінка з метою страхування, оцінна вартість податків на власність чи незалежна оцінка, виконана інженером чи іншим оцінювачем.

Таким чином, паушальний платіж (group purchases) — це сума, сплачена не за якийсь окремий об'єкт, а за весь комплекс, при цьому з документів не випливає ціна кожного об'єкта, що входить у цей комплекс[5, c. 121-122].

Порядок проведення переоцінки основних засобів регламентується П(С)БО 7. Так, відповідно до п. 16 П(С)БО 7, підприємствам дозволяється переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість такого об’єкта істотно відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. Зазначимо, що в даному визначенні не дається чітких критеріїв того, яку різницю між залишковою і справедливою вартістю вважати істотною. Це пов’язано з тим, що для різних підприємств ці критерії можуть бути зовсім різні.

Таким чином, підприємства самостійно повинні визначати цей критерій і відображати це в наказі про облікову політику. У випадку переоцінки об’єкта основних засобів, на цю ж дату повинна здійснюватись переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Тут також зазначимо, що П(С)БО 7 не дає чітких критеріїв визначення самої групи. У цьому випадку можна звернутися до МСБО 16. Так у п. 37 даного МСБО говориться, що клас основних засобів являє собою групу активів, однакових за характером і способом використання.

Переоцінці можуть підлягати всі основні засоби, за винятком малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів, якщо амортизація їх вартості здійснюється методами нарахування 50 чи 100% амортизації в місяці введення таких активів в експлуатацію.

Переоцінена первісна вартість і сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо об’єкт основних засобів цілком замортизований і підлягає переоцінці, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта.

Відомості про зміни первісної вартості і суми зносу основних засобів повинні заноситися в регістри їх аналітичного обліку (інвентарні картки обліку основних засобів форми №03-6).

У бухобліку сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів, що проводиться перший раз, включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки, що проводиться перший раз - до складу витрат звітного періоду. Якщо проводиться не перша, а чергова переоцінка основних засобів, то її відображення в бухобліку має свої особливості.

Переоцінена первинна вартість і знос об'єкта основних засобів визначаються як добуток відповідно первинної вартості або зносу на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається шляхом ділення справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів відображається в складі додаткового капіталу (рахунок «Додатковий капітал», субрахунок «Дооцінка активів»), а сума уцінки — в складі витрат звітного періоду (рахунок «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій»).

Уразі перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості об'єкта основних засобів сума такого перевищення включається до складу доходів звітного періоду (рахунок «Інші доходи від звичайної діяльності»). З відображенням різниці між сумою останньої дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і зазначеним перевищенням у складі додаткового капіталу (рахунок «Додатковий капітал», субрахунок «Дооцінка активів»).

Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення додаткового капіталу (дебет рахунка «Додатковий капітал», субрахунок «Дооцінка активів») з включенням різниці між сумою чергової уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і зазначеним перевищенням до витрат звітного періоду.

У разі вибуття об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості таких об'єктів включається до складу нерозподіленого прибутку (кредит рахунка «Прибуток нерозподілений») з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, пов'язаних з переоцінкою об'єктів основних засобів[4, c. 84-85].

Висновки

Зміни в політичному і економічному житті країни вимагають нових підходів до управління, пошуку форм, які відповідали б ринковим відносинам. Налагоджена робота в умовах ринку неможлива без радикальної зміни системи обліку, контролю і подальшого аналізу господарської діяльності. Якщо раніше облік і звітність були направлені на відображення господарських процесів на підприємстві, то нині облік покликаний підказувати, що треба зробити, щоб підприємство працювало ефективно і рентабельно. У ринкових умовах бухгалтерський облік виходить далеко за рамки простої реєстрації фінансових операцій.

На відміну від нашої практики, в розвинених країнах існують різноманітні спеціальні організації, як державні, так і суспільні (асоціації, комітети, центри), які систематично проводять дослідження серед керівників корпорації (фірми), інших користувачів фінансової бухгалтерської звітності з метою вивчення вимог до системи звітних показників, що дозволяє децентралізовано приймати економічні рішення в умовах ринкової економіки. Результати таких досліджень законодавчо закріплюються в нормативних документах (стандартах).

У рамках ООН починаючи з 1973 року діє Міжнародний комітет з стандартів бухгалтерського обліку, який розробляє стандарти, що носять рекомендаційний характер для багатьох національних економік світу. Таким чином, міжнародний досвід в побудові бухгалтерських (фінансових) звітів повинен бути вивчений в нашій країні і впроваджений в практику. Це дозволить прискорити перехід підприємств різних організаційно — правових форм до принципів ринкової економіки в умовах розширення горизонтальних зв'язків і обмеження економічної влади держави.

Вивчення систем бухгалтерського обліку і звітності зарубіжних країн зумовлює необхідність переусвідомлення критеріїв формування облікової і звітної інформації, більш чіткого визначення елементів фінансової звітності, порядку їх визнання і оцінки, а також встановлення взаємозв'язку між елементами фінансової звітності.

Список використаної літератури

1. Базась М. Основи бухгалтерського (фінансового) та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку: Навчальний посібник/ Микола Базась, Євдокія Базась, Микола Матюха,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 182 с.

2. Бухгалтерский учет в зарубежных странах: Перевод с украинского/ Франц Бутынец, Ярослав Соколов, Дмитрий Панков, Людмила Горецкая, . - Житомир: ЧП "Рута", 2002. - 659 с.

3. Лучко М. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Михайло Лучко, Ірина Бенько,. - К.: Знання , 2006. - 311 с.

4. Маляревський Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Юрій Маляревський, Ольга Фартушняк, Інна Пасічник; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 163 с.

5. Полякова Л. Основи обліку в зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Лариса Полякова, Володимир Мохняк,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 240 с.

загрузка...
Top