Організація комплексної підготовки виробництва

1. Життєвий цикл продукції та інновації в умовах зростання конкуренції.

2. Система створення та освоєння нової продукції., її сутність, цілі і завдання.

3. Сучасні організаційні форми і технічні засоби комплексної підготовки виробництва.

Список використаної літератури.


1. Життєвий цикл продукції та інновації в умовах зростання конкуренції

Розробити і впровадити у виробництво виріб нової моделі - означає перетворити знання, нову ідею у готовий продукт. Перетворення знання у продукт вимагає витрат часу і великих одноразових грошових витрат, величина яких тим більша, чим вищий рівень новизни продукції і чим частіше відбувається зміна моделей виробів. Це у свою чергу спричиняє подорожчання виробів у сфері їх виробництва. Так, витрати на виготовлення нової моделі виробу у перший рік його випуску у два і більше разів перевищують витрати п'ятого року випуску. Це безсумнівно знижує рівень ефективності виробництва нової техніки, а іноді призводить до великих збитків.

Ці, на перший погляд, суперечливі обставини пов'язані зі швидкими темпами технічного прогресу, вимагають такого періоду зміни моделей продукції, тобто її життєвого циклу, за якого сумарні витрати на розробку і впровадження нових моделей, а також втрати від нормального зносу були б мінімальні, а рівень їх економічної ефективності був би максимальним.

Життєвий цикл виробу охоплює такі етапи: 1) маркетинг, пошуки і вивчення ринку (необхідно встановити, яка продукція потрібна споживачу, якої якості та за якою ціною — МРК); 2) проектування і (або) розробка технічних вимог, розробка виробу (конструкторська підготовка виробництва — КПП, конструктор встановлює можливість виготовлення продукції, матеріали та орієнтовну ціну); 3) матеріально-технічне забезпечення (МТО); 4)підготовка та розробка виробничих процесів (технологічна підготовка виробництва — ТПВ);
5) виробництво (ВР); 6)контроль, проведення випробувань та обстеження (КВО); 7)упакування і збереження (УЗ); 8) реалізація та розподіл продукції (РРП); 9)монтаж і експлуатація (МІЕ); 10) технічна допомога в обслуговуванні (ОБС); 11) сервіcпісля продажу (СП); 12) утилізація після використання (УТ)[2, c. 46-47].

Новий товар може бути нововведенням чи модифікацією існуючого, що споживач вважає значущим. Переваги нового товару визначаються унікальними властивостями, що виділяють його серед аналогічних за призначенням виробів. Унікальність властивостей товару характеризується ступенем утілення в ньому бажаних для споживача функціональних параметрів і якістю виконання. Для комерційного успіху нового товару важливо, щоб споживачі вчасно мали інформацію про його характеристики. Для виробника має не менше значення визначити терміни початку модернізації або проектування та освоєння нових виробів. Відповідь на ці питання залежить від рівня організації комплексу взаємопов’язаних робіт, які охоплюють весь цикл створення та освоєння продукції.

Час, протягом якого знання перетворюються у продукт, тобто розробка нової продукції, її освоєння і виготовлення на підприємстві аж до зняття з виробництва, прийнято називати її життєвим циклом (рис. 1).

У життєвому циклі нової продукції можна виділити два характерних періоди: перший - це час, протягом якого здійснюється розробка нової продукції, і другий - час, протягом якого нова продукція освоюється, виробляється і реалізується до повного припинення випуску.

У перший період життєвого циклу виробу включається повний комплекс робіт зі створення нової техніки, що складається з низки стадій, етапів і окремих робіт, виконуваних для забезпечення її існування.

Перший етап життєвого циклу нового виробу починається зі стадії науково-дослідної роботи (НДР). У процесі цієї стадії виникають і проходять всебічну перевірку нові ідеї, реалізовані іноді у виді відкриттів і винаходів. Теоретичні передумови вирішення наукової проблеми перевіряються у ході дослідно-експериментальних робіт.

Друга стадія - дослідно-конструкторська робота (ДКР) - перехідна стадія від наукових досліджень до виробництва. На цій стадії ідеї, що виникають у процесі НДР, практично перетворюються у технічну документацію і дослідні зразки.

На третій стадії - конструкторської підготовки виробництва (КПВ) - здійснюється проектування нової техніки: розробка креслень і технічної документації.

Четверта стадія - технологічна підготовка виробництва (ТПВ). Тут розробляються і перевіряються нові технологічні процеси, проектується і виготовляється технологічне оснащення для виробництва нової техніки.

П'ята стадія - організаційна підготовка виробництва (ОПВ). На цій стадії вибираються методи і перевіряються моделі процесу переходу підприємства на випуск нової продукції, проводяться розрахунки потреби в матеріалах і комплектуючих виробах, визначаються календарно-планові нормативи (тривалість виробничого циклу виготовлення нового виробу, розміри партій, період чергування партій виробів й ін.).

На шостій стадії - відпрацьовування в дослідному виробництві (ВДВ) нової конструкції виробу - освоюється випуск дослідного зразка, проводиться налагодження нових технологічних процесів, перевірка й оцінка «життєздатності» нової продукції. У цей період життєвого циклу виробу підприємство витрачає великі кошти -«працює» на нову продукцію[5, c. 67-69].

До другого періоду життєвого циклу виробу включається сьома стадія - освоєння його у промисловому виробництві (ОПВ). На цій стадії створюються умови для промислового виробництва нового виробу. Практика показує, що іноді і на цій стадії виникають конструкторські зміни і викликані ними або незалежні від них зміни у технологічних процесах. Тому на стадії освоєння виробництва виникає необхідність визначення раціонального ступеня відпрацьовування технологічної документації, доцільного рівня оснащеності виробництва спеціальними видами оснащення й устаткування.

Стадія освоєння є сполучною ланкою з фазою виробництва і реалізації виробу, у процесі якої здійснюються виготовлення деталей і складальних одиниць, складання й випробування виробу відповідно до технологічної і конструкторської документації, затвердженої кервзництвом підприємства.

Точне дотримання технологічного процесу - одна з найважливіших організаціїіних умов боротьби за ефективне впровадження нової техніки, підвищення якості продукції і техніко-економічних показників виробництва. Важливим елементом виробничої фази є реалізація нової продукції.

Завершальним етапом життєвого циклу є експлуатація нової продукції (Е) - період, коли ця продукція використовується відповідно до її призначення і приносить економічний ефект, до моменту утилізації (У). Слід зазначити, що у другий період життєвого циклу виробу підприємство-виготовлювач нової техніки одержує дохід від її реалізації - «нова продукція працює на підприємство».

Здавалося б, підприємству вигідно продовжити другий період життєвого циклу виробу на максимальний термін, оскільки у цей час воно не несе додаткових витрат на розробку і впровадження нової продукції. Однак цей період має свою межу, зумовлену економічними і соціальними факторами. Соціально-економічний ефект від упровадження нової продукції забезпечується тільки на період від освоєння і початку промислового виробництва до зрілості виробництва продукції, після якого продукт морально старіє і його подальше виробництво і використання приносять збиток підприємству незалежно від її вартості (різко знижується, а іноді і цілком припиняється попит на неї, і, як наслідок, зменшується прибуток і зростають збитки). Інакше кажучи, з моменту появи нової продукції ефект від її використання швидко підвищується до визначеної максимальної величини, що потім починає зменшуватися до нуля або навіть до негативної величини (рис. 2).

Поводження кривих показує, що у зоні освоєння і початку промислового виробництва збільшення обсягу випуску готової продукції і зростання прибутку (ефекту) досягаються повільно через велику складність самого процесу освоєння. Наступна зона характеризується більш різким збільшенням обсягу випуску продукції і зростанням прибутку. Третя - зона зрілості. Тут досягаються стабільність випуску продукції і максимальний економічний ефект (зростання прибутку). Четверта - зона насичення ринку новою продукцією. Обсяг виробництва припиняє своє зростання і економічний ефект зменшується. У цей період необхідно широко розгорнути науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу з розробки нового виробу або модернізації випуску. Нарешті, настає зона різкого спаду випуску виробу і зняття його з виробництва, коли істотно знижується прибуток (економічний ефект) і навіть можливі збитки[8, c. 115-118].


2. Система створення та освоєння нової продукції, її сутність, цілі і завдання

Створення нових видів продукції здійснюється у процесі підготовки виробництва, що протікає поза рамками виробничого процесу. Задача підготовки виробництва полягає у тому, щоб забезпечити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.

Підготовка виробництва - це процес безпосереднього додання праці колективу працівників з метою розробки й організації випуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів.

Процес підготовки виробництва - це особливий вид діяльності, що сполучає вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням у матеріальний об'єкт - нову техніку.

Нова техніка - це результат науково-технічного досягнення, що сприяє за його виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил і задоволенню потреб суспільства у продукції більш високої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги.

Процес підготовки виробництва за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифікувати часткові процеси підготовки виробництва можна за видами і характером робіт, просторово-часовою і функціональною ознаками, відношенням до об'єкта управління.

За видом робіт (видом трудової діяльності) процеси підготовки виробництва поділяються на:

■ дослідницькі;

■ конструкторські;

■ технологічні;

■ виробничі;

■ економічні.

За характером робіт процеси підготовки виробництва поділяються на:

■ основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкції!, технологічних процесів, форм і методів організації виробництва, економічні розрахунки й обґрунтування);

■ експериментальні виробничі (виготовлення й випробування макетів, дослідних зразків і серій машин).

За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки виробництва поділяються на:

■ операції - первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і складається з низки послідовних дій;

■ роботи - сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій з виконання визначеної частини процесу;

■ стадії - сукупність низки робіт, пов'язаних між собою єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретної задачі підготовки виробництва;

■ фази - комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов'язана з переходом об'єкта робіт у новий якісний стан.

Одним з вирішальних напрямків удосконалення ТПВ є створення й ефективне використання автоматизованих систем, заснованих на широкому використанні електронних обчислювальних машин (ЕОМ)[1, c. 92-94].

Автоматизована система технологічної підготовки виробництва (АСТПВ) є підсистемою АСУП (автоматизованої системи управління підприємством) і складається з функціональних підсистем більш низького рівня, виділених відповідно до задач, розв'язуваних у процесі ТПВ:

■ системи автоматизованого проектування технологічних процесів (САПРТП);

■ системи автоматизованого проектування технологічного оснащення (САГІРТО);

■ системи автоматизованого проектування виробничих підрозділів (САПРВП);

■ системи управління технологічною підготовкою виробництва (АСУТПВ).

АСТПВ - складна за структурою і функціонуванням кібернетична система, що знаходиться у постійному русі, реагує на зміну даних, які надходять у процесі проектування від інших підсистем, виробничих і інших підрозділів, що виробляє відповідні дії, у результаті яких або зберігається стабільність існуючого положення, або визначається варіант відповідної дії.

Обмін інформацією між системами відбуваєтеся за допомогою прямих і зворотних зв'язків. У процесі передачі по каналах зв'язку інформація може приймати різні форми, бути представленою на різних носіях.

Забезпечення АСТПВ необхідною інформацією організуєть-ся з використанням інформаційно-пошукової системи (ІПС), що у залежності від рівня автоматизації системи проектування може бути напшмеханізованою, механізованою, такою, що використовує сортувальні пристрої електромеханічного типу, або автоматизованою з використанням ЕОМ різного типу, що припускають роботу у діалоговому режимі. Застосування розроблених раніше технічних рішень, знайдених за допомогою ІПС, дозволяє знизити трудомісткість проектування на 20-50% у залежності від ступеня новизни виробів і технологічних процесів, що розробляються.

Автоматизоване проектування ТПВ - розгорнутий і складний процес переробки інформації різноманітного виду, форми і змісту. Основною метою створення АСТПВ є прискорення й удосконалення процесів технологічного проектування за рахунок автоматизації і механізації за допомогою обчислювальної техніки низки складних і трудомістких процесів проектування, що піддаються формальному алгоритмічному опису[7, c. 127-129].

Розробка і впровадження АСТПВ, з одного боку, вимагає наявності розвинутої стандартизації й уніфікації конструктивних елементів, типізації і нормалізації технологічних процесів і оснащення, обчислювальної техніки і її математичного і програмного забезпечення, а з іншого боку - АСТПВ стимулює діяльність наукових і проектних організацій у цьому напрямку і сприяє підвищенню якості технологічного проектування, а також уніфікації технічних рішень.

Ефективність функціонування АСТПВ визначається якістю побудови і використання єдиного банку даних технологічного призначення, порядком формування і складом документації. Як правило, банк даних АСТПВ містить чотири групи документів:

■ конструкторсько-технологічні характеристики проектованих виробів, що визначають спеціалізацію підприємства, параметри деталей, складальних одиниць, виробу в цілому;

■ експлуатаційно-технічні характеристики устаткування і технологічного оснащення, застосовуваних на підприємстві, або таких, що знаходяться у стадіях проектування;

■ організаційно-технологічна документація, що включає технологічні маршрути, операційні карти, технологічні процеси виготовлення деталей, складання виробів, конструкторські і технологічні специфікації, проекти ліній, ділянок, виробництв;

■ нормативно-довідкова документація, що регламентує зміст, порядок робіт у ТПВ, вимоги, що пред'являються до них державними і галузевими стандартами, нормативною документацією підприємства.

Економічний ефект за автоматизованого проектування досягається як за рахунок зниження трудомісткості самого процесу проектування, так і за рахунок використання резервів у технологічних процесах, таких як підвищення якості виробів, зменшення витрати інструментів, зменшення відходів і т. п., а також за рахунок оптимізації прийнятих рішень, таких як оптимізація розкрою матеріалу, оптимізація режимів різання, оптимізація розподілу припусків.

Економічний ефект від АСТПВ визначається шляхом зіставлення витрат на створення системи і річних експлуатаційних витрат на роботи з ТПВ до і після впровадження АСТПВ. Економічний ефект може бути визначено за рахунок скорочення циклу СОНТ, а також у сфері виробництва за рахунок підвищення якості продукції і зниження її собівартості[6, c. 143-145].

На машинобудівних підприємствах процеси створення та освоєння виробництвом нової продукції утворюють систему комплексної підготовки виробництва, як невід’ємної частини процесу виробництва. Комплексна підготовка виробництва являє собою сукупність взаємопов’язаних маркетингових і наукових досліджень, технічних, технологічних і організаційних рішень, спрямованих на пошук шляхом досліджень нових можливостей задовольнити потреби споживачів у конкретних видах продукції чи наданні існуючим необхідних функціональних властивостей; створення нових, модернізацію діючих конструкцій техніки, споживчих властивостей товарів, технологічних процесів, методів організації й управління виробництвом, включаючи стадії експлуатації та утилізації цих виробів; забезпечення конкурентоспроможності нової продукції.

Комплексну підготовку виробництва слід розглядати з позиції системного підходу. Системний підхід завдяки взаємодії частин або елементів, які входять до комплексу, забезпечує посилення його функції, спрямованої на досягнення поставленої цілі й отримання ефекту. Система комплексної підготовки виробництва (рис.3) охоплює певні взаємопов’язані стадії життєвого циклу нового виробу:

1)науково-дослідні роботи (НДР);

2)дослідно-конструкторські роботи (ДКР);

3)конструкторська підготовка виробництва (КПВ);

4)технологічна підготовка виробництва (ТПВ);

5) організаційна підготовка виробництва (ОПВ);

6)освоєння нового виробу в промисловому виробництві (ОСВ).

Перші дві стадії НДР та ДКР утворюють підсистему науково-дослідної підготовки виробництва. КПВ, ТПВ та ОПВ, у свою чергу, складають підсистему технічної підготовки виробництва.

У практичній діяльності комплексну підготовку іноді називають науково-технічною підготовкою виробництва[1, c. 315-317].


3. Сучасні організаційні форми і технічні засоби комплексної підготовки виробництва

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) представляє собою сукупність заходів, що забезпечують технологічну готовність виробництва, тобто наявність на підприємстві повних комплектів конструкторської і технологічної документації і засобів технологічного оснащення, необхідних для випуску заданого обсягу продукції зі встановленими техніко-економічними показниками. Ця одна з найважливіших стадій системи СОНТ досить значна за обсягом і складністю. Так, трудомісткість технологічної підготовки стосовно загальної трудомісткості технічного проекту виробу в одиничному виробництві складає 20 - 25%, у серійному - 50 - 55%, а у крупносерійному і масовому - 60 - 70%. Це пов'язано з тим, що якщо рухатися від одиничного виробництва до серійного і далі до масового, то ступінь технологічної оснащеності зростає, а отже, збільшується й обсяг робіт з ТПВ.

Технологічна підготовка виробництва на підприємстві виконується відділами головного технолога, головного металурга, а також технологічними бюро основних цехів, у веденні яких знаходяться ливарні, ковальські, механічні і складальні цехи. Матеріальною базою для них є інструментальний і модельний цехи, технологічні лабораторії, дослідне виробництво.

Основними етапами ТПВ є:

1) розробка технологічних процесів;

2) проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;

3) виготовлення засобів технологічного оснащення (оснащення і нестандартне устаткування);

4) вивірка і налагодження запроектованої технології і виготовленого технологічного оснащення.

На першому етапі здійснюють вибір раціональних способів виготовлення деталей і складальних одиниць, розробку нових технологічних процесів. Зміст робіт з проектування технологічних процесів складається з таких елементів:

■ вибору виду заготівок;

■ розробки міжцехових маршрутів;

■ визначення послідовності і змісту технологічних операцій;

■ визначення, вибору і замовлення засобів технологічного оснащення;

■ встановлення порядку, методів і засобів технічного контролю якості;

■ призначення і розрахунку режимів різання;

■ технічного нормування операцій виробничого процесу;

■ визначення професій і кваліфікації виконавців;

■ організації виробничих ділянок (потокових ліній);

■ формування робочої документації на технологічні процеси відповідно до ЄСТП.

На другому етапі ТПВ проектують конструкції моделей, штампів, пристосувань, спеціального інструмента і нестандартного устаткування, а також розробляють технологічний процес виготовлення технологічного оснащення, що повинне бути досить універсальним, але в той же час прогресивним, досконалим і таким, що забезпечує високу якість виготовлених деталей.

На третьому етапі ТПВ виготовляють все оснащення і нестандартне устаткування. Це найбільш трудомістка частина технологічної підготовки (60 - 80% праці і засобів від загального обсягу ТПВ). Тому, як правило, ці роботи проводять поступово, обмежуючись спочатку мінімальною кількістю оснащення першої необхідності, а потім підвищуючи ступінь оснащеності і механізації виробничого процесу до максимальних економічно виправданих меж. На цьому етапі здійснюють перепланування (якщо це необхідно) діючого устаткування, монтаж і випробування нового і нестандартного устаткування й оснащення, потокових ліній і ділянок обробки і складання виробів. На четвертому етапі ТПВ вивіряють і налагоджують запроектовану технологію; остаточно відпрацьовують деталі і вузли (блоки) на технологічність: вивіряють придатність і раціональність спроектованого оснащення і нестандартного устаткування, зручність розбирання і складання виробу; встановлюють правильну послідовність виконання цих робіт; проводять хронометраж механообробних і складальних операцій і остаточно оформляють усю технологічну документацію[3, c. 184-186].

Технологічна документація для різних типів виробництва (одиничного, серійного і масового) відрізняється глибиною розробки технологічних процесів і ступенем їх деталізації. Спочатку розробляються маршрутні міжцехові карти на технологічні процеси виготовлення деталей і складальних одиниць. Маршрутні карти вказують послідовність проходження заготівок, деталей або складальних одиниць по цехах і виробничих ділянках підприємства. Для виготовлення деталей і складання виробу в одиничному або дрібносерійному виробництвах досить мати конструкторську документацію, маршрутний або маршрутно-операційний опис технологічного процесу або перелік повного складу технологічних операцій без вказівки переходів і технологічних режимів.

Для серійного і масового виробництв крім маршрутної технології розробляється технологічний процес з операційним описом формоутворення, обробки і складання. При цьому для одиничних технологічних процесів розробляється операційна технологічна карта, для типових (групової) - карта типової (груповий) операції. У них вказуються всі переходи по даній конкретній операції і способи виконання кожного, технологічні режими, дані про засоби технологічного оснащення, матеріали і витрати праці. Звичайно в операційних картах поміщають ескізні креслення, що зображують деталі або частини деталей зі вказівками на розміри і обробку, що необхідні для виконання даної операції (спосіб закріплення деталей на верстаті, розташування інструмента, пристосування й ін.).

Технологічна підготовка виробництваоб’єднує роботи зі створення та вдосконалення технологічних процесів виготовлення продукції, документального їх оформлення, проектування та виготовлення необхідного технологічного оснащення, планування розташування устаткування та виробничих підрозділів, екологічного моніторингу параметрів спроектованих виробів та процесів.

Організаційна підготовка виробництваявляє собою сукупність взаємопов’язаних процесів з вибору форм і методів організації виробництва нових виробів, забезпечення їх необхідними матеріалами і комплектуючими, підготовки і перепідготовки кадрів, оперативно-виробничого планування.

Освоєння виробництвапередбачає перевірку і вдосконалення спроектованих конструкцій та технологічних процесів, освоєння нових форм організації виробництва та оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції зі стабільними показниками і в заданому обсязі.

Кожна стадія науково-технічної підготовки виробництва розподіляється на певні етапи, а етапи, у свою чергу, на окремі роботи.

Наведений розподіл процесу створення та освоєння нової продукції за стадіями має умовний характер, особливо на сучасному етапі використання інформаційних комп’ютерних технологій. За наявності програмного забезпечення різноманітні роботи, етапи та стадії виконуються паралельно або паралельно-послідовно за певними варіантами пошуку оптимальної моделі не тільки виробу, а й самої виробничої системи.

Система розроблення й освоєння виробництва нової продукціїзалежить від номенклатури, технічного рівня виробів, що випускаються; періодичності та глибини зміни їх конструкції; складності технології, що застосовується; технічного рівня устаткування; матеріального забезпечення; організації праці та виробництва; кваліфікації персоналу, його мотивації та ін. Підприємства різних галузей мають певну техніко-технологічну та організаційно-економічну специфіку, тому кожне з них формує свою систему комплексної підготовки виробництва, яка передбачає певний склад робіт та порядок їх проведення в межах життєвого циклу продукції[9, c. 78-79].


Список використаної літератури

1. Березівський П. С. Організація виробництва в аграрних формуваннях: Навчальний посібник/ П. С. Березівський, Н. І. Михалюк; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. аграрний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 559 с.

2. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

3. Гриньова В. Організація виробництва: Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Марина Салун,; М-во освіти і науки України, Харківський нац. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. - 550 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 777 с.

5. Єгупов Ю. Організація виробництва на промисловому підприємстві: Навчальний посібник/ Юрій Єгупов,; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

6. Організація виробництва: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Онищенко, Олександр Редкін, Анатолій Старовірець, Віра Чевганова,. - К.: Лібра, 2005. - 334 с.

7. Пасічник В. Г. Організація виробництва: Навчально-методичний комплекс для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання/ В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна; Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 293 с.

8. Савенко М. Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах: [Навч. посібник для вищ. навч. закладів з агр. спец.]/ Микола Савенко. - К.: Вища шк.: Голов. вид-во, 1997. - 326 с.

9. Світлична М.Л. Організація виробництва та обслуговування у підприємствах громадського харчування: Навчальний посібник-практикум/ М.Л.Світлична; М-во освіти і науки України; Житомирський комерційний технікум. - Житомир: М.А.К., 2001. - 191 с.

загрузка...
Top