Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Вступ.

1. Роль підприємництва в економіці та загальна характеристика його видів.

2. Види та організаційні форми підприємств в Україні.

3. Основні форми організації бізнесу в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Поступовий перехід України до ринкових економічних відносин істотно змінює умови суспільного життя. Все більше людей пов'язують своє майбутнє із самостійною підприємницькою діяльністю. Тому постає потреба в осмисленні процесів становлення підприємницьких структур та їх впливу на стан економіки, у необхідності дослідження різних форм прояву підприємницької ініціативи.

Підприємництво відповідно до нашого законодавства — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик, діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Тому підприємницькою діяльністю може називатися будь-яка діяльність, не заборонена чинним законодавством, спрямована на одержання прибутку, а предмет такої діяльності — власною справою підприємця, або бізнесом.

Як видно, проблема організаційно-правових форм юридичних осіб, зокрема підприємств, не може бути вирішена без погодження положень ГК та ЦК України. Необхідно виробити єдиний підхід до цього питання, бо підприємства створюються, реєструються, здійснюють господарську діяльність, укладають договори, несуть відповідальність, що об'єктивно потребує диференційного законодавчого регулювання стосовно їх видів та організаційно-правових форм.

Питання щодо організаційно-правових форм підприємств в Україні, безумовно, привертає сьогодні значну увагу до себе в зв'язку з кардинальними змінами в законодавстві України: прийняті Господарський та новий Цивільний кодекси України; втратили силу закони України «Про підприємства» та «Про підприємництво», але продовжують діяти закони України «Про господарські товариства», «Про об'єднання громадян», «Про оренду державного та комунального майна», «Про споживчу кооперацію» та ін., присвячені окремим видам підприємств в частині, в якій вони не суперечать ГК та ЦК України.

Метою роботи є розкриття різних підходів, які містять положення ГК та ЦК України щодо видів і організаційних форм підприємств в Україні.

1. Роль підприємництва в економіці та загальна характеристика його видів

Адам Сміт у своїй праці «Причини багатства народів» писав, що «людина має на меті лише власний інтерес, переслідує лише власну вигоду; при цьому вона також спрямовується невидимою рукою до цілей, які зовсім не входили в її наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієвим способом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм». Так можна сказати і про підприємця, адже він, можливо, навіть не усвідомлюючи, служить інтересам суспільства.

По-перше, підприємництво — це дієвий важіль зміни структури економіки. Підприємець виробляє саме ті товари та надає саме ті послуги, за які споживачі будуть готові йому заплатити. Це важливо особливо для нашої перехідної економіки, де підприємництво сприяє реструктуризації народного господарства, спрямуванню виробничих потужностей на продукування саме того, що необхідно споживачам.

По-друге, підприємництво — це явище, для якого характерна конкурентна боротьба. Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якість своєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.

По-третє, підприємництво — це каталізатор економічного розвитку суспільства. Основний показник економічного розвитку країни — валовий внутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевого виробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержати максимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тим самим збільшуючи валовий продукт країни.

По-четверте, підприємництво — це стимул економії та раціонального використання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтується на приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метою максимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, адже обмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.

Крім того, підприємець розв'язує багато соціальних проблем суспільства. Він створює робочі місця, розв'язує тим самим проблеми зайнятості, сплачує податки, що дає змогу державі виконувати свої функції[9, c. 163].

Підприємницька діяльність — безмежне поле застосування зусиль та здібностей. Вона різноманітна, як різноманітні й людські потреби. Численні прояви підприємництва можна згрупувати на такі види підприємницької діяльності, як виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове та страхове підприємництво.

Виробниче підприємництво — найважливіший вид підприємницької діяльності, спрямований па виробництво товарів та надання послуг. Цю діяльність проводять підприємства або окремі підприємці, які випускають різноманітну продукцію, виконують роботи та надають послуги.

Комерційне підприємництво виконує товарно-грошові та торгово-обмінні операції, які здійснюються у вигляді угод з купівлі-продажу товарів.

Посередницьке підприємництво передбачає діяльність установ та окремих осіб, які посідають місце між виробником і споживачем, допомагаючи їм знайти одне одного і одержуючи за це винагороду у вигляді комісійних.

Фінансове підприємництво має об'єктом купівлі-продажу специфічний товар — гроші та цінні папери. Страхове підприємництво — це діяльність, пов'язана з формуванням грошових фондів та їх використанням для відшкодування збитків у передбачених страховою угодою випадках для надання допомоги громадянам та юридичним особам[5, c. 83-84].

2. Види та організаційні форми підприємств в Україні

ГК розрізняє види підприємств залежно від форми власності. Це приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності, та підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Відповідно до ч.І ст. 63 ГК в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Організаційні форми підприємств ГК ставить в залежність від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду і розрізняє унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство — це підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство — це підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, утому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є коопера-тивні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Крім того, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції ГК розрізняє малі, середні та великі підприємства.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Інші підприємства визнаються законодавцем середніми[9, c. 165-167].

Як слушно підкреслюється у юридичній літературі, малі, середні і великі підприємства не утворюють якихось особливих видів з погляду організаційно-правових форм господарювання. Тому безпідставною є вимога осіб реєструючих органів, що нерідко зустрічається в практиці, вказувати в статуті підприємства, яке реєструється (у його фірмовому найменуванні), що воно «мале». У момент реєстрації воно ще ніяке, тим чи іншим підприємство стане в процесі функціонування, залежно від того, в які класифікаційні критерії вписуватиметься.

Практичне значення поділу підприємств на зазначені категорії полягає, зокрема, втому, що законодавством можуть встановлюватися заходи державної підтримки, надання пільг малим підприємствам, інша нормативна диференціація, у тому числі з антимонопольних питань, стосовно великих підприємств.

Законодавець також виділяє підприємства, що мають іноземні інвестиції. Так, підприємством з іноземними інвестиціями вважається підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків.

Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством (ч. 2 ст. 63 ГК).

ГК присвячує підприємствам шість глав, що містять понад 60 статей, в яких дає поняття таких підприємств, як приватне (ст. 113), селянське (фермерське) господарство (ст. 114), орендне (ст. 115), підприємство з іноземними інвестиціями (ст. 116), іноземне підприємство (ст. 117) та ін., підкреслюючи їх відмінні риси.

Для підприємств визначених видів і організаційно-правових форм законом можуть встановлюватися певні особливості господарювання. Так, Господарським кодексом України встановлено особливості для таких підприємств, як державні комерційні (ст. 75), казенні (ст. 77), комунальні унітарні (ст. 78), колективної власності (гл. 10), приватні, іноземні (гл. 11) та ін.

Як бачимо, український законодавець встановив перелік видів та організаційних форм підприємств. Завдяки цьому ми маємо систему підприємств, можемо визначити їх правовий статус. Такий підхід вважається панівним в інших країнах, де законодавець, встановлюючи вичерпний перелік організаційно-правових форм юридичних осіб, має на меті не допустити створення невідомих утворень.

Слід відзначити, що термін «підприємство» у вітчизняному законодавстві завжди застосовувався у двох значеннях. По-перше, під підприємством розумівся господарюючий суб'єкт (один з видів юридичних осіб). У такому значенні цей термін вживався у ст. 1 Закону «Про підприємства» як самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). По-друге, під підприємством розумівся цілісний майновий комплекс. В такому значенні цей термін застосовувався як у ст. 18 цього ж Закону, так і законах «Про режим іноземного інвестування» (ч. 2 ст. 3), «Про оренду державного та комунального майна» (ст. 4) та ін. Неоднозначне поняття терміна «підприємство» у законах України і сьогодні. Наприклад, ст.ст. 5, 14 Закону «Про іпотеку», ст. 11 Закону «Про заставу» використовують «підприємство» як суб'єкта права — заставодавця щодо належного йому майна, закон «Про оренду державного та комунального майна» — як суб'єкта (ст. 1), так і об'єкта (ст. 4) права.

Дослідження даної проблеми на сьогоднішній день ускладнюється у зв'язку з прийняттям ГКта нового ЦК, які мають неоднаковий підхід до такого поняття, як «підприємство». Так, відповідно до ст. 62 ГК підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності. До майна підприємства ГК відносить цілісний майновий комплекс підприємств, який визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГК та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. 3 ст. 66).

ЦК ж під підприємством розуміє виключно об'єкт права, розглядаючи підприємство тільки як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 191). Таким чином, відносно терміна «підприємство» українське законодавство не має єдиного погляду. Така двозначність має місце не тільки в законодавстві України. Ця проблема є і в російському законодавстві, де новий ЦК РФ1 не усунув двозначності терміна «підприємство», що робить це питання дискусійним і сьогодні. Отже, ЦК РФ під підприємством розуміє як суб'єкта, так і об'єкт права (ст.ст. 113—115, 132)[1, c. 224-226].

Багатозначність терміна «підприємство» викликає справедливі нарікання. Так, Ю. Попов називає словосполучення «власник підприємства» нісенітницею і вважає, що підприємство повинно розглядатися лише як комплекс майна, як це передбачає ЦК1. В. Кравчук же підкреслює, що поняття «підприємство» міцно вкоренилося у вітчизняному законодавстві, насамперед для позначення господарюючих юридичних осіб. Він вважає, що важко знайти інший близький за значенням термін і відмова від поняття підприємства у значенні суб'єкта права за новим ЦК є передчасною.

Взагалі щодо регулювання законодавством України питань юридичних осіб, а саме підприємств, слід зазначити, що одночасна дія ГК та ЦК навряд чи можлива. Дуже тяжко поєднати положення ГК та ЦК України, хоча необхідно це зробити, бо вони розраховані на регулювання однакових відносин.

Розглянемо тепер положення ЦК щодо організаційно-правових форм юридичних осіб. Так, юридичні особи приватного права відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦК створюються у формі товариств або установ. Як видно, юридична особа не може бути одночасно товариством і установою, і тому потребують змін закони України, які застосовують ці взаємовиключні терміни. Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦК товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою.

В свою чергу товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі залежно від мети одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Так, підприємницькі товариства мають таку мету на відміну від непідприємницьких товариств, які такої мети не мають.

Щодо підприємницьких товариств слід сказати, що ними є усі види господарських товариств (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими ж товариствами є споживчі кооперативи, об'єднання громадян, релігійні організації, біржі тощо.

Щодо установ приватного права, то слід відзначити, що ними є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Прикладом установи є благодійний фонд, музей тощо.

Як видно, оскільки ч. 1 ст. 83 ЦК має диспозитивний характер, то це дає можливість стверджувати про наявність інших форм юридичних осіб приватного права, до яких і можна віднести різні види підприємств, названі вище, а саме передбачені ГК приватні підприємства, селянське (фермерське) господарство, підприємства колективної власності та ін.

Таким чином, підприємства в розумінні їх ГК як суб'єктів господарювання за положеннями нового ЦК можуть існувати лише в формі товариств.

Тепер спробуємо співвіднести унітарні та корпоративні підприємства за ГК з товариствами за ЦК.

Так, унітарне підприємство створюється одним засновником будь-якої форми власності. При створенні унітарного підприємства засновник виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК).

Корпоративне підприємство, на відміну від унітарного, створюється не одним, а двома чи декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором). У зв'язку з цим діє воно на базі об'єднаного ними майна, а також/або на об'єднаній підприємницькій чи трудовій діяльності засновників, їхнього спільного управління справами. Легальною основою спільної участі в управлінні справами корпоративного підприємства є корпоративні права, які реалізуються через участь в органах управління корпоративного підприємства, створеного засновниками та через розподіл доходів і ризиків підприємства (ч. 5 ст. 63 ГК).

Як бачимо, корпоративні підприємства за нормами ГК — це й є товариства за нормами ЦК. Унітарні ж підприємства просто не можуть існувати за нормами ЦК, бо не передбачені ними. Вони не можуть бути віднесені ні до установ, ні до товариств.

Відмінність унітарного підприємства від товариства полягає у неможливості поділу статутного фонду унітарного підприємства на частини (паї)[3, c. 6-10].

3. Основні форми організації бізнесу в Україні

України «Про підприємства в Україні» та інші нормативні акти дають змогу створювати на території нашої держави різноманітні форми підприємництва.

В Україні окрема людина може сама створити підприємницьку структуру у двох формах — зареєструвавши себе в органах місцевої влади в якості приватного підприємця (суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи) або створивши окрему юридичну особу — приватне підприємство. Різницю між цими двома формами організації бізнесу, які на Заході мають єдину назву — одноосібне володіння, розглянемо у вигляді порівняльної таблиці І.

За даними прес-служби Мінекономіки, в Україні у 2005 р. діяло понад 1 млн приватних підприємців. Частка зайнятих на приватних підприємствах становить 0,3 % від усієї кількості працівників, зайнятих у народному господарстві. Основна частина задіяна в торгівлі, побутовому обслуговуванні населення та громадському харчуванні. До переваг реєстрації у якості приватного підприємця можна віднести легший процес реєстрації, мінімальні вимоги фінансової звітності, при сплаті фіксованого податку, як правило, дозволяється не використовувати контрольно-касовий апарат. Але якщо підприємець бажає, щоб його більш серйозно сприймали в ділових колах, хоче виділити свою підприємницьку структуру серед інших, доречніше створювати приватне підприємство. Тому й не дивно, що приватні підприємства працюють в основному у сфері торгівлі в умовах практично чистої конкуренції, продаючи товари різних виробників. Через це вони ще мають неофіційну назву ринковики.

Під поняттям «господарське товариство» розуміють, що власниками цього підприємства є дві особи або більша кількість осіб як фізичних, так і юридичних; володіти господарським товариством одна людина не може. Що ж спонукає потенційного підприємця створювати саме господарське товариство, залучаючи до свого бізнесу інших осіб? Тут можна виділити два фактори — особистісний та господарський. Особистісний фактор означає, що людина, яка хоче започаткувати нову справу, не володіє у достатній мірі тими якостями, що мають бути притаманні підприємцю. Під господарським фактором розуміють те, що у цієї особи немає достатньо коштів для самостійного створення власного бізнесу.

До господарських товариств належать:

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• товариство з додатковою відповідальністю;

• повне товариство;

• акціонерне товариство.

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів. Мінімальний розмір статутного фонду, необхідний для створення ТОВ, має становити не менш як 100 мінімальних розмірів заробітної плати. Право управління ТОВ розподіляється між зборами учасників і виконавчим органом (директором). Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства здійснює ревізійна комісія.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розміри яких визначені установчими документами. Учасники ТДВ відповідають за боргами товариства своїми внесками до статутного фонду, а у випадку недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. За українським законодавством, у формі товариств з додатковою відповідальністю створюються довірчі товариства.

Повним товариством (ПТ) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Солідарна відповідальність учасників ПТ означає, що кредитори мають право вимагати виконання зобов'язань товариства як від усіх І учасників, так і від кожного з них окремо, повністю або частково.

Командитним товариством (КТ вважається товариство, в якому разом з одним або більшою кількістю учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства

Акціонерне товариство — це товариство, яке має статутний фонд[2, c. 9-12].

Порівняльну характеристику господарських товариств подано в таблиці 2.

В Україні нині діють в основному акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. І це не дивно, адже власники таких підприємств ризикують лише своїм внеском до статутного фонду і в разі банкрутства компанії не зобов'язані погашати заборгованість перед кредиторами особистим майном.

За даними Державного Комітету статистики України, частка зайнятих в акціонерних товариствах становить 31 % (у ВАТ - 24 %, ЗАТ— 7 %), а у товариствах з обмеженою відповідальністю — 2,4 % від загальної кількості зайнятих у народному господарстві.

Господарські товариства, особливо акціонерні, порівняно з приватним, одноосібним бізнесом, мають більші можливості у

Значного поширення в Україні набули такі форми підприємництва, як дочірні підприємства, філії, регіональні представництва.

Дочірнє підприємство — це підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство.

Філією називається структурно відокремлена частина юридичної особи, що перебуває поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність, що й юридична особа в цілому.

Регіональним представництвом називають структурно відокремлену частину юридичної особи, яка діє поза межами розташування юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується винятково представницькими функціями (укладання угод з комерційними структурами, транспортними та страховими компаніями, проведення рекламної кампанії). Тобто самі представництва нічого не виробляють і не продають, вони допомагають «просувати» продукцію, яка створюється основними структурними підрозділами юридичної особи.

Підприємства в Україні мають право об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В нашій країні існують такі об'єднання підприємств та окремих підприємців, як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдингові компанії.

Під асоціацією розуміють договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності та виконання однорідних функцій. Асоціація не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність її учасників. Асоціації належать до однієї з найм'якших форм об'єднань, яка мінімально обмежує дії членів асоціації. Суб'єкти підприємництва об'єднуються в такій формі для захисту спільних інтересів, обміну інформацією, для взаємовигідної співпраці. Учасники асоціації мають право входити до будь-яких інших асоціацій. Серед відомих підприємницьких асоціацій в Україні можна виділити Асоціацію підтримки розвитку приватного підприємництва «Єднання», Українську асоціацію торгівців цінними паперами, Національну асоціацію цукровиків України, Українську асоціацію книговидавців та книгорозповсюджувачів, Асоціацію українських банків, Українську зернову асоціацію.

Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованому регулюючому органу. Серед українських корпорацій значна частка припадає на об'єднання підприємств державної форми власності: Укрбуд, Укравтодор, Укрреставрація тощо. Варто зазначити, що на Заході під поняттям «корпорація» розуміють зовсім іншу підприємницьку структуру — те, що в нас називається відкритим акціонерним товариством.

Консорціумом називають тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети: здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. До консорціуму можуть входити як великі, так і дрібні підприємства різних видів діяльності. Консорціум являє собою потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Нещодавно в Україні було створено консорціум під назвою — Українські транспортні магістралі.

Концерни — це статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які тримають контрольний пакет акцій інших підприємств, що входять до концерну. В Україні діє низка концернів, серед них — «Славутич», «Енран», «Орлан», «Правекс», «Стирол».

Холдингові компанії контролюють інші компанії за рахунок володіння контрольним пакетом акцій. Хоча інші компанії залишаються у правовому відношенні самостійними, холдинг здатен спрямовувати їх у річище інтересів цілісної господарської структури. Серед холдингових компаній у Києві найбільш відомою є «Київміськбуд», до складу якої входять і організації, котрі виконують будівельно-монтажні роботи, і заводи з виготовлення залізобетонних конструкцій та будматеріалів, і бази механізації та автотранспорту, а також комерційний банк «Аркада»[8, c. 122-125].

Висновки

Як бачимо, існує широка палітра різноманітних форм організації бізнесу в Україні. Під час вибору тієї чи іншої форми організації бізнесу підприємці керуються в основному такими критеріями, як:

• Простота державної реєстрації. Найлегше зареєструватись у вигляді приватного підприємця, досить складний процес реєстрації акціонерного товариства, а найважче створити холдингову компанію або концерн, адже на це потрібен ще й дозвіл Антимонопольного комітету України.

• Ступінь відповідальності перед кредиторами. Найбезпечніше створювати приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерне товариство, тому що на таких підприємствах передбачається відповідальність власників лише в межах їх внесків у майно підприємства, тоді як приватний підприємець або повний товариш у командитному товаристві ризикують усім особистим майном.

• Спрощена система оподаткування та звітності. Це стосується приватного підприємця, а також підприємств — суб'єктів малого бізнесу.

• Можливість залучення додаткових капіталів. Найкращою формою організації бізнесу в цьому плані є акціонерне товариство, яке може здійснювати емісію акцій, облігацій, інших цінних паперів.

• Контроль за діяльністю підприємства. Якщо підприємець бажає самостійно керувати підприємством, не рахуючись з думкою інших, йому варто створювати приватне підприємство.

Вирішувати, яка форма організації бізнесу найкраща, потрібно у кожному конкретному випадку, виділяючи пріоритетні та другорядні фактори, що впливають на цей вибір.

Список використаної літератури

1. Ісаков М. Види та організаційні форми підприємств в Україні //Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4. - C. 224-230

2. Венгер А. Підприємництво, його організаційні форми в Україні//Географія та основи економіки в школі. - 2000. - № 4. - C. 9-12

3. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб, заснованих державою //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 8. - C. 6-10.

4. Гула О. Перетворення приватного підприємства на приватне товариство:шляхи вдосконалення організаційно-правової форми підприємництва //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 4. - C. 82-84

5. Кочергіна К. Організаційно правові форми підприємницьких товариств як об’єкт законотворчого моделювання //Українське комерційне право. - 2005. - № 6. - C. 83-96

6. Кочергина Е. Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов/ Е. Кочергина //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - C. 36-39

7. Кочергина Е. Организационно-правовые формы коммерческих юридических лиц: исторические аспекты //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 9. - C. 34-37

8. Кочергина Е. К вопросу о соотношении понятий юридического лица и организационно-правовой формы //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - C. 122-125

9. Стадник В. Про деякі організаційно-економічні форми підтримки підприємництва на рівні регіонів //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 2. - C. 163-168

10. Чернявский А. Трансформация организационных форм управления //Персонал. - 2001. - № 6. - C. 61-64

загрузка...
Top