Організаційні заходи щодо підвищення продуктивності праці персоналу підприємства

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці.

1.1. Поняття продуктивності праці.

1.2. Продуктивність праці, показники та методи її визначення.

1.3. Чинники та резерви зростання продуктивності праці.

Розділ 2. Дослідження рівня продуктивності праці на ЗАТ «Радій».

2.1. Характеристика виробничої діяльності та основних техніко-економічних показників роботи підприємства.

2.2. Стан підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Розділ 3. Проблеми та перспективи підвищення продуктивності праці на підприємстві.

3.1. Резерви і фактори підвищення продуктивності праці.

3.2. Пропозиції щодо підвищення продуктивності праці персоналу підприємства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Перехід до ринкових відносин створює нові умови і надає нові функції підвищенню продуктивності праці. Зменшення продуктивності суттєво впливає на всі соціальні та економічні фактори життя. До них відносяться можливості економічного розвитку, зміни у платіжному балансі, контроль інфляції, співвідношення цін і витрат, рівень зайнятості, безробіття, структура та масштаби капітальних вкладень.

Визнанням у світовій практиці є вплив продуктивності на конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку. Низька продуктивність визначає більш високі витрати та ціни. Для підтримки конкурентоспроможності виникає потреба або зменшувати виробництво, або знижувати витрати, шляхом зниження заробітної плати.

При вивченні проблем, що пов`язані з продуктивністю, визначається широке коло інших показників, що відбивають їх взаємний вплив. Продуктивність є показником конкурентоспроможності робітника в системі відносин на ринку праці. В зв`язку з цим в ринкових відносинах особливий інтерес має механізм регулювання факторів виробництва та попиту на ресурси та продукцію.

Оскільки для ринкових відносин важливими критеріями є засоби виходу на визначений рівень виробництва з матеріальними затратами, тому для виробника (власника) у центрі уваги знаходиться мінімалізація витрат на досягнення необхідного рівня виробництва, які залежать від двох параметрів: функції продуктивності (сума різних можливих засобів виробництва) та ціни на різні фактори виробництва.

Це пов`язане з тим, що попит на фактори виробництва залежить від відносної вартості самих факторів виробництва і можливості отримання максимального прибутку.

Вищеназвані висновки орієнтовані на механізм регулювання продуктивності, як ефективне використання трудового ресурсу, що прирівнюється до матеріально-речових факторів виробництва. Такий підхід не включає оцінку витрат інтелектуальних, емоційних та фізичних ресурсів, що витрачаються людиною для досягнення важливих для неї життєвих цілей. Тому найбільш правильним є дослідження продуктивності як соціально-економічної категорії.

Для ринкової економіки показники продуктивності повинні давати змогу оцінювати економічну ефективність національної економіки, галузі, підприємства як результат соціальної та економічної політики. Слід відзначити, що лише фірма або країна, яка організує виробництво або послуги з найнижчими витратами і більш високої якості є найпродуктивнішою та найефективнішою.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

- стратегічну – підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалася від 40 % до 90 % життєвого рівня; [15, с.204]

- найближчу – підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу за незмінної якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку. В ході написання даної роботи було поставлено за мету:

1. висвітлити економічну сутність продуктивності праці, її народногосподарське значення, ознайомитись з показниками і методами вимірювання продуктивності праці, дати коротку характеристику об`єкту дослідження – ЗАТ „Радій”;

2. провести економічну оцінку стану ЗАТ „Радій”, а також визначити рівень підвищення продуктивності праці по підприємству , вплив факторів на зростання продуктивності праці, визначити співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати;

3. зробити узагальнюючі висновки і внести пропозиції по підвищенню продуктивності праці на основі виявлених резервів підвищення продуктивності праці.

У зв`язку з цим було побудовано зміст роботи, проведено вивчення організаційної, правової, статистичної і бухгалтерської документації, а також спеціальну літературу з зазначеного питання.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці

1.1. Поняття продуктивності праці

З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

- живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

- минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю: машини, споруди, тощо – частково).

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії[2, c. 217-218].

1.2. Продуктивність праці, показники та методи її визначення

Продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого.

Продуктивність передбачає ефективне, раціональне використання не лише праці, але й усіх інших ресурсів — капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому, визначаючи політику та стратегію будь-якого підприємства й аналізуючи продуктивність праці, обов'язково зіставляють продуктивність праці з рівнем використання інших чинників виробництва. Разом з тим, якість та продуктивність більшості Цих чинників безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їхнього потенціалу.

Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну продуктивність праці.

Під індивідуальною продуктивністю праці розуміють продуктивність праці окремих працівників на конкретній дільниці виробництва. Локальна продуктивність праці становить серед-10 продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприємству або галузі. Суспільна продуктивність праці — це середній рівень продуктивності праці в національному господарстві в цілому.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількості праці, затраченої на виробництво цього обсягу, вирізняють два показники рівна продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (обсягом робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління).

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, мети розрахунків і ґрунтується на методичних особливостях (рис. 1.1)[12, c. 109-110].

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції та затрати праці. Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Вони найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, достатньо наочні й показові, проте мають суттєвий недолік — їх неможливо застосувати до різнорідної продукції. Різновидом натуральних показників виробітку є так звані умовно-натуральні вимірники, використання яких дозволяє розширити можливість застосування цих показників. Так, якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що зводить різну продукцію до однієї одиниці виміру (наприклад, різні види палива перераховують в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників досить обмежене.

Для оцінювання рівня виробітку на окремих робочих місцях, Дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях, використовують трудові показники. У цих показниках для Характеристики обсягу виробництва застосовують норми трудових витрат у нормо-годинах. Ці показники застосовуються на підприємствах для визначення чисельності робітників і потребують відповідної наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Найбільш універсальними й поширеними є вартісні показники. Вартісними називають показники виробітку, у яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Вони дають змогу порівнювати продуктивність праці на підприємства з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, ще надаються. Для забезпечення точності визначення продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передусім цінового чинника. Так, необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання продуктивності праці[3, c. 3-9].

1.3. Чинники та резерви зростання продуктивності праці

Чинники змінювання певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно чинники зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що сприяють збільшенню продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має важливе значення як для кожного підприємства зокрема, так і для суспільства в цілому, вивчення чинників і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії та практики.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розроблення конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації чинників продуктивності праці. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства та за рівнем керованості всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на дві групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза сферою управління окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство» політика, ринкова інфраструктура; конкуренція; макроструктурні зрушення в суспільстві; культура і моральність; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, техніка і технологія; матеріали й енергія; персонал, організація виробництва і праці, інновації, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства важливе господарське значення. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію підвищення продуктивності праці.

Крім наведеної системної класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. У машинобудівному виробництві доцільно використовувати такі узагальнені групи чинників зростання продуктивності праці:

— матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

— організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці);

— економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках);

— соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

— структурні, галузеві й інші фактори (введення та освоєння нових виробництв, зміна структури виробництва);

— природні умови та географічне розташування підприємств[14, c. 25-29].

У практиці реального управління підприємством завжди єактуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці. Розрахунки ґрунтуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для усіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їх можливого використання). Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим Рівнем продуктивності праці у конкретний момент часу.

Кількісний вплив окремих чинників деталізують за схемою, показаною на рис. 1.2, а їхній загальний вплив на зміни продуктивності праці на підприємстві визначають таким чином:

— встановлюють вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовну чисельність, потрібну для забезпечення планового обсягу виробництва за умови збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

— розраховують зміну (зменшення, зростання) вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарну зміну чисельності (Чзаг);

— розраховують загальний приріст продуктивності праці в плановому періоді (Ппл) стосовно базового періоду[11, c. 351-353].

Далі розглянемо факторний метод прогнозування продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних чинників. Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за чинниками продуктивності праці здійснюють, як правило, через порівняння витрат праці на весь обсяг продукції (послуг) за розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, прогресивної технології для підвищення технічного рівня виробництва (Чтехн) можна обчислювати за такою формулою:

де t1, t2 — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-год;

Nпл — плановий обсяг випуску продукції, од.;

Кч — коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

Зміна чисельності робітників у зв'язку зі структурними зрушеннями у виробничій програмі (ΔЧстр.зр) визначається за формулою

де Т6, Тпл — трудомісткість 1 млн грн. продукції в базовому і плановому періодах, нормо-год;

Qnл— плановий обсяг випуску продукції, млн грн.

Економію чисельності робітників в результаті поліпшення використання робочого часу (ΔЧроб.час) можна обчислити:

де Дпл, Д6 — число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в плановому і базовому періодах;

Проб — частка робітників у базовій чисельності промислово-виробничого персоналу,%;

Ч'пвп — вихідна чисельність ПВП, скоригована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, осіб.

Загальну економію чисельності працівників (ΔЧаат) знаходять як суму економії чисельності за кожним із чинників.

Вплив економічних та соціальних чинників на економію чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розрахунок приросту продуктивності праці у плановому періоді (ΔПпл) стосовно базового періоду можна здійснити за формулою

Вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвик) можна визначити таким чином:

де К0 — темпи зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %.

Якщо є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці на підприємстві в плановому році можна обчислити за формулою

де ΔПп — можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, % ;

Тпрогр — відсоток зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, %.

де ΔТроб.час — економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в базовому році, нормо-год;

Тпрогр.б — трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, який можна здійснити, користуючись залежністю:

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляють програми управління продуктивністю. У цих програмах зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх виявлення та реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці[13, c. 261-264].

Розділ 2. Дослідження рівня продуктивності праці на ЗАТ «Радій»

2.1. Характеристика виробничої діяльності та основних техніко-економічних показників роботи підприємства

ЗАТ „Радій”, 25006 Україна, м. Кіровоград, вул. Героїв Сталінграда, 29.

Підприємство засноване в січні 1954 року. Основним напрямком діяльності в період з 1954 по 1963 рік було виробництво абонентських гучномовців і електропобутових виробів. З 1963 року підприємство приступило до виробництва динамічних гучномовців для малогабаритних транзисторних радіоприймачів.

Продукція підприємства експортувалася в країни Європи, Азії, Латинської Америки.

З квітня 1994 року підприємство перетворене в акціонерне товариство, пізніше виробництва голівок динамічних і інструмента були перетворені в дочірні підприємства „Динамік-Радій” і „Інструмент-Радій”.

З 1994 року, у порядку конверсії виробництва, підприємство приступило до проектування та виготовленню автоматизованих систем керування технологічними комплексами для всіх атомних електростанцій України, значний обсяг робіт виконується для замовників Росії.

Основні напрямки діяльності, продукції і послуги ЗАТ „Радій”:

- комплексне проектування, виготовлення, іспити і постачання систем контролю керування промислових об'єктів на базі найсучасніших індустріальних апаратно-програмних платформ і технологій, включаючи платформи власної розробки;

- розробка, виготовлення і постачання електронної апаратури для автоматизованих систем управління технологічними процесами атомних електростанцій і промислових підприємств;

- випробування систем і пристроїв;

- супровід, і ремонт систем експлуатації;

- навчання персоналу замовника.

На ЗАТ „Радій” працюють висококваліфіковані фахівці по системному аналізу і проектуванню, функціональному проектуванню, програмному забезпеченню, конструюванню електронної апаратури; виготовленню й випробуванням систем і пристроїв. Загальна чисельність робітників і фахівців - близько 1200 чоловік.

На підприємстві діє система керування якістю, цілком відповідна усім вимогам міжнародних і українських стандартів серії ДСТУ ISO 9001, 2001.

Сьогодні середньооблікова чисельність працюючих — близько 980 осіб, що в 1,3 раза більше, ніж 2005-го. „Радій” сплатив страхових внесків в 2006 році втричі більше, ніж минулого. Середньомісячна заробітна плата зросла в 1,6 раза, на деяких дільницях вона становить 1000 і більше гривень.

Закрите акціонерне товариство „Радій” (в минулому Кіровоградський завод радіо виробів) є провідним підприємством в Україні та в країнах СНД по виробництву телевізійних і радіомовних передавачів, телестудійного обладнання загального і спеціального призначення, пересувних передавальних станцій, головок динамічних прямого випромінення.

Структура ЗАТ „Радій” складається з:

  • головного підприємства, яке забезпечує розробку, виготовлення, поставку і сервісне обслуговування обладнання для АЕС і гідравлічної апаратури для транспортних засобів;
  • дочірнього підприємства „Динамік – Радій”, що спеціалізується на розробці, виготовленні і поставках головок динамічних широкої номенклатури і області застосування, потужністю від 0,25 Вт до 35 Вт.

Структура виробництва ЗАТ „Радій” складається із слідуючи виробничих напрямків:

  • механізмозбірне виробництво оснащене універсальним металообробним обладнанням; станками з цифровим програмним управлінням, автоматами і напівавтоматами, пресовим обладнанням з цифровим програмним управлінням фірми „Амада” (Японія), зварювальними напівавтоматами, станками для намотування трансформаторів;
  • виробництво по виготовленню виробів із пластмас;
  • виробництво нестандартного обладнання;
  • виробництво гальванічного покриття, оснащене обладнанням для нанесення різного гальванічного покриття потрібної товщини;
  • фарбувальне виробництво, оснащене комплексом обладнання для нанесення порошкового полімерного покриття.

За рахунок підвищення продуктивності праці на 117227, 35 грн. (146135, 79 – 28908,44) у розрахунку на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 73032, 6 тис. грн.. (117227, 35 - 623), а за рахунок збільшення середньо облікової чисельності працюючих на 173 особи (623 – 450), - збільшився на 5001, 2 тис. грн.. (173 - 28908, 44).

2.2. Стан підвищення продуктивності праці на підприємстві

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства. Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних. Для планування продуктивності праці на підприємстві використовуються вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці[10, c. 46-48].

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

2) підвищення технічного рівня виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку.

Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.

Даний метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу. Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологічної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.

Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:

• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;

• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;

• чисельність працівників за категоріями;

• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах[6, c. 29-31].

Розділ 3. Проблеми та перспективи підвищення продуктивності праці на підприємстві

3.1. Резерви і фактори підвищення продуктивності праці

Вивчення факторів і резервів підвищення продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

Факторами підвищення продуктивності праці є об'єктивні умови виробництва, що визначають її рівень. Вони відносно стабільні і не залежать від трудових зусиль працюючих. До них належать:

— природні умови (кліматичні умови, характер родовища і фізико-механічні властивості корисних копалин та ін.);

— географічне положення підприємства;

— виробнича потужність, структура, комбінація і масштаби виробництва;

— характер і глибина галузевого і міжгалузевого поділу та кооперації праці;

— умови праці;

— технологічне застосування наукових досягнень у виробництві.

Всі зазначені вище фактори є об'єктивними умовами виробництва.

Розрізняють також суб'єктивні фактори виробництва. На продуктивність праці впливають відхилення від середнього сформованого рівня цих факторів. До них належать:

— освітній і культурний рівень працюючих;

— досвід і професійні навички;

— рівень спецпідготовки і кваліфікації.

Існують також інші схеми класифікації факторів. Наприклад за внутрішнім змістом фактори підрозділяються на три групи:

1. Матеріально-технічні, пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології виробництва;

2. Організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і управління;

3. Соціально-економічні, пов'язані з структурою виробництва, рівнем кваліфікації працівників та іншими умовами праці.

За сферою виникнення і дії фактори підвищення продуктивності праці поділяються на:

— внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства або організації;

— міжвиробничі пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва[16, c. 95-96].

Перехід народного господарства України на ринкові умови виробництва обумовив можливість застосування схеми класифікації факторів, що впливають на продуктивність праці, пов’язаних з витратою поточних матеріальних затрат (продуктивність фондів, матеріальних затрат) і нематеріальних затрат та ін.

На відміну від факторів, резерви підвищення продуктивності праці являють собою можливості економії робочого часу у виробництві на основі трудових зусиль колективу підприємства. Підвищення продуктивності праці досягається або збільшенням виробництва продукції при тих же затратах робочого часу, або зниженням затрат робочого часу на одиницю продукції (трудомісткості). Резервоутворюючими джерелами росту продуктивності праці є, таким чином, реальні технічні, організаційні або економічні заходи, застосування наукових досягнень у практиці, передового виробничого досвіду, скорочення непродуктивних затрат робочого часу та ін.

Однак слід враховувати, що величина втрат і непродуктивних затрат робочого часу може бути визнана резервоутворюючою лише в тій мірі, в якій вона поліпшує нормований баланс робочого часу. Інакше чим більшими будуть цілодобові і внутрішньо-змінні втрати робочого часу, тим більшою можна вважати величину резервів економії робочого часу.

Таким чином, мірою резервів стають кращі виробничі досягнення, а різниця між витратами часу при кращих досягненнях і часом за нормою складає величину резервів його економії. Величину резервів визначають заходи щодо усунення невмілих рухів і прийомів під час навчання робітників передовим прийомам.

Найбільш помітно на підвищенні продуктивності праці позначається економія змінного робочого часу.

Виявлення і використання резервів росту продуктивності праці, їхня економічна оцінка передують плануванню її рівня на підприємстві. У промисловості є три групи резервів росту продуктивності праці, використовуваних у плануванні:

а) резерви зниження трудомісткості продукції (резерви технічного процесу);

б) резерви поліпшення використання робочого часу, що полягають у збільшенні частки корисних затрат робочого часу протягом робочого дня, місяця, року;

в) резерви удосконалення структури кадрів[18, c. 78-79].

3.2. Пропозиції щодо підвищення продуктивності праці персоналу підприємства

Одним із основних факторів, що впливають на підвищення продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, а саме підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів; вдосконалення технології і підвищення технологічної оснащеності виробництва; підвищення якості продукції; зміна технічно-конструктивних характеристик виробництва; введення нових видів і покращення використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і енергії.

На підприємстві відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо. Про низький рівень механізації та автоматизації свідчить той факт, що частка робітників зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткування.

Одним із елементів вдосконалення технології є хімізація виробництва. Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовуються не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових матеріалів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома принципами:

- екстенсивним – збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в національних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;

- інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технологічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів[7, c. 48-50].

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %. Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці. У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відіграти фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво не використані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Покращення управління виробництвом також впливає на підвищення рівня продуктивності праці.

Управління виробництвом включає в себе:

- вдосконалення організаційної структури:

а) об`єктів управління (створення об`єднань, укрупнення цехів, ділянок, введення без цехової структури, зміни в принципах побудови цехів і виробничих ділянок підприємства в співвідношенні між цехами, раціоналізацію планування підприємства, забезпечення пропорційності між всіма ділянками підприємства з метою прибирання „вузьких місць”).

Кожне робоче місце повинне займати мінімальні, але достатні площі і обсяги виробничих приміщень в залежності від габаритів станків, обладнання і предметів праці. Наприклад, по діючим нормативам мінімальний розмір площі на одного працюючого встановлено рівним 4,5 м², а висота приміщення – 3, 2 м. Збільшення цих нормативів залежить від розмірів обладнання. Так, для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними станками, встановлений норматив площі робочого місця до 10 м², для середніх за розмірами станків він підвищується до 20 м², для великих – до 40 м².

При загальному плануванні робочих місць в цеху необхідно створити потрібну для конкретного виробництва ширину і розміщення транспортних проїздів і проходів, які повинні бути, як правило, наскрізними і без тупиків. Приблизні нормативи ширини для головних проїздів - 3 м², а для допоміжних – ширина візка плюс 0,8 м.

б) апарату управління і укрупнення і спеціалізація відділів і служб, прибирання дублювання функцій, впровадження типових структур, покращання оперативно-виробничого планування, впровадження автоматизованих систем управління[5, c. 56-58].

В систему покращання управління виробництвом включається вдосконалення організації виробництва, а саме:

- зміна внутрішньозаводського кооперування і спеціалізації виробництва (спеціалізація цехів, ділянок, робочих місць, укрупнення партій).

- вдосконалення організації допоміжних служб (покращення організації складського господарства, раціоналізація транспортних потоків, централізація і спеціалізація промислового транспорту, енергетичного, інструментального і ремонтного господарства, раціональна експлуатація інструменту і організація централізованого його заточування);

- удосконалення організації матеріально-технічного постачання (своєчасне і комплексне забезпечення матеріально-технічного постачання матеріалами, напівфабрикатами, паливом і енергією.

Покращення організації праці, як механізм підвищення продуктивності праці включає в себе:

- удосконалення організації і обслуговування робочих місць (впровадження типових проектів організації робочих місць робітників і службовців, а також організації праці на ділянках і в цехах);

- удосконалення кооперації праці. впровадження передових прийомів і методів праці, покращення оплати праці (включаючи системи матеріального заохочення і умов праці;

Крім того:

- підвищення кваліфікації робітників, інтенсивності парці, набуття практичних навичок;

- покращення використання робочого часу.

Підвищення продуктивності праці може досягтися за рахунок збільшення працездатності в покращених умовах на робочому місці.

Підвищення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягаються в результаті зниження простою під час зміни через погіршення самопочуття, несприятливі умови праці та мікротравми.

Великих збитків підприємству наносять плинність робочих кадрів, тому що деякий час, перед звільненням, робітники працюють з низькою продуктивністю, а робітники, які приходять на їх місце, потребують додаткового виробничого навчання. Все це супроводжується значними додатковими витратами грошових коштів. Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів, що поліпшують умови праці та підвищують її безпеку, і оцінюється за результатами, які отримують при зміні соціальних показників.

На підприємстві існують небезпечні та шкідливі виробничі фактори – це вапняковий пил в повітрі робочої зони виробничих приміщень.

Шкідливі фактори виробництва визивають професійно обумовлені і професійні захворювання працівників, алергічні реакції.

В останні роки спостерігається підвищення рівня захворювання нервово-сиднового апарата у зв’язку з використанням одноманітних, часто повторюваних рухів і фізичним навантаженням.

Для запобігання шкідливих факторів на навколишнє середовище, територія підприємства повинна бути огороджена і вхід на неї сторінним особам заборонений.

Територія підприємства повинна бути рівною, мати каналізацію, штучне освітлення, належне покриття транспортних шляхів і достатньо широкі проходи і проїзди.

Паливо повинно зберігатися на складі під накриттям або на спеціально відведених майданчиках. Горючі матеріали зберігаються у відповідності до інструкції, згідно з місцевими органами пожежної охорони.

Велике санітарно-гігієнічне значення має озеленення території підприємства, а також створення біля цехів зон відпочинку.

Для збирання і зберігання відходів виробництва потрібно відводити спеціальні майданчики з огорожею та зручними під’їзними шляхами, повинні бути передбачені спеціальні ділянки для розміщення очисних споруд. Сміття необхідно збирати в металеві сміттєзбірники із щільно закритими кришками і щодня вивозити, а майданчик дезінфікувати.

Будівлі (їдальні, медпункт) потребують захисту від шкідливого впливу пилу, шуму, повинні бути захищені смугами зелених насаджень зав ширину не менше 5,0м. Оточуюче повітря є найважливішим фактором забезпечення нашого життя. Тому для створення здорових і безпечних умов праці потрібно мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх концентрації у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх зменшення.

На даному підприємстві є шкідливим фактором – пил. В санітарно-гігієнічній практиці основним методом виміру запиленості прийнятий вагомий метод, тому що при сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу, що затрималася в організмі людини. Визначення тільки маси пилу не дає повної картини його шкідливості для людини та технічного прогресу.

Для запобігання поступлення пилу в організм людини, при виготовленні крейди шкільної робітникам необхідно працювати використовуючи проти пилові засоби захисту – це распіратори різних типів. Безпосередньо на робочому місці необхідні вентиляційні системи. Важливе значення для здоров’я та працездатності людини має правильне раціональне освітлення підприємства. Стан освітлення відіграє важливу роль і для попередження виробничих травм. Одним із найбільш розповсюдженим негативним фактором, який впливає на людину є шум. Для зменшення негативного впливу шуму на організм людини застосовують як загально технічні методи зниження шуму, так індивідуальні засоби захисту.

Висновки

В економічній теорії і практиці відомо два поняття продуктивності праці: продуктивність суспільної та індивідуальної праці.

Продуктивність суспільної праці виражає рівень затрат робочого часу у виробництві за середньою кваліфікацією, інтенсивністю. При визначенні продуктивності суспільної праці враховуються затрати уречевленої і живої праці, тоді як при оцінці індивідуальної праці — тільки праці живої. І дійсно, якщо заміна ручного відбою вугілля добувними комбайнами збільшила видобуток одним забійником, скажімо, у 300 разів, підвищивши продуктивність індивідуальної праці одного робітника у забої в 300 разів, то продуктивність суспільної праці зросла від цього значно менше.

При оцінці рівня затрат суспільної (живої й уречевленої) праці варто враховувати також працю машинобудівників, що створили добувний комбайн, працю металургів, що виплавили метал, працю добувачів залізної руди, енергетиків та ін.

Отже, продуктивність праці — показник ефективності, результативності робочого часу, що характеризується співвідношенням обсягу продукції робіт або послуг, з одного боку, і кількістю робочого часу, витраченого на виробництво цього обсягу — з іншого. У залежності від співвідношення цих величин розрізняють два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

На підприємстві виробіток може вимірюватися різними способами в залежності від одиниць виміру обсягу продукції і затрат праці, а саме натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах і т.д.), якщо асортимент продукції одноманітний. Натуральні показники точні і наочні, проте ними неможливо оцінити різнорідну продукцію. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці домінуючу роль відіграють показники виробітку, у яких обсяг продукції вимірюється у вартісному вираженні. Ці показники найбільш універсальні, вони дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві різноманітного асортименту продукції.

Продуктивність індивідуальної праці розраховується трьома основними способами: натуральним, вартісним і трудовим.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Список використаної літератури

  1. Безтелесна Л. Удосконалення механізму мотивації продуктивності найманих працівників //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 1. - C. 42-48: с.
  2. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с
  3. Бугуцький О. Ефективне використання праці - основа підвищення продуктивних сил суспільства //Україна: аспекти праці. - 2000. - № 3. - C. 3-9
  4. Вітвіцька О. В. Нормативне використання капіталу - основа підвищення продуктивності //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - C. 3 - 7.
  5. Вітвіцький В. В. Системна теорія продуктивності //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - C. 55 - 61.
  6. Вітвіцький В. Вплив основних чинників на підвищення продуктивності праці //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 2. - C. 29-33:
  7. Вітвіцький В. Наукові аспекти нормативної продуктивності праці //Україна: аспекти праці. - 2003. - № 7. - C. 48-51
  8. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.
  9. Дієсперов В. Продуктивності праці - критерій стану і спроможності господарства //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 3. - C. 41-45
  10. Дієсперов В.С. Фактори продуктивності праці //Економіка АПК. - 2003. - № 12. - С.46-53
  11. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 777 с.
  12. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с.
  13. Економіка та організація виробництва: Підручник/ Василь Герасимчук, Альфред Розенплентер, Віталій Кривда та ін.. - К.: Знання , 2007. - 677 с.
  14. Заяць Т. Продуктивність людських ресурсів України та регіональні можливості її забезпечення //Україна: аспекти праці. - 2004. - № 3. - C. 25 - 29
  15. Кітова О.А. Виникнення та становлення принципу поєднання навчання з продуктивною працею //Рідна школа. - 2007. - № 5. - C. 71-73.
  16. Ласковий А. Менеджмент продуктивності: Навчальний посібник/ Анатолій Ласковий,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2004. - 287 с.
  17. Ломанов І. Про показник оцінки продуктивності виробництва //Економіка України. - 2003. - № 8. - С.86-87
  18. Лучанинов С. Исследование работ как метод повышения производительности //Справочник экономиста. - 2007. - № 1. - C. 75-82
  19. Санітарні норми та правила в Україні: закони і законодавчі акти/ Упор. О. М. Роїна, Відп. за випуск Є. К. Пашутинський. - 3-є вид., доп. та перероблене. - К.: КНТ, 2006. - 521 с.
  20. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.
  21. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

загрузка...
Top