Оцінка конкурентоспроможності фірми

Вступ.

1. Конкурентоспроможність організації та її визначення.

2. Характеристика методів оцінки конкурентоспроможності фірми.

3. Показники конкурентоспроможності фірми.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і координованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства. В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо). Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв, мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства.

1. Конкурентоспроможність організації та її визначення

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізованих на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції зображено на рис. 1. За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторно-дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й національному ринках цілком небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування й забезпечення виробництва високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Формами та методами економічного впливу на ці процеси є передовсім узгоджена система прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального — усебічна активізація людського чинника, проведення ефективної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

2. Характеристика методів оцінки конкурентоспроможності фірми

В економічній літературі ще не вироблене єдине поняття "конкурентоспроможність" і методи оцінки рівня конкурентоспроможності виробника. Безпосередньо виміряти порівняльні переваги неможливо, тому запропоновано кілька непрямих методів. Одним з найбільше часто використовуваних служить метод, побудований на припущенні: чим нижче витрати виробництва в галузі, тим більшими перевагами володіє галузь стосовно конкурентів.

Виходячи з методології порівняльних переваг, дати оцінку конкурентоспроможності фірми в загальному виді важко, оскільки наявні переваги характеризують конкурентоспроможність не тільки конкретної фірми, але й всієї галузі.

Самостійний напрямок досліджень становлять методи оцінки конкурентоспроможності виробника, що базуються на теорії рівноваги фірми й галузі А. Маршала й теорії факторів виробництва. Під рівновагою розуміється такий стан, коли у виробника не існує стимулів для переходу в інший стан, тобто для зміни обсягу виробництва (зміни своєї частки на ринку).

В умовах рівноваги виробника (при досягненні максимально можливого обсягу випуску й збуту товару при незмінному характері попиту й рівні розвитку техніки на даному ринку) кожний з факторів виробництва використовується з однакової й одночасно найбільшою продуктивністю. При цьому у фірм галузі відсутній і надприбуток, обумовлений дією якого-небудь із факторів виробництва, і, отже, у сторонніх фірм немає стимулів для вступу в галузь. Можливість для розширення випуску продукції з'являється в тому випадку, коли який-небудь фактор виробництва використовуються не повністю й існуючі масштаби виробництва не забезпечують мінімуму витрат. Критерієм же конкурентоспроможності в рамках даної моделі служить наявність у виробника таких факторів виробництва, які можуть бути використані із кращої, чим в інших конкурентів, продуктивністю.

Такий підхід застосовувався в 80-е роки Комітетом з вивченню економічного становища й проблем розвитку ОЕСР Експортери ОЕСР проводили зіставлення вартості факторів виробництва і їхньої продуктивності. Як показники вартості факторів виробництва використовувалися процентні ставки по банківських кредитах, відносна вартість закуповуваного встаткування (індекси цін), відносні ставні заробітної плати. Переважним положенням, більшою конкурентоспроможністю володіли ті галузі, де показники відносної вартості факторів виробництва виявлялися нижче, ніж у конкурентів.

Методи оцінки конкурентоспроможності виробника на основі теорії рівноваги й факторів виробництва, хоча й можуть використовуватися відносно фірм і галузей економіки, все-таки мають істотні обмеження у своєму застосуванні.

У рамках теорії ефективної конкуренції існує два основних підходи до визначення критерію конкурентоспроможності: структурний і функціональний.

Відповідно до структурного підходу, оцінка положення може бути зроблена виходячи зі знання рівня монополізації галузі, тобто концентрації виробництву й капіталу, і бар'єрів для знову, що вступають на галузевий ринок компаній. До числа основних перешкод на шляху нових конкурентів звичайно ставляться: економічність великомасштабного виробництва, ступінь диференціації продукції, абсолютні переваги у витратах в існуючих фірм, розмір капіталу, необхідний для організації ефективності виробництва.

Теорія маркетингу дозволила вивчити вплив зовнішніх умов на конкурентоспроможність фірм. Можливості завоювання фірмою будь-якого ринку залежать не тільки від внутрішніх факторів, але й від складних на ринку обставин. Виділяють наступні фактори, які впливають на інтенсивність конкуренції й тим самим впливають на рівень конкурентоспроможності компаній:

• потенціал ринку (можлива ємність);

• легкість доступу;

• вид товару;

• вхідні бар'єри (необхідні інвестиції, державне регулювання);

• однорідність ринку;

• структура галузі або конкурентні позиції фірм;

• ступінь залучення фірм у дану галузь;

• можливість технологічних нововведень;

• економія на масштабі;

• диверсифікованість фірм.

Другим підходом у визначенні конкурентоспроможності служить функціональний підхід. Головну роль тут грають економічні показники діяльності фірм: співвідношення витрати-ціни, завантаження виробничих потужностей, обсяги випуску продукції, норма прибутку й т.д. Даний метод дозволяє в певних межах робити висновки щодо всієї галузі. Прикладом визначення конкурентоспроможності галузі може служити методика відомої консультаційної американської фірми "Дан енд Бредстріт", на основі аналізу трьох головних груп показників ринкової діяльності.

У першу групу включають показники, які відображають ефективність виробничо-збутової діяльності компаній галузі, відношення чистого прибутку до чистих продажів, відношення чистого прибутку до чистої вартості матеріальних активів, відношення чистого прибутку до чистого оборотного капіталу.

У другу групу показників входять: відношення чистих продажів до чистої вартості матеріальних активів, відношення чистих продажів до чистого оборотного капіталу, відношення чистих продажів до вартості матеріально-виробничих запасів, відношення основного капіталу до вартості матеріальних активів, відношення матеріально-виробничих запасів до чистого оборотного капіталу.

Показники другої групи характеризують стан виробничої сфери діяльності компанії — в основному інтенсивність використання основного і оборотного капіталу.

Третю групу становлять показники, пов'язані з фінансовою діяльністю підприємств відношення оборотного капіталу до поточного боргу (погашається на протязі 1 року), період оплати поточних рахунків, відношення поточного боргу до вартості матеріальних активів, відношення загального боргу до вартості матеріальних активів, відношення поточного боргу до вартості матеріально-виробничих запасів, відношення довгострокових зобов'язань до чистого оборотного капіталу.

Функціональний метод дозволяє оцінити конкурентоспроможність окремих підприємств або груп, що є складовими частинами фірм. У цьому випадку також застосовуються показники, що ставляться звичайно до цілої компанії це продуктивність праці, розрахована як відношення величини доданої вартості до загальної кількості зайнятих на підприємстві, відношення чистої доданої вартості до кількості зайнятих на підприємстві.

Зіставлення названих показників характеризує ступінь конкурентоспроможності всієї фірми і її окремих підприємств. Як правило, у досить великі й диверсифікованих компаніях дані показники можуть різнитися по окремих видах діяльності або підприємствам в 2-3 рази, що вказує на відсутність на одному з них необхідної ефективності виробництва. Крім того, зіставлення загальної продуктивності праці розглянутого підприємства з іншими в даній галузі дозволяє з'ясувати, яке місце воно займає стосовно її конкурентів у галузі. У сучасних умовах розрив у продуктивності праці в 10% і більше укладає в собі погрозу конкурентоспроможності. Додатково використовуються як показники конкурентоспроможності рентабельність інвестиції й норма прибутку

Методи визначення конкурентоспроможності виробника (фірми, галузі), засновані на теорії ефективної конкуренції, одержали поширення в США й країнах Західної Європи й можуть бути рекомендовані для використання вітчизняними організаціями.

Інший спосіб оцінки конкурентоспроможності фірми — це оцінка конкурентоспроможності виробника по якості продукції, що здійснюється "методом профілів" Він базується на положеннях теорії маркетингу й використовується консультаційними фірмами Західної Європи. Виявляються різні критерії задоволення запитів споживачів стосовно до якого-небудь продукту, установлюється їхня ієрархія й порівняльна важливість у межах того спектра характеристик, які в стані помітити й оцінити споживач, проводиться порівняння техніко-економічних даних продукту з іншими конкуруючими продуктами. Ця процедура здійснюється в три етапи.

На першому етапі встановлюється, який ринок (або ринки) існує для даного продукту і які вимоги ринків. Для кожного ринку необхідно встановити, наскільки задовольняються його вимоги конкуруючими на ньому товарами в порівнянні з ідеальним продуктом, що хотів би мати споживач. Інформація на даному етапі збирається на основі опитування досить представницьких груп споживачів. Потім вирішується питання: яким повинен бути створений продукт, щоб його можна було збувати із забезпеченням максимальної рентабельності? На останньому етапі аналізується робота збутового підрозділу фірми й всієї товаропроводящої мережі в зіставленні з аналогічними підрозділами конкурентів. Ціль даного етапу - визначити тривалість (час) збуту й вивчити можливості його зниження.

Всі методи цієї групи не містять простих і однозначних критеріїв, які дозволяли б дати оцінку конкурентоспроможності виробника. Якщо практичні цілі економічних досліджень дають можливість побудувати й обчислити порівняльні показники для одного або декількох товарів, то у випадку диверсифікованого виробництва такі розрахунки стають технічно й економічно недоцільними. Тому при використанні методів оцінки конкурентоспроможності продуцентів на основі характеристик якості продукції застосовуються непрямі узагальнені показники або систему показників. Різновидом такого підходу служить порівняння фірм по векторах компетентності, за допомогою побудови багатокутників конкурентоспроможності.

Особливе місце займають матричні методи оцінки рівня конкурентоспроможності. Вони засновані на ідеї розгляду процесів конкуренції в динаміку. Теоретичною базою цих методів служить концепція життєвого циклу товару й технології. Будь-який товар або технологія з моменту його появи на ринку й до зникнення проходить певні стадії життєвого циклу, які містять у собі впровадження, ріст, насичення й спад. Іноді виділяються додаткові етапи життєвого циклу, що є по суті уточненням основної градації. На кожному етапі продуцент може реалізувати товар або продукт даної технології в тих або інших масштабах, що об'єктивно відображається в займаній частці на ринку й у динаміку продажів.

Матрична методика оцінки конкурентоспроможності запропонована "Бостонською консалтинговою групою" (БКГ), застосовується не тільки для аналізу характеристик товарів, але й при вивченні конкурентоспроможності "стратегічних одиниць бізнесу" — товарів, збутової діяльності, окремих компаній, галузей (тобто виробників товарів).

Головним інструментом дослідження служить матриця, побудована з використанням двох показників. По вертикалі відзначаються темпи росту місткості ринку в лінійному масштабі, а по горизонталі - відносна частка продуцента на ринку в логарифмічному масштабі. Всі стратегічні одиниці бізнесу можуть бути розташовані на цій матриці залежно від своїх характеристик і умов ринку. Найбільш конкурентоспроможними будуть ті, які займають значну частку на швидкозростаючому ринку. Користуючись даним методом, можна оцінити конкурентні позиції "стратегічних одиниць бізнесу", виробити стратегію поводження на ринку.

3. Показники конкурентоспроможності фірми

Показник конкурентоспроможності виробника повинен містити в собі два елементи: критерій, що відображає в динаміку ступінь задоволення споживача, і часовий критерій ефективності виробництва.

Важливе місце в оцінці ефективності діяльності фірми займає аналіз зміни статей рахунку прибутків і збитків, і насамперед аналіз частки витрат виробництва у вартості реалізованої продукції (Ns/Nnp). Якщо витрати мають тенденцію до зниження, виходить, зростає рентабельність виробництва й, отже підвищується конкурентоспроможність продукції фірми.

Показник рівня організації виробництва, його автоматизації й продуктивності — відношення обсягу продажів до загального числа зайнятих, або вироблення розраховуючи на один зайнятого. За допомогою цього показника можна зрівняти рівень організації й автоматизації виробництва окремих підрозділів компанії, зрівняти її з іншими фірмами даної галузі в різних країнах

Про конкурентоспроможність можна також судити по ряду економічних показників, що втримуються у фінансовій звітності фірм: динаміка продам у вартісному й кількісному вираженні.

Якщо вартість реалізованої продукції росте швидше, ніж її фізичний обсяг, виходить, попит на неї росте (при цьому необхідно враховувати фактор інфляційного росту цін). Якщо картина зворотна, отже, продукція перестає користуватися попитом, і фірма змушена знижувати ціни на неї, відношення прибутку до обсягу продажів (у випадку збільшення може означати підвищення конкурентоспроможності), відношення обсягу продажів до вартості матеріально - виробничих запасів. Зменшення цього показника свідчить про вповільнення оборотності запасів, це або зниження попиту на готову продукцію, або збільшення запасів сировини. Для уточнення розраховують частку вартості нереалізованої продукції в матеріально-виробничих запасах. Якщо вона збільшується, отже, відбувається затовареність готовою продукцією у зв'язку зі зниженням попиту, відношення обсягу продажів і вартості нереалізованої продукції доповнює два попередніх і у випадку зменшення означає зниження попиту або надвиробництво продукції;

завантаження виробничих потужностей, як тільки фірма починає зазнавати труднощів зі збутом готової продукції, відразу ж знижується завантаження виробничих потужностей;

портфель замовлень, якщо він значний, характеризує високий рівень попиту на продукцію фірми;

обсяг і напрямки капіталовкладень. Звичайно фірма вкладає капітали у виробництво найбільш перспективних з її точки зору товарів. Якщо вона припиняє вкладення капіталів у дане виробництво, виходить, фірма не бачить для себе перспектив одержання в майбутньому досить високої норми прибутку, що може свідчити про зниження конкурентоспроможності даної продукції.

Фінансове становище фірми визначається ступенем фінансової незалежності від зовнішніх джерел фінансування, здатністю в необхідний термін погашати свої фінансові зобов'язання, ті платоспроможністю, і можливістю подання кредитів клієнтам, тобто кредитоспроможністю

На перших етапах діяльності фірма фінансується головним чином за рахунок коштів, отриманих від реалізації акції - акціонерного капіталу. Надалі зростає роль капіталізованого прибутку Швидкий ріст частки останньої свідчить про високу ефективність діяльності фірми й про зростання її фінансової незалежності

Відношення власного капіталу до підсумку балансу відображає фінансову незалежність фірми від зовнішніх джерел фінансування. Чим вище це відношення, тим краще її фінансове становище. Уважається, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власного капіталу. Отже, якщо це відношення становить більше 50%, можна думати, що фінансування діяльності фірми за рахунок позикового капталу здійснюється в припустимих межах.

Відношення всієї заборгованості до власного капіталу, як і попередній показник, відображає співвідношення зовнішніх і власних джерел фінансування Заборгованість не повинна перевищувати власний капітал, але оскільки деякі види короткострокової заборгованості являють собою свого роду безкоштовний кредит (заборгованість по заробітній платі, по податках і деякі інші), те для уточнення положення необхідно проаналізувати її структуру.

Відношення власного капіталу до реального основного капіталу показує, у якому ступені інвестування капіталу в основні фонди здійснюється за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо це відношення менше 1, то частина основних фондів фінансується за рахунок позикового наситила, що спричиняє збільшення видатків у формі сплати відсотків. Якщо розмір виплачуваного відсотка вище середньої норми прибутку, одержуваним фірмою на вкладений капітал, виходить, вона працює в збиток

Відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу — ще один важливий показник.

Фінансування діяльності компанії за рахунок довгострокових кредитів, особливо у формі облігаційних позик, вигідно для неї, якщо її норма прибутку вище розміру виплачуваних відсотків Довгостроковий кредит дозволяє значно розширити масштаби її операцій і одержувати більшу масу прибутку. Однак положення вважається ненормальним, якщо довгострокова заборгованість перевищує власний капітал

Крім того, уважається, що її розмір не повинен бути вище величини власного оборотного капіталу (різниці між оборотними активами й короткостроковою заборгованістю). Якщо має місце зворотна картина, це значить, що фірма використовує частину довгострокових кредитів на фінансування поточних операцій, отже, збільшуються і її видатки, оскільки виплачуваний відсоток по довгострокових кредитах, як правило, вище, ніж по короткостроковим. Надходження власних коштів від операції (амортизаційному відрахуванні й чистому прибутку) у звітному періоді показує обсяг самофінансування поточної діяльності фірми.

Коефіцієнт самофінансування поточних капіталовкладень показує, якою мірою вкладення в основний капітал у звітному році здійснювалися за рахунок коштів, що надходять від операції.

Коефіцієнт покриття, або відношення оборотних активів до короткострокової заборгованості, служить одним з основних показників платоспроможності фірми. Він говорить про те, якою мірою короткострокова заборгованість фірми покривається її оборотними активами. Уважається, що він не повинен бути менше 1. Однак оскільки ліквідність окремих категорій оборотних активів неоднакова, ті не всі елементи оборотного капіталу можуть бути негайно використані як платіжні кошти для погашення заборгованості, розраховуються додаткові показники, що характеризують платоспроможність фірми.

Коефіцієнт ліквідності оборотних активів показує частку готівки й швидко реалізованих цінних паперів в оборотних активах. Чим вище цей коефіцієнт, тим вище ліквідність оборотного капіталу й тем вище платоспроможність фірми. При розрахунку коефіцієнта покриття короткострокової заборгованості ліквідними коштами в категорію ліквідних коштів, поряд з готівкою й швидко реалізованими цінними паперами, включається й дебіторська заборгованість. Зменшення цього показника означає зниження платоспроможності фірми. Рівень платоспроможності фірми вважається високим, якщо вся її заборгованість покривається більш-менш ліквідними активами, тобто оборотними активами.

Вибір тих або інших показників, що характеризують фірму, залежить від цілей, які ставить перед собою організація при виборі іноземного партнера. У кожному разі найбільш важливими факторами, якими необхідно керуватися, є репутація фірми і її продукції, надійне фінансове становище й платоспроможність, достатній виробничий і науково-технічний потенціал. Як правило, зіставлення показників виконується за кілька років.

Вивчення ринків здійснюється в різних формах. Одна з них - визначення місця фірми-замовника на товарному ринку. На основі аналізу виробничих показників і фінансового становища фірми-замовника провадиться зіставлення результатів її діяльності із середніми показниками по галузі й з показниками фірм-конкурентів. Дані про діяльність компаній - беруться з їхніх річних звітів. Вся інформація зберігається й постійно обновляється в банку даних корпорацій, що спеціалізуються на вивченні й прогнозах діяльності компаній і товарних ринків

Одним із джерел поповнення банку даних служить опитування зацікавлених фірм. Так, корпорація "Дан енд Бредстріт" щокварталу опитує близько 1,5 тис. керуючих виробничими компаніями про умови функціонування їхніх підприємств у найближчий квартал і в наступних 12 місяців. На основі їхніх відповідей обчислюється індекс виробництва, у якому враховується думка керуючих, що очікують скорочення виробництва.

Іншою формою дослідження може бути середньостроковий прогноз продажу товарів фірмою-замовником на 5 років У цьому дослідженні може втримуватися підготовлений на основі аналізу балансових звітів фірми-замовника прогноз її фінансової діяльності в умовах передбачуваних економічних ситуацій, що визначається на базі аналізу даної галузі й економіки країни в цілому.

Ряд американських компаній, що спеціалізуються на вивченні й прогнозуванні товарних ринків, застосовує так званий бальний метод оцінки ступеня ризику фірм, що виступають на ринку зі своїми товарами. Відповідно до цього методу, кількість підрахованих балів є основним показником здатності фірми ефективно функціонувати на ринку протягом найближчих 12-24 місяців. Залежно від фінансового стану аналізованої компанії їй даються рекомендації з підтримки необхідного рівня продажів і інвестицій на певний період часу, розраховується прогноз її прибутків. Підрахунок відбувається шляхом підсумовування показників шести коефіцієнтів, кожний з яких оцінюється різним числом балів:

1. Коефіцієнта ліквідності, що представляє собою відношення оборотних

коштів (за винятком запасів) до поточної заборгованості фірми

2. Відносини зобов'язань фірми до власного капіталу. При нормальному положенні загальні суми зобов'язань фірми не повинні перевищувати власного капіталу;

3. Коефіцієнта валового прибутку - відносини валового прибутку до суми продажів;

4. Відносини валового прибутку до власного капіталу;

5. Відносини чистого прибутку до суми активів (тобто оцінка рентабельності використання всіх активів фірми);

6. Коефіцієнта, що характеризує ефективність використання власного оборотного капіталу фірми (відношення суми продажів до власного оборотного капіталу).

Ступінь ризику компанії умовно характеризується сумою балів за цими показниками: чим більше сума балів, тим ширше можливості фірми на ринку.

Наприклад, показник в 100-77 балів означає низький ступінь ризику для фірми на ринку, в 76-56 балів - помірковано низький ступінь ризику, в 55-31 бал - помірковано високу й в 30-1 бал - високий ступінь ризику, відсутність балів (0) означає неможливість виконувати зобов'язання й нормально функціонувати. Сума балів виступає як узагальнений умовний показник фінансового стану фірми в цей час і в прогнозований період. При характеристиці положення фірми на ринку звичайно дається зіставлення техніко-економічного стану фірми з відповідними показниками по галузі в цілому. Використання розглянутих методик і показників дозволяє не тільки оцінити власні характеристики конкурентоспроможності фірми на ринку, але визначити стан передбачуваних партнерів по міжнародному бізнесі.

Висновки

Конкурентоспроможність виробника (фірми, галузі) можна визначити як відносну характеристику, що відображає відмінності процесу розвитку даного виробника від виробника-конкурента як по ступені задоволення своїми товарами або послугами конкретної суспільної потреби, так і по ефективності виробничої діяльності. У цьому випадку основний зміст поняття "конкурентоспроможність виробника" укладається в тім, що воно характеризує можливості й динаміку пристосування виробника до умов, що змінюються, конкуренції на ринку.

В умовах ринкової економіки фірма-виробник не може тривалий час займати стійкі позиції, опираючись у своїй стратегії тільки на показники конкурентоспроможності товару, тобто не з огляду на витрат по створенню й реалізації товару. При вступі на новий для себе ринок, при ухваленні рішення про розширення виробництва або його скороченні, при здійсненні інвестицій з метою модернізації технологічного встаткування або відновлення випускається продукції, що, потрібно вже оцінка конкурентоспроможності виробника, а не окремого товару.

Список використаних джерел

1. Євчук Л.А. Теоретичні аспекти розвитку конкурентоспроможності підприємств // Економіка АПК. - 2005. - № 8. - С.120-125

2. Воронкова А. Конкурентноспособность и модернизация промышленных предприятий Украины // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 11. - C. 40-44

3. Заболотний В. Реструктуризація і конкурентоспроможність українських підприємств: сутність і підходи // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 2. - C. 71-72

4. Закревська Л. Рейтингова оцінка конкурентоспроможності підприємств України // Економіст. - 2004. - № 10. - С.34-37.

5. Зозульов О. Про посилення конкурентних переваг підприємства// Економіка України. - 2003. - № 8. - С.33-38

6. Каплина О. Оценка конкурентноспособности предприятия на основе процессного подхода // Маркетинг. - 2005. - № 4. - C. 24-38

7. Конінський М.П. Підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур // Економіка АПК. - 2001. - № 11. - С.96-98

8. Печенкин А. Об оценке конкурентоспособности товаров и товаропроизводителей // Маркетинг. - 2000. - № 2. - C. 23-26.

9. Соколова Л. конкурентоспособность предприятия и критерии ее оценки // Маркетинг и реклама. - 1999. - № 5. - C. 31-33

10. Теслюк Н.П. Стратегії підприємства по досягненню конкурентних переваг / Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 11. - C. 17-20

11. Шепіцен А. Оцінка конкурентоспроможності підприємства // Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.66-73

загрузка...
Top