Методи управління діяльності підприємств

Вступ.

1. Поняття та основа класифікації методів управління.

2. Змістова характеристика окремих методів управління.

2.1. Економічні методи управління.

2.2. Соціально-психологічні методи управління.

2.3. Організаційні методи управління.

3. Методи та інструменти посилення впливу механізму управління на діяльність підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Технологічні зміни у базисі виробництва, зумовлені впливом НТР та якісно новими вимогами до його розвитку в умовах ринкового середовища, підвищують інтерес до дослідження форм та методів системи управління підприємством. У період розвитку ринкових відносин радикально змінилися умови господарювання, у зв'язку з чим виникла необхідність пошуку найбільш ефективних форм, методів та інструментів управління підприємством.

Дана проблема вже тривалий час знаходиться в центрі уваги теоретиків і практиків, які займаються проблемами управління. Проблеми ефективності методів та інструментів управління на підприємствах розглядаються в монографіях і в наукових періодичних виданнях такими вченими як О. Ареф'єва [2], І. Тимошенко [9], М. Мескон [6], М. Алберт, Ф. Хедоурі, С. Жданов [5], А. Соснін, Б. Гаврілішин [4], С. Мочерний, Я. Монден [7], В. Немцов [8], Л. Довгань, Г. Сініок, О. Устинко, О. Амоша, І. Герчікова [3], I. Ансофф [1], Ф. Хміль [15] та ін. У працях названих авторів опрацьовано широкий спектр питань, але нові для України ринкові умови діяльності вітчизняних підприємств ставлять питання щодо теоретичного і практичного переосмислення ролі економічного механізму управління підприємствами.

Метою роботиє опис методів та інструментів управління і посилення їхнього впливу на механізм діяльності підприємства.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття методів управління діяльністю підприємства;

· охарактеризувати економічні методи управління;

· дослідити соціально-психологічні методи управління;

· проаналізувати організаційні методи управління;

· охарактеризувати методи та інструменти посилення впливу механізму управління на діяльність підприємств.

Об’єктом дослідженняє діяльність підприємства та головні методи управління.

Предметом дослідженнявиступають основні методи управління діяльності підприємств.


1. Поняття та основа класифікації методів управління

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління - це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якій людській діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів називають методами управління. Методи являють собою важливий елемент процесу управління (Наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації торчої активності кожного члена. Цим методи управління відрізняються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління.

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств[10, c. 53-55].


2. Змістова характеристика окремих методів управління

Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв’язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.

Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху. До складу економічних методів управління належать організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності[7, c. 45].

2.1. Економічні методи управління

Економічні методи управління - це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

● формування системи оподаткування суб’єктів господарювання;

● визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних активів підприємства;

● належне формування і здійснення митної політики;

● встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних методів управління зв’язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамках системи виробничих відносин між людьми, що входять до складу трудового колективу. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в себе економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Останні знаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних зв'язках, що виявляються у формі зацікавленості працівників в організації спільної праці. Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівник має свої обов'язки, права, відповідальність, які формуються у процесі здійснення функції менеджменту «Організація»[3, c. 29-30].

2.2. Соціально-психологічні методи управління

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність колективу і його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту та ін.

До методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування[11, c. 34-35].

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; динаміку-співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

Соціальне нормування як метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, визнаний обов’язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соціальні норми регулюють різні сторони господарського. і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо[13, c. 71-72].

2.3. Організаційні методи управління

Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі.

Реалізація організаційних відносин у системі відбувається застосуванням організаційно-розпорядчих методів управління,які ще називаються адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи управління» більш широке, оскільки адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі методи охоплюють усю суть організаційної складової механізму управління.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов'язані з і економічними методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань з досягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів управління передує економічним методам, оскільки для того, щоб використати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. В процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження та ін.). Тісний зв'язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив управляючої підсистеми на підсистему, якою управляють. Разом з тим організаційно-розпорядчі методи управління відрізняються від економічних. Основою їх розмежування є механізм дії та форма прояву цих методів у процесі управління. Економічні методи управління ґрунтуються на врахуванні економічних інтересів людей, поєднанні цих інтересів за схемою: людина — колектив — суспільство. Формою прояву економічних методів управління є певні плани, завдання, програми, виражені економічними параметрами, чи ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, виражений стимулами індивідуальної і колективної праці. Організаційно-розпорядчі методи управління ґрунтуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання[14, c. 62-64].

Організаційно-розпорядчі методи управління слід застосовувати з врахуванням вимог економічних законів.

Тільки у цьому випадку вони є науково обґрунтованими. Якщо орган управління в своїй діяльності не враховує" або недостатньо враховує вимоги економічних законів, то організаційно-розпорядчі методи можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб’єктивні методи впливу.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управлінняє:

· прямий вплив на об'єкт управління;

· обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів;

· суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій). Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації).

Основний зміст методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними закріпленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і за окремими її ланками.

Другою групою організаційно-розпорядчих методів управління є методи розпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов’язки.

Обидві групи методів управління використовуються спільно, оскільки вони доповнюють одна одну. Разом з тим ці методи взаємозамінні, що і визначає особливості вибраного в управлінні того чи іншого типу організації або основні аспекти організаційної діяльності в процесі управління.

Організаційно-розпорядчі методи управління можна класифікувати також за джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління, практика свідчить, що кожний рівень системи управління має свої особливості організаційного впливу і виділяє ті з них, які найбільш ефективні для цього рівня. На вищих рівнях системи управління переважають регламентаційні та нормативні способи організаційного впливу. На низовому щаблі управління на передній план виходять розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність. Диференціація способів організаційного впливу за рівнями системи управління закономірна, оскільки вона відображає обсяг повноважень, якими володіють керівники певного рангу, юридичне становище певного рівня управління, специфіку управління, його функціональний зміст на певному щаблі управління.

Обґрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методів управління за рівнями системи управління відіграє важливу роль у теорії управління, сприяє найбільш повному врахуванню організаційних відносин у соціально-економічній системі. І навпаки, застосування організаційно-розпорядчих методів управління, що не відповідають положенню щабля управління в ієрархії управлінської структури, призводить до зривів, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Яскравим прикладом цього може бути намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління в роки панування адміністративно-командної системи розпорядницьку діяльність з поточного регулювання функціонування організацій і підприємств[6, c. 96-99].

Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за їх спрямованістю. Виділяють методи управління спрямовані на суб'єкт і об’єкт управління. Специфіка, тієї чи іншої підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на кожну з них. Організація інтелектуальної праці (діяльності суб'єкта управління) має свої особливості. В цьому процесі основну роль відіграють: регламентуючі акти, відповідно до яких діють працівники апарату управління, використовуючи права, повно важення та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління.

Трудова діяльність людей, які є об’єктом управлінського впливу містить дещо менше інтелектуального елемента і потребує застосування розпорядчих актів у форм економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи витікають і суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічно управлінським явищем. Звідси потреба застосування організаційно-розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної форми і спонукає виконавців до конкретних дій. Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в Україні. На цьому етапі потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методі управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менеджментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним засобом активізації працівників на перехідному етап оскільки для цього потрібна як перебудова психолог! людей, так і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів.

Серед організаційно-розпорячих методів управління основну роль відіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані на встановлення, підтримку та поліпшення організаційних структур і порядку діяльності суб'єктів та об'єктів управління. Так, на тривали період за допомогою цих методів визначають структур управління, способи взаємодії елементів системи управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб'єкта і об'єкта управління.

Об'єктами організаційного впливу виступають як суб'єкт, так і об'єкт управління і частково зовнішнє середовище. Організаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій, структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків та ін. Звичайно, впливаючи на суб'єкт управління, ми тим самим впливаємо і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми перебувають у нерозривному зв'язку.

Суб'єкт управління здійснює самостійний організаційний вплив на об'єкт, встановлюючи режим функціонування останнього.

До складу організаційно-стабілізуючих методів управління входять регламентування, нормування й інструктування. Регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного, визначеного цими положеннями часу. Можна конкретизувати склад регламентуючих організаційних положень. Це, по-перше, положення загальноорганізаційного характеру, яке встановлює організаційну відокремленість і порядок функціонування соціально-економічної системи в цілому. По-друге, це положення, яке визначає і встановлює внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції, повноваження та ін. По-третє, це типові структури, які визначають основні риси побудови внутрішніх організаційних основ.

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання[5, c. 81-83].


3. Методи та інструменти посилення впливу механізму управління на діяльність підприємств

Практична реалізація функцій управлінняздійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організаційну систему та одержати потрібний результат можна лише за допомогою впливу на неї керівної системи чи особи. Таким чином, необхідні певні інструменти узгодженого впливу, які забезпечують досягнення мети. Такі інструменти називаються методами управління.

В економічній літературі під методами управління розуміють сукупність і раціональну послідовність прийомів, способів впливу на керований об'єкт (на окремих працівників і трудові колективи в цілому), які необхідні для досягнення мети [9, c, 47].

Вплив суб'єктів управління на об'єкти управління на підприємстві здійснюється за допомогою економічних та організаційно-правових методів управління. Загалом, визначаючи сутність будь-якого методу управління, обов'язково треба вказувати і описувати, по-перше, спосіб впливу суб'єкта управління на об'єкт управління і, по-друге, — мету впливу. Спосіб впливу — це ті чи інші інструменти (важелі), які існують на макрорівні — податок, ціна, позика, штраф, різноманітні норми права; на мікрорівні — фонди стимулювання, заробітна плата, премія, ціна тощо. Під метою впливу слід розуміти сукупність інтересів суб'єкта й об'єкта управління. Інтерес треба сприймати як стан суб'єкта й об'єкта управління, які прагнуть досягти певного результату. їхні інтереси можуть збігатися, відрізнятися чи суперечити один одному.

Умовно всю сукупність методів управління, залежно від змісту закладених у них інструментів (важелів) та інтересу, можна поділити на економічні й організаційно-правові. До економічних слід віднести методи, способом впливу яких є такі інструменти: ціна, податок, платежі, штрафи, дивіденди, заробітна плата, нормативи тощо, а інтересами — різні економічні результати. Організаційно-правові методи як способи впливу використовують різноманітні дозвільні, установчі та заборонні правові норми. Разом з цим економічні методи діють в органічній єдності з організаційно-правовими методами. Застосування економічних методів повинно підкріплюватися нормами права: положеннями закону, вказівками, пунктами постанов, наказів та розпоряджень. Тільки так вони набувають юридичної форми.

На нашу думку, виділені вище ознаки дають підстави скласти загальний опис будь-якого методу управління. Наприклад, визначення економічного методу формулюватиметься як спосіб впливу одного чи кількох економічних інструментів (важелів), за допомогою яких суб'єкти управління (держава, місцева влада, керівні органи на підприємстві) узгоджують особисті економічні інтереси з інтересами об'єкта управління (юридичними та фізичними особами).

Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Економічні методи управління — це такі методи, які реалізуються через матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності), через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації [4, c. 153-154].

Перший аспект характеризує макроекономічний рівень процесу управління і зорієнтований на використання зовнішнього середовища. Суть цього аспекту полягає у формуванні системи оподаткування суб'єктів господарювання; визначенні дієвої амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства; встановленні державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій тощо. Інший аспект економічних методів управління пов'язаний з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів — фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Умови розвитку ринкової економіки висувають у свою чергу вимоги до економічних та організаційно-правових методів управління, формуючи основу організаційно-економічного механізму діяльності підприємства. До таких вимог слід, на нашу думку, віднести: максимальну доступність отримання фінансових ресурсів із різних джерел фінансування для підприємств різних форм власності; оптимізацію системи оподаткування; застосування примусових адміністративних заходів, які створюють несприятливі умови діяльності для підприємств у випадку їхньої неефективної роботи.

Оцінюючи стан системи управління підприємством, особливу увагу слід приділяти вмінню управлінського персоналу здійснювати контроль, оцінку і прогнозування економічної ефективності випуску продукції, проводити необхідні розрахунки для обґрунтування рішень, оснащеності управлінського персоналу необхідним інструментарієм (методами, моделями), забезпечення інформацією та документацією.

Враховуючи багатоманітність типів підприємств, їхні відмінності за масштабами, неможливо розробити єдину типологізовану методику для збору, обробки та аналізу виробничої і фінансової інформації з метою визначення рівня ефективності підприємства. Але без виконання такої роботи складно забезпечити ефективне управління виробничою та комерційною діяльністю кожного підприємства.

Складні взаємозв'язки між елементами економічної діяльності підприємства (обсягом випуску продукції, змінними та постійними витратами, ціною, беззбитковістю, прибутком, платоспроможністю, наявністю власних та позикових коштів тощо) не завжди можуть простежуватися персоналом управління підприємством, особливо тією частиною, яка не має достатнього досвіду роботи у ринкових умовах та не володіє сучасним інструментарієм оцінки цих взаємозалежностей. Щоб персонал управління чітко розумів ці взаємозв'язки, їх необхідно подати у вигляді математичних залежностей — моделей, а також проілюструвати ці зв'язки графічно. Застосування управлінським персоналом аналітичних та графічних моделей взаємозв'язків, перерахованих вище параметрів, прискорить процес оцінки ефективності виробництва[7, c. 64-65].

На жаль, складний економічний стан більшості підприємств, скорочення обсягів виробництва нижче точки беззбитковості значною мірою обумовлюють невідповідність методів управління, які застосовуються на українських підприємствах, сучасним вимогам. Одним із важливих напрямів прискорення виходу підприємства з кризового стану є спеціальне навчання персоналу ефективним методам управління.

Кризовий стан значної кількості виробничих підприємств обумовлений переважно недостатнім застосуванням на практиці економічного управління індикаторами якості економічного функціонування підприємства, які б своєчасно просигналізували про істотні відхилення від його нормального стану. Під нормальним економічним функціонуванням підприємства [5, c. 26] слід розуміти такий стан його економічних показників, за якого не порушуються основні економічні закони виробництва (відшкодування або покриття витрат, закон масового виробництва тощо), а економічні показники — рівень прибутку, рентабельність, оборотність тощо — не виходять за певні межі.

Управлінський персонал більшості підприємств не володіє необхідним інструментарієм економічної діагностики — методами і моделями плідного управління економічною ефективністю, і тому вчасно не виявляються причини невідповідності стану підприємства його нормальним характеристикам, що призводить до затяжних кризових ситуацій, особливо у такій галузі, як машинобудування. Відтак необхідна економічна діагностика підприємств з метою визначення умов нормального стану економічного функціонування підприємства; своєчасного визначення факту порушення цього нормального стану; визначення причин незадовільного економічного стану підприємства, систематичне фіксування фактів відхилень від нормального стану функціонування за основними параметрами.

Для аналізу причин порушення економічної рівноваги на підприємстві можуть активно використовуватися різні моделі функціонування підприємства, серед яких найінформативнішими, наочними і простими у користуванні є графічні моделі. Графічні моделі, порівняно з аналітичними, наочні, нетрудомісткі і здатні забезпечувати достовірною інформацією про реальний стан підприємства. їхні переваги полягають у тому, що моделі у вигляді графіків ілюструють розв'язок завдання нормального функціонування підприємства у вигляді графічної лінії взаємної відповідності вхідних координат на вертикальних та горизонтальних осях, за яких досягається задане нормальне (прибуткове) і незадовільне (збиткове) функціонування. Аналізуючи відхилення графічної лінії фактичного стану від нормальної лінії, можна визначити джерела цих відхилень.

Основні графічні моделі, які бажано застосовувати з метою управління ефективністю, повинні мати входи у вигляді відносних економічних змінних і не повинні прив'язуватись до певного виду продукції. Це дасть змогу розглядати їх як універсальний інструментарій при економічній діагностиці, за допомогою якого можна визначати як відносні, так і абсолютні величини відхилення керованих змінних.

Крім економічної діагностики підприємства, можна проводити діагностику його підсистем управління — економічної та організаційної, тому що прорахунки функціонування цих систем можуть викликати відхилення від нормального економічного функціонування підприємства. Першочерговим практичним завданням у наш час є перетворення методів і моделей економічного управління на форму, пристосовану до оснащення робочих місць персоналу у вигляді універсальної типової документації для контролю, діагностики, прогнозування економічної поведінки підприємства, підготовки, обґрунтування і прийняття рішень з економічного управління. Але універсальність такої документації забезпечується за допомогою двох методів подання інформації: методу нормування та методу еталонів.

Метод нормування полягає у перетворенні абсолютних економічних змінних у відносні значення порівняльних величин. Метод еталонів базується на застосуванні універсальної аналітичної або графічної функції відповідності взаємних співвідношень між основними економічними змінними випуску чи реалізації продукції, при яких забезпечується фіксований рівень прибутку або збитковості у частках чи процентах собівартості. Завдяки застосуванню цих методів графічно можна зобразити велику кількість можливих сполучень основних економічних змінних, за допомогою яких отримуємо один і той же рівень прибутковості чи збитковості[5, c. 32-35].


Висновки

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління виділяють три групи:

· економічні;

· організаційно-розпорядчі;

· соціальні.

Економічні методиуправління об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих працівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методиспрямовані на використання таких мотивів трудової діяльності, як почуття обов'язку, відповідальності, у тому числі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний який підлягає. обов'язковому виконанню.

Соціальні методиґрунтуються невикористанні соціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Таким чином, для персоналу управління можна створити широке інформаційне поле, при використанні якого можна знаходити зовсім різні способи досягнення однієї й тієї ж економічної ефективності та вибирати найсприятливіші для цього умови. Завдяки запропонованим методам нормування досягається універсальність графічних моделей економічного управління підприємством.

Застосування методу графічних еталонів полягає у використанні заданих фіксованих значень економічної ефективності та побудові графічних функцій взаємної відповідності вхідних координат на вертикальній та горизонтальній осях, при яких ці фіксовані (еталонні) значення ефективності досягаються. Як бачимо, для вирішення проблеми створення універсальних еталонних моделей економічного управління розробляються спеціальні типові графічні й аналітичні моделі, які нормуватимуть умови беззбиткового або прибуткового функціонування підприємства. Типові рішення мають залишати достатньо широкий вибір різноманітних організаційних форм і методів роботи, різних варіантів, обґрунтованих конкретних цілей організацій.


Список використаної літератури

1. Ансофф И. Стратегическое управление / Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.

2. Ареф'єва О. В. Фінансовий менеджмент. — К., 2002.

3. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

4. Економічна енциклопедія: В 2 т. / Гаврилишин Б. Д., Мочерний С. В., Устинко О. А., Амо-ша О. I. - К., 2000. - Т. 1.

5.Жданов С. А. Механизмы экономического управления предприятием: Учебн. пос. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.

6. Мескон М. X, Алберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. — М.: Дело, 1992.

7. Монден Я. «Тоета». Методы эффективного управления. — М., 1989.

8. Немцов В. Д., Довгань Л. Є., Сініок Г. Ф. Менеджмент організацій: Навч. посібник. — К.: УВПК ЕксОб, 2000.

9. Тимошенко И. И., Соснин А. С. Мотивация личности и человеческих ресурсов. — К.: Изд-во Європ. ун-та, 2004.

10. Покропивний С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність, К:КНЕУ, 1998 р.

11. Ребрин Ю.И. Основы экономики и управления производством: Конспект лекций. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000. 145 с.

12. Симонов П. Ф. Научные методы организации промышленности й труда. — М.;Л., 1925.

13. Травин В., Дятлов В. Основы кадрового менеджмента. М., 1995.

14. Управление персоналом./Под ред. Т.Ю.Базарова. "Центр Кадровых Технологий - XXI век". М. 2001

15. Хміль Ф. Міфи зарубіжної науки менеджменту і українські реалії // Економіка України.— 2005.-№5. -С. 66-81.

загрузка...
Top