Малі підприємств в Україні: особливості функціонування та розвитку

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку малого підприємництва

1.1. Поняття та сутність малого підприємництва

1.2. Проблеми функціонування малого бізнесу

Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

2.1. Організаційно-виробнича діяльність ТзОВ „Партнер”

2.2. Економічна характеристика ТзОВ „Партнер”

Розділ 3. Напрями посилення підприємницької активності суб`єктів малого підприємництва

3.1. Фінансово-кредитне забезпечення малого бізнесу. Резерви інвестиційних ресурсів

3.2. Негативні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні та шляхи їх вирішення

3.3. Оплата праці – потужний двигун розвитку підприємництва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження.Невід'ємною складовою частиною сучасного ринкового господарства є мале підприємництво, яке надає економіці певну гнучкість, мобілізує крупні фінансові і виробничі ресурси населення, акумулює в собі потужний антимонопольний потенціал, служить серйозним фактором розв'язання соціальних завдань. Але, на розвиток малого підприємництва в Україні негативно впливають проблеми недосконалості й обтяжливості системи оподаткування, адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, неврегульованість питань фінансування і кредитування, зокрема мікрокредитування малого підприємництва, практична відсутність державної фінансової допомоги, нерозвиненість інфраструктури підтримки підприємництва. Усунення цих проблем та створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва потребує впровадження в практику господарювання нових методів регулювання економіки, які повинні враховувати ринкові відносини.

Теоретичні та методологічні питання, присвячені проблемам розвитку підприємництва знайшли своє відображення у дослідженнях багатьох закордонних вчених – економістів: М.Вебера, В.Зомбарта, Д.Кейнса, П.Самуельсона, Ф.Хайєка, Й.Шумпетера та інших. Серед російських дослідників проблем малого підприємництва варто назвати В.Афанасьєва, А.Блінова, В.Мінєєва, П.М'ягкова, В.Радаєва, В.Савченка, О.Фесенка, О.Черноуцана, Ф.Шахмалова, О.Шулуса та інших. В Україні дослідження проблем функціонування малого підприємництва зародилось лише з початком ринкових перетворень та відповідним формуванням законодавчої бази здійснення підприємницької діяльності. Питання розвитку малого підприємництва розглянуті у працях Ю.Авксентьєва, В.Білика, О.Благодарного, З.Варналія, Л.Воротіної, В.Воротіна, Л.Дмитриченко, В.Карсекіна, О.Квасовського, Ю.Клочка, І.Копченка, О.Кужель, Л.Мартинюка, В.Миски, О.Невєлєва, О.Подзерея, О.Попова, В.Сизоненка, И.Слободянюка, О.Титаренка, Т.Черняка та інших. Але питання щодо регулювання розвитку малого підприємництва потребують подальшого дослідження з урахуванням організаційно-економічних умов його розвитку в Україні.

Необхідність рішення цих питань визначило актуальність дослідження та обумовило вибір теми роботи.

Метою роботиє розробка теоретичних та практичних рекомендацій щодо регулювання розвитку малого підприємництва в Україні. Для досягнення мети поставлено і вирішено такі завдання:

  • визначення місця та ролі малого підприємництва як специфічної форми дрібного виробництва й особливого типу діяльності у сучасній економічній системі;
  • обґрунтування особливостей, форм і принципів розвитку та функціонування малого підприємництва на рівні регіону;
  • оцінка стану розвитку малого підприємництва;
  • розробка методики та схеми проведення аналізу фінансового стану малих підприємств;
  • розробка етапів формування стратегії розвитку малих підприємств, що значно полегшує її практичне впровадження.

Об’єктом дослідження є процес регулювання розвитку малого підприємництва.

Предметом дослідження є основні принципи, тенденції й інструменти регулювання розвитку малого підприємництва в Україні.


Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку малого підприємництва

1.1. Поняття та сутність малого підприємництва

Малий бізнес в умовах економічної кризи в країні при мінімальному рівні державної підтримки може створювати нові робочі місця, зменшуючи соціальну напругу в суспільстві, забезпечувати досить вагому частку бюджетних надходжень у вигляді податків, ризиково розробляти та впроваджувати нові зразки продукції та послуг.

Мале підприємництво – це одне з найбільш розповсюджених організаційних форм підприємництва, що дозволяє позитивно вирішувати економічні та соціальні проблеми. Але в регіонах мале підприємництво розвивається поки що нерівномірно в зв’язку із суперечливістю і неповнотою нормативно-правової бази, відсутністю фінансово-технічної підтримки, обтяжливою системою оподаткування, нерозвиненістю ринкової інфраструктури тощо.

Підприємництво в Україні набуло досить високих темпів розвитку на етапі переходу до нової системи господарювання, однак результати функціонування господарських структур є незрівнянно нижчими, ніж в інших країнах світу, і навіть порівняно з тими, що лише формують ринкову економіку. Важливим інструментом вирішення державних проблем є розробка регіональної стратегії розвитку підприємництва в тісному взаємозв'язку з проблемами соціально-економічного розвитку регіонів, задоволення потреб населення, комплексного розвитку територій.

Як правило, найбільш загальними критеріальними показниками, на основі яких суб’єкти ринкової економіки відносяться до суб’єктів малого підприємництва, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір статутного капіталу, величина активів, обсяг обороту (прибутку, доходу) тощо. Однак, найбільш застосовуваними критеріями є середня чисельність зайнятих на підприємстві працівників, щорічний обіг, отриманий підприємством, та величина активів[18, c. 24-25].

Організаційно-економічні передумови розвитку малого підприємництвав Україні, а саме:

  • розвиток ринкових відносин;
  • формування ринкової економіки, приватної власності на засоби виробництва;
  • конвертованість грошової одиниці, розвинена фінансово-кредитна система, можливість ефективних інвестицій;
  • наявність системи державних механізмів фінансової й управлінської підтримки;
  • сполучення політики стимулювання малого підприємництва з національною економічною і промисловою політикою;
  • відносна економічна обґрунтованість товаровиробників, що виражається в їхній економічній свободі і самостійності;
  • наявність підприємницького “генотипу” (економічна культура, здатність до підприємництва, ризику, комерційні схильності й настанови);
  • наявність позитивного соціального фона підприємницької діяльності (доброзичливе відношення до підприємців з боку основних верств і груп суспільства).

Малому підприємництву в Україні властиві певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності у зв'язку з неможливістю в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи вивчення кон'юнктури ринку, самоорганізації та недостатня інфраструктура; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Взагалі, всі фактори впливу на формування стратегії можна розділити на зовнішні, які впливають на розвиток регіону в цілому, спрямовані макроекономічною політикою держави (в тому числі й стосовно розвитку підприємництва: чинне законодавство, система оподаткування, кредитування, ціноутворення тощо), та внутрішні, які формуються в регіоні та обумовлені чинним законодавством, що діє на регіональному рівні; наявним ресурсо-виробничим потенціалом; попитом на послуги підприємницьких структур, демографічною ситуацією в регіоні. Процес розробки та реалізації стратегії розвитку малих підприємств можна представити у вигляді схеми (рис. 1.1)[25, c. 266-267].

Формування стабільної нормативно-правової бази – найголовніша передумова ефективного розвитку малого підприємництва. Законодавство у цій сфері повинно становити єдину правову систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю нормативного регулювання підприємницької діяльності. Нині держава забезпечує стимулювання розвитку малого підприємництва в пріоритетних напрямах шляхом становлення сприятливого режиму оподаткування та звільнення від податку частини прибутку, що спрямовується на рефінансування малих підприємств, встановлення прискорених норм амортизації активної частини основних виробничих фондів.

Практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних напрямів. В Україні реалізація програми Уряду щодо підтримки малого підприємництва дала змогу розв'язати комплекс проблем. Зокрема, на початок 2007 р. в країні зареєстровано 295,1 тис. малих підприємництв різноманітних форм власності, що на 77,2 тис. одиниць, або на 35,4% більше, ніж у 2000 р. На цю саму дату середньорічна кількість найманих працівників малих підприємств становила 1,8 млн. осіб порівняно з 1,7 млн., або збільшилась на 5,9% порівняно з 2000 р. На 10 тис. наявного населення кількість малих підприємств на 01.01.2007 р. становила 63 одиниці і збільшилась на 19 одиниць, або в 1,4 рази, при цьому у 2006 р. середньорічна кількість найманих працівників малого бізнесу становила 19,6% до кількості найманих працівників підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності та зросла на 4,5 відсоткових пункти, або в 1,3 рази порівняно з 2000 р. [6, с. 116].

Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, спонукають до переосмислення змісту багатьох економічних категорій, їх ролі в діяльності малих підприємств, розширення можливостей управління чинниками впливу на ефективність функціонування цих суб'єктів в умовах ринку та економічної глобалізації.

Аналіз основних показників малих підприємств за формами власності у 2007 р. показує, що пріоритетні напрями розвитку надавалась приватним формам господарювання, питома вага яких становила - 95,1%, а комунальна та комунальна корпоративна - 3,9, державна та державна корпоративна всього 1,0% від кількості підприємств, що мали доходи від реалізації продукції, робіт та послуг. Як видно із табл. 1. приватні підприємства одержали 96,2% доходу від реалізації продукції, робіт та послуг, комунальні та комунальні корпоративні - 2,7, державні та державні корпоративні лише 1,1%. В умовах ринкової економіки вкладання капіталу має бути ефективним. У даному випадку йдеться про ефективне використання капіталу, пов'язаного з виробництвом і реалізацією продукції, товарів (робіт, послуг) та одержання прибутку від реалізації.

Таблиця 1.1.

Основні показники малих підприємств України за формами власності у 2007 р.

Форма власності

Підприємства, що мали обсяги реалізації

Дохід (виторг) відреалізації продукції (робіт, послуг)

Фінансовий результат від звичайної діяльності, млн.. грн.

Кількість одиниць

Питома вага,%

млн.. грн.

Питома вага, %

Усього

205 331

100,0

90 918,1

100.0

-529,0

у тому числі:

приватна

195 321

95,1

87 535,3

96,2

-316,5

державна та державна корпоративна

1969

1,0

917,1

1,1

-61,8

комунальна та комунальна корпоративна

8 041

3,9

2 465,7

2,7

-150,7

Як свідчать дані табл. 1.1. загальні збитки від діяльності малих підприємств, які мали обсяги реалізації у 2007 р., становлять 529 млн. грн., у тому числі: 316,5 млн. грн. (59,8%) приватні підприємства, 150,7 (28,5%)- комунальні та комунальні корпоративні, 61,8 млн. грн. (11,7%) - державні та державні корпоративні. Такий негативний фінансовий результат малих підприємств можна пояснити тим, що тільки операційні витрати з реалізації продукції, робіт та послуг дорівнювали у 2007 р. 85854,6 млн. грн., або 94,4% до доходу від реалізації: у підприємствах приватної власності - 93,0%, комунальної та комунальної корпоративної - 138,5%, тобто вище за виторг від реалізації майже в 1,4 рази, державної та державної корпоративної власності майже - на 9,9% [6, с. 119]. Усе це переконує в тому, що розвиток малого підприємництва є важливим фактором реформування економіки, необхідною умовою та відправним пунктом формування повноцінного ринкового середовища, економічного зростання та збереження соціально-політичної стабільності в країні.

Але, як показує практика останніх років, відсутність сприятливих умов для розвитку підприємництва базується на недосконалості механізмів державного регулювання, а саме: податкова та фінансово-кредитна система не відповідає вимогам сьогодення; недосконала система державного регулювання ціноутворення; диспропорції у перерозподілі податкових зборів між центром та регіонами тощо.

Зважаючи на це, малі підприємства в Україні, як правило, невеликі - в кожному з них у 2007 р. працювало в середньому 6 осіб, що в 1,3 рази менше, ніж у 2000 р. та у 8,3 рази нижче нормативного показника. Крім того, дохід від реалізації на одне мале підприємство у 2007 р. нижче, ніж у 2000 р. в 2,1 рази [6, с. 120]. За видами економічної діяльності на початок 2008 р. малі підприємства розподілились таким чином: оптова й роздрібна торгівля і торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту -101,4 тис. (34,4%); операції з нерухомістю, здаванням у найом та послуги юридичним особам - 59,4 (20,1%); промисловість - 44,8 (15,2%); будівництво - 28,7 (9,7%); сільське господарство, мисливство та лісове господарство - 15,1 (5,1%); транспорт і зв'язок -14,3 (4,8%); колективні, громадські та особисті послуги - 10,6 тис. (3,6%); на інші види малих підприємства припадає - 7,1% (2, с 315).

Дослідження динаміки малих підприємств за видами економічної діяльності свідчить, що найвищі темпи зростання їх кількості спостерігаються на ринку операцій з нерухомістю, здаванням в найом та наданням послуг юридичним особам - в 2,3 рази, у сільському господарстві - в 1,9 рази; охороні здоров'я та соціальній допомозі - майже в 1,9 рази, транспорті і зв'язку - в 1,7 рази, будівництві - в 1,6 рази тощо. Якщо ж порівняти частку продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції по Україні в динаміці, то ми доходимо висновку: за 2007 р. вона становила 5,5% та зменшилася порівняно з 2000 р. на 2,6 відсоткових пункти, а частка продукції малих підприємств в обсязі реалізованої промислової продукції у 2007 р. становила всього 2,3%, що менше ніж у 2000 р. на 0,6 відсоткових пункти [6, с. 121].

Таким чином, у результаті дослідження стану, тенденцій і закономірностей розвитку діяльності малих підприємств України виявлено значні проблеми: темпи зростання малих підприємств, які здійснюють операції з нерухомістю, перевищують середні темпи зростання по Україні у 2007 р, в 1,7 рази, але вони мають збитки від своєї діяльності в сумі 135,8 млн. грн. Усі ці особливості розвитку показників малих підприємств дають підстави для сумнівів у прозорості формування фінансових результатів.

Це свідчить про відсутність виваженої податкової, фінансової політики з боку державних органів влади або необізнаність їх у реальних можливостях малого бізнесу, відсутність контролю за рухом капіталу малих підприємств. Жоден підприємець не буде працювати декілька років поспіль збитково.

Разом з тим розвиток нових технологій і ринків призвів до того, що сьогодні в Україні, як ми вже зазначали, спостерігається значне зростання малих підприємств. З огляду на їх економічної діяльності та власності, державні органи владі не в змозі своєчасно реагувати на зміни економічних умов життєдіяльності цих суб'єктів. Практика показала, що у сфері економіки відбуваються докорінні зміни, які супроводжуються фундаментальною трансформацією бізнес-процесів і системи та зумовлені економічною глобалізацією. Істотно змінюється характер і спрямованість процесів організації, виробництва, реалізації, інвестування та конкуренції [6, с. 122].

Незважаючи на певні досягнення малих підприємств України, значна частка їх доходів приховується і тому держава нічого не отримує від цих досягнень. Основною проблемою забезпечення позитивних фінансових результатів є: низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність; низький рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури малих підприємств, що стримує їх економічне зростання; нераціональне використання людського потенціалу [6, с. 122].

Наразі пріоритетами діяльності малих підприємств має бути вдосконалення механізмів стимулювання розвитку бізнесу, створення умов для підвищення конкурентоспроможності, а державні органи влади повинні вдосконалити нормативно-правові передумови щодо податкової реформи з метою зміцнення фінансово-економічної основи малих підприємств. Фінансове забезпечення реалізації стратегічних пріоритетів має здійснюватися за рахунок власних коштів малих підприємств та залучених коштів інвесторів.

1.2. Проблеми функціонування малого бізнесу

В Україні розвиток сектора малого підприємництва наштовхується на безліч перепон, серед яких поряд з об'єктивними проблемами малого підприємництва, пов'язаними з внутрішніми властивостями цього економічного явища і загальними проблемами перехідного періоду, на практиці можуть бути відокремлені штучно створені проблеми, що перешкоджають нормальному розвитку підприємницької активності. Розглянемо вищеперераховані проблеми докладніше.

До об'єктивних проблем малого підприємництва можна віднести проблеми суб'єктів цього сектора, які мають місце рівною мірою як в перехідних, так і в розвинутих економіках, тобто;

- висока чутливість суб'єктів сектору до несприятливих економічних факторів (інфляція, циклічні коливання, зміна кон'юнктури ринку);

- обмежений доступ до фінансових та кредитних ресурсів через значну нестабільність підприємств сектору;

- складність залучення висококваліфікованих фахівців;

- незбалансованість досвіду підприємця-початківця (достатній досвід у технології виробництва і недостатній у комерції, управлінні персоналом або навпаки);

- значний ступінь ризику банкрутства при розробці та впровадженні у виробництво нового виду продукції;

- короткий «життєвий цикл» суб'єктів сектору;

- надто значна вирогідність банкрутства на початковому етапі існування та інше[7, с. 64].

Вирішенню значної частки проблем такого роду повинна сприяти держава за допомогою ретельно розробленої системи підтримки малого підприємництва. Але в економічній літературі існує думка про те, що надмірна опіка держави над малим підприємництвом при допомозі різноманітних важелів економічної політики, скоріш за благо, може завдати шкоду підприємствам сектора, зробити їх слабкими і немічними. Бізнесмен завжди повинен відчувати, що поряд з ним крокує банкрутство. Ця загроза стимулює його бажання працювати краще. Тому «незамортизована» державою частина цих проблем виступає у ролі необхідного селективного механізму «природного відбору», призначенням якого є звільнення суспільства від нежиттєспроможних економічних структур та загартовування найбільш сильних, перспективних суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто проблеми, віднесені до цієї групи, є цілком природними, характерними для сектора взагалі. І вони не заважають потужному його розвитку, а навпаки, містять протиріччя, з яких черпає енергію цей розвиток[7, с. 64].

До загальних проблем перехідного періоду можна віднести проблеми, що стали наслідком реформування економіки, трансформування відносин власності і, мабуть, для основної маси населення - у деякій мірі форсованого перелому свідомості з «соціалістичної» на «капіталістичну». Тобто:

- обмеженість фінансових та кредитних ресурсів у населення (для створення власної справи) та у держави (для надання допомоги суб'єктам малого підприємництва);

- відсутність розвиненої ринкової інфраструктури на загальнодержавному, регіональному, місцевому рівнях;

- недостатність фахових знань та досвіду у населення щодо зайняття малим підприємництвом;

- відсутність традицій підприємництва у суспільстві;

- недостатнє інформаційне та консультативне забезпечення;

- розрив економічних зв'язків між підприємствами;

- загальне падіння виробництва в країні;

- обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку зі зниженням реальних доходів основної маси населення та браком вільних фінансових коштів у підприємств;

- зростання цін і тарифів на нафтопродукти, електроенергію, сировину, матеріали тощо;

- слабка система самоорганізації суб'єктів малого підприємництва;

- негативне психологічне ставлення населення до підприємців;

- недовіра західних партнерів та інше[7, с. 65].

Ці проблеми подібні до природних, закономірних «труднощів росту» живої істоти: вони, безперечно, турбують та визивають ускладнення, але вони є незбіжним супутником удосконалення системи, і ні в кого не визиває сумнівів те, що система у недалекому майбутньому вирішить ці проблеми, «переросте».

Малий бізнес в перехідній економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління [10, с. 22-24].

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малі підприємства в перехідних економіках набувають досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

– мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

– дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

– низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

– здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

– раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

– оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

Крім вище перерахованих проблем об'єктивного походження, з якими зустрічається мале підприємництво в Україні, можна виокремити штучно створені проблеми, до яких відносять, перш за все, надмірну зарегульованість економічних процесів та організаційних процедур щодо створення та функціонування суб'єктів малого підприємництва, що пов'язана з проблемами реєстрації, ліцензування, контролю, системи обліку та звітності, різного роду зборів і платежів[12, c.34-36].


Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

2.1. Організаційно-виробнича діяльність ТзОВ „Партнер”

Підприємство “Партнер” - товариство з обмеженою відповідальністю створено в Україні шляхом об'єднання коштів та майна його засновників з метою одержання прибутку.

Засновниками ТзОВ “Партнер” є громадяни України, які мешкають в місті Житомирі:

Данìлов В.В.;

Сейко А.В.;

Коростельов С. С.

Товариство зареєстровано 1 грудня 1999 р. виконкомом Житомирської міської ради народних депутатів та видано свідоцтво про реєстрацію за номером 03782342.

Юридична адреса товариства “Партнер” - місто Житомир, вул. Киïвська, 74.

Підприємство у своїй підприємницькій діяльності керується затвердженими зборами засновників Установчим договором та Статутом, Конституцією України, законодавчими та чинними нормативними актами України.

Обласним статистичним управлінням ТзОВ “Партнер” присвоєно ідентифікаційний код - 19855619.

На підставі заяви в Житомирській облдирекції АКБ «Укрсоцбанк» відкрито поточний рахунок № 26003280012445.

Схема управління підприємством ТзОВ “Партнер” наведена на рис. 2.1.

Всі питання на підприємстві вирішуються зборами засновників. Зборами засновників обраний директор ТзОВ “Партнер”, якому надані повноваження щодо управління підприємством взагалі.

Комерційний директор підпорядкований безпосередньо директору та забезпечує підприємство необхідним обладнанням, запчастинами, виробничими запасами, відповідає за збут виробленої продукції.

Виробництво очолює начальник виробництва, в підпорядкуванні якого є 4 робочих. Начальник виробництва відповідає за організацію виробництва пластмасових виробів, за підготовку прес-форм для прес-автоматів, за техніку безпеки, тощо.

Головний бухгалтер очолює бухгалтерську службу, підпорядковується прямо директору. В функції головного бухгалтера входить ведення бухгалтерського обліку та складання бухгалтерської звітності. Підприємством обрана звичайна система оподаткування.

Підприємство "Партнер" виготовляє штамповані пластмасові вироби за допомогою прес-автоматів. Різноманітність виробів забезпечується зміною прес-форм. Покупцями цієї продукції є малі підприємства торгової мережі та приватні підприємці , які постачають ці вироби споживачам в місті та в області.

Розглянемо технологічний процес виготовлення пластмасових ручок.

Пластмасові ручки виготовляються з допомогою прес-автоматів. У кожному прес-автоматі розміщується спеціальна сталева термостатична прес-форма. Прес-форма розробляється та виготовляється спеціально для кожного типу продукції. Для створення нових видів продукції одного типу використовуються вкладиші к прес-формам. Таким чином, маючи одну прес-форму для ручок можливо, періодично заміняючи вкладиші, виготовляти різноманітні пластмасові ручки. За допомогою заміни прес-форми можна налагодити виготовлення іншого типу пластмасової продукції. Установка та наладка прес-форми займає певний час, тому за звичаєм використовують 3 прес-автомати. На вільному прес-автоматі виконують наладку нової прес-форми чи заміняють вкладиші.

Тому що сировина та готова продукція мають легку вагу, усі роботи виконуються вручну. За кожним прес-автоматом закріплений один робітник. Він вручну загружає преспорошок в бункер прес-автомата, та включає нагрівальний елемент. З моменту, коли порошок нагріється до відповідної температури, він перетворюється у рідину. Після цього робітник добавляє фарбу та включає на прес-автоматі режим виготовлення продукції. Готові пластмасові ручки робітник пакує у тару. Сировина після виробничого процесу перетворюється на готову продукцію, яку підприємство реалізує малим підприємствам та приватним підприємцям України. При цьому підприємству треба постійно поновлювати запаси сировини та матеріалів для виключення можливості зупинки виробничого процесу. Одночасно для утримання на ринку необхідно розробляти нові типі продукції та заказувати нові прес-форми та вкладиші до них на Київському заводі пластмасових виробів. Для того, щоб підприємство працювало ефективно та ритмічно необхідно максимально використовувати обіговий капітал при умові мінімальних його залишків на підприємстві.

2.2. Економічна характеристика ТзОВ „Партнер”

Ефективність господарської діяльності підприємства визначають основні економічні показники, які наведені в таблиці 2.1.

Продуктивність праці визначається шляхом ділення обсягу випуску продукції на чисельність персоналу. Фондовіддача визначається шляхом ділення обсягу випуску продукції на середньорічну вартість основних засобів. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначається відношенням чистого доходу до середньорічної вартості оборотних засобів підприємства. Чистий прибуток визначається як різниця між прибутком до оподаткування та податком на прибуток. Рентабельність показує скільки підприємство має прибутку з однієї вкладеної гривні і визначається шляхом ділення чистого прибутку підприємства на чистий дохід підприємства.

Аналіз діяльності ТзОВ “Партнер” по таблиці 2.1. показує, що в порівнянні з 2005 роком в 2006 році виріс обсяг випуску валової продукції на 7,5 %. В 2007 р. порівнянно з 2006 р. обсяг виробництва зріс на 7,7%. Це досягнуто за рахунок додаткових вкладень в основні засоби. Вартість основних засобів зросла на 5,7%, що склало 2 тис. грн. На ці гроші підприємство закупило нові пресс-форми. Обсяг валової продукції виріс при постійній чисельності працівників. Тому продуктивність праці зросла на 115,1 грн. або на 2,4%.

Чистий дохід виріс на 921 грн. або 2%. Фінансовий результат в 2007 р. становив 18832,00 грн., що дало чистого прибутку 13183,00 грн. Рентабельність підприємства зросла з 29,8% до 33,4 %.

Таблиця 2.1.

Економічна характеристика ТзОВ “Партнер”

Показники

Роки

Відхилення

2005

2006

2007

+,-

%

1. Обсяги господарської діяльності:

валова продукція, тис. шт.

604,8

650,2

700

95,2

15,7

2. Чистий дохід

38574

38960

39495

921

2,4

3. Собівартість продукції, грн.

20122

21245

21685

1563

7,7

4. Середня чисельність працівників

8

8

8

0

0

5. Продуктивність праці:

шт

75600

81275

87500

11900

15,7

грн.

4821,8

4870

4936,9

115,1

2,4

6. Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.

35

39,4

37

2

5,7

7. Середньорічна вартість оборотних засобів, тис.грн.

130,6

141,1

157,9

27,3

20,9

8. Фондовіддача

1,1

0,99

1,07

-0,03

-2,7

9. Коефіцієнт оборотності

0,3

0,28

0,25

-0,0499

-16,6

10.Фінан. результат від звич. дія-ті, грн.

16456

16522

18832

2376

14,4

11. Чистий прибуток, грн.

11518

11565

13183

1665

14,4

12. Рентабельність, %

29,8

29,7

33,4

3,6

х

На підприємстві є досить низькими показники ефективності використання основних і оборотних засобів, при цьому спостерігається зниження їх рівня, що оцінюється негативно. Коефіцієнт оборотності в 2007 р. становив 0,25, це означає, що за рік оборотні активи здійснили ¼ обороту, що пояснюється збільшенням середнього залишку оборотних активів. Низький рівень фондовіддачі пояснюється використанням орендованих засобів.

Політика підприємства на покупку нових засобів дозволить поступово підвищити валовий обсяг виробництва, що забезпечить для підприємства уникнення від банкрутства. Прискорення оборотності оборотних активів можна досягти збільшенням обсягу продажу і зменшенням середнього залишку оборотних активів шляхом зменшення дебіторської заборгованості і запасів.


Розділ 3. Напрями посилення підприємницької активності суб`єктів малого підприємництва

3.1. Фінансово-кредитне забезпечення малого бізнесу. Резерви інвестиційних ресурсів

Початок розвитку малого підприємництва в Україні припадає на кінець 80-х років. Це був найбільш динамічний період становлення малих підприємницьких структур. У цей період, з одного боку, відбувався прискорений розвиток виробництва дефіцитних споживчих товарів, а також сфери найрізноманітніших побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо. Проте, з іншого - малі підприємства відігравали також роль каналів, за якими здійснювалося перекачування ресурсів державних підприємств у тіньову економіку.

1992-1993 pp. відзначилися найвищими темпами зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих у них. Проте цей економічний факт має дещо парадоксальний характер, оскільки фінансову базу малого підприємництва в цей період під впливом податкового пресингу практично вже було підірвано.

У надзвичайно складних економічних умовах малі підприємства стихійно пристосувалися (адаптувалися) до ринку, який формується. Постійно перебуваючи а умовах боротьби за виживання, малі підприємства активно диверсифікують свою господарську та інвестиційну діяльність. Разом з тим, наприклад, в аграрній сфері малі підприємницькі структури створюють і утримують, навіть і збиткові форми діяльності, розраховуючи на те, що у майбутньому їх функціонування покриє пов'язані з ним витрати і стане навіть певним імпульсом до подальшого розвитку та прогресу фірми, тому вони покривають свої тимчасові збитки за рахунок своїх же високоприбуткових галузей.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання[12, c. 34-35].

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій – виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу[8, с. 43].

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств – це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні [8, с. 44].

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу[8, с. 44].

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації – кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною[6, с. 115].

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:

  1. Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;
  2. Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування;
  3. Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості робочої сили;
  4. Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил[6, с. 116].

3.2. Негативні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні та шляхи їх вирішення

Сьогодні у малому бізнесі України працює понад 5 мільйонів людей, які виробляють близько 12% від усього внутрішнього валового продукту. Досі головним гаслом цих підприємців було: не треба, щоб влада нам допомагала, головне, щоб вона нам не заважала. І додавали, що виживати їм доводиться у вкрай складних умовах.

Головними своїми проблемами підприємці називали - недосконалу законодавчу базу, хабарництво та систему оподаткування.

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів з метою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктами господарювання. На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиме створенню належних правових умов для налагодження паритетних стосунків між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшить можливості для зловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить підвищення рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності[18, c. 24-26].

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання. [14, c. 42-44]

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні - Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку. [4, c. 77-78]

Проблема розвитку малого бізнесу в Україні полягає у його структурі, зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості й практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами. Сьогодні характерним є те, що спрощена система І оподаткування фізичних осіб охоплює понад 50 видів економічної діяльності, проте найпоширенішими і найпривабливішими для підприємців є ті види, здійснення яких дає змогу отримувати значні доходи. Мале підприємництво розвивається переважно у сферах торгово-посередницької діяльності, транспортного обслуговування, надання медичних та побутових послуг, громадського харчування, юридичної практики. При цьому кількість підприємців — платників єдиного податку, які здійснюють діяльність за цими видами, постійно збільшується. Окремі законодавчо встановлені норми щодо оподаткування суб'єктів малого бізнесу негативно позначаються на надходженнях платежів до бюджету. Так, норми чинного законодавства надають право фізичним особам — підприємцям одержувати значні доходи (до 500 тис. грн.) і при цьому сплачувати до бюджету суми єдиного податку в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Застосовуючи цю норму, фізичні особи, які отримують чи планують отримати І значні доходи, використовують єдиний податок для і зменшення обсягів сплати інших податків, оскільки «перевищення офіційно встановленої межі доходу зобов'язує їх лише перейти на загальну систему оподаткування, не сплачуючи при цьому податки, які вони мали б сплатити, працюючи за загальною системою оподаткування[11, c. 13-14].

Враховуючи досвід інших країн світу та відповідно до законодавства Європейського Союзу наша держава повинна визначити роль і місце малого підприємництва в суспільстві. При цьому під час проведення економічної реформи в країні визначальними пріоритетними напрямами державної політики повинні стати проведення державної підтримки розвитку суб'єктів малого бізнесу та дієвий захист їх інтересів.

І тоді можна констатувати, що малий бізнес в Україні успішно переростає в середній та великий, доходи державного бюджету постійно зростають, а українці стають заможнішими[16, c. 98].


3.3. Оплата праці – потужний двигун розвитку підприємництва

Повної реорганізації потребує система мотивації і організації праці. Оплата праці, як відомо, є потужним двигуном продуктивного розвитку. Відсутність обґрунтованих методів оцінки вартості робочої сили привели до того, що разом з появою ринкових цін сформувались популістські підходи відносно розмірів та способів виплати заробітної плати.

Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати [3, с. 82].

Підприємства самостійно встановлюють фонди, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів, передбачені законодавством, при цьому підприємства мають право використати тарифні сітки і шкали співвідношення посадових окладів, які визначаються галузевими угодами, як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та інших умов робіт (ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні") [1].

Всі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.

У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови в сфері оплати праці працівників конкретного підприємства:

1) визначаються фонди оплати праці;

2) системи оплати праці;

3) норми праці й грошові розцінки;

4) тарифні сітки;

5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня;

6) схеми посадових окладів;

7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат;

8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення;

9) компенсаційні і гарантійні виплати [1].

У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатися як різні види матеріального заохочення, так і додаткові соціальні виплати:

1) оплата гарячого харчування працівникам підприємства;

2) укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників за рахунок коштів підприємства;

3) індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством;

4) доплати за зниження норм праці для осіб із зниженою працездатністю, неповнолітніх, осіб передпенсійного віку;

5) доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням;

6) фінансування платного навчання працівників підприємства за рахунок коштів підприємства;

7) оплата транспортних витрат і витрат на житло працівникам за рахунок коштів підприємства;

8) виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми;

9) виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію;

10) встановлення заводської пенсії працівникам підприємств;

11) додаткові виплати сім'ям з дітьми[3, с. 87].

Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановленні умов праці. Передусім колективний договір обговорюється на загальних зборах трудового колективу, і лише після прийняття позитивного рішення - схвалення, колектив уповноважує профком (або іншого представника) підписати його (ст. 13 Закону України "Про колективні договори і угоди").

В структурі доходів типового споживача відсутнім є місце для заощадження (в 1988 році грошові заощадження громадян втричі перевищували розмір бюджету, сьогодні вони складають 1% від бюджету). Наявність таких заощаджень створює джерела для фінансових інвестицій – через купівлю акцій, облігацій, сертифікатів та депозитів формуються кредитні ресурси для малого бізнесу.

Через зростання власних доходів домогосподарства створюються власні джерела фінансування власної справи. А створення нових робочих місць приводить до виникнення мультиплікаційного ефекту економічного зростання.

Не можна забувати про те, що власник виступає роботодавцем в трудових відносинах, і його природне прагнення володіти якомога більшою частиною прибутку обертається ущемленням прав найманих працівників, їх повним безправ'ям, особливо в умовах економічної кризи. Досвід промислове розвинених країн свідчить про широке застосування матеріального стимулювання і додаткового соціального забезпечення працівників.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладений, власник зобов'язаний погодити всі питання щодо встановлення умов оплати праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Умови оплати праці найманого працівника, який працює за трудовим договором у окремого громадянина (фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником.

Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці, надбавок, доплат, премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору.

При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного договору.

Висновки

Аналіз економічної природи малого підприємництва визначається двома обставинами: по-перше, воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); по-друге, воно є особливим типом підприємницької діяльності. Результати аналізу доводять, що не існує вагомих причин для розмежування в українській суспільно-економічній практиці понять “бізнес” і “підприємництво” (відповідно – “малий бізнес” і “мале підприємництво”). Дотримуючись вітчизняної традиції, є сенс використовувати ці категорії як тотожні або взаємозамінні. Терміни, які відповідають англомовному поняттю “entrepreneurship”, вважаємо за доречне визначити словосполученнями: “інноваційний бізнес”, “інноваційне підприємництво”. В залежності від розмірів (масштабів господарської діяльності) підприємства необхідно розділяти на чотири категорії: мікро-, малі, середні і великі підприємства. Для визначення відповідних категорій підприємств рекомендуємо використовувати, як мінімум, два критерії: середньооблікову чисельність працюючих і розмір виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік.

Реалізація державної політики підтримки розвитку малого і середнього бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок часткових заходів ведуть до деформування структури малого і середнього підприємництва в Україні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу. Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва в Україні, зазначимо:

— надмірний податковий тиск;

— слабка стартова матеріально-технічна база;

— низька продуктивність праці;

— відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає власний бізнес;

— нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва;

— недостатній рівень поінформованості суб'єктів малого підприємництва щодо потенційних партнерів і конкурентів тощо.

За своєю природою малий і середній бізнес орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступних ресурсів визначаються як галузева структура малого і середнього бізнесу, так і особливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих і середніх підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів, неможливе. “Економіка зростання”, яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень національної економіки.

Механізм формування стратегії розвитку малого підприємництва повинен в себе включати 6 етапів.

  1. Аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на розвиток малого підприємництва. Аналіз забезпечення потреб регіону в продукції і послугах малого підприємництва.
  2. Визначення потреб регіону в продукції і послугах малого підприємництва. Визначення місії підприємництва у забезпеченні стратегічної мети регіону.
  3. Виявлення та аналіз тенденцій розвитку малого підприємництва в регіоні. Визначення стратегічних альтернатив.
  4. Прогноз можливих змін у розвитку малого підприємництва.
  5. Вибір стратегії. Розробка механізму реалізації стратегії.
  6. Управління реалізацією стратегії.

Список використаної літератури

  1. Закон України від 18 жовтня 2005 року N 2984-IV “Про підприємництво”
  2. Закон України від 27.03.91 р. “Про підприємства в Україні”
  3. Закон України Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон від 21 грудня 2000 року №2157-III/ Україна. Закон // Урядовий кур'єр. -2001. -25 січня.
  4. Баб'як М. М. Розвиток малого і середнього підприємництва у регіоні // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 12. - C. 77 - 83
  5. Бобиль В. Розвиток малого та середнього підприємництва як складова соціально-економічної стабільності сучасної України //Україна: аспекти праці. - 2008. - № 3. - C. 35-38
  6. Бондарук Т. Г. Державна політика підтримки малого підприємництва //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - C. 115 - 122.
  7. Бусек Ю. Малые и средние предприятия: политика и управление/ Ю.Бусек // Проблемы теории и практики управления. - 2002. - № 2. - C. 64-70
  8. Варналій З. Мале підприємництво : Основи теорії і практики: Монографія/ Захарій Варналій,. -3-тє вид., стереотипне. -К.: Знання, 2005. -302 с.
  9. Виноградова О.В.Оцінка ефективності інвестування в малий бізнес // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.47.К:КНУ ім. Т.Шевченка ІМВ, 2005.- С.129-142
  10. Волик В. Становлення малого та середнього бізнесу в Україні і його наслідки // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 22-25
  11. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 1. - C. 13-15
  12. Долгоруков Ю. Структура власності підприємств малого бізнесу та її вплив на регіональну економіку //Економіка України. - 2006. - № 9. - C. 34-39
  13. Карпій С. Розвиток малого підприємництва як стратегія реалізації політики зайнятості на регіональному рівні//Економіст. - 2007. - № 4. - C. 42-46.
  14. Карпій С. Розвиток малого підприємництва як стратегія реалізації політики зайнятості на регіональному рівні //Економіст. - 2007. - № 4. - C. 42-46.
  15. Коротенко Н. П. Проблеми розвитку підприємництва в Україні/ Коротенко Н. П. // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 4. - C. 96 - 103.
  16. Ляпін Д. Розвиток малого підприємництва як вимога нової якості системи державного управління //Пріоритети. - 2005. - № 5. - C. 13-17
  17. Малі і середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку //Пріоритети. - 2005. - № 3-4. - C. 35-45
  18. Наумова Л. Розвиток малого і середнього підприємництва як фактор фінансової стабілізації в державі // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 24-29
  19. Онищук Я. Фінансове забезпечення діяльності малого та середнього бізнесу/ Фінанси України. - 2003. - № 7. - С.51-59
  20. Падерін І. Аналіз діяльності малих підприємств за результатами анкетування //Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 12. - C. 38-39.
  21. Парсяк В. Малий бізнес у контексті інноваційного розвитку економіки//Економіст. - 2006. - № 8. - C. 52-53.
  22. Травянко О. Особливості розвитку малих форм господарювання на регіональному рівні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 2. - C. 275-279
  23. Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу //Право України. - 2007. - № 10. - С.50-54.
  24. Ульяницька О. В. Соціально-економічні проблеми господарської діяльності підприємств малого бізнесу //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 2. - C. 65 – 73
  25. Фабрая І.М. Концептуальні основи малого підприємництва в сучасному економічному середовищі // Теорія і практика сучасної економіки: Матеріали VI міжнар. наук.-практ.конф. – Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 266-269
  26. Фабрая І.М. Фінансове стимулювання розвитку малого підприємництва // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины (в контексте глобализации): Материалы Всеукр.науч.-практ.конф.-Алушта - Симферополь, 2004. – С.105-106.
  27. Фліссак Н. Малий бізнес в Україні: проблеми та перспективи розвитку//Вісник податкової служби України. - 2004. - № 44. - C. 30-35
  28. Цвєткова В. Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні //Вісник податкової служби України. - 2005. - № 45. - C. 24-29
загрузка...
Top