Кредитування діяльності підприємств. Бізнес-план як складова фінансового планування підприємств

Вступ.

Розділ 1. Кредитування діяльності підприємств.

1.1. Участь банківських кредитів у складі фінансових ресурсів підприємства.

1.2. Партнерські відносини підприємства з комерційними банками.

1.3. Кредитування підприємства в оборотні та основні засоби.

1.4. Проценти за кредит.

Розділ 2. Бізнес-план - основний документ фінансового планування.

2.1. Поняття фінансового планування.

2.2. Бізнес-план.

2.3. Бізнес-план приватного підприємства „Сприяння”.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості підприємств посідає банківський кредит.

Актуальність. Нестача капіталу є головною проблемою перехідної економіки. Важливість грошей для економічної системи можна без сумніву порівняти із важливістю крові для організму людини. Коли економічний організм знаходиться на початку процесу свого відновлення, йому вкрай необхідні додаткові ін’єкції, тобто, фінансові вливання, які б були каталізатором економічного розвитку. Тому актуальність проблеми кредитування підприємницької діяльності не викликає сумніву та потребує дослідження.

Проте притоку в інвестиційну сферу капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, корупційні дії.

Тема:„Кредитування діяльності підприємств. Бізнес-план як складова фінансового планування підприємств”.

Метою роботи є вивчення особливостей кредитування підприємницької діяльності в Україні та бізнес-план основний документ фінансового планування, . Виходячи з поставленої мети сформовані наступні завдання:

- показати кредитування діяльності підприємств;

- охарактеризувати бізнес-план основний документ фінансового планування;

- розробити бізнес-план приватного підприємства „Сприяння”.

Розділ 1. Кредитування діяльності підприємств

1.1. Участь банківських кредитів у складі фінансових ресурсів підприємства

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості підприємств посідає банківський кредит.

Крім банківського кредиту, у складі позикових фінансових ресурсів підприємств усіх галузей народного господарства велике значення має кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає в розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залученої до складу позикових фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою дві форми позабанківського кредиту[2, с. 169].

Товарний кредит виникає в розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у власність підприємства-боржника на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на певний строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права на товари (результати робіт, послуг) покупцеві в момент підписання договору або в момент фактичного отримання товарів (робіт, послуг), незалежно від часу погашення заборгованості. У відношеннях товарного кредиту кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право виступати або як кредитор, або як одержувач кредитів. Поширеною формою одержання товарного кредиту є видача підприємством векселів своїм постачальникам.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, які залучаються підприємством-боржником від інших юридичних або фізичних осіб шляхом випуску (емісії) і продажу облігацій згідно з чинним законодавством.

Вищезгаданим законом України до господарської термінології введено також поняття "фінансовий кредит". Під фінансовим кредитом розуміють надання коштів банком-резидентом, іноземним банком (банківською установою), небанківською фінансовою установою в позику на певний термін для цільового використання та під відсотки. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно кредитів, що надаються комерційними банками, тобто банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства [2, с. 171].

Якщо кредиторська заборгованість усіх видів, особливо її перманентне зростання, найчастіше є показником негараздів у фінансовому господарстві підприємства, то банківський кредит - це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному та ефективному функціонуванню господарюючих суб'єктів. Це, природно, аж ніяк не свідчить про те, що господарська практика не знає випадків використання банківських кредитів як джерела покриття збитків та інших прорахунків у діяльності підприємств. Проте для нормально функціонуючої ринкової економіки такі явища не характерні, вони трапляються, як правило, у разі порушення підприємствами і банками чинного банківського законодавства.

Необхідність кредиту як джерела фінансових ресурсів підприємств визначається характером кругообігу та обігу основних і оборотних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу та обігу основні й оборотні кошти підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають товарної форми і знову - грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.

Перехід коштів підприємств із однієї функціональної форми в іншу не може мати ідеального характеру. Об'єктивні й суб'єктивні чинники ринкової економіки зумовлюють у реальному господарському житті порушення ритму зміни функціональних форм кругообігу коштів, вкладених у виробничі засоби і засоби обігу. Наприклад, підприємство виготовило свою продукцію, тобто певна частина його виробничих засобів перейшла в товарну форму, але ще до реалізації цієї продукції, тобто до набуття грошової форми, у підприємства є необхідність вкласти кошти в купівлю сировини, матеріалів, що означає їх авансування у новий кругообіг. Постає потреба в позикових ресурсах, які залучаються на якийсь час і на поворотній основі. Те саме спостерігається, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для збільшення обсягу виробництва, а також для подолання тимчасових збоїв у ході виробництва та реалізації продукції.

Водночас особливості та умови кругообігу фінансових ресурсів у народному господарстві породжують появу тимчасово вільних коштів, які чекають свого використання і формують так званий позичковий фонд. Основні джерела позичкового фонду (кредитних ресурсів, як їх називають на практиці) формуються за рахунок таких економічних явищ:

- незбіг у багатьох підприємств моменту продажу (реалізації) продукції, тобто вивільнення фінансових ресурсів у грошовій формі, з їх черговим авансуванням, вкладенням у діло, в результаті чого тимчасово вільні кошти осідають на поточних, депозитних та інших банківських рахунках;

- встановлений законодавством порядок виплати заробітної плати робітникам та службовцям (як правило, двічі на місяць), в результаті якого в обігу підприємств, установ, організацій постійно є кошти у вигляді заборгованості з оплати праці, які можуть тимчасово бути нікуди не вкладеними й осідати на банківських рахунках;

- накопичення коштів, призначених для фінансування реновації основних засобів або їх поліпшення (насамперед мова йде про постійне накопичення амортизаційних коштів у міру зносу основних засобів і реалізації продукції);

- наявність вільних коштів у вигляді тимчасово невикористаного прибутку, що створюється в галузях матеріального виробництва та в сфері послуг і призначений як для фінансування загальнодержавних потреб, так і для виробничо-технічного і соціального розвитку суб'єктів підприємництва;

- постійна наявність коштів підприємств, організацій, установ у розрахунках як результат розриву в часі між моментом списання грошової суми з банківського рахунку платника і моментом її зарахування на рахунок одержувача;

- наявність тимчасово вільних коштів державного бюджету, що осідають на банківських рахунках у ході його касового виконання;

- вільна грошова маса в населення у вигляді грошових заощаджень на банківських рахунках або залишків готівки [12, с. 18].

Таким чином, з одного боку, у підприємств періодично з'являється об'єктивна необхідність залучення кредитних ресурсів, з другого - у господарстві в силу ряду обставин наявні тимчасово вільні кошти, які можуть бути одержані підприємствами у вигляді кредитів. Найчастіше потреба в кредитах має відносно короткотерміновий характер (до одного року) і виникає для поповнення оборотних коштів.

Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва, багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину, в період збирання врожаю мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. Природно, що в цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників - колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств; після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується або зовсім зникає потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.

У підприємств, що заготовляють ліс, виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.

Для підприємств машинобудування, металообробки, хімічної, металургійної, швейної, взуттєвої промисловості, інших галузей промисловості з несезонним характером виробництва такі різкі коливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах.

З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребу в оборотних коштах, зокрема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином - банківських кредитів на умовах строковості й поворотності.

1.2. Партнерські відносини підприємства з комерційними банками

Доступ до позичкового фонду, що формується у господарстві в силу причин, про які йшлося у попередньому матеріалі, підприємство за сучасних умов має через систему комерційних банків.

В Україні сформувалася дворівнева кредитно-грошова система. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" банківська система складається з Національного банку України та мережі комерційних банків, у тому числі колишніх державних спеціалізованих (Промін-вестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадний банк). До банківської системи належить також Експортно-імпортний банк (Ексімбанк), хоча валютні операції й усе, що пов'язане з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, здійснюють (поряд з Ексімбанком) й інші банки, якщо »вони мають на це дозвіл (ліцензію) Національного банку [7, с. 224].

Національний банк є центральним державним банком України, Ті емісійним центром. Саме він проводить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, координує роботу комерційних банків, здійснює контроль за їх діяльністю.

Безпосередньо підприємства він не обслуговує, виступаючи в ролі "банку банків". Усі підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Створюються вони з участю або без участі державної власності як акціонерні товариства і Діють, подібно до інших комерційних підприємств, з метою одержання прибутку. Тобто головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Специфіка реалізації цього принципу в банківському бізнесі полягає в тому, що економічні інтереси банку можуть задовольнятися максимальною мірою лише тоді, коли його діяльність відповідає економічним інтересам його клієнтури, тобто суб'єктів підприємництва та фізичних осіб.

Одним із найважливіших принципів банківської комерції є принцип "усе для клієнта". Помилковою є думка про те, ніби банк має змогу постійно збільшувати свою прибутковість за рахунок, наприклад, різкого підвищення процентів за кредит, а також інших методів "обдирання" клієнтів. Подібна тактика банку погіршує економічне становище останніх, відштовхує їх від банку, а це призводить до того, що успіхи банку будуть нестійкими, короткотерміновими; такий банк неминуче почне втрачати клієнтуру і, отже, програвати в конкурентній боротьбі між банками. Цю обставину фінансова служба підприємства повинна враховувати, формуючи свої відносини з банками, як, до речі, і те, що банк - підприємство суто партнерське. Всі взаємовідносини між ним і підприємством мають добровільний характер, починаючи з законодавчо закріпленого права підприємства вибирати собі обслуговуючий комерційний банк, а банку - приймати чи не приймати на обслуговування те чи інше підприємство.

Основна функція комерційних банків - здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового й касового обслуговування підприємств та організацій. Усі напрями партнерських відносин між підприємством і комерційним банком, у тому числі в галузі кредитування, регулюються двосторонніми договорами. В них фіксуються умови, за яких банк здійснює ведення рахунків клієнтів, кредитування, безготівкові розрахунки за їх дорученнями, касове обслуговування, втому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги, які пов'язані з банківською діяльністю, тощо.

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати поточний рахунок в одному або кількох комерційних банках за власним вибором. Поточний рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зарахування коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства тощо) [7, с. 229]. Що ж до інших банківських операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання й погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, у яких відкриті його поточні рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою, для боротьби за клієнтуру, що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліпшенню банківської справи в країні.

Кредитні ресурси комерційних банків, за рахунок яких вони мають змогу надавати позички підприємствам, формуються за рахунок їх статутних капіталів і залучених коштів - залишків грошових коштів на поточних та інших рахунках своїх клієнтів, депозитів, а також кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комерційних» банків.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк самостійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік, або на кожний випадок одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.

Форма кредитного договору вільна. Будь-яких спеціальних інструкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним банком і підприємством Національний банк не видає.

Якщо у підприємства виникає потреба в одержанні банківського кредиту, воно звертається в банк з пропозицією про укладення договору (угоди). Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У будь-якому разі воно має вміщувати інформацію про необхідну суму кредиту, його цільове спрямування, форми забезпечення та строки погашення.

Кредитний договір визначає права й зобов'язання позичальника і банку, за допомогою яких реалізуються основні принципи банківського кредитування: строковість, поворотність, платність, забезпеченість кредитів товарно-матеріальними цінностями або відповідними витратами виробництва, цільовий характер позичок. Зокрема, банк зобов'язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілях, визначених договором. Фіксується домовленість щодо суми кредиту, строку його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов'язаних з використанням наданого кредиту та забезпеченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямування валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на поточний рахунок, або для використання в інший спосіб) [7, с. 233].

Зі свого боку підприємство зобов'язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встановленому розмірі. Договорами звичайно передбачається збільшення процентної ставки за затримку повернення позички понад обумовлений строк, що спонукає підприємство здійснювати заходи щодо додержання принципу строковості кредитування.

З метою гарантування повернення виданих позичок комерційні банки в процесі кредитування підприємств постійно вивчають стан кредитоспроможності позичальників і матеріальну забезпеченість кредитів (кредитоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності). Основні критерії оцінки кредитоспроможності підприємства, які приймаються до уваги банками, такі:

- відсоток забезпеченості діяльності позичальника власними коштами (не менш як 50%);

- репутація позичальника, у тому числі за критерієм своєчасності повернення кредитів, одержаних раніше;

- забезпеченість продукції підприємства збутом та ін.

З метою матеріальної забезпеченості й забезпечення повернення кредитів чинним законодавством передбачені певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

По-перше, при складанні кредитних угод банк має право обумовити видачу кредиту укладанням договору застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке не може бути відчужене підприємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення при невиконанні зобов'язання на погашення позички. Конкретно об'єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери; їх вартість має бути достатньою для погашення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.

По-друге, банк має право вимагати до видачі кредиту подання підприємством гарантії третьої юридичної особи; така гарантія - це зобов'язання гаранта погасити борг за позичкою в разі її несплати підприємством-позичальником. Кредитування під гарантію банки застосовують щодо підприємств, фінансове становище яких, за їх оцінкою, визнається [2, с. 195].

Щодо таких підприємств банки мають право запроваджувати також кредитування на умовах страхування кредитного ризику. В такому разі підприємство для одержання банківського кредиту спочатку звертається в страхову компанію і укладає з нею договір на страхування кредитного ризику. Банк також має право вимагати від підприємства переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати страхового відшкодування у разі несплати боргу в установлений строк. Тоді між підприємством, страховою організацією та банком укладається відповідний договір. В будь-якому разі одержання кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов'язане зі значними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для контролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про залишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки на місці стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку, так і в натурі.

У кредитних договорах в обов'язковому порядку передбачається відповідальність підприємства-позичальника за використання не за цільовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі до 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту, а якщо для кредитування банк використовує кредитні ресурси Національного банку, штраф складає не менше 25 відсотків. Причому за порушення цієї норми чинного банківського законодавства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед Національним банком України (у разі якщо кредит виданий за рахунок кредитних ресурсів НБУ).

При порушенні підприємством строків повернення кредитів і затримці сплати процентів банк у встановленому чинним законодавством порядку вживає заходів щодо стягнення боргу на свою користь. Примусове стягнення таких боргів здійснюється банком, якщо це передбачене договором. У разі неможливості стягнення боргів з підприємства банк має право порушити в суді справу про банкрутство підприємства-боржника.

Банк за законом зобов'язаний зберігати банківську таємницю та забезпечувати конфіденційність інформації щодо операцій, здійснюваних клієнтами, в тому числі операцій з видачі, повернення кредитів, сплати процентів.

1.3. Кредитування підприємства в оборотні та основні засоби

Кредити, які надаються комерційними банками підприємствам, залежно від термінів кредитування поділяються на короткотермінові, середньотермінові і довготермінові.

Короткотермінові кредити видаються банками строком до 12 місяців в основному на збільшення фонду оборотних коштів. В окремих випадках короткотермінові кредити можуть спрямовуватися в основні засоби.

Середньотермінові кредити видаються банками строком на 1-3 роки, довготермінові кредити - на строк від 3-х років і більше. Середньотермінові і довготермінові кредити видаються тільки на збільшення фонду основних засобів підприємства, тобто в основні кошти на капітальні вкладення.

Цільовий характер кредитування знаходить відображення в об'єктах кредитування. Під об'єктом кредитування треба розуміти конкретні елементи оборотних засобів, засобів обігу, основних засобів, частина вартості яких формується за рахунок банківського кредиту. При визначенні об'єктів кредитування підприємство має враховувати, що правила кредитування містять пряму заборону банкам покривати кредитом збитки від господарської діяльності; не можуть бути об'єктами кредитування також формування і збільшення статутного капіталу, придбання цінних паперів інших юридичних осіб.

Основними об'єктами короткотермінового кредитування в оборотні кошти є:

- виробничі запаси (промислова сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент, пристосування та, ін.);

- сільськогосподарська сировина;

- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

- готова продукція;

- товари невласного виробництва для реалізації;

- потреба підприємств у коштах для розрахунків з робітниками і службовцями по заробітній платі;

- платіжні й розрахункові операції з постачальниками і покупцями [2, с. 201].

У підприємств виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, що є у їх розпорядженні, тобто якщо створюються понаднормативні запаси. Вони можуть бути з таких причин, як сезонність завозу, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками, поставки транзитними нормами та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту у підприємств, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової і легкої промисловості) або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватись на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними ускладненнями при відправці продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам у зв'язку з їх неплатоспроможністю тощо.

При кредитуванні витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позички на покриття сезонних витрат у зв'язку з тим, що в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виробництво продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод у період міжсезонного простою (лютий - серпень щорічно) повинен мати кошти на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати йому вигідно покривати за рахунок банківських позичок, а розраховуватись за них у вересні - грудні за рахунок виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах передбачаються строки повернення позичок у періоди, коли випускається продукція і ці витрати списуються на її собівартість.

Кредити на виплату заробітної плати банки видають підприємствам у зв'язку з тимчасовими фінансовими ускладненнями останніх. Строк цих кредитів, як правило, не перевищує 30 днів.

До групи розрахункових кредитів належать кредити:

- на виставлення акредитиву;

- на придбання (купівлю) чекової книжки.

За допомогою цих кредитів підприємство за тимчасової нестачі власних коштів дістає змогу здійснювати розрахунки зі своїми постачальниками. До цієї ж групи кредитів можна віднести також факторинг. Факторингова операція полягає в тому, що банк інкасує (викупляє) у підприємства неоплачені зобов'язання його дебіторів з негайною виплатою йому сум дебіторських боргів, тобто бере на себе клопоти щодо стягнення боргу з платника. Цей кредит сприяє прискоренню обіговості оборотних коштів підприємства у сфері розрахунків.

Якщо на поточному рахунку підприємства тимчасово відсутні гроші на оплату заборгованості постачальникам сировини, матеріалів, інших товарів, робіт і послуг, банк може видати короткотерміновий кредит на оплату платіжних доручень, виписаних підприємством на оплату цих боргів.

Терміни та інші умови кредитування вищезазначених позичок визначаються у кредитних договорах.

Банки не мають права видавати кредити на покриття збитків підприємств.

Законодавство дозволяє комерційним банкам (за умови додержання ними економічних нормативів, установлених НБУ) видавати підприємствам так звані бланкові кредити. Бланковий кредит - це кредит без застави майна чи інших видів забезпечення. Видається (під зобов'язання підприємства повернути кредит) надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах [14, с. 246].

Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися комерційними банками підприємствам на капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва та на інші витрати, що призводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо вони відчувають брак власних коштів, призначених на такі цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних засобів.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови економічної доцільності та окупності витрат на капітальні вкладення за рахунок збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Для одержання такого кредиту до кредитного договору додаються кошторисно-технічна документація, в разі необхідності - бізнес-план, який містить розрахунок окупності, договір підряду, якщо роботи планується виконувати підрядним способом, а також календарний графік проведення робіт.

Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, перш за все, розрахунки економічної ефективності свідчать, що за той чи інший термін після введення в дію об'єкта підприємство матиме додаткові фінансові джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на погашення кредиту і процентів за користування ним. Нижче наведено приклад для вирішення питання про надання довготермінового кредиту підприємству харчової промисловості.

Харчокомбінат має намір за рахунок банківського кредиту розширити виробництво шляхом будівництва нового цеху кондитерських виробів (кошторисна вартість будівництва, включаючи придбання і монтаж необхідного устаткування, - 980 тис. грн.). Проектні показники цеху після введення в дію (у цінах "нульового" року, тобто року проведення робіт, тис. грн.):

- Річний випуск продукції у договірних цінах (без ПДВ) - 2250

- Повна собівартість продукції (загальна сума операцінних витрат)

- Річний прибуток від реалізації продукції – 470.

З них може бути використано на погашення кредиту - 329 (з урахуванням рівня оподаткування прибутку)

Проектний термін будівництва 1 рік

Підприємство пропонує банку скласти кредитну угоду на одержання довготермінового кредиту в сумі 980 тис. грн. на 4 роки на умовах сплати 15 відсотків річних за користування кредитом. При вирішенні питання про видачу кредиту і термін кредитування банк приймає до уваги суму річного прибутку від введення в дію об'єкта, термін виконання робіт і суму процентів за кредит. Передусім треба визначити, скільки коштів підприємство має сплатити банку у вигляді відсотків за весь термін кредитування - від дня першої видачі позички до дня повного погашення кредиту. Робиться це згідно з календарним планом робіт і, отже, строками одержання кредиту до введення об'єкта в дію, і згідно з графіком погашення кредиту після введення об'єкта в дію за рахунок прибутку. Припустимо, що за 4 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити 380 тис. грн. у вигляді процентів за кредит. Загальна сума боргу підприємства становить (980 + 380) 1360 тис. грн. Річна сума прибутку, призначена на погашення кредиту, становить 329 тис. грн., тобто кредит можна надати на строк (1360 : 329) 4,1 року [14, с. 254].

Водночас окупність конкретного об'єкта кредитування не може бути єдиним критерієм для вирішення питання про банківське кредитування в основні засоби. Банк лише тоді може прийняти позитивне рішення щодо такого кредитування, коли прогнозний аналіз фінансового стану підприємства в цілому свідчить про його платоспроможність на період, що охоплює термін кредитування. Тому при вирішенні питання про видачу кредиту в основні засоби банки аналізують розрахунки формування й використання майбутніх дисконтованих грошових потоків підприємств (грошовий потік - це сума чистого прибутку підприємства, тобто балансового прибутку від звичайної діяльності мінус податок на прибуток, збільшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних засобів). Якщо грошовий потік забезпечує повернення кредиту і процентів за нього, то це вказує на можливість видачі кредиту за умови дотримання й інших вимог щодо кредитування (застава, гарантії, окупність конкретного об'єкта та ін.).

На жаль, темпи інфляції, які склалися в Україні під час переходу до ринкової економіки, практично звели нанівець довгострокове кредитування підприємств на капітальні вкладення, бо за тим рівнем відсотка, який вимагають банки, окупність витрат на капітальні вкладення досягти найчастіше неможливо.

1.4. Проценти за кредит

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку та звітності в Україні, проценти за будь-які кредити, зокрема й банківські кредити, є елементом витрат звичайної діяльності підприємства (фінансові витрати), які враховуються при визначенні фінансового результату діяльності (прибутку). У податковому законодавстві встановлено, що витрати на сплату процентів включаються до складу валових витрат, а це значить, що плата за кредит на користь банку не дорівнює реальній ціні кредиту для підприємства (ця ціна фактично нижча на 30 відсотків, тобто на ставку оподаткування прибутку).

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит та пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк при наданні кредитів комерційним банкам (ставки рефінансування або облікові ставки НБУ).

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, терміну кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або відсутності гарантій щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що за умов стабільної економіки відсотки ставки встановлюються по різних кредитах на рівні 3-7 відсотків річних і мають тенденцію до підвищення у періоди інфляції. У 1993-1994 pp. в Україні рівень таких ставок комерційних банків був у межах 200-400 відсотків річних, у 1995 р. – 100- 200 відсотків, з 1996 р. він поступово зменшувався, що яскраво віддзеркалює зміну інфляційної ситуації в країні. В даний час в Україні комерційні банки надають кредити підприємствам на умовах сплати 25-40% річних [7, с. 218].

При вирішенні питання про залучення банківського кредиту на умовах запропонованої банком відсоткової ставки підприємство має насамперед оцінити ймовірний рівень інфляції у період користування позичкою. Якщо запропонований відсоток за кредит не перевищує відсотка інфляції або перевищує його в межах, які відповідають нормальному рівню банківського відсотка, то таку позичку слід вважати вигідною для підприємства. В економічній літературі рекомендується така формула визначення прийнятного відсотка за кредит в умовах інфляції (р):

p = r+q+rq:0,

де г - нормальна відсоткова ставка за кредит;

q - відсоток інфляції.

Якщо, наприклад, річний рівень інфляції становить 20 відсотків, то підприємство може з вигодою для себе користуватися кредитом, який за нормальних умов коштує 5 відсотків за рік, за 26 відсотків річних (5 + 20 + 5 20 : 100). До того ж, можна ще врахувати 30-відсоткову знижку ціни кредиту для підприємства (у зв'язку з включенням витрат на сплату процентів до складу валових витрат), про що йшлося вище.

Розділ 2. Бізнес-план - основний документ фінансового планування

2.1. Поняття фінансового планування

“Планування – це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру і визначення шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді "дерева цілей" [19, с. 144].

“Фінансове планування – це процес визначення обсягів фінансових ресурсів за джерелами їх цільового використання та маркетинговими показниками діяльності підприємства в плановому періоді. Мета фінансового планування – забезпечення господарської діяльності підприємства необхідними джерелами фінансування” [19, с. 144].

“Планування – це процес виконання цілей і шляхів їхнього досягнення. Воно охоплює всі рівні ієрархії управління підприємством” [19, с. 145].

“Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування” [19, с. 145].

Фінансовий план є важливим елементом бізнес-плану, який складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю. Цілі внутрішньо фірмового планування в зарубіжних країнах можуть бути різноманітними. Прийнято вважати, щокерівництво будь-якого зарубіжного підприємства, незалежно від виду його діяльності, повинно знати, які завдання у сфері економічної діяльності воно може запланувати на наступний період.

Разом з тим бюджет фірми є основою для контролю. Порівнюючи фактичні показники з запланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль фірми.

Бюджет фірми є водночас формою координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій у сфері виробництва, закупівель сировини чи товарів, реалізації виробленої продукції. В програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація (узгодження) окремих заходів.

Бюджет фірми є основою для встановлення завдань для персоналу, менеджерів. Бюджет фірми розробляється на наступний період. Саме тому значно простіше розглядати альтернативні варіанти, не обов'язково апробуючи їх негайно. Завдання розробляються на основі апріорних тверджень, проте з врахуванням звітних показників.

У бюджетуванні є й елемент делегування повноважень. Схвалення керівництвом фірми бюджету підрозділу слугує основою дня того, що оперативні рішення в майбутньому приймаються на рівні даного підрозділу децентралізовано. Якщо бюджети на рівні підрозділів не розробляються, то керівництво фірми не схильне до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.

Фінансовий план підприємства може включати такі документи:

- прогноз обсягів реалізації;

- кошторис грошових видатків та надходжень;

- таблицю доходів і витрат;

- прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства;

- розрахунок точки досягнення беззбитковості.

Фінансове планування являє собою розрахунок обсягів фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами використання у відповідності з виробничими і маркетинговими показниками підприємств на плановий рік.

Фінансове планування дозволяє вирішити такі завдання:

- виявити, якими грошовими коштами може володіти підприємство;

- виявити і оцінити джерела їх надходження;

- оцінити достатність коштів для виконання завдань;

- визначити суми коштів, які необхідно сплатити в бюджет і позабюджетні фонди;

- оцінити потребу в інвестиціях і залучених коштах;

- збалансувати майбутні доходи і витрати з врахуванням комерційної самоокупності.

В умовах, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати його в будь-якій формі, яку вони вважають за необхідну для себе. Фінансовий план може складатися поетапно:

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2. Розгляд та вивчення проектних виробничих, маркетингових показників, на основі яких мають розраховуватись планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану [19, с. 166].

2.2. Бізнес-план

Фінансове планування не можна розуміти лише як процес створення планових інструментів, які відображають джерела і напрями використання фінансових ресурсів за конкретні календарні періоди, якими є баланс доходів і видатків, платіжний календар. Воно включає також розрахунки щодо інвестиційних проектів, реалізація яких приносить прибуток підприємству-інвестору. Програма, яка описує економіко-організаційну сторону такого проекту, називається бізнес-планом [17, с. 167].

Сукупність усіх планових розрахунків, які регулюють діяльність будь-якого підприємства (маються на увазі виробничі плани, плани впровадження нової техніки і технології, маркетингові програми, плани матеріально-технічного постачання, фінансові плани), являє собою бізнес-план діяльності підприємства.

Бізнес-план складається, як правило, з таких розділів:

1) загальний опис проекту, в якому роз'яснюється мета проведення витрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного об'єкта;

2) характеристика товарів, послуг, патентів, ноу-хау які можуть бути запропоновані ринку, або іншого результату, що досягається після завершення проекту і дає прибуток (наприклад зниження собівартості продукції, збільшення її надійності, покращення інших якісних характеристик, які можуть збільшити рентабельність продукції);

3) маркетингова програма, що розробляється з метою дослідження і прогнозування ринку (ринкова ситуація реклама, покупці, конкуренти тощо);

4) сировинна база, експериментальна база, кадрове забезпечення та інші сторони ресурсного забезпечення проекту;

5) економічна ефективність. Цей розділ розкриває результати проекту і терміни окупності витрат.

В останньому розділі бізнес-плану розробляється прогноз обсягу реалізації продукції в грошовому виразі, баланс грошових витрат і надходжень від втілення проекту і прибутку в річному обчисленні за термін функціонування проекту [17, с. 168].

Цілком особливі умови для розрахунків окупності інвестиційних проектів створює інфляційне середовище, зокрема якщо мова йде про річну інфляцію на рівні більш ніж 20-25 %.

У ринковій економіці вкладення грошей в інвестиційні проекти має сенс лише за умови досягнення середньо-ринкових ставок дохідності. В умовах інфляції ставка дохідності, природно, має враховувати надбавку до нормальної (реальної) ставки, яка компенсує інфляційне знецінення грошей.

Щоб формалізувати зв'язок номінальної ставки дохідності, яка включає в себе проти інфляційну надбавку (позначимо цю ставку літерою Іс), з реальною (нормальною) ставкою дохідності для без інфляційної ситуації г, темпом інфляції Ь, запишемо спочатку очевидну рівність:

де Q - грошовий потік за термін здійснення проекту

Мається на увазі, що сума інвестиції дорівнює 1, а величини k, r, b виражені в коефіцієнтах.

Це означає, що грошовий потік за період інвестування повинен бути більшим, ніж інвестована сума, в k разів. Якби не інфляція, то справедливим був би запис (1 + k) =(1 + r), тобто він виражав би рівність номінальної і реальної ставок дохідності, але в умовах інфляції права частина цієї рівності має бути збільшена у (1 + b) разів, отже 1 + k= (1 + r) (1 + b), звідки:

За невеликих темпів інфляції в межах до 10 % річних величиною rb звичайно нехтують. Ця формула, відома як формула І. Фішера,

При розрахунках окупності інвестицій обов'язково визначається так звана теперішня вартість (PV-Present Value) майбутніх доходів (витрат) шляхом дисконтування їх номінальних величин ( FV-Future Value ) за формулою:

Дуже велике значення має складання бізнес-планів підприємствами, якщо брак власних фінансових ресурсів на виконання того чи іншого проекту примушує їх звертатися до спів інвесторів або в комерційний банк за позичкою. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів, розрахунків, що містяться у бізнес-плані, мають неабиякий вплив на вирішення питання про джерела фінансування.

2.3. Бізнес-план приватного підприємства „Сприяння”

Резюме. Організаційно-правова форма підприємства – приватне підприємство (ПП „Транзит Сервіс”). Засновник – фізична особа. Юридична адреса підприємства: м. Житомир, вул. Ватутіна, 55 а.

На цей момент на засоби засновника розроблена проектно-кошторисна документація, кошторис витрат на виробництво, отримана дозвільна документація на будівництво.

Дата початку реалізації проекту - 1.01.2007 р. Інтервал планування - 12 місяців. Валюта проекту - дол. США. Необхідний обсяг фінансування проекту - 250 тис.дол. З них 80% становлять позикові кошти кредитних організацій, а 20% - власні кошти засновника.

Строк будівництва об'єкта - 4 місяці від початку фінансування.

Строк окупності проекту - 2 роки від початку надходження коштів позичальника.

Засновник проекту вважає, що створення гаражу-стоянки з комплексом технічного обслуговування автомобілів багато в чому поліпшить ситуацію із забезпеченням великого житлового району місцем стоянки, ремонту й сервісного обслуговування автомобілів.

ПП „Транзит Сервіс” перебуває в початковій стадії корпоративної форми. Його головною метою є агресивний розвиток і швидкий вихід на ринок автопослуг в м. Житомирі.

Концепція росту опирається на три ідеї:

1. Прогресивно комерційній ідеї.

2. Перспективно-продуктивній ідеї.

3. Виробничій ідеї.

Власник сподіваються, що саме обґрунтування цих ідей у бізнес-плані забезпечить ПП „Транзит Сервіс” довіру інвесторів і залучення необхідного капіталу.

Аналіз ринку й маркетингова стратегія. Ринок автопослуг в м. Житомирі розвивався по наступних напрямках:

- розбирання автомобілів на запчастині;

- поставка оригінальних запчастин;

- купівля-продаж привізних і старих автомашин закордонного виробництва, переважно фірм Японії, США: «Тойота», «Ніссан», «Лэнд Краузер» і ін. (ТОВ «Навігатор» і ін.);

- спеціалізація на кузовному ремонті, фарбуванні, як найбільш дохідному виді послуг (ТОВ «Автоцентр», приватні СТО і ін.);

- спеціалізація на ремонті двигунів, заміні прокладок, ременів зчеплення, елементів і підвісок, коробка передач і т.д. (ТОВ «Автосервіс», „Ялинка” і т.д.);

- спеціалізація на продажі масла й заміні фільтрів (ТОВ «Автотрейд»);

- установка й продаж автомобільної сигналізації, забезпечення безпеки автомобілів, радіофіцирування (ТОВ «Родон»);

- ремонт автостекол (ПП «Гарант»);

- грузо- і пасажиро-перевезення, перегін і евакуація автомобілів (ТОВ «Диліжанс», «Таксі», «Таксі-пілот» і ін.);

- у мережі автошкол навчання й перепідготовка автослюсарів, водіїв різних категорій (УПП «Автолюкс», «Сервіс-Авто» і ін.).

Споживачі.Основними споживачами пропонованих послуг є автовласники м.Житомира . Населення мікрорайону, в йкому находиться СТО становить приблизно 60 тис.чол, тобто приблизно 20 тис.родин. З розрахунку 40% забезпеченості родин особистим автотранспортом маємо близько 8 тис. автомобілів у даному мікрорайоні. Навіть за умови 70% забезпеченості цього парку місцями для стоянки, залишається ще незадоволена потреба порядку 2400 власників автомобілів.

Таким чином, кількість потенційних споживачів послуг платної автостоянки й платних гаражів є достатнім для успішного здійснення даного проекту.

Необхідно також ураховувати, що попит на гаражі постійно росте у зв'язку зі збільшенням парку автомашин у місті.

Можна розраховувати також на те, що основна частина цих споживачів скористається послугами центра за умови, що ціни на послуги не будуть перевищувати ціни конкурентів, оскільки розташування центра технічної діагностики й ремонту прямо в безпосередній близькості від місця зберігання автомобіля створює безумовні зручності для споживачів. Для залучення цієї частини споживачів можлива система знижок на техобслуговування для автовласників, що є орендарями гаражів або місць стоянки.

Крім того, за умови гарного оснащення центра устаткуванням, деталями й висококваліфікованими кадрами, можна розраховувати на те, що послугами центра технічного обслуговування, а також пост-мийки будуть користуватися також і автомобілісти інших макрорайонів міста.

Постачальники.Для організації роботи сервіс-центра необхідна поставка різних складових:

а) технологічного устаткування.

б) комплектуючих для ремонту.

в) ГСМ, лакофарбових матеріалів.

Постачальником устаткування для нашої фірми є компанія «Hunter Engineering» яка є світовим лідером в області виробництва устаткування для автосервісів. Вона провадить виконані з урахуванням останніх досягнень у науці й техніці стенди для регулювання кутів установки коліс, балансувальні стенди, шиномонтажні стенди, підйомники й стенди для перевірки гальмової системи. Устаткування фірми Hunter схвалено й використається виробниками транспортних засобів, шин, і їхніми офіційними представниками по всьому світі.

Крім того, можливі контракти на поставку встаткування від московської фірми «Евроавто», у тому числі двухстоїчних підйомників «ROTARY SPOA35» і «ROTARY SPA30EM» і ножний підйомник «NUSSBAUM UNILIFT 3500A», а також покрасочно-сушительної камери «BLOWTHERM WORLD 7000».

Поставка автозапчастин передбачається від київської фірми «Авто плюс», що займається роздрібним і оптовим продажем автопокришок, колісних дисків, акумуляторів і автозапчастин. Відмінною рисою постачальника є великий вибір як вітчизняної, так і імпортної продукції, доступні ціни й професійне обслуговування. Крім того, автозапчастини для автомобілів корейського виробництва передбачається закуповувати в фірмі «CANYON», спеціалізованої на цьому виді товару й закупівлі, що пропонує оптимальні ціни.

Конкуренти. Розглядаючи конкурентне середовище фірми, необхідно відзначити, що в місті існує досить велика кількість підприємств, що реалізують сервісні послуги автовласникам. За умови мобільності предмета послуг розташування цих підприємств не відіграє визначальної ролі у виборі такого підприємства. Тому підвищити конкурентне положення нашої фірми може лише висока якість послуг, сучасне устаткування для діагностики й ремонту, доступні ціни на послуги сервіс-центра й за оренду гаражів і стоянки.

Для оцінки конкурентоспроможності проекту слід також зазначити й те, що виконання всього заявленого комплексу послуг і сполучення його з гаражами й автостоянкою не було реалізовано в Житомирі поки ще жодним підприємством. У цьому змісті сервіс-центр пропонує нову комплексну послугу, що дозволяє розраховувати на успішне заняття цього сегмента ринку за умови грамотної маркетингової, рекламної, збутової, управлінської політики фірми.

Основними конкурентами створюваного підприємства варто вважати найбільше успішно діючі на ринку Житомирської області фірми, що надають послуги автосервісу:

У результаті зробленого аналізу конкурентів можна зробити висновок, що найбільшу складність на сучасний момент представляє конкуренція з фірмою «Автоцентр», що має найбільш міцне положення й перспективи розвитку.

Однак наша фірма цілком може скласти їй конкуренцію на місцевому ринку внаслідок більше низької ціни товару, за умови постійної грамотної маркетингової політики, а також за рахунок більше широкої мережі консультаційних послуг.

Різка зміна податкової політики уряду України (збільшення митних ставок і курсу долара) привела до того, що ввіз запасних частин і різних марок автомобілів США, Японії різко скоротився. Виключення становлять корейські автомобілі, що пояснюються специфічними особливостями розвитку Кореї.

Практично в м. Житомирі до 70% населення, що має автомобілі, не проходять офіційний техогляд, хоча адміністрацією Житомирської області передбачено, що техогляд вантажних і легкових автомобілів проводиться на базі автобусного й таксомоторного парку.

Проблемою розвитку виробництва залишається низький рівень життя населення і його низька платоспроможність. Авторемонт, як сфера виробництва стає або для споживачів - дорогим, або для виробників - нерентабельним.

Перспективна-продуктивна ідея.

У цих умовах ПП «Транзит Сервіс» орієнтується:

На створення комплексного автосервісу за принципом абонементного обслуговування, коли забезпечується найбільший потік коштів;

За принципом орієнтації на потребу клієнтів забезпечення його не тільки якісним і доступним за ціною гарантійним ремонтом, але, і страхуванням цивільної відповідальності по програмі «Допомога на дорогах» і іншими супутніми послугами.

Головною перспективою в продуктивній ідеї є відмова від прив'язки до курсу долара, що істотно знизить собівартість ремонту.

Основна комерційна ідея

За рахунок абонементних платежів і надання супутніх послуг охопити замість однієї групи споживачів (наприклад, асоціація вантажно- і пассажироперевезень м. Житомира) - три групи: «профі» (від 25 до 50 років), «аматорів» (до 30 років) і власників нової техніки, що незмінно повинно збільшити обсяг продажів послуг.

Перша група професіоналів - забезпечує поточний ремонт автомобілів.

Друга група завдяки збільшенню спектра послуг користується максимальним комфортом при низьких цінах (в умовах безробіття, низько оплачуваній роботі й максимальному задоволенню потреб).

Третя група - забезпечує розширення мережі споживачів за рахунок власників нової техніки і вітчизняних виробників (отриманої ними в результаті фінансового лізингу) або старих машин закордонного виробництва (у результаті оперативного лізингу або продажу за дорученням на строк).

Виробнича ідея:

1. ПП „Транзит Сервіс” на базі гаража зі стоянкою на 25 машино-місць у стані забезпечити поточний і плановий ремонт авто-мото-техникі професіоналів в 2-х боксах з 4-ма ямами в агрегатному, моторному й іншому цехах, додатковими автопослугами - автомийкою, стоянкою на контрольній основі.

2. Засновник ПП „Транзит Сервіс” обновить устаткування й закупить діагностичне встаткування, окупність якого забезпечить на 25 % поточні абонементні платежі, на 35 % лізингові платежі й страхування власників нових автомобілів вітчизняного виробництва, старих автомобілів закордонних виробників, на 25 % - продаж запчастин з магазина-складу, розташованого на автобазі, 15 % - продаж старих машин.

3. В міру завоювання ринку й розвитку авторинку ПП „Транзит Сервіс” розраховує організувати:

- прокат автомобілів для туристів;

- забезпечити евакуацію й транспортування автомобілів;

- організувати купівлю-продаж із заміною старого автомобіля на новий, більш дорогий;

- необхідну підтримку ТОВ «Автолюкс» по поставці масла;

- витиснути з ринку м. Житомира ТОВ «Автоцентр», «поглинути» дрібних приватних підприємців.

4. Необхідні кошти на переустаткування цехів і закупівлю діагностики будуть мобілізовані за рахунок отримання кредиту. Статутний капітал становить 75 тис грн.

5. Низька собівартість послуг буде забезпечуватися не тільки кваліфікованим персоналом і придбанням устаткування, але й порівняно маленькою його чисельністю, тому що кожний працівник буде сполучати й забезпечувати кілька видів робіт (наприклад: капролітчик, токар і зварник; диспетчер, касир і секретар по веденню ділової документації й ін.)

Виробничий план. Проведення ремонту й технічного обслуговування автомобілів в умовах сучасного автомобільного підприємства пов'язане з виконанням широкого комплексу різноманітних робіт. При цьому поряд з основними роботами, такими як розбирання, мийка й очищення, дефектація й сортування, відновлення й заміна деталей і вузлів, збірка, випробування й фарбування, виконуються також і допоміжні роботи (транспортування, складування, технічний контроль, забезпечення енергією й матеріалами, охорона й т.д).

Технологічний процес технічного обслуговування автомобілів являє собою сукупність виконуваних у раціональній послідовності технологічних операцій, набір яких визначається як технічним станом автомобіля, так і бажанням і можливостями замовника.

Як правило, першим етапом є мийка автомобіля, чищення його основних агрегатів і вузлів і наступне діагностування. Передбачається застосування різних методів діагностування - від чисто візуальних, застосування спеціальних пересувних приладів і стендів, до комп'ютерної діагностики (у тому числі геометрії підвіски, двигунів, сходу-розвалу).

Застосування коштів автоматизації передбачається також на етапі мийки - сервіс-центр оснащений автоматичною мийкою для легкових автомобілів марки CWP 6000 продуктивністю 8-12 автомобілів у годину, укомплектованою більшою кількістю пристосувань, у тому числі системою очищення й рециркуляції води.

До основного підйомно-оглядового устаткування й споруджень відносяться оглядові канави, естакади й підйомники, а до допоміжного - домкрати, гаражні перекидачі й т.п. На ремонтній ділянці обладнаний спеціалізований пост для заміни мастильного матеріалу в агрегатах автомобілів і дозаправлення його охолодною рідиною й повітрям. У процесі заміни використаються ГСМ фірми «Мобіл», вартість яких відповідає офіційним прейскурантам цієї фірми для дилерів і авторизованих сервісних станцій.

При заміні агрегатів і зборці автомобілів для полегшення праці й підвищення продуктивності застосовують різні засоби механізації складальних робіт. Зборка повинна провадитися на спеціальних стендах або пристосуваннях, що забезпечить стійке положення виробу, який збирається, або його складальної одиниці.

Для усунення механічних ушкоджень деталей (тріщин, відколів, пробоїн і т.п.) планується застосування зварювальних робіт, а для нанесення покриттів на поверхні деталей з метою компенсації їх зношування - наплавлення.

До складу комплексу послуг, надаваних фахівцями сервіс-центра, передбачається включити також підготовку під фарбування й фарбування металевих поверхонь автомобілів із застосуванням спеціального технологічного устаткування для напилювання лакофарбових матеріалів.

Для організації ефективної системи обліку, складування, комплектування робіт матеріалами й запасними деталями застосовується метод складання діагностичної карти й карти ремонту автомобіля, чим забезпечується облік деталей і виконаних робіт.

Оплата послуг сервісу застосовується для зручності клієнтів як готівкова, так безготівкова. Приблизна вартість нормо-години на вітчизняні автомобілі становить 15 дол., на автомобілі іноземного виробництва - 25 дол. Діє гнучка система знижок для приватних і корпоративних клієнтів.

Кадровий план. Планована чисельність персоналу фірми - 19 чоловік. Склад персоналу, а також плановані видатки на оплату праці показані в таблиці 3.2.

Таким чином, щомісячні витрати на оплату праці становлять 5500 дол. Особлива увага передбачається приділити підбору персоналу, що повинна здійснюватися по можливості із чоловіків у віці до 35-40 років з досвідом роботи в даній галузі не менш 5 років, які мають освіту не менш середньої спеціальної, оскільки монтаж і освоєння нового обладнання передбачається здійснити силами персоналу фірми. Важливими є також такі якості працівників, як здатність до навчання й творчості, здатність до психологічної адаптації в колективі, товариськість, і т.д., оскільки кадровий фактор є досить вагомим у забезпеченні конкурентоспроможності фірми.

Маркетинговий план. Пропонована послуга фірми є комплексною і являє собою набір послуг по технічному обслуговуванню (діагностування двигунів, агрегатний ремонт, фарбування, установка електроустаткування, вулканізація й шиномонтаж, корекція розвалу-сходження, заміна масел), обслуговуванню й охороні території й утримуванню гаражів.

Комплексність надаваної послуги забезпечує її функціональну повноту для практично будь-якого споживача. Відмітною якістю даної послуги є також її високий технологічний і якісний рівень, обумовлений якістю устаткування й високої кваліфікацій персоналу.

Високі споживчі властивості розглянутої послуги визначаються також ефективною організацією виробничого процесу, управління виробництвом.

Збереження й розширення утримування зазначених функціональних властивостей послуги дозволяє сформувати її стійкий позитивний імідж і забезпечити високонкурентну позицію фірми на ринку послуг автомобільного сервісу.

Цій ж меті буде сприяти також застосування гнучкої системи знижок, а також гарантійних зобов'язань, застосовуваних по різних видах ремонту автомобілів.

Рівень цін буде мінімально достатнім, щоб забезпечити підприємству запланований прибуток, конкурентоспроможність усього комплексу послуг, досягнення короткострокових і довгострокових цілей, основною з яких є оволодіння основною часткою ринку послуг автосервісу міста.

Таким чином, пропонується активна цінова політика, що укладається в стратегії цінового прориву, тобто застосування рівня цін трохи нижче рівня цін конкурентів і одержання більшої маси прибутку за рахунок збільшення обсягу продажів і захопленої частки ринку. При цьому ціна не обов'язково повинна бути низкою по абсолютній величині, - вона повинна бути відповідною високій якості надаваних послуг. При цьому ми припускаємо, що рівень цін конкурентів не зможе бути значно знижений, оскільки виробничі потужності цих підприємств не дозволять значно збільшити обсяг надаваних послуг.

Основним методом залучення покупців нашої послуги ми вважаємо (звичайно, поряд з її оптимальною ціною і якістю) грамотну організацію сервісу, що містить у собі:

-надання сервісних гарантій не менш 6 мес. від дня надання послуги,

-надання можливості якщо буде потреба доставки а/м до місця ремонту,

- застосування гнучкої системи знижок для споживачів, що постійно користуються послугами нашої фірми,

- можливість надання послуг по прямих договорах із транспортними підприємствами,

- максимальне забезпечення необхідних споживачеві строків ремонту,

- систематична оцінка якості сервісу через анкетування (можливо, «Книги відгуків» і іншої форми «зворотного зв'язка» зі споживачами послуг),

- забезпечення постійного вдосконалювання засобів і методів обслуговування споживачів,

- широка рекламна діяльність.

Останній пункт припускає поширення рекламних і нерекламних статей у місцевій пресі, що висвітлюють рівень і якість пропонованих фірмою послуг і гарантій, виготовлення 4-5-рекламних щитів, розташовуваних уздовж основної транспортної магістралі, рекламні оголошення на транспорті. Особливу увагу при цьому планується приділити ретельно продуманому тексту звертання до споживачів, його оформленню, що залучає увагу й підкреслює ділові якості й переваги нашої фірми.

Немаловажне значення для залучення уваги споживачів відіграють також особисті контакти зі споживачами. Можливо, цей захід виявиться не менш ефективним, ніж реклама.

Кількість коштів, затрачуваних на просування послуги (рекламну діяльність) необхідно коректувати щомісяця на підставі порівняння кількість споживачів, притягнутих кожним з вищевказаних способів.

Фінансовий план. Виходячи з кількості встановлюваного встаткування, робочих місць, кількості орендованих гаражів і платних стоянок, а також середнього рівня цін на послуги, визначеного на основі аналізу цін конкурентів, плановий виробничий план і обсяг грошових надходжень визначається на наступному рівні (таблиця 3.3.).

З даних видів ризику найбільш значимими для підприємства є:

- по-перше, залежність від постачальників, оскільки вся діяльність спрямована на взаємодію безпосередньо з двома-трьома постачальниками для забезпечення наскрізного виробництва, тим самим значно знижуючи витрати;

- по-друге, зниження цін у конкурентів, оскільки це одне з основних конкурентних переваг даного підприємства поряд з високою якістю обслуговуванні;

- і нарешті, також один з найважливіших ризиків - це ріст цін на запчастини і комплектуючі, оскільки це також може вплинути або на зниження прибутку, що в умовах розрахунку по кредиту вкрай несприятливо, або на ріст цін, а це у свою чергу веде до втрати знову ж одного з основних конкурентних переваг.

Висновки

Необхідність кредиту як джерела фінансових ресурсів підприємств визначається характером кругообігу та обігу основних і оборотних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу та обігу основні й оборотні кошти підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають товарної форми і знову - грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.

Банки не мають права видавати кредити на покриття збитків підприємств.

Дуже велике значення має складання бізнес-планів підприємствами, якщо брак власних фінансових ресурсів на виконання того чи іншого проекту примушує їх звертатися до спів інвесторів або в комерційний банк за позичкою. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів, розрахунків, що містяться у бізнес-плані, мають неабиякий вплив на вирішення питання про джерела фінансування.

Бізнес – план складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю. Одним із важливих елементів бізнес – плану є фінансовий план, який включає як правило наступні документи: прогноз обсягів реалізації, кошторис грошових видатків і надходжень, таблицю доходів і витрат, прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства, розрахунок точки досягнення беззбитковості. Фінансовий план складається поетапно. Сукупність усіх планових розрахунків підприємства, тобто виробничі плани, маркетингові програми, план впровадження нової техніки і технології, план матеріально – технічного постачання, фінансовий план являє собою бізнес – план діяльності підприємства.

Список використаних джерел

  1. Александрова М.М. Цілі стратегічного планування //Фінанси України. – 2000. - № 8
  2. Бандурка О.М., Коробов., Орлов П.І.Фінансова діяльність підприємства: Підручник для студентів.ВЗО.фін.спец. – К: Либідь,1998. – с. 250
  3. Баранчеев В. Стратегический аналіз : технология, инструменты, организация // Проблемы теории и практики управления. – 1998. - № 5
  4. Бородін Е.И., Поликова Ю.С. Финансы предприятий: Учеб.пособ. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ. - 1995
  5. Винокуров В.А.Организация стратегического управления на предприятии. – М. Центр экономики и маркетинга. – 1996
  6. Волкова И.О., Скляренко В.К. Экономика фирмы : учеб. Пособие. – М. : ИНФРА – М. 2000 с.245 - 246
  7. Кірейцев Г.Г.Фінанси підприємств. – К.ЦУЛ/ - 2002г. – с 206
  8. Ковалев В.В. Финансы предприятий. – М. Финансы и статистика 1997г. – с. 354 – 359
  9. Круглов М.И.Стратегическое управление компанией: Учебник для вузов. – М – 1998
  10. Лихота У.П.Фінансова стратегія управління підприємством // Фінанси України. – 2001. - № 1
  11. Маркова В.Д., Кузнецова С.А. Стратегический менеджмент. – М.: Инфа – М.; Новосибирск: Сибирское соглашение. – 1999
  12. Онищенко С.В.Фінансове планування – основний елемент управління фінансами підприємства // Фінанси України. – 2000. - № 9
  13. Пастухові В.В. Аналіз системи стратегічного управління //Фінанси України. – 2000. - № 10
  14. Поддерьогін А.М.Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ,1999. – с. 288 – 302
  15. Поддерьогін А.М.Фінанси підприємств:Підручник. – К.:КНЕУ. - 2000
  16. Слав`юк Р.А.Фінанси підприємств.:Навчальний посібник. – К. ЦУЛ,2002 –с. 322 – 336
  17. Шеремет А.Д. Финансы предприятий. – М.: ИНФРА, 1998г. – с.166 – 169
  18. Шершньова З.Є., Об орська С.В.Стратегічне управління: Навч.посібник. – К.: КНЕУ. – 1999
  19. Економіка підприємства: Підручник /За ред. С.Ф. Покропивного, 2-ге вид., перероблене і доповнене. - К.: КНЕУ, 2000
  20. Орлов О.О., Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. К.: «Скарби», 2002. – 336 с.
  21. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц./ М.А. Бєлов, Н.М. Євдокимова, В.Є.Москалюк та ін., за заг. ред. В.Є. Москалюка. - К.: КНЕУ, 2002. – 252 с.
  22. Швайка Л.А., Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. - Львів: «Магнолія плюс», 2004. – 268 с.
загрузка...
Top