Інвестиції у підприємницьку діяльність

Зміст

Завдання 1.

Порядок реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності

Завдання 2.

Поняття та види інвестицій.

Завдання 3.

Завдання 4.

Список використаних джерел.

Завдання 1.

Порядок реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня 2003 р. № 1775-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про державну реєстрацію). Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 56-59 ГК України, проте, зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуються правила саме Закону про державну реєстрацію.

Згідно зі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ознаки державної реєстрації:

1. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту створення юридичної особи.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Таким чином, для того, щоб утворення, намір про створення якого висловили засновники шляхом оформлення установчих документів, перетворилось на суб'єкта права (суб'єкта господарювання - див. ч. 2 ст. 55 ГК України), який має цивільну право- і дієздатність - юридичну особу, необхідно його зареєструвати в установленому законодавством порядку. Підтвердженням цього є ч. 4 ст. 87 ЦК України, згідно із якою юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Іншими словами, юридична особа створюється за рішенням її засновників, проте із підтвердженням (засвідченням) цього факту шляхом державної реєстрації, набуваючи при цьому як статусу юридичної особи взагалі, так і статусу суб'єкта підприємницької діяльності зокрема.

2. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою.

За загальним визначенням ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина, тобто біологічна істота. Відтак, в загальному розумінні, людина стає фізичною особою з моменту її народження і перестає нею бути з моменту смерті. Проте здатність займатися певними видами діяльності (у нашому разі - підприємницькою) виникає у цієї особи лише з моменту її державної реєстрації як відповідного суб'єкта. На відміну від юридичних осіб, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи підтверджує (засвідчує) не факт виникнення нової людини (фізичної особи), а лише факт набуття нею статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Громадяни із дня народження мають статус фізичних осіб, а тому державна реєстрація необхідна їм лише для набуття додаткового елементу їх статусу - статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

3. До процедури державної реєстрації належить і вчинення "інших реєстраційних дій", які передбачені Законом про державну реєстрацію, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Це означає, що державна реєстрація юридичних осіб, окрім правонаділяючих і статусоутворюючих функцій, має і суто статистичну мету, що полягає у внесенні відповідних відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до спеціальної автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і можуть бути надані за відповідну плату на запит зацікавленої особи.

4. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб.

Як вже зазначалося вище, державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Місцезнаходженням юридичної особи, за визначенням Закону про державну реєстрацію, вважається місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою. Згідно із роз'ясненням Міністерства юстиції України від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406 "Відносно деяких положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходженням юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, засновницький договір тощо).

Згідно зі ст. 24 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

1. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи. Нею є документ встановленого зразка, який, на момент державної реєстрації, підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Після державної реєстрації реєстраційна картка виконує функцію періодичного інформування державного реєстратора щодо актуальності зазначених записів, зроблених у Єдиному державному реєстрі, оскільки згідно із ч. 7 ст. 19 Закону про державну реєстрацію юридична особа щорічно, починаючи з наступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов'язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу. Крім того, у разі настання змін у відомостях про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи подається заповнена реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.

2. Копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом.

Наявність або відсутність цього документа, а також його форма обумовлені кількістю засновників юридичної особи, її організаційно-правовою формою, а також існуванням відносин підпорядкованості засновників іншим особам.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ЦК України юридична особа, створена однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Саме у затвердженні статуту виявляється воля (рішення) засновника на створення юридичної особи. Тому окремий документ на її створення у цьому разі не складається.

Проте існують випадки, коли одноосібне рішення про створення юридичної особи викладається в окремому документі. Наприклад, у постанові Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 690 "Про утворення державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" міститься розпорядження щодо утворення відповідного підприємства, а також призначені органи, що його виконуватимуть. До останніх, зокрема, належить Міністерство аграрної політики України, якому доручено затвердити в місячний строк статут Агентства, вжити заходів до його державної реєстрації та призначити керівника. Іншими словами, вищестоящий орган зобов'язав своїм рішенням засновника реально створити юридичну особу, зокрема оформити її установчі документи та в установленому порядку пройти процедуру державної реєстрації.

Якщо засновників юридичної особи декілька (господарські товариства, кооперативи тощо), рішення про її створення приймається зборами засновників. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який і вважається, в розумінні Закону про державну реєстрацію, "рішенням засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи". Воно підтверджується підписанням засновниками засновницького договору (у разі створення господарського товариства) або затвердженням статуту (у разі створення кооперативів, які діють виключно на підставі статуту).

3. Два примірники установчих документів.

Згідно з ч. З ст. 8 Закону про державну реєстрацію до установчих документів належать: установчий акт, статут або засновницький договір, положення.

Установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

4. Документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про державну реєстрацію за проведення державної реєстрації юридичної особи справляється реєстраційний збір у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

5. Чинна довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про резервування найменування юридичної особи.

Частиною 2 ст. 23 Закону про державну реєстрацію передбачене право засновника (засновників) юридичної особи зарезервувати найменування юридичної особи строком на 2 місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на 9 місяців. Якщо ці особи скористалися цим правом, до комплекту означених вище документів, що подаються для державної реєстрації відповідної юридичної особи, додається відповідна довідка.

6. У випадках, що передбачені законом, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Анти монопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання. Такі випадки передбачені розділами II, V Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції", зокрема щодо створення об'єднання підприємств. Порядок отримання такого рішення міститься у Положенні про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положенні про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р (також Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 р. № 27-р).

У разі відмови Антимонопольного комітету України в наданні згоди на створення суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичною особою, вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України (п. З роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств").

7. У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

До подання документів для здійснення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи засновники зобов'язані внести частину вартості статутного фонду, мінімальний розмір якої встановлюється відповідним законодавством (зокрема Законом України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства").

Згідно зі ст. 115 ЦК України вкладом до статутного фонду господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Стаття 86 ГК України деталізує відповідне майно, що може виступити як вклад: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Якщо статутний фонд суб'єкта підприємницької діяльності повністю або частково формується за рахунок грошових коштів, в установі банку відкривається поточний рахунок для його формування.

Згідно з п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, під час відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду подається:

- заява про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою засновниками (учасниками) особою;

- копія засновницького договору, засвідчена нотаріально;

- рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);

- картка із зразками підписів і відбитка печатки, у якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками (учасниками) для формування статутного фонду до його державної реєстрації як юридичної особи. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разі відмови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунку, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається.

Про внесення кожним із засновників коштів на рахунок для формування статутного фонду банківська установа видає відповідний документ, який подається державному реєстратору.

Законодавством не визначено, яким документом може засвідчуватися реальне "внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду" юридичної особи у разі, якщо вносяться не грошові кошти, а майно, майнові права, об'єкти інтелектуальної власності тощо. Частина 2 ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" тільки встановлює правило про те, що "внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою". Внесення ж майна до статутного фонду знаходить підтвердження лише в бухгалтерських документах (балансах та ін.).

Відкритим залишається питання і щодо об'єктивної грошової оцінки вкладів, зроблених у вигляді майна або майнових прав. Положення ЦК та ГК України вказують на те, що така оцінка здійснюється за згодою учасників товариства в порядку, визначеному його установчими документами, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Фактично це означає, що засновники, за погодженням між собою, можуть на свій розсуд оцінити майно, що є вкладом до статутного фонду, закріпивши відповідну грошову суму в засновницькому договорі, крім випадків обов'язкового проведення експертизи такого майна.

8. У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

Згідно зі ст. ЗО Закону України "Про господарські товариства" до моменту створення акціонерного товариства засновники повинні організувати підписку на не менш як 60% акцій, інакше акціонерне товариство вважається незаснованим. Правила засвідчення Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України звіту про проведення підписки на акції встановлюються Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затв. наказом Комісії від 20 вересня 1996 р. № 210.

9. У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

10. У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру.

Окрім вищенаведених документів, у разі, якщо вони подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження (доручення). Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, що не передбачені Законом про державну реєстрацію.

Закон про державну реєстрацію чітко розмежовує підстави залишення без розгляду документів, що подавалися для державної реєстрації юридичної особи, та підстави відмови у проведенні державної реєстрації. Іншими словами, Законом про державну реєстрацію окремо визначаються підстави, за яких документи не приймаються (не розглядаються) державним реєстратором взагалі, та підстави, за яких державний реєстратор, хоча і приймає документи до розгляду, проте виносить негативне рішення про відмову у проведенні державної реєстрації.

Згідно із ч. 11 ст. 24 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, лише у разі, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

- документи не відповідають вимогам Закону про державну реєстрацію;

- документи подані не в повному обсязі.

У разі, якщо державний реєстратор прийняв рішення про залишення відповідних документів без розгляду, він не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів видає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. Залишення документів без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторно звернутися до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

За відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду державний реєстратор перевіряє їх на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, до яких ч. 1 ст. 27 Закону про державну реєстрацію відносить:

- невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

- невідповідність установчих документів вимогам Закону про державну реєстрацію;

- порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

- наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

- невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

- наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій у разі проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення;

- наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

-використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше 3 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники (учасники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Іншими словами, з цього моменту юридична особа вважається створеною і, зокрема, набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації не повинен перевищувати 3 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації державний реєстратор оформляє і видає (надсилає рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи разом з одним примірником оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про державну реєстрацію відокремлені підрозділи юридичної особи, до яких Закон відносить філії, інші підрозділи юридичної особи, що знаходяться поза її місцезнаходженням та виробляють продукцію, виконують роботи або операції, надають послуги в єдиному замкнутому технологічному процесі з юридичною особою, або представництва, що здійснюють представництво і захист інтересів юридичної особи, не підлягають державній реєстрації. Проте ст. 28 Закону про державну реєстрацію передбачає залучення відомостей про відокремлені підрозділи юридичної особи до її реєстраційної справи, а також включення їх до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про його створення.

Відповідно до ст. 26 Закону про державну реєстрацію державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи для взяття її на облік.

Порядок проведення державної реєстрації фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності

Згідно зі ст. 5 Закону про державну реєстрацію державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Місцем проживання фізичної особи Закон про державну реєстрацію визнає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем.

В понятті "місце проживання" Закон про державну реєстрацію об'єднав два різних за правовим значенням поняття - власне "місце проживання" та "місце перебування". За визначенням Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місцем проживання визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік, а місцем перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік. Проте для цілей державної реєстрації має значення не стільки строк проживання ("постійно, переважно, тимчасово"), скільки можливість державних установ організувати "зв'язок з фізичною особою-підприємцем".

Зважаючи на це, державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, здійснюється за місцем, підтвердженим відомостями про реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, що містяться в паспортному документі особи.

Згідно зі ст. 42 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, вона особисто подає державному реєстратору або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення такі документи:

1. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

2. Копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (довідку про присвоєння ідентифікаційного номера згідно із Законом України від 22 грудня 1994 р. № 320/94-ВР "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів").

3. Документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про державну реєстрацію за проведення державної реєстрації фізичної особи справляється реєстраційний збір у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окрім вищенаведених документів, якщо вони подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, якщо вони не передбачені Законом про державну реєстрацію.

Як і у разі реєстрації юридичних осіб, Закон про державну реєстрацію передбачає підстави для залишення зазначених документів без розгляду та підстави відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, якщо:

- документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- документи не відповідають вимогам Закону про державну реєстрацію;

- документи подані не у повному обсязі.

Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації, без розгляду заявнику в день надходження документів державним реєстратором видається (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Залишення документів без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця є:

- невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, відомостям, які зазначені у документах, що подані для проведення державної реєстрації;

- наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.

Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця з інших підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор зобов'язаний не пізніше 2 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заявнику повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації, відповідно до опису. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації, фізична особа може повторно подати документи на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відмову у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця може бути оскаржено у суді.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Іншими словами, з цього моменту фізична особа набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з ч. З ст. 43 Закону про державну реєстрацію строк державної реєстрації не повинен перевищувати 2 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації державний реєстратор оформляє і видає (надсилає рекомендованим листом) свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Завдання 2.

Поняття та види інвестицій

Інвестиційне право є новою підгалуззю господарського права, що вивчає специфіку правового регулювання інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Інвестиції в перекладі з англійської (іnvestments) означають капіталовкладення. У вітчизняному та зарубіжному законодавстві і літературі є декілька визначень інвестицій.

Ми зупинимося на двох – легальному за українським законодавством і одному з доктринальних.

У ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. дається таке визначення інвестицій:

“Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторського права, досвіда та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень”.

У п. 1.28 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 липня 1997 р. дається дещо інше, вужче поняття інвестицій:

Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Поняття інвестиції тісно пов'язане з поняттям власності, оскільки включає також право володіння, користування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльності.

Інвестиції неоднорідні, а тому постає проблема їх класифікації. Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками.

1. Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі види інвестицій:

- інвестиції у вигляді грошових коштів у національній або іноземній валюті, що визнається конвертованою Національним банком України;

- інвестиції у вигляді цільових банківських вкладів;

- інвестиції у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);

- інвестиції у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

- інвестиції у вигляді майнових прав, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- інвестиції у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);

- інвестиції у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, в т. ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

- інвестиції у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

- інвестиції у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

2. Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

3. За методами господарювання розрізняють:

- реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва;

- фінансові інвестиції – вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п. 1.28 ст. 1) дає дещо інший поділ інвестицій на види в залежності від методів господарювання на: капітальні, фінансові, реінвестиції.

Капітальна інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з названим Законом.

Фінансова інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції в свою чергу поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція – господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

4. Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

- прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок);

- непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб – інвестиційних або фінансових посередників).

5. Залежно від періоду інвестування виділяють:

- короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

- довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік).

6. Залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, та джерел інвестиційних коштів розрізняють:

- приватні інвестиції (здійснюються фізичними особами та юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів);

- державні інвестиції (здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів);

- комунальні інвестиції (здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів);

- змішані інвестиції (здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності).

Здійснення інвестицій може відбуватися у різних формах, а саме у формі:

- часткової участі у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та/або юридичними особами;

- створення підприємств, що повністю належать інвестору чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

- не забороненого законодавством України придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- у формі капітальних вкладень, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

- придбання самостійно інвестором (суб'єктом інвестиційної діяльності) чи за участю інших фізичних та/або юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законами України.

Завдання 3.

Заснована і зареєстрована партія любителів пива вирішила внести в свій статут додаткові положення про створення фірмової пивоварні, яка б входила до складу самої партії і за рахунок якої можна було б поповнювати партійний бюджет. Окрім цього, як було встановлено правоохоронними органами, партія одержала організаційну і фінансову допомогу від аналогічних партій ФРН і Чехії і частину анонімних пожертвувань. На чергових зборах партії прийнято також рішення про заснування свого ілюстрованого журналу і реклами там пива і сигарет, розміщення реклами інших замовників.

Об'єднання громадян створюються для спільної реалізації його членами (учасниками) своїх прав і свобод на основі єдності інтересів та виконання обов'язків, що відображають головну мету, завдання, напрямки, форми та методи діяльності об'єднань.

Відповідно до статті 24 Закону (2460-12) об'єднання громадян вправі здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність виключно шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Відповідні підприємства, установи і організації мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (положеннями). Розмежування відповідальності об'єднання громадян та заснованого (створеного) ним підприємства, установи, організації здійснюється за правилами, передбаченими статтею 32 Цивільного кодексу України (1540-06 ).

Недодержання об'єднаннями громадян встановлених законом вимог щодо господарської діяльності може бути підставою для визнання у судовому порядку недійсними установчих документів заснованих ними підприємств, установ і організацій. У таких випадках арбітражний суд на підставі статті 27 АПК України (1798-12) може вирішити питання про залучення об'єднання громадян до участі у справі як третьої особи.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про об’єднання громадян" зміни до статутних документів, зареєстрованих об’єднань громадян підлягають обов’язковій реєстрації.

Для реєстрації змін, що вносяться до статутних документів об’єднання громадян, до реєструючого органу подаються:

- заява про реєстрацію зазначених змін, підписана уповноваженим представником;

- протокол з’їзду (конференції) або загальних зборів з рішенням про внесення змін до статуту (положення);

- статут (положення) в двох примірниках з унесеними змінами;

оригінали свідоцтва про реєстрацію об’єднання громадян та його статуту (положення).

Для підтвердження дотримання положень статуту в частині скликання вищого керівного органу громадської організації для реєстрації змін до статутних документів додатково подаються матеріали, що підтверджують правомочність зборів (з’їзду (конференції).

У разі внесення до статутних документів змін, що пов’язані із зміною місцезнаходження об’єднання громадян, додатково подаються документи, які підтверджують місцезнаходження такого об’єднання.

Завдання 4.

Машинопрокатна база уклала договір з заводом металоконструкцій про передачу йому напрокат землерийної машини терміном на один рік. Через 5 місяців машина вийшла з ладу і виникла неохідність в капітальному ремонті. Завод зробив ремонт і крім того, обладнав машину новим технічним пристроєм. Протягом 4-х місяців завод не платив орендної плати, вважаючи, що витрати по ремонту і поліпшенню майна повинні бути зараховані в орендну плату. Машинопрокатна база з цим не погодилася, заявивши, що завод капітально ремонтував і поліпшував машини без згоди бази.

Відповідно до ст. 787 ЦК, за договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передачі речей у найм, передає або зобов’язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Договір прокату є договором приєднання. Це означає, що наймач погоджується на встановлені наймодавцем умови договору і не може їх змінювати. Типові умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом.

Стаття 788 ЦК визначає, що предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Проте річ, яка береться у прокат, може бути використана і для виробничих потреб, якщо це встановлено договором (п. 2 ст. 788 ЦК). Оскільки ЦК відносить договір прокату до договору найму, то за договором прокату стягується плата у такому самому порядку, як і за договором оренди. При цьому п. 1 ст. 789 ЦК визначено, що плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця.

На відміну від «чистого» договору оренди, договір прокату не передбачає піднайму (п. 1 ст. 791 ЦК), крім того, наймач не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем.

Слід врахувати, що капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

Отже, в даному випадку капітальний ремонт землерийної машини повинна була здійснювати машинопрокатна база.

Без згоди наймодавця, завод не повинен був робити капільний ремонт землерийної машини. Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

Наймодавець несе відповідальність за недоліки наданого майна, як за неналежне виконання зобов'язання (ст.203 ЦК України). Під недоліками розуміють такі вади майна, які чинять перешкоду нормальній його експлуатації чи використанню. Однак у силу частини другої статті 262 ЦК України наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним застережені при укладенні договору незалежно від їх характеру.

Статті 264 і 265 ЦК України визначають обов'язки сторін по капітальному і поточному ремонту найнятого майна. За загальним правилом, якщо інше не передбачено законом чи договором, проводити капітальний ремонт - це обов'язок наймодавця, а поточний - обов'язок наймача. Проте капітальний ремонт може бути здійснений наймачем у випадках, коли наймодавець не робить його, а також коли капітальний ремонт зумовлений невідкладною необхідністю. Наймач, зробивши капітальний ремонт, вправі стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати. Крім того, наймач може вимагати дострокового розірвання договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням (частина друга ст.264, ст.270 ЦК України). Оскільки договір майнового найму є сплатним, наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування майном (п.1 ст.265 ЦК України). Плата, визначена при укладенні договору, може бути зменшена в ході виконання договору. Наймач вправі вимагати відповідного зменшення найомної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування найнятим майном істотно зменшилася (ст.266 ЦК України). Наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна, підтримувати найняте майно у справному стані, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, якщо за законом або за договором ці обов'язки покладаються на наймача.

Список використаних джерел

1. Вінник О. М. Інвестиційне право: Навчальний посібник. - К.: Юридична думка , 2005. - 566, с.

2. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності : закони і законодавчі акти / Ред. О. Голенко. - Х. : Фактор, 2004. - 109 с.

3. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємств: Нормативні акти /Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Ред. А. В. Дашкевич. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 238, с.

4. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: в 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України. - К. : А.С.К., 2004. - Том 1. - 2004. - 927, с.

5. Підприємницьке право: Збірник нормативно-правових актів: Станом на 1 вересня 2004 року / Укл. В. О. Кузнєцов. - К. : ЦНЛ, 2004. - 1273, с.

6. Підприємницьке право: Підручник для студ. вузів. - К. : Істина, 2005. - 594, с.

7. Підприємницьке право: Підручник, Кн. 2 /Людмила Ніколаєва, Наталія Безсмертна, Оксана Кашинцева, Людмила Кравченко,; Ред. О. В. Старцев; Київський національний торговельно-економічний університет. - К. : Істина, 2005. - 447, с.

8. Про господарську діяльність: Збірник законів станом на 15 квітня 2005 року. - Харків : ІГВІНІ, 2005. - 526, с.

9. Сегеда С. Як зареєструвати підприємницьку діяльність : довідникове видання. - К.: Центр комерційного права, 2005. - 156 с.

10. Чернадчук В. Д. Інвестиційне право України: Навчальний посібник / Віктор Чернадчук, Віктор Сухонос, Тамара Чернадчук. - 2-е вид., перероб. і допов. - Суми : Університетська книга; К. : ВД "Княгиня Ольга", 2005. - 383 с.

загрузка...
Top