Формування підприємницького капіталу

1. Який метод формування початкового підприємницького капіталу в Україні, на Вашу думку, може бути найбільш перспективним?

Слід виявити можливі способи формування підприємницького капіталу. До них, зокрема, належать:

· перший- фінансові підсумки попередньої підприємницької діяльності (власної або успадкованої);

· другий- особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі);

· третій - позичкові кошти, тобто отримані в борг з певними зобов’язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік).

Третій спосіб формування початкового статутного капіталу має значне поширення в Україні; це так зване “зростання з нуля”. При цьому варто зазначити, що отримати кредит не так просто - потрібна тверда гарантія щодо його вчасного повернення. Такою гарантією може бути якість підприємницького проекту, точність економічних розрахунків, висока ймовірність значного ефекту, швидка оборотність і окупність капіталу.

З огляду на економічне розуміння не треба плутати (ототожнювати) терміни “позика” і “кредит” (хоч кредит інколи виступає у формі позики - безвідсоткового кредиту).

Позика (позичка) - це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення котрої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов’язується повернути таку саму суму чи кількість товару в обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно.

Кредит - господарсько-економічна операція з надання однією стороною (звичайною юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту).

За ознакою залежності від форми забезпечення (застави) передовсім виокремлюють так звані бланкові позички, тобто позички без будь-якого забезпечення (матеріального чи фінансового). Вексельні, підтоварні та фондові кредити означають кредитні операції, що здійснюються під заставу відповідно векселів, товарних цінностей (майна) і цінних паперів.

Будь-які кредити можуть мати різні строки повернення. Існують так звані онкольні кредити, тобто кредити до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора. Коротко-, середньо – та довгострокові кредити надаються відповідно на термін: до одного року, від одного до п’яти років, понад п’ять років.

До найчисленнішої категорії позичальників належать фірми (підприємства, організації, установи), яким надаються відповідні кредити для поповнення власних оборотних коштів або для інвестування різних за призначенням об’єктів.

За розмірами відносно великими є сільськогосподарські кредити, які часто отримують колективні господарства і фермери для придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Кредити посередникам фондового ринку та іпотечні кредити, що надаються під заставу відповідно цінних паперів і нерухомості, значного поширення в Україні ще не набули; таке кредитування лише започатковується в практиці господарювання.

Основним способом погашення кредитів є разове повернення зі сплатою певного відсотка за користування ними. Разом з тим можливе повернення кредитних ресурсів та виплат, тобто здійсненням кількох послідовних платежів у межах загальної суми кредиту з урахуванням відсотка за користування ним.

Зовсім недавно в Україні визнано за необхідне розрізняти можливі методи стягнення відсотка за кредит. Певний відсоток дозволяється сплачувати в момент надання або повернення кредиту, а також внесками відповідних сум через певні (рівномірні) проміжки часу. Такі методи забезпечують більшу гнучкість і ефективність системи кредитування.

На етапі реалізації проекту підприємець приймає рішення щодо вибору найбільш прийнятного способу формування підприємницького капіталу. Рішення має базуватись на результатах порівняльного аналізу всіх доступних на даний час можливостей формування капіталу. Доступними вважаються всі виявлені джерела формування капіталу.

При формуванні стартового (початкового) капіталу підприємець має враховувати не тільки його загальну величину у вартісному виразі, а й прогнозовану економічну вигоду від вкладення у власне діло. Для цього звичайно він має визначити з достатньою вірогідністю очікувану прибутковість проекту і строк окупності капіталу (інвестицій), розрахований з використанням показника чистого прибутку.

Реальна можливість сформувати необхідний стартовий капітал разом з бажанням і здатністю започаткувати власне діло є обов’язковою передумовою здійснення потрібної суспільству ефективної підприємницької діяльності. Її активне і вміле використання сприятиме розвитку економіки України і підвищенню добробуту населення.

2. Якою мірою законодавство України сприяє залученню іноземного капіталу?

Іноземні інвесторам гарантовано право діяти в умовах національного режиму інвестиційної діяльності. Згідно із статтею 394 Господарського кодексу України (ГК), “на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України”. Разом із тим, відповідно до ч.4 ст.394, “законом може бути обмежено або заборонено діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України”.

У статтях 397, 398 та 399 ГК обумовлено гарантії здійснення іноземних інвестицій, переказу та використання доходів від іноземних інвестицій, а також гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. Іноземні інвестиції не підлягають націоналізації (ч.3 ст.397), органи державної влади не мають права реквізувати іноземні інвестиції, “крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій” (ч.4 ст.397). До того ж, іноземні інвестори мають право на компенсацію збитків через незаконні дії або бездіяльність органів державної влади або місцевого самоврядування (ч. 5 ст.397). Іноземним інвесторам гарантовано “безперешкодний негайний переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій” (ч.1 ст.398). Якщо іноземний інвестор припиняє свою діяльність на території України, він “має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін” (ст.399).

3. В чому полягає сутність концепції механізму прихованих партнерських зв’язків і чи можливе її використання в сучасних умовах?

За теперішніх умов функціонування економіки України, її галузевих концентрованих утворень (це властиво й іншим країнам, що стали на шлях радикальних ринкових перетворень) формування підприємницького капіталу в перехідний період має свої особливості, зумовлені відсутністю як необхідної інфраструктури, так і готовності (можливості) держави сприяти практичній реалізації суспільно значущих підприємницьких проектів.

У ситуації, що склалася, формування підприємницького капіталу може здійснюватись, як свідчить зарубіжний досвід, відповідно до концепції механізму прихованих партнерських зв'язків, її зміст можна звести до таких дій (заходів):

1) розробляється конкретний підприємницький проект,

2) здійснюється розподіл проекту на окремі складові;

3) проводиться розміщення замовлень на виробництво кожної складової загального проекту (окремого виду продукції або послуги);

4) в міру виготовлення окремих видів товару партнери поставляють їх автору (розробнику) цілісного проекту;

5) підприємець здійснює складальні операції, пакує і маркірує товар;

6) підприємець поставляє готовий товар споживачам і отримує від них гроші;

7) отримавши гроші, підприємець розраховується зі своїми партнерами;

8) після закінчення першого циклу виготовлення і реалізації продукції підприємець розпочинає новий цикл, масштабніший за перший.


4. Які можливі джерела формування фінансових ресурсів малого підприємництва?

Фінансові ресурси малих підприємств переважно формуються за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань).

Розмір та ступінь використання фінансових ресурсів малих підприємств визначаються різними зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх факторів відносяться: загальна економічна ситуація в Україні, рівень інфляції, рівень оподаткування, рівень процентних ставок за користування кредитом, конкуренція на ринку і інші фактори. До внутрішніх факторів належать: організаційно-технічне оснащення малого підприємства, рівень організації виробництва, фінансово-економічна продуктивність, яка включає: обсяг випуску продукції її конкурентоспроможність, структура фінансових ресурсів, розмір внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів, фінансовий стан малого підприємства.

Слід зазначити, що при створенні малого підприємства необхідно визначити оптимальний розмір первісного капіталу. Первісний капітал визначається при складанні балансового звіту на день відкриття бізнесу.

Склад фінансових ресурсів малих підприємств обмежений, оскільки у їх формуванні не приймають участі цінні папери і перш за все акції: як правило, у малих підприємств зовнішнім джерелом формування фінансових ресурсів є тільки кредиторська заборгованість. Малі підприємства можуть залучати кредити комерційних банків. Але до отримання кредиту підприємець повинен мати відповідне забезпечення, що не завжди є у розпорядженні у малого підприємства.

Мале підприємство може звернутися за позичкою у фонд підтримки підприємництва, який видає кредит під процентні ставки, значно нижчі від процентних ставок комерційних банків. Але фонд підтримки малого бізнесу не має у своєму розпорядженні значної суми грошових коштів.

Малі підприємства можуть залучити іноземний капітал декількома методами. По-перше, на партнерських засадах для спільної роботи. Але не завжди і не кожна іноземна фірма дає згоду на спільну роботу. Перш за все іноземні фірми звертають увагу на міцність малого підприємства, його фінансовий стан, надійність забезпечення роботою і інші компоненти. З другого боку наші бізнесмени не мають достатньої інформації щодо іноземних фірм. По-друге, продаж акціонерного капіталу шляхом випуску привілейованих акцій. Привілейовані акції можуть бути розповсюджені між засновниками підприємства. Цей метод виключає можливість підприємця залучати небажаних партнерів.


Модуль 2 “Бізнес-культура”

Завдання № 5

1. Процес ділового спілкування. Сучасна система ділових комунікацій

Ділове (управлінське) спілкування — двосторонній або багатосторонній процес, зумовлений необхідністю здійснення управлінських функцій шляхом встановлення відносин, налагодження зворотного зв'язку.

Ділове спілкування є специфічною формою активності учасників управлінського процесу, передбачає встановлення прямих і опосередкованих контактів між тими, хто вступає у ділові відносини, забезпечує реагування і вплив на дії та інформацію інших осіб, взаємне сприймання. Для процесу ділового спілкування потрібні як мінімум дві особи — відправник і одержувач інформації. Йдеться про діалогічний тип відносин, який можна вважати універсальною умовою буття людини, формою становлення, розкриття та вираження її сутності. Ще російський літаратурознавець, теоретик мистецтва Михайло Бахтін (1895—1975) наголошував, що діалогічні відносини проходять крізь мислення і всі людські відносини, що тільки у спілкуванні, у взаємодії розкривається людина в людині як для інших, так і для самої себе. Тому один голос нічого не завершує і нічого не вирішує, два голоси — мінімум для буття. Будь-який діалог є складною взаємодією рівноправних індивідуальних учасників, які відкриті до сприйняття, розуміння й переживання почуттів, думок і діяльності інших людей.

Ділові відносини між людьми поділяють на:

— діалогічні (один партнер сприймає цілісний образ іншого як бажаного партнера взаємодії на основі визнання його належності до певної спільноти, до якої він зараховує і себе);

— антидіалогічні (один або обидва партнери взаємодії сприймають один одного як об'єкт, принципово заперечуючи при цьому будь-яку спільність між ними);

— індиферентні (відсутність у партнерів будь-якої зацікавленості до взаємодії. За сприятливих обставин при таких відносинах можливий формальний контакт).

Діалогічне спілкування у сфері ділових (управлінських) відносин вибудовується за монологічним і діалогічним принципами, передумовами яких є управлінські цілі та завдання, індивідуальні властивості й психологічні особливості керівників та інших учасників процесу управління. За монологічного підходу в ділових відносинах індивід вважає себе носієм незаперечної істини, застосовуючи діалогічну форму спілкування тільки для того, щоб вивести співрозмовника на цю істину. Діалогічний підхід передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, власну позицію, яку він мусить обґрунтувати.

Суттєвою ознакою спілкування-діалогу в управлінні є особливий морально-психологічний клімат, для якого характерні відкритість, доброзичливість, взаємна довіра. Відкритість як складова професійної компетентності керівника — це готовність та вміння бути самим собою, неприховано виявляти співрозмовнику свою позицію, думку. Важливим її аспектом є проникливість в іншу, відмінну від власної, думку, уміння поставитись до своєї позиції як до однієї з можливих. Зворотний зв'язок як невід'ємна риса спілкування-діалогу має такі особливості ефективності цього процесу: аргументованість, специфічність (причетність до думки учасника спілкування); оперативність врахування феноменів групового спілкування-лідерства, групового тиску, групової диференціації.

Діалогічна взаємодія в управлінському спілкуванні передбачає не тільки згоду і порозуміння, а й дружнє співробітництво, чесне змагання, гарячу суперечку. Як творча взаємодія, що охоплює спілкування і діяльність, як процес і продукт діалогічної взаємодії, він немислимий без проблем і запитань. Абсолютна згода між партнерами — це смерть для діалогу. Немислимий він і в умовах абсолютної залежності чи абсолютної автономності індивіда. У процесі діалогічної взаємодії реалізується не тільки інформаційний, а й психологічний контакт, пов'язаний із психічним станом партнерів по спілкуванню, що виражається у взаємосприйманні, взаєморозумінні, взаємовпливі людей.

2. Етичні норми реклами

Розумно організована реклама є насамперед засобом спілкування між виробниками (надавачами послуг) і споживачами, партнерами У підприємницькій діяльності. Емпіричним шляхом обгрунтовані й сформульовані певні правила реклами, її етичні норми. Принципи чесної конкуренції полягають у тому, що будь-яке рекламне звернення не може:

• містити твердження або зображення, що суперечать прийнятим Утому чи іншому суспільстві правилам моральності;

• зловживати довірою споживачів і використовувати їхню недосвідченість чи необізнаність;

• вводити в оману споживачів (клієнтів) стосовно властивостей і технології виготовлення товару, дати і країни продукування, ціни ^ умов придбання, післяпродажного сервісу і гарантій якості тощо;

• завдавати шкоди фірмам-конкурентам та їхній комерційній діяльності, прямо або опосередковано дискредитуючи їх;

• використовувати висловлювання або зображення приватних осіб без попередньої їхньої згоди; запозичувати композицію, текст зображення, музику і звукові ефекти інших рекламних звернень без згоди відповідної фірми.

Рекламодавці та виконавці мають опанувати всі елементи мистецтва реклами, а саме: висловлюватися просто, цікаво, ствердно; завжди керуватися здоровим глуздом; бути стислим у висловлюваннях, правдивим, пристойним, оригінальним; знаходити найбільш важливі комерційні аргументи; уникати прямих порівнянь з продукцією конкурентів; обов'язково враховувати національні звичаї і традиції.

Солідній потужній фірмі звичайно не потрібно займатися рекламою власної продукції (послуг) самотужки. На основі аналізу своїх можливостей і перспектив їй досить сформулювати загальні принципи реклами. З цим вона має звернутися до спеціалізованого рекламного агентства для фахової розробки рекламних матеріалів та розміщення їх у засобах масової інформації.

Від працівників, що займаються РR-послугами, вимагають не лише знання певних фахових правил здійснення цього специфічного виду діяльності, а й добрих організаторських здібностей та інтелігентності. Лише професійно підготовлені фахівці спроможні забезпечувати активність і соціально-економічну ефективність комплексу робіт з паблік-рілейшнз.

3. Необхідно надати коротку характеристику бізнес-культурі Китаю з позиції наступних параметрів: співвідношення індивідуалізму і колективізму; дистанції влади; домінування матеріальних чи духовних цінностей; відношення до невизначеності

Для китайського ділового етикету характерні такі норми і принципи:

- китайці не приймуть жодного рішення без достеменного вивчення всіх аспектів і передбачуваних наслідків, а з найважливіших питань рішення ухвалюються колегіально, і неодмінно узгоджуються на всіх рівнях;

- щоб зберегти і скоротити терміни опрацювання й узгодження вашої пропозиції, краще надіслати її із вичерпним і конкретним описом за 3-4 тижні до відрядження;

- китайські підприємці й бізнесмени надають важливого значення налагодженню приятельських, неформальних стосунків із іноземними партнерами. Вас можуть запитати про вік, сімейний стан, про дітей, — не соромтеся й не ображайтеся, це одна з норм етикету — вияв щирого інтересу до вашої особи;

- гостинність. Вас радо запросять у гості або в ресторан на обід, де подадуть щонайменше 20 страв. Якщо ви не можете і не готові скуштувати запропоновані вам страви, не відмовляйтеся демонстративно. Спробуйте з'їсти бодай маленький шматочок, а решту змішайте на тарілці. Якщо подадуть суп на стіл — це означатиме, що обід добігає кінця. Гість підводиться і виходить через стіл першим. Господарі йдуть за ним;

- подарунки, презенти краще робити не одній особі, а всій фірмі, організації, позаяк місцеві правила етикету можуть забороняти приймати індивідуальні подарунки;

- вдягаються у Китаї напрочуд просто, костюм із краваткою обов'язковий лише на офіційних, дипломатичних прийомах і під час візитів вищих державних діячів.

Діловий етикет Китаю передбачає певний стиль ведення комерційних переговорів, який характеризується чітким розмежуванням окремих етапів:

- початкове з'ясування позицій, обговорення їх і завершальний етап. Так, наприклад, на початковому етапі ведення ділових переговорів велику увагу приділяють зовнішньому вигляду партнерів і манері поводження їх. На цій підставі робляться спроби визначити соціальний статус кожного учасника переговорів;

- під час обговорення позицій значною мірою відбувається орієнтація на людей із вищим статусом. Серед членів делегації китайські бізнесмени вирізняють тих, хто виказує симпатії іншій стороні. Саме через них вони згодом намагатимуться впливати на позицію протилежної сторони. "Дух дружби" на переговорах має величезне значення;

- на першому етапі успіх переговорів залежить від того, якою мірою вдасться переконати партнера в перевагах співробітництва з вами. От чому до складу делегації бажано включати висококваліфікованих фахівців, а також перекладачів, обізнаних зі специфічними термінами вашої справи;

- китайські бізнесмени на комерційному етапі переговорів мають добре вкомплектовані кадри, мають у своєму розпорядженні величезну інформацію й у процесі переговорів часто-густо посилаються на контракти, укладені раніше, але обов'язково із зиском для себе. От чому ваша комерційна позиція має базуватися на доброму знанні кон'юнктури світового ринку й підкріплюватися серйозним техніко-економічним аналізом і конкретними матеріалами;

- при діловому знайомстві бажаними є презентація і вручення своєї візитної картки, на якій ваші реквізити надруковані китайською (це можна зробити в Китаї). Під час привітання прийнято обмінюватися рукостисканнями. Спершу тиснуть руку першій особі представництва;

- на переговорах, як правило, китайський партнер першим "відкриває карти" (першим висловлює власну позицію, свою пропозицію). Поступки китайський підприємець робить зазвичай наприкінці переговорів. Але остаточне рішення китайський партнер, певна річ, приймає не за столом переговорів, а вдома. Схвалення досягнених домовленостей з боку китайського керівництва — практично обов'язковий ритуал.


Список використаної літератури

1. Варналій З. С, Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник – К.: Знання України, 2003. – 407 с.

2. Заславская Т., Рывкина Р. Социология экономической жизни: Очерки теории. – Новосибирск, 1991.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради – 2003 – №№ 18-23

4. Конституція України – К.: 1996.

5. Игнатовский П. А. Экономическая жизнь социального общества. – М.: Экономика, 1983. – 247 с.

6. Сизоненко В. Підприємництво. – К.: Вікар. – 453 с.

7. Льюис Р. Д Деловые культуры в международном бизнесе. М.: Дело – 1999.

8. Мочерний С. В., Устинко О. А., Чоботар С. І. Основи підприємницької діяльності: Посібник – К. Академія, 2001. – 280 с.

9. Подсолонко В.А., Миронова Т.Л. Підприємництво. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 616 с.

загрузка...
Top