Фонди підприємства: поняття,структура, їх кругообіг та обіг, показники використання

Вступ.

1. Фонди підприємства та їх кругооборот. Економічна сутність і роль основних фондів підприємства у розширеному відтворенні. Їх відмінність від оборотних фондів.

2. Класифікація і структура основних виробничих фондів і задачі її поліпшення.

3. Методи оцінки основних фондів і їх економічне значення.

4. Знос основних фондів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Фонди державного підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. До складу фондів підприємства входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси. Отже, вони становлять матеріально-технічну базу й кошти, тобто майно державного підприємства. Підприємство самостійно здійснює права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до Закону "Про підприємства" воно має право будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності передавати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно у тимчасове користування або позику, а також списувати їх із балансу, якщо вони зношені або морально застаріли. Структура фондів відображає закон взаємозв'язку різних елементів, систему їх взаємодії у межах єдиного цілого. Основні фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.

Необхідно враховувати також фактор морального зношування, у зв'язку з чим засоби праці повинні бути заміщені ще до їхнього фізичного зношування, оскільки відбувається безперервний процес створення нового, технічно досконалішого виробничого обладнання. Йдеться про будинки, споруди, виробниче обладнання, верстати і т.д., а також про інфраструктуру (виробничу, соціальну, екологічну).


1.Фонди підприємства та їх кругооборот. Економічна сутність і роль основних фондівпідприємства у розширеному відтворенні. Їх відмінність від оборотних фондів

У процесі виробництва продукту підприємство використовує свої фонди. Фонди підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. Вони можуть мати як виробниче, так і невиробниче призначення.

Виробничі фонди втілені у будинках і спорудах виробничого призначення, транспорті, машинах, механізмах, обладнанні, інструментах, сировині, матеріалах, паливі, енергії, виробничих запасах, готовій продукції, грошових засобах фірми. Вони належать підприємству або закуповуються ним для здійснення виробництва продукту.

Невиробничі фонди підприємства знаходяться у його невиробничій інфраструктурі - це житло, що належить фірмі, а також об'єкти соціально-культурного призначення (лікувальні і оздоровчі заклади, спортивні споруди, кінотеатри, радіо- і телецентри тощо). Від складу та ефективності використання фондів підприємства залежать результати його діяльності, розмір прибутку.

Для виробництва і збуту продукції підприємство повинне мати необхідні фонди (рис.1).

Фонди підприємства – вартісний вираз засобів виробництва, що функціонують у промисловості.

Для здійснення виробничого процесу в будь-якій галузі необхідні наявність і застосування трьох видів ресурсів (живої праці, засобів праці і предметів праці), з'єднання всіх ресурсів у пропорціях з урахуванням особливостей виробничого процесу в кожній галузі.

Грошовий капітал авансується на придбання робочої сили і засобів виробництва, у процесі виробництва ці фактори взаємодіють і створюють новий продукт. Реалізуючи продукт на ринку, фірма одержує назад не тільки авансований раніше капітал, але і деяку додаткову величину – додаткову вартість.

Засоби праці разом із предметами праці утворять засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва по своєму матеріально-речовому змісту складають виробничі фонди підприємства.

У залежності від їхнього функціонування в процесі виробництва, способі перенесення їхньої вартості на готовий продукт і характерівідтворення розрізняють основні й оборотні фонди.

Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту частинами, у міру спрацьовування.

Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №287 від 22.05.97р. із змінами та доповненнями, під терміном "основні фонди" мають на увазі матеріальні цінності, використовувані у виробничій діяльності платника податків протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується в зв'язку з фізичним чи моральним зносом.

До основних фондів відносяться тільки ті засоби праці, що створені працею і мають вартість(не відносяться засоби виробництва, що дані природою без сприяння людини ).

Оборотні фонди – це предмети праці, що цілком споживаються в кожному циклі виробництва, змінюють свою натуральну форму і свою вартість переносять цілком на собівартість готової продукції.

У натуральній формі і по вартості вони беруть участь тільки в одному виробничому циклі, що відрізняє їх характером функціонування в процесі виробництва від основних фондів. Так, у промисловості оборотні фонди роблять кілька оборотів у рік, а основні фонди – один оборот за кілька років.

Основні виробничі фонди безпосередньо беруть участь у створенні матеріальних цінностей і тісно пов’язані з конкурентоздатністю продукції. В умовах ринкової економіки на перший план висуваються такі питання, як технічний рівень, якість, надійність продукції, що цілком залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання.

Маючи ясне представлення про роль кожного елемента основних фондів у виробничому процесі, фізичному і моральному їх зносі, факторах, що впливають на використання основних фондів, можна виявити методи, напрямки, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних фондів і виробничої потужності підприємства, забезпечується зниження витрат виробництва і ріст продуктивності праці.


2. Класифікація і структура основних виробничих фондів і задачі її поліпшення

Для обліку, оцінки й аналізу основні фонди класифікуються по ряду ознак (рис.2):

1. По функціональному призначенню основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

До виробничих основних фондів відносяться ті засоби праці, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі тривалий час (машини, устаткування й ін.), створюють умови для його нормального здійснення (виробничі будинки, спорудження, електромережі й ін.) і служать для збереження і переміщення предметів праці, а їхня вартість переноситься на готову продукцію поступово, частинами, по мірі використання.

Невиробничі основні фонди– це основні фонди, що безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі і не переносять свою вартість на продукт (соціальна сфера, побутове обслуговування і т.п.), але знаходяться у введенні (на балансі) промислових підприємств.

2. За принципом матеріально-натурального складу і виробничого призначення підрозділяються на:

1) будинки – архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії);

2) спорудження – інженерно-будівельні об'єкти, призначені для виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (насосні станції, тунелі, мости й очисні спорудження, резервуари і т.д.)

3) передаточні пристрої – пристрої, за допомогою яких передаються енергія різних видів, а також рідкі і газоподібної речовини (нафтопроводи, газопровід і т.п.)

машини й устаткуванняв т.ч.:

а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни);

б) робочі машини й устаткування, які використовуються безпосередньо для впливу на предмет праці чи для його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг, тобто для особистої участі в технологічних процесах (верстати, преси, підйомно-транспортні механізми й ін.);

в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування і т.п.;

г) обчислювальна техніка;

д) інші машини й устаткування.

5) транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;

6) інструменти усіх видів і пристосування що прикріплюються до машин для обробки виробу (затиски, тиски і т.д.);

7) виробничий інвентар, який використовують для проведення виробничих операцій (робочі столи), збереження рідких і сипучих тіл, охорони праці і т.п.;

8) господарський інвентар.

3. По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на власні й орендовані.

Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших підприємств і відповідно до договору оренди використовуються на даному підприємстві.

4. Основні виробничі фонди в залежності від ступеня їхнього впливу на предмет праці розділяють на активні і пасивні.

До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна частина включає силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти.

Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу.

5. По галузевій ознаці:

· основні фонди промисловості;

· основні фонди сільського господарства і т.д.

Для аналізу якісного стану основних коштів на підприємстві необхідно знати їхню структуру. Розрізняють:

1. Виробнича (видова) структура – співвідношення різних груп основних виробничих фондів по матеріально-натуральному складу і їх доля в загальній середньорічній вартості.

Найважливішим показником виробничої структури основних виробничих фондів є частка активної частини в їхній загальній вартості.

При порівнянні різних виробництв найбільш раціональна структура буде в тім виробництві, де вище активна частина основних виробничих фондів.

Під удосконалюванням структури основних виробничих фондів розуміється процес збільшення в загальному обсязі активної частини за рахунок пасивної.

Виробнича структура основних виробничих фондів на підприємстві залежить від наступних факторів: особливості галузевої приналежності, форм організації виробництва, розміщення підприємства, технічного рівня виробництва, характеру продукції, що випускається, обсягу випуску продукції, форм відтворення основних фондів.

2. Технологічна структура. Характеризує розподіл основних фондів по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їхньої загальної вартості.

3. Вікова структура основних виробничих фондів характеризує їхній розподіл по вікових групах (до 5 років, від 5 до 10 років і т.д.).

Поліпшити структуру основних виробничих фондів дозволяє:

· відновлення і модернізація устаткування;

· удосконалювання структури за рахунок збільшення частки прогресивних видів верстатів і машин;

· краще використання будинків і споруджень, установка додаткового устаткування;

· правильна розробка проектів будівництва;

· ліквідація зайвого і маловикористовуваного устаткування й установка устаткування, що забезпечує більш правильні пропорції між окремими групами.

3. Методи оцінки основних фондів і їх економічне значення

Оцінка основних фондів – це грошовий вираз їхньої вартості. У зв'язку з тривалим функціонуванням і поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів: первісна, відновна, залишкова, ліквідаційна, ринкова (справедлива) вартість основних фондів.

Первісна вартість основних фондів - це вартість, що складається з витрат по їхньому зведенню (спорудженню) чи придбанню, включаючи витрати по їхній доставці й установці, а також інші витрати, необхідні для доведення даного об'єкта до стану готовності до експлуатації по призначенню.

У залежності від способу надходження активних основних фондів їхня первісна вартість визначається в такий спосіб:

· внесених засновниками в рахунок їхнього внеску в статутний капітал підприємства за домовленістю сторін;

· виготовлених на самому підприємстві, а також придбаних за плату в інших підприємств і осіб – виходячи з фактично зроблених витрат по зведенню (спорудженню) чи придбанню цих об'єктів, включаючи витрати по доставці, монтажу й установці;

· отриманих від інших підприємств і осіб безоплатно, а також як субсидії урядового органу – експертним шляхом чи за даними документів приймання-передачі;

· довгостроково орендованих – за домовленістю сторін.

Відновна вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення в сучасних умовах. Величина відхилення відновної вартості основних фондів від їхньої первісної вартості залежить від темпів прискорення НТП, рівня інфляції й ін. Своєчасна й об'єктивна переоцінка основних фондів має важливе значення, насамперед для їхнього простого і розширеного відтворення.

В умовах інфляції переоцінка основних фондів на підприємстві дозволяє:

· об'єктивно оцінити вартість основних фондів;

· більш правильно і точно визначити витрати на виробництво і реалізацію продукції;

· більш точно визначити величину амортизаційних відрахувань, достатню для простого відтворення основних фондів;

· об'єктивно встановлювати ціни реалізації на реалізовані основні фонди й орендну плату, у випадку здачі їх в оренду.

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною чи відновною вартістю і сумою зносу, якому піддаються основні фонди, тобто це та частина вартості основних коштів, що ще не перенесена на вироблену продукцію.

Оцінка основних коштів по їхній залишковій вартості необхідна, насамперед, для того, щоб знати їхній якісний стан, зокрема визначити коефіцієнти придатності і фізичного зносу і складання бухгалтерського балансу.

Залишкова вартість основних фондів на момент їхнього вибуття являє собою ліквідаційну вартість.

Ліквідаційна вартість– сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) елементу основних фондів після закінчення терміну його корисного використання, після вирахування очікуваних витрат, пов’язаних з ліквідацією.

Крім того, немаловажним є і те, що основні фонди можуть бути оцінені по їх ринковій вартості. Ринкова вартість являє собою реальну ціну визначеного виду основних фондів на даному ринку і на даний момент часу, що складається виходячи з існуючого попиту та пропозиції на них.

Вартісна оцінка основних фондів необхідна для їхнього обліку, аналізу і планування, а також для визначення обсягу, структури капітальних вкладень.

4. Знос основних фондів

Основні кошти, що беруть участь у процесі виробництва, поступово утрачають свої фізичні і моральні характеристики внаслідок їхньої експлуатації і природного зносу.

Поступова втрата основними фондами своєї вартості в період їхнього функціонування називається зносом.

Знос буває двох видів:

· фізичний;

· моральний.

Під фізичним зносом розуміється втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто своєї споживчої вартості, у результаті роботи чи бездіяльності.

Рівень фізичного зносу працюючих основних коштів залежить від:

· первісної якості основних фондів;

· ступеня їхньої експлуатації;

· рівня агресивності середовища, у якій функціонують основні фонди;

· рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Бездіяльні засоби праці зношуються по наступним причинах: корозія металів, короблення і гниття дерев'яної частини, внутрішні процеси, що відбуваються в структурі металів.

Фізичний знос у відсотках і у вартісному виразі встановлюється обстеженням фактичного технічного стану об'єкта в цілому і його найважливіших частин, чи вузлів.

Показником фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу основних фондів (Кзф)

де З – сума зносу (сума амортизаційних відрахувань від початку служби).

Установлення фізичного зносу у відсотках по термінах служби (Зф):

де Тф – фактичний термін служби основних виробничих фондів, років;

Тн – нормативний термін служби, років.

У випадках, коли фактичний термін служби зрівнявся з нормативним чи перевищив його, відсоток фізичного зносу визначається по формулі:

де Тм – можливий термін служби основних виробничих фондів, що розраховується експертним шляхом, років.

Поряд з фізичним зносом основні фонди зазнають морального зносу (знецінювання). Моральний знос являє собою передчасне, до закінчення терміну фізичної служби, знецінювання основних виробничих фондів.

Моральний знос виявляється в двох формах.

Перша формаморального зносу полягає в тім, що відбувається знецінювання основних фондів такої ж конструкції, що випускалися і раніш, унаслідок здешевлення їхнього відтворення в сучасних умовах.

Моральний знос першої форми у відсотках (Зм1) визначається при переоцінці основних виробничих фондів зіставленням їх повної первісної вартості з відновною по формулі:

де ОФп – первісна повна вартість основних фондів, грн

ОФв – віддновна вартість основних виробничих фондів, грн

Друга формаморального зносу полягає в тому, що відбувається знецінювання основних фондів, фізично ще придатних, унаслідок появи нових, більш технічно удосконалених і продуктивних, котрі витісняють старі.

Моральний знос другої форми (Зм2) установлюється зіставленням технічних характеристик старих і нових основних виробничих фондів по формулі:

де Пн і Пз – відповідно продуктивність нової і морально застарілої машини.

Загальний коефіцієнт зносу основних фондів (Кз)

Щорічно зростає зношеність основних засобів. У 2002р. Вона досягла 45.0%. Найбільший рівень зносу основних засобів спостерігався на підприємствах рибного господарства – 59,6%, обробної промисловості – 55,1%, будівництва – 52,1%, виробництва та розподілу електроенергії, газу та води – 50,5%, транспорту (включаючи зв’язок) – 50,2%, в установах освіти – 51,2%.

На кожнім підприємстві процес фізичного і морального зносу основних фондів повинний бути керованим. Основна мета управління – недопущення надмірного фізичного і морального зносу основних фондів, особливо їхньої активної частини, тому що це може привести до негативних економічних наслідків на підприємстві. Як фізичний, так і моральний знос може бути повним чи частковим. Повний знос вимагає заміни старої техніки новою, більш удосконаленою, а частковий знос – вимагає ремонту і модернізації. Облік фізичного і морального зносу необхідний для правильного визначення відновної вартості фондів, термінів їхньої служби і суми амортизації.

Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис.3).

Висновки

Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавальне обладнання, силові та робочі машини й устаткування, транспортні засоби тощо). Вони поділяються на активну частину - силові машини, робочі машини й устаткування, прилади, інструменти й пасивну частину - будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес опосередковано. Невиробничі основні фонди - засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби (житлові будинки, об'єкти охорони здоров'я, дитсадки, клуби і т.д.).

Оборотні фонди - це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. На практиці оборотні фонди складають три групи: 1) виробничі запаси; 2) незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, півфабрикати); 3) витрати майбутніх періодів.


Список використаної літератури

1. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.

2. Афанасьєв М. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "Інжек", 2007. — 320с.

3. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар; За заг. ред. А. В. Калини. - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

5. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

6. Головінов М. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. — 266c.

7. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.

8. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.

9. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

10. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.

11. Кондратюк О. Економіка підприємства: навч.-метод. посібник / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 287c.

загрузка...
Top