Економіка підприємств: теорія та практика

Вступ.

1. Сутність колективної власності, її місце в системі економічних відносин.

2. Форми колективної власності: орендна, кооперативна, акціонерна та інші.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи економічної власності:

1) суспільна;

2) приватна;

3) колективна;

4) державна.

Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світового господарства, зокрема у межах Європейського економічного співтовариства (нині Європейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи), почав формуватися п'ятий тип економічної власності — наддержавна (або наднаціональна).

Виділення окремих типів економічної власності зумовлено тим, що у межах кожного з них існують окремі форми, види власності, які формуються в окремі види підприємств, що, у свою чергу, зумовлює різні види та форми підприємницької діяльності. Виходячи з цього, в Законі України «Про власність» приватна, колективна і державна власність некоректно названі не типами, а формами власності.

Суспільна думка завжди приділяла більшу увагу проблемі власності. Спеціальні звертання до неї містяться в історичній, філософській і художній літературі. Багата традиція і матеріал накопичені в юридичній літературі, у рамках якої склався ряд напрямків у вивченні прав власності. Економічна наука також завжди приділяла особливу увагу цій проблемі. І, проте, ця проблема залишається дискусійною і недостатньо розробленою.

Одним з найдискусійніших в наш час економічним визначенням власності є таке: власність - це відношення між людьми з приводу речей. Певною мірою це визначення відбиває саме економічний, а не правовий, соціальний чи якийсь інший аспект власності. Адже найбагатший капіталіст стане злиденним, якщо опиниться сам на сам зі своїми заводами, палацами, кораблями і нікому буде ані працювати на них, ані купувати вироблене. Багатство капіталістичного суспільства - товар. Його має хтось виробити, хтось купити та спожити і таким чином принести власнику капіталу прибуток.

1. Сутність колективної власності, її місце в системі економічних відносин

Власність як форма економічних відносин почала формуватися ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці.

Оскільки суспільна власність існувала тільки в первіснообщинному суспільстві, а наддержавна лише формується, розглянемо приватний, колективний та державний типи власності та їх структуру.

Приватна власність (як економічна категорія) — привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Об'єктами цього типу власності в Україні є:

а) індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

б) приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найманих працівників;

в) підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян;

г) сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

ґ) селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членів однієї сім'ї;

д) селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників. Проміжною між двома останніми формами власності є селянські (фермерські) господарства, де використовують працю членів сім'ї та найманих працівників, праці яких внаслідок їх незначної кількості недостатньо, щоб звільнити від неї членів сім'ї;

е) майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, садові будинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, предмети особистого користування та домашнього господарства, майно споживчого призначення.

Колективна власність (як економічна категорія) — привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення,

Асоційованими власниками можуть бути трудовий колектив, об'єднання капіталістів, члени кооперативу, споживчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств, а також об'єднання недержавних підприємств (корпорації, консорціуми, концерни та ін.).

Залежно від того, наймають чи не наймають асоційовані власники робочу силу, займаються чи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двох основних формах: колективна трудова та колективна капіталістична. Так, у США та деяких інших країнах існує чимало підприємств, викуплених трудовими колективами, власність яких належить до трудової колективної. До цієї форми власності належить власність кооперативна, споживчих товариств та ін.

Водночас окремі форми колективної капіталістичної власності, наприклад відкриті акціонерні товариства, мають деякі риси колективної трудової власності. Зокрема, у таких товариствах частина висококваліфікованих найманих працівників перетворюється на співвласників, які придбали певну кількість акцій і привласнюють на них до 10% заробітної плати.

Право колективної власності, згідно з чинним законодавством, виникає на підставі:

а) добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств і об'єднань;

б) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства;

в) передання державних підприємств в оренду;

г) надання державних субсидій;

ґ) пожертвувань організацій, громадян та інших цивільно-правових угод.

У сільському господарстві у колективну власність можуть бути передані землі колгоспів, радгоспів, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, землі садівницьких товариств та ін.

Суб'єктами права колективної власності, згідно з чинним законодавством, є:

1) колективні підприємства (в тому числі сільськогосподарські);

2) господарські товариства;

3) кооперативи;

4) споживчі товариства та їхні спілки;

5) орендні підприємства та організації орендарів;

6) товариства покупців;

7) спільні підприємства;

8) об'єднання недержавних підприємств, політичні партії, інші об'єднання громадян;

9) релігійні організації та спілки цих структур.

Залежно від форм колективної власності формуються різні види та різновиди підприємницької діяльності, форми управління тощо.

Державна власність — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Державна власність належить до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.

Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій.

Члени таких організацій об'єднують свою працю (підприємницьку діяльність) і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. Колективна власність в економіці України, яка прийшла на зміну традиційним колгоспно-кооперативній власності та власності громадських організацій, набуває сьогодні іншого характеру. Вона має значні можливості для розвитку і могла б бути використана протягом тривалого часу.

Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів колективної власності. Стаття 20 Закону України "Про власність" відносить до нього трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юридичними особами. Разом з тим, стосовно такого специфічного об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами.

Трудовий колектив державного підприємства може бути суб'єктом права колективної власності щодо частини чистого прибутку державного підприємства, яка може передаватися йому у випадках, передбачених статутом підприємства (п. З ст. 18 Закону України "Про підприємства в Україні"). Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку встановлює рада або збори (конференція) трудового колективу.

У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до Закону України "Про власність" (п. 2 ст. 23) у майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.

2.Форми колективної власності: орендна, кооперативна, акціонерна та інші

Колективна власність - форма власності, при якій всі члени спільності мають рівні права на її володіння й використання, а також на рівноправну участь у розпорядженні результатами праці.

Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств та організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним і юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

Загальне поняття оренди сформульовано в ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р.1. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що:

по-перше, орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;

по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);

по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

Цей Закон є новою редакцією Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р.

по-четверте, оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.

У зв'язку із широким поширенням акціонерної власності в сучасній ринковій і перехідній економіці необхідно більш детально розглянути природу й особливості цієї форми. Тут об'єктом власності є не засоби виробництва, а лише цінні папери, які їх представляють. Ці папери дають безумовне право на частину доходу й умовне право на участь в управлінні. Але самі по собі ці папери не дають ніякого права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній чи ринковій ціні цінного папера. По-друге, номінальне право на участь в управлінні може перетворитися в реальну можливість тільки для тих, хто сконцентрував у своїх руках контрольний пакет. З цього погляду акціонерна форма є видом анонімності власності, що створює великі можливості для концентрації економічної влади у частини (як правило меншої) учасників. Акціонерна форма має особливості в порівнянні з приватною власністю. Одна особливість полягає в тому, що одні приватні власники (власники контрольного пакета акцій) одержують можливість розпоряджатися не тільки чужою працею і доходом, але і чужою власністю інших учасників. У цьому смислі акціонерна власність - своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора є обернено пропорційною до частки, що утворює контрольний пакет акцій.

Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність чи узагальненість ознак форми власності.

Акціонерна власність - це власність багатьох фізичних (і юридичних) осіб на єдиний процес присвоєння з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні особи мають право на користування майном (засобами виробництва) і на доход у формі зарплати. Інші фізичні і юридичні особи мають право тільки на доход (володіння привілейованими акціями). Треті мають право на доход і участь в управлінні. Окремі учасники акціонерного товариства чи їхня група можуть сконцентрувати реальні права, що дають економічну владу (через контрольний пакет). Разом з тим всі учасники акціонерного товариства так чи інакше поступаються правами управління спеціальному органу і спеціальним людям, що у великих компаніях, особливо з розпиленим пакетом акцій, приводить до відокремлення функції управління і концентрації приватної економічної влади в руках менеджерів. Акціонерна власність по своєму змісту не укладається в класичні рамки приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права.

Отже, акціонерна власність має наступні основні особливості. По-перше, по складу учасників (власників) вона є змішаною і комбінований одночасно. Її учасниками можуть бути самі різні юридичні особи (включаючи державу й іноземних учасників). По-друге, акціонерні товариства створюють ефект мультиплікативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакета акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, що не володіють контрольним пакетом. По-третє, акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. По своєму змісту вона сполучає риси приватної і суспільної власності.

Кооперативна власність. В основі цієї форми лежить об'єднання індивідуальних власників. Але це не арифметична сума індивідуальних власників, а їхня функціонуюча єдність. Кожний у кооперативі бере участь своєю працею і майном, має рівні права в управлінні і розподілі доходу. Кооперативна власність може бути частковою, де визначені частки кожного учасника в майні кооперативу, чи безчастковою, тобто без виділення і персоніфікації часткою майна кожного учасника.

У невеликих по розмірах кооперативах не створюються особливі органи управління. У великих кооперативах створюються спеціальні органи управління і виділяються спеціальні люди для управління справами кооперативу. У цьому випадку кількісний ріст породжує якісні особливості, оскільки учасники кооперативу делегують особливим органам і модулям одне з найважливіших прав власності - управління і навіть частково функції розпорядження. Тому необхідно помітити, що протиріччя між функціями і суб'єктами розпорядження і управління можливі в кооперативній формі, оскільки відбувається делегування функції управління особливим органом і учасником. По змісту до кооперативної власності дуже близькі підприємства, що одержали назви "робочої власності", що утвориться в результаті викупу працівниками підприємств у приватних власників.

Корпоративна форма. Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набула корпоративна форма власності як колективно-приватна. Корпорації - акціонерні підприємства.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадкування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій, як юридичний інститут володіння, приватна власність забезпечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

Серед переваг корпоративної форми власності є і такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації.

Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорацій.

Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії.

Висновки

Основу економічної системи повинні становити відносини власності. Вони завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувались і розвивались всі інші суспільні відносини. Привласнення матеріальних та духовних благ у різних економічних системах складає суть економічних відносин, що виражаються поняттям "власність". Проте серед вчених-економістів досі немає єдності в трактуванні відносин власності.

Поняття "власність" достатньо складна категорія. Найчастіше його ототожнюють з привласненням. Відносини привласнення в багатьох концепціях власності вважаються базовими. Привласнення вказує, кому належать блага (об'єкти власності), як вони розподіляються і з якою метою використовуються. Об'єктами власності є речі, які присвоюються, тобто всі елементи суспільного багатства, результати та фактори виробництва. Суб'єктами власності можуть бути окремі особи (громадяни), колективи, організації, фірми, асоціації, держава.

Важливим критерієм належності відносин власності до предмету економічної теорії є безпосередній зв'язок відносин власності з виробничими відносинами, відносинами між людьми по виробництву, розподілу і використанню засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним найбільш стійким об'єктом власності.

Таким чином, відносини власності - це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

Список використаної літератури

1. Г. Н. Климко, В.П. Несторенко Основи економічної теорії. Політ-економічний аспект. Вища школа - Знання. К. - 2004.

2. М. Н. Чепурина, Е. А. Киселева Курс экономической теории. Аса. Киров - 1994.

3. Дзюбик В., Основи економічної теорії. К. - 2004.

4. С. В. Мочерний Основи економічних знань. Феміна. К. - 1996.

5. Экономическая теория: учебник для вузов. СПб. Питер. 1997.

6. С. В. Мочерний Основи економічної теорії. Тернополь 2006.

загрузка...
Top