Ефективна діяльність підприємства(транспортна галузь). Методи прогнозування

Вступ.

1. Основні тенденції ефективної діяльності транспортного підприємства.

2. Загальна методологія визначення ефективності та прогнозування діяльності транспортних підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Процес надання послуг на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — результати надання послуг Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність надання послуг — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів надання послуг й робочої сили за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи надання послуг та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за надання послуг та різноманітних товарів.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість від надання послуг. Родовою ознакою ефективності може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що е основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності надання послуг треба вважати конкретною формою вияву цього закону.


1. Основні тенденції ефективної діяльності транспортного підприємства

Ефективна діяльність транспортного підприємства в короткостроковому та довгостроковому періодах, що направлена, в першу чергу, на забезпечення економічного росту та підвищення конкурентоспроможності будь-якого суб'єкта господарювання, багато в чому залежить від побудови економічного механізму управління його функціонування.

Теоретичні аспекти економічного механізму управління ефективністю діяльності підприємств транспортк знаходять своє відображення у наукових працях В.Апопія, М.Байдакова, І.Бланка, О.Виноградської, Я.Качмарика Л.Лігоненко, А.Мазаракі, М. Туган-Барановського та інших вчених. Поряд з цим питання удосконалення економічного механізму управління ефективністю функціонування транспортного підприємства залишається дискусійним і підлягає подальшому дослідженню.

Економічна ефективність транспортного підприємства – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності суб'єкта господарювання як економічної системи та дає комплексну оцінку раціональності використання його ресурсного потенціалу, при цьому відображає співвідношення показників ефекту (результату) та витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на його досягнення за певний період часу.

Економічний механізм управління ефективністю діяльності підприємств транспорту відображає оптимальну сукупність форм, методів, засобів та функцій управління, яка формується через економічні важелі, що враховують основні чинники внутрішнього та зовнішнього середовища, та направлені на досягнення максимального економічного ефекту діяльності транспортного підприємства з врахуванням фактичних параметрів його функціонування.

Формування методичних підходів щодо оцінки ефективності функціонування підприємств транспорту визначається в контексті загальних напрямів за якими визначається ефективність, а саме:

- оцінювання ефективності транспортного підприємства з врахуванням стратегічного аспекту функціонування направленого на забезпечення оптимальної стратегії управління ресурсним потенціалом підприємства, що включає комплексну оцінку ефективності використання фінансових, матеріальних та трудових ресурсів підприємства;

- дослідження ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування: при цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

- аналіз ефективності підприємства на макрорівні з боку держави, адже в умовах ринку торговельні підприємства відіграють важливу соціальну та економічну роль на макрорівні та є вагомою складової розвитку економіки держави в цілому[4, c. 246-248].

Необхідною умовою побудови економічного механізму управління ефективністю діяльності підприємств транспорту є вдосконалення механізму комплексної оцінки ефективності функціонування транспортного підприємств з врахуванням системного підходу, що включає проведення техніко-економічної, фінансово-економічної, соціально-економічної та інтегральної оцінки ефективності функціонування торговельних підприємств. При цьому важливим є не лише оцінка ефективності функціонування суб'єкта господарювання за певний період часу, але і розробка багатоваріантних моделей розвитку економічного потенціалу транспортного підприємства за різних параметрів його діяльності.

Методологічний підхід до визначення ефективності діяльності транспортного підприємства залишається загальновідомим: результати діяльності порівнюються з витратами або ресурсами, які забезпечують цей результат. Фактичне визначення ефективності діяльності підприємства полягає в оцінці її результатів. Такими результатами можуть бути обсяги товарообороту в натуральному чи вартісному виразі та прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги зробити висновки про ефективність або неефективність роботи транспортного підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності функціонування транспортного підприємства необхідно врахувати оцінку тих витрат або ресурсів, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Виходячи з цього, на нашу думку, показники ефективності повинні бути відносними величинами.

У вітчизняній науці визначені наступні основні принципи розробки показників, які характеризують ефективність функціонування підприємств: найбільш повне відображення досягнутих результатів; кількісне вимірювання показників оцінки; забезпеченість показників інформацією, існуючою статистичною та бухгалтерською звітністю; чіткість методичних підходів до розрахунку [4, с. 214]; забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності; відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів[1, с.454]; забезпечувати базу даних для системного аналізу усіх ланок управлінської ієрархії; виконувати критеріальну функцію в рамках визначення правил інтерпретації їх значень [3, с.249]; виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності діяльності.

Важливе значення для розкриття суті категорії "ефективність" має встановлення критеріїв її оцінки, однак серед економістів у цьому питанні немає одностайності. Здійснюючи формування економічного механізму управління ефективністю діяльності транспортного підприємства, виникають складності у побудові єдиного показника оцінки ефективності його функціонування.

Враховуючи практичні аспекти діяльності транспортного підприємства, виникає необхідність у розробці сукупності якісних та кількісних показників ефективності діяльності торговельної системи загалом та окремих її рівнів, які б забезпечували найдостовірнішу оцінку ефективності діяльності підприємства з позицій комплексного і системного підходу [5, с.8].

З метою оцінки економічного механізму управління ефективністю діяльності підприємств транспорту, важливим етапом економічної діагностики його функціонування є побудова комплексної системи оцінки кількісних та якісних параметрів діяльності, що передбачає застосування наступних методів: кількісного аналізу основних показників функціонування підприємства; синтезу та комплексного підходу; аналізу ієрархій його діяльності та використання структурно-функціонального підходу; економічного прогнозування тощо.

Для забезпечення підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю транспортного підприємства на наш погляд необхідно сконцентрувати увагу на маркетинговій технології управління інвестиційною діяльністю, активізуючою внутрішні резерви підприємства і сприяючою ефективному залученню зовнішніх.

Мобілізацію внутрішніх ресурсів підприємства доцільно проводити по наступних напрямах:

- реструктуризація підприємства;

- вдосконалення структури акціонерного капіталу;

- амортизаційна політика;

- реалізація інвестиційних кадрових проектів і так далі

Одним з найважливіших внутрішніх ресурсів підприємства, тісно пов'язаних з реалізацією маркетингу, є реструктуризація, під якою нами розуміється оптимізація структури підприємства з метою підвищення ефективності і стійкості фінансово-господарської діяльності і інвестиційної привабливості.

Реструктуризація може полягати як в розділенні підприємства на юридично самостійні господарюючи суб’єкти,що пов’зв'язані або не пов’язані між собою, так і в зміні внутрішньої структури підприємства у вигляді організації нових служб, підрозділів або впорядкуванні функцій тих, що діють.

Проведені дослідження на транспортних підприємствах показали необхідність в серйозному коректуванні існуючої амортизаційної політики.

По-перше, амортизаційна політика повинна бути пов'язана із загальною стратегією інвестиційної діяльності. Для цього необхідно з'єднати в єдину систему податкові відрахування від прибутку підприємства, прискорену амортизацію, пільги по інвестиційному кредиту і витрати на НІОКР. Тільки в цьому випадку амортизаційні відрахування дійсно стимулюватимуть модернізацію виробництва і сприятимуть підвищенню ефективності інвестиційних вкладень.

По-друге, необхідно чітко визначити об'єкти, застосування прискореної амортизації. Доцільно застосовувати прискорену амортизацію тільки на високотехнологічне устаткування[6, c. 11-13].

Підвищення ефективності інвестиційної діяльності на стадії розробки інвестиційного проекту може бути досягнуте за рахунок скорочення терміну проектування; закладення в проект прогресивних форм реалізації проекту; широкого застосування там, де це можливо і доцільно, хороших типових проектів, які вже виправдали себе на практиці, що дозволяє значною мірою понизити витрати на проектування, а також різко зменшити ризики; застосування в проекті самих передових технологій з урахуванням вітчизняних і зарубіжних досягнень; оснащення проектного відділу компанії - системами автоматизованого проектування (САПР); підвищення загального технічного рівня проектування і ін.

Структурувати і оптимізувати процес управління дозволяє система бюджетування. При цьому основний акцент робиться на тому, що система бюджетування повинна будуватися за проектним принципом. Управління інвестиційною діяльністю на підприємстві, на думку автора, повинне бути побудоване на чіткому регламенті і корпоративному порядку.

Проведені дослідження показали, що господарська і інвестиційна діяльність на транспортних підприємствах України зараз протікає в умовах дії цілого ряду несприятливих чинників, 80 – 90 % яких мають інформаційну природу. У зв'язку з цим, на думку автора, найбільш ефективним способом управління інвестиційною діяльністю є впровадження заходів по зниженню негативної дії ризиків на діяльність підприємства, через впровадження сучасної системи фінансового планування. Якщо зовнішні ризики (політичні, економічні, правового регулювання і так далі) можуть піддаватися лише прогнозуванню, то боротьба з внутрішніми ризиками може бути дуже успішною за допомогою системи бюджетного планування діяльності підприємства. При цьому недопущення збитку основної діяльності підприємства можна розглядати як джерело додаткових доходів.

У сучасній системі управління інвестиціями автором пропонується виділяти два основні компоненти – прогнозування для вироблення рішень і ухвалення рішень, при цьому, якщо прогнозування реалізується спеціальними алгоритмами: методами, методиками, регуляторами і процедурами на варіантній основі, то ухвалення рішень – це вольовий процес.

Внутрішньофірмове планування і саме управління інвестиційною діяльністю, в сучасних умовах через специфіку української дійсності зіткнулося з серйозними труднощами із-за наявного розриву в ієрархії управління, оскільки обґрунтувати різні варіанти господарювання, адекватні відповідним прогнозним сценаріям розвитку, неможливо без планування своєчасних рішень[5, c. 107-109].

В управлінні інвестиційною діяльністю підприємства сьогодні все частіше використовується інвестиційний бюджет, який включає доходи і витрати від інвестиційної діяльності, а також потребі в інвестиційних ресурсах по всіх вибраних напрямах і інвестиційним проектам. При цьому для управління окремим інвестиційним проектом використовується бюджет інвестиційного проекту, який включає як операційний, так і фінансовий бюджет і є детально розробленим фінансовим планом інвестиційного проекту, що охоплює всі сторони його реалізації.

Проходження всіх етапів бюджетування при розробці і ухваленні управлінських рішень забезпечує: по-перше, детальне опрацьовування самих інвестиційних проектів, по-друге, комплексний розгляд інвестиційної діяльності в рамках всієї фінансово-господарської діяльності підприємства і аналіз її впливу на фінансовий стан підприємства, по-третє, організацію контролю над подальшою реалізацією кожного окремого проекту і виконанням інвестиційного бюджету в цілому.

На наш погляд, ще одним з методів підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю, є використання принципів крізного планування при формуванні і реалізації інвестиційних проектів. Це дозволить підвищити ефективність інвестиційної діяльності і забезпечити системний взаємозв'язок інвестиційної програми із стратегічною програмою інвестиційної політики, а так само прозорий контроль за ступенем досягнення цільових інвестиційних завдань.

Сьогодні ефективність інвестиційної діяльності транспортного підприємства в значній мірі залежить від організації управління інвестиційною діяльністю в компанії. Ухвалення рішень про інвестиції є найбільш складним і важливим завданням управління, у зв'язку з чим виникає необхідність інтеграції діяльності всіх учасників процесу управління інвестиційною діяльністю компанії, яку можливо реалізувати тільки через єдину структуру управління інвестиціями в рамках існуючої організаційної структури управління. В умовах швидкоплинної кон'юнктури ринку, коли стоїть завдання нарощування конкурентних переваг, ефективніший, на наш погляд, дивізійний тип структури управління інвестиційною діяльністю, де здійснюється делегування частини управлінських функцій (ціноутворення, маркетинг, персонал, економіка, бізнес-планування) в нижчі структурні ланки що дозволяє підрозділам частково або повністю узяти відповідальність за реалізацію інвестиційної діяльності. В результаті управлінські ресурси верхнього ешелону організації вивільняються для вирішення стратегічних завдань[8, c. 127-129].

Підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю з урахуванням чинника невизначеності залежить від: оптимального поєднання централізації і децентралізації управління інвестиційною діяльністю; науковості процесу організації аналітичного забезпечення управління інвестиційною діяльністю; вироблення нових цілей і завдань по вдосконаленню організації аналітичного забезпечення методичного апарату управління інвестиційною діяльністю; безперервне вдосконалення управління інвестиційною діяльністю; взаємодія і розумна регламентація; постійність аналітичного забезпечення і інформаційної достатності управління інвестиційною діяльністю; відповідність характеру роботи потенційним можливостям виконавця; безперервність підвищення кваліфікації менеджерів по управлінню інвестиційною діяльністю. Для підвищення якості роботи по управлінню інвестиційною діяльністю на транспортних підприємствах доцільно автоматизувати процеси інвестиційної діяльності.

Впровадження автоматизації здатне вирішити ряд проблем, пов'язаних із спрощенням системи управління фінансово-господарською діяльністю підприємства в цілому, а також із спрощенням процесу управління інвестиційною діяльністю зокрема. Стратегічною метою проекту автоматизації є підвищення ефективності інвестиційної діяльності за рахунок вдосконалення системи управління і впровадження сучасних інформаційних технологій управління інвестиціями.

Впровадження в практику господарської діяльності транспортних підприємств України пропонованих рекомендацій дозволять підвищити їх конкурентоздатність і зайняти гідне місце в світовій економічній системі[8, c. 130].


2. Загальна методологія визначення ефективності та прогнозування діяльності транспортних підприємств

Сутнісна характеристика ефективності продуктивності системи знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

Ефективність (продуктивність) = Результати/ Ресурси (витрати)

Результативність надання послуг як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти:

1 ) кінцевий результат процесу надання послуг;

2)кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки.

Перший відбиває матеріалізований результат процесу надання послуг, що виражається вартісній формі;

Другий включає не тільки кількість наданих послуг, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу надання послуг за певний період часу є новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток.

Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного результату від надання послуг ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно.

Ефективність надання послуг має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є відокремлювання за окремими ознаками відповідних видів ефективності, кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 1).

Відповідні види ефективності діяльності виокремлюються переважно на підставі одержуваних результатів господарської діяльності підприємства. У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

•Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати діяльності на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: величина одержаного прибутку, рентабельність надання послуг; економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості наданих послуг; продуктивність праці тощо.

•Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки надання послуг можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

•Локальна ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

•Коли ж надання послуг на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності.

•Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства за певний проміжок часу.

•Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень проти інших можливих варіантів.

•Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

•Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення господарської діяльності підприємства, запровадження прибуткових організаційних або економічних заходів.

•Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних можливостей та акселерації[3, c. 89-92].

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація.

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій і невиробничій сфері.

Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі надання послуг чи діяльності.

У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна ефективність (від гр. synergos — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на діяльність кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій — це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності діяльності, відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності.

Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності діяльності полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів — трудових, матеріальних і фінансових —досягати максимально можливого збільшення обсягу надання послуг (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності діяльності стає зростання продуктивності суспільної праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання[9, c. 346-349].

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме:

•забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

•відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

•можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками діяльності в організації;

•виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності діяльності.

Система показників ефективності діяльності, що побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності діяльності;

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання основних та оборотних фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 2).

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів діяльності підприємства, а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси — це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані — це поточні витрати надання послуг. У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності діяльності. У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю наданої послуги, що характеризує рівень поточних витрат на рівень собівартості послуг.

Як відомо, до собівартості послуг споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих показників ефективності діяльності того чи того первинного суб'єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу надання послуг суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів[7, c. 181-184].

До важливих узагальнюючих показників ефективності діяльності належить також частка приросту за рахунок інтенсифікації темпів діяльності. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний, а саме інтенсивний розвиток надання послуг.

Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 2, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі:

1)оцінка та узагальнення ефективності діяльності підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;

2)порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

Оцінка соціальної ефективності.

Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб'єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності.

Щоправда, об'єктивне оцінювання соціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково обґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак допустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників);

2)муніципальному та загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).

По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства. До соціальних потреб працівників, які може певною мірою задовольнити підприємство, зокрема належать: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємства; надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будиночків; будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку; забезпечення нормальних (безпечних для здоров'я) умов праці та належної охорони довкілля; направлення працівників у середні й вищі навчальні заклади з виплатою стипендій та оплатою навчання; стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах тощо.

По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба враховувати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Основними з таких заходів є: установлення й регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних та недержавних підприємств та організацій; встановлення й виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, тобто більш-менш детальному словесному описі їхнього реально можливого впливу на результативність діяльності і життєвий рівень населення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефективності завжди треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня та динаміки[2, c. 75-77].


Висновки

Отже, під час формування системи показників ефективності діяльності транспортного підприємства необхідно дотримуватися єдиних принципів, що дасть можливість застосування показників ефективності в побудові економічного механізму управління ефективністю функціонування торговельних підприємств, використання даних показників для виявлення резервів підвищення результативності всіх видів діяльності. Ефективність фінансово-господарської діяльності транспортного підприємства у кінцевому підсумку буде характеризуватися відповідною кількістю показників оцінки, що узагальнюють численні первинні показники за ступенем їх важливості й впливовості на складові ефективності – результати і витрати.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості наданих послуг (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості, а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності діяльності передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

- прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня надання послуг; удосконалення структури надання послуг, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

- підвищення якості й конкурентоспроможності послуг;

- усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.


Список використаної літератури

1. Економіка підприємства: Підручник /За заг. ред. С.Ф.Покропивного. вид. 2-ге, перероб. та доп. К.: КНЕУ, 2001.-528 с.

2. Кучер В.А. Визначення структури показників ефективності роботи підприємства як основа прийняття стратегічних рішень // Економіка промисловості. – 2008. – № 1. – С. 71-77.

3. Пашута М. Прогнозування та макроекономічне планування: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К., 1998. — 185с.

4. Прокопчук А.П. Теоретико-методологічні аспекти визначення ефективності діяльності підприємства транспорту в сучасній науковій думці// Вісник ЛКА. – Серія економічна, 2005. – Вип. 19. с.245-250.

5. Протопопова В.О., Полянська А.Н. Економіка підприємства. – К.: ЦУЛ, 2002. – 220с.

6. Рущишин Н.М. Ефективність функціонування транспортних підприємств в умовах розвитку національної економіки: Автореферат. - Львів: ЛКА, - 2006.-20с.

7. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.

8. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

9. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

загрузка...
Top