Доход, прибуток та рентабельність підприємства

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні-методологічні основи визначення економічної сутності доходів, прибутку та значення рентабельності підприємства.

1.1. Прибуткова діяльність підприємства, умови її забезпечення.

1.2. Система показників та факторів рентабельності.

1.3. Методологія визначення прибутковості та рентабельності підприємства.

Розділ 2. Сучасні підходи аналізу, формування та визначення доходів, прибутку та рентабельності підприємства.

2.1. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства.

2.2. Аналіз показників рентабельності.

2.3. Оцінка та обґрунтування прибутковості та рента,ельності підприємства.

Розділ 3. Напрямки підвищення фінансових результатів та рентабельності підприємства.

3.1. Резерви покращання фінансових результатів та рентабельності підприємства.

3.2. Закордонний досвід щодо підвищення фінансової рентабельності діяльності підприємств.

3.3. Рентабельність підприємства, як ефективний показник його виробничої діяльності.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

В умовах ринкових відносин, що характеризуються своєю динамічністю, доводиться постійно ухвалювати неординарні рішення, зв'язані з урахуванням фінансового положення підприємства.

Перехід до ринкових відносин вимагає глибоких зрушень в економіці - вирішальній сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтовувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних чинників економічного зростання. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності зі всесторонньо розвиненими продуктивними силами і виробничими відносинами, добре відладженим господарським механізмом. В значній мірі необхідні умови для цього створюються ринковою економікою.

Один з чинників підвищення ефективності - вдосконалення структури економіки. Вищими темпами необхідно розвивати галузі, що забезпечують науково-технічний прогрес і успішне рішення соціальних задач, добиватися поліпшення пропорцій між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, галузями агропромислового комплексу.

Основою економіки вже довгий час є підприємство. Ефективність його діяльності - це і робочі місця, і національний дохід, і форма ринкової інфраструктури.

Актуальність темиполягає в тому, що для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержуваний результат (валовий дохід, прибуток), зіставляється з витратами або використовуваними ресурсами. Порівняння прибутку з витратами означає рентабельність, або, точніше, норму рентабельності.

У сучасних ринкових умовах кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем рентабельності. Рентабельність виступає одним з найважливіших основних показників роботи підприємства.

Показники рентабельності більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарської діяльності підприємства. Вони характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і так далі. Величина показників рентабельності показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Показники рентабельності зазвичай використовуються для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Значний внесок у розвиток теоретичних основ даної теми зробили В.Андрущенко, Л.Бабич, І.Бланк, В.Буряковський, О.Василик, В.Вишневський, В.Геєць, А.Загородній, С.Каламбет, К.Ковальчук, І.Луніна, А.Соколовська, В.Суторміна, В.Федосов, М.Чумаченко та інші.

Мета: охарактеризуватидоход, прибуток та рентабельність підприємства.

Вказана мета роботи розкривається у наступнихзавданнях:

Об`єктом дослідження даної курсової роботи є доход, прибуток та рентабельність підприємства.

Предметом дослідження даної курсової роботи є теоретичні та методологічні аспекти визначення економічної сутності доходів, прибутку та рентабельності підприємства.

Теоретичною та методологічною базоюданого дослідження є норми державного права: закони України, укази Президента, постанови кабінету міністрів України, а також наукова література з питань економіки підприємства.

Розділ 1. Теоретичні-методологічні основи визначення економічної сутності доходів, прибутку та значення рентабельності підприємства

1.1. Прибуткова діяльність підприємства, умови її забезпечення

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні в 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбулись зміни в методиці визначення прибутку підприємств. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку [2, с. 3].

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли це відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва і частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції) [9, с. 138].

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва справляє вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже немає. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації продукції.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.

Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Наказом Державного комітету промислової політики України 02.02.2001 р. затверджені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Для цілей обліку Методичні рекомендації визначають основні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, які утворюють операційну собівартість робіт (послуг), розкриття її в фінансовій звітності та надає класифікацію витрат для використання при створенні системи внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, формулює об’єкти і одиниці калькулювання. Витрати операційної діяльності групуються за економічними елементами витрат відповідно до п.21 П(С)БО 16 “Витрати” [9, с. 140].

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

- відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);

- амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

- витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

- інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях та змінах [1, с. 2] не згадується категорія „собівартість”, бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновок про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси») [6, с. 39], собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загально-виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

- адміністративні витрати,

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг будуть особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції.

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. За цього методу розрахунку також бракує можливостей визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну [9, с. 154].

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною і непорівняною продукцією в плановому періоді. Порівняна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

- визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

- порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

- виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівняною продукцією в плановому періоді;

- розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток - це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків [9, с. 157].

Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівняної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

Прп = Пзпп + Пвп – Пзкп (1.1)

Прп - прибуток від реалізації продукції;

Пзпп- прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

Пвп - прибуток від випуску продукції;

Пзкп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.

1.2. Система показників та факторів рентабельності

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Р= П : В (А, К) * 100 (1.2.)

де Р - рентабельність, %; П - прибуток; В (А, К) - витрати (активи, ресурси, капітал).

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах (вкладених активах, ресурсах) в його господарську діяльність у розмірі 1 гривні.

На рис. 1.1. наведено класифікацію показників рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах:

- собівартість продукції (виробнича);

- собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість);

- вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися:

- загальний прибуток;

- прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності [15, с. 83].

При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

На зміну рівня прибутковості впливають дві групи факторів:

Зовнішні:

- природні умови;

- транспортні умови;

- соціально-економічні умови;

- рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;

- ціни на виробничі ресурси і т.д.

Внутрішні:

- основні фактори: обсяг продажу; собівартість продукції; структура продукції та витрат; ціна продукції;

- неосновні фактори, пов’язані з порушенням господарської дисципліни.

У складі факторів, які впливають на величину рентабельності господарської діяльності і які знаходяться в компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Чим більший обсяг реалізації продукції, тим вищий, в кінцевому результаті, рівень прибутковості отримає підприємство і навпаки.

Зниження обсягів виробництва в сучасних економічних умовах, не враховуючи ряду протидіючих факторів (зростання цін тощо), неминуче спричиняє зниження рівня прибутковості. З іншого боку, удосконалення умов реалізації продукції і розрахунково-платіжних відносин між господарюючими суб'єктами також буде сприяти підвищенню рівня прибутковості підприємства. З цією метою необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливість впровадження продукції, що виготовляється, на ринок шляхом розширення обсягів її продажу. Виробництво і продаж якісної продукції, яка користується попитом на ринку, буде сприяти збільшенню прибутку і підвищенню його прибутковості.

Істотним фактором, що впливає на рівень рентабельності господарської діяльності, є зміна рівня собівартості продукції. Зв'язок між рівнем рентабельності і рівнем собівартості зворотний. Чим нижча собівартість продукції, яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво і продаж, тим вищим є рівень рентабельності, і навпаки.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на її виробництво. У відповідності із П(С)БО собівартість реалізованої продукції складається з: виробничої собівартості, нерозподілених постійних загально виробничих витрат, наднормативних виробничих витрат [9, с. 162].

Тобто це виробнича собівартість продукції. До її складу включаються:

- прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, що виготовляється, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів);

- прямі витрати на оплату праці (зарплата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції);

- інші прямі витрати (інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат – відрахування на соцзаходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація);

- загально виробничі витрати. До загально-виробничих витрат належать:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці і відрахування апарату управління цехами, дільницями; на соц. заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень апарату управління цехами, дільницями);

- амортизація основних засобів загально виробничого призначення;

- амортизація нематеріальних активів загально виробничого призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, ін. необоротних активів загально виробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології виробництва;

- витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та ін. Утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу;

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

- інші витрати: від браку, оплата простоїв [9, с. 165].

1.3. Методологія визначення прибутковості та рентабельності підприємства

Підприємства зараз мають право самостійно формувати величину собівартості своєї продукції, звичайно, не порушуючи чинних законодавчих, нормативних актів. Зниження собівартості продукції є фактором збільшення прибутку від реалізації. Для цього необхідно впливати на різні елементи витрат, які включаються до собівартості продукції.

Собівартість, в свою чергу, знаходиться під впливом багатьох факторів (рівня цін на закуплені для виробництва сировину і матеріали, заробітної плати робітників і службовців тощо). Тому, при аналізі зміни собівартості повинні бути виявлені причини її підвищення або зниження з тим, щоб розробити заходи по скороченню рівня затрат на виробництво і продаж продукції, а отже, по збільшенню прибутку.

Суттєвим фактором, який прямо впливає на величину рівня рентабельності господарюючого суб'єкту, є рівень цін, які застосовуються. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлюється самим підприємством в залежності від конкурентоспроможності продукції, що реалізується, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство саме, в даному випадку через встановлену ним ціну, може впливати на рентабельність. З іншого боку, незалежним від підприємства фактором, який впливає на рентабельність господарюючих суб'єктів, виступають державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Але даний фактор необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності господарюючих суб`єктів [17, с. 110].

Прибутковість вкладеного капіталу залежить від розміру доданої вартості в галузі. З погляду рентабельності капіталу фондоємні галузі (металургія, хімічна промисловість) менш прибуткові (у порівнянні з іншими), оскільки вартість основних фондів дуже велика. У той же час рентабельність продукції (прибуток від реалізації/повна собівартість реалізованої продукції) у них є високою [17, с. 111].

Для матеріалоємких галузей характерна висока питома вага витрат на покупку сировини в загальній собівартості реалізованої продукції (у харчовій промисловості - більш 70%). Рентабельність продукції в них відносно низька, а рентабельність капіталу в основному залежить від сучасності технологічного устаткування.

І нарешті, є зарплатоємкі галузі (сфера послуг, виробництво нематериалоємної, але високотехнологічної продукції, наприклад, програмного забезпечення), у яких основна цінність - люди, тобто так називаний людський капітал. Тут основний упор прийдеться зробити на побудову ефективної системи мотивації персоналу.

Крім того, рентабельність залежить від частки ринку, що має компанія в галузі і її стратегічної орієнтації. Практика показує, що насамперед великі підприємства з великою часткою ринку, з одного боку, і невеликі спеціалізовані підприємства, з іншого боку, мають шанс досягти бажаного рівня рентабельності.

У розвинутих країнах рентабельність продажу, власного і сукупного капіталів “моніторятся” регулярно. У США, наприклад, значення цих показників оцінюються не тільки для окремих видів бізнесу, але і для умовної консолідованої компанії, показники роботи якої відбивають якийсь усереднений рівень прибутковості господарської діяльності.

Результати проведених за рубежем досліджень показують, що 15%-на рентабельність фірми є показником першокласної ефективності керування. Для рентабельності сукупного капіталу індикативним є значення 12,5% ±2,5%. Більшість закордонних бізнесменів почувають себе впевнено і працюють прибутково при рентабельності продажів у 10% і коефіцієнту оборотності активів 1,3-1,5 (відношення виручки до активів).

Мінімально припустима рентабельність повинна визначатися альтернативною прибутковістю. Так прийнято у світовій практиці. Насамперед, депозитними ставками комерційних банків. Хоча для виробничих компаній мінімальною можна вважати рентабельність на рівні 8-10%. Реальний бізнес, як правило, завжди має резерви росту. Їхню потенційну величину варто мати на увазі при оцінці поточного мінімального рівня рентабельності [17, с. 112].

Розділ 2. Сучасні підходи аналізу, формування та визначення доходів, прибутку та рентабельності підприємства

2.1. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов'язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також з приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та ін.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства:

- вибір форм фінансування та їх оптимальне співвідношення;

- вибір структури капіталу підприємства, напрямків його використання; збалансування надходжень і видатків платіжних засобів підприємства у часі;

- забезпечення своєчасності розрахунків;

- підтримання необхідної ліквідності.

Фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє в залежності від джерел коштів.

Важливими формами фінансування підприємств є кредит (грошовий і майновий), випуск цінних паперів (акцій і облігацій). Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг (оперативний і фінансовий).

Інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану (бюджету) підприємства - узгодження доходів із витратами у плановому періоді. Цей план є підсумковим і одним із важливіших розділів бізнес-плану підприємства. Він включає:

- прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції{обчислюють ся на основі прогнозів продажу і використовуються для розрахунку потреби в обладнанні, чисельності працівників і т.д.);

- баланс грошових надходжень і витрат (документ, на основі якого визначається сума коштів, необхідна для реалізації підприємницького проекту в часовому розрізі; є засобом перевірки синхронності надходжень і витрат коштів);

- таблицю доходів і витрат (характеризує формування прибутку підприємства в часі);

- П баланс активів і пасивів підприємства (дає змогу оцінити, які суми вкладені в активи і за рахунок яких пасивів підприємець фінансуватиме створення цих активів);

- О визначення точки беззбитковості (вона показує ту величину обсягу випуску продукції, при якій досягається самоокупність виробництва, при дальшому нарощуванні обсягів випуску підприємство одержуватиме прибутки) [29, с. 185].

Фінансовий план складається на кожний поточний рік з поквартальним виділенням двох розділів: надходжень і витрат (платежів).

Головним елементом фінансового плану є баланс, тобто деталізована репрезентація фінансового стану підприємства на конкретний момент часу.

Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі балансу відображається все те, чим володіє підприємство на момент складання балансу. Пасив показує джерела формування і нагромадження капіталу.

В Україні з 1 січня 2000 р. введено в дію нову форму балансу підприємства. Вона відповідає міжнародним стандартам здійснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.

За новою формою в активі балансу виділені такі розділи:

I. Необоротні активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції).

II. Оборотні активи - виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти).

III. Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з наступних розділів:

I. Власний капітал - статутний капітал, пайовий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток).

II. Забезпечення наступних витрат і платежів - забезпечення виплат персоналу, інші забезпечення, цільове фінансування).

III. Довгострокові зобов'язання - довгострокові кредити банків, відстрочені податкові зобов'язання, інші дострокові зобов'язання).

IV. Поточні зобов'язання - короткострокові кредити банків, - поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, видані векселі, кредиторська заборгованість, інші поточні зобов'язання).

V. Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу має важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Визначальний вплив на фінансовий стан підприємства має прибуток.

Прибуток - це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності [9, с. 140].

Прибуток від реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визначається як різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається.

в) Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти по реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.

Розрізняють такі види прибутку:

Балансовий (валовий) прибуток - це загальний прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інколи слід врахувати витрати, що зменшують величину балансового прибутку (плата за землю, податок на майно, податок з власників транспортних засобів, утримання дошкільних закладів тощо).

Операційний прибуток визначається коригуванням балансового прибутку на операційні витрати, до складу яких входять: заробітна плата з нарахуваннями, амортизаційні відрахування, рентні платежі, транспортні і комерційні витрати. Саме цей скоригований балансовий прибуток виступає у формі прибутку до оподаткування (оподатковуваного прибутку).

Чистий прибуток - це прибуток, що поступає у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

З чистого прибутку підприємства сплачуються борги та проценти за кредити, а решта розподіляється на фонд споживання (виплати власникам, акціонерам, персоналу за результати роботи) та фонд нагромадження (використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду).

Фінансовий стан підприємства можна оцінити за допомогою групи показників:

- показники ліквідності;

- показники платоспроможності;

- показники прибутковості;

- показники ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.

Показники платоспроможності. Платоспроможність підприємства - це здатність виконувати свої короткі та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Цей показник вимірює рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства підприємства.

Нормальним вважається значення показника 0,5.

Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного валового доходу.

Прибутковість інвестицій у фірму (ПО можна визначити як відношення прибутку після сплати податків (Пр) до загальної суми інвестицій (І) [29, с. 93].

Чим вищим є прибуток на інвестований капітал, тим краще працює підприємство. Рівень прибутковості інвестицій має бути не меншим, ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (придбання цінних паперів тощо).

Якщо останній коефіцієнт є меншим за процентну ставку по довгострокових кредитах, то фінансовий стан підприємства є незадовільним.

Показником прибутковості є також рентабельність.

Рентабельність - це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (доходності) роботи підприємства.

Розрізняють:

1.Рентабельність окремих видів продукції.

2. Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут і обчислюється.

3.Рентабельність виробництва, яка може бути загальною (Рв.заг.) і розрахунковою (Рв.розр).

Границі рентабельності не встановлюються, а основними факторами підвищення рентабельності можуть бути:

а) при оцінці рентабельності виробництва: ріст прибутку; зменшення вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів;

б) при оцінці рентабельності окремих видів продукції: зниження собівартості виробів.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів - (фондовіддача), оборотність всіх активів, оборотність матеріальних ресурсів.

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

Ефективність виробництва - це узагальнене і повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу. Загальну економічну ефективність виробництва ще називають загальною продуктивністю виробничої системи.

Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрізняють результат самого процесу виробництва, який може виступати у формі чистої продукції підприємства, прибутку, і кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства, який, крім обсягів виготовленої продукції, враховує її споживну вартість, значимість для суспільства.

Проблема підвищення ефективності виробництва полягає в забезпеченні максимально можливого результату на кожну одиницю затрачених трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому критерієм ефективності виробництва в макроекономічному масштабі є зростання продуктивності суспільної праці.

Кількісне вираження цього критерію відображається через систему показників економічної ефективності виробництва. Ця система містить такі групи показників:

І. Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва (рівень задоволення потреб ринку, виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання одиниці продукції).

II. Показники ефективності використання живої праці (трудомісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи росту продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск продукції на 1 грн. фонду оплати праці) [31, с. 119-120].

Показники ефективності використання основних виробничих фондів (фондовіддача основних фондів, фондомісткість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів).

Показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів, витрати палива і енергії на 1 грн. чистої продукції, економія матеріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини).

Показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності оборотних коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення оборотних коштів, питомі капіталовкладення, капіталовкладення на одиницю введених потужностей, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій).

Показники якості продукції (економічний ефект від поліпшення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам тощо).

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Економічна ефективність діяльності підприємства безпосередньо пов'язана із соціальною ефективністю цієї діяльності, постільки результати роботи підприємства є базою для вирішення цілого ряду соціальних проблем. Соціальну ефективність слід розглядати як на рівні окремо взятого підприємства (локальна ефективність), так і на загальнодержавному чи муніципальному рівні. Визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а також ті, які не піддаються прямому кількісному вираженню.

Балансовий прибуток включає в себе результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.

Враховуючи неоднорідний якісний склад балансового прибутку, аналіз розпочинається з порівняння його фактичної суми з планом та минулим роком за основними його складовими частинами. Це дозволяє дати загальну оцінку діяльності підприємства (табл.2.1.)

З даних таблиці видно, що план балансового прибутку перевиконаний на 67 тис. грн. або 11,5% (67:583ґ100). Це відбулося за рахунок перевиконання плану від реалізації на 75 тис. грн. або на 12,9% (75:583ґ100) за рахунок одержаних засобів від іншої реалізації та від позареалізаційних операцій на 8 тис. грн. (2+6) [34, с. 149].

У процесі подальшого аналізу необхідно розглянути прибуток за елементами, з’ясувати як ці елементи впливають на виконання плану прибутку від реалізації та прибутку від іншої реалізації, а також причин виникнення доходів і витрат від позареалізаційних операцій.

При аналізі необхідно також вивчити динаміку балансового прибутку. При цьому необхідно врахувати інфляційні фактори зміни її суми. Для цього виручку корегують на середньозважений індекс зростання цін на продукцію в середньому по галузі, а затрати по реалізованій продукції зменшують на їх приріст у результаті підвищення цін на спожиті ресурси за період, що аналізується.

Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції та послуг. У процесі аналізу вивчають динаміку виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначають фактори зміни його суми.

Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції необхідно розпочати з перевірки обгрунтованості планових показників собівартості та прибутку, випуску та реалізації продукції. Це дасть можливість встановити причини відхилень фактичного прибутку від реалізації від планового. Для цього складають баланс ТП та її собівартості (табл. 2.2. )

З даних таблиці видно, що план прибутку від реалізації продукції перевиконано на 12,86% (658/583ґ100-100) або на 75 тис. грн. На це відхилення прибутку від плану вплинули такі фактори:

1) обсяг реалізованої продукції.

Вплив обсягу реалізації продукції на прибуток можна розрахувати 2 способами:

Перший спосіб. Вплив зміни обсягу реалізації продукції визначається шляхом множення % перевиконання плану реалізації на плановий прибуток. % виконання плану визначається шляхом порівняння фактичного обсягу реалізації продукції в цінах плану /гр.2/ без ПДВ, АЗ з планом /гр.1/ = 5996/5920ґ100=101,28%. Тобто план перевиконано на 1,28% (101,28-100), що забезпечило підприємству додатковий прибуток 7,5% тис. грн. (1,28ґ583)/100)).

Другий спосіб

1. Знаходимо % виконання плану по реалізації 5996/5920=1,0128

2. Плановий прибуток корегуємо на виконання плану за обсягом реалізації 583ґ1,0128=590,46 (тис. грн.)

3. Різниця між отриманою сумою прибутку та плановим прибутком показує вплив прибутку на зростання обсягу реалізації 590,46-583=7,46»7,5 тис. грн.

2) собівартість реалізованої продукції.

Вплив цього фактору визначається шляхом порівняння фактичної собівартості (гр.3) з плановою, перерахованої на фактично реалізовану продукцію (гр.2).

За рахунок зміни собівартості реалізованої продукції прибуток збільшився на 61 тис. грн. (5338-5399=-61), в тому числі:

а) за рахунок зміни виробничої собівартості прибуток збільшився на 63 тис. грн. (5335-5398=-63);

в) за рахунок зміни поза виробничих витрат прибуток зменшився на 2 тис. грн. (3-1=+2).

3) зміна оптових цін на матеріальні ресурси і ТП

Вплив цього фактора визначається шляхом порівняння фактичної виручки від реалізації, за виключенням ПДВ, АЗ, з виручкою від тієї ж продукції за цінами, прийнятим в плані (гр.2).

У даному випадку за рахунок зміни оптових цін прибуток не збільшився (5996-5996=0).

4) зміна структури та асортименту продукції

Вплив цього фактору знаходимо за допомогою сальдового методу:

75=7,5+61+0+Х

х=75-7,5-61=6,5 (тис. грн.)

Загальний вплив факторів:

7,5+61+0+6,5=75 тис. грн.

Рентабельність – це показник, який характеризує рівень прибутковості. На практиці застосовуються різні показники рентабельності (рис 2.1.) [34, с. 156]

Сума відрахувань прибутку до різних фондів дорівнює добутку чистого прибутку та коефіцієнту (частки) відрахувань до відповідних фондів. Отже, для розрахунку впливу факторів можна використати один із прийомів детермінованого факторного аналізу.

2.2. Аналіз показників рентабельності

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

- показники, розраховані на основі прибутку (доходу);

- показники, розраховані на основі виробничих активів;

- показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Перша група показників формується на основі розрахунку рівнів рентабельності (прибутковості) по показниках прибутку (доходу), що відображаються у звітності підприємства.

Дані показники характеризують прибутковість (доходність) продукції. За допомогою методів факторного аналізу визначається вплив змін рентабельності продукції за рахунок факторів зміни ціни продукції і її собівартості (матеріальних витрат) [34, c. 171].

Як бачимо, рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від змін рівня рентабельності продукції, швидкості обороту сукупного капіталу і співвідношень власного і позикового капіталу. Вивчення подібних залежностей має велику доказову силу для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки ступеня умілості використання їм фінансових важелів для поліпшення результатів своєї діяльності. З цієї залежності випливає, що за інших рівних умов віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових засобів у складі сукупного капіталу.

2.3. Оцінка та обґрунтування прибутковості та рентабельності підприємства

При аналізі рентабельності виробничих фондів, обчислювальної як відношення балансового прибутку до середньої вартості основних засобів і залишків матеріальних оборотних коштів, методологія факторного аналізу передбачає розкладання вихідної формули показника по всіх якісних характеристиках інтенсифікації виробництва і підвищення ефективності господарської діяльності, що формує рівень рентабельності [9, с. 203].

Факторна модель аналізу рентабельності фондів може бути представлена в наступному вигляді:

Останні показники дають уявлення про можливості підприємства виконувати зобов'язання перед кредиторами, позичальниками й акціонерами наявними коштами. Рентабельність, обчислювальна на основі припливу готівки, широко застосовується в країнах з розвитий ринковою економікою. Вона краща, тому що операції з грошовими потоками є істотною ознакою інтенсивного типу виробництва, ознакою «здоров'я» економіки і фінансового стану підприємства. Використання цієї концепції вимагає перебудови звітності підприємств [9, с. 207].

Факторні моделі рентабельності розкривають найважливіші причинно-наслідкові зв'язки між показниками фінансового стану підприємства і фінансових результатів. Тому вони є незамінним інструментом «пояснення» (оцінки) сформованої ситуації.

Факторні моделі рентабельності є також керованими моделями прогнозування фінансової стійкості підприємства. Необхідність передбачення найближчих і віддалених перспектив розвитку є актуальною задачею для підприємств. Темпи зростання виробництва залежать не тільки від попиту, ринків збуту, потужностей підприємства, але і стану фінансових ресурсів, структури капіталу й інших факторів.

Найбільш важливим обмеженням планованих темпів росту підприємства є темпи збільшення його власного капіталу, що залежать від багатьох факторів, але в першу чергу - від рентабельності продажів (фактор х1); оборотності всього капіталу (валюти балансу - фактор х2), фінансової активності підприємства по залученню позикових засобів (фактор х3); норми розподілу прибутку на розвиток і споживання (фактор х4) [9, с. 210].

Таким чином, темпи росту власного капіталу, що характеризують потенційні можливості підприємства по розширенню виробництва, можуть бути представлені мультиплікативною моделлю взаємозв'язку перерахованих факторів:

у = х1 * х2 * х3 * х4

де: у - коефіцієнт росту власного капіталу (дорівнює відношенню прибутку на нагромадження до власного капіталу); чистий прибуток, руб.

X 1 = чистий прибуток/чистий виторг;

Х2 = чистий виторг / середня величина валюти балансу

Х3 = середня величина валюти балансу/ середня величина власного капіталу

Х4 = прибуток на нагромадження / чистий прибуток.

Модель відбиває дію тактичних (фактори х1 і х2) і
стратегічних (фактори х3 і х4) фінансових рішень. Правильно обрана цінова політика, розширення ринків збуту ведуть до росту обсягу продажів і прибутку підприємства, підвищують швидкість обороту всього капіталу. У той же час нераціональна інвестиційна політика і зниження частки позикового капіталу можуть знизити позитивний результат дії перших двох факторів.

Дана модель чудова тим, що легко може бути розширена за рахунок включення нових факторів. Причому в поле зору менеджера попадають такі важливі показники фінансового стану підприємства як ліквідність, оборотність поточних (мобільних) активів, співвідношення термінових зобов'язань і капіталу підприємства.

Розширена модель для розрахунку стійкого темпу росту виглядає в такий спосіб:

y=a*b*c*d*e*f,

де: у - коефіцієнт росту власного капіталу;

а - структура капіталу;

а = валюта балансу/власний капітал

b - частка термінових зобов'язань у капіталі підприємства;

b = сума термінових зобов'язань (поточні пасиви)/валюта балансу

с - коефіцієнт поточної ліквідності:

с = поточні активи/поточні пасиви

d - оборотність поточних активів.

d = чистий виторг від реалізації продукції / поточні активи.

е - фінансовий результат від реалізації продукції на одиницю реалізації (рентабельність продажів)

е = чистий прибуток / чистий виторг від реалізації продукції

f - норма розподілу прибутку на нагромадження

f = прибуток на інвестиції (нагромадження)/чистий прибуток.

Практичне застосування моделей стійкого росту - у плануванні розвитку підприємства з урахуванням ризику банкрутства.

Відомо, що одним із критеріїв банкрутства є незадовільна структура балансу, обумовлена за коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтові забезпеченості поточних активів власними засобами і сумою боргових зобов'язань до власного капіталу. Якщо прийняти всі ці коефіцієнти на нормативному рівні, а норму розподілу прибутку на нагромадження рівної 1,0, то оптимальна величина стійкого темпу росту складе 0,5 рентабельності поточних активів, або 0,05 рентабельності власного оборотного капіталу.

Це дуже важливий висновок з аналізу формул. Але важливі не числові характеристики. Тут має значення те, що темпи стійкого росту залежать від дуже нестабільних параметрів або факторів. Адже величина поточних активів, тобто оборотного капіталу і власного оборотного капіталу дуже рухлива і залежить від багатьох факторів - розміру бізнесу; галузевої приналежності підприємства, тобто виду діяльності; темпів росту реалізації продукції; структури оборотних коштів; частки доданої вартості в ціні продукту; інфляції; облікової політики підприємства; системи розрахунків і т. д. Таким чином, стабільність розвитку стає похідній (і можна без перебільшення сказати прямим наслідком) стабільності поточної господарської діяльності підприємства.

Розділ 3. Напрямки підвищення фінансових результатів та рентабельності підприємства

3.1. Резерви покращання фінансових результатів та рентабельності підприємства

Умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку є його фінансова стійкість. Фінансова стійкість в широкому розумінні розглядається як здатність підприємства на довгострокову перспективу генерувати доход достатній для виконання зобов`язань перед інвесторами і задоволення потреб власників. Як переконує проведене дослідження, це комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів, які необхідно враховувати керівництву підприємства. Стабільність фінансово-господарської діяльності підприємства може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов`язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов`язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень. Загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами.

Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства повинна спрямовуватись на :

- якість управління оптимальним складом і структурою поточних активів: зменшення частки дебіторської заборгованості шляхом встановлення штрафів у розмірі за кожний день прострочення платежу покупцями;

- правильний вибір стратегії і тактики управління структурою власних фінансових ресурсів;

- заходи щодо управління коштами, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Тут стратегія повинна бути направлена на усунення фінансового ризику нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами [15, с. 194].

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

1. Реалізація продукції з негайною оплатою.

2. Отримання дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1) визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

2) періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

3) якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

4) використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

5) продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

6) при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;

7) використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

8) відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

9) страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

10) обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці переживають істотні фінансові труднощі.

Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

1)відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

2) виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

3)вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

4) залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу [15, с. 196].

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.

Для виміру сукупних економічних результатів, що досягаються при різному співвідношенні власного та позикового капіталу підприємства, використовується показник “ефект фінансового левериджу”. Фінансовий левередж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позикового капіталу в загальній його сумі. Розрахунок ефекту фінансового левереджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позиції найбільш вигідного його використання.

Визначення базових показників фінансового менеджменту і формули Дюпона досить, щоб приступити до розгляду безлічі феноменів життя підприємства. Але необхідно врахувати деякі нюанси.

1. Аналіз звичайно проводиться за якийсь період по звітності, складеної на визначену дату. Але протягом цього періоду обсяг балансу й окремі його статті коливаються, іноді досить значно. Тому потрібно розрахувати відповідні середньоарифметичні, а ще краще - середньо-хронологічні величини. Це неодмінна умова одержання реалістичних результатів аналізу, придатних для прийняття ефективних фінансових рішень.

2. Потрібно бути уважними при використанні формули економічної рентабельності в обчисленнях, що включають рівень ефекту фінансового важеля: з обсягу активу при цьому необхідно віднімати обсяг кредиторської заборгованості, тобто тих позикових для підприємства засобів, що працюють, на досягнення даного обсягу нетто-результату експлуатації інвестицій, але не володіють повною мірою всіма класичними характеристиками кредиту - платністю, терміновістю, зворотністю. Потрібно пам'ятати, що частина витрат підприємства покривається з засобів, вже або ще не приналежних йому, але знаходяться в його господарському обороті - з передоплати, заборгованості працівникам по оплаті праці, що відповідає заборгованості по платежах у Пенсійний фонд і по соціальному страхуванню, заборгованості державі по податках і т.д., тобто з кредиторської заборгованості, яка проте, не має відношення до ефекту фінансового важеля. Останній описує платні запозичення підприємства, у той час як у самому загальному випадку кредиторська заборгованість для підприємства безкоштовна. Отже її потрібно виключати з аналізу, якщо в ньому бере участь ефект фінансового важеля [15, с. 198].

3.2. Закордонний досвід щодо підвищення фінансової рентабельності діяльності підприємств

Аналіз закордонного досвіду показав, що у розвинених країнах останні 35-40 років широко використовується метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати: сировина й матеріали, оплата праці, змінна частина непрямих витрат. Ці витрати розглядаються як функція величини виробничої діяльності. Зовсім обґрунтовано вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з витратами виробництва окремих видів продукції. Відповідно до цим широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У свою чергу, постійні витрати підрозділяються на дві групи: залишкові й стартові [15, с. 204].

До залишкових ставляться частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво й реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені.

До стартових ставиться та частина постійних витрат, які виникають із поновленням виробництва й реалізації продукції.

Між залишковою й стартовою витратами не існує чіткого розмежування. На рішення питання про те, до якої групи постійних витрат відносити ті або інші витрати, впливає строк, на який припинені виробництво й реалізація продукції. Чим довше період зупинки господарської діяльності, тим менше величина залишкових витрат, тому що при цьому зростають можливості звільнитися від окремих видів витрат або скоротити їх (наприклад, договорів про оренду приміщень, контрактів про наймання на роботу окремих категорій працівників й ін.)

Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

Розрізняють також граничні витрати. Тому що на підприємствах нерідко виникає питання про необхідність розширення або скорочення виробництва продукції. При цьому варто вирішити наскільки виправданим може бути те або інше розширення й скорочення виробництва. При рішення цих питань необхідно вміти розраховувати величину витрат приросту при розширенні господарської діяльності й відповідно витрат скорочення при її згортанні.

До складу угруповання витрат по статтях витрат входять наступні статті:

1. «Матеріали». Ці витрати становлять найбільш важливу статтю витрат. До них ставляться витрати на придбання сировини, матеріалів основних і допоміжних, напівфабрикатів. Величина витрат на матеріали безпосередньо залежить від обсягу виробництва продукції й ставиться до змінних витрат підприємства. Вони змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції.

2. «Оплата праці». Сюди входить заробітна плата робітників й адміністративного персоналу. За рубежем так само, як й у нашій країні, застосовуються дві принципово відрізняються друг від друга форми оплати праці: погодинна й відрядна. Обидві форми оплати праці (і відрядна і погодинна) можуть мати свої різновиди. Наприклад, за рубежем широко застосовується відрядна оплата з гарантованим мінімумом, відрядно-преміальна. Так, при відрядній оплаті з гарантованим мінімумом мінімальний розмір заробітної плати може бути встановлений відповідно до погодинної заробітної плати. Така змішана оплата праці забезпечує робітникові мінімальний розмір заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати праці.

Формою оплати праці адміністративного персоналу на закордонних підприємствах служать, як й у нашій країні, посадові оклади. Крім окладів таким працівникам у порядку стимулювання виплачуються так називані тантьемы (премії), підприємства, що співвідносять звичайно із прибутком. Деякі фірми містять угоди зі своїми працівниками в тій або іншій формі розподілу частини свого прибутку.

3. «Плата за оренду приміщень». Ця плата нерідко становить відносно велику статтю витрат. Якщо підприємство орендує приміщення, то величина витрат по цій статті буде дорівнює загальній величині орендної плати. Якщо ж приміщення належить самому підприємству, то плата за його оренду буде складатися з ряду статей: виплат по іпотечній запосаді, податків на нерухомість, страхування, експлуатаційних витрат, а також з точці зору втрачених можливостей - відсотків від власного капіталу, вкладеного в дану нерухомість.

4. «Амортизація». На закордонних підприємствах під амортизацією розуміється частина постійних витрат, що складається шляхом розподілу одноразових витрат на придбання основного капіталу на кілька періодів його використання. При цьому використається кілька методів розрахунку величини амортизації: амортизація по залишковій вартості; амортизація по обсязі виробництва.

5.«Інші витрати». Сюди ставляться витрати на експлуатацію й ремонт машин та інші елементи основного капіталу, витрати на різні види енергоносіїв, витрати на доставку продукції покупцеві, телекомутаційні витрати, поштовий збір і деякі інші.

Слід також зазначити, що на підприємствах закордонних країн під структурою витрат нерідко розуміється процентне співвідношення змінні й постійні підприємства в рамках його валових витрат. По такому співвідношенню роблять певні висновки.

Наприклад, відносно високий рівень постійних витрат свідчить про високий рівень механізації й автоматизації виробництва, а відносно високий рівень змінних витрат - про високі витрати на оплату праці працівників.

На підприємствах закордонних країн здійснюється порівняльний аналіз витрат виробництва конкурентів. Такий аналіз дозволяє зіставити структуру витрат власного виробництва зі структурою витрат конкурентів, виявити їхні переваги, а також зайві витрати в конкурентів і на основі цього аналізу прийняти необхідні напрямки на поліпшення структури витрат виробництва, зниження цих витрат.

3.3. Рентабельність підприємства, як ефективний показник його виробничої діяльності

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Головний внутрішній і зовнішній чинники підвищення ефективності діяльності підприємства.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості.

Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі товару недостатньо.

Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства

9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства;

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств;

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій. Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

2) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничогосподасрької інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків. бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Висновки

По першому розділу роботи можна зробити наступні висновки.

Прибуток, як економічна категорія, представляє собою грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основну форму грошових накопичень господарюючих суб'єктів. Він характеризує доходність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті проведення заходів.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва і частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Підсумовуючи другий розділ треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва справляє вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже немає. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації продукції.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на її виробництво. У відповідності із П(С)БО собівартість реалізованої продукції складається з: виробничої собівартості, нерозподілених постійних загально виробничих витрат, наднормативних виробничих витрат.

Підприємства зараз мають право самостійно формувати величину собівартості своєї продукції, звичайно, не порушуючи чинних законодавчих, нормативних актів. Зниження собівартості продукції є фактором збільшення прибутку від реалізації. Для цього необхідно впливати на різні елементи витрат, які включаються до собівартості продукції.

Фінансові результати пiдприємства вимiрюються двома показниками - прибутком i рентабельнiстю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсiв. Тому для аналiзу його доповнюють показником рентабельностi.

Рентабельнiсть - це вiдносний показник ефективностi роботи пiдприємства, котрий у загальнiй формi обчислюється як вiдношення прибутку до витрат. Рентабельнiсть має кiлька модифiкованих форм залежно від того, який саме прибуток i ресурси використовують у розрахунках

Узагальнюючи третій розділ роботи робимо висновок, що резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. зі змінами і доповненнями

2. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. зі змінами і доповненнями

3. Адамик О. Податок на прибуток: конфлікт норм податкового законодавства із положеннями бухгалтерського обліку //Економіка, фінанси, право. - 2002. - №4. - с.21 - 23

4. Антонечко В.М., Бурлуцький Б.В. Регресивне оподаткування як чинник підвищення регулювання ролі податку на прибуток //Фінанси України. - 2002. - №11. - с.72-73

5. Беркута А.В. Удосконалення методології визначення прибутку у вартості будівельно-монтажних робіт //Фінанси України. - 2002. - №4. - с.13 – 20

6. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

7. Грещак М.Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навчальний посібник. –К: КНЕУ, 2001. – 228 с.

8. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 136 с.

9. Економіка підприємства: Підручник /За ред.С.Ф.Покропивного. - К., 2001. - 528 с.

загрузка...
Top