Аспекти визначення рентабельності підприємства

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти визначення рентабельності підприємства.

1.1. Рентабельність як основний показник оцінки діяльності підприємства.

1.2. Фактори, які впливають на величину рентабельності.

1.3. Система показників рентабельності.

Розділ 2. Аналіз рентабельності підприємства.

2.1. Факторний аналіз показників рентабельності підприємства.

2.2. Аналіз рентабельності підприємства з використанням національних стандартів.

2.3. Регулювання рівня рентабельності підприємства.

Розділ 3. Шляхи підвищення рентабельності підприємства.

3.1. Аналіз прибутковості підприємства.

3.2. Мінімізація витрат підприємства як засіб підвищення рентабельності підприємства.

3.3. Управління структурою капіталу підприємства.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку - рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Тому актуальність проблеми підвищення рентабельності підприємств не викликає сумнівів і потребує дослідження як в теоретичному , так і практичному аспектах.

Вся перспективна і поточна діяльність підприємства спрямована на отримання прибутку для забезпечення свого існуючого стану чи подальшого розвитку. Тому головним у діяльності підприємства є розробка поточних і перспективних планів, що ураховують вплив факторів внутрішнього і зовнішнього оточення. Розроблені плани в подальшому є системою еталонних показників, що порівнюються з результатами поточної діяльності і дають можливість, в залежності від відхилень, приймати коригуючи рішення в усіх сферах діяльності підприємства.

Обсяг реалізації, рівень прибутковості залежать від виробничої, збутової, постачальницької, маркетингової і фінансової діяльності підприємства. Планування рентабельності повинне охоплювати всі галузі діяльності підприємства, бо якщо при плануванні дещо випаде зі сфери уваги, тоді неминуче виникнення у цій ланці “вузького місця”, тобто зривів, неузгодженості. При плануванні рентабельності також потрібно максимально досягти високої точності економічних параметрів, кількісних і якісних характеристик дій.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних аспектів визначення рентабельності та пошуку шляхів її підвищення.

Виходячи з поставленої мети визначено наступні завдання:

- вивчити теоретичні аспекти рентабельності підприємств;

- проаналізувати рентабельність ТОВ „Гудок”;

- визначити шляхи підвищення рентабельності підприємства.

Курсова робота складається з розгляду теоретичних аспектів визначення рентабельності підприємств, аналізу рентабельності ТОВ “Гудок” та обґрунтування шляхів підвищення рентабельності підприємства.

Розділ 1. Теоретичні аспекти визначення рентабельності підприємства

1.1. Рентабельність як основний показник оцінки діяльності підприємства

Прибуток як економічна категорія характеризує відносини, що складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток є частиною додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством і яка залишається після покриття витрат виробництва.

Додатковий продукт – вартість, що створюється виробниками понад вартість необхідного продукту.

Необхідний продукт – частина продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її роботоздатності.

Прибуток– частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої та готової до розподілу. Він являється формою прояву вартості додаткового продукту. Крім того, прибуток є підсумковим показником фінансово-господарської діяльності підприємства, відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників: ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства, сфера діяльності, установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Зростання прибутку означає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує його ділову активність. Прибуток визначає частку доходу засновників і власників, розміри дивідендів та ін. Національні стандарти дають таке визначення прибутку (з погляду бухгалтерського обліку): прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати[8, с. 174].

За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках [8, с. 176].

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Р= П : В (А, К) * 100 (1.1.)

де Р - рентабельність, %; П - прибуток; В (А, К) - витрати (активи, ресурси, капітал).

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах (вкладених активах, ресурсах) в його господарську діяльність у розмірі 1 гривні.

Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств [8, с. 179].

1.2. Фактори, які впливають на величину рентабельності

На зміну рівня прибутковості впливають дві групи факторів:

1. Зовнішні: природні умови; транспортні умови; соціально-економічні умови; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків; ціни на виробничі ресурси і т.д.

2. Внутрішні: основні фактори: обсяг продажу; собівартість продукції; структура продукції та витрат; ціна продукції; неосновні фактори, пов’язані з порушенням господарської дисципліни [8, с. 182].

У складі факторів, які впливають на величину рентабельності господарської діяльності і які знаходяться в компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Чим більший обсяг реалізації продукції, тим вищий, в кінцевому результаті, рівень прибутковості отримає підприємство і навпаки.

Зниження обсягів виробництва в сучасних економічних умовах, не враховуючи ряду протидіючих факторів (зростання цін тощо), неминуче спричиняє зниження рівня прибутковості. З іншого боку, удосконалення умов реалізації продукції і розрахунково-платіжних відносин між господарюючими суб'єктами також буде сприяти підвищенню рівня прибутковості підприємства. З цією метою необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливість впровадження продукції, що виготовляється, на ринок шляхом розширення обсягів її продажу. Виробництво і продаж якісної продукції, яка користується попитом на ринку, буде сприяти збільшенню прибутку і підвищенню його прибутковості.

Істотним фактором, що впливає на рівень рентабельності господарської діяльності, є зміна рівня собівартості продукції. Зв'язок між рівнем рентабельності і рівнем собівартості зворотний. Чим нижча собівартість продукції, яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво і продаж, тим вищим є рівень рентабельності, і навпаки.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на її виробництво. У відповідності із П(С)БО собівартість реалізованої продукції складається з: виробничої собівартості, нерозподілених постійних загально виробничих витрат, наднормативних виробничих витрат.

Тобто це виробнича собівартість продукції. До її складу включаються:

  • прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, що виготовляється, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів);
  • прямі витрати на оплату праці (зарплата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції);
  • інші прямі витрати (інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат – відрахування на соцзаходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація);
  • загально виробничі витрати
  • До загально виробничих витрат належать: витрати на управління виробництвом (оплата праці і відрахування апарату управління цехами, дільницями; на соц. заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень апарату управління цехами, дільницями);
  • амортизація основних засобів загально виробничого призначення;
  • амортизація нематеріальних активів загально виробничого призначення;
  • витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, ін. необоротних активів загально виробничого призначення;
  • витрати на вдосконалення технології виробництва;
  • витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та ін. Утримання виробничих приміщень;
  • витрати на обслуговування виробничого процесу;
  • витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;
  • інші витрати: від браку, оплата простоїв [8, с. 189-190].

Суттєвим фактором, який прямо впливає на величину рівня рентабельності господарюючого суб'єкту, є рівень цін, які застосовуються. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлюється самим підприємством в залежності від конкурентоспроможності продукції, що реалізується, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство саме, в даному випадку через встановлену ним ціну, може впливати на рентабельність. З іншого боку, незалежним від підприємства фактором, який впливає на рентабельність господарюючих суб'єктів, виступають державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Але даний фактор необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності господарюючих суб`єктів.

Прибутковість вкладеного капіталу залежить від розміру доданої вартості в галузі. З погляду рентабельності капіталу фондоємні галузі (металургія, хімічна промисловість) менш прибуткові (у порівнянні з іншими), оскільки вартість основних фондів дуже велика. У той же час рентабельність продукції (прибуток від реалізації/повна собівартість реалізованої продукції) у них є високою.

Для матеріаломістких галузей характерна висока питома вага витрат на покупку сировини в загальній собівартості реалізованої продукції (у харчовій промисловості - більш 70%). Рентабельність продукції в них відносно низька, а рентабельність капіталу в основному залежить від сучасності технологічного устаткування.

І нарешті, є зарплатоємні галузі (сфера послуг, виробництво нематеріаломісткої, але високотехнологічної продукції, наприклад, програмного забезпечення), у яких основна цінність - люди, тобто так називаний людський капітал. Тут основний упор прийдеться зробити на побудову ефективної системи мотивації персоналу.

Крім того, рентабельність залежить від частки ринку, що має компанія в галузі і її стратегічної орієнтації. Практика показує, що насамперед великі підприємства з великою часткою ринку, з одного боку, і невеликі спеціалізовані підприємства, з іншого боку, мають шанс досягти бажаного рівня рентабельності.

Результати проведених за рубежем досліджень показують, що 15%-на рентабельність фірми є показником першокласної ефективності керування. Для рентабельності сукупного капіталу індикативним є значення 12,5% ±2,5%. Більшість закордонних бізнесменів почувають себе впевнено і працюють прибутково при рентабельності продажів у 10% і коефіцієнту оборотності активів 1,3-1,5 (відношення виручки до активів) [8, с. 193].

Мінімально припустима рентабельність повинна визначатися альтернативною прибутковістю. Так прийнято у світовій практиці. Насамперед, депозитними ставками комерційних банків. Хоча для виробничих компаній мінімальною можна вважати рентабельність на рівні 8-10%. Реальний бізнес, як правило, завжди має резерви росту. Їхню потенційну величину варто мати на увазі при оцінці поточного мінімального рівня рентабельності.

1.3.Система показників рентабельності

Для підприємств різного профілю - промислових, аграрних та ін., що функціонують в умовах ринкової економіки, головним критерієм ефективності господарювання є прибутковість. Тому кожне таке підприємство вимірює прибутковість через визначення абсолютної величини прибутку на різних етапах його формування під впливом певних факторів. Наприклад, американські фірми в консолідованому (зведеному) звіті про ходи відображають процес формування фінансових результатів через визначення таких показників прибутковості: валовий прибуток (маржинальний дохід), операційний прибуток (дохід), прибуток до оподаткування і виплати надзвичайних збитків, прибуток після сплати податку, чистий прибуток, нерозподілений прибуток (визначається як різниця між чистим прибутком і тією його частиною, що спрямована на виплату дивідендів акціонерам і на поповнення резервного капіталу) [4, с. 203].

На основі розглянутих абсолютних показників прибутковості (валовий і операційний прибуток, чистий прибуток тощо) американські підприємства розраховують ряд показників рентабельності. Особливість їх визначення полягає в тому, що прибуток, взятий на певному етапі його формування, відносять не до повної собівартості товарної продукції, як це прийнято в практиці наших підприємств, а до обсягу чистого продажу, під яким розуміють виручку від реалізації продукції за відрахуванням з неї сум за некондиційність продукту, некомплектність і дисконтних знижок.

У країнах з ринковою економікою широко використовується показник рівня загальної рентабельності як відношення прибутку до нарахування процентів до - усіх активів підприємства. Він характеризує здатність підприємств до нарощування вкладеного капіталу. Цей показник є одним з головних при оцінці рентабельності.

У країнах з ринковою економікою широко використовується показник рівня загальної рентабельності як відношення прибутку до нарахування процентів до - усіх активів підприємства. Він характеризує здатність підприємств до нарощування вкладеного капіталу. Цей показник є одним з головних при оцінці рентабельності.

Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у плановому періоді, згідно з передбачуваними витратами і кон'юнктурою ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед менеджерам підприємства треба знати, при якому обсязі реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Менеджерам підприємства також важливо знати, на скільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку, і як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період.

Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтується на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв'язку з обсягом виробництва. За цією ж ознакою усі витрати поділяються на постійні і змінні. Різне співвідношення між цими групами витрат, а також їх абсолютна сума істотно впливають на критичний обсяг продажу і прибуток підприємства. Щоб безпосередньо визначити їх, можна скористатися двома способами: 1) графічним, тобто побудовою графіка критичної точки обсягу реалізації продукції (обсягу продажу); 2) формулою норми беззбитковості.

За умови, що змінюється величина постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції або ж сума змінних витрат, треба будувати нові графіки стосовно змінених параметрів розвитку галузі й за їх допомогою аналізувати беззбитковість виробництва. Зазначимо, що аналогічний аналіз можна здійснити за загальним обсягом реалізації продукції будь-якої галузі. В цьому випадку оперують загальними постійними і змінними витратами на виробництво цієї продукції [4, с. 211].

На норму беззбитковості й дохідність галузі в цілому впливають такі фактори: сума постійних витрат, змінні витрати на одиницю продукції, ціна реалізації. Важливо зазначити, що підприємство лише тоді починає одержувати прибуток, коли збільшує обсяг продажу понад його критичний рівень. Цей прибуток формується вже з першої одиниці приросту продукції в розмірі різниці між ціною і змінними втратами. Тому очевидно, що підприємство буде одержувати тим більший прибуток, чим більше продукції буде реалізовано понад критичний обсяг продажу, і навпаки.

Розділ 2. Аналіз рентабельності підприємства

2.1. Факторний аналіз показників рентабельності підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гудок” знаходиться в м. Коростень повулиці Сосновського, 9. Засноване підприємство 17 липня 1998 року. Виробничо-господарська діяльність підприємства, його права й обов'язки регулюються Господарським кодексом України.

ТОВ ”Гудок” надає послуги по шиттю одягу та харчуванню залізничникам.

Підприємство „Гудок” створене з метою виробництва продукції, надання послуг різного характеру і виконання робіт для насичення внутрішнього ринку, задоволення потреб споживачів , створення нових робочих місць, отримання прибутку і реалізації на його основі економічних та соціальних інтересів засновників і трудового колективу. Організаційно-правова форма бізнесу вибрана не даремно, оскільки самостійна, ініціативна діяльність засновників направлена на одержання прибутку і здійснюється від імені засновників, на їх страх і ризик і під власну відповідальність.

ТОВ „Гудок” має розрахунковий (поточний) рахунок № 26003280012445 в АКБ „Укрсоцбанк” в м. Житомирі, МФО 311526.

Матеріально-технічне забезпечення підприємства здійснюється через систему прямих угод.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно, або на договірних засадах.

Засновниками підприємства є громадяни України. Форма власності - колективна. Статутний фонд сформовано в розмірі 962,0 тис. грн.

Основні показники рентабельності підприємства можна об'єднати в наступні групи:

- показники, розраховані на основі прибутку (доходу);

- показники, розраховані на основі виробничих активів;

- показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Для аналізу формування і використанні прибутку на підприємстві використовуються такі основні інформаційні джерела: фінансова звітність, статистична звітність, дані внутрішньогосподарського бухгалтерського обліку, дані з первинної облікової документації (вибіркові дані). Склад звітності ТОВ „Гудок” представлено в таблиці 2.1.

Основним джерелом інформації для зовнішніх користувачів є фінансова звітність. З усієї сукупності інформації саме фінансова звітність містить інформацію, яка забезпечує реальну характеристику фінансового стану підприємства і результатів його діяльності незалежно від правил і вимог законодавства.

Фінансова звітність підприємства складається з наступних форм: форма № 1 “Баланс”, форма № 2 “Звіт про фінансові результати”, форма № 3 “Звіт про рух грошових коштів”, форма № 4 “Звіт про власний капітал” та форма № 5 “Примітки до фінансової звітності”.

Фінансова звітність підприємства забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:

- щодо придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;

- участі в капіталі підприємства;

- оцінювання якості управління;

- оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

- забезпеченості зобов’язань підприємства;

- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

- регулювання діяльності підприємства;

- прийняття інших рішень.

Фінансова звітність підприємства задовольняє потреби користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб. За даними фінансової звітності розраховується сукупність аналітичних показників і на їх основі - узагальнюючі показники фінансового стану підприємства, що буде продемонстровано в наступному розділі.

Проте незважаючи на виняткову важливість фінансового аналізу на основі відносних показників (коефіцієнтів), оцінка діяльності за даними фінансової звітності відбиває минулі дані і показує тогочасний стан справ. Екстраполяція тенденцій у майбутнє пов`язана з великими труднощами і потребує високого професіоналізму [16, с. 87].

Для аналізу фінансового стану підприємства, дослідження кількісних залежностей фінансових аналітичних показників на макрорівні можна використовувати статистичну звітність підприємства.

Так, форма № 1 “Підприємство” містить такі необхідні для фінансового аналізу дані: зміни складу і структури активів підприємства; обсяг виробленої і реалізованої продукції в поточних цінах; витрати а виробництво продукції; структура запасів; валові інвестиції в основний капітал (кошти, спрямовані на придбання, створення та відновлення основних фондів та матеріальних активів). Форма № 1-Б містить дані про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість, форма №1 - ПВ) - дані про стан заборгованості з виплати заробітної плати.

Форма № 1-п "Річний звіт підприємства (об'єднання) по продукції" містить інформацію про обсяг виробничі на продукції (робіт, послуг) у порівнянних і поточних оптових цінах за звітний і попередній роки; про виробництво окремих видів промислової продукції в натуральних одиницях вимірювання та за фактичною вартістю за звітний рік у поточних оптових цінах.

Форма № 22 "Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства (об'єднання)", містить дані про основні фінансові результати діяльності підприємств: балансовий прибуток або збиток, виручку від реалізації і собівартість виробленої продукції, додану вартість у поточних цінах відповідного року, про виручку від реалізації продукції в далекому і близькому зарубіжжі та про придбані сировину і матеріали в далекому і близькому зарубіжжі, про іноземні кредити та інвестиції.

Форма № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)" додатково до фінансової звітності форми № 2 містить розшифровку матеріальних та інших витрат [16, с. 89].

Дані форм № 1-п, 22, 5-е використовують для факторного аналізу собівартості та прибутку від реалізації.

До аналізу майнового стану підприємства залучаються дані з форми № 1 статистичної звітності "Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)"; для аналізу структури джерел фінансування майна підприємства використовують дані форми № 2-Б "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів" за видами цінних паперів про їх наявність та розміщення серед юридичних і фізичних осіб, а також інвесторів інших країн.

Дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку надаються керівництві підприємства для прийняття відповідних рішень щодо витрат: за видами виробів (послуг, робіт); за місцями виникнення (виробничі підрозділи); за класифікаційними ознаками (постійні та змінні); за калькуляційними статтями; за економічними елементами; за періодами тощо.

Структуру витрат підприємстваза економічними елементами - матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію, інші витрати - відбивають у розділі II "Звіт про фінансові результати". Ці дані використовують для порівняльного аналізу структури витрат підприємств однієї галузі, а також для аналізу динаміки матеріало- або трудомісткості власного виробництва.

Облік витрат за місцями виникнення дає можливість контролювати формування затрат і відповідальність щодо їх доцільності (перше завдання) та обґрунтовано розподіляти непрямі витрати за носіями витрат (друге завдання).

Дані обліку за носіями витрат (калькулювання собівартості одиниці продукції, роботи чи послуги) використовують для порівняння ціни продажу і собівартості. Облік за носіями тільки прямих витрат (без розподілу постійних витрат) дає змогу визначити маржинальний дохід на виріб як різницю між ціною реалізації та прямими витратами. Розмір маржинального доходу - істотна інформація для керівництва підприємства. Він показує "внесок" виробу в покриття постійних витрат і, отже, у такому самому обсязі - у прибуток підприємства .

Невід'ємною умовою бухгалтерського обліку є документальне оформлення кожної господарської операції.

З метою поглибленого аналізу фінансового стану підприємства вибірково, на запит, можна скористатися даними з первинних документів оборотних відомостей за аналітичними та синтетичними рахунками, наприклад; про часткову або повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; про структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за видами, термінами оплати та носіями; про виконання кредитних угод; про непродуктивні видатки та розкрадання матеріальних цінностей тощо. В Україні залучення первинних даних бухгалтерського обліку передбачено методикою поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій [16, с. 91].

2.2. Аналіз рентабельності підприємства з використанням національних стандартів

Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку (П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”) чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх витяг звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

- чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

- валовий прибуток (збиток);

- фінансовий результат від операційної діяльності;

- прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

- прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

- прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) ПДВ, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період [13, с. 237].

Проаналізуємо формування чистого прибутку підприємства за даними Звіту про фінансові результати ТОВ „Гудок” за 2001-2003 рр. (табл. 2.2.)

Формування фінансового результату ТОВ „Гудок за останні три роки зобразимо у вигляді діаграми (рис.2.1.).

Як видно з табл. 2.2., стрімкий ріст чистого доходу припадає на 2003 р., що пов`язано з реорганізацією підприємства та підвищенням його активності на ринку.

За період з 2002-2003 рр. виручка від реалізації збільшилась на 8371,6 тис.грн., тобто майже в 3 рази. Звичайно, таке підвищення також викликане збільшенням собівартості сировини та інших ресурсів.

Собівартість реалізованої продукції за період 2001-2003рр. зросла на 7511,8 тис. грн, або в 3,1 рази. Як видно зростання собівартості випереджає зростання виручки, тому це негативно відображається на прибутку.

Прибуток від реалізації в 2003р. зріс в порівнянні з 2001р. на 134,3 тис. грн. , або на 64,2%, хоча в порівнянні з 2002 р. прибуток в 2003 р. зріс на 209,6 тис. грн., тобто в 1,5 рази. Чистий прибуток підприємтсва збільшився порінянно з 2002 р. на 146,72 тис.грн., або в 1,6 раз, а порівнянно з 2001 р. - на 94 тис.грн., або на 64,2%.

Прослідкуємо динаміку чистого прибутку підприємства , розрахунку абсолютних приростів, базисних і ланцюгових темпів зростання і приросту (табл. 2.3.).

Як видно з діаграми, найбільшу частку в загальному чистому доході підприємства займає надання послуг з пошиття одягу замовникам, при цьому питома вага цієї статті доходу в 2003 р. збільшилась на 9,23 пунктів структури. Відповідно частка інших складових чистого доходу за 2003 р. зменшувалась.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що у ТОВ „Гудок” простежується стабільна тенденція зростання прибутку, тому підприємству потрібно докладати зусиль для підтримання існуючого рівня прибутковості та пошуку додаткових резервів зростання прибутку.

Розглянемо особливості розподілу прибутку у ТОВ „Гудок”.

Чинне законодавство України передбачає першочерговим обов`язком кожного суб`єкту підприємницької діяльності внесення до державного бюджету таких видів податків і зборів з одержаного балансового прибутку: податку на прибуток, податку на нерухоме майно, податку на землю, податку з власників транспортних засобів. Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства[14, с. 248].

Основні напрями використання чистого прибутку у ТОВ „Гудок” визначені Статутом.

Господарська практика у ТОВ „Гудок” передбачає наступні напрями використання чистого прибутку (табл.2.5).

1. Фонд інвестування підприємства (фінансування витрат на науково-дослідні роботу, розробку і освоєння нових видів продукції (робіт, послуг), модернізацію обладнання, реконструкцію і модернізацію діючого виробництва, придбання і створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу).

2. Фонд фінансування витрат, пов`язаних із соціальними потребами (витрати на експлуатацію соціально-побутових об`єктів, що є на балансі підприємства, будівництвом об`єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих та інших заходів.

3. Фонд прибутків засновників: виплата здійснюється пропорційно до частки внеску засновників у статутний капітал).

4. Резервний фонд, що формується у розмірах, рекомендованих чинним законодавством та Установчими документами підприємства.

Наведені дані свідчать про те, що за всіма напрямами спостерігається збільшення абсолютної суми використання коштів, що пояснюється зростанням чистого прибутку підприємства.

Найбільший абсолютний та відносний приріст спрямування коштів спостерігається у фонд інвестування виробництва: в 2003 р. порівняно з 2001 р. - на 50,04 тис.грн. або на 79,5%.

Відповідно зросла і питома вага цього напряму витрачання коштів чистого прибутку на 4 пункти структури, внаслідок цього за іншими напрямами спостерігається зменшення їх питомої ваги в чистому прибутку.

Позитивно характеризує підприємство зростання прибутків засновників і стимулювання персоналу, проте їх питома вага в фонді розподілу чистого прибутку зменшується.

На підприємстві успішно застосовуються форми стимулювання персоналу та управлінських кадрів за рахунок чистого прибутку підприємства. Вищі управлінські кадри стимулюють шляхом відрахувань з прибутків, персонал заохочують преміюванням та шляхом надання матеріальної допомоги.

2.3.Регулювання рівня рентабельності підприємства

Як ми з`ясували, рентабельність - життєво важливий показник для підприємства, адже достатній рівень економічної рентабельності - свідчення нинішніх і застава майбутніх успіхів.

Прибуток визначається за даними податкового обліку шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

- суму валових витрат платника податку;

- суму амортизаційних відрахувань.

Основними принципами розподілення прибутку господарюючих суб`єктів в ринкових умовах господарювання є:

- розподіл прибутку між державою і підприємством, як господарюючим суб`єктом, повинен проводитись з врахуванням інтересів держави в формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств в стимулюванні їх діяльності;

- вилучення відповідної частини прибутку державою до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні бути змінені довільно;

- прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників [5, с. 60].

Відповідно до Господарського кодексу України порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган у відповідності із статутом підприємства і діючим законодавством. При цьому державний вплив на направлення і об'єми використання прибутку господарюючих суб'єктів здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги тощо.

Отже, законодавчерозподіленняприбуткугосподарюючихсуб'єктіврегулюєтьсявтомурозмірі, якийнадходитьдобюджетіврізнихрівнівувиглядіподатківііншихобов'язковихплатежів. Виходячи з цього, отриманий господарюючими суб'єктами балансовий прибуток використовується, в першу чергу, на сплату до бюджету встановлених законами України податків і платежів - податку на прибуток (доход), податку з власників транспортних засобів, податку (плати) на землю та інших майнових податків, а також рентних платежів за нафту, газ тощо. Залишений після цього прибуток, вважаєтьсячистим прибутком підприємства і розподіляється на його розсуд. Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрямок використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому, порядок розподілення і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті і визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом[5, с. 61].

Згідно з статутом, підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення та поповнення резервного капіталу з наступним використанням їх на відповідні цілі або направляти на виробничий, соціальний розвиток, на матеріальне заохочення і на інші цілі. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність робітникам підприємства.

Розділ 3. Шляхи підвищення рентабельності підприємства

3.1.Аналіз прибутковості підприємства

На думку експертів, вироблена продукція, надані послуги та виконані роботи ТОВ „Гудок” відрізняються досить високою якістю. Проблема збільшення обсягів господарської діяльності полягає в дуже високій собівартості. Це пов'язано з високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва продукції та надання послуг. Формування витрат на виробництво продукції в 2001-2003 рр. представлено в табл. 3.1.

Як бачимо з табл. 3.1, витрати на виробництво продукції та надання послуг в 2003 р. збільшились порівняно з 2001 р. на 7511,8 тис.грн., або на 306%. Збільшення витрат відбулось за всіма статтями, а особливо по матеріальним витратам. Інші операційні витрати підприємства в 2003 р. зменшились.

Змінилась і структура витрат: збільшилась доля матеріальних витрат, витрат на оплату праці, на соціальні заходи , а частка амортизації та інших операційних витрат зменшилась.

Тому найголовніша задача для даного підприємства – управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами - це:

- усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

- прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;

- вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі

- від використання ресурсів.

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

1) виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

2) наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

3) можливість застосування гнучкого ціноутворення;

4) надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;

5) можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

6) прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають 72,88% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси, зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарілого обладнання.

Розподілимо витрати підприємства на постійні і змінні. При аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею. Головною метою підприємства має бути максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності. Розрахунок показників по видам продукції наводиться в таблиці 3.2.

Як видно з табл.3.2., в 2003 р. виручка від реалізації перевищує змінні витрати підприємства на 2692,6 тис.грн., що є головною причиною прибуткової діяльності підприємства.

Шляхом розрахунку можливих змін витрат і ціни складено план на 2004 р. На основі моделювання різних варіантів змін витрат і ціни визначено, що середня ціна підприємства має бути підвищена на 10%, а витрати на виробництво і реалізацію продукції знижені на 5%.

Як видно з рис.3.2. та табл.3.3., збільшення середньої ціни на 10% та зменшення витрат діяльності на 5% приведе до зростання валового прибутку підприємства на 1623 тис.грн., або в 2,2 рази, порівняно з 2004 р.

Управління прибутком має базуватись на врахуванні комерційних ризиків: зменшення обсягу продажу внаслідок підвищення ціни, зростання цін на матеріальні і енергетичні ресурси і т.д. Будь-яке зниження виручка завжди викличе зменшення прибутку і підприємство може отримати збиток. Сила впливу операційного важеля показує на скільки відсотків зміниться прибуток при змінні виручки на 1%.

Сила впливу операційного важеля:

валова маржа/прибуток=4245,1/2905,6=1,46. Це означає, що при скороченні виручки на 10% прибуток знизиться на 14,6% (10*1,46).

Таким чином, потрібно постійно контролювати запас фінансової міцності підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, що сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції та надання послуг. Як тільки підприємство досягне межі рентабельності (3903,9 тис.грн), можна використовувати систему знижок, інші заходи по стимулюванню збуту.

Стабільність фінансово-господарської діяльності підприємства у ТОВ „Гудок” може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації продукції (робіт, послуг) та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов`язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов`язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень. Загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами.

3.2. Мінімізація витрат підприємства як засіб підвищення рентабельності підприємства

У стандартних економічних моделях підприємство прагне до максимізації прибутку та мінімізації витрат підприємства. При цьому його стримують різні обмеження. Розглянемо найбільш суттєві з них.

Методика обчислення оподатковуваного прибутку за Законом України „Про оподаткування по прибутку підприємств” та прибутку, який реально отримують підприємства, суттєво відрізняються

Обліковий прибуток не збігається з оподатковуваним прибутком, оскільки у фінансовому й податковому законодавстві коригування доходів і витрат здійснюється за різними статтями, у різних випадках або в різні терміни Такі розбіжності називаються відстроченими податковими зобов'язаннями, або активами.

Для дослідження теми визначимо деякі терміни.

Обліковий (реальний) прибуток, тобто фінансовий результат до оподаткування, розрахований за правилами бухгалтерського обліку (ряд 170 або різниця між ряд 170 та ряд 175 Звіту про фінансові результати)

Розрахунковий (обліковий) податок на прибуток (показник)- це 30% від фінансового результату до оподаткування (ряд 170 Звіту про фінансові результати).

Витрати з податку на прибуток, тобто податок на прибуток, обчислений з урахуванням тимчасових різниць (ряд 180 Звіту про фінансові результати)

Оподатковуваний прибутокрозраховується за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями і являє собою різницю між скоригованим валовим доходом та валовими витратами і амортизаційними відрахуваннями

Податок на прибуток (до бюджету), або реальний податок на прибуток, визначається на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями [15, с. 154].

Таким чином, різниця між податком на прибуток (до бюджету) та умовно визначеним, розрахованим на основі облікового прибутку, є реальною величиною, яка суттєво впливає на діяльність підприємств

Пояснюються ці розбіжності впливом постійних тимчасових різниць у визначенні облікового та оподатковуваного прибутків Постійні різниш не змінюються протягом тривалого часу та пов'язані з розрахунком податку на прибуток, що сплачується до бюджету Найчастіше такі різниці залежать від особливостей формування оподатковуваного прибутку, установлених податковим законодавством, на відміну від формування облікового прибутку, який залежить від положень бухгалтерського обліку

Як правило, постійні різниці виникають через визначення доходів та витрат, що не враховуються при обчисленні валових доходів та витрат, і одночасно впливають на розмір облікового прибутку. Показники, що змінюють лише оподатковуваний прибуток, трапляються рідше

Постійні різниці, що впливають на відмінність між оподатковуваним та обліковим прибутками підприємств України наведено в таблиці 3.4.

З урахуванням того, що чітко визначено склад витрат із податку на прибуток, можна констатувати, що постійні різниці не визнаються у складі витрат із податку на прибуток. Це відповідає нормативним актам, проте на практиці різниця між податком на прибуток, розрахованим згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями, та умовним податком на реальний прибуток підприємства (фінансовий результат (прибуток) до оподаткування) досить суттєва[15, с. 159].

Тимчасові різниці виникають у зв`язку з різницею в часі визначення сум доходів і витрат згідно з положеннями бухгалтерських нормативних документів та сум валових доходів і валових витрат за нормами податкового законодавства. Тимчасові розбіжності не можуть постійно формувати розбіжностей упродовж усього періоду діяльності підприємства. Тому саме вони є головним джерелом обліково-податкових різниць (табл. 3.5.).

Відстрочені податкові зобов'язання утворюються при перевищенні оподатковуваного прибутку над обліковим прибутком (ОбП > ОпП), тобто сплачений податок на прибуток більший за розрахунковий -така ситуація трапляється у дев'яти випадках із десяти. А якщо ні, то нараховуються відстрочені податкові активи (ОбП > ОпП). Тобто тимчасові різниці, що підлягають обчисленню, спричинюють появу відстрочених податкових активів; тимчасові різниці, що підлягають оподаткуванню, спричинюють появу відстрочених податкових зобов'язань.

Податок на прибуток = витрати з податку на прибуток -відстрочені податкові зобов'язання + відстрочені податкові активи; або

витрати з податку на прибуток (ряд. 180 Звіту про фінансові результати) = податок на прибуток + відстрочений податок або

податок на прибуток + відстрочені податкові зобов'язання -відстрочені податкові активи.

Найчастіше тимчасові різниці, що виникають на підприємствах, являють собою видані й отримані аванси, які у податковому обліку впливають на формування валових доходів та валових витрат, тоді як для цілей бухгалтерського обліку видані та отримані аванси не визнаються доходами й витратами і відображаються у складі поточних зобов'язань та дебіторської заборгованості в рахунок наступних платежів.

Наприклад, дебіторська заборгованість за авансами ТОВ „Гудок” на кінець 2003 р. в 75 разів перевищувала їх кредиторську заборгованість, що свідчить про перевищення валових витрат над валовими доходами в таких операціях, в результаті обліковий податок на прибуток буде набагато більший за реальний.

Розглядаючи дані балансу ТОВ „Гудок”", слід зазначити, що відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов'язань на підприємстві не має, оскільки баланс - це констатація факту (фінансового стану) на кінець звітного періоду. У динаміці вплив різниць на процес формування та розміщення фінансових ресурсів можна простежити, використовуючи лише первинні документи та синтетичні рахунки.

Як видно з таблиці, податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, в середньому за роками в 1,4 рази більший від

Отже, реальний податок на прибуток підприємства в середньому більший від розрахункового (облікового) за роками: він більший майже на 35% у 2001 році, на 55% -у 2002-му, і на 45% - у 2003 році .

Таким чином, у цілому "переплата" податку на прибуток формується через різниці (постійні й тимчасові).

Діаграма (рис. 3.3) свідчить про постійне перевищення сплаченого до бюджету податку на прибуток над розрахунковим, що визначається на основі реально отриманого прибутку ТОВ „Гудок”.

Таким чином, подальша сплата податку на прибуток - це чинник, що зумовлює постійне вилучення фінансових ресурсів та їх іммобілізацію.

За існуючого в Україні порядку оподаткування питома вага податків у виручці становить приблизно 20-35% залежно від структури собівартості, і ця частка має сталу тенденцію до зростання відповідно до збільшення розміру підприємства.

Співвідношення прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, та податків, що сплачуються державі, яскраво свідчить, що підприємницький сектор головним чином працює на державу, а не на себе. Це співвідношення. становить приблизно 7 : 30, і це при тому, що до уваги беруться тільки загальнодержавні податки. Якщо до них додати ще й різноманітні обов’язкові стягнення (державне мито, акцизи, різні патенти, ліцензії, дозвільні документи), то це співвідношення буде ще більшим.

Для підвищення ефективності державного регулювання економіки в галузі бюджетно-податкової політики необхідно вжити таких заходів:

- зупинити безперервний потік податкових змін;

- спростити механізм оподаткування, упорядкувати систему надання пільг і застосування фінансових санкцій;

- створити більші можливості використання прибутку з метою інвестування його у виробництво шляхом скасування тих податків і відрахувань, які сплачуються до бюджету за рахунок прибутку (крім податку на прибуток).

Вдосконалення економічної політики формування прибутку у ТОВ „Гудок” передбачає збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, зниження витрат на виробництво продукції, а також обґрунтування оптимального ціноутворення.

Політика підприємства щодо оптимізації випуску та структури виробництва передбачає конкретні дії, що спираються на аналіз та прогнози попиту на ринку, спрямовані на:

- випуск нових видів продукції;

- додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і сказання послуг (ціна, строки поставок, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т. ін.).

Резервами підвищення прибутку є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на підприємстві відносять:

- суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

- продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

- широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

- скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

- зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

- скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

- забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Механізм розподілу прибутку у ТОВ „Гудок” повинен передбачати таку послідовність дій:

На першому етапі із суми чистого прибутку вираховуються обов'язкові відрахування в резервний (не менш 5%, як передбачено статутом підприємства) та інші обов'язкові фонди спеціального призначення.

На другому етапі з частини чистого прибутку, що залишився, віднімаються кошти, що направляються на повернення раніше отриманих позичок (по яких наступив термін погашення), викуп облігацій і т.д.

Знайдена у результаті першого і другого етапів розрахунку сума чистого прибутку і представляє собою межі, в рамках яких реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На третьому етапі частина чистого прибутку, що залишився, розподіляється па цілі виробничого розвитку і споживання. Підприємство дотримується залишкового типу дивідендної політики, тому в процесі цього етапу розрахунків пріоритетною задачею є повне задоволення потреби у власних фінансових ресурсах, сформованих за рахунок прибутку.

На четвертому етапі сформований за рахунок прибутку загальний фонд споживання розподіляється на фонд виплати дивідендів і фонд споживання персоналу підприємства (додаткове матеріальне заохочення працівників і задоволення їхніх соціальних потреб). Основою такого розподілу є обраний тип дивідендної політики і зобов'язання підприємства по колективному трудовому договору.

На п’ятому етапі визначається коефіцієнт дивідендних виплат за результатами реалізації дивідендної політики у звітному періоді (методика його розрахунку розглянута вище).

Ефективність капіталізації прибутку може бути оцінена шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку. Якщо фактична рентабельність власного капіталу нижче ставки депозитного відсотка, то капіталізація прибутку для власників невигідна. Розподілений прибуток у формі дивідендних виплат дозволив би їм одержати більш високий доход.

Економічна політика формування та розподілу прибутку у ТОВ „Гудок” повинна спрямовуватись на:

- виявлення і ліквідацію втрат і збитків, їх причин і перебудування організаційної структури таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;

- налагодження жорсткого внутрішньогосподарського контролю і проведення глибокої ревізії діяльності, інвентаризацію статей балансу, детальне вивчення складу матеріальних цінностей, особливостей готової продукції, дебіторської заборгованості;

- впровадження автоматизованої системи інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;

- об`єктивна оцінка недоліків у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалення методів управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством;

- постійне дотримання розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками , так і з покупцями продукції.

Комплексне виконання цих заходів дозволить покращити фінансовий стан підприємства.

3.3. Управління структурою капіталу підприємства

Умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку є його фінансова стійкість. Фінансова стійкість в широкому розумінні розглядається як здатність підприємства на довгострокову перспективу генерувати доход достатній для виконання зобов`язань перед інвесторами і задоволення потреб власників. Як переконує проведене дослідження, це комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів, які необхідно враховувати керівництву підприємства. Стабільність фінансово-господарської діяльності підприємства може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов`язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов`язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень. Загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами[14, с. 318].

Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства повинна спрямовуватись на :

- якість управління оптимальним складом і структурою поточних активів: зменшення частки дебіторської заборгованості шляхом встановлення штрафів у розмірі за кожний день прострочення платежу покупцями;

- правильний вибір стратегії і тактики управління структурою власних фінансових ресурсів;

- заходи щодо управління коштами, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Тут стратегія повинна бути направлена на усунення фінансового ризику нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

  1. Реалізація продукції з негайною оплатою.
  2. Отримання дебіторської заборгованості.
  3. Продаж резервних грошових активів.
  4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
  5. Отримання банківських кредитів.
  6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків [14, с. 320].

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу (табл. 3.7.).

Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів в 2001-2003 рр. була високою : відповідно 94 % і 91%. В 2003 р. частка власного капіталу зменшилась і становила 68%, при нормативному значенні 50%.

Взагалі отримані дані свідчать про не високий рівень залежності підприємства від зовнішнього фінансування.

Показник фінансової стійкості підприємства перевищує нормативне значення. Зниження даного коефіцієнту в кінці 2003 р. обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів.

Згідно даних таблиці 2.8. на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів в 2001 р. припадало 0,06 грн. позикових коштів, в 2002 р. – 0,10 грн., а в 2003 р. – 0,47 грн. Порівняно з 2001 р. в 2003 р. значно підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.

Таким чином, на кінець 2003 р. ТОВ „Гудок” мало нестійке фінансове становище. Підприємство має недостатню частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень залежності від зовнішнього фінансування, але цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.

Висновки

В роботі було розглянуто теоретичні аспекти визначення та підвищення на основі чого ми дійшли наступних висновків та пропозицій.

У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:

- показники, розраховані на основі прибутку (доходу);

- показники, розраховані на основі виробничих активів;

- показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Найголовнішою задачею для підприємств є управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Стратегія підвищення прибутковості підприємств України повинна спрямовуватись на :

- виявлення і ліквідацію втрат і збитків , їх причин і перебудову організаційної структури таким чином, щоб підприємства могли б одержувати максимальний прибуток;

- налагодження жорсткого внутрішньогосподарського контролю і проведення глибокої ревізію діяльності, інвентаризації статей балансу, детальне вивчення складу матеріальних цінностей, особливостей готової продукції, дебіторської заборгованості;

- впровадження автоматизованої системи інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;

- об’єктивна оцінка недоліків у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалення методів управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством;

- постійне дотримання розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками , так і з покупцями продукції.

Під час планування чистого прибутку на підприємстві не враховується розподіл витрат на постійні і змінні, не досліджується взаємозв’язок між обсягом виробництва, витратами і ціною продукції. Тому пропонується під час планування чистого прибутку підприємства проводити операційний аналіз, який дозволяє забезпечувати залежність прибутку від витрат і обсягу реалізації, тобто визначати чутливість прибутку до різних напрямів планування виробничо-господарської діяльності. Застосовуючи операційний аналіз, можна передбачати всі варіанти впливу зміни обсягу реалізації ціни, витрат на величину прибутку і обрати прийнятний для підприємства варіант.

Найголовнішою задачею для ТОВ “Гудок” є управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарілого обладнання. Стратегія підвищення прибутковості ТОВ „Гудок” повинна спрямовуватись на:

1. виявлення і ліквідацію втрат і збитків, їх причин і перебудувати організаційну структуру таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;

2. налагодження жорсткого внутрішньогосподарського контролю і проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;

3. впровадження автоматизованої системи інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;

4. об’єктивна оцінка недоліків у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалення методів управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством;

5. постійне дотримання розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками , так і з покупцями продукції.

Що стосується підвищення прибутковості підприємств на рівні держави, доцільно запровадити регресивну податкову шкалу, коли ставки податків зменшуються разом із підвищенням величини отриманого підприємствами прибутку.

Список використаних джерел

  1. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. зі змінами і доповненнями
  2. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. зі змінами і доповненнями
  3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 1998. – 544 с.
  4. Економіка виробничого підприємства: Навч. посібник /За ред.. Й.М.Петровича. - К., 2001. - 405 с.
  5. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 191 с.
  6. Каретнікова В.С. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. – Х., 1999. – 265 с.
  7. Основні результати фінансової діяльності підприємств України за 9 місяців 2002 року / Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №3. - с.67-76
  8. Орлов О.О. Планування діяльності підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.
  9. Поліщук Н.В. Фінансовий аспект діяльності підприємства / Фінанси України. – 2000. - №12, с.109-116
  10. Савчук В.П., Москаленко О.В. Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства / Фінанси України. - 2002. - №1. с.50-53
  11. Статистичний щорічник України за 2002 рік. Держкомстат України. - К.: Техніка. 2003
  12. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник . – К.: МАУП, 1998. – 156 с.
  13. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч.посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.
  14. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А.М.Поддерєрьогіна. - К., 2000. - 460 с.
  15. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М. та ін.. - К., 2002. - 384 с.
  16. Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с.
загрузка...
Top