Аналіз витрат підприємством на виробництво

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи до формування витрат на виробництво

Розділ 2. Планування витрат на виробництво.

Розділ 3. Аналіз витрат на виробництво підприємством ТОВ "D&V-інвест"

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Проте процес отримання прибутку нерозривно пов’язаний з затратами. Проблема ефективності управління затратами полягає в тому, що ресурси підприємства обмежені, тому ключовим є така організація управління витратами при якій за найменшої з можливих величини затрат підприємство отримує максимальний прибуток. Підприємства зацікавлені в отриманні стабільних прибутків, загальна величина яких давала б змогу забезпечувати технічний розвиток підприємства, розвивати виробництво та виплачувати дивіденди.

Тому проблема економії витрат є однією з ключових у побудові управління підприємством. Але ефективна економія витрат буде можлива за умови налагодження дієвої системи обліку витрат, їх аналізу на основі системи обліку, та пошуку шляхів зменшення витрат, щоб збільшити прибуток. Все це разом складає систему управління формуванням витрат на підприємстві, ключовою ланкою якої є облік витрат.

Перехід до ринкових відносин потребує радикального переосмислення змісту, методів та інструментарію планування виробництва.Це особливо стосується найважливішої ланки — планування витрат і вартісних показників плану виробництва. Адже потрібен концептуально новий підхід до планування витрат виробництва з урахуванням відсутності централізовано встановлюваних цін, ринкової кон'юнктури, яка швидко змінюється, конкуренції серед товаровиробників.

Актуальність темироботи визначається тим, що в ринкових умовах, коли більшість ринків є конкурентними, облік витрат і контроль за ними є найважливішою ланкою управління підприємством. В той же час більшість вітчизняних підприємств мають значні труднощі при створенні дієвої системи обліку та управління витратами. Тому ефективного обліку витрат є надзвичайно актуальною на даний час. У сучасних умовах господарювання вітчизняні товаровиробники зможуть забезпечити конкурентоспроможність продукції тільки на основі зниження витрат. Реалізація цієї мети вимагає посиленої уваги керівництва до питань, пов'язаних із визначенням раціональності структури витрат та пошуком шляхів їх зниження.

Метою даної роботиє вивчення методології обліку витрат на виробництво та їх контролю.

В рамках поставленої мети в роботі вирішувалися наступні завдання:

  • Провести дослідження сутності витрат та їх класифікації;
  • Дослідити основні методологічні підходи до обліку витрат;
  • Проаналізувати економічну сутність собівартості та дослідити процес її формування;
  • Розглянути процес організації аудиту за витратами на виробництво та собівартістю продукції;
  • Дослідити вплив факторів на собівартість продукції конкретного підприємства ТОВ "D&V-інвест".

Об’єктом дослідженняє система обліку витрат на підприємстві.

Предметом дослідженняє сукупність теоретичних та методологічних підходів до обліку витрат та їх контролю.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Інформаційною базою роботислужить бухгалтерська звітність досліджуваного підприємства, нормативно-правові документи, які регулюють процес обліку витрат на Україні, а також теоретичний, фактичний та методологічний матеріал, який наведено в роботах численних вітчизняних і закордонних фахівців, зокрема таких як Білуха М.Т., Грабова Н.М., Сахарцева І.І., Ткаченко Н.М., Мороз Ю.М., Завгородній В.П., Бутинець Ф.Ф. та багато інших.

Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи до формування витрат навиробництво

Для того щоб отримати прибуток (а саме така мета будь-якої підприємницької діяльності), необхідно затратити певну частину капіталу, тобто понести витрати.

Витрати виробництва - це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва теперішньому) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

Операційні витрати - це витрати, що пов'язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємством. Вони характеризують витрати, які безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції. Операційні витрати як. правило поділяються на адміністративно-управлінські, витрати на збут та витрати, пов'язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструкторськими роботами.

Методологічно витрати витрат виробництва продукції групуються за такими ознаками:

— за місцем виникнення витрат на виробництво продукції;

— за видами продукції;

— за способом перенесення вартості на продукцію;

— за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат;

— за календарним періодом;

— за видами витрат.

Валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбалися (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у-власній господарській діяльності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначає методологічні принципи формування в, бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної сировини, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо[1].

Згідно з законодавством і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку "Загальні вимоги до фінансової звітності" до витрат, пов'язаних зі зменшенням економічних вигод (активів) або зі збільшенням зобов'язань протягом облікового періоду відносяться:

а) витрати, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів:

- списання сировини, матеріалів на виробництво (рах. № 23), матеріалів для ремонту обладнання, на адміністративні потреби;

- витрати від знецінення запасів;

- нестачі запасів (сировини, комплектуючих, готової продукції, товарів тощо);

- нарахування амортизації;

- списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

- визнані економічні санкції - штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені;

- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що не може бути погашена.

Таким чином, все, що не може бути визнане активом, списується на витрати;

б) витрати, що збільшують зобов'язання підприємства:

- заробітна плата;

- податки, збори, обов'язкові платежі;

- відрахування на обов'язкове та добровільне страхування;

- транспортні витрати;

- послуги сторонніх організацій (консультаційних, юридичних, медичних, аудиторських);

- оренди, витрат зв'язку, послуг з реклами, комунальних послуг, інше нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.

Особливістю нових Національних стандартів є те, що всі витрати, пов'язані зі звітним періодом, відноситимуться на витрати такого періоду. Навіть такі витрати, як крадіжки, сплачені штрафи відноситимуться на рахунки обліку витрат, оскільки ці та подібні витрати пов'язані зі зменшенням або збільшенням зобов'язань — зменшують прибуток (не оподатковуваний), а відповідно зменшують і власний капітал.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використовуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, для планово-економічних і аналітичних розрахунків[2].

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами й іншими адміністративне обособленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру і призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжні та обслуговуючі виробництва і господарства.

До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментам, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До них належать ремонтні цехи,, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділи.

До обслуговуючих виробництв і господарств (непромислового господарства) належать: не заводський транспорт житлово-комунальне господарство і культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальним замовленням) або груп однорідних виробів.

Витрати на виробництво продукції класифікуються за елементами і статтями калькуляції.

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат.

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництва. За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів.

Непрямі витрати створюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають декілька елементів), котрі відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі[3].

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються на умовно-перемінні та умовно-постійні.

До умовно-перемінних витрат належать витрати, абсолютний розмір яких збільшується із збільшенням обсягу випуску продукції та знижується з його зменшенням. До умовно-перемінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні - це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням), випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні й одноразові.

Поточні витрати, тобто постійні - це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця.

Одноразові витрати - це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Витрати на переробку (виробництво) запасів включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також постійні змінні виробничі накладні витрати.

Розподілення постійних виробничих накладних витрат базується на нормальній потужності виробничого устаткування, а змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

Розглянемо складові типової номенклатури статей калькуляції.

До статті калькуляції "Сировина і матеріали" включається вартість:

— сировини і матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);

- купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і пакування продукції.

До цієї ж статті належать витрати, пов'язані з використанням природної сировини, у частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку і геологічні пошуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, і за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів[4].

Витрати по статті "Сировина і матеріали" включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень.

Витрати на куповані матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і пакування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнено, включаються до собівартості продукції у такому порядку:

а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм витрат і цін матеріалів визначаються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;

в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції, товарної продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.

В окремих галузях промисловості стаття калькуляції "Сировина і матеріали" може бути деталізована з урахуванням характеру, структури й організації виробництва. Так, у машинобудівельній, суднобудівельній, харчовій, окремих галузях хімічної та нафтохімічної промисловості можливе виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва. При цьому під напівфабрикатами власного виробництва продукти, одержані в окремих цехах, переділах, які ще не пройшли всі встановлені технологічним процесом операції та підлягають доробці у наступних цехах, переділах цього ж підприємства або комплектуванню у вироби.

Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди, інструменти загального призначення тощо), які оприбутковуються на відповідному балансовому рахунку товарно-матеріальних цінностей і в подальшому обліку не відрізняються від куплених.

До статті калькуляції "Куплені комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій" включається вартість:

— купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що потребують монтажу або додаткової обробки на даному підприємстві;

- робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності.

До робіт і послуг виробничого характеру належать:

здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини і споживчих матеріалів, часткова обробка напівфабрикатів і виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

Вартість купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до вартості окремих видів і замовлень.

Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючого обладнання, яке оплачується за рахунок замовника вище ціни за виріб, не потребує обробки й монтажу на підприємстві і не включається до його валової продукції.

Витрати по статті калькуляції "Контрагентські поставки і роботи" безпосередньо включаються до собівартості окремих виробів і замовлень.

До статті калькуляції "Паливо та енергія на технологічні потреби" відносяться витрати на всі види палива (як одержані від сторонніх підприємств і організацій, так і виготовлені самим підприємством"), безпосередньо використовувані у процесі виробництва продукції.

Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо, енергію та інші матеріальні ресурси, виходячи з цін придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання і доставку, які здійснюються сторонніми організаціями, матеріальних витрат, пов'язаних з транспортною доставкою (у тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів транспортом і персоналом підприємства, втрат від нестачі матеріальних цінностей у дорозі в межах норм природного убутку.

Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати і паливо в окрему статтю калькуляції не виокремлюються, а включаються до вартості (статті) вказаних матеріальних ресурсів. Облік цих витрат ведеться за групами і підгрупами матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, та їх відносної величини щодо придбаних матеріалів (тверде паливо, рідке паливо, шихтові матеріали, скло, метали за групами тощо)[5].

В окремих галузях промисловості (машинобудівній, деревообробній, нафтохімічній, харчовій тощо) можливе виділення транспортно-заготівельних витрат в окрему статтю витрат.

У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість повернутих відходів, що відраховуються із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

До статті калькуляції "Основна заробітна плата" відносяться витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно до прийнятих підприємством систем оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників, зайнятих виробництвом продукції.

До статті калькуляції "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати нарахованої виробничому персоналові підприємства додаткової заробітної плати за працю понад визначені норми, за трудові успіхи й винахідництво і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій[6].

Розділ 2.Планування витрат на виробництво

У зв'язку з тим, що прибуток від реалізації є оподатковуваним показником, здійснюється державне регулювання витрат на виробництво двома документами:

1. Постанова Кабінету Міністрів України № 759 від 10.11.1994 року «Про затвердження основних положень про склад витрат виробництва (обігу) на підприємствах і в організаціях». Цим документом визначено перелік витрат підприємства, які можна відносити на собівартість продукції.

2. Типове положення з питань планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

У цьому документі наведені методологічні основи планування витрат на виробництво та собівартості продукції.

Такі ж типові положення діють і в інших галузях господарства — будівництві, транспорті, торгівлі; вони враховують галузеві особливості формування витрат.

В економічній практиці застосовуються два групування витрат на виробництво:

- за економічно спорідненими елементами витрат (так складається кошторис витрат на виробництво);

- за статтями калькуляції (так визначається собівартість товарної (або виробленої) продукції).

У собівартість продукції включаються витрати на засоби виробництва — матеріали, напівфабрикати, паливо та енергію, амортизаційні відрахування на експлуатацію устаткування, також заробітну плату працівників та нарахування на неї, обслуговування та управління виробництвом, позавиробничі витрати.

Зміст плану витрат на виробництво

В цьому розділі плану визначаються:

- планова собівартість кожного виду товару;

- планова собівартість обсягу товарної продукції;

- витрати на 1 гривню товарної продукції;

- зниження собівартості за рахунок інновацій та інвестицій в науково-технічний процес;

- точка беззбитковості та період (місяць, квартал, рік) її досягнення.

- плановий кошторис витрат на виробництво.

Основними показниками та документами цього розділу плану

є собівартість одиниці кожного виду товарної продукції та кошторис витрат на виробництво.

Послідовність розробки плану витрат:

1. На основі норм та нормативів витрат та зниження собівартості в результаті реалізації заходів науково-технічного прогресу складається планова калькуляція собівартості одиниці продукції.

2. Розраховується планова собівартість обсягу товарної продукції.

3. Розраховуються планові витрати на 1 гривню товарної продукції.

4. Визначається точка беззбитковості та період її досягнення.

5. Складається кошторис витрат на плановий рік[7].

Планування витрат на виробництво

У цьому розділі плануються поточні витрати на виробництво (валові) на основі норм та нормативів витрат різного виду ресурсів.

Для цього складається плановий кошторис витрат на рік поквартально за економічно спорідненими елементами витрат. У кошторис включаються всі поточні виробничі витрати відповідно до постанови Кабміну України № 759 від 10. 11. 1994 року та «Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості на товарну продукцію, незавершене виробництво, ремонтно-експлуатаційні потреби, запаси та інше.

Приклад кошторису витрат наведено в таблиці 1.

Це групування витрат є однаковим для всієї промисловості України.

Матеріальні витрати є комплексним елементом, який включає сировину та матеріали, куповані напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру інших підприємств, паливо, енергію, воду, витрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей в межах природного збитку тощо[8].

Розділ 3. Аналіз витрат на виробництво підприємством ТОВ "D&V-інвест"

До непрямих витрат належатьвитрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати створюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають декілька елементів), котрі відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі.

Для обліку загальновиробничих витрат призначений рахунок 91 „Загальновиробничі витрати". При цьому підприємство може самостійно відкрити субрахунки, наприклад 917 «Загальновиробничі витрати основного виробництва” і 912 “Загальновиробничі витрати допоміжного виробництва", а також субрахунки, що забезпечують іншу аналітику залежно від специфіки виробництва, особливостей формування виробничої собівартості продукції.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. На кожному підприємстві встановлюється свій перелік постійних і змінних витрат, що обумовлює їх окремий облік.

Бухгалтерські записи з відображення в обліку загальновиробничих витрат наведені в таблиці 2.

У кінці звітного місяця загальногосподарські витрати повинні бути розподілені з метою визначення їх суми, що припадає на одиницю виробу. Це необхідно для формування виробничої собівартості готової продукції[9].

Згідно з П(С)БО до собівартості продукції не включаються понаднормативні витрати, тому що згідно з принципом обачності вартість запасів не повинна бути завищена. Оскільки сума змінних витрат залежить від обсягу виробленої продукції, такі витрати повністю включаються до собівартості продукції (відносяться у дебет рахунка 23 "Виробництво"). Що стосується постійних витрат, то їх величина не залежить від обсягу виробництва. "Погоджуючись" оплачувати, наприклад, орендну плату, керівництво фірми розраховує на визначений рівень виробництва. За даними минулих років можна судити про те, який рівень виробництва є для підприємства "нормальним". Якщо обсяг діяльності зменшується, сума постійних витрат не змінюється, а отже їх величина на одиницю продукції буде завищена порівняно з нормальною потужністю. При цьому частина таких витрат буде понаднормативною, тож вона не повинна відноситися на собівартість продукції. Саме тому постійні загальногосподарські витрати розподіляються з використанням бази розподілу при нормальній виробничій потужності.

Розподіл постійних загальновиробничих витрат за нормальною потужністю необхідний для того, щоб сума таких витрат, яка перевищує норматив, не включалася до собівартості запасів. У зв'язку з цим нерозподілена сума таких витрат виникне, якщо рівень виробництва в звітному періоді менше, ніж при нормальній потужності. У цьому випадку загальна сума постійних витрат не зміниться, а обсяг виробленої продукції зменшиться, тому питома вага постійних загальновиробничих витрат на одиницю продукції буде вище звичайної, що призведе до завищення вартості запасів (до включення до собівартості понаднормативних витрат). Тобто постійні загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості повністю тільки в тому випадку, коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність. У цьому випадку вся сума, зібрана на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати", буде списана у дебет рахунка 23 "Виробництво".

Таким чином, особливістю при визначенні собівартості готової продукції згідно з П(С)БО 16 є застосування поняття "нормальна виробнича потужність"[10].

Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності (очікуваний рівень виробництва), якого можна досягти за звичайних умов роботи підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

У визначенні сказано, що нормальна потужність - це обсяг діяльності. У зв'язку з цим багато хто вважає, що нормальна потужність повинна виражатися в кількості виробленої продукції. Причому додаток до П(С)БО 16 до внесення в нього змін містив приклад розподілу загальногосподарських витрат, у якому базою розподілу були одиниці виробленої продукції. Але це один з варіантів такого розподілу. Обсяг виробництва в кількісному вимірі, як правило, є базою розподілу в тому випадку, коли підприємство виробляє один вид готової продукції, що буває досить рідко.

Тому розрахунок нормальної виробничої потужності залежить від прийнятої на підприємстві бази розподілу. Наприклад, якщо базою є зарплата робітників виробництва, то визначається Її середній рівень протягом кількох років. Нормальною виробничою потужністю при цьому буде обсяг діяльності, при якому фонд оплати праці складає розраховану середню величину.

Якщо базою розподілу на підприємстві є сума прямих витрат, то, для того щоб визначити нормальну виробничу потужність, потрібно визначити середню суму прямих витрат за показниками минулих років. При цьому нормальною потужністю підприємства з метою розподілу постійних загальновиробничих витрат буде вважатися обсяг діяльності, при якому сума прямих витрат на виробництво продукції складатиме розраховану величину.

Таким чином, при визначенні нормальної потужності за показниками минулих років може бути підрахована середня сума прямих витрат на виробництво продукції, годин праці, заробітної плати, обсягів діяльності тощо залежно від того. яка база прийнята для розподілу. Якщо підприємство тільки починає свою діяльність, очевидно, беруться до розрахунку планові суми.

Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно і відображається в його обліковій політиці.

Далі, використовуючи базу розподілу, визначається норматив постійних загальновиробничих витрат на одиницю прямих витрат.

Таким чином, змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат (на одиницю готової продукції) з використанням обраної підприємством бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витрати тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду, а постійні - виходячи з нормальної виробничої потужності.

Сума постійних загальновиробничих витрат, яка не перевищує їх величину при нормальній потужності виробництва, є розподіленою і включається до виробничої собівартості продукції. Сума, що перевищує "нормальну", вважається нерозподіленою частиною загальновиробничих витрат. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати збільшують собівартість реалізованої продукції в тому періоді, у якому вони виникли (тобто списуються на витрати в періоді їх виникнення)[11].

Розглянемо розподіл загальновиробничих витрат на прикладі ТОВ «"D&V-Інвест"».

Обліковою політикою ТОВ «D&V-Інвест» встановлено порядок розподілу загальновиробничих витрат пропорційно сумі прямих витрат на виробництво готової продукції.

Як зазначалося вище, у прикладі ми будемо використовувати два види готової продукції. При цьому організовано аналітичний облік прямих витрат на виробництво кожного виду продукції. Розподіл загальновиробничих витрат і визначення собівартості конкретних виробів здійснюються у такому порядку:

1. Виходячи з очікуваного обсягу виробництва визначено нормальний рівень виробничої потужності і норматив постійних загальновиробничих витрат. Змінні і постійні загальновиробничі витрати визначаються за фактичними обліковими даними минулих років.

У нашому випадку сума змінних витрат була розрахована за фактичними даними, У 2005-2006 роках підприємство мало показники, подані в таблиці 3.

* Постійні витрати в 2003 році збільшилися у зв'язку з підвищенням ставок орендної плати. Для розрахунку нормативу постійних загальновиробничих витрат беруться дані останнього року тому що сума таких витрат залишається відносно незмінною.

Сума прямих витрат у середньому за рік склала 285000 грн. Таким чином, нормальною виробничою потужністю підприємства є обсяг діяльності, при якому сума прямих витрат на виробництво продукції складає 285000 грн.

При цьому очікується, що у поточному році сума постійних загальновиробничих витрат не зміниться порівняно з минулим роком і складе 44000 грн.

Розрахуємо коефіцієнт нормативних постійних загальновиробничих витрат:

44000:285000=0,15.

Згідно з нормативом загальновиробничі постійні витрати повинні складати 0,15 грн. на 1 грн. прямих витрат.

2. Наступний показник – це фактичний рівень виробничої потужності і фактична суму змінних і постійних загальновиробничих витрат за звітний період.

Фактичний рівень виробничої потужності для нашого підприємства береться таким, що дорівнює сумі прямих витрат на виробництво продукції відповідно до обраної бази розподілу загальногосподарських витрат.

За звітний місяць фактичний рівень виробничої потужності склав 25500 грн. (25360 +140) прямих витрат.

Фактична сума постійних загальновиробничих витрат -4100 грн..

Фактична сума змінних загальновиробничих витрат — 7100 грн..

3. Наступний крок – це розрахунок коефіцієнт (норматив) розподілу постійних і змінних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу (на одиницю прямих витрат, на одну машино-годину, один виріб тощо) шляхом ділення суми постійних загальновиробничих витрат при нормальному рівні потужності і змінних загальновиробничих витрат при фактичному рівні потужності на кількість кількість одиниць продукції

Коефіцієнт розподілу змінних загальновиробничих витрат:

4. Розрахований на першому етапі коефіцієнт (норматив) розподілу постійних загальновиробничих витрат множиться на фактичну величину обраної бази розподілу за звітний період. Одержана сума вважається розрахованою нормою постійних фактичних витрат звітного періоду.

Іншими словами, розраховується сума постійних розподілених витрат (що підлягають віднесенню на витрати основного виробництва з наступним включенням до виробничої собівартості продукції) як добуток фактичної потужності (25500 грн.} і нормативу постійних витратна одиницю продукції при нормальній виробничій потужності (0,15):

Таким чином, виходячи із запланованої ставки (0,15 грн. на одиницю продукції) сума постійних витрат повинна була скласти 3825 грн.

5. Розраховану норму постійних фактичних витрат звітного періоду порівнюємо із сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яка, у свою чергу, визначається як різниця між загальною сумою фактичних загальновиробничих витрат за звітний період і сумою змінних фактичних витрат цього ж періоду, визначеною прямим шляхом на основі первинних документів).

Постійні фактичні витрати, що не перевищують розрахованої норми, вважаються розподіленими витратами і включаються до виробничої собівартості, а залишок-нерозподіленими постійними витратами.

В нашому випадку загальна сума постійних загальновиробничих витрат склала 4100 грн- (з них розподілена частина -3825 грн,).

Обчислюємо суму постійних нерозподілених витрат (що підлягають віднесенню на собівартість реалізованої готової продукції звітного періоду):

У нашому прикладі фактична сума постійних загальновиробничих витрат перевищила норматив, тому до собівартості виробленої продукції було списано нормативну величину. Різниця ж віднесена на витрати звітного місяця в складі собівартості реалізованої продукції.

6. Суми змінних і постійних розподілених загальновиробничих витрат включаються до виробничої собівартості та розподіляються між окремими видами продукції пропорційно обраній базі розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Для того, щоб розподілити ці суми між виготовленими виробами, потрібно визначити частку прямих витрат на кожний вид виробу в загальній сумі прямих витрат. Розподіл загальновиробничих витрат з метою включення їх суми до собівартості одиниці готових виробів поданий в таблиці 4.

Облік списання загальновиробничих витрат

Після списання розподілених постійних загальновиробничих витрат на рахунку 23 "Виробництво" збираються витрати, що будуть включатися до собівартості виробленої продукції (обліковуватися на рахунку 26 "Готова продукція") або до собівартості інших запасів (якщо вони були вироблені для внутрішнього споживання), а сальдо рахунка 23 відображатиме суму незавершеного виробництва.

У результаті узагальнення витрат на виробництво ми визначили їх загальну суму (36425 грн.), а також суму за об'єктами обліку витрат (за видами продукції, що виготовляється (виріб ТД-300 - 22095,25 грн. і виріб ТД-500 -14329,75 грн.)). Однак при визначенні фактичної виробничої собівартості готової продукції необхідно знати вартість незавершеного виробництва на початок і кінець звітного місяця.

Висновки

Як видно з вищеописаного, тема витрат виробництва та обігу та порядок їх віднесення до валових витрат є дуже важливою в бухгалтерському обліку підприємства. Витрати є чи не найважливішим розділом, який визначає ефективне функціонування будь-якого підприємства. Особливо важливим є питання віднесення витрат підприємств від виробництва та обігу до валових. Це питання потребує кваліфікації і скрупульозного опрацювання з метою запобігання помилок.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо. Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька одноелементних витрат. Наприклад, це витрати на утримання і експлуатацію устаткування, що містять кілька елементів витрат, зокрема це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата працівників, які обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних належать також витрати загально виробничі, загальногосподарські, на усунення браку тощо.

Постійними вважають витрати, що не залежать від обсягу виготовленої продукції, а змінюються лише з часом. Наприклад, витрати на орендну плату за приміщення зростатимуть не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди.

Змінними називають витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт). При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зростають із збільшенням обсягів виробництва. Постійні витрати є при будь-якому обсязі виробництва продукції. Співвідношення постійних і змінних витрат називають структурою витрат підприємства.

Список використаної літератури

  1. Багров В. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ В. П. Багров, І. В. Багрова; Дніпропетровська державна фінансова академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 156 с.
  2. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник/ Т. Д. Костенко, Є. О. Підгора, В. С. Рижиков та ін.; М-во освіти і науки України, ДДМА. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 398 с.
  3. Кислиця О. Економічний аналіз: Курс лекцій/ Олена Кислиця, Ірина Мягких,; Європейський університет. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - 170 с.
  4. Кіндрацька Г. Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник/ Галина Кіндрацька, Микола Білик, Анатолій Загородній,; Ред. А. Г. Загородній. - Львів: Магнолія плюс, 2006. - 426 с.
  5. Ковальчук М. Економічний аналіз діяльності підприємств АПК: Підручник/ Михайло Ковальчук,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 390 с.
  6. Кожанова Є. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Євгенія Кожанова, Ірина Отенко,; М-во освіти і науки України, Харківський нац. екон. ун-т. - 2-е вид., допрац. і доп.. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. - 340 с.
  7. Моссаковський В. Система контролю витрат виробництва за сучасних умов //Бухгалтерський облік і аудит. - 2002. - № 9. - C. 29-34
  8. Нестеренко Ж. К. Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Ж. К. Нестеренко, А. В. Череп; М-во освіти і науки України, ЗНТУ. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 122 с.
  9. Оспіщев В. Удосконалення обліку витрат виробництва в підприємствах ресторанного господарства //Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. - № 3. - C. 16-19.
  10. Савицька Г. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Глафіра Савицька,. - К.: Знання, 2004. – 653 с.
  11. Стоян В. Аспекти формування та обліку прямих витрат //Фінанси України. - 1999. - № 11. - C. 42-50
  12. Тарасенко Н. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Ніна Тарасенко,. - 4-те вид. стереотип.. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 341с.
  13. Череп А. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Алла Череп,; М-во освіти і науки України , ЗНТУ. - К.: Кондор, 2005. - 159 с.
  14. Швець І. Удосконалення методів обліку витрат на матеріальне забезпечення виробництва //Фінанси України. - 2002. - № 8. - C. 29-32
  15. Юрченко К. Класифікація витрат виробництва в нових умовах господарювання //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - C. 101-104

загрузка...
Top