Забезпечення економічної безпеки

Вступ.

1. Поняття «безпека економічна». Правова основа та роль СБ України у її забезпеченні.

2. Класифікація загроз екологічній безпеці держави.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Держава, як і будь-яка інша система, складається з елементів. А надійність кожної системи визначається надійністю найненадійнішого її елемента. У системі "держава" таким елементом є людина.

Безпека — це такий стан держави, коли вона функціонує в оптимальному режимі, тобто з найбільшою надійністю. Тож спробуємо спочатку дослідити умови забезпечення надійного функціонування окремої людини, щоб згодом на основі цього аналізу з'ясувати потреби, умови й можливості забезпечення оптимуму надійності держави.

Економічна безпека найбезпосередніше пов'язана зі станом стабільності держави. І знаючи закономірності цього взаємозв'язку, можна діагностувати стан і спрямовувати певним чином розвиток держави, використовуючи найефективнішу модель державного управління.

Сьогодні стоїть завдання побудувати таку нову структуру, яка буде максимально вигідною економічно і водночас соціально адаптованою.

Щоб розв'язати проблему економічної безпеки нашої держави, потрібен пошук сучасних науково обґрунтованих підходів. Йдеться і про державну політику, і про конкретні економічні заходи. Знаходити їх допомагає наука про економічну безпеку. її завдання — створити кращі умови для життя суспільства та кожної конкретної людини через механізм оптимального державного управління. Тільки на цьому шляху розвитку можлива міцна, незалежна та суверенна Україна.

Нині ми опинилися на тому етапі, коли доводиться говорити про необхідність рятувати весь господарський організм країни. Та, здається, у владних структурах вже зрозуміли, що економіка ринкової держави має ґрунтуватися на врівноваженому співвідношенні чисельності малих, середніх та великих підприємств і на розумній, збалансованій політиці у фінансовій сфері.

1. Поняття «безпека економічна». Правова основа та роль СБ України у її забезпеченні

Під економічною безпекою країни розуміють таке поєднання економічних, політичних та правових умов, які можуть забезпечити довгострокове виробництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу населення найбільш ефективним способом.

У світовій економічній науці поняття економічної безпеки не використовується. В нашій країні та Росії питанню економічної безпеки в останні роки приділяється помітна увага. У різних авторів саме поняття економічної безпеки, її критерії суттєво відрізняються. Найбільш згадуваною та цитованою є концепція С. Глазьєва. Згідно з критеріями цього вченого переважна більшість показників Росії в останній час знаходяться за межею запропонованих порогових значень. Проте саме російські колеги ставлять ці критерії під сумнів.

Російський вчений Іларіонов вважає одним з найважливіших факторів забезпечення економічної безпеки економічну політику. Міждержавні відмінності в проведенні економічної політики вчений зводить до різних масштабів участі держави в економічному житті. Основними напрямками економічної політики держави виступають: державне підприємництво; бюджетна політика; грошова політика; валютна політика; зовнішньоторговельна політика.

Як бачимо, йдуть пошуки теоретичних шляхів захисту економіки. Дійсно, керувати державою під час економічної та демографічної кризи важко. В економічному управлінні головним критерієм оцінки є економічна доцільність. Залучення коштів та їхнє доцільне використання є предметом опікування органів, що забезпечують економічну безпеку. Якщо ж при цьому заважають держави-конкуренти, що застосовують економічну зброю - штучні фінансові кризи, економічні утиски, економічну експансію, то й поготів.

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери національної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічної безпеки держави, яка поєднує питання розвитку окремих галузей економіки України із пріоритетами та національними інтересами держави.

Економічну безпеку можна визначити як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносять дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою тощо.

У Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічній безпеці притаманний інтегральний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

Під час створення системи економічної безпеки першочергове значення має визначення національних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Нині загрози економічній безпеці України набули перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпеченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.

Як свідчить світова практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій) моделі "шокової терапії" без урахування особливостей України не могло не призвести до руйнації економіки, диспаритету цін, катастрофічного зниження добробуту населення, руйнування прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання "тіньової" економіки.

У результаті незважених спроб досягнення в Україні фінансової стабілізації та приборкання інфляції суто монетарними методами був зумовлений різкий спад ВВП. За підсумками 2003 року, ВВП скоротився у порівняних цінах на 1,7 % до рівня ВВП минулого року, а протягом перших чотирьох місяців 2004 року — на 4,1 % до відповідного періоду минулого року.

Проблематичним залишається також питання наповнення бюджету.

Негативно позначається на діловій активності і в цілому на економічній ситуації в Україні падіння за останні 6 років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більш ніж у 5 разів.

Також в Україні спостерігається один з найбільших серед країн СНД темпів спаду обсягів виробництва агропромислової продукції. Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Співвідношення між видобувними та переробними галузями становило відповідно 16 % і 69 %.

Руйнування оптимальної структури виробництва та занедбаність сільського господарства свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічній безпеці України.

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Позиція Служби безпеки України в новій історичній добі ґрунтується на засадах підпорядкованості контррозвідувальних заходів нормам чинного законодавства, захисту на цій основі прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави як на території України, так і за її межами специфічними засобами і методами спецслужби.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Служба безпеки України відповідно до законодавства має статус державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Вона також є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, охорони державної таємниці та головним органом у сфері боротьби з тероризмом.

На СБ України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань СБ України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Її завданнями як спеціально уповноваженого органу державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є:

1) добування, аналітична обробка та використання інформації, що містить ознаки або факти розвідувальної, терористичної та іншої діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України;

2) протидія розвідувальній, терористичній та іншій діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України;

3) розроблення і реалізація заходів щодо запобігання, усунення та нейтралізації загроз інтересам держави, суспільства та правам громадян.

Головним напрямом діяльності СБ України була і є контррозвідка. Українська спецслужба не використовує принцип "тотального" застосування контррозвідувального пошуку. Замість цього впроваджується диференційований підхід до організації протидії конкретним іноземним спецслужбам.

Служба здійснює інформаційно-аналітичну діяльність з метою сприяння керівництву України в реалізації зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу щодо розбудови держави, зміцнення її обороноздатності й економічного потенціалу, розширення міжнародного співробітництва. Інформаційно- аналітичне забезпечення вищих і місцевих органів державної влади України є одним із пріоритетних напрямів діяльності Служби. Оцінки, пропозиції і прогнози аналітиків СБ України стали важливою складовою системи інформаційно-аналітичної підтримки державних рішень, а також основою відомчої системи виявлення та протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам національній безпеці.

Співробітники Служби зосереджують зусилля на захисті найуразливіших сфер життєдіяльності суспільства. Однією з таких сфер є економіка. Тому цілком закономірним є створення у структурі СБ України Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави. Його визначено головним у системі СБ України з розробки стратегії і тактики захисту національних економічних інтересів, розкриття і припинення злочинів в економічній сфері.

Служба також виконує завдання щодо захисту дипломатичних представництв України за кордоном (зокрема в Іраку).

СБ України з перших днів створення надавала першорядного значення боротьбі з тероризмом. У багатьох країнах світу ця проблема вийшла на передній план. Саме завдяки вжитим запобіжним та профілактичним заходам, в Україні не було масштабних і серйозних проявів тероризму в класичному розумінні цього поняття.

Крім цього, законодавчо закріплено новий напрям у діяльності українських правоохоронців – забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У СБ України цими питаннями займається управління боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів.

Перед спецпідрозділами по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю стоїть завдання діяти ефективніше, особливо проти стійких груп, що чинять злочини на міжрегіональному і міжнародному рівнях.

У межах виконання цього завдання СБ України розгорнула і здійснює активну боротьбу з наркобізнесом, що, зокрема, спрямована на виявлення та знешкодження міжрегіональних і транснаціональних наркоформувань, каналів доставки в Україну і транзиту через її територію наркотиків і наркосировини.

Для успішного проведення таких операцій налагоджено тісні контакти з Інтерполом, зарубіжними правоохоронними органами та спецслужбами. Виходячи з глобальності цих проблем, ті чи інші питання нині вирішуються у взаємодії зі спеціальними службами іноземних держав. Так, СБ України налагоджена активна взаємодія у цій сфері із спецслужбами та правоохоронними органами понад 60 країн світу, передусім США, Німеччини, Великої Британії, Росії. У співробітництві з іноземними партнерами СБ України протягом останніх шести місяців вилучила 285 кг героїну – більш, аніж усі правоохоронні органи України за 15 попередніх років.

2. Класифікація загроз екологічній безпеці держави

Міжнародна екологічна безпека являє собою окремий різновид міжнародної безпеки, один з елементів механізму запобігання катастрофам міжнародного значення та іншим небезпечним подіям. Вчені виділяють принаймні три основні групи загроз міжнародній безпеці. Це перш за все військові загрози, пов’язані з можливими катастрофічними як для людей, так і для природи наслідками застосування зброї масового знищення, а тому заходи міжнародної військової безпеки полягають у запобіганні виникненню військових конфліктів (як значних, так і локальних), протидії розповсюдженню зброї масового ураження, міжнародній торгівлі такою зброєю.

До наступної групи загроз міжнародній безпеці вчені включають економічні та соціальні фактори, що викликають нестабільність суспільства та можуть призвести до непрогнозованих результатів. Цими загрозами є жебрацтво, ріст населення, надмірна урбанізація, масова міжнародна міграція, ризики епідемій та пандемій, манипуляції з генами.

І нарешті третя група, яка називається “екологічні загрози” включає до себе небезпеки, пов’язані зі зміною складу атмосфери та забрудненням природних прісних вод, океанів та прибережних акваторій, обезліснення та спустинення, ерозія грунтів та зниження родючості земель, ризик від застосування біотехнологій, викиди небезпечних забруднюючих речовин, виробництво, перевезення та застосування токсичних хімічних речовин і матеріалів, передача небезпечних технологій та експорт небезпечних відходів у країни, що розвиваються (екологічна агресія). Міжнародна спільнота вживає ряд заходів щоб досягти такого стану природного середовища, за якого рівень загроз довкілля для людини був би мінімальним (стану екологічної безпеки).

Фактори, що створюють у сукупності загрозу екологічній безпеці людства, окремим країнам та регіонам, настільки сьогодні очевидні, що збереження та відтворення середовища існування людини перетворюється у завдання першочергової необхідності, перш за все з огляду на перспективи промислового (технологічного та науково-технологічного) розвитку.

Цілком зрозуміло, що всі ці загрози тісно взаємопов’язані, а їх реалізацій зумовить катастрофічний вплив не лише на життя та здоров’я людей, а й на всю біосферу Землі. Розподіл загроз на такі групи є досить штучним, оскільки відсутній єдиний критерій для розмежування, однак він склався та існує на основі досягнутого вченими консенсусу з цього питання. При цьому спостерігається поступове зближення питань військової та екологічної безпеки, що знаходить своє висвітлення у розвитку розуміння поняття безпеки, котре від початку 80-х рр. все більше ототожнюється не просто з національною безпекою однієї чи кількох держав, а з множинністю причин, що загрожують безпеці у зв’язку з взаємною залежністю держав. Очевидна кореляція між військово-політичною та екологічною безпекою. Укріплення військової безпеки призведе як до прямого (зменшення екологічної шкоди від військових підготувань), так і опосередкованого (можливість переключення вивільнюваних матеріальних та інтелектуальних ресурсів на природоохоронні потреби) позитивного впливу на стан екологічної безпеки. Досягнення економічної безпеки також буде сприяти укріпленню екологічної безпеки, оскільки державам будуть надані гарантії того, що інтереси охорони навколишнього середовища не будуть використовуватися як привід для торгівельної та економічної дискримінації, виступить потужним стимулом для участі країн, що розвиваються, у природоохоронних заходах. В свою чергу екологічна безпека посилить економічну безпеку шляхом створення перешкод для експлуатації менш розвинутих країн більш розвинутими (варварської експлуатації природних ресурсів, розміщення на їх території небезпечних відходів, матеріалів та речовин, «експорт» забруднюючих технологій, тощо).

Втім, вже таке розмежування вказує, що проблема захисту навколишнього середовища від загрози негативних змін довкілля, які рикошетом б’ють по людству, являє собою чи не найбільш складний та актуальний напрямок міжнародної співпраці.

При оцінці екологічних ситуацій враховують ряд параметрів, зокрема вид і характер екологічної небезпеки, сформований характер екологічної ситуації, територіальні і часові масштаби їх прояву, динаміку екологічно небезпечних явищ, фактори екологічного ризику тощо.

Більшість цих характеристик ми розглянули в попередній темі, але питання екологічної небезпеки та екологічного ризику залишається відкритим. При зовнішньому впливі на екосистеми або за умови складених несприятливих умов, в них можуть розвиватись різноманітні екологічно небезпечні явища, прояв яких залежить і від сили зовнішнього впливу з врахуванням просторово-часових масштабів цих явищ, і від властивостей системи, і від типу організації систем тощо. Прийнято розрізняти три групи екологічних небезпек, які мають різний прояв і тому являють різну загрозу:

- соціально-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою погіршення умов існування людини, зокрема, погіршення показників стану їх здоров'я та благополуччя, підвищення ризику загрози здоров'ю і життю людей тощо;

- біосферно-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою порушення природної рівноваги, деградацією екосистем, зникненню видів рослин і тварин тощо;

- ресурсно-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою погіршення природно-ресурсного потенціалу, деградацією природних ресурсів, втратою ресурсами властивостей відновлення, їх забрудненням тощо.

Отже, всі види екологічних небезпек є взаємопов'язаними, а пріоритет тим чи іншим, при оцінці екологічних ситуацій, віддають в залежності від типу організації систем. В цілому, з точки зору збереження біосфери, основну увагу слід приділяти біосферно-екологічним небезпекам, проте принцип антропоцентризму є, як правило, домінуючим.

Для характеристики цих екологічних небезпек вводять поняття екологічного ризику. Під екологічним ризиком розуміють імовірність виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

Екологічний ризик вимірюється різними величинами:

- можливими натуральними показниками збитку, тобто кількість жертв та зруйнованих об'єктів, величина втраченого врожаю тощо;

- можливими розмірами погіршення якості природних ресурсів, деградації екосистем тощо;

- можливим рівнем забруднення природних середовищ тощо.

Оцінка екологічного ризику, яка носить прогнозний характер,

проводиться трьома основними методами:

• методом аналогії, тобто порівняння з іншими подібними об'єктами, причому порівняння проводиться за одними параметрами;

• за статистичними даними на основі подібних явищ, які вже трапились тощо;

• теоретичним шляхом, тобто математичним моделюванням[6, c. 154-156].

Для більшості об'єктів довкілля, розраховується еколого-геологіний ризик (ЕГР), який складається із трьох блокових ризикових індексів, що визначаються шляхом моніторингу, а саме літогеохімічного (ЛГХР), гідрогеологічного (ГГР) та інженерно-геодинамічного (ІГДР): ЕГР = ЛГХР + ГГР + ІГДР.

Літогеохімічний ризик визначається на основі даних про активність даної території, з врахуванням амортизації будівель і споруд за проектний час.

Гідрогеологічний ризик складається із ризику гідро-' геодинамічного (зміна кількісних параметрів водотоків) та ризику гідрохімічного (зміна хімічних параметрів вод).

Інженерно-геодинамічний ризик складається із сейсмологічного ризику, інженерно-геологічного, екзогеодинамічного і інженерно-сейсмологічного (сумарний показник). Розрахунок цих параметрів проводять за стандартною методикою.

При аналізі показників еколого-геологічного ризику виділяють дві основні групи критеріїв:

- генетичні, які характеризують фактори-умови довкілля, що визначаються особливостями формування екосистем;

- енергетичні, які визначають можливості зміни балансу енергії і пов'язані з ними несприятливими змінами.

Отже, можливість виникнення несприятливих екологічних ситуацій можна оцінити через величину екологічного ризику.

Регулювання екологічних ситуацій проводиться шляхом екологічного менеджменту з врахуванням інформації про стан об'єктів, що підкреслює роль моніторингу довкілля.

Дії по регулюванню екологічних ситуацій можуть бути адаптивними, нормативними та активними.

Адаптивні дії напрямлені на оптимізацію господарської діяльності людини до умов навколишнього природного середовища. В цьому випадку особливої ролі відіграє екологічна експертиза проектів, з врахуванням всіх можливих методів захисту довкілля, природоохоронне інспектування і екологічна паспортизація територій, тощо Адаптивні дії реалізуються, як правило, на локальному і регіональному рівнях. Вони передбачають і систему нормативних дій.

Нормативні дії напрямлені на реалізацію вимог екологічних стандартів та екологічних законодавчих актів при організації господарської діяльності людини, в процесах екологічного інспектування та проведення екологічної експертизи тощо. Нормативні дії реалізуються на всіх рівнях - від локального до глобального - на державному рівні.

Активні дії передбачають цілеспрямовану зміну навколишнього середовища, наприклад, меліоративні роботи, з метою попередження несприятливих екологічних ситуацій або покращення умов довкілля. Ці дії реалізуються на локальному рівні і передбачають врахування нормативної екологічної бази та принципів адаптивних дій.

Всі дії щодо регулювання екологічних ситуацій тісно пов'язані між собою і, в свою чергу, з природоохоронною діяльністю, еколого-управлінськими системами, еколого-інформаційними системами тощо. Отже, це система екологічної безпеки [5, c. 135-138].


Висновки

В Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо визнати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існування української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок.

Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою національної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємозалежному світі, де все яскравіше проявляється домінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціальної політики.

Тому сьогодні перед Україною постала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової економіки, з одного боку, та забезпеченням внутрішньої економічної інтеграції, захистом свого внутрішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише створення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взаємодіяти з міжнародними фінансовими та економічними структурами


Список використаної літератури

1. Говорушко Т. Економічна безпека України // Економіка. Фінанси. Право. -2000. -№ 12. - С. 3-5

2. Данільян О. Національна безпека України: Структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник/ О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, М.І. Панов,. -Харків: Фоліо, 2002. -284 с.

3. Ковальчук Т. Економічна безпека і політика: Із досвіду професійного аналітика/ Трохим Ковальчук,; Авт.передм. В. П. Горбулін. -К.: Знання, 2004. -638 с.

4. Кравченко С. Основні напрямки забезпечення економічної безпеки України // Економіка. Фінанси. Право. -2002. -№ 12. - С. 6-10

5. Мазуренко В.І. Питання розробки концепції національної економічної безпеки України // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. -1998. -Вип. 8: Міжнародні відносини. - С. 52-58

6. Мочерний С. Економічна безпека в контексті державного суверенітету України // Економіка України. -1998. -№ 4. - С. 4-12

7. Мусіна Л. Економічні важелі забезпечення національної безпеки // Україна-НАТО. -2006. -№ 5. - С. 14-20

8. Олійник О. Діяльність державних органів України щодо забезпечення воєнно-економічної безпеки // Актуальні проблеми економіки. -2003. -№ 1. - С.6-9

9. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави // Розбудова держави. -1998. -№ 9-10. - С. 12-15.

загрузка...
Top