Взаємозв’язок грошового, інвестиційного та товарного ринків

Вступ.

1. Загальна характеристика основних ринків економіки.

1.1. Особливості інвестиційного ринку та його структура.

1.2. Грошовий ринок, його механізм та призначення.

1.3. Поняття та особливості ринку товарів.

2. Оосбливості взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій.

2.1. Особливості формування попиту на фактори виробництва.

2.2 Пропонування і рівновага на ринках інвестицій, товарів та грошей.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Необхідні для виробництва ресурси фірми купують на специфічних ринках, які називаються ринками факторів виробництва або ресурсів. Продавцями на цих ринках виступають домогосподарства та інші фірми, які володіють тими чи іншими ресурсами.

Сучасне життя не можливо уявити без ринкових відносин, а відповідно і без ринків. Існує багато ринків: ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок капіталу тощо. Але умовно всі ці ринки можна поділити на два види:

1) ринки досконалої конкуренції. Модель досконалої конкуренції описує функціонування ідеальної економічної системи, в якій господарські зв’язки організуються на засадах вільного обміну між незалежними економічними суб’єктами.

2) ринки недосконалої конкуренції – це структури, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності учасників таких ринків впливати на ринкові ціни.

Дослідження ринків ресурсів базується на ряді припущень: кожен фактор має свою продуктивність, яку враховує фірма, купуючи ресурси; у короткостроковому періоді діє закон спадної віддачі; у довгостроковому періоді існує взаємозамінність основних факторів виробництва.

Ринки факторів виробництва, як і ринки товарів, мають різну структуру: існують досконало конкурентні ринки, а також ринки з монопольною та монопсонічною владою.


1. Загальна характеристика основних ринків економіки

1.1. Особливості інвестиційного ринку та його структура

Інвестиційний ринок - це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб´єкт — інвестор, тобто господарюючий суб´єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари. У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі урівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система урівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення «інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)». При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії урівноваженості полягає в наступному (рис. 3.1). Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, і їхня ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їхньої привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій - їх доходності

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що в майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку підприємств, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності.

Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан
інвестиційного ринку[11, c. 62-64].

Інвестиційний ринок (investment market; інвестиційний ринок) - сукупність економічних відносин, які складаються між торговцями інвестиційних товарів і послуг, а також об´єктів інвестування у всіх їх формах.

Через інвестиційний ринок залучаються грошові нагромадження підприємств, держави, що перевищують їхні поточні потреби, і як кредитні засоби спрямовуються на розвиток виробництва і інших сфер економіки. Одночасно капітал перебуває в руках кредитора у вигляді цінних паперів.

Інвестиційний ринок розподіляється на :

Ринок цінних паперів;

Ринок середньо- і довгострокового кредиту;

Визначену частину валютного ринку;

Ринок прямих інвестицій, у т.ч. іноземних.

Відповідно основними видами операцій на інвестиційному ринку (ринку капіталів) є купівля - продаж цінних паперів, одержання банківських позичок, комерційного й іпотечного кредиту. Інструментами угод тут виступають цінні папери: депозитні сертифікати, банківські акцепти і т.д. Ринок капіталів — це розгалужена мережа фінансово-кредитних установ, через які здійснюється рух капіталу.

Надання грошей чи товарів у позичку на засадах повернення, терміновості й прибутковості називається кредитом. Це вартісна економічна категорія, невіддільний елемент товарно-грошових відносин.

Виникнення кредиту пов´язано безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові вступити в економічні відносини. Можливість виникнення і розвитку кредиту пов´язана з кругообігом і оборотом капіталу. У процесі руху основного й обігового капіталу відбувається вивільнення ресурсів. Разом з тим виникає потреба в заміні зношених засобів праці і досить великих одноразових витрат.

Сегментація інвестиційного ринку - це сукупність ринку товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Ринок реальних активів пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи та послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів - боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов´язань задовго-строковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес.

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодія цих посередників і характеризує стан інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок — це система, що включає:

· Суб´єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);

· Об´єкти (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау);

· Інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно - консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.);

· Ринкові механізми;

· Контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

1.2. Грошовий ринок, його механізм та призначення

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі.

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей[9, c. 138-141].

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта - грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання.

Основне призначення ринку грошей полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура - співвідношенням різних грошових агрегатів. Оскільки грошовий ринок охоплює використання грошей у тому числі як засобу нагромадження і платежу; то саме у цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком. Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризиковими. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційнівекселі.Придбання короткотермінових боргових зобов'язань здійснюється тільки у тимчасове користування.

На валютному рийку предметом торгівлі є іноземна валюта. Об'єкт валютного ринку - валютні операції з продажу й обміну національної та іноземної валют. До суб'єктів ринку належать продавці валюти, її покупці й посередники: банки, валютні біржі, брокерські фірми, підприємницькі структури, міжнародні валютні, кредитні й фінансові організації. Обов'язковим суб'єктом валютного ринку є також держава, яка своїм законодавством установлює правила функціонування валютного ринку. Операції купівлі-продажу валюти можуть здійснюватись з різними цілями. Суб'єкти підприємницької діяльності купують валюту для проведення міжнародних розрахунків. Комерційні банки здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (валютні спекуляції). Центральні банки можуть здійснювати як комерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервенції. Звідси можна визначити такі функції валютного ринку:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, і страхування валютних ризиків;

• регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;

• регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Якщо економіка держави працює стабільно, а продукція, роботи і послуги користуються попитом на ринках, то це забезпечує стабільність національної валюти і, відповідно, перерозподіл фінансових ресурсів на користь даної країни у формі надходжень у вільноконвертованій валюті. Знецінення національної грошової одиниці веде до перерозподілу фінансових ресурсів насамперед всередині держави. Власники іноземної валюти мають можливість збільшити вартість наявного власного капіталу на величину знецінення національної грошової одиниці, а власники національної валюти намагаються її позбутися, обмінюючи на іноземну валюту, скуповуючи товари або нерухомість, що посилює інфляційні процеси в державі[10, c. 115-117].

Валютна система кожної держави є складовою світової валютної системи, яка здійснює перерозподіл фінансових ресурсів на міжнародному рівні. Тому валютний ринок також розглядається як важлива складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та встановлення валютних курсів.

Підсумовуючи розгляд сутності грошового ринку, слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. У радянській літературі грошовий ринок ототожнювали або з ринком позичкових капіталів, або з ринком короткострокових фінансових активів. У західній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з фінансовим ринком. З таким підходом можна погодитися, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко - як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових активів, а значить, і на гроші. Саме такої точки зору дотримується англійський економіст Л. Харріс, який ставить знак рівності між грошовим і фінансовим ринками і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку. Цей підхід поступово утверджується й у вітчизняній літературі. Так, А. Гальчинський розглядає грошовий ринок як самостійний механізм, за допомогою якого урівноважуються попит і пропозиція на гроші. Як і Л. Харріс, А. Гальчинський основну увагу приділяє механізму формування попиту і пропозиції на гроші[3, c. 57-58].

1.3. Поняття та особливості ринку товарів

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів і послуг. Ринок товарів - це первинна форма ринку. Тут здійснюється купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва. Тому він поділяється на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Суб'єктами цього ринку є фізичні або юридичні особи, які вступають у відносини товарообміну як покупці чи як продавці.

На споживчому ринку відбувається обмін товарів особистого споживання (їжі, одягу, взуття, автомобілів, предметів домашнього вжитку та інші). Продавцями тут є фірми та окремі товаровиробники, що виробляють ці товари і надають послуги. Основна маса товарів реалізується через посередників. Ринок предметів споживання безпосередньо відображає взаємодію виробництва та споживання, попиту й пропозицій товарів.

Продавцями на ринку засобів виробництва є окремі особи та фірми, які створюють продукцію виробничого призначення (верстати, інструменти, сировину, фабрично-заводські будівлі, електроенергію тощо). Покупцями на ринку засобів виробництва є окремі особи та організації, які займаються виробництвом інших товарів і послуг.

У кожній країні структура виробництва товарів та послуг має відповідати структурі платоспроможного попиту. Однак в Україні сьогодні склалася велика диспропорція між розвитком галузей, що виробляють предмети споживання, та галузей, що виготовляють засоби виробництва. Приблизно 75% суспільного виробництва припадає на засоби виробництва (причому тільки 20 % їх обсягу - це знаряддя праці, а 80% - паливо й сировина) і лише близько чверті - на предмети споживання. Така деформована структура виробництва не відповідає суспільним інтересам і потребує суттєвих змін.

Основним механізмом ринку товарів є торгівля. Це така господарська діяльність, яка спрямована на організацію і проведення продажу товарів. Розрізняють гуртову (оптову) і роздрібну торгівлю. Гуртова торгівля виступає як посередницька торгівля між промисловцями і торгівцями, а також між самими торгівцями. В гуртовій торгівлі відбувається реалізація великих партій товару. Роздрібна торгівля - це продаж товарів безпосередньо споживачам поштучно. Роздрібна торгівля здійснюється через магазини, кіоски, підприємства харчування тощо. Ціна на ринку товарів формується як ціна рівноваги попиту та, пропозиції.

Інфраструктура ринку товарів та послуг охоплює дуже багато елементів: заклади гуртової та роздрібної торгівлі, підприємства сфери послуг, товарну біржу, аукціони; ярмарки; торгово-промислові палати тощо.

Інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції і послуг, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форми регулювання товарно-грошових відносин. Найбільш крупною ланкою цієї інфраструктури є біржа (інститут, завдяки якому більш оперативно і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів даної структури). Біржа є організатором, формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили, формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції[7, c. 132-133].

Нині в Україні продовжується процес формування ринку товарів і послуг та перехід до ринкових форм обміну, який передбачає розвиток підприємництва, а у сфері торгівлі — демонополізацію торгівлі, створення нової системи ціноутворення, розвиток конкуренції, захист ринку та споживачів від монополізму і протизаконних дій.


2. Оосбливості взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій

Необхідні для виробництва ресурси фірми купують на специфічних ринках, які називаються ринками факторів виробництва або ресурсів. Продавцями на цих ринках виступають домогосподарства та інші фірми, які володіють тими чи іншими ресурсами.

Дослідження ринків ресурсів базується на ряді припущень: кожен фактор має свою продуктивність, яку враховує фірма, купуючи ресурси; у короткостроковому періоді діє закон спадної віддачі; у довгостроковому періоді існує взаємозамінність основних факторів виробництва.

Ринки факторів виробництва, як і ринки товарів, мають різну структуру: існують досконало конкурентні ринки, а також ринки з монопольною та монопсонічною владою.

2.1. Особливості формування попиту на фактори виробництва

Ринки ресурсів, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, тоді як пропонування кожного з ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.

Проте формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов’язаних насамперед з похідним характером попиту. Попит на ресурси залежить від:

- попиту на готову продукцію;

- технології, яку фірма обирає для виробництва продукції;

- співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.

Ці чинники впливають на формування кривої попиту на фактори виробництва не тільки фірми, але й галузі, а також економіки в цілому.

У короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс і дія закону спадної віддачі зумовлює спадання продуктивності додаткових одиниць ресурсу, перед фірмою постає проблема визначення оптимальної кількості покупок фактора виробництва з метою максимізації чистої вигоди.

Чиста вигода покупця визначається як різниця між цінністю покупки і видатками на неї : . Оскільки згідно закону спадної граничної корисності кожна додатково придбана одиниця товару має для покупця все меншу цінність, він буде нарощувати чисту вигоду від збільшення кількості покупок доти, доки приріст чистої вигоди не зменшиться до нуля.

Загальне правило максимізації вигоди для покупця полягає у тому, що чиста вигода максимізується, коли гранична цінність покупки стає рівною граничним видаткам: .

Гранична цінність покупки одиниці ресурсу вимірюється показником граничної доходності ресурсу, величина якого залежить від двох змінних: граничної продуктивності змінного ресурсу і граничного виторгу від продажу готової продукції, створеної додатковою одиницею ресурсу .

Гранична доходність ресурсу – це грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва.

Якщо будь-яка фірма купує ресурс на конкурентному ринку ресурсів, де ціна є величиною сталою, то граничні видатки на ресурс співпадають з середніми видатками і з ціною ресурсу.

Правило оптимального використання ресурсів: прибуток будь-якої фірми буде максимізуватись за умови, що гранична доходність ресурсу буде рівною граничним видаткам на ресурс, або його ціні.

Фірма постійно порівнює граничну доходність ресурсу з граничними видатками на нього (ціною ресурсу) і розширює попит на ресурс, доки гранична доходність ресурсу перевищує граничні видатки (ціну).

Внаслідок дії закону спадної віддачі, гранична доходність кожної додаткової одиниці ресурсу спадає. Тому фірма розширює купівлю ресурсу до обсягу, за якого гранична доходність останньої з куплених одиниць зменшується до рівня ринкової ціни ресурсу[5, c. 103-106].

Попит фірми на ресурс відображає множина співвідношень граничної доходності ресурсу і його кількості. Рис. 2.1 представляє криві попиту на працю досконалого конкурента та монополіста на ринку готової продукції. Кожна точка на кривих попиту фірми на працю показує кількість праці, яку купувала б фірма за кожної можливої ціни (граничної доходності). Крива попиту має від’ємний нахил: чим нижчою буде гранична доходність (і ціна), тим більша кількість ресурсу буде придбана фірмою для розширення виробництва до рівня, який забезпечить максимізацію прибутку.

У конкурентної фірми спадає лише через зменшення граничної продуктивності фактора, а у недосконалого конкурента знижується з двох причин: через зменшення граничної продуктивності фактора виробництва, а також через падіння ціни на продукцію за зростання випуску. Крива монополіста спадає більш стрімко, ніж конкурентної фірми. Отже, попит на ресурс недосконалого конкурента менш еластичний, ніж попит конкурентного виробника. Криві граничної доходності на рис. 2.1 показують, що за погодинної ставки заробітної плати w=10 грн. конкурентна фірма найме двох робітників, а монополіст – лише одного, за w=6 грн. конкурентна фірма найме чотирьох робітників, а монополіст – лише двох.

Чутливість виробників до зміни ціни змінного ресурсу, тобто цінову еластичність попиту на ресурс визначають наступні детермінанти:

- коефіцієнт зниження граничної продуктивності змінного ресурсу: якщо гранична продуктивність спадає повільно, то гранична доходність ресурсу, отже, і попит на ресурс, буде знижуватись повільно, матиме тенденцію до високої еластичності, і навпаки;

- здатність ресурсів до взаємозаміни: чим більше замінників має ресурс, тим більш еластичним є попит на нього;

- еластичність попиту на готову продукцію: чим вища еластичність попиту на готову продукцію, тим більш еластичним є попит на ресурс, і навпаки;

- питома вага видатків на ресурс в сукупних видатках фірми: якщо видатки на ресурс становлять значну частку сукупних видатків фірми, попит на нього буде більш еластичним, і навпаки.

Зміни у попиті фірми на ресурс і відповідне зміщення всієї кривої попиту визначають наступні детермінанти:

- зміна попиту на готову продукцію – впливає на через залежну від споживчого попиту ціну готової продукції фірми ;

- зміна продуктивності ресурсу впливає на MRP внаслідок зміни MP;

- зміна цін інших ресурсів має різні наслідки для взаємозамінних і взаємодоповнюваних ресурсів.

Якщо ресурси взаємозамінні, то зміна ціни одного з ресурсів викликає два ефекти: ефект заміни зменшує попит на відносно дорожчий ресурс, ефект обсягу випуску збільшує попит на обидва ресурси при зниженні ціни одного з них. Сукупна дія цих ефектів визначає кінцевий вплив на зміну попиту, напрямок зміщення кривої попиту на ресурс. Якщо ресурси є взаємодоповнювачами, то зміна ціни одного з ресурсів не викликає ефекту заміни, діє лише ефект обсягу випуску, який спричиняє різноспрямовані зміни у попиті на один ресурс відносно зміни ціни іншого ресурсу.

Ринковий попит на ресурс в умовах досконало конкурентного ринку представляє собою суму обсягів попиту всіх галузей, де використовують даний ресурс, за кожної можливої ціни ресурсу. Але галузевий попит на ресурс не є простою сумою попиту окремих фірм. Крива попиту для кожної конкурентної фірми будується за припущення про незмінність ціни готової продукції. Крива галузевого попиту на ресурс (рис. 2.2) повинна враховувати можливі зміни у попиті всіх фірм, пов’язані зі зміною ціни готової продукції.

Таким же методом можна визначити криві попиту всіх галузей економіки, де застосовується даний ресурс. Додавши обсяги попиту на ресурс всіх галузей за кожної можливої ціни, одержимо сукупний ринковий попит на ресурс.

В умовах монополії попит фірми на ресурс є галузевим попитом.

У довгостроковому періоді фірми можуть змінювати обсяги всіх використовуваних ресурсів, тому довгостроковий попит фірми на ресурс є більш еластичним, ніж короткостроковий.

У пошуку оптимальної комбінації вхідних ресурсів фірми повинні розв’язати дві взаємопов’язані проблеми: знайти таке співвідношення вхідних ресурсів, яке дозволило б виробляти заданий обсяг продукції з найменшими витратами; знайти таке співвідношення ресурсів, яке дозволило б одержати максимальний прибуток.

Основне правило мінімізації видатків на заданий обсяг продукції: мінімальні витрати на будь-який обсяг фірма забезпечує за такого співвідношення ресурсів, для якого відношення граничних продуктивностей ресурсів до їхніх цін є однаковим для всіх видів ресурсів.

Існує багато рівнів виробництва, для яких можна мінімізувати витрати, але лише один з них дозволяє максимізувати прибуток. Для його визначення фірма застосовує правило оптимального використання ресурсів[2, c. 114-117].

2.2 Пропонування і рівновага на ринках інвестицій, товарів та грошей

Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.

Розрізняють три ринки капіталу:

- ринок фінансового капіталу;

- ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

- ринок капітальних послуг, або орендний ринок.

На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати реальне багатство – фізичний капітал (устаткування, споруди, будівлі виробничого призначення тощо).

Зростання запасу фізичного капіталу відбувається завдяки інвестиціям – процесу створення нового капіталу за рахунок фінансових ресурсів. Фірма має три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів:

• власні грошові ресурси (нерозподілений прибуток);

• залучені грошові ресурси (випуск акцій);

• позичені грошові ресурси (облігації, банківський кредит).

Основними учасниками ринку фінансового капіталу є фірми, які формують попит на кредитні кошти для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і домогосподарства, які формують пропонування позичкових коштів за рахунок заощаджень.

Ціною позичкового капіталу виступає процент – сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей. Звичайно оперують поняттям ставки або норми проценту – не абсолютною, а відносною величиною плати за кредит.

Річна ставка проценту обчислюється як відношення суми сплаченого позичкового проценту до позиченої суми. Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.

Розрізняють номінальну і реальну ставки проценту. Номінальна ставка проценту оголошується банками з врахуванням темпів інфляції. Реальна ставка проценту – це номінальна процентна ставка за відрахуванням очікуваного темпу інфляції. Для прийняття рішень щодо інвестування застосовується лише реальна процентна ставка.

Формування фінансових ресурсів і їх використання пов’язане з вибором у часі.

Теорія міжчасового вибору виходить з того, що кожен економічний суб’єкт, приймаючи рішення щодо використання грошових коштів у довгостроковому періоді, змушений пожертвувати поточним споживанням заради виграшу в майбутньому.

У моделі бажаного міжчасового вибору структуру уподобань домогосподарства відносно поточного і майбутнього споживання відображають за допомогою функції корисності(рис. 2.3).

Схильність індивіда жертвувати поточним споживанням заради майбутнього споживання виражає від’ємна гранична норма часової переваги або заміни у часі. Реалізація схильності домогосподарства до споживання і заощадження залежить від його фінансових можливостей.

Модель можливого міжчасового вибору враховує обмеження домогосподарства, яке утворюють доход та ставка проценту , і описується рівнянням міжчасової бюджетної лінії: .

Кожна точка на бюджетній лінії визначає можливу комбінацію рівнів споживання у поточному і майбутніх періодах залежно від поточного доходу домогосподарства і ставки проценту. Нахил міжчасової бюджетної лінії: показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного доходу за існуючої процентної ставки. Величина є альтернативною вартістю одиниці поточного споживання.

Оптимальний вибір досягається в точці дотику міжчасової бюджетної лінії та кривої байдужості (рис. 2.3), де майбутня цінність однієї заощадженої гривні згідно уподобань індивіда , збігається з майбутньою ринковою цінністю заощадженої гривні за існуючої процентної ставки: .

У точці оптимального міжчасового вибору максимізується сукупна корисність споживання поточного і майбутнього періодів.

Реакція домогосподарства на зміну ставки проценту визначається співвідношенням впливу ефектів заміни і доходу. Ефект заміни стимулює збільшення заощадження навіть за незмінного рівня поточного доходу, тому що за підвищення процентної ставки зростає альтернативна вартість поточного споживання: на кожну заощаджену гривню у майбутньому можна одержати більшу суму. Ефект доходу, внаслідок дії якого сума заощаджень збільшується за незмінного рівня відрахувань, зменшує відносну цінність майбутнього споживання, стимулює скорочення рівня заощаджень і збільшення поточного споживання.

За точками рівноваги для різних рівнів процентної ставки будується висхідна крива заощаджень, яка є кривою індивідуального пропонування позичкових коштів домогосподарства.

Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування[8, c. 149-153].

Крива ринкового пропонування кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної.

Фірма за ринковою ставкою проценту може одержати будь-яку суму грошей, оскільки її потреби у кредитних ресурсах надто малі порівняно з наявним на ринку фінансовим капіталом. Тому пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування фірми є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.

Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств.

Фірма визначає обсяг попиту на кредитні ресурси на основі співставлення вигоди від використання інвестицій і видатків на інвестиції. За незмінної процентної ставки граничні видатки фірми на інвестиції дорівнюють ціні позиченої грошової одиниці, тобто процентній ставці.

Крива граничної ефективності інвестицій будується на основі визначеної норми віддачі для кожного з можливих обсягів інвестицій. Вона має спадний характер і визначає криву попиту фірми на інвестиції.

Оптимальний обсяг інвестицій фірми визначає загальна умова максимізації прибутку: . Графічно він відповідає точці перетину кривих попиту фірми на позичкові кошти та їх пропонування на фінансовому ринку.

Попит домогосподарств на кредитні ресурси, як і попит фірм, представляє собою спадну функцію процентної ставки.

Крива сукупного попиту , яка складається з попиту домогосподарств і фірм , разом з кривою пропонування визначає рівноважну ставку проценту на ринку фінансового капіталу. Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.

На практиці інвестори для визначення вигідності інвестицій часто користуються показником норми віддачі.

Норма віддачі обчислюється як відношення прибутку , за вирахуванням виплат проценту за кредит , до чистих інвестицій у процентах: .

Норма віддачі, яка забезпечує вигідність реалізації проекту в кредит, називається мінімально прийнятною нормою віддачі. Відбираючи вигідні проекти, фірма порівнює очікувану проектну норму віддачі з мінімально прийнятною.

На ринку капітальних активів купують і продають фізичний капітал. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу і потік доходів.

Запас капіталу визначається кількістю заводів, устаткування, транспортних засобів тощо, які знаходяться у власності фірм на даний момент часу. Потік послуг від активу – це кількість відпрацьованого часу машиною або устаткуванням за певний період. Потік доходів – це прибутки або платежі, одержані від функціонування капітального активу протягом певного періоду.

Ціна капітального активу – це сума грошей, за яку одиниця капіталу може бути куплена або продана у кожний даний момент. Вона включає сучасну цінність потоку майбутніх платежів, отриманих власником за весь період використання даного активу.

Сучасна (поточна) цінність майбутніх платежів – це сьогоднішнє значення суми, яка може бути виплачена в майбутньому.

Процедура, за допомогою якої обчислюється сьогоднішнє значення суми, яка може бути одержана в майбутньому, називається дисконтуванням.

Розрахунок поточної дисконтованої цінності платежу є оберненою задачею до розрахунку складних процентів. Методом складних процентів можна обчислити, на скільки збільшиться через певний період часу вкладена сьогодні сума. Методом дисконтування можна визначити, яку суму треба вкласти в банк під певний процент, щоб одержати у майбутньому бажану суму. Якщо інвестована сума , норма проценту – , а майбутня сума – , то:

• через 1 рік ;

• через 2 роки ;

• через років .

Сьогоднішня сума PV називається поточною дисконтованою цінністю бажаної суми : , або .

Вираз є дисконтованою цінністю грошової одиниці через років.

Будь-який капітал приносить щороку потік платежів. Для визначення ціни активу треба знайти сучасну цінність цього потоку платежів, тобто обчислити суму сучасних дисконтованих цінностей всіх платежів за кожний рік протягом всього строку служби капіталу.

Формули дисконтування застосовуються при розрахунках доцільності купівлі машини чи устаткування, інших інвестицій, страхових внесків, позик, оцінці реальної вартості цінних паперів та ін.

Величина ставки дисконтування, за якої чиста поточна цінність , називається внутрішньою нормою віддачі (прибутковості) проекту (IRR).

Ринок послуг капіталу – це орендний ринок. Ціна капітальних послуг – рентна оцінка капіталу – визначається як орендна плата.

Мінімально прийнятна рентна оцінка капіталу – це орендна плата, яка дозволяє власнику капітального активу відшкодувати альтернативні витрати, пов’язані з володінням даним активом, і отримати нормальний прибуток. Її рівень визначається ціною капітального блага, реальною процентною ставкою і нормою амортизації.

Сума амортизації за рік обчислюється: ( – строк служби капіталу).

Норма амортизації – це відношення суми амортизації до вартості капітального активу.

Орендна плата обчислюється: . Вона формується як рівноважна ціна в результаті взаємодії попиту на послуги капіталу та їх пропонування.

Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, залежить від їх граничної доходності. Фірма буде розширювати попит доти, доки гранична доходність послуг не стане рівною рентній оцінці капіталу. Пропонування капітальних послуг є функцією від рентної оцінки капіталу і залежить від часового періоду. Короткострокове пропонування капітальних послуг відображає обмежений запас фізичного капіталу і зазвичай абсолютно нееластичне. Довгострокове пропонування капітальних послуг може бути абсолютно еластичним. У короткостроковому періоді ціна капітального активу дорівнює поточній дисконтованій цінності потоку майбутніх доходів, а у стані довгострокової рівноваги повинна одночасно бути рівною вартості його виробництва і сучасній дисконтованій цінності.

Особливості функціонування ринку землі пов’язані з тим, що загальні обсяги її пропонування не можна змінити. Пропонування землі абсолютно нееластичне, тому ціна землі залежить лише від змін у попиті на неї. Доход, одержаний від здачі землі в оренду, має рентну природу.

Земельна рента – це регулярно одержуваний землевласником надлишковий доход, не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. З точки зору орендарів – це необхідні витрати, які утримують дані ділянки землі від їх альтернативного використання.

Ціна землі як безстрокового активу – це капіталізована земельна рента. Ділянка продається за таку суму, яка у разі її альтернативного використання принесе доход, рівний земельній ренті[6, c. 146-149].

Розглянутий механізм урівноваження грошового ринку передбачає його автономне функціонування. Насправді ж грошовий ринок тісно пов'язаний з товарним ринком, що суттєво впливає на алгоритм механізму його врівноваження.


Висновки

Досягнення макроекономічної рівноваги - центральна проблема як макроекономічної теорії,так і макроекономіки як науки прикладної. Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю: без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів, але й без їх нестачі;з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи,що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу,то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому,що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на кількох гіпотезах:

1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів,товарів,грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін,який врівноважує попит і пропозицію,і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту,так і від зайвої пропозиції.


Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання , 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.

загрузка...
Top