Взаємозв´язок демографічного та соціально - економічного розвитку

Вступ.

1. Соціально-демографічний розвиток в Україні

2. Демографічна ситуація: сучасні проблеми та перспективи.

3. Стан та шляхи забезпечення демографічної та соціально-економічної безпеки України.

Висновки.

Додатки.

Список використаної літератури.

Вступ

Успішність динаміки соціально-демографічного розвитку України, реалізації зазначених державних програм залежить від збалансування загальнодержавної політики з регіональною. Ця обставина викликає необхідність аналізу демографічного стану окремих регіонів України за період, що минув від найпрезентативнішого зрізу ситуації в Україні - Всеукраїнського перепису 2001 року. Метою даної роботи є простеження динаміки соціально-демографічного розвитку в Україні. Продемонстровано основні напрямки діяльності місцевих органів влади щодо подолання демографічної кризи, зроблені висновки про сучасний стан та перспективи соціально-демографічного розвитку регіону. Використано новітні статистичні дані та матеріали преси.

До групи регіонів з відносно сприятливою демографічною ситуацією входять АР Крим, Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Харківська, Чернівецька області, міста Київ та Севастополь. При цьому у таких регіонах, як АР Крим, Закарпатська, Миколаївська, Рівненська області та м. Київ існує тенденція до погіршення демографічних показників починаючи з 1989 року.

В умовах подальшого подорожчання життя, політичної нестабільності результативність цих заходів ризикує бути зведена нанівець. В таких умовах головним чинником збільшення населення може стати міграція. На наш погляд, до використання імміграції як чинника покращення демографічної ситуації слід ставитися обережно. В умовах великих соціально-економічних проблем для корінного населення це може викликати соціальну напругу. Зокрема, недоцільно проводити масове надання мігрантам з інших країн українського громадянства. При цьому не слід ігнорувати те, що ці люди не володіють в достатній мірі українською мовою, навряд чи перейняті інтересами Української держави. Ці особи можуть поповнити число електорату, що ігнорує основні принципи існування України (соборність, незалежність). Демографічна спрямованість повинна і надалі залишатися одним з головних пріоритетів дій українського керівництва як на державному, так і на регіональному рівнях.

1. Соціально-демографічний розвиток в Україні

Соціологічні дослідження 90-х - років та поч. ХХІ ст. та результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року засвідчили негативні тенденції у соціально-демографічному розвитку України: зменшення числа населення, «старіння» нації, поширення хвороб, шкідливих звичок серед всіх соціальних та статевих соціальних груп. У травні 2003 р. відбулися парламентські слухання «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки», в ході яких резонансно прозвучали вже відомі жахливі факти. За 10 років чисельність населення України зменшилася майже на 4,5 млн. чол. Якщо ще у 1991 р. народжуваність перевищувала смертність, то у 2002 р. в країні померло на 373 тис. більше, ніж народилося. За прогнозами фахівців, при збереженні негативних демографічних тенденцій населення України у 2026 р. буде складати від 40 до 43 млн. чол., що приблизно на 10 млн. поступатиметься показникам початку 90-х рр. Як наслідок, проблема соціально-демографічного розвитку посіла місце серед пріоритетних напрямків політики Української держави.

Необхідність збереження потенціалу української нації належить до не багатьох проблем, що не викликають непримиренних розбіжностей серед політикуму та широких кіл українського суспільства. Серед державних цільових програм у соціальній та гуманітарній сфері на початку ХХІ століття в основному фінансувались заходи із зміцнення здоров’я дітей та молоді, а також із запобігання розповсюдженню негативних явищ серед молоді. У гуманітарній сфері левову частку фінансування у 2003/2004 роках отримав напрямок охорони здоров’я, материнства і дитинства: 2003 – 63, 0 % (514, 1 млн. грн..), 2004 – 80, 5 % (576, 5 млн. грн.). Найбільші державні кошти протягом 2003-2004 років були витрачені на такі цільові програми: «Фізичне виховання – здоров’я нації» (розрахована на 1999-2005 роки) – 516, 5 млн. грн. У 2003 році Державна програма забезпечення молоді житлом була профінансована на суму 79428, 5 тис. грн., а в 2004 – на 149524, 6 тис. грн., або на 88, 3 % більше, ніж попереднього року. З 1996 року діє Національна програма «Діти України» та з 2002 – Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» (розрахована на 2002 – 2012 роки), що має в основному медичне спрямування. Стабільно велику увагу суспільства, політиків, науковців привертає і така складова демографічного розвитку як міграція, що є загальносвітовою проблемою. За даними ООН в 2005 р. в Україні було 6,8 млн. мігрантів чи 3,6 % від загальної чисельності мігрантів. Україна займає четверте місце в світі за числом мігрантів. Чисельність міжнародних мігрантів на кінець 2005 року досягла 191 млн. чоловік.

Соціально-економічний та демографічний розвиток окремих регіонів України не є рівномірним. Регіональна диференціація демографічної ситуації в Україні зумовлена комплексною дією різноманітних природно-географічних, історичних, економічних, політичних факторів, таких, як різний ступень розвитку господарської та соціальної інфраструктури, структура виробництва, регіональні відмінності рівня та якості життя населення, специфіка ринків праці, особливості способу життя сільського та міського населення, передусім у мегаполісах, динаміка міграційних процесів, тенденції урбанізації, екологічна ситуація, культурно-історичні традиції тощо[4, c. 62-63].

2. Демографічна ситуація: сучасні проблеми та перспективи

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:

- подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

- забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань - економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів тютюнопаління, особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя[5, c. 8].

Однак, починаючи з 2001 року, середня тривалість життя початку збільшуватися. У той же час ріст кількості осіб літнього віку й зменшення активної репродуктивної й працездатної складової є загальною демографічною тенденцією розвинених країн.

Ці фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні. З обліком цього, підкреслює Президент, перед парламентом і урядом України коштує завдання розробити й затвердити цього року Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 року. Реалізація цієї програми повинна стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої й законодавчої влади як у центрі, так і на місцях.

Особливо важливим повинне стати підвищення рівня наукових досліджень по актуальних проблемах демографічної політики, їхнє кваліфіковане забезпечення.

Поряд зі створенням необхідних економічних умов зусилля повинні бути сконцентровані на включенні демографічних пріоритетів у духовну сферу суспільства. Так, проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних наставлянь необхідно поставити в ранг державної політики[4, c. 64].

3. Стан та шляхи забезпечення демографічної та соціально-економічної безпеки України

Глибока соціально-економічна криза, що в 90-ті pp. охопила всі галузі народного господарства і сфери людського буття в Україні, зумовила великі необоротні демографічні втрати. Погіршення кількісних і, особливо, якісних показників відтворення населення набуло характеру тенденції. Тривожним стало соціальне становище підростаючого покоління й молоді — майбутнього нашої країни. Це диктує об'єктивну потребу здійснення системного, поглибленого дослідження дитинства як важливої складової демореальності, розвитку й відродження української нації з тим, щоб розробити основні напрями та науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення соціально-демографічної політики в нашій країні.

Варто зазначити, що в Україні відбувається депопуляція, яка зумовлена падінням рівня життя. При цьому ми визначаємо незадовільне становище дітей. Воно характеризується скороченням народжуваності, зростанням кількості дітей-інвалідів, дітей-сиріт, у тому числі соціальних сиріт, дітей вулиці, тобто безпритульних та позбавлених батьківського піклування. Ми відносимо деякі групи дітей до маргінальних верств населення, відзначаємо такі негативні явища, як насильство, торгівля, сексуальна та побутова експлуатація дітей. Тож розроблення ефективних заходів демополітичного впливу на подолання цих негативних явищ є об'єктивною необхідністю.

Вихідними чинниками, які обумовлюють існування загрози демографічній безпеці держави сьогодні та на перспективу є:

Депопуляція в результаті зниження народжуваності та зростання смертності населення;

Скорочення чисельності дитячого населення;

Надсмертність чоловіків у працездатному віці;

Загальне погіршення здоров”я населення та його постаріння.

Зменшення чисельності населення працездатного віку та погіршення якості його трудового потенціалу;

Скорочення чисельності призовних контингентів;

Характеризуючи сучасний демографічний розвиток країни можна виділити та охарактеризувати такі основні негативні тенденції:

Падіння рівня народжуваності, який склав у 2005 році 7,8 осіб на 1000 чоловік населення, що майже на 30% нижче зареєстрованого на початку 90-х років. Динаміка показника сумарної плідності, або кількості дітей, яку народжує жінка за своє життя ( сьогодні - 1,1 дитини на одну жінку), свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміщення старих поколінь новими (для чого потрібно 2,2-2,3 дитини на одну жінку). В результаті чисельність дитячого населення скоротилася з 1990 року на близько 800 тис. чоловік.

Інтенсифікація смертності населення - з 1990 по 2006 рік рівень смертності зріс на 36% і становить зараз 14,6 чоловік на 1000 населення. Відбувається зростання смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, реальною стала в Україні загроза епідемії туберкульозу – більш як 600 тис. її громадян хворіють сьогодні на цю хворобу.

Найвищі в Європі темпи поширення ВІЛСНІДу. Особливу тривогу викликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, а серед них 15% - діти та підлітки. ВІЛ вже поширюється за межі груп ризику. Національні та міжнародні експерти вважають, що більш як 550 тис. жителів України на сьогодні вже є ВІЛ-інфікованими. Розраховано, що, якщо не вжити запобіжних заходів, то до 2010 року ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн. українців, і його розповсюдження стане практично неконтрольованим.

Зростання масштабів соціально небезпечних хвороб - в Україні нараховується 1,2 млн. психічно хворих осіб, 720 тис. хворих на алкоголізм та 56 тис. наркоманів, 740 тис. онкологічних хворих.

Старіння населення - частка осіб похилого віку у 2005 році становила в цілому по Україні понад 20%, а в селах - навіть 1/3 всього населення. Відповідно до вказаної ситуації демографічне навантаження на 1 тис. чоловік працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку складає в середньому по Україні – 409 осіб, у сільській місцевості – 578, а в містах – 342 чоловік. Подальше старіння населення неминуче призведе до виникнення додаткових проблем в економіці та соціальній сфері по утриманню вказаної групи населення працюючими.

Невпинне скорочення середньої тривалості життя населення – за даними 2003 року вона склала 68,5 років для всього населення, 63,2 і 73,7 років для чоловіків та жінок, відповідно, що на 2 роки нижче рівня 1990 року - 70,5 років.

Крім того, різке зменшення кількості шлюбів - за 90-і роки–з 9,3 до 5,9 на 1 тис. населення (тобто на 36%) – при практично стабільній, на високому рівні 1990 року, частоті розлучень – 3,7 - 3,8 на 1 тис. осіб. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно-сімейні відносини. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей, що народжуються поза шлюбом, а також матерів-одиначок, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави[2, c. 4].

В результаті перевищення кількості померлих над кількістю народжених з 1991 року в Україні спостерігається депопуляція, яка на сьогодні сягає більш як 2,0 млн. чоловік втрат у чисельності населення країни. На момент отримання незалежності у 1991 році Україна мала населення майже у 52 мільйони чоловік і за цим показником входила у шестірку найбільших країн Європи. На сьогодні населення країни складає 47,5 млн. чоловік.

Можна сказати, що зараз Україна підійшла до тієї межі погіршення показників відтворення населення, переступивши яку вона вже не відновить навіть сьогоднішньої чисельності населення.

Загальні негативні тенденції у соціально-економічному та демографічному розвитку країни справляють суттєвий вплив на формування сучасного та перспективного трудового потенціалу України. За період централізовано планової економіки політика зайнятості спиралась на постійний надлишок робочих місць порівняно з пропозицією робочої сили, на екстенсивний характер розвитку економіки. Така політика сприяла забезпеченню гарантованої зайнятості, зводила до мінімуму соціальну напруженість, пов’язану з безробіттям, забезпечувала роботою випускників навчальних закладів.

Вказана ситуація обумовила сучасні проблеми на ринку праці країни:

  • відсутність механізму вирішення соціальних конфліктів;
  • соціальна та підприємницька пасивність населення,
  • психологічна неготовність владних та керівних структур до сприйняття змін, зумовлених перехідним періодом;
  • вирішення проблеми існування надлишкової робочої сили шляхом масового поширення вимушеної неповної зайнятості;
  • хронічні невиплати заробітної плати, та виплата її у товарній формі, низький рівень оплати праці загалом;
  • фактична невизначеність положення людини за статусом зайнятості і незайнятості, коли величезна кількість зайнятих є, по суті, безробітними, а безробітні є зайнятими, але не реєструються як такі;
  • формування ринку праці значною мірою стихійно, найбільш яскравим прикладом чого служить бурхливий розвиток незареєстрованої або тіньової зайнятості населення[1, c. 5].

Погіршення матеріального становища сімей, різке розшарування суспільства, зростання безробіття та злиденності змусили багатьох потенційних батьків відкласти або навіть відмовитись від народження дітей. Проте не стільки матеріальні нестатки, скільки психологічні настанови, гіпертрофоване перебільшення економічних негараздів, напруження та страх перед майбутнім, що охопило більшу частину населення, є дійсними причинами відмови від народжень. Крім цього, поява нових форм економічних і трудових відносин, розвиток підприємництва, реформування у сфері власності та інші ринкові перетворення провокують появу і розвиток, особливо у молоді, нової системи цінностей і життєвих орієнтацій. Молоді люди все частіше віддають перевагу кар'єрному просуванню, самореалізації у суспільному житті і не пов'язують життєвий успіх з наявністю сім'ї та дітей. Безперечно, що процеси, які відбуваються сьогодні, матимуть досить тяжкі демографічні наслідки як у короткостроковому, так і у довгостроковому періоді.

За останні 10 років кількість самогубств зросла на 74%, абортів —на 82%.

Різке зменшення населення спричиняє зростання відношення непрацюючих осіб до працюючих, що може підірвати можливість фінансування різноманітних соціальних програм.

Перспективи демографічних процесів в Україні безпосередньо залежать від майбутніх тенденцій економічного розвитку, успіху проведення соціально-економічних реформ, ефективності заходів для подолання інфляції, протидії масовому безробіттю, можливостей забезпечення соціального захисту населення тощо. Крім цього, демографічній системі притаманні деяка самостійність та підпорядкування внутрішнім законам саморозвитку, що виражається, зокрема, у наявності певних граничних рамок демографічної поведінки[6, c. 1].

Висновки

Виходячи з вищезазначеного, демографічна політика має бути націлена як на регулювання кількісних демографічних параметрів, так і на збереження та вдосконалення якісних параметрів, забезпечення відтворення населення з урахуванням депопуляційних процесів, характерних для демографічного розвитку значної частини Європи.

Однією з фундаментальних функцій демографії є науково-інформаційне забезпечення цілеспрямованих дій держави щодо нормалізації демографічної ситуації в країні, а це можливо лише за умови принципової відповідності рівня розвитку демографії назрілим практичним потребам.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною і несприятливою. Відсутні об’єктивні підстави для призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації демографічна політика має спрямовуватись, передусім, на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення.

Необхідно сконцентрувати зусилля на розв’язанні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисті сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя, забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Список використаної літератури

1. Андрієнко В. Чи є демографічна криза в Україні? // Праця і зарплата. - 2005. - № 41. - C. 5

2. Галалалюк Н. Демографічні проблеми в Україні // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2002. - № 33. - C. 4

3. Голубєва І.Є. Молодь у відтворенні населення: теоретико-методичні підходи дослідження // Економіка АПК. - 2005. - № 7.

4. Кравченко Т. Прогнозування демографічного розвитку України/ Т. Кравченко // Економіст. - 2004. - № 10. - С.62-64.

5. Крючков Г. Демографічна криза в Україні: причини і наслідки // Персонал. - 2003. - № 4-5. - C. 8

6. Мельник Н. Демографічний рух : Як здолати скорочення населення?// День. - 2004. - 12 жовтня. - C. 1

7. Статистичний дані України за 2006 рік / Державний комітет статистики України

загрузка...
Top