Відтворення і розвиток економічного потенціалу суспільства

Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти економічного потенціалу суспільства

1.1. Сутність терміну «економічний потенціал».

1.2. Характеристика економічного потенціалу суспільства та країни.

2. Визначення основних категорій економічного потенціалу.

2.1. Аналіз структури економічного потенціалу.

2.2. Трудовий потенціал та людський розвиток в Україні.

2.3. Природний та науково-технічний потенціал України.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Актуальність теми: В Україні продовжується процес трансформації адміністративно-командної системи в соціально-орієнтовану економіку, яка передбачає поєднання державного регулювання із ринковим саморегулюванням, а також плюралізм форм власності. Для економіки будь-якої країни, а передусім для перехідної, важливою проблемою є дослідження сутності, джерел розвитку та використання економічного потенціалу країни. Це пов’язано з тим, що економічний потенціал виступає тією основою, на якій базуються розробки майбутніх тенденцій в економіці, визначення пріоритетних напрямів тощо. З огляду на це актуальним є дослідження методологічних, теоретичних основ економічного потенціалу, ефективного його використання.

Сучасний стан економіки України характеризується значним руйнуванням основних елементів економічного потенціалу. Нераціональне використання природних ресурсів, відсутність належної соціальної політики, несформованість умов для науково-технічного розвитку країни, непродумане використання механізмів, методів та організаційних форм залучення робочої сили до системи господарських відносин призвели до фактичного розпаду продуктивних сил, не забезпечення належного відтворення їх елементів.

Недосконала політика використання економічного потенціалу України не тільки не сприяє позитивному розвитку економічних процесів, а й виступає як самостійний чинник поглиблення кризи.

Таким чином, нині існує необхідність дослідження проблем, пов’язаних із впливом економічного потенціалу та процесу його використання на розвиток економічної системи, її окремих підсистем та елементів.

Серед робіт вітчизняних учених щодо дослідження економічного потенціалу є праці таких економістів, як А.Задоя, О.Левченка, І.Лукінова, С.Мочерного та інших.

Розвиток суспільного виробництва багато в чому визначається обсягом, структурою та технічним рівнем економічного потенціалу країни, який складається із основного капіталу (основних фондів), тобто засобів праці, оборотного капіталу (оборотних фондів), тобто предметів праці, а також кадрів робітників та інженерно-технічних працівників. До складу економічного потенціалу входить і технологія виробництва. Особлива роль в економічному потенціалі належить людині, як головній продуктивній силі суспільства.

Економічний потенціал суспільства відображує здатність держави забезпечити певний рівень виробництва та добробуту населення. Проте для точного визначення економічного потенціалу країни необхідно його порівняти з потенціалом інших країн.

Розрізняють два основні типи розширеного відтворення економічного потенціалу — екстенсивний та інтенсивний. Перший тип передбачає розширення його обсягів за рахунок основного капіталу, робочої сили, матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Метою дослідження є розкриття сутності економічного потенціалу, визначення його внутрішньої структури, шляхів комплексного використання та вдосконалення наявного економічного потенціалу і його нарощування у майбутньому.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

· з’ясувати основні методологічні принципи дослідження сутності економічного потенціалу;

· комплексно проаналізувати структуру економічного потенціалу, дати політекономічну характеристику окремих його елементів;

· розкрити механізм використання економічного потенціалу України наприкінці 90-х рр. - на початку ХХІ ст.;

· вивчити й узагальнити теорію і практику світового досвіду щодо визначення та використання економічного потенціалу і обґрунтувати шляхи вдосконалення використання економічного потенціалу України та його відтворення в головних елементах.

Об’єктом дослідження є процес формування, відтворення та використання економічного потенціалу країни.

Предмет дослідження - сутність, структура та механізм використання економічного потенціалу суспільства України.


1. Теоретико-методологічні аспекти економічного потенціалу суспільства

1.1. Сутність терміну «економічний потенціал»

В кінці 1970-х на початку 1980-х рр. вийшло багато публікацій по різних аспектах поняття «потенціал». У більшості робіт відмічається важливість вивчення проблеми сутності потенціалу та його оцінки, підкреслюється наявність суттєвих відмінностей у визначенні сутності самого поняття «потенціал», його місця серед інших економічних категорій [3, с. 20-22]. Дискусія, яка розгорнулась в минулому столітті, актуальна і на сьогоднішній день.

В етимологічному значенні термін «потенціал» латинського походження – від potentia, що означає сила або міць. Словник іншомовних слів під редакцією В. Бутромєєва дає два трактування потенціалу. По-перше, це сукупність наявних засобів, можливостей, джерел. По-друге, це точкова характеристика силового векторного фізичного поля [7, с. 275]. Друге трактування терміну «потенціал» має прикладний характер для фізики, хімії, математики. А от перше трактування носить загальний характер, що дозволяє його застосувати до різних галузей науки і діяльності людини, в залежності від того, про які запаси, засоби і джерела йде мова. Саме з такої позиції і бере початок ресурсна концепція терміну «потенціал».

У більш пізніх роботах з проблематики потенціалу можна знайти спроби трактування потенціалу не як простого набору ресурсів та джерел їх утворення, а як складної системи з наявними зв’язками. У загальному значенні зміст терміна розкривається як ступінь потужності в якому-небудь відношенні, сукупності засобів, необхідних для чого-небудь [2, с. 55].

Основна маса публікацій з теорії потенціалу присвячена такому оціночному показнику як економічний потенціал. Аналіз таких публікацій виявив значні відмінності у визначенні економічного потенціалу, його елементів, взаємозв’язку з такими категоріями як національне багатство, рівень економічного розвитку. В цілому можна виділити декілька підходів до розуміння сутності економічного потенціалу. Перший підхід визначає економічний потенціал як сукупну здатність галузей народного господарства. Представниками цього підходу є Б.М. Мочалов. В. М. Мосін, Д.М. Крук [1, с. 7]. У визначеннях, даних перерахованими авторами, прослідковується тісний зв’язок між економічним потенціалом та виробничою функцією. Ми погоджуємось з тим, що це важлива його характеристика, але не єдина.

Другий підхід схиляється до того, що економічний потенціал – це сукупність наявних ресурсів. Такий підхід прослідковується у публікаціях Ю. Личкіна, Б. Плишевського, А. Тодосійчука. На нашу думку, недоліками публікацій вказаних авторів є те, що термін потенціал часто підміняється поняттям ресурси, інвестиції, інвестиційні ресурси, чисельність зайнятих. Роблячи акцент тільки на ресурсний аспект, не виявляючи специфічних характеристик потенціалу, зникають суттєві відмінності від економічних категорій, таких як національне багатство, ресурси, матеріально-технічна база.

Тривалий час у вітчизняній літературі потенціал ототожнювався з масштабами діяльності виробничого підприємства, а для його характеристики найчастіше використовували такі показники як виробнича потужність, знімання продукції з одиниці виробничої площі тощо. Такий підхід підтримують також Лапін Є.В. та Марушков Р.В [5].

Б.М. Мочалов, навпаки, вважає, що варто відрізняти показники економічної потужності від економічного потенціалу. Економічний потенціал країни, галузі, підприємства, вважає він, характеризується обсягами накопичених ресурсів і максимально можливим обсягом матеріальних благ і послуг, виробництва яких можна досягнути в перспективі при оптимальному використанні наявних ресурсів. Економічна потужність характеризує фактично досягнутий рівень розвитку продуктивних сил на певну дату [1, с. 10]. Аналогічної точки зору додержується А.А. Задоя, роблячи акцент на відмінності термінів «народне господарство» і «економічний потенціал». [3, с. 22].

Четвертий підхід трактує економічний потенціал як результат економічних і виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності. Самоукін Л.І. вважає, що економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв’язку із властивими кожній суспільно-економічній формації виробничими відносинами, що виникають між окремими робітниками, трудовими колективами, а також управлінським апаратом підприємства, організації, галузей народного господарства в цілому з приводу повного використання їх можливостей до створення матеріальних благ і послуг [6, с.5]. На наш погляд, в даному визначенні підкреслена дуже важлива риса економічного потенціалу. Однак, економічний потенціал залежить і від рівня розвитку продуктивних сил.

Краснокутська Н.С. дає наступне визначення потенціалу: потенціал підприємства – можливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів [4, с.7]. Ми вважаємо, що таке визначення є цікавим з позицій симбіозу ресурсної та результатної концепцій, але воно не відображає рівні потенціалу та його структуру.

Спроби вирішення проблеми оцінки потенціалу на рівні регіону, галузі та підприємств привели до появи різноманітних визначень, які представлено в роботі П.А. Фоміна та М.К. Старовойтова [8]. Так, потенціал характеризують як засоби, запаси, джерела, що маються в наявності і здатні бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначених цілей, здійснення плану, рішення якої-небудь задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній області.

Можна зробити висновок, що зміст економічного потенціалу складають два компоненти: об’єктивний – сукупність різноманітних ресурсів, задіяних і незадіяних з якихось причин у виробництво, таких, що мають можливість брати участь в ньому; суб’єктивний – можливості працівників, колективів до використання ресурсів і створення максимального обсягу матеріальних благ та послуг, а також можливості управлінського апарату підприємства, організації, галузі, господарської системи в цілому до оптимального використання наявних ресурсів.

Таким чином, економічний потенціал можна визначити як сукупні можливості суспільства до оптимального використання наявних ресурсів у процесі виробничих відносин з метою задоволення потреб членів суспільства. Тобто, економічний потенціал – це складна система, яка починає формуватись на рівні підприємств, домогосподарств, піднімаючись вище і формуючи економічний потенціал галузі та регіону, а також суспільства в цілому. Тому з метою управління у такій складній системі як економічний потенціал доцільно виділити окремі підсистеми: ресурсний потенціал, природний та інноваційний потенціал [6 с. 4].

Принцип суперечності в економічному дослідженні передбачає виділення матеріально-речового змісту, що розкриває взаємозв’язок будь-якої економічної категорії з розвитком продуктивних сил, та суспільної форми, яка характеризує взаємозв’язок цієї категорії з виробничими відносинами або відносинами економічної власності. З точки зору речового змісту економічний потенціал повинен сприяти прогресу кожного елемента продуктивних сил, а саме: людини (як головної продуктивної сили), засобів виробництва, інформації, науки (специфічна продуктивна сила), використовуваних людьми сил природи (енергія сонця, вітру, ядерна енергія тощо), форм та методів організації виробництва.

Суспільна форма економічного потенціалу повинна бути такою, щоб сприяти розвиткові прогресивних та ефективних форм власності. Будь-які джерела, можливості чи сукупність елементів стають економічним потенціалом тоді, коли вони переходять у чиюсь власність для майбутнього залучення у виробництві насамперед з метою отримання прибутку. Простежуючи зв’язок економічного потенціалу із власністю, необхідно в категорії "економічний потенціал" виділити кількісну (що формує речовий зміст) і якісну сторони, що відображає виробничі відносини між економічними суб’єктами з приводу привласнення економічних благ. Крім того, слід виділяти юридичний, соціальний та політичний аспекти економічного потенціалу. Юридичний аспект такого потенціалу виявляється у праві законодавчих органів затверджувати відповідні нормативні акти, що визначають володіння, розпорядження і користування потенціалом країни, встановлювати частки приватної, державної та інших форм власності. Соціальний аспект економічного потенціалу відображає процес становлення і розвитку соціальних верств і груп населення, взаємодію між ними у залежності від способу отримання відповідної частини національного багатства. Політичний аспект категорії "економічний потенціал" розкривається у виявленні впливу різних суб’єктів на політику держави. Більший політичний вплив мають ті суб’єкти, які володіють чи розпоряджаються більшою частиною економічного потенціалу країни, перш за все природними ресурсами.

Принцип системності при з’ясуванні сутності економічного потенціалу означає виділення його окремих підсистем та елементів: потенціал продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин і відносин економічної власності, а також господарського механізму. Цей принцип у контексті економічного потенціалу передбачає взаємопов’язаність усіх елементів потенціалу, які доповнюють один одного. Таким чином, внаслідок існування причинно-наслідкового зв’язку інтенсивне і нераціональне використання тільки одного з елементів потенціалу потенційно може призвести до виникнення негативних тенденцій у системі в цілому.

Найважливішим елементом системного підходу при з’ясуванні економічного потенціалу є принцип цілісності. Це означає, що категорія, яка досліджується, чи будь-яке економічне явище повинно бути розглянуте як сукупність відносно самостійних елементів, які володіють певними особливостями розвитку і разом формують систему, котрій притаманні відповідні ознаки, не властиві окремим її складовим. Виходячи з вищенаведеного принципу, зробимо висновок, що економічний потенціал країни повинен складатися з достатньої кількості елементів, використання яких забезпечило б економічне зростання та розвиток [9, c. 192].

1.2. Характеристика економічного потенціалу суспільства та країни

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає нових умовах не реалізовують своїх професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму [10, c. 303-304].

Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, п економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні[11, c. 88].

Для країн, які ще слабо залучені в систему світових економічних відносин, показники ВВП і ВНП відрізняються несуттєво. До таких країн наразі належить і. Україна. У більшості економічно розвинених держав (насамперед США і Японія), потужні корпорації яких мають свої філії і дочірні підприємства в багатьох країнах і регіонах світу, валовий національний продукт значно більший від валового внутрішнього продукту. Натомість у багатьох країнах, що розвиваються і широко "відчиняють двері" для іноземного капіталу, ВВП більший від ВНП.

Показники ВВП і ВНП можуть бути розраховані в національній валюті і у т. зв. "міжнародних доларах". Наприклад, валовий внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 93млрд. гривень у 2004 р. і 173 млрд. гривень у 2005 р. Правда, ці показники неможливо порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій економіці.

Для міжнародних порівняльних оцінок Світовий банк обчислює ВВП і ВНП країн світу у єдиній валюті — "міжнародних доларах". Валові продукти в цій грошовій одиниці розраховуються шляхом зіставлення цін на товари і послуги, що виробляються в даній країні, з Цінами на аналогічну продукцію в США.

За даними Світового банку ВВП України (у 2004 р.) складав майже 50 млрд. дол. За цим показником вона займала 20-е місце в Європі 47-е у світі (див. додаток 1). Близький до неї показник ВВП мали Чехія (52 млрд, дол.) і Угорщина (46 млрд, дол.) — країни, які значно поступаються Україні територією, людністю, природно-ресурсним і науковим потенціалом. Лідерами серед країн світу за обсягами ВВП є США (7,8 трлн, дол.), Японія (4,2 трлн. дол.), Німеччина (2,1 трлн. дол.), Франція, Великобританія та Італія (1,1 — 1,4 трлн. дол.) і Китай (900 млрд. дол.).

Ще переконливіші показники рівня доходів — ВВП на душу населення, які є основними критеріями класифікації національних економік. У 2004 р. цей показник для України становив 1040 доларів, тобто країна перебувала на 139 місці серед майже 200 країн, що вивчалися Світовим Банком. Вона входила до групи країн з рівнем доходів, нижчим від середнього у світі.

Серед країн колишнього СРСР вищі від України показники середньодушового доходу мали Естонія, Латвія, Литва, Росія, Білорусь і Казахстан. Найвищі показники (від 33 до 45 тис. дол. на 1 особу) характерні для Люксембургу, Швейцарії, Японії, Норвегії, Данії, Сінгапуру. У США, Німеччині, Франції на 1 особу припадає від 26 до 29 тис. дол. валового внутрішнього продукту. Натомість у Мозамбіку, Танзанії, Ефіопії та інших африканських державах цифри не перевищують 150 дол. Це — найнижчі у світі показники[10, c. 306-308].

Використовуються й інші показники для характеристики стану національних економік:

- темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках (упродовж 90-х рр. валовий внутрішній продукт України постійно скорочувався і лише у 2000 — 2001 рр. він почав зростати — в середньому на 5% за рік);

- рівень безробіття розрахований як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці (за офіційними даними в Україні він складає трохи більше 4%);

- інфляція — процес знецінення грошей, пов'язаний зі зростанням цін на товари і послуги. В Україні у 1992 - 1993 рр. відбувалась т. зв. гіперінфляція, коли щоденно ціни зростали на 2 — 3%. Останніми роками інфляція в середньому становить 20% за рік;

- дефіцит бюджету — перевищення державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2005 році в економіці країни зафіксовано бюджетний профіцит — перевищення доходів над видатками;

- рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших[11, c. 88].


2. Визначення основних категорій економічного потенціалу

2.1. Аналіз структури економічного потенціалу

У політекономічному розрізі економічний потенціал - це система відносин економічної власності між людьми у взаємодії з розвитком продуктивних сил та базисними елементами господарського механізму, що виступають основним джерелом розвитку економічної системи, її можливостей.

Різноманітний склад і поєднання внутрішніх елементів економічного потенціалу країни відображає різні сторони і рівні розвитку економічної системи. Таким чином, найбільш повно провести аналіз структури економічного потенціалу дозволяє аналіз з позиції елементів економічної системи, які, у свою чергу, виступають внутрішніми елементами економічного потенціалу.

З урахуванням принципів, наведених вище, розкриємо структуру економічного потенціалу країни і аргументує визначення сутності та структури основних його елементів наступним чином:

- Природний потенціал - це сукупність наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, природних умов і ресурсів, які впливають на економічну діяльність та використовуються чи можуть бути використані у процесі виробництва економічних благ. У політекономічному аспекті природний потенціал можна визначити як відносини економічної власності між людьми з приводу видобування і привласнення природних ресурсів та їх використання в поєднанні з природними умовами в усіх сферах суспільного відтворення. Він забезпечується географічним розміщенням, кліматом, природними ресурсами та екологічною ситуацією.

На мою думку, не можна абсолютизувати важливість географічного розміщення, оскільки воно ще не визначає економічне зростання чи занепад. Водночас, стійкіший розвиток спостерігається серед країн, які знаходяться у північній півкулі. Це зумовлено наступними факторами: довгими східно-західними вісями природних зон, що проходять у помірних районах (технологічне поширення є більш активним у рамках однієї зони) та активним обміном ресурсами і технологіями між країнами через їхню відносну близькість (низькі транспортні витрати). Окрім географічного розміщення, природні ресурси відіграють важливу роль в економіці країни та у визначенні стратегічних пріоритетів.

- Трудовий потенціал - це кількість та якість наявних трудових ресурсів з урахуванням можливості їх збільшення при поточному рівні розвитку науки і техніки. У політекономічному аспекті цю категорію можна визначити як систему виробничих відносин між окремими індивідами, трудовими колективами, соціальними верствами і державою з приводу відтворення і використання працездатного населення країни. Він характеризується кількісною і якісною сторонами. Тенденції динаміки народонаселення визначають чисельність трудових ресурсів, його склад, розмір зайнятості, що, в свою чергу, має вплив на сукупний попит і пропозицію, споживання і, в кінцевому підсумку, на економічне зростання[12, c. 30-31].

- Науковий потенціал - це сукупна можливість національної економічної системи генерувати необхідні знання, що втілюється в кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень і визначається чисельністю та професійністю вчених, зайнятих у різних сферах науки. У політекономічному аспекті науковий потенціал - це відносини економічної власності між різними суб’єктами господарювання з приводу отримання, використання та привласнення наявних результатів наукових досліджень (та тих, що можуть бути мобілізовані) для реалізації основних цілей держави у сфері науки. Результатом наукової діяльності виступають нові знання (винаходи) та удосконалені методи використання вже існуючих знань (нововведення).

- Технічний потенціал (потенціал засобів праці)можна визначити як сукупність можливих та перспективних технічних засобів, що використовуються чи можуть бути використані у НДДКР та виробництві і спрямовані на підвищення продуктивності суспільної праці. В політекономічному аспекті технічний потенціал - це відносини економічної власності між різними суб’єктами господарювання з приводу створення і використання системи технічних засобів та привласнення отриманих при цьому результатів у різних сферах суспільного відтворення.

- Технологічний потенціал - цесукупність методів залучення засобів праці у виробництво для перетворення предметів праці на продукцію для кінцевого споживача чи для наступного залучення що визначається рівнем соціально-економічного розвитку. У політекономічному аспекті - це відносини економічної власності між різними суб’єктами господарювання з приводу використання різних способів залучення засобів праці у процес виробництва з метою перетворення предметів праці відповідно до потреб суспільства та привласнення отриманих при цьому результатів у різних сферах суспільного відтворення.

- Інформаційний потенціал - наявні та такі, що можуть бути мобілізовані обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій для створення власних і збирання, накопичення, обробки й використання різноманітних форм інформації для задоволення відповідних потреб суспільства. У політекономічному аспекті інформаційний потенціал - це відносини економічної власності між різними економічними суб’єктами з приводу створення власних, збирання, накопичення, обробки та використання різноманітних видів і форм інформації для задоволення потреб окремого індивіда, трудового колективу і суспільства.

- Економічний потенціал техніко-економічних відносин - це сукупність відносин економічної власності, що функціонують і розвиваються у процесі розвитку спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Цей потенціал характеризується насамперед ступенем розвитку суспільного поділу праці, здатністю відносин спеціалізації, кооперування та ін. підвищувати ефективність суспільного виробництва[9, c. 195-196].

- Економічний потенціал організаційно-економічних відносин - це сукупність відносин економічної власності, що функціонують і еволюціонують у процесі розвитку форм та методів менеджменту, маркетингу, обміну досвідом та ін. Цей потенціал визначається розвиненістю використовуваних форм та методів господарювання.

- Економічний потенціал відносин економічної власності характеризується плюралізмом і розвиненістю існуючих типів та форм власності, характером і рівнем розвитку продуктивних сил, економічною політикою держави та іншими чинниками.

- Економічний потенціал господарського механізмувизначається потенціалом системи основних форм, методів і важелів використання економічних законів (найважливіша функція господарського механізму), розв’язання існуючих соціально-економічних суперечностей, реалізації відносин власності, розвитку людини і її потреб та забезпечення узгодження функціонування всіх елементів економічної системи в усіх сферах суспільного відтворення[11, c. 88].

2.2. Трудовий потенціал та людський розвиток в Україні

Трудовий потенціал характеризується кількісними і якісними параметрами. Кількісна сторона трудового потенціалу визначається чисельністю працездатного населення, статевовіковою структурою, кількістю робочого часу, відпрацьованого працездатним населенням, чисельністю безробітних. Якісними характеристиками трудового потенціалу є стан здоров’я, загальноосвітній та професійно-кваліфікаційний рівень, схильність носіїв праці до мобільності,

З 1989 року в Україні спостерігається чітка тенденція до зменшення народжуваності з одночасним зростанням смертності як у міських, так і в сільських поселеннях, причому природний приріст більш негативний в останніх. У 2001 р. природний приріст населення склав – -367,5 тис. Очікувана тривалість життя є на низькому рівні і станом на 2006 рік становить для чоловіків 62,4 роки, а для жінок – 73,6. У зв’язку з цим, необґрунтованою була пропозиція уряду щодо необхідності підвищення пенсійного віку, оскільки вже зараз кожний третій робітник не доживає до пенсії. Крім того, екологічна ситуація в Україні не сприяє ефективному використанню та достатньому відтворенню трудового потенціалу. Тенденції депопуляції підсилюються значним погіршенням стану здоров’я населення. Залишається високою і зростає інвалідність працюючого населення. Загальна кількість інвалідів сягнула близько 1,5 млн. чоловік, у тому числі – 135,5 тис. дітей. Спостерігається тенденція до зростання психічно хворих та хворих на алкоголізм. Це створює серйозну загрозу виродження українського народу, загрожує національному суверенітету країни[15, c. 143-145].

За умов нинішньої моделі трансформації виникає цілий ряд суперечностей. Так, одна група суперечностей виявляється тоді, коли клани є реальними власниками засобів виробництва, що призводить до зростаючого відчуження трудових колективів від них і від результатів трудової діяльності. Інша група суперечностей, які зумовлені невідповідністю законодавчих актів і реальних економічних процесів, призводить до ситуації, за якої законодавча база про право власності перетворюється на декларацію і не відповідає характеру виробничих відносин, що мають місце насправді.

За допомогою приватизації не була створена широка соціальна база, яку можна було б використовувати для успішного здійснення демократичних перетворень. Більш того, за роки її проведення посилився розрив між багатими і бідними[16,

Для визначення індексів людського розвитку використовуються наступні показники: індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), індекс бідності населення для країн що розвиваються (ІБН-1), індекс бідності населення для вибраних розвинутих країн (ІБН-2), індекс розвитку з урахуванням ґендерного фактору (ІРҐФ), та розміру ґендерних повноважень. Таким чином, індекс людського розвиту - це інтегральний показник, що характеризує розвиток людини: довголіття, знання та рівень життя. Довголіття вимірюється очікуваною тривалістю життя. Знання вимірюється сукупністю наступних двох компонентів: рівня грамотності дорослого населення (становить 2/3 загального показника) та коефіцієнтом сукупного вступу у навчальні заклади (1/3). Рівень життя вимірюється реальним ВВП на душу населення з урахуванням паритету купівельної сили.

Україна займає 80 місце і належить до країн із середнім рівнем розвитку людського потенціалу (ІРЛП становить 0,748). Тенденції зміни ІРЛП в Україні за період 1990-2008 рр. показують значні його втрати. Однак, цей індекс перевищує рівень ВВП в Україні, що свідчить про значне недовикористання людського потенціалу.

Найбільш позитивний вплив на загальний показник розвитку людського потенціалу в Україні визначає освітній потенціал (33 місце в рейтингу). Однак згідно індексу очікуваної тривалості життя та ВВП (рівнем життя), Україна знаходиться відповідно на 100 та 102 місцях.

У контексті підвищення показника індексу розвитку людського потенціалу виділено зростання платоспроможного попиту населення та підвищення конкурентоздатності робочої сили[12, c. 30-32].

Згідно з теорією конкурентних переваг виділемо людський потенціал, який впливає на конкурентоспроможність країни через факторні умови та попит на товари і послуги на внутрішньому ринку. До факторних умов, окрім іншого, включають людські ресурси, які характеризуються кількістю, кваліфікацією, вартістю робочої сили та ресурсом знань - сумою наукової, технічної та ринкової інформації. Таким чином, вкладання в людські ресурси - освіту, кваліфікацію, дохід і т.д. підвищує конкурентоздатність нації.

Попит на товари і послуги, його структура, залежить від купівельної спроможності населення. Попит значною мірою визначає характер та швидкість запровадження новацій та формує вимоги до кваліфікації працівників. Тому вкладення в освіту, підвищення кваліфікації, науку, розвиток соціальної інфраструктури водночас стимулює попит та покращує його структуру.

Зростання платоспроможного попиту, у свою чергу, виступає передумовою збільшення виробництва за рахунок: змін в ідеології оподаткування, забезпечення прямого зв’язку між ефективністю праці та її оплатою й збільшення частки оплати праці в сукупних витратах виробництва; реформування системи професійних пільг, оскільки на даний час ця система в Україні не зменшує рівень майнового розшарування населення, а в деякій мірі і сприяє його зростанню[13, c. 165].

2.3. Природний та науково-технічний потенціал України

Україна характеризується зручним геополітичним розміщенням, домінуванням помірного клімату та достатньою кількістю природних ресурсів. Це, за незмінних інших умов та правильному підході, сприяє економічному зростанню економіки. Із сукупності природних ресурсів передусім слід виділити ґрунти, найбільш родючі з яких - чорноземи (69,3% земельного фонду). Сільськогосподарські угіддя, а також природні умови визначають один з основних пріоритетів у використанні природного потенціалу України. Крім того, у процесі глобалізації наявні складові економічного потенціалу України будуть визначати місце країн у системі міжнародного співробітництва та конкуренції.

Досліджуючи сільське господарство, автор зазначає, що хоча спад подолано, база для стабільного економічного зростання у цій сфері ще не сформована. Це зумовлено нераціональною аграрною політикою уряду і неефективністю аграрних реформ, значним зубожінням населення.

Сільське господарство, як сировинна галузь, стало засобом нагромадження капіталу в інших галузях. Важливим недоліком його розвитку є: прихований продаж земельних паїв; отримання фермерських кредитів під великі відсотки, а продаж сільськогосподарської продукції відбувається за низькими цінами, оскільки настає термін оплати кредиту; надання паїв крупним фермерам, котрі нерідко не проводять виплати. Усе це створює несприятливі умови для розвиту сільськогосподарського виробництва і вимагає радикальних змін, в основі яких повинен лежати процес трансформації економічних відносин і насамперед відносин економічної власності в сільському господарстві.

Оскільки до складу економічних відносин входять техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності, то матеріальною основою змін у сільському господарстві є передусім зміни у технологічному способі виробництва, що передбачає впровадження нової техніки, нових форм організації виробництва та праці. У переважній більшості господарств, що трансформувалися і працюють на приватній основі, спостерігається перехід на примітивні технології (переважно ручну працю) та натуральне господарство, що спричиняє загрозливу ситуацію, за якої більшість сільськогосподарських підприємств припинять виробництво продукції на основі сучасних технологій[14, c. 20-22].

Зміни у сфері економічної власності повинні передбачати реформи в сукупності відносин власності в усіх сферах суспільного відтворення - ціноутворенні, оподаткуванні, заробітній платні тощо, а зміни у сфері юридичної власності мають на меті відповідно зміни у землеволодінні, землекористуванні та землерозпорядженні.

Доцільність існування плюралізму форм власності у сільському господарстві з домінуванням колективної форми, а також показано сумнівність положення, що приватна власність є важливішим фактором, що впливає на ефективність господарювання, ніж розміри підприємства.

Щодо фінансово-кредитного механізму у контексті реформування сільськогосподарського сектору, то необхідним є забезпечення фінансово-кредитними ресурсами за ставками, не вищими за світові (не більше 1% на місяць).

Реформи у сфері організаційно-економічних відносин передбачають якісні зміни процесу управління сільськогосподарськими підприємствами, запровадження маркетингу.

Сільськогосподарське виробництво також вимагає збільшення кількості висококваліфікованих працівників, а отже перегляду концепції підготовки фахівців як на стадії бакалаврату, так і на наступних рівнях освіти.

Науковий потенціал України був важливою складовою потенціалу колишнього Радянського Союзу і орієнтувався перш за все на загальносоюзні потреби. Однак, з часу створення самостійної держави, виявилося, що наявний науково-технічний потенціал України є структурно нераціональним. Протягом 1991-2008 рр. відбувався некерований процес руйнування цього потенціалу, що призвів до зміни мотивації у творчій праці та розірвання єдиного ланцюга, який поєднував науку і освіту з промисловістю. В Україні відсутня належна основа для подальшого розгортання науково-технічної революції, оскільки наука, техніка та виробництво відносно розмежовані, відсутні відповідні взаємозв’язки між ними[13, c. 166-167].

На сучасному етапі розвитку суспільства наука перетворилась на один з найважливіших факторів, що забезпечують ефективний економічний розвиток. Здатність генерувати та впроваджувати досягнення НТП є одним з найголовніших факторів забезпечення конкурентоздатності як окремого підприємства, так і всієї економіки. Функцію продуктивної сили наука реалізовує, перш за все, традиційно, через механізм реалізації наукових винаходів у машинах, робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил. Крім того, наука виступає самостійним фактором виробництва. У процесі перетворення науки на продуктивну силу, у ній з’являються функції управління виробництвом, розширення меж продуктивної праці сукупного працівника. Поряд з цим, проходить поглиблення суспільного поділу праці, розширення масштабів товарного виробництва.

Пріоритети України у розробці та впровадженні нових технологій повинні здійснюватися в рамках державних програм та проектів як у традиційних технологічних галузях (металургія, енергетика, хімічна промисловість, сільське господарство), так і у нових високотехнологічних напрямах: освоєння космосу, розвиток авіації, біотехнологій, створення інформаційних і телекомунікаційних систем, нових речовин і матеріалів, а також засобів охорони здоров’я.

Кількісні та якісні показники кадрового забезпечення наукового потенціалу поки що не характеризуються істотним покращенням.

Щодо фінансування науково-технічних розробок, слід забезпечити зростання питомої ваги фінансування з вітчизняних джерел для потреб української промисловості.

Наявний парк машин, наукових приладів та іншого устаткування, що експлуатується науковими організаціями, знаходяться у критичному стані, оскільки коефіцієнт зношення перевищує 50% у 76% від загальної кількості. Обсяги централізованих капітальних вкладень унеможливлюють нормальне відтворення науково-технічного потенціалу[14, c. 27-28].


Висновки

Методологічною основою дослідження сутності економічного потенціалу є діалектичний метод дослідження, найважливішими елементами якого є методи суперечності, системно-структурності та історизму.

Виходячи з методологічних принципів та ґрунтуючись на аналізі різних точок зору щодо сутності та структури економічного потенціалу, дається таке комплексне авторське визначення його сутності: це сукупність наявних та таких, які можуть бути мобілізовані основних джерел, засобів країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу. Обґрунтовано авторське визначення економічного потенціалу у політекономічному аспекті: це система відносин економічної власності між людьми у взаємодії з розвитком продуктивних сил та базисними елементами господарського механізму, яка виступає основним джерелом розвитку економічної системи, її можливостей.

Економічний потенціал доповнено новими елементами (відповідно з структурою економічної системи) та вперше дається визначення їх сутності в політекономічному аспекті. Структурними елементами економічного потенціалу є природний, трудовий, науковий, технічний (потенціал засобів праці), технологічний, інформаційний потенціали, економічний потенціал техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності, та економічний потенціал господарського механізму.

Найважливішу роль серед елементів економічного потенціалу відіграє трудовий потенціал. Проте внаслідок нераціональної соціально-економічної політики керівництва країни цей потенціал було значною мірою зруйновано. Це виявляється у значній декваліфікації працюючого населення внаслідок значного безробіття, масової міграції за кордон, руйнування професійно-технічної освіти та ін. Найбільш позитивний вплив на загальний показник розвитку людського потенціалу в Україні здійснює освітній потенціал.

Важливою методологічною передумовою аналізу сутності економічного потенціалу є принцип історизму, при застосуванні якого економічне явище розглядається в контексті його історичного становлення і розвитку. Так, щодо сутності й структури економічного потенціалу принцип історизму слід пов’язувати з аналізом економічної системи, оскільки елементи економічної системи виступають елементами економічного потенціалу. Даний принцип через відтворення історії еволюції економічного потенціалу у декількох суспільно-економічних формаціях дає змогу прослідкувати появу нових елементів, таких, як потенціалу організаційно-економічних відносин, інформаційного потенціалу, з одного боку, і наповнення традиційних елементів новим змістом, з іншого.

Виходячи з вищенаведених принципів та ґрунтуючись на аналізі основних точок зору щодо сутності економічного потенціалу, можемо обґрунтувати таке визначення його сутності: це сукупність наявних та таких, які можуть бути мобілізовані основних джерел, засобів країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу.


Список використаних джерел

1. Экономический потенциал развитого социализма./ Под ред. Мочалова Б.М., М.: 1982 г. – 175 с.

2. Євдокимов Ф.І., Мізіна О.В. Дослідження категорії «економічний потенціал промислового підприємства»// Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2004. – Випуск 75. – С. 54-59.

3. Задоя А.А. Народно-хозяйственный потенциал и интенсивное производство. – Киев, 1986 г. – 265 с.

4. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.

5. Лапин Е.В. Оценка экономического потенциала предприятия: Монография. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2004. – 360 с.

6. Самоукин А.И. Потенциал нематериального производства. – М. : Знание, 1991 г. – 175 с.

7. Словарь иностранных слов с приложениями/ Под ред. В. Бутромеева. – М.: «Престиж книга»; «РИПОЛ Классик», 2006. – 544 с.

8. Фомин П.А., Старовойтов М.К. Особенности оценки производственного финансового потенциала промышленных предприятий // http:// www.cis2000.ru/ publish// articles/ book_9.

9. Матковський Р.Б. Деякі теоретичні проблеми визначення сутності економічного потенціалу // Вісник Львівської комерційної академії. Сер. Економічна. – Львів, 2000. – Випуск 7, 2000 р. – С.192-196

10. Матковський Р.Б. Економічний потенціал продуктивних сил у структурі економічного потенціалу країни // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку: Зб. наук.-прикладних праць. – Львів: Вісник НУ „Львівська політехніка”, 2000. – №405. – С. 303-308

11. Баб’як М.М. Економічний потенціал України та шляхи його ефективного використання // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність”. 8-9 квітня 1999р. – Київ – Трускавець: КНЕУ, НТТУУ “КПІ”, ДДПУ, 1999. – С.88

12. Близнюк В. Оцінка людського потенціалу економічного зростання України: теорія та практика //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 5. - C. 30-34

13. Козинський С. Проблеми реалізації економічного потенціалу України //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 2. - C. 163-170

14. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання //Вісник Національної Академії наук України. - 2001. - № 4. - C. 20-32

15. Сіденко В. Р. Потенціал економічного розвитку України в контексті європейської інтеграції //Фінанси України. - 2007. - № 9. - С.143-150.

16. Філіпенко А. Потенціал економічного розвитку в Україні //Урядовий кур'єр. - 2000. - 14 листопада. - C. 6-7

17. Яковенко С. Економічний потенціал і управління інформаційними ресурсами //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 9. - C. 74-78

загрузка...
Top