Українська модель управління національною економікоюукраїнську модель управління національною економікою ефективною

Однією з головних цілей соціально-орієнтованого ринкового господарства є забезпечення зовнішніх умов для нормального функціонування ринкових механізмів. Зміст цієї політики полягає в тому, щоб усунути всяке обмеження конкуренції, взявши під контроль діяльність монополій, олігополій і картелів.

Поряд з податковою системою найважливішим інструментом державного регулювання має бути і політика стабілізації грошового обігу та фінансів. Важливість цих заходів була очевидною для німецьких неолібералів.

Отже, основними елементами структури соціально-орієнтованого ринкового господарства є:

  1. конкурентний устрій, заснований на приватній власності на засоби виробництва; ринок, який виступає в ролі координаційного механізму і регулятора господарської діяльності; домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні, транспортні та інші підприємства як господарюючі суб'єкти;
  2. держава, яка за допомогою політики підтримання конкурентного устрою та встановлення його нормативно-правової бази забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкового господарства.

Держава сприяє соціальному вирівнюванню становища різних суспільних верств населення, використовуючи такі важелі впливу, як грошово-кредитна система, політика оподаткування, регулювання ринку праці, забезпечення освіти, соціального страхування і т. ін.

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію праці і спричиняють в країні зниження виробництва. На рівні з кількісними чинниками важливу роль грає якість робочої сили і відповідно витрати труда в процесі виробництва. У міру зростаючої освіти і кваліфікації працівників відбувається підвищення продуктивності труда, що сприяє підвищенню рівня і темпів економічного зростання. Інакше говорячи, витрати труда можуть розширяться без якого-небудь збільшення робочого часу і чисельності зайнятих, а лише за рахунок підвищення якості робочої сили.

Кажучи про те, які риси соціально-орієнтованого ринкового господарства варто було б пристосувати до української економіки, належить виходити з подібності сучасної економічної ситуації в Україні до становища в тих країнах, які першими почали створювати соціально-орієнтоване господарство. Виходячи з Союзу, Україна успадкувала монополізовану, централізовано-керовану економіку. Щось подібне спостерігалося в Німеччині після завершення Другої світової війни. Утворення в промисловості примусових картелів часів фашистського рейху, високий ступінь централізації управління підприємствами та інші обмеження ринкової самостійності суб'єктів господарювання вкупі з руїною післявоєнного періоду змусили цю країну шукати вихід – і першою впровадити в життя принципи соціально-орієнтованого ринкового господарства. Серед найважливіших з них – відмова від жорсткого адміністративного регулювання економіки, її структурна перебудова на засадах пріоритетності виробництва суспільно важливої продукції та інше. Післявоєнна Німеччина може стати прикладом для України в багатьох аспектах. Але взяти за приклад – ще не означає копіювати. Причин для уникання недолугого копіювання більш ніж достатньо, але відзначимо одну з них. Українська дійсність кардинально відрізняється від повоєнної німецької тим, що там ніколи не відміняли приватну власність, тоді як в Україні в умовах її відсутності були виховані декілька поколінь.

Відтак у наших умовах державний сектор економіки домінуватиме над приватним ще чималий проміжок часу. І тут не можна не побачити паралелей з тим прогнозом щодо перспектив розвитку угорської економіки, який склав знаний економіст Я. Корнаї. На його думку, найближчі два десятиліття Угорщина матиме справу з двоїстою економікою з її двома складовими – державним і приватним сектором. Частка державного сектора почне зменшуватися тільки поступово. Враховуючи це, слід докласти всі зусилля до того, щоб прискорити цей процес і зробити його більш ефективним, проте особливих надій покладати на це не варто. Нема таких "ліків", щоб ураз перетворити державний сектор на сферу діючого підприємництва. Він збереже багато негативних рис. А тому треба створити сприятливі умови для розвитку приватного сектора. За цього слід усвідомлювати, що такий розвиток буде поступальним і не надто швидким. Пропорції між приватним і державним секторами будуть поступово змінюватися на користь першого, однак передбачається тривалий період їх співіснування. Тож цей симбіоз з його конфліктами і тертям буде неминучим протягом доволі тривалого строку. Доводиться визнати, що прогноз Я. Корнаї стосовно тенденцій розвитку і майбутніх економічних реалій Угорщини є придатним і для всього постсоціалістичного простору, адже подібні явища ми можемо побачити і в Україні.

Отже, створюючи українську модель економіки, ми повинні уникати певних крайнощів: по-перше, побудови оригінальної "національної" моделі, подібної якій нема ніде в світі; по-друге, спроб сліпого запозичення. Український ринок повинен контролюватися завдяки запровадженню сильної державної політики, яка б забезпечувала достатню підтримку соціально незахищеним групам населення.

Досягти цієї мети можна лише в тому разі, якщо вдало скомбінувати переваги і ризики найбільш підходящих для нас економічних моделей. Гадаю, що за основу слід було б узяти модель соціально-орієнтованого ринкового господарства як визначальну парадигму соціально-орієнтованої економіки кінця ХХ століття. Розроблена на основі такої парадигми вітчизняна модель ринку повинна поєднувати умови для розвитку конкурентної економіки та елементи досить жорсткого економічного регулювання ринку, сильну державну політику в соціальній сфері, недоторканність і всебічну підтримку приватної власності. Це має бути така модель, яка передбачала б побудову соціально-орієнтованого ринкового господарства на фундаменті постсоціалістичної економіки.

Дуже важливим є визначення інструментів реорганізації і регулювання економіки в умовах вільного ринку.

Виділимо такі інструменти: фінансово-кредитна система з "досконалими" податковою, емісійною політикою та політикою митних ставок, фінансуванням, кредитуванням, стратегією і тактикою процентних ставок; механізм ціноутворення з певним співвідношенням у ньому твердих і гнучких, оптових і роздрібних цін; різні маркетингові макрозусилля, які формують економічні потреби попиту населення; інвестиційна політика держави, обсяг і структура виготовлених товарів, форми їх закупки і реалізації, квоти виробництва, експортно-імпортна політика; певні допустимі межі надзвичайності при реалізації економічних програм в екстремальних умовах перехідного періоду тощо. Не даючи докладної характеристики кожному з цих інструментів, все ж таки хочу звернути увагу на просто кричущі реалії сьогодення стосовно вищезазначених механізмів регулювання ринку.

Кажучи про фінансово-кредитну систему, не можна не зупинитися на стані сучасної податкової системи. Скільки слів, скільки статей і доповідей було написано, скільки виступів і закликів проголошено з приводу цієї проблеми! Ні для кого не секрет, що наші податки не залишають вітчизняним підприємцям ні великих, ні малих надій на високу економічну результативність їх діяльності. Податки повинні бути нижчими і більш гнучкими – і добре, що це розуміє і влада. Вже розроблено законопроекти Податкового кодексу та інших нормативно-правових документів, але їх прийняття затягнулося.

Кредит – дуже важливий інструмент у ринковій економіці. В цій сфері фінансових відносин теж існують певні труднощі, але їх можна подолати вже найближчим часом: по-перше, треба розвивати довгострокове кредитування економіки, навіть цілих галузей народного господарства, – і цьому повинна посприяти насамперед держава; по-друге, треба знизити ставки на грошові кредити в банках для суб'єктів підприємницької діяльності (наприклад, у нас процентні ставки сягають рівня десь у 30 відсотків, тоді як на Заході вони не перевищують 6–8%) тощо.

Не останню роль у розвитку економіки України відіграють маркетингові заходи. А якщо подібні заходи дадуть ефект у масштабах усієї країни (як, наприклад, слідування гаслу "Купуємо українське!"), – це може виявитися досить потужним сприятливим імпульсом у формуванні економічного іміджу нашої держави. Тож хочеться тільки побажати більшої рішучості і масштабності в здійсненні подібних акцій на підтримку вітчизняного виробника.

Особливе місце посідає проблема державних закупок вироблених товарів. Хоча полеміка стосовно ефективності державних замовлень триває, я вважаю, що суперечки тут недоречні. Світовий досвід показує ефективність цього способу дії, а відтак активні державні закупки є невід'ємною складовою західних економічних систем. Виявляється, проведення державної політики в цьому напрямку аж ніяк не заважає нормальному функціонуванню ринкових механізмів. Отже, держава повинна виступати в ролі активного замовника різних товарів у різних виробників, стимулюючи тим самим загальний розвиток народного господарства.

Експортно-імпортна політика України має бути рішучою, але разом з тим і виваженою з огляду на національні інтереси. Держава повинна захищати інтереси будь-якого національного виробника в будь-якій точці планети. Показовим є приклад введення Україною податку на додану вартість на російські товари після аналогічної дії з боку Росії. Національні інтереси повинні стояти над усе незважаючи на дружні політичні та інші відносини з конкретною країною. Але й проблем у наших експортерів вистачає. Ніхто не хоче поступатися їм у конкурентній боротьбі, ось чому в багатьох державах світу розпочинаються так багато різних демпінгових справ проти наших експортерів. Але будьмо оптимістами: своє місце на світовому ринку врешті-решт відвоюють найсильніші.

Саме регулювання ринку повинно становити левову частку того, чим сьогодні необхідно займатися уряду України. За цього не повинно скластися таке становище, коли державне регулювання буде спрямоване тільки на державний сектор економіки, а приватний сектор виявиться або полишений сам на себе, або ж обставлений багатьма адміністративно-економічними шлагбаумами. За винятком підприємств-монополістів правила ринкової гри, в тому числі й економічні регулювання, повинні бути однаковими для всіх.

Список використаної літератури

1. Кредисов А., Бодров В., Леоненко П. Сущность структуры и принципы организации социального рыночного хозяйства // Экономика Украины. – 1993. – № 4.

2. Мочерный С. К какой системе двигаться? // Экономика Украины. – 1993. – № 6. – С. 14–24.

3. Чичканов В. Какую модель ми выбираем? // Экономика и жизнь. – 1990. – № 7.

загрузка...
Top