Участь держави у фінансово-кредитному регулюванні економіки

Вступ.

1. Фінансова політика держави та її особливості в період становлення ринкових відносин.

2. Грошово-кредитне і валютне регулювання економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Економічний і соціальний розвиток України, створення необхідних передумов переходу до ринкового господарювання значною мірою залежать від фінансової політики.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв'язання невідкладних конкретних завдань. Фінансова політика проявляється в структурі державних доходів і видатків, у фінансовому законодавстві.

Умовами ефективної фінансової політики на стадії переходу до ринкового господарювання є: максимальне врахування вимог ринкової економіки у виробничій та невиробничій сферах діяльності; вивчення і використання нагромадженого світового досвіду фінансово-господарської діяльності; обов'язкове врахування специфіки кожного конкретного стану розвитку держави, особливостей внутрішньої і міжнародної ситуації; здійснення комплексного підходу при виробленні і проведенні заходів фінансової політики в сфері кредитування, ціноутворення, заробітної плати.

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового забезпечення. Держава в законодавчому порядку встановлює механізм формування фінансових ресурсів, закріплює його у відповідних нормативних актах, видає закони. На підставі законів органи виконавчої влади розробляють і приймають відповідні підзаконні акти. Це, зокрема, інструкції, положення, методичні вказівки, якими керуються суб'єкти фінансово-господарської і комерційної діяльності.


1. Фінансова політика держави та її особливості в період становлення ринкових відносин

Важливим елементом правового забезпечення фінансової політики є впровадження і функціонування фінансових норм. Це дає підставу для встановлення єдиних правил організації фінансових зв'язків, забезпечення економічних і фінансових інтересів підприємців і держави в цілому. Від рівня й оптимальності правового регулювання значною мірою залежить успіх фінансової політики.

Таким чином, фінансова політика тісно пов'язана з фінансовим правом і законодавством. З допомогою права юридично закріплюються форми і види фінансових відносин.

Фінансове законодавство включає податкове і бюджетне законодавство, законодавчі норми з питань функціонування страхової справи, державного фінансового контролю, валютних відносин, формування і використання кредитних ресурсів.

Податкове законодавство встановлює норми і види податків на всіх рівнях фінансово-бюджетної системи, механізм їх справляння, відповідальність за їх порушення.

Бюджетне законодавство регулює бюджетний устрій і процес. Норми бюджетного законодавства визначають структуру бюджетної системи, види і розміри доходів відповідних бюджетів, нормативи і цільове призначення бюджетних видатків за ланками бюджетної системи, нормативи створення резервних фондів тощо.

Основними завданнями фінансової політики України на стадії створення ринкового господарства є: 1) створення і забезпечення передумов рівноцінного і рівноправного функціонування суб'єктів господарювання всіх форм власності; 2) активізація приватизаційних процесів; 3) забезпечення умов для створення максимально можливого обсягу фінансових ресурсів; 4) вироблення оптимального співвідношення і пропорцій у розподілі доходів між суб'єктами господарювання і державою; 5) визначення основних напрямів, структури і пропорцій у витрачанні державних коштів; 6) вироблення відповідного фінансового механізму для досягнення поставленої мети.

Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв'язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія покликана виробляти основні напрями використання фінансів, передбачати форми і види організації фінансових відносин. її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, які передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.

Фінансова тактика скеровується на розв'язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв'язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.

Нормальне функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки, а також виконання державою своїх функцій неможливе без наявності необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це кошти і майно, які використовуються для забезпечення функціонування в державі об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, реалізації заходів, спрямованих на їх розвиток, а також на соціальний захист населення.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансово-бюджетну систему, яка складається з різноманітних фінансових інституцій, які забезпечують кругообіг фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, а також фінансовий ринок. Кожна ланка фінансово-бюджетної системи охоплює всіх суб'єктів фінансових відносин, але характер і ступінь участі у них кожного - різні, залежно від спрямованості цієї ланки.

Державні фінанси, що забезпечують формування і використання державних доходів, функціонують на основі коштів: державного бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів цільового призначення.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які створюються в тій чи іншій державі на різних рівнях державних структур управління. Вона ґрунтується на прийнятому в тій чи іншій державі бюджетному устрої, який встановлює види і взаємовідносини бюджетів, розмежовує доходи і видатки між бюджетами, визначає принципи та основи побудови бюджетної системи, законодавчо встановлює і закріпляє бюджетні права.

Відповідно до державного устрою країни формується і структура бюджетної системи. У країнах з федеративним устроєм, крім недержавного, є федеральні бюджети (США, Німеччина). В унітарних є лише державний і місцеві бюджети.

Сукупність усіх бюджетів бюджетної системи називають зведеним бюджетом. Він використовується для аналізу і формування засад державного регулювання економіки.

Верховна Рада України визначає головні напрями бюджетної політики, розглядає проект державного бюджету, вносить до нього зміни і доповнення, затверджує, контролює виконання, заслуховує і затверджує звіт про використання бюджетних коштів.

Верховна Рада приймає бюджетну резолюцію - спеціальну постанову, яка визначає головні напрями та пріоритети бюджетної політики на наступний рік.

Визначальною складовою бюджетного устрою є принципи побудови бюджетної системи, які встановлюються у двох головних напрямках. Перший з них характеризує підхід до бюджету держави в цілому і враховує такі три принципи: створення єдиного централізованого фонду, формування децентралізованих регіональних фондів, поєднання централізованих і децентралізованих фондів.

Характерною ознакою сучасної практики побудови бюджетної системи є поєднання централізованих і децентралізованих бюджетів на різних рівнях. Головна проблема при цьому полягає у встановленні оптимального співвідношення між бюджетною централізацією і децентралізацією. Згідно з цим принципом бюджетна система України містить такі види бюджетів: державний, бюджет АР Крим і місцеві бюджети. Останні поділяються на централізовані бюджети для певної території - обласні, районні, міські та бюджети базового рівня (міст, сіл, селищ). У містах з районним поділом до базового рівня належать міський і районні бюджети.

В основі бюджетної системи кожної країни лежить її адміністративно-територіальний поділ. Це зумовлено тим, що саме він характеризує вертикальну структуру органів державної влади й управління, а відтак і структуру відповідних фондів.

Другий напрям побудови бюджетної системи встановлює характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. При цьому допустимі два протилежні варіанти - єдність бюджетної системи або автономність кожного бюджету. Єдність бюджетної системи означає, що вся сукупність бюджетів, які є в тій чи іншій країні, становить єдине ціле. Це забезпечується єдиною доходною базою та єдиною системою видатків, правами і можливостями державних структур перерозподіляти бюджетні ресурси, безпосередньо або опосередковано втручатися у бюджетний процес на місцях. Єдність бюджетної системи є одним з атрибутів планової економіки з централізованим управлінням. Автономність бюджетів навпаки передбачає, що кожен із них має свою доходну базу і свої видатки. Бюджетний процес на місцях регулюється тільки законодавчими актами, а не керівними державними структурами. Місцеві органи наділені широкими правами у встановленні місцевих податків і самі визначають бюджетні видатки та їх напрями. Цей принцип з більшою чи меншою мірою автономності характерний для країн з розвиненою ринковою економікою, яка передбачає економічну і фінансову самостійність не лише підприємств, але й регіонів.

В усіх країнах світу автономність місцевих бюджетів є ознакою не політичної спрямованості, а економічної доцільності. Кожен регіон, з одного боку, повинен прагнути самостійно забезпечувати власні потреби, а з іншого - може бути спокійним, що додатково вишукані резерви не будуть вилучені в державний бюджет і не вплинуть на відносини з іншими бюджетами.

2. Грошово-кредитне і валютне регулювання економіки

Гнучким і оперативним доповненням бюджетної політики є грошово-кредитна і валютна політика, з допомогою якої держава впливає на грошову масу, кредитні ставки, валютний курс, величину банківських резервів.

Грошово-кредитну політику держави формує центральний банк, який має монопольне право на грошову емісію і здійснює грошово-кредитну політику в інтересах національної економіки.

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення економіки стабільною валютою, регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання та рівноваги платіжного балансу країни.

Здійснення грошово-кредитної політики вимагає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль підпорядковується загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Тактичні цілі зводяться до забезпечення внутрішньої стабільності національної валюти. Вони повинні бути гнучкими і змінюватися відповідно до ситуації на ринку грошей.

Правовою основою грошово-кредитного регулювання в Україні є Конституція України, Закони України "Про банки і банківську діяльність" та "Про Національний банк України", інші нормативно-правові акти.

Банківська система країни має дворівневу структуру і складається з центрального банку і мережі комерційних банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України, основними завданнями якого є:

—створення нормальних умов для ефективного господарювання в країні;

—захист і забезпечення стабільності національної валюти;

—розвиток банківської системи;

—забезпечення ефективних розрахунків між суб'єктами ринкових відносин.

Національний банк України є підзвітним Президенту та Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень.

Головним завданням грошово-кредитного і валютного регулювання є забезпечення відповідності грошової маси масі товарів і послуг, підтримка стійкої купівельної спрямованості грошей.

У кожній країні грошовий обіг є регульованим, тобто функціонує національна грошова система. В сучасних умовах вона містить такі основні компоненти:

—найменування грошової одиниці;

—види державних грошових знаків (паперових, металевих), які мають платіжну силу;

—регламентацію безготівкового грошового обігу;

—державний апарат регулювання грошового обігу.

Сучасну грошову систему характеризують ознаки:

—основою грошової системи є паперові гроші;

—широкий розвиток безготівкового обігу;

—скорочення обігу готівки;

—постійне знецінення грошей;

—зростання ролі держави у стабілізації грошового обігу.

Держава здійснює грошове регулювання шляхом впливу на попит і пропозицію грошей.

Операційний попит на гроші залежить від рівня цін, обсягу національного продукту та швидкості обігу грошей. Попит на гроші як активи залежить від процентної ставки.

Процентна ставка - це плата за право користуватися грошовими коштами. В ринковій економіці існує багато видів процентних ставок:

—процентні ставки на вклади;

—процентні ставки на векселі державної скарбниці;

—процентні ставки на довгострокові облігації державної позики;

—облікові процентні ставки;

—процентні ставки на заставні тощо.

Рівень різних процентних ставок неоднаковий і зумовлюється такими чинниками: строком надання позики, ризиком, податковим режимом, адміністративними витратами.

Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу, називається пропозицією грошей. Регулювання пропозиції грошей називають монетарною або грошово-кредитною політикою.

Центральний банк країни змінює пропозицію грошей, використовуючи норму резервування, облікову ставку, операції на відкритому ринку.

Норма резервування - це відсоток вкладів, який комерційні банки повинні тримати у центральному банку у вигляді обов'язкових резервів. Змінюючи норму резервування, центральний банк регулює пропозицію грошей. Якщо норма резервування зростає, то пропозиція грошей зменшується, що призводить до зростання процентних ставок.

Комерційні банки беруть гроші в позику в центральному банку під певний процент. Процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називається обліковою (дисконтною) ставкою або ставкою рефінансування. Підвищення облікової ставки зменшує пропозицію грошей в економіці.

Операції на відкритому ринку здійснюються щодо купівлі-продажу центральним банком державних цінних паперів. Якщо центральний банк купує державні облігації на відкритому ринку, то кредитні ресурси комерційних банків збільшуються, а отже, збільшується пропозиція грошей.

Функціонування грошей у міжнародному обігу, в економічних відносинах громадян, фірм та урядів різних держав пов'язане з валютою. Грошова одиниця кожної країни є її валютою.

Розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані валюти.

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші валюти.

Частково конвертовані валюти мають певні валютні обмеження - заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в руках держави іноземної валюти тощо.

Неконвертованими є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом. У сучасних умовах валютні курси бувають фіксовані та плаваючі. Фіксовані діють на основі міждержавних угод, а плаваючі складаються під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

Для підтримання фіксованого курсу, покриття дефіциту платіжного балансу використовують офіційні резерви іноземної валюти, знаряддя зовнішньоторговельної політики, валютний контроль.

Грошову політику формує центральний банк залежно від стану економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується - відбувається спад виробництва, зростає безробіття, банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів М1 і М2. Для вимірювання кількості грошей як платіжного засобу користуються агрегатом М1. Для прогнозування економіки та оцінки результатів її реформування користуються агрегатом М2, який включає строкові депозити, ощадні вклади, вартість державних облігацій.

За офіційними даними, в Україні рівень монетаризації внутрішнього валового продукту (співвідношення між грошовою масою і обсягом внутрішнього валового продукту) є одним з найнижчих в країні східної Європи. У 1997 р. цей показник становив лише 13,6 %, тоді як у Польщі - 40 %, в Угорщині - перевищував 42 %, у Чехії - 71 % .

Неефективна у нас і структура грошової маси. Частка готівки в грошовій масі України сягає 49,8 % , тоді як у розвинених країнах не перевищує 10 % .

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання обліковими ставками, регулювання обсягів рефінансування, зміна обсягів обов'язкових банківських резервів.

На думку фахівців, у країнах з перехідною економікою необхідною умовою поступового неінфляційного зростання грошової маси є дотримання відсоткових ставок на рівні 7-17 % для кредитів і 5-9 % для депозитів. Це можливе лише за умови досягнення стабільних макроекономічних параметрів економіки і невисокої дисконтної ставки тривалий час.

Важливою умовою фінансової стабільності держави є становлення і регулювання фінансових ринків - грошового, фондового, валютного. Державне регулювання цих ринків спрямоване на захист національних інтересів держави та всіх учасників ринків. Воно передбачає комплекс заходів з ліцензування професійної діяльності на ринках, нагляд за діяльністю фінансових посередників, моніторинг діяльності учасників фінансових ринків, вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушення законодавства.

Періодичні фінансові кризи у країнах світу потребують відповідного регулювання з боку уряду і Національного банку України, яке зводиться до розробки антикризових заходів фінансової стабілізації. При цьому вживаються заходи з упорядкування операцій купівлі-продажу валюти, вводяться обмеження в оплаті валютою, посилюється контроль за діяльністю комерційних банків, що сприяє вимиванню валюти з банківської системи, уповільнює темпи девальвації гривні.

Практика запровадження валютного коридору гривні сприяє стабілізації офіційного валютного курсу, підтриманню прогнозованості ситуації.

Фінансова стабільність значною мірою досягається шляхом підтримання ліквідності банківської системи, збільшення обсягів і поліпшення кредитного портфеля комерційних банків, їх орієнтації на обслуговування реального сектора економіки.


Висновки

Аналіз розподілу повноважень фінансових органів та інститутів свідчить про те, що основна увага у системі управління зосереджена на бюджеті держави, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв'язки. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інститутів управління. Фінансами суб'єктів господарювання керують фінансові служби у складі управлінських структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств.

Фінансова система є найбільш регульованим сектором економіки, і зазнає впливу не тільки економічних, а й політичних та соціальних чинників, оскільки в її стабільності зацікавлені всі суб'єкти фінансових відносин. Регулювання з боку держави здійснюється з метою: забезпечення інвесторів надійною інформацією; забезпечення стабільності фінансової системи; вдосконалення контролю над монетарною політикою; заохочення розвитку ринків.

Фінанси як розподільча категорія щільно пов'язані з економікою. З одного боку, за допомогою фінансів розподіляється створений у суспільстві ВВП, а з іншого боку, обмінно-розподільчі відносини формують певну систему економічних інтересів, які впливають на виробництво, стимулюючи, чи, навпаки, стримуючи зростання ВВП. Цей вплив здійснюється через фінансово-кредитний механізм, який відображає напрями, характер, сутність функціонування фінансів у суспільстві та має кількісну і якісну характеристики.


Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми. — К., 2005. — 410с.

2. Архієреєв С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. екон. спец., що вивчають курси "Державне регулювання" та "Економічна політика". — Х. : НТУ "ХПІ", 2004. — 205с.

3. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. - 2003. - № 5. - С. 12-21

4. Воротін В. Державне регулювання економіки України: політекономічний аспект //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 2.

5. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин //Економіка України. - 2002. - № 6. - C. 52-58

6. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. — 736c.

7. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-ге вид., доопрац. і доп.. - К.: КНЕУ, 2005. - 316 с.

8. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, За ред. І.Ммхасюка. - Львів: Українські технології, 1999. - 639 с.

9. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. - 5-те вид., стереотип.. - К.: Знання , 2006. - 213 с.

10. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. - 2002. - № 6. - С. 13-22

11. Кущевой Д. Особливості державного регулювання регіональної економіки //Економіст. - 2002. - № 3. - C. 67-69.

загрузка...
Top