Тіньова економіка: сутність, причини, соціально-економічні наслідки та шляхи подолання в Україні

Вступ.

1. Сутність тіньової економіки.

2. Генезис і соціально-економічні наслідки тіньової економіки.

3. Особливості тіньової економіки в Україні.

4. Світовий досвід детінізації національної економіки та напрями його використання в Україні.

5. Шляхи обмеження тіньової економіки в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми.Основне завдання сучасної держави стосовно її громадян полягає у виконанні соціальної функції, пов’язаної з наданням благ і гарантій членам суспільства. Для цього держава формує для свого розпорядження необхідну кількість фінансових ресурсів у вигляді централізованих фондів грошових коштів, які б забезпечували виконання взятих зобов’язань. Проте процеси реформування та побудови соціально орієнтованої економіки в Україні наштовхуються на багато гострих проблем, головною з яких є нестача у державі фінансових ресурсів для організації та забезпечення дієвих економічних перетворень, відчутних як для господарюючих суб’єктів, так і пересічних громадян. Вирішенню проблеми поповнення ресурсної бази державних фінансів сприятимуть швидкі темпи розвитку вітчизняної економіки, однак виконання такого завдання можливе лише за умови залучення до офіційного господарського обороту підприємницького капіталу, задіяного поза межами чинної державної регламентації – у сфері неофіційних економічних відносин, що отримали назву “тіньова економіка”.

Особливу увагу феномен тіньової економіки привертає до себе через: значну масштабність тіньового сектора; відносну його самостійність як елемента господарської системи держави, що виконує найважливіші її господарські функції, шляхом паралельного дублювання діяльності офіційних економічних інститутів; негативний вплив на ділову репутацію країни у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями та інвесторами з огляду на можливість отримання зовнішніх позик і надходження іноземних інвестицій та загалом на формування майбутнього економічного, соціального та політичного порядку.

Актуальність і гостроту цієї проблематики підтверджують плідні дослідження вітчизняних учених В. Андрущенка, А. Базилюк, О. Барановського, В. Бородюка, В. Буряковського, З. Варналія, О. Гаврилюка, М. Єрмошенка, І. Іващук, С. Коваленка, А. Крисоватого, В. Мандибури, І.Мазур, В. Поповича, Т. Приходька, А. Соколовської, В. Суторміної, І. Таранова, О. Турчинова, В. Федосова, С. Юрія. Серед зарубіжних дослідників належне місце посідають роботи таких науковців, як Ю. Агафонов, О. Гуров, І. Жіліна, В. Ісправніков, Т. Корягіна, Л. Косалс, В. Лазовський, М. Ніколаєва, П. Орєховський, О. Осипенко, Г. Пєсчанских, В. Радаєв, Л. Соколовський, Д. Чернік, А. Шевяков.

Мета дослідженняполягає в теоретичному узагальнені та обґрунтуванні практичних засад дослідження механізму формування тіньових фінансових ресурсів і виробленні фінансової стратегії обмеження масштабів тіньової економіки в державі.

Досягнення поставленої зумовило постановку та вирішення таких наукових і практичних завдань:

- узагальнити, систематизувати і критично проаналізувати теоретичні та практичні аспекти тіньової економіки, виявити передумови її виникнення і розвитку;

- виявити й обґрунтувати причини виникнення тіньових економічних відносин у трансформаційних економіках з метою обмеження їхнього негативного впливу;

- визначити ознаки тіньової економіки з метою її структурування та класифікації;

- запропонувати комплекс заходів економічного і правового характеру з інтенсифікації процесів обмеження обсягів тіньової економіки.

Об’єкт дослідження– процеси формування тіньової економічної діяльності в Україні.

Предметом дослідженняє теоретичні та практичні аспекти фінансових відносин, що виникають у процесі функціонування тіньової економіки.


1. Сутність тіньової економіки

Історія тіньової економіки, її окремі ознаки починаються з виникненням держави. У XX столітті для країн, що переживають системну кризу, проблеми тіньової економіки набули великого значення. З 70-х років тема тіньової економіки стає популярною у західних економістів, а з 80-х років – і у Радянському Союзі. Такий інтерес був обумовлений розростанням тіньового сектору економіки, його проникненням в усі сфери економічних і суспільних відносин майже в усіх країнах світу, а також тим, що поширення тіньової економіки сьогодні несе у собі загрозу національній безпеці. Проте кількісні та якісні параметри тіньової економіки сильно розрізняються у залежності від конкретних економічних, соціальних, історичних і культурних особливостей тієї чи іншої країни.

Явище тіньової економіки нерозривно пов'язане з існуванням державної форми організації суспільного життя. Економіку часів Ксенофонта, Платона та Арістотеля поділяли на добросовісну та недобросовісну, враховуючи соціально-етичні норми поведінки, релігійні уявлення того часу. Розвиток доіндустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, "розпо-рошена" мануфактура) становили "підпільну" противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в XVI - XVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності - колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп'ютерним піратством, корупцією тощо). На сьогодні не існує єдиної концепції визначення тіньової економіки, її структурних елементів, не розроблено ефективних методів вимірювання її обсягів.

Значний внесок у розроблення сучасних наукових підходів до з'ясування механізмів тіньової економічної діяльності зробив О. Турчинов, який сформулював таке визначення тіньової економіки: "тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, а також діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства". Проте, це визначення може стосуватись всіх загальнокримінальних злочинів (крадіжка, розбій, вимагання), а це може призвести до неприпустимого розширення сфери тіньової економіки [9, c. 46-47].

З. Варналій стверджує, що досліджувати поняття тіньової економіки варто на основі міждисциплінарного підходу. Напрям міждисциплінарного дослідження багато у чому визначається обранням основного критерію зарахування економічних відносин до цієї сфери. З огляду на це, розрізняють такі підходи щодо віднесення тих чи інших видів діяльності до розряду тіньових: обліково-статистичний (основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою), формально-правовий (ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання), кримінологічний (як ключовий використовують критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності) і комплексний підходи [1, c. 56].

Тіньова економіка чинить значний негативний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування тіньової економіки не можливо здійснити економічний аналіз на макро- і мікрорівнях, ухвалити ефективні управлінські та законодавчі рішення. Поширення тіньової економіки веде до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди - й неможливості регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної й податкової політики.

Проте тіньова економіка за допустимого рівня чинить і позитивний ефект. Вольф Шефер стверджує: "тіньовий сектор можна класифікувати як ринкову систему, в якій майже без тертя здійснюється координація попиту і пропозиції". Тіньова економіка, що зростає створює нові можливості для зайнятості, причому не тільки тіньової, оскільки цей сектор потребує продуктивних товарів легального сектора (матеріали, послуги), у галузях тіньової економіки з'являються інновації, які підвищують суспільний добробут, тіньова економіка може амортизувати потрясіння офіційної економіки, сприяючи стабільності системи загалом.

Поширення тінізації економіки, глибина її вкоріненості в трансформаційних суспільствах зумовлює макроекономічні диспропорції та структурні деформації суспільно-економічного розвитку, що призводить до різкого зниження ефективності державної політики, визнання тіньової економіки однією з загроз національним інтересам країни й національній безпеці в економічній сфері. Це зумовлює об’єктивну необхідність розробки теоретико-методологічної концепції щодо практичної реалізації шляхів і способів детінізації економіки в трансформаційних суспільствах.

Тіньова економіка, маючи об’єктивний характер, існує в будь-яких економічних системах. Проте в країнах з трансформаційною економікою проблема обсягу та динаміки розвитку тіньової економіки набуває особливої актуальності. Адже недооцінка, неврахування обсягу тіньової економіки призводять до значних помилок у визначенні макроекономічних показників, економічних і фінансових пропорцій, а відтак реалізації економічної політики в цілому. Саме тому теоретико-методологічні підходи до визначення сутності, причин існування та оцінки обсягу тіньової економіки, а також пропозицій щодо істотного її скорочення є одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень [6, c. 8-9].

Тінізація економіки істотно впливає не лише на економічну діяльність, але й на соціальні процеси, що відбуваються в трансформаційному суспільстві. В умовах ринкових перетворень тіньова економічна діяльність притаманна багатьом суб’єктам господарювання. Це пояснюється зіткненням новітніх та застарілих прав, правил і норм, готовністю суб’єктів підприємницької діяльності діяти в умовах правової невизначеності з метою задоволення власних потреб. За таких обставин поступово сформувались неформальні правила, інфраструктура, ставки й тарифи на бюрократичні послуги, а відтак - інституціоналізація тіньової економіки.

Наявність тіньового сектора стає глобальною проблемою сучасності. В Україні вирішальну роль у його розвитку зіграли повільні темпи і непослідовність економічних перетворень, тому тіньова економіка виступає не тільки і не стільки причиною, скільки наслідком деформації легальної економіки.

Як відомо, тіньова економіка існує нелегально, реалізуючи свої можливості через негласні і незаконні канали, що дозволяє одержувати прибутки за рахунок інших сфер діяльності, використовуючи незаконні методи: ухилення від оподаткування, злодійство, екологічний вандалізм, випуск шкідливих для здоров'я людей товарів і т.ін.

Тіньова економіка – фактично не контрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, тобто такі соціально-економічні взаємини між окремими громадянами, соціальними групами щодо використання діючих форм власності в корисливих особистих і групових інтересах, які приховуються від органів державного управління і самоврядування, громадськості. Вона містить у собі всі невраховані, нерегламентовані, відмінні від викладених у нормативних документах і правилах господарювання види економічної діяльності. З економіко-правової точки зору це означає, що тіньова економіка охоплює не тільки корисливі економічні злочини, але й незлочинні корисливі економічні правопорушення і правомірну, але невраховану або непідконтрольну державі економічну діяльність[5, c. 92-93].

Трансформація структури соціально-економічних відносин в Україні, зміни в системі державного управління, розвиток різних форм власності, становлення національної грошової одиниці – гривні – поряд з позитивними сторонами супроводжується загостренням кризових явищ в економіці, зміною структури злочинності. Прямим наслідком стагфляції та прорахунків у здійсненні економічної політики є зростання господарських злочинів. Низька купівельна спроможність населення впливає на зниження його культурного рівня та на зростання економічних правопорушень. На зростання корупції вплинула неефективна система державного управління; внаслідок недоліків у державному регулюванні економіки з'явився такий вид злочинів, як ухилення від сплати податків. За підрахунками економістів, до державної казни України через несплату податків не надходить до 60% обсягу прибутків, що одержуються підприємствами, організаціями та фірмами.

Об'єкти тіньової економіки, які підлягають оподатковуванню, збільшують свої доходи шляхом свідомого “перекручування” офіційних даних про реальні розміри витрат і прибутків в офіційній економіці та приховуванням даних про витрати і прибутки у незаконній діяльності. Це характерно для усіх структур тіньової економіки.

За окремими оцінками, розвиток тіньової економіки в Україні (за відсутності конкурентоспроможного державного сектора і ринку приватних товаровиробників) може призвести до:

· локалізації окремих ринків унаслідок поділу сфер економічного впливу;

· проникнення кримінальних елементів навіть у ті частини суспільства, що поки що не мають ніякої причетності до нелегального бізнесу;

· ігнорування громадянами чинного законодавства;

· відсутності накопичень капіталу, які б можна було використовувати для інвестування в економіку України.

Зростання тінізації економіки, її кримінальних наслідків завдає значної шкоди суспільству, гальмує процеси державотворення в Україні. Крім того, нагальною постає соціальна проблема: у суспільній свідомості формується сумнів щодо спроможності державних інститутів, насамперед правоохоронних, гарантувати суспільну безпеку, захистити особистість та майно громадян.

Катастрофічними є моральні наслідки тіньової економіки, тому що вона деформує свідомість людей, породжує соціальний песимізм. Вже сьогодні люди не бачать перспектив поліпшення життя в майбутньому, негативно оцінюють останні роки соціально-економічного розвитку України [12, c. 13-14].


2. Генезис і соціально-економічні наслідки тіньової економіки

Тінізація економіки України характеризується певними специфічними тенденціями, які виявляються у яскраво виявленій інституціалізації іллегальних процесів. Пряме чи опосередковане проникнення суб'єктів тіньового сектору в органи законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади унеможливлює подальший процес ефективної трансформації економіки, зважаючи на лобіювання інтересів окремих суб'єктів соціально-економічного та політичного процесу, часто з порушенням нормативно-правової бази. Таким чином, формується «асоціальна» економічна система, або відбувається формування останньої в інтересах тіньових фінансових політичних груп. І зруйнувати її неможливо доки залишаються нелегальні зв'язки між підприємницькими структурами, органами державної влади та суб'єктами тіньового і кримінального секторів.

Сьогодні до найгостріших в Україні належать проблеми тінізації економіки та криміналізації суспільного життя, від розв'язання яких безпосередньо залежить забезпечення сталого економічного розвитку, підвищення добробуту народу і зміцнення національної безпеки держави. Окремі аспекти тіньової економіки вже висвітлювалися на сторінках журналу. Однак теоретичні питання генезису і соціально-економічних наслідків тіньової економіки, а також шляхів її детінізації ("висвітлення") потребують подальших наукових розробок.

З появою приватної власності та держави починається відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, посилюється майнова нерівність. Якщо безпосередні працівники володіють, здебільшого, домашнім майном, то економічно панівні класи - всіма об'єктами власності. Причому цінність нагромадженого ними багатства стала переважати над здобутками людей праці в десятки тисяч разів. Еволюція суспільного розвитку виробила чимало дійових форм реформування господарського порядку та цивілізованого удосконалення механізму економічних (розподільних) відносин. Але коли економічна роль держави в усуненні надмірної майнової дискримінації порушується, то певні групи населення вдаються до індивідуального захисту своїх прав, до крадіжок, шахрайства, привласнення майна тощо. Найвищою формою протесту, захисту зневажених прав є акти масової непокори (страйки, маніфестації, революції), що створюють соціально-економічну базу для поширення тіньової економіки [10, c. 167-168].

Деякі дослідники пов'язують процес тінізації економіки в Україні та в інших постсоціалістичних державах з функціонуванням командно-адміністративної системи у попередній період, з надмірним одержавленням і надцентралізацією економіки. Тому великого поширення набув на перший погляд логічний, а по суті банальний постулат: коли в результаті ринкових реформ з'явиться "новий господар - власник", то в самого себе він не крастиме.

Що ж до генезису цієї економіки, то наведеному твердженню суперечать факти її активізації за 18 років ринкових реформ в Україні та її наявність (у обсягу від 5% до 30% ВНП) у західних державах з розвинутою ринковою економікою. На наш погляд, тут можна говорити тільки про посилення тінізації економіки, викликане помилковою, руйнівною стратегією трансформування економіки командного типу та недосконалістю чинного законодавства. Як слушно зауважує академік НАН України В. Прісняков, раптова ліквідація консолідуючої ролі партії, а потім і держави, ейфорія псевдодемократії, слабкість релігії, корозія людських цінностей і моралі зумовили хаос на пострадянському просторі та призвели до потужної криміналізації економіки, що почалася, справедливо кажучи, ще з радянських часів.

На нашу думку, генезис тіньової економіки не можна пояснювати окремими причинами або факторами. Своїм корінням походження тіньових процесів сягає у неправильні, не адекватні існуючій економічній системі дії владних, регулюючих і контролюючих структур держави, форми та методи господарювання, а також у соціально-психологічні спотворення господарської поведінки суб'єктів економічного порядку, які входять у суперечність з об'єктивними економічними законами і не відповідають інтересам переважної більшості населення.

Суть поняття "тіньова економіка" спеціалісти визначають по-різному. У західній літературі її звичайно визначають за Е. Фейгом - як економічну діяльність, яка з якихось причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до ВНП. В Україні найприйнятнішим можна вважати дещо удосконалене визначення цього поняття О. Турчиновим - як сфери прояву економічної активності, спрямованої на одержання доходів від заборонених видів діяльності або на ухилення від суспільного (державного) контролю та від сплати податків при легальних видах економічної діяльності.

У структурі тіньової економіки найчастіше виділяють 4 сегменти:

- легальний "світлий" (legal economy), який користується недосконалістю чинного законодавства;

- напівлегальний "темний" (dark economy), в якому суб'єкти узаконеної діяльності ухиляються від сплати податків;

- неофіційний "сірий" (grey economy), до якого входять незареєстровані форми підприємництва;

- підпільний "чорний" (black economy), пов'язаний з прямими порушеннями чинного законодавства[11, c. 160-161].

Отже, науковий аналіз показує, що тіньовий сектор економіки являє собою досить складне поліморфічне соціально-економічне утворення з високим рівнем таємничості та інтеграції. Тому кількісна оцінка тіньової економіки є, мабуть, одним з найслабших місць у вітчизняній науці. Навіть існує думка, що визначити масштаби тіньової економіки взагалі неможливо. Для їх імовірного обчислення застосовуються такі основні методи: монетарний (попиту на готівку); балансу витрат і грошових доходів; аналізу зайнятості та затрат електроенергії; соціологічних опитувань; та ін. Найвірогіднішим вважається структурний метод розрахунку всіх основних сегментних джерел доходів тіньової економіки.

Звичайно, тіньова економіка з різними назвами ("вторинна", "паралельна", "неформальна", "криміногенна" та ін.) є загальносвітовим, глобальним явищем, певною мірою характерним для всіх країн. У загальносвітовому масштабі її частка становить 5-10% ВВП, в африканських і південноамериканських державах - 25-30%, у Бєларусі - 19,3%, у Казахстані - 34,3% і в Росії - 41,6%.

Основними напрямами поширення і прояву тіньової економіки в Україні виступають тіньова політика, корупція та злочини у сфері економіки. Тіньова політика являє собою сукупність заходів щодо лобіювання (від англійського lobby - кулуари) корисливих інтересів нової кланово-олігархічної еліти тіньового бізнесу у сфері управління державою. Як стверджують добре обізнані політики, в Україні два десятки угруповань заволоділи половиною об'єктів колишньої державної власності. Найбагатшими і найвпливовішими є дніпропетровські, донецькі, київські, львівські та інші кланово-регіональні групи, що включають відомих політиків і величезні капітали, значна частина яких має сумнівні джерела 7. Політико-економічний вплив таких груп з метою власного збагачення досягається найодіознішими методами: це, зокрема, виведення належних їм структур з-під оподаткування шляхом надання податкових пільг або створення ВЕЗ; відстоювання для себе сприятливих умов щодо приватизації прибуткових підприємств; сприяння своїм структурам у наданні кредитів під урядові гарантії; тощо.

Корупція (від латинського corruptio - підкуп) означає зловживання державною владою для власної вигоди. Масштаби й наслідки корупції в Україні є фактором, який дестабілізує суспільне життя, ставить під загрозу конституційний лад. За даними міжнародної організації Transparency International, за рівнем корумпованості Україна перебуває на 106-му місці з 133 країн, які аналізувалися 8. У 2001 р. кожний 10-й державний службовець був притягнутий до відповідальності за корупцію. У цьому зв'язку можна нагадати, що, за свідченням історика V ст. Сільвіона, розгул корупції державних чиновників зумовив епоху занепаду (а потім і падіння) колись могутньої держави - Римської імперії.

Як відомо, вершиною "айсберга" тіньової економіки є її кримінальний сегмент у двох основних формах: організованої злочинності та економічної (за визначенням американського кримінолога Е. Сатерленда, "білокомірцевої"). Суб'єкти цих форм злочинів "співпрацюють" з органами державного управління і контролю у привласненні надвисокого "сукупного тіньового доходу". Головними технологіями тінізації економіки і, відповідно, основними формами прояву тіньових доходів у сучасній Україні є такі [17, c. 3-4]:

1. Тіньова зайнятість і нелегальне виробництво товарів і послуг. За експертними оцінками вітчизняних дослідників, у 90-х роках в Україні у тіньовому секторі економіки на різних умовах було залучено половину дорослого населення.

Найбільшого розмаху тіньова доходність набула у виробництві та реалізації лікеро-горілчаних і тютюнових виробів, а також нафтопродуктів. Так, за оцінками експертів, до цього часу в тіньовому обігу перебуває 25-30% ринку алкоголю. Більш як третина алкогольних напоїв не відповідають вимогам щодо якості та безпеки цієї продукції, внаслідок чого щороку 10 тис. чол. помирають і ЗО тис. чол. втрачають здоров'я. Тільки в ході оперативно-профілактичної операції під кодовою назвою "Підробка" припинено діяльність 283 підпільних цехів, вилучено десятки мільйонів пляшок фальсифікату, скасовано 2400 ліцензій, закрито близько тисячі "точок" незаконної торгівлі алкогольними напоями, виведено "з тіні" понад 1 млрд. грн. У цьому зв'язку було запроваджено державну монополію у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних і тютюнових виробів.

2. Приховування прибутків підприємств і доходів громадян від оподаткування, необґрунтовані податкові пільги та заборгованість із заробітної плати.

За розрахунками В. Вишневського і А. Вєткіна, в Україні середня ставка податку для підприємців, які працюють на внутрішньому ринку, є найбільшою у СНД -45% (у Росії - 31%, у Казахстані - 18%).

Тим часом неписаний закон бізнесу, що визнається підприємцями та податківцями всього цивілізованого світу, говорить: не сплачувати податки - це злочин, а не використовувати всі законні можливості для мінімізації податкових платежів - безглуздя. Незважаючи на те, що, за інформацією ДПА, за останні 5 років добровільність сплати податків в Україні зросла майже вдвічі і на сьогодні не перевищує 60-70% усіх податкових зобов'язань платників податків. На практиці ймовірність порушень податкового законодавства є дуже високою - наближається до 100%. До цього треба додати, що податкова політика в Україні передбачає надання пільгового режиму (а це означає зменшення платежів до бюджету на 46,8 млрд. грн.), яке є потужним стимулом до тінізації економічних відносин. З огляду на це, здається, що праві спеціалісти-кримінологи, стверджуючи, що податкова злочинність визначається не стільки вадами в оподаткуванні, скільки недосконалістю (скоріше, профілактичним характером) норм КК, недоліками у діяльності фінансових, податкових і правоохоронних органів [18, c. 190-192].

Першим істотним кроком у здійсненні комплексу заходів щодо обмеження тіньової економіки у сфері оподаткування логічно вважати Закон України "Про податки з доходів фізичних осіб" (яким замість прогресивної шкали 10—40% встановлено єдину ставку податку 13%) і Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутків підприємств" (яким замість податку на рівні 30% встановлено його ставку 25%). Здійснюються невідкладні заходи щодо підвищення ефективності стягнення ПДВ, які дадуть можливість поетапно скоротити його ставку з 20% до 15%, а згодом - до 12% 10. На нашу думку, подальше зниження податкових ставок (вони вже і так є нижчими від звичайних європейських) нічого не вирішує з "детінізацією" економіки. Навпаки, завдання на 2005-2011 pp. полягає у підвищенні частки податків з 30% ВВП до її звичайних європейських показників - 35-40% 11. Адже не тільки економістам з елементарного курсу економічної теорії добре відома крива Лаффера, яка виявляє оптимальну податкову ставку для максимізації податкових надходжень. При цьому головне - створити у країні такі економічні, соціальні та правові умови, за яких би чесно працювати і правильно сплачувати податки було вигіднішим, ніж заганяти доходи "в тінь".

Неозброєним оком видно також, як активи заробітної плати підприємств "перекочовують" з легального сектора економіки до тіньового. Загальна сума невиплаченої заробітної плати в Україні хоч і скоротилася за останні 5 років майже у 3 рази, але залишається ще досить значною - 2,1 млрд. грн., що становить близько половини середньомісячного фонду оплати праці всіх працівників. Вважаємо, що безплатна експлуатація працівників є протиправною і неприпустимою. У Конституції України записано: "Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом".

3. Шахрайство у фінансово-кредитній сфері та у ціноутворенні. Внаслідок застосування різноманітних технологій тінізації операцій доведено до банкрутства з привласненням величезних доходів 10 комерційних банків, у тому числі найбільший з них - банк "Україна" [16, c. 38-40].

При зменшенні за останні 4 роки частини готівки з 41% до 35%, позабанківський оборот "чорного налу" становить ще майже 5,4 млрд. грн. До цього слід додати і величезну платіжну кризу, викликану штучним високоліквідним банкрутством підприємств.

Великої шкоди суспільству завдала також підтримувальна валютна політика НБУ першої половини періоду незалежності України.

Неабиякі (нерідко 200—300%) надприбутки дають небачені монопольні маніпуляції ("завищення - заниження") з цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках, особливо на продукцію металургійної, хімічної, вугільної та легкої промисловості, а також сільського господарства. Наприклад, для уникнення платежів до бюджету в останні 2-3 роки товари повсякденного попиту завозилися з-за кордону за явно заниженими цінами (пара шкіряного взуття - за 1 дол., чоловіча сорочка - за 25 центів, чоловічий костюм - за 80 центів). Підприємці з Донецька намагалися відправити до Туреччини велику партію горілки за завищеними цінами (за 1 пляшку- близько 200 грн.), з можливим відшкодуванням ПДВ у розмірі 12 млн. грн. Для запобігання реалізації цієї схеми тінізації доходів створено портал електронної системи торгів "Державні закупівлі України", завдяки якому можна зекономити, щонайменше, 4 млрд. грн.

4. Масове розкрадання державної власності, в тому числі у процесі її роздержавлення та приватизації. Щоб підрахувати масштаби такого розкрадання, науковці вивели індекс "розкрадання держави". У Словенії цей показник становив 7 пунктів, у Латвії - 30, у Росії - 32. Вважаємо, що в Україні він є ще вищим. Про це яскраво свідчить реалізований механізм приватизації, за яким майже половину промислового потенціалу п'ятдесятимільйонної європейської країни, що створювався протягом життя кількох поколінь, було через посередників продано за приватизаційні сертифікати (кожний вартістю близько 2-10 дол.) "своїм людям" з купки колишньої номенклатури та криміналітету - у цілому за вартість одного (правда, великого) літака - до 180 млн. дол.

5. Кримінальний бізнес з торгівлі наркотиками, зброєю, людьми, інтелектуальною власністю та ін. Так, експерти ООН підрахували, що у світі в середньому щороку нелегально продають наркотиків на суму 400 млрд. дол., або приблизно 8% обсягу світової торгівлі ними. На Заході норма прибутку наркоділків сягає 300%, а у Росії -1000%. Одіозною для України стала проблема торгівлі живим товаром, особливо жінками, сто тисяч яких опинилися у рабстві за кордоном. Українських жінок купують за 50-200 дол. і перепродають до борделів Західної Європи вдесятеро дорожче. Сучасні рабовласники і контрабандисти світу щороку заробляють на торгівлі людьми понад 7 млрд. дол.

6. Комп'ютерна злочинність полягає у проникненні до електронних банківських мереж, у піратському контролі за софтверним ринком і програмним забезпеченням, у нелегальному продажу через Інтернет аудіозаписів фільмів, а також в інших нових суспільно небезпечних явищах кіберзлочинності, які вже турбують весь цивілізований світ.

7. Відмивання "брудних" грошей (капіталу). За різними оцінками, у світі щороку відмивається від 500 млрд. до 1,5 трлн. дол. За роки незалежності з України вивезено десятки мільярдів доларів (зокрема, у 2005 р. - 2,4 млрд. дол.). Відплив українського тіньового капіталу за кордон утричі перевищує західні кредити та всі види допомоги нашій державі.

Соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінальною економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних відносин. Інші розглядають її як зразок найефективнішого господарювання у складних умовах перехідного періоду. На наш погляд, немає підстав усіх учасників тіньових економічних відносин вважати злочинцями. Однак у тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально-економічного розвитку [17, c. 6].


3. Особливості тіньової економіки в Україні

Серед сучасних наукових підходів до розкриття механізмів тіньової економічної діяльності слід виділити фундаментальні роботи О. Турчинова. Сформульоване О. Турчиновим поняття тіньової економіки, згідно з яким «тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, а також діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства», близьке до загальноприйнятого визначення Е. Фейга. О. Турчинов пропонує структурувати тіньову економіку за такими складовими блоками:

• не приховувана від державних органів економічна діяльність, але з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин невраховувана, не контрольована і не оподатковувана державою;

• легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів, інших обов'язкових платежів, а також порушення її державної регламентації (тобто суб'єкт тіньової економічної діяльності отримує додатковий доход шляхом порушення чинного податкового, економічного та іншого законодавства, що регламентує його господарську діяльність);

• незаконна навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність;

• діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Тіньова економіка об'єктивно пов'язана з розвитком процесів державного управління економікою, їх циклічністю, накопиченням в них кризових явищ та їх проявів. У зв'язку із цим великого методологічного значення набуває дослідження закономірного розвитку цих процесів, їх механізмів.

Сутнісними ознаками кризи державного управління економікою є:

• загострення економічних і соціальних конфліктів, що набувають гострого політичного характеру, оскільки сама можливість їх вирішення, а також вимоги щодо цього адресуються структурам влади для зміни їх політичного курсу, стратегії, методів та засобів подолання кризи управління економікою;

• нездатність державної влади управляти та розв'язувати конфлікти, регулювати соціально-економічні процеси на основі консервації структур і методів управління;

• розбалансованість структурно-функціональної системи державного управління економікою та політичних інституцій влади, розрив їх взаємодії, ефективних зв'язків із зовнішнім та внутрішнім середовищем; крах легітимності державної влади; перманентний гострий конфліктний стан суспільства, його політичної системи[9, c. 47-48].

Кризове управління є єдністю двох протилежних тенденцій - руйнівної та захисної, які знаходяться у постійній боротьбі. Ця боротьба і є сутністю кризи, визначає динаміку хвороби, її спрямованість. Два витоки кризового управління є проявом єдності та боротьби протилежностей, вони структурно та функціонально в абстрактному просторі часу не мають певної адреси, тобто можуть за конкретних обставин бути прив'язані чи до рівня державного управління, чи до ланок недержавного управління як об'єктів впливу першого. Однак у контексті нашої проблеми, ми пов'язуємо кризовий (патологічний) виток з кризою державного управління економікою. У зв'язку із цим слід розрізняти два різновиди зламу управління - зовнішній та внутрішній. Зовнішній вид зламу управління, наприклад, пов'язаний із зайвим (надлишковим) втручанням держави у діяльність інших суб'єктів господарювання, надлишковими обмеженнями, заборонами, податковим тиском, з позаекономічним (у тому числі протиправним) тиском на господарюючого суб'єкта з боку інших суб'єктів господарювання, дії яких система управління розцінює як загрозу зламу і активізує захисну реакцію.

Внутрішній вид зламу управління пов'язаний із девіантною управлінською поведінкою периферійних суб'єктів господарювання - з їх економічним, позаекономічним, кримінальним протистоянням щодо вимог державних органів.

Високі доходи від тіньової діяльності дозволяють її учасникам фінансувати виборчі кампанії з висування кандидатів у депутати всіх рівнів з метою лобіювання та логралінгу (торгівлі політичним голосом) певних вигідних для "тіньовиків" державних рішень, а також сприяти призначенню на відповідальні посади своїх довірених осіб і проводити через них тіньову політику.

З огляду на це, вважаємо, що стратегія боротьби з негативними проявами тіньової економіки має бути комплексною, тобто поєднувати політичні, економічні, законодавчі, силові та організаційні заходи. Оскільки тіньовий сектор економіки підпорядковується діянню економічних законів ринку, то застосовувані переважно силові методи дають лише тимчасовий ефект. Потрібна реальна, цілісна, осмислена та скоординована система дій суспільства, держави, органів місцевого самоврядування, трудових колективів, політичних партій, громадських організацій та широкої громадськості щодо викоренення причин і передумов виникнення тіньових економічних відносин, кардинального підвищення відповідальності посадових осіб, утвердження суспільної атмосфери нетерпимості до кримінальної тінізації.

Першорядне значення тут мають створення сприятливих умов для легальної економічної діяльності та формування "економіки довіри" на основі максимального врахування інтересів усіх суб'єктів господарювання. Законом України "Про основи національної безпеки України" передбачаються "подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси". Саме це спричинить легалізацію ("висвітлення") тіньових капіталів - з тим, щоб вони "запрацювали" на піднесення економіки та примноження національного багатства України [12, c. 13-14].

Рівень тінізації економіки України є високим. У 2008 р. рівень тіньової економіки становив 31,1 % від офіційного ВВП і збільшився порівняно з 2007 р. на 2,3 % відсоткових пункти. У І півріччі 2009 р., порівняно з відповідним періодом 2008 р., рівень тіньової економіки збільшився на 8 відсоткових пунктів.

Результати дослідження зміни рівня тіньової економіки у розрізі видів економічної діяльності свідчать про поступове "перетікання" протягом 2008 р. тіньових ресурсів зі сфери послуг (операції з нерухомим майном, фінансової діяльності) та будівництва у сектор економіки, який в основному виробляє товари. Найістотніше збільшився рівень тіньової економіки у добувній (на 10 відсоткових пунктів) та у переробній (на 7,9 відсоткових пунктів) промисловості в 2008 р. порівняно з 2007 р. [15]

Основними причинами, які гальмують процес виходу економіки України з тіні, є:

• системні вади податкової політики (чинна податкова система фактично зосереджена на максимальному залученні надходжень до бюджету, без урахування можливих негативних наслідків надмірного фіскального тиску на суб'єктів господарювання та громадян);

• відсутність повноцінного ринкового середовища (уповільнення інституційних, структурних та економічних змін, недосконалість ринкових механізмів призводять до неузгодженості державної економічної політики з інтересами суб'єктів господарювання, які змушені самостійно розробляти неформальні механізми взаємної співпраці);

• високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців (корупція є одним з головних чинників, який впливає на розвиток України та залишається одним з найбільших перепон на шляху її інтеграції до світового співтовариства);

• нестабільність інвестиційного та підприємницького клімату (про це свідчить зниження індексу економічної свободи України у рейтингу, який складає американська неурядова організація "The Foundation". За рейтингом 2009 р., Україна посіла 152 місце зі 179 країн);

• недостатній захист інвесторів (відповідно до рейтингу "Doing business 2009" Україна посіла серед 181 країни такі місця за складовими індексу: за реєстрацією власності - 140; за захистом інвесторів - 142; за легкістю отримання дозволу на будівництво - 179; за податковим тягарем - 180 місце);

• нестабільне політичне середовище та ін.

Детінізація економіки - це цілісна система дій, спрямована передусім на подолання та викорінення причин та передумов тіньових явищ та процесів. Стратегічною метою детінізації економіки має стати істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньових капіталів у легальну економіку та примноження національного багатства. З огляду на це, до основних пріоритетів економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації української економіки у стратегічному вимірі, варто віднести такі:

Стимулювання інвестиційних процесів - потрібно розробити податкові стимули до інвестиційного використання кредитних ресурсів комерційних банків; звільнити від оподаткування частку прибутку підприємств, яка витрачається на інвестування, зокрема в інноваційну сферу;

Вдосконалення монетарної політики - основними завданнями у цій сфері повинно стати заохочення зменшення розриву рівнів депозитних та кредитних відсоткових ставок комерційних банків; розширення банківського кредитування галузей, визначених як пріоритетні, підприємств, які мають перспективи швидкого обігу капіталу та гарантованого збуту продукції; забезпечення стабільності номінального обмінного курсу гривні; удосконалення механізмів гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитних установах;

Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва - надання правового та методичного сприяння заснуванню малих підприємств, складанню інвестиційних планів та програм, індивідуальній підприємницькій діяльності, іншим формам самостійного інвестування заощаджень та самозайнятості населення тощо, розвиток бізнес-інкубаторів, точкових територіально-виробничих зон, технопарків тощо; забезпечення підвищення (безкоштовно для підприємств) кваліфікації керівних кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу тощо;

Здійснення податкової реформи - основними завданнями податкової реформи, однієї з найважливіших складників усієї стратегії довготермінового розвитку української економіки, повинно стати значне зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства;

Посилення боротьби з корупцією - вирішення проблем мінімізації корупційних виявів потребує встановлення суворого контролю за виконанням антикорупційних програм і рішень в усіх ланках державного апарату; створення надійного організаційно-правового, фінансового забезпечення діяльності правоохоронних органів і судів; здійснення всеохопної ревізії нормативно-правових актів міністерств, відомств, органів місцевої влади щодо їх відповідності Конституції України та антикорупційним законам України. Паралельно з рішучими діями правоохоронних органів із запобігання та подолання корупції потрібно розвивати і посилювати рівень суспільного контролю за діяльністю посадових осіб з широким залученням громадськості [12, c. 17-18].

Тіньова економіка небезпечна перш за все у зв'язку з тим, що це антисоціальна система, небезпека кожного з елементів якої підсилюється синергічним ефектом від дії інших її складових. Так, небезпека від порушень у сфері оподаткування підсилюється низкою інших порушень в економічній сфері, які є необхідною технологічною ланкою у системі легалізації доходів, отриманих протиправним шляхом. Тому слід розглядати не окремий елемент тінізації, а всі елементи системи відтворення антисоціальної діяльності, які мають набагато вищий рівень загроз економічній безпеці та руйнівних можливостей. У зв'язку із цим девіантні явища в економіці необхідно досліджувати не як систему, а як окремі ізольовані процеси, які не мають внутрішнього зв'язку та системної єдності [5, c. 96].


4. Світовий досвід детінізації національної економіки та напрями його використання в Україні

Тіньова економіка, як неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, є важливим об'єктом дослідження та пильної уваги органів влади з метою її детінізації. Глобалізація тіньових соціально-економічних відносин, приховування фінансових результатів від оподаткування та використання їх у корисливих особистих і групових інтересах впливають на поглиблення економічної кризи, зростання корупції, криміногенного потенціалу. Економічна діяльність в тіньовому секторі здійснюється поза законом, що унеможливлює стабільний розвиток суспільства та набуває особливої актуальності у зв'язку з формуванням державної незалежності України.

Головними джерелами формування тіньового сектору є кримінальна та прихована діяльність, що спотворює офіційні дані про стан економіки, гальмує соціально-економічні реформи, здійснює криміналізацію суспільства, сприяє процесу глобалізації та виведення тіньової української економіки за національні межі. Існування тіньової економіки у надкритичних обсягах завдає країні не лише прямих збитків, а й зумовлює негативні наслідки, зокрема невигідність проведення технічного переоснащення, скорочення інвестицій, зниження продуктивності праці, посилення податкового тягаря у легальному секторі та подальше зростання тіньової економіки.

Проблема зростання тінізації економіки актуальна для усіх країн світу. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) установила щорічне зростання рівня тінізації в середньому на 6,2%, а загальне економічне зростання — на 3,5%3. Групою з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) та Світовим банком установлено, що у 2002—2003 роках середній рівень обсягів тіньової економіки для 21 країни ОЕСР становив 16,4% ВВП, із них у США — 8,6%; Японії — 11,0%; Іспанії та Португалії — 22,3%; Італії — 26,2%; Греції — 28,3%. Середня частка тіньової економіки країн Азії була на рівні 26% ВВП, Південної та Північної Америки і країн Африки — 41% ВВП. Для країн з перехідною економікою Європи та Азії середній рівень обсягу тіньової економіки становив 38% ВВП, із них у Словаччині — 18,9%; Чехії — 19,1%; Угорщині — 25,1%; Україні — 52,2%; Азербайджані — 60,6%; Грузії — 67,3%. Розбіжності оцінок та їхня достовірність зумовлені недосконалістю використовуваних методів, які в цілому орієнтовані на зіставлення декларованих доходів з реальним споживанням товарів і послуг (метод балансів доходів та видатків), кількості незареєстрованих безробітних із загальною чисельністю працездатних (метод аналізу зайнятості), використання готівки тіньовим сектором порівняно з грошовою масою (монетарний метод), спожитої електроенергії усього та в задекларованому обсязі випущеної продукції (метод технологічних коефіцієнтів), метод опитування керівників підприємств4. Запропоновані авторами економетричні моделі визначення обсягу тіньової економіки з урахуванням низки чинників впливу на приватні доходи (попит на товари і послуги, офіційного й тіньового доходів, реальні ризики, грошові доходи населення, рівень інфляції, ціни товарів нетривалого і тривалого користування, швидкість зростання грошової маси М0 та М3, процентна ставка тощо) дали можливість визначити, що обсяг тіньових доходів за варіантами становить 50% та 32,8% [4, c. 8-9].

За оцінками спеціалістів Ради Європи, на пострадянському просторі існують 4 основні сфери кримінальної активності, які дають можливість отримувати нелегальні прибутки: контрабанда, ухилення від сплати податків, нелегальне маніпулювання процесом приватизації (у тому числі приватизація за рахунок "відмитих" коштів) та корупція.

Головними проблемами, наслідками тінізації економіки визначаються:

— тінізація економіки над критичну межу є реальною загрозою для національних інтересів і національної безпеки України в економічній сфері через скорочення податкових надходжень до бюджету та фінансування інноваційно важливих і стратегічних напрямів розвитку держави, поглиблення некерованості економічними процесами, збавлення міжнародного престижу країни та довіри інвесторів, погіршення умов існування соціального сектору країни, відплив капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, вивільнення працівників.

— серед побічних наслідків тінізації економіки є невигідність проведення технічного переоснащення, що спричиняє гальмування технічного прогресу, скорочення інноваційно-інвестиційних вкладень, зниження продуктивності праці.

Головним джерелом фінансових ресурсів для інвестицій кожної країни є національний капітал і його складова — заощадження населення та підприємств.

В Україні ці заощадження лише в 2,2 разу перевищують тіньові фінансові ресурси, що перебувають в обігу поза банківською системою, а у США й Канаді — в 15, Австралії — в 17, Великобританії — в 36 разів більше;

— залучення у тіньовий сектор економіки значної частки трудових ресурсів, що призводить до заниження реального розміру доходів населення. За даними Держкомстату України, у 2004 році витрати населення на товари й послуги були більшими майже на 1 млрд. грн., ніж офіційно було зароблено. Ця різниця не була оподаткована, що призвело до звуження фіскальної (податкової) бази, необхідної для формування дохідної частини бюджету та забезпечення виконання державою своїх функцій. Простежувана останніми роками тенденція до зростання у структурі доходів зведеного бюджету частки неподаткових надходжень та значне зменшення податкових надходжень підтверджує диспропорції у податковому навантаженні, ускладнює об'єктивність формування показників та їх прогнозування;

— завищення обсягу експорту товарів і послуг за рахунок псевдоекспортних операцій для незаконного відшкодування з бюджету обсягу ПДВ;

— заниження обсягу імпорту для ухилення від сплати митних зборів;

— незаконне відчуження державного майна за заниженими цінами, а також приватизація за рахунок тіньових коштів з подальшою їх легалізацією;

— контрабандна діяльність [2, c. 78-79].

Формування національної системи протидії отриманню доходів злочинного походження мало доволі тривалий і складний шлях:

· осмислення тіньової економіки як соціально-економічного процесу антидержавної діяльності і накопичення суб'єктами господарювання капіталу злочинного походження (1990—1997 роки) — поява наукових матеріалів дослідження поняттєвого апарату, проблем становлення та поширення, економічні наслідки;

· законотворчий (1998—2002 роки) — прийняття законів, указів Президента, постанов KM України;

· розбудовчий (2003—2004 роки) — налагодження державного моніторингу та організованої протидії тіньовій економіці;

· виконавчий (з 2005 року) — локалізація тіньової діяльності, викриття злочинних угруповань, припинення функціонування тіньових схем.

Обмеження тінізації економіки й легалізації тіньових доходів здійснюється заходами законодавчого, процедурного та організаційно-виконавчого характеру спеціально створеними органами контролю шляхом спрощення процедури сплати податків і ліквідації причин, що змушують підприємців переводити свій бізнес у "тінь". Законодавчі заходи здебільш орієнтовані на організацію контролю державними органами і банками за вкладами й рухом грошей на стадіях:

· входження готівкових грошей у вітчизняну кредитно-фінансову систему;

· переходу готівкових грошей кордону для інтегрування в іноземних фінансових системах;

· переходу готівкових грошей з-за кордону у вигляді законних переказів.

Головну роль у боротьбі з "відмиванням" грошей надано Міністерству фінансів у частині відповідальності за розроблення інструктивних матеріалів, правил застосування положень і законів, а також здійснення координації діяльності усіх організацій, залучених до реалізації законів. Відповідальність за здійснення контролю та нагляду за рухом фінансів надано Банківському департаменту. У державній системі обмеження тіньової економіки визначальне місце відводиться податковій службі: окрім функції контролю за доходами фізичних і юридичних осіб, справляння податків, вона здійснює заходи боротьби з кримінальною економікою. Для виконання функцій боротьби з відмиванням грошей Генеральний прокурор може залучати різні державні установи. У 2002 році у США розроблено Національну стратегію з питань протидії відмиванню грошей та модель оцінки ефективності заходів уряду щодо виявлення, запобігання та протидії відмиванню грошей.

Окрім проаналізованих проблем, наслідків тінізації економіки, її обсяги істотно деформують макроекономічні показники, зменшують обсяги державних й іноземних інвестицій, відштовхують кредиторів, що в цілому зумовлює гальмування науково-технічного розвитку, подальше відставання від розвинених країн, а в умовах світових глобалізаційних процесів та розподілу праці — формує систему численних внутрішніх і зовнішніх викликів та загроз національній безпеці й суверенітету. Розуміння значущості цих викликів і загроз змушує тверезо оцінювати наявну ситуацію, давати об'єктивну оцінку негативним тенденціям розвитку та розробляти обґрунтовані пропозиції щодо забезпечення детінізації економіки і на цій підставі — національної безпеки в економічній сфері [8, c. 39-41].

Зауважимо, що труднощі, які виявилися у зв'язку зі спробами України вступити до СОТ та ЄС, підтвердили технологічну відсталість нашої економіки та неспроможність влади запропонувати напрями й мобілізувати суспільство на їх реалізацію.

Формування державної політики, визначення напрямів та заходів щодо детінізації економіки зумовлені положеннями Закону України "Про основи національної безпеки України", в якому, зокрема, накреслено:

— подолання тінізації економіки шляхом реформування податкової системи;

— оздоровлення фінансово-кредитної сфери;

— припинення відпливу капіталу за кордон;

— зменшення позабанківського обігу грошової маси.

Для реалізації зазначених напрямів в Україні в основному сформовано економічний механізм державного впливу на забезпечення національної безпеки в економічній сфері. Створено, зокрема, розгалужену нормативно-правову базу, спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — Державний комітет фінансового моніторингу України, налагоджено активну співпрацю між Держфінмоніторингом і правоохоронними органами (МВС, СБУ, Генпрокуратурою), а також відповідними державними органами таких країн, як: Республіка Кіпр, Бразилія, Польща, Португалія, Румунія, Панама, Іспанія, Словаччина, Бельгія, Російська Федерація та іншими.

Подальше удосконалення економічного механізму спричинене необхідністю прийняття нових законів, змін до чинних законів, удосконалення методичного й інформаційного забезпечення, а також формування та впровадження фінансової моделі ринкової економіки [13, c. 9].


5. Шляхи обмеження тіньової економіки в Україні

Тінізація економіки веде до розквіту правового нігілізму, посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміщення прозорого державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, що, зрештою, підриває довіру до держави. Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелями грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів грив-невої та валютної маси, які не регулюються засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальними інструментами; марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; зниження потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, вилучення ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку у зв'язку з недостатнім розвитком інвестування та неефективним відтворенням людського капіталу.

Окреслені фактори розвитку тіньової економіки призводять до негативних наслідків в офіційному економічному секторі, серед яких: втрата податкових надходжень до бюджету і, як результат, — ускладнення виконання фінансових зобов'язань держави; недієвість управлінських рішень внаслідок відсутності повної та об'єктивної офіційної інформації про розвиток економічних процесів в Україні; зниження рівня внутрішньої інвестиційної активності через неможливість відкритого витрачання тіньовими структурами прихованих від оподаткування доходів та їх відплив за кордон; зменшення інтересу потенційних стратегічних інвес-торів до українських підприємств, що відчутно гальмує процеси прива-тизації та фінансового оздоровлення виробництва; зростання рівня криміналізації суспільства та економіки через збільшення кількості економічних злочинів і проникнення капіталів кримінального походження.

Специфічної формою прояву тіньової економіки в Україні останнім часом стало рейдерство — силове захоплення або поглинання підприємств. Воно набуває вражаючих масштабів, цинізму та агресії. Рейдерство має цілу низку негативних наслідків: погіршує підприємницький клімат; дестабілізує роботу вітчизняних підприємств; руйнує трудові колективи; формує несприятливий інвестиційний клімат та імідж країни тощо [1, c. 57-58].

Детінізація економіки — це цілісна система дій, спрямована передусім на подолання та викорінення причин та передумов тіньових явищ та процесів. Стратегічною метою детінізації економіки має стати істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньових капіталів у легальну економіку та примноження національного багатства. Виведення на "світло" тіньових капіталів сприятиме відчутному збільшенню національного інвестиційного потенціалу і ступеня його реалізації, матиме значний позитивний ефект для бюджетної сфери, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на стратегічний розвиток і зростання, сприятиме зміцненню економічної безпеки держави. Сьогодні детінізація економіки входить до стратегічних засад державної політики України. Проте дотепер не створено чіткого механізму: міжвідомчої координації, ефективного і системного використання усіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контррозвідувальних, правоохоронних, контролюючих, фінансових та інших державних органів, потенціалу громадянського суспільства у вирішенні поставлених проблем. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу існує необхідність впровадження ефективних механізмів повернення до офіційного сектору економіки капіталів некримінального походження.

Поряд із загальним покращенням підприємницького клімату завдяки дерегулюванню та зниженню фіскального навантаження слід вжити комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть процеси детінізації. Необхідно запровадити на перехідний період політику амністії тіньового капіталу некримінального походження через відкриття йому шляхів для легального інвестування.

З метою подолання негативних наслідків процесу тінізації економіки України, значного зменшення його рівня необхідно розробити та реалізувати низку заходів щодо протидії тінізації.

1. Заходи з детінізації економіки:

— "амністія" капіталів некримінального походження, в першу чергу тих, що спрямовуються в інноваційну сферу та інші суспільно значущі та пріоритетні сектори;

— запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами, які пропонується надавати за фактичними результатами діяльності;

— звуження фінансової бази тіньового господарювання шляхом зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на розвиток людського капіталу (освіта, підвищення кваліфікації тощо;

— реальне і радикальне спрощення погоджувальних та дозвільних процедур щодо здійснення підприємницької діяльності, особливо в інноваційній сфері;

— впровадження наявних теоретичних розробок з виявлення напівлегальних фінансово-промислових угруповань та ліквідації виявлених схем іллегалізації капіталу;

— обов'язкове обґрунтування джерел походження грошових коштів при купівлі товарів, вартість яких перевищує певну заздалегідь визначену суму (житла, земельних ділянок, транспортних засобів та предметів розкоші);

— залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства;

— запровадження у навчальних планах усіх економічних спеціальностей дисциплін "Тіньова економіка" та "Економічна безпека підприємницької діяльності".

2. Заходи щодо декриміналізації економіки:

— віднесення до переліку кримінальних злочинів "незаконного збагачення", що передбачено ст. 20 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності;

— ратифікація Конвенції про корупцію у контексті кримінального права;

— створення Національного бюро розслідувань;

— реформування системи звітності правоохоронних органів відповідно до стандартів розвинених країн;

— узгодження повноважень та контрольно-ревізійних функцій Державного комітету фінансового моніторингу, правоохоронних органів (МВС, Служби безпеки України, Генеральної Прокуратури, Державної податкової адміністрації) у сфері легалізації тіньових капіталів;

— розробка комплексної теоретико-методичної бази визначення обсягів та протидії кримінальній та тіньовій активності;

— активізація участі в міжнародній системі протидії іллегалізації економічної діяльності на різних рівнях міжнародного співробітництва.

Реалізація зазначених та інших заходів з подальшої детінізації економіки сприятиме не лише формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й значному підвищенню конкурентоспроможності економіки та усуненню реальних загроз національній безпеці держави [6, c. 11-12].


Висновки

Тіньова економіка, маючи об'єктивний характер, існує в будь-яких країнах світу. Якщо у високорозвинених країнах поведінка суб'єкта тіньової економічної діяльності пояснюється девіацією від норми, то в трансформаційних економіках крім девіації від норми, девіацією в межах норми, тобто причиною останньої є "прогалини" у чинному законодавстві, що дають можливість виходити у "тінь", не порушуючи чинного законодавства, прикладом цього може бути рейдерство. Отже, рішення про опортуністичну поведінку суб'єкт приймає на підставі співвідношення "чисті витрати - вигоди", тому тіньова економічна діяльність, маючи менші трансакційні витрати дає можливість отримати більшої вигоди. Збільшувати трансакційні витрати у тіньовому секторі економіки може вірогідність бути покараним за девіантну поведінку. Такий підхід дає можливість концептуально вирішити проблему створення інституційного середовища у трансформаційних системах за рахунок детінізації економіки, яка б створила більш вигідні умови працювати відкрито (легально), максимізуючи прибутки без девіантної поведінки.

Виходячи з твердження О. Й. Пасхавера щодо того, що тіньова економіка є породженням маргіналізації суспільства або тіньова економіка стає причиною маргіналізації суспільства в Україні, хочеться зазначити наступне. Дійсно, перші дослідники тіньової економіки, зокрема К. Харт, виходили з того, що насправді причиною тінізації суспільства була маргіналізація, але, як з'ясувалося пізніше, тіньова економіка існує та розвивається і в розвинених країнах світу. Це дало підстави зробити висновок, що умовою поширення тінізації є не стільки маргіналізація суспільства, скільки недосконалість ринкових відносин, що проявляється в суперечливому та стихійному їх характері, а також завдяки можливості тіньової економіки пристосовуватись до нових умов, її мобільності та маловитратності.

Поширення і масштабність тіньової економіки в Україні зумовлюється відсутністю усталених норм і правил економічної діяльності, їхніми постійними змінами та невідповідностями вимогам часу. Отже, вигідніше працювати в "тіні". Така ситуація призвела до інституціоналізації тіньової економіки в Україні, яка представлена закріпленням поведінки суб'єктів тіньового сектору в певні організаційно стійки форми, що визнаються всіма учасниками такої діяльності. Тому потрібно проводити з боку держави виважену соціально-економічну політику, яка має включати заходи з детінізації економіки.

Говорячи про детінізацію економіки, необхідно згадати про структурні елементи тіньової економіки. Їх ми виділяємо три: неформальна, прихована і підпільна (кримінальна). Неформальна економіка - це сегмент тіньової економіки, що виявляється в дозволеній, але формально не зареєстрованій, а отже не включеній до статистичної звітності економічній діяльності. Ця частина тіньової економіки в Україні виконує роль амортизатора, оскільки створює робочі місця та виробляє товари, які доступні для споживання найбіднішим верствам населення. Це той позитив, який у нестабільних політичних, економічних і соціальних умовах дає можливість для виживання найбіднішим верствам населення. Прихована економіка - легальна економічна діяльність, яка частково або зовсім не фіксується у статистичній звітності, а отже через приховування доходів ухиляється від оподаткування. Ця частина тіньової економіки хоча й носить аморальний характер, але загрози суспільству не несе. Вона носить вимушений характер, пов'язана з виживанням і розвитком власного бізнесу. Підпільна (кримінальна) економіка - це частина тіньової економіки, яка здійснюється навмисно, спрямована на збагачення, носить антисоціальний характер і більшою мірою є предметом дослідження правознавців. На наш погляд, подоланню і викоріненню підлягає лише підпільна (кримінальна) складова. Це може відбутися за рахунок адміністративно-каральних методів з метою оздоровлення української економіки. Щодо неформальної і прихованої частин тіньової економіки, які не мають кримінального джерела походження, то їх можна легалізувати безкарно виводячи доходи у легальну економіку з метою її зростання. Тому, з нашої точки зору, детінізації стосується лише неформальна і прихована частини тіньової економіки, оскільки детінізація економіки - це створення такого інституційного середовища, де були б гарантовані права і визначеність прав власності, де тіньова економіка була б неефективною. Тому для цього потрібно застосовувати методи стимулюючого характеру, а не репресивного.

В умовах інформаційного суспільства до якого ми прагнемо, вже існує таке поняття як комунікаційна тінь - економічна діяльність, що зумовлена новітніми технологічними досягненнями, яка не лише не підпадає під дію чинного законодавства та обліку офіційною статистикою, але подібно до факторів "третьої хвилі" (Е. Тоффлер) не може бути оцінена за якимось вже знаним механізмом ціноутворення, а отже і податкові надходження з такої діяльності складно визначити. Вона пов'язана з Інтернет-мережею де усе, що купується і продається дуже складно піддається обліку і контролю.


Список використаної літератури

1. Варналій З. Шляхи детінізації економіки України та ії особливості //Банківська справа. - 2007. - № 2. - C. 56-66

2. Засанська О.В. Теоретичні основи боротьби з тіньовою економікою //Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 5. - C. 76-84.

3. Засянська О.В. Теоретичні основи боротьби з тіньовою економікою // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 5. - С. 76-84.

4. Зверькова Н. Фінансовий моніторинг як захід протидії тіньовій економіці в Україні //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 2. - C. 8-10

5. Звєрькова Н. Деякі питання визначення понять "тіньова економіка", "детінізація економіки" та "протидія тіньовій економіці" //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 1. - C. 92-96.

6. Зянько В.В. Тіньові доходи та шляхи їх зменшення в Україні //Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2008. - № 1. - C. 8-13.

7. Лопатін О.К. Макроекономічна модель тіньової економіки України //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 10. - C. 125-135

8. Мазур І. Фінансова глобалізація як один з основних чинників тінізації світового господарства //Вища школа. - 2008. - № 2. - C. 34-45.

9. Мотріков В. Тіньові ціни в економічній теорії //Економіка України. - 2007. - № 8. - C. 46-51

10. Предборський В. Тінізаційний потенціал глобальних відносин наднаціонального рівня та стратегія його обмеження //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 5. - C. 167-172.

11. Предборський В. Транснаціональна тіньова економіка як активний тінізатор національного економічного простору// Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 6. - C. 159-163.

12. Прилипко Ю.І. Методичні підходи до визначення обсягів тіньової економіки у сільському господарстві //Статистика України. - 2007. - № 2. - C. 13-19.

13. Прилипко Ю.І. Модифікації фінансового методу оцінки тіньової економіки //Статистика України. - 2009. - № 1. - C. 4-9

14. Прилипко Ю.І. Удосконалення деяких методів оцінки обсягів тіньового сектору //Статистика України. - 2008. - № 1. - C. 16-25Харазішвілі Ю. Тіньова економіка України у розрізі основних видів діяльності //Статистика України. - 2006. - № 4. - C. 38-45.

15. Тенденції тіньової економіки в Україні (за 2008 рік) № 30. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.me.kmu.gov.ua.

16. Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації : монографія / за ред. З.С. Варналія. - К. : Вид-во НІСД, 2006. - 576 с.

17. Шарікова О. В. Економічні наслідки тінізації економічної системи/ О. В. Шарікова //Економіка. Фінанси. Право. - 2009. - № 1. - C. 3-6.

18. Шелест В. В. Тіньові фінансові операції: види та шляхи запобігання //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 3. - C. 190 - 195.

загрузка...
Top