Суть економічної безпеки

Вступ.

1. Сутність економічної безпеки України.

2. Економічні трансформації в Україні та проблеми забезпечення економічної безпеки.

3. Ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Під економічною безпекою країни розуміють таке поєднання економічних, політичних та правових умов, які можуть забезпечити довгострокове виробництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу населення найбільш ефективним способом.

У світовій економічній науці поняття економічної безпеки не використовується. В нашій країні та Росії питанню економічної безпеки в останні роки приділяється помітна увага. У різних авторів саме поняття економічної безпеки, її критерії суттєво відрізняються. Найбільш згадуваною та цитованою є концепція С. Глазьєва. Згідно з критеріями цього вченого переважна більшість показників Росії в останній час знаходяться за межею запропонованих порогових значень. Проте саме російські колеги ставлять ці критерії під сумнів.

Як бачимо, йдуть пошуки теоретичних шляхів захисту економіки. Дійсно, керувати державою під час економічної та демографічної кризи важко. В економічному управлінні головним критерієм оцінки є економічна доцільність. Залучення коштів та їхнє доцільне використання є предметом опікування органів, що забезпечують економічну безпеку. Якщо ж при цьому заважають держави-конкуренти, що застосовують економічну зброю - штучні фінансові кризи, економічні утиски, економічну експансію, то й поготів. Тому треба знати, який саме тип управління державою є найефективнішим і за яких умов: економічний, військовий або політичний.

В Україні давно вже йдуть суперечки про створення експертної ради, яка б оцінювала проекти з точки зору їхньої корисності для держави і забезпечення економічної безпеки України.

1. Сутність економічної безпеки України

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери національної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічної безпеки держави, яка поєднує питання розвитку окремих галузей економіки України із пріоритетами та національними інтересами держави.

Економічну безпеку можна визначити як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносять дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою тощо.

У Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічній безпеці притаманний інтегральний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

Під час створення системи економічної безпеки першочергове значення має визначення національних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Нині загрози економічній безпеці України набули перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпеченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.

Як свідчить світова практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій) моделі "шокової терапії" без урахування особливостей України не могло не призвести до руйнації економіки, диспаритету цін, катастрофічного зниження добробуту населення, руйнування прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання "тіньової" економіки.

У результаті незважених спроб досягнення в Україні фінансової стабілізації та приборкання інфляції суто монетарними методами був зумовлений різкий спад ВВП. За підсумками 2005року, ВВП скоротився у порівняних цінах на 1,7 % до рівня ВВП минулого року, а протягом 2006року — на 4,1 % до минулого року.

Проблематичним залишається також питання наповнення бюджету[3, c. 174-175].

Негативно позначається на діловій активності і в цілому на економічній ситуації в Україні падіння за останні 6 років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більш ніж у 5 разів.

Також в Україні спостерігається один з найбільших серед країн СНД темпів спаду обсягів виробництва агропромислової продукції. Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Співвідношення між видобувними та переробними галузями становило відповідно 16 % і 69 %.

Руйнування оптимальної структури виробництва та занедбаність сільського господарства свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічній безпеці України.

Викликає занепокоєння подальше зниження життєвого рівня населення, що також негативно впливає на стан забезпечення економічної безпеки. Внаслідок перевищення темпів інфляції над зростанням реальних доходів населення, реальна зарплатня зменшилася лише за 2004р. на 13,8 %.

Нині заробітна платня втратила свої основні функції — стимулюючу, відтворювальну і регулюючу. Порушено структуру оплати праці, залишається низькою питома вага її тарифної частини (майже 40—50 відсотків проти 75, що визнаються нормальним співвідношенням). Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї.

Оскільки мінімальний рівень заробітної платні та пенсій в Україні не забезпечує навіть придбання предметів першої необхідності, це призводить до різкого спаду купівельної спроможності населення. Все чіткіше проявляється незбалансованість грошових доходів і витрат населення, що призводить до придбання споживчих товарів лише у мінімально необхідній кількості.

Таке становище супроводжується тривалими затримками із виплатою заробітку та інших соціальних виплат, що набули останнім часом загрозливих масштабів. На кінець 2005року заборгованість із виплати заробітної платні становила близько 6 млрд. грн. Наслідком цього є посилення майнового розшарування, диференціації та поляризації населення за рівнем доходів. Сучасні статистичні оцінки не відображають реальних масштабів цих процесів[2, c. 3-5].

2. Економічні трансформації в Україні та проблеми забезпечення економічної безпеки

Функції держави у забезпеченні економічної безпеки за сучасних реалій суттєво ускладнюються. Під економічною безпекою розуміється, з одного боку, знадність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб населення та держави, а з іншого,- як здатність протистояти дестабілізуючим чинникам, що створюють загрозу розвитку держави. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання також входить до складових економічної безпеки.

Іншими словами, економічна безпека є триєдиною функцією, кожна складова якої є одночасно і суб'єктом і об'єктом процесу її забезпечення. Інститути держави, підприємства, громадяни (об'єднання громадян) шляхом складної взаємодії формують систему відносин, соціально-економічну й суспільно-політичну модель свого співіснування.

Успішність чи неуспішність цієї моделі, здатність взаємодіяти з іншими акторами економічного життя як в окремому регіоні, так і у світі в цілому,- фактори, що визначають рівень розвитку держави, конкурентоспроможність галузей виробництва чи окремих підприємств та, найголовніше,- рівень життя людини,- громадянина цієї держави.

Держава, в зв'язку з цим, розглядається як інструмент перерозподілу валового внутрішнього продукту. Пріоритети такого розподілу залежать від ступеня впливу держави на економічні процеси. Десять років тому органи державної влади взяли на себе зобов'язання забезпечити громадянам України пристойний рівень життя, здійснюючи одночасно з цим трансформацію успадкованого від СРСР господарського комплексу в умовах відкритої конкуренції з розвиненими ринковими економіками іноземних держав.

Ефективність процесу забезпечення економічної безпеки залежить як від рівня адекватності державних інституцій завданням покладених на них Конституцією функцій так й від характеру й масштабів зовнішніх загроз та викликів

Як відомо, за Конституцією поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. За умов глобалізації контролюючі та розподільчі функції в національній економіці та (найголовніше) спроможність відстоювати інтереси власних громадян всупереч будь яким іншим інтересам зберегли далеко не всі держави.

Здатність держави на власний розсуд здійснювати економічну політику в інтересах виключно власних громадян і визначає рівень забезпечення її економічної безпеки. Контроль над невідтворюваними природними ресурсами країн Третього світу поступово взяли на себе ТНК. Національні уряди виконують в цій модернізованій системі неоколоніалізму майже виключно декоративні функції, а громадяни - дешевої некваліфікованої робочої сили.

Пострадянські країни (як і більшість країн ЦСЄ) десять років почали самостійно вирішувати завдання по забезпеченню своєї економічної безпеки. Деякі з них наближаються до вступу в ЄС. Інші намагаються кооперувати зусилля з Російською Федерацією. Український механізм забезпечення економічної безпеки вкрай важко оцінити адекватно.

Необхідно нарешті визначити в чому полягає основна причина в цілому незадовільного забезпечення економічної безпеки в Україні, що виявилося у відставанні нашої держави за всіма основними макроекономічними показниками від більшості країн Європи, Азії та Латинської Америки та вкрай незадовільній демографічній динаміці, одному з найнижчих показників рівня життя українців. Якщо смертність щорічно перевищує народжуваність, трудова ( і будь-яка інша) еміграція є фактором існування активної частини населення, оплата (цілком буденних для мешканця будь-якої індустріальної країни) комунальних послуг унеможливлена для більшої частини всіх інших громадян, коли серед оцінок впливу незалежності на рівень їх життя 59% громадян - респондентів відносять себе до категорії “Нам не вистачає грошей навіть на їжу”, то виникає запитання про спроможність органів державної влади виконувати соціальні функції, що покладені на них відповідно до Конституції України.

Вкрай незадовільним є загальний рівень заробітної плати в Україні. В більшості галузей він знаходиться нижче офіційно затвердженого Верховною Радою прожиткового мінімуму в 400 грн. [1, c. 46-50].

Світова практика доводить, що не існує (крім відверто тоталітарних режимів) повного контролю держави над всіма економічними процесами, як не можливо на 100 % розглядати вільний, нічим і ні ким не обмежений ринок в якості інструменту соціально-економічної організації в суспільстві. Досвід соціалістичного тотального планування довів неспроможність механізму перерозподілу матеріальних благ ефективно вирішувати завдання підвищення соціальної ефективності економіки. Це при тому, що державна власність у всіх секторах радянської економіки була абсолютною, а «розвинений соціалізм» самим змістом свого існування визначив потреби людини.

П’ятнадцять років економічної трансформації в Україні призвели до суттєвих змін у структурі власності. Спроба впровадження антикризової програми економічних трансформацій так звана “соціально-орієнтована економіка” не призвела до позитивних змін соціально-економічного становища в Україні. Деякі експерти навіть переконані у свідомій деструктивній направленості економічної реформі в Україні, направлених насамперед на вирішення олігархічних бізнес проектів вузької групи осіб.

Політика, як відомо, є концентрованим виявом економіки. Для нової Незалежної держави України зовнішньополітичні орієнтації, вибір геополітичного курсу, так само впливає на економічну ситуацію, як і внутрішньополітична ситуація. За словами Президента Л.Кучми, зараз Україна не готова до інтеграції в Європейський Союз. Лише до кінця 2011 рік, реалізувавши відповідну програму економічних, соціальних і гуманітарних реформ, наша країна буде готова приступити до переговорів про вступ до ЄС.Складність процесу забезпечення економічної безпеки у контексті реалізації “Європейського вибору” багато в чому пов'язана з фактичним розподілом економічних пріоритетів головних економічних акторів нашої держави у напрямах, відмінних від задекларованого загальнодержавного.

Іншими словами, серед економічних еліт, що формують основи внутрішньої та зовнішньої політики держави, існують принципові розходження щодо ключових напрямів розвитку національної економіки [7, c. 361-364].

3. Ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України

Однією з головних причин виникнення тих проблем, які існують в Україні в економічній сфері, є недосконалість державного регулювання соціально-економічних процесів. Серед негативних явищ і тенденцій, що були характерними для минулих років, особливе занепокоєння, з точки зору національної і економічної безпеки, продовжують викликати всім відомі явища, такі як спад виробництва та погіршення зовнішньоторговельного балансу разом зі збереженням його від'ємного сальдо, подальше поглиблення платіжної кризи та рівня “тінізації” економіки, зростання рівня заборгованості перед бюджетом, нарахованих сум штрафних санкцій, низькі обсяги іноземних інвестицій, зростання внутрішнього боргу держави, падіння життєвого рівня, загострення проблеми зайнятості населення, збільшення зовнішнього державного боргу України тощо.

Говорячи про позитивні зрушення, що відбулися останнім часом, слід відзначити певне зниження рівня інфляції, поступове зростання обсягів виробництва окремих базових галузей промисловості, що дозволило знизити величину від'ємного сальдо в торговельному балансі. Проте загалом негативні наслідки все ще випереджають позитивні. Це, в свою чергу, посилює реальну загрозу національній безпеці країни, перешкоджає просуванню реформ, провокує зростання соціального невдоволення політикою держави. З-поміж причин, що зумовлюють складне соціально-економічне становище країни, більшістю експертів згадуються тяжкий фінансовий стан підприємств, відсутність попиту на вітчизняну продукцію через її високу ціну та низьку якість, брак інвестицій, надто повільний характер приватизації, недостатність інституціональних перетворень, недосконалість податкового законодавства та інше.

Однак, перелічені чинники є все ж лише похідними від недосконалості рішень, які приймаються різними органами державної влади. Діяльність державної влади, на жаль, характеризується й досі суперечливістю, орієнтацією на досягнення поодиноких цілей та недостатнім урахуванням практичної адаптованості заходів, що впроваджуються, до реальних умов, які склалися в Україні. Саме тому поряд з чітким вирішенням окремих проблем макроекономічного порядку спостерігається загострення проблем іншого, соціально-економічного ґатунку.

Незважаючи на це, в Україні поки що не відчувається рішучих намірів щодо перегляду і розробки ґрунтовних і цілісних концепцій діяльності державного апарату в нових умовах господарювання. Це спостерігається і в ухиленні від відповідальності за певні рішення, що приймаються органами як законодавчої, так і виконавчої влади. Помітна відсутність бажання щодо налагодження плідної співпраці між різними ланками державної влади в інтересах винайдення ефективної моделі економічного розвитку країни. Досвід, і саме український, засвідчив, що в умовах переходу від адміністративно-командних методів управління економікою до ринкового регулювання соціально-економічних процесів сподівання на автоматичну зміну гострої ситуації в країні лише шляхом прийняття та впровадження нових законів, навіть наближених до європейських стандартів, — марні. За цих обставин успішно подолати проблеми перехідного періоду можна лише за наявності у виконавчої влади чіткого уявлення про механізми реалізації і можливості виконання законів, які приймаються в парламенті[5, c. 357-359].

Про причини кризи державної влади.

1.Відсутність порядку та механізмів визначення загроз у системі забезпечення економічної безпеки, що призводить до неконтрольованості соціально-економічної ситуації країни в цілому, неможливості об'єктивного визначення пріоритетів реформування економіки і, часто, до реагування на події не з метою попередження їх надмірного загострення, а вже постфактум. За цих умов основна енергія виконавчої влади витрачається не на подолання причин, які провокують нелегітимні явища, а на боротьбу з наслідками. Тому уявляється доцільним зосередити зараз зусилля на розробці системних критеріїв і порогових значень показників соціально-економічного становища країни, а також системи контролю механізмів забезпечення утримання значень цих показників на достатньому, з точки зору економічної безпеки, рівні.

2.Існують розбіжності в підходах та уявленнях різних органів державної влади щодо досягнення мети виконання основних покладених на них завдань. У ринкових умовах головною метою держави є забезпечення належних умов для всебічного розвитку наявного потенціалу суспільства, раціонального використання національних багатств, захисту суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досягнення такої мети забезпечується шляхом визначення порядку формування і застосування виконавчою владою регулятивних і системних важелів. Враховуючи це, необхідно зосередити увагу органів державної влади на вдосконаленні порядку формування функціональних важелів державного регулювання соціально-економічних процесів та їх застосування відповідними органами виконавчої влади.

3.Відсутність належної оцінки механізмів контролю за діяльністю виконавчої влади щодо виконання функцій, покладених на кожен з її органів у центрі і на місцях, створює умови для зловживань, розвитку корупції, хабарництва окремих чиновників. Зазначені вади суспільства з'являються внаслідок роз'єднаності передусім дій кожного з органів виконавчої влади, дублювання їх функцій, недосконалості процесів прийняття управлінських рішень.

Словом, потрібні система і технології державного регулювання та система органів для його практичного здійснення. Отже, державне управління треба розглядати як своєрідну технологію управління соціально-економічними процесами— високу технологію. І розробляти її мають фахівці, науковці. Отже, головним пріоритетом діяльності державної влади по забезпеченню нашої економічної безпеки у 2007 р. та в подальшій перспективі має бути реформування системи державного регулювання соціально-економічних процесів в Україні[4, c. 142-144].

Висновки

В Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо визнати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існування української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок.

Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою національної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємозалежному світі, де все яскравіше проявляється домінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціальної політики.

Тому сьогодні перед Україною постала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової економіки, з одного боку, та забезпеченням внутрішньої економічної інтеграції, захистом свого внутрішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише створення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взаємодіяти з міжнародними фінансовими та економічними структурами

Список використаної літератури

  1. Буквич А.В. Економічна безпека країни: теоретичні підходи до аналізу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -2000. -Вип. 16: Міжнародні відносини. - С. 46-50.
  2. Говорушко Т. Економічна безпека України // Економіка. Фінанси. Право. -2000. -№ 12. - С. 3-5
  3. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
  4. Дарнопих Г. Сучасні проблеми економічної безпеки України// Вісник Академії правових наук Україні. -1998. -№ 1. - С. 142-150
  5. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
  6. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
  7. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
загрузка...
Top